Постанова

від 24.07.2023 по справі 924/120/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

24 липня 2023 року Справа № 924/120/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023

(ухвалене о 12:05 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 27.04.2023)

у справі № 924/120/23 (суддя Виноградова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця"

до фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича

про визнання недійсним правочину

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Куркевич О.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича про визнання недійсним правочину, що укладений між фізичною особою-підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в особі генерального директора Говорухи Костянтина Олександровича, що оформлений договором №01/08/19-5 про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування від 01.08.2019, додатком №1 до договору №01/08/19-5 від 01.08.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення ст. ст. 44, 48 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", п. 7.26.1 статуту та вказує, що оспорений правочин укладений генеральним директором товариства з перевищенням наданих повноважень, за відсутності рішення учасника товариства, що володіє 100% статутного капіталу, як це передбачено установчими документами. При цьому зазначає, що оспорений договір містить посилання щодо компетенції генерального директора товариства як такого, що діє на підставі статуту, а, отже, відповідач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження повноважень генерального директора товариства щодо представництва, повною мірою усвідомлював особливості повноважень представника контрагента та підписуючи договір підтвердив це.

Продовжує, що правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості обох сторін правочину, про що свідчить значне завищення вартості наданих послуг, відсутність детальних документів про їх виконання, приховування таких документів від позивача; придбані послуги не є такими, що належать до господарської дальності товариства, не спричинили реальні зміни майнового стану товариства.

Крім того, позивач, посилаючись на ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, вважає, що оспорений правочин також містить ознаки фіктивного правочину, так як не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, оскільки відсутні належно оформлені первинні документи, що в повній мірі відображають такі операції, посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг та послуги відповідачем не надавались.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023 у справі № 924/120/23 позов задоволено. Визнано недійсним правочин, що оформлений договором №01/08/19-5 про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування від 01.08.2019, додатком №1 до договору №01/08/19-5 від 01.08.2019, укладеним між фізичною особою-підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в особі генерального директора Говорухи Костянтина Олександровича. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" 2 684 грн витрат зі сплати судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що генеральний директор позивача - Говоруха К.О., вчиняючи оспорений правочин на підставі статуту, за відсутності попередньої письмової згоди єдиного учасника товариства, перевищив свої повноваження, а відповідач, будучи обізнаним про наявність обмежень повноважень Говорухи К.О., вчиняючи правочин, діяв не проявивши розумну обачність.

Також суд вказав, що ні на момент укладення оспореного правочину, ні після вчинення дій з його виконання, відсутні будь-які погодження товариства (відповідного органу, єдиного учасника) на вчинення правочину, як це передбачено положеннями статуту позивача та ст. 46 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю". Натомість товариством заперечено схвалення оспореного правочину та подано позов про його визнання недійсним.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання оспорюваного правочину недійсним з вказаних підстав.

Між тим, суд вказав про недоведеність позивачем наявності зловмисної домовленості сторін правочину та фіктивності договору.

Окрім того, суд надав оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності та вказав, що останній не був пропущений.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 2, 11, 16, 80, 91, 92, 202, 203, 204, 215, 232, 241, 256, 261, 672 ЦК України, ст. 65 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 44, 46 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду звернувся фізична особа-підприємець Тарасюк Андрій Дем`янович, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023 у справі № 924/120/23 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Відповідачем на виконання спірного договору були надані послуги в повному обсязі.

Податковою звітністю підтверджується здійснення господарської операції.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного правочину) генеральним директором та представником ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" не порушено вимогу закону щодо вчинення значних правочинів.

Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяв недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знав про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинен був, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. В такому випадку для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили.

Беручи до уваги фактичні обставини справи, а саме підписання сторонами Договору, актів приймання-передачі наданих послуг, оплати послуг відбулося здійснення подальшого схвалення такого правочину ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" та ФОП Тарасюк А.Д. Таким чином, наявні всі підстави стверджувати, що ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" схвалило правочин - Договір та Додаток №1 до цього Договору.

З огляду на викладене, відповідач вважає рішення таким, що не ґрунтується на засадах верховенства права, незаконним і необґрунтованим, ухваленим судом із неправильним застосуванням норм матеріального права, без дотриманням норм процесуального права та таким, що не відповідає завданню господарського судочинства.

Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 24.07.2023 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023 у справі № 924/120/23 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання 24.07.2023 представник позивача не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить список розсилки поштової кореспонденції, довідки про доставку електронних листів (а. с. 176-179), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що згідно зі статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця", затвердженим рішенням учасника №07/05/19 від 07.05.2019, (далі- Статут, а. с. 20-26) товариство є суб`єктом господарювання, що діє на принципах самоокупності (п. 1.1 Статуту).

Відповідно до п. 1.4 Статуту учасником товариства є фізична особа резидент ОСОБА_1 .

Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства та/або призначених ними представників. Учасники товариства мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі (п. 7.1 Статуту).

Згідно із п. 7.2. Статуту річні загальні збори учасників обов`язково скликаються щорічно протягом шести місяців наступного за звітним року, якщо інше не встановлено законом. До порядку денного річних загальних зборів учасників обов`язково вносяться питання про розподіл чистого прибутку товариства, про виплату дивідендів та їх розмір.

Відповідно до п. 7.3. Статуту загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Загальні збори учасників також: 1) з ініціативи виконавчого органу товариства; 2) на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства; іншими способами з питань визначених законодавством України (п. 7.9. Статуту).

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства відноситься вирішення питань, зокрема: внесення змін до статуту товариства, обрання директора товариства або членів колегіального виконавчого органу, визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства, прийняття інших рішень, віднесених законодавством України до компетенції загальних зборів учасників (п. 7.18 Статуту).

У товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (п. 7.23 Статуту).

Згідно з п. 7.24 Статуту у товаристві створюється виконавчий орган дирекція на чолі з генеральним директором, який здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів (п. 7.25 Статуту).

У п. 7.26.1 Статуту зазначено, що генеральний директор, керівники структурних підрозділів, філій, представництв, інші посадові особи товариства не мають права без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників товариства здійснювати дії, зокрема: укладати правочини угоди (договори), сума внеску (витрат) товариства при виконанні яких або загальна сума (ціна) договору перевищує 50000 гривень.

Генеральний директор підзвітний загальним зборам учасників та організовує виконання їхніх рішень. Генеральний директор не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства (п. 7.27 Статуту).

Відповідно до п. 7.28 Статуту генеральний директор товариства діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством України та цим статутом, а також має право діяти від імені товариства без довіреності.

За умовами п. 8.1 Статуту статутний капітал товариства становить 1 000 грн і сформований повністю. Вклад учасників та їх частки у статутному капіталі становлять: частка ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" 1 000 грн, що становить 100% статутного капіталу товариства.

Згідно з наказом від 30.03.2017 №163-к ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" з 01.04.2017 на підставі рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом №30/03/17 від 30.03.2017 (а. с. 58).

01.08.2019 між фізичною особою - підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем як Виконавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в особі генерального директора Говорухи Костянтина Олександровича, який діє на підставі Статуту, як Замовником укладено договір №01/08/19-5 про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування (далі Договір; а. с. 16-17), відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги, вказані в Додатку до цього Договору, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно з п. 2.1 Договору Виконавець надає Замовнику послуги вказані в Додатку №1 до цього Договору.

Виконавець надає Замовнику послуги в строк до 10.11.2019 (п. 2.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги на умовах, визначених у цьому Договорі.

Замовник зобов`язаний своєчасно забезпечувати Виконавця всім необхідним для виконання даних йому доручень, передбачених даним Договором, у тому числі документами в потрібній кількості примірників, інформацією, а також забезпечувати свою особисту присутність у необхідних випадках; зобов`язаний, у разі необхідності, видати Виконавцю (або забезпечує видачу третіми особами) довіреності на здійснення дій в межах цього Договору; документи, необхідні для надання послуг, Замовник зобов`язаний надати в строк, вказаний Виконавцем; протягом двох робочих днів оплатити розраховані Виконавцем будь-які обов`язкові платежі, що виникли в межах надання послуг Виконавцем; зобов`язаний оплатити надані послуги на умовах і в порядку, визначених цим Договором; сприяє Виконавцю в наданні послуг (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору вартість послуг, що надаються Замовнику Виконавцем узгоджена Сторонами та зазначена в Додатку №1 до цього Договору і становить 250 000 грн без ПДВ.

До вартості послуг включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору, що можуть виникнути при наданні послуг Виконавцем (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору факт наданих послуг підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг.

Підставою для оплати послуг наданих Виконавцем є рахунок, який надається Замовнику разом з Актом приймання-передачі наданих послуг (п. 4.4 Договору).

У п. п. 4.5, 4.6 Договору сторони погодили, що Замовник оплачує надані послуги протягом 30 банківських днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг.

Замовник оплачує надані послуги шляхом перерахування коштів на вказаний в реквізитах цього Договору рахунок Виконавця.

У розділах 5 та 6 Договору сторони врегулювали питання відповідальності та вирішення спорів.

Пунктами 7.1, 7.2 Договору визначено, що договір набирає юридичної сили з моменту підписання його Сторонами. Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019, але не раніше ніж до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Після закінчення строку дії Договору він пролонгації не підлягає (п. 7.3 Договору).

У п. 8.1 договору зазначено, що всі додатки та додаткові угоди до Договору підписуються сторонами Договору та є його невід`ємною частиною.

До договору сторонами складено Додаток №1 від 01.08.2019, у якому сторони погодили перелік послуг, які надаються Виконавцем: проектування методики бухгалтерського обліку та правил, програм ведення звітності, процедур контролю виконання плану продажу товарів/послуг; консультування та підтримка підприємства у сфері планування, організаційних заходів, забезпечення ефективності та контролю, інформації з питань управління тощо; розробка коротко- та середньострокової стратегії розвитку підприємства; підготовка інформаційних матеріалів за результатами проведеного аналізу методик управління та надання рекомендацій, всього загальною вартістю 250000 грн. У додатку зазначено, що інформація та матеріали, що передаються Сторонами одна одній за договором та цим додатком до договору, визначаються як конфіденційні та підлягають розголошенню та передачі третім особам виключно у випадках, визначених чинним законодавством України (а. с. 18).

Згідно з актом приймання - передачі наданих послуг від 08.11.2019 Виконавець з 01.08.2019 по 08.11.2019 надав Замовнику послуги відповідно до Договору про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування №01/08/19-5 від 01.08.2019, а Замовник прийняв надані послуги (п. 1 акту). Вартість послуг за період, вказаний в п. 1 цього Акту, становить 250 000 грн, що складається з послуг, вказаних в Додатку №1 до Договору про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування №01/08/19-5 від 01.08.2019. В акті зазначено, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Замовник до Виконавця не має (а. с. 19).

Відповідачем виставлено позивачу рахунок від 08.11.2019 №08/11-5 на оплату послуг: проектування методики бухгалтерського обліку та правил, програм ведення звітності, процедур контролю виконання плану продажу товарів/послуг; консультування та підтримка підприємства у сфері планування, організаційних заходів, забезпечення ефективності та контролю, інформації з питань управління тощо; розробка коротко- та середньострокової стратегії розвитку підприємства; підготовка інформаційних матеріалів за результатами проведеного аналізу методик управління та надання рекомендацій, на суму 250 000 грн (а. с. 55).

Відповідно до платіжної інструкції №3874 від 26.11.2019, позивачем на підставі вищезазначеного рахунку сплачено відповідачу кошти в сумі 250 000 грн (а. с. 56).

Наказом від 07.07.2020 №18/2020-к ОСОБА_2 звільнено з посади генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" з 08.07.2020 за угодою сторін. Підстава - рішення учасника товариства від 07.07.2020 №07/07/2020 (а. с. 59).

У матеріали справи надано копії податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця Тарасюка А.Д. за 2019 рік; податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" за 4 квартал 2019 року, в якому відображено дохід в сумі 250 000 грн на користь фізичної особи з податковим номером відповідача (п. 60); фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" за перше півріччя 2019 року; фінансової звітності малого підприємства ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" за 2020 рік (а. с. 60-65).

Також у матеріали справи надано заяву ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О. 27.02.2023 за №223, в якій зазначено, що Говоруха К.О. перебував на посаді генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в період з 01.04.2017 по 08.07.2020. Повідомлено, що 01.08.2019 між ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" та ФОП Тарасюком А.Д. був укладений Договір про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування №01/08/19-5 (далі - Договір) та Додаток №1 до вказаного Договору. У подальшому в період з 01.08.2019 по 08.11.2019 на виконання умов зазначеного Договору фізичною особою-підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем були надані ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" наступні послуги: 1. Проектування методики бухгалтерського обліку та правил, програм ведення звітності, процедур контролю виконання плану продажу товарів/послуг. 2. Консультування та підтримка підприємства у сфері планування, організаційних заходів, забезпечення ефективності та контролю, інформації з питань управління тощо; 3. Розробка коротко- та середньострокової стратегії розвитку підприємства; 4. Підготовка інформаційних матеріалів за результатами проведеного аналізу методик управління та надання рекомендацій. За результатами наданих послуг був складений Акт приймання-передачі наданих послуг від 08.11.2019. За вказані послуги товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" було проведено розрахунок з фізичною особою-підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем на підставі рахунку №08/11-5 від 08.11.2019 в сумі 250 000 грн 26.11.2019. Крім того у заяві зауважено, що Тарасюк Андрій Дем`янович є висококваліфікованим фахівцем в сфері управління, фінансових питаннях, бухгалтерського обліку, в питаннях комерційної діяльності та керування підприємств різноманітних форм власності. В період надання послуг проводились чисельні спільні зустрічі в онлайн та офлайн форматах. ФОП Тарасюком А.Д. було надано весь обсяг послуг, що визначені в Договорі та

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається із апеляційної скарги, скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині перевищення директором повноважень при укладанні спірного правочину та задоволення позову з цих підстав.

Інші висновки суду, зокрема, не доведення позивачем наявності зловмисної домовленості сторін правочину та фіктивності договору не оскаржуються сторонами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції при перегляді справи перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо задоволення позову з підстав перевищення директором повноважень на укладання спірного правочину.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Визнання правочину недійсним п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересу.

Як вказано вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" звернулось до суду з позовом до фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича про визнання недійсним правочину, що укладений між фізичною особою-підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в особі генерального директора Говорухи Костянтина Олександровича, що оформлений договором №01/08/19-5 про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування від 01.08.2019, додатком №1 до договору №01/08/19-5 від 01.08.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на зокрема, на те що правочин укладено з перевищенням повноважень представника сторони договору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Авто", визначених п.7.26.1 статуту товариства, за відсутності попередньої письмової згоди загальних зборів учасників.

Судом встановлено, що 01.08.2019 між фізичною особою - підприємцем Тарасюком Андрієм Дем`яновичем як Виконавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" в особі генерального директора Говорухи Костянтина Олександровича, який діє на підставі Статуту, як Замовником укладено договір №01/08/19-5 про надання послуг консультування з питань комерційної діяльності та керування відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги, вказані в Додатку до цього Договору, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

При цьому при укладенні договору, як зазначено в преамбулі останнього, від імені позивача діяв генеральний директор Говоруха К.О. на підставі Статуту.

Судом враховується, що згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" установчим документом товариства є Статут.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" законом або статутом товариства може встановлюватися особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Позивач в підтвердження того, що оспорюваний договір було укладено (вчинено) представником позивача - генеральним директором Говорохою К.О. з перевищенням повноважень посилається на положення Статуту ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" затвердженого рішенням учасника №07/05/19 від 07.05.2019.

Так, у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (п. 7.23 Статуту).

Згідно з пунктами 7.24, 7.25 Статуту, у товаристві створюється виконавчий орган - дирекція на чолі з генеральним директором, який здійснює управління поточною діяльністю товариства; до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Пунктом 7.26.1 Статуту передбачено, що, зокрема генеральний директор не має права без попередньої письмової згоди загальних зборів учасників товариства укладати правочини - угоди (договори), сума внеску (витрат) товариства при виконанні яких або загальна сума (ціна) договору перевищує 50 000 грн.

Відповідно до пунктів 1.4, 8.1 статуту учасником товариства є фізична особа - резидент ОСОБА_1 , частка її у статутному капіталі ТОВ "Фаворит Авто Вінниця" становить 100 % статутного капіталу товариства.

З аналізу наведених положень статуту позивача вбачається, що для вчинення генеральним директором позивача від імені останнього правочину з ціною понад 50 000 грн необхідною передумовою є отримання попередньої письмової згоди єдиного учасника товариства на вчинення такого правочину, яка (згода) оформляється одноособовим письмовим рішенням учасника.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 202 ЦК України).

Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 2).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Разом з цим, в статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (частини перша, третя статті 92 ЦК України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

З огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 ЦК України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, 12.04. 2017 у справі № 6-72цс17. Таких же висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 у справі №910/22627/17 зазначив, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц зробила правовий висновок за яким для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

З огляду на викладене, з врахуванням норм ст. 74 ГПК України, звертаючись до суду із цим позовом, на позивача покладений обов`язок доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці відповідача при вчиненні правочину.

Між тим матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин недобросовісності та нерозумності в поведінці відповідача при вчиненні спірного правочину.

При цьому, суд враховано, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості щодо відповідача в такий реєстр було внесено 04.12.2018, а основним видом діяльності є 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Також, Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц застосував принцип сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 910/6838/20, від 21.12.2021 у справі № 910/17027/20.

У постанові від 19.01.2022 у справі № 911/841/20 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що такий самий принцип доцільно застосувати у випадку тлумачення норм статуту. Будь-які сумніви щодо наявності обмежень повноважень виконавчого органу (нечіткість викладення положень, розмиті критерії кваліфікації правочинів, які потребують погодження вищого органу), які закріплені в статуті, рівно як відсутність таких обмежень у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, мають тлумачитися на користь контрагента. Схожа за змістом правова позиція міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19.

Разом з цим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо позивача, станом на дату укладання оспорюваного правочину було зазначено, що Говоруха К.О. є керівником, має право вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі, підписувати договори, без зазначення обмежень (а. с. 107-110).

Тобто, реєстр не містив відомостей про обмеження повноважень керівника ТОВ "Фаворит-Авто Вінниця", а тому відповідач міг розумно покладатися на відомості з Єдиного державного реєстру, внесення актуальної інформації до якого було обов`язком позивача.

Окрім того, згідно із постановою Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину не лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також і за відсутності подальшого схвалення правочину.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17 зазначив, що загальне правило, що випливає зі змісту норм статті 241 Цивільного кодексу України, таке: представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме - схвалення нею цих його дій.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 46 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

До відносин щодо схвалення значного правочину застосовується також правило абзацу другого частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України.

У постановах від 02.04.2019 у справі №904/2178/18, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 Верховний Суд вказав, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, від 30.09.2021 у справі №916/3583/20, від 11.08.2021 у справі №910/9108/20, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20, від 14.08.2018 у справі № 910/15151/17, від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, неодноразово викладав правову позицію згідно з якою при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Також, у постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі №910/28080/14 та постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/20790/17, від 21.12.2021 у справі №910/10699/21, від 05.07.2022 у справі №910/2958/20 суди зазначили, що не можна вважати правочин схваленим особою, від імені якої його укладено, якщо дії, що свідчать про прийняття його до виконання, вчинено особою, яка і підписала спірну угоду за відсутності належних повноважень.

Вище встановлено, що оспорений правочин підписаний генеральним директором позивача Говорухою К.О., ним також підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 11.08.2019. Вказані правочини скріплено печаткою позивача, а також позивачем було здійснено оплату.

Окрім того, в матеріалах господарської справи наявна податкова звітність позивача, зокрема, Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2019 року (а. с. 62-63), підписаному, як Говорохою К.О., так і головним бухгалтером Питлик Н.С., в якому за № 60 включено до складу звітного (податкового) періоду за 4 квартал 2019 року суму нарахованого (виплаченого) на користь відповідача доходу в сумі 250 000 грн.

При цьому, суд бере до уваги, що за змістом ст. 241 ЦК України схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди.

Суд зауважує, що згідно із ст. ст. 28-29 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

В силу ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства;

2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту;

3) зміна розміру статутного капіталу товариства;

4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника;

5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом;

6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства;

7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства;

8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства;

9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності;

10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника;

11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період;

12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів;

13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства;

14) прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.

Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.

За приписами ч. 2 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" річні загальні збори учасників скликаються протягом шести місяців наступного за звітним року, якщо інше не встановлено законом. До порядку денного річних загальних зборів учасників обов`язково вносяться питання про розподіл чистого прибутку товариства, про виплату дивідендів та їх розмір.

У товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника (ч. 1 ст. 37 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю").

Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень.

Аналогічні положення містяться в п. п. 7.1., 7.2, 7.18, 7.23 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця".

Згідно із п. 7.27 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" генеральний директор підзвітний загальним зборам учасників та організовує виконання їхніх рішень. Генеральний директор не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства.

Одночасно суд бере до уваги, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (ст. 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Відповідно до п. 2.1. статуту відповідача, метою діяльності товариства є одержання прибутку.

Таким чином, в цьому випадку єдиним учасником товариства, створеного для отримання прибутку, є ОСОБА_1 , яка з врахуванням яка одноособово приймає рішення віднесені до компетенції загальних зборів, результати яких оформлюються письмовим рішенням, а також, за відсутності наглядової ради, здійснює контроль за виконавчим органом.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 41 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю" на вимогу учасника чи учасників, яким сукупно належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства, проводиться аудит фінансової звітності товариства із залученням аудитора (аудиторської фірми), не пов`язаного (не пов`язаної) майновими інтересами з товариством, посадовими особами товариства чи з його учасниками. У такому разі учасник (учасники) товариства самостійно укладає з визначеним ним аудитором (аудиторською фірмою) договір про проведення аудиту фінансової звітності товариства, в якому зазначається обсяг аудиторських послуг.

В той же час, матеріалами справи не підтверджено, що в період з 01.01.2020 до моменту звернення до суду (30.01.2023) із позовом в цій справі, позивач в особі його вищого органу - загальних зборів, здійснював контроль за діяльністю генерального директора товариства. Матеріали господарської справи не містять рішення про проведення аудиту фінансово-господарської діяльності товариства, як і не містять будь-яке рішення учасника щодо висловлення незгоди із спірним правочином.

Тобто, в цьому випадку мала місце тривала мовчазна згода позивача (його засновника) зі спірним правочином, а сама позиція позивача, як вбачається зі змісту позовної заяви, змінилася лише після отримання відзиву у справі № 924/2/23.

Підсумовуючи викладене, суд вказує, що оспорюваний правочин, додаток № 1 до договору №01/08/19-5 від 01.08.2019, акт приймання-передачі послуг від 08.11.2019, оплата наданих послуг, в сукупності з податковими звітами, свідчить про реальне здійснення господарських операцій між сторонами, їх волевиявлення щодо настання наслідків за укладеним договором та схвалення спірного правочину зі сторони позивача, в тому числі мовчазною згодою.

За наведених обставин, спірний правочин не може бути визнаний недійним, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023 у справі №924/120/23 скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

Також, представником відповідача в суді першої інстанції у відзиві було вказано попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000 грн, а в подальшому, ним було подане клопотання про долучення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, за яким представник, у випадку відмови в позові, просив стягнути з позивача на користь відповідача 14 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, загальне правило розподілу судових витрат передбачене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 911/1512/13).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії чи бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони щодо розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як убачається із матеріалів справи, між 28.12.2022 між Адвокатським бюро "Куркевича О.В." (далі - бюро) та фізичною - особою підприємцем Тарасюком А.Д. (далі - клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № 12-22/075 (далі договір від 28.12.2022; а. с. 118-119), за умовами п. 1.1 якого (з врахуванням додаткової угоди № 1, а. с. 120) бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: представництва інтересів клієнта в усіх судових органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності при розгляді справи № 924/120/23.

За умовами п. 3.1 договору від 28.12.2022 розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу є фіксованим та визначається сторонами актом приймання-передачі наданої правової допомоги згідно договору. Розмір гонорару розраховується залежно від обсягу виконаних робіт. Акт приймання - передачі наданої правової допомоги згідно договору набирає чинності з дня його підписання сторонами, або протягом 3-х днів з дня його отримання клієнтом.

Відповідно до п. 5.1 договору від 28.12.2022 правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання - передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Пунктом 5.2 договору від 28.12.2022 визначено, що бюро надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені бюро понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).

Цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього (п.4.1 договору від 28.12.2022).

Дія договору припиняється через один рік з дня його укладення (п. 4.2 договору від 28.12.2022).

В подальшому, 03.04.2023 між сторонами підписано акт приймання - передачі наданої правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги № 12-22/075 від 28.12.2022 (а. с. 121), в якому визначено, що бюро надало, а клієнт прийняв наступні послуги:

- ознайомлення з матеріалами позовної заяви у справі № 924/120/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" до фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича, витрачений час 2 год.;

- витребування та підготовка доказів по справі. Дослідження судової практики в аналогічних спорах. Підготовка та подання відзиву на позовну заяву, витрачений час 4 год.;

- ознайомлення з матеріалами відповіді на відзив, клопотань позивача про витребування оригіналів доказів. Підготовка та подання додаткових пояснень по справі, витрачений час 3 год.;

- участь в судовому засіданні 14.03.2023, витрачений час 1 год.;

- участь в судовому засіданні 29.03.2023, витрачений час 1 год.;

- підготовка та подання доказів надання професійної правової допомоги та клопотання про розподіл судових витрат, витрачений час 2 год.;

- участь в судовому засіданні 05.04.2023, витрачений час 1 год.

Загальна вартість послуг складає 14 000 грн.

Суд бере до уваги, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п. п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Зважаючи на викладене вище, враховуючи фактичний об`єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат із складністю цієї справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, а також доведеність відповідачем надання йому адвокатом послуг професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн покладаються на позивача у зв`язку з висновками суду про відмову в позові.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.04.2023 у справі №924/120/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" (21000, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Князів Коріатовичів, будинок 89, код 37690771) на користь фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - 4 026 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Авто Вінниця" (21000, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Князів Коріатовичів, будинок 89, код 37690771) на користь фізичної особи-підприємця Тарасюка Андрія Дем`яновича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) - 14 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Господарському суду Хмельницької області видати накази на виконання цієї постанови.

5. Справу № 924/120/23 надіслати Господарському суду Хмельницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "27" липня 2023 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Розізнана І.В.