Рішення

від 18.07.2023 по справі 910/11483/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.07.2023Справа № 910/11483/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ"

до 1) TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФРЕЙЗЕР"

про визнання договору недійсним,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Шкондін О.Г.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Орел П.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1) TUSPEX LIMITED (ТУСПЕКС ЛІМІТЕД) (надалі-відповідач-1), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФРЕЙЗЕР" (надалі-відповідач-2) про визнання недійсним договору факторингу від 11.01.2021 за №11012021-02-ДФ, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.203, 215, 234, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, мотивовано тим, що відповідачами укладено договір факторингу без створення правових наслідків та з порушенням прав позивача, а тому такий договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/11483/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.05.2023. Постановлено звернутися до уповноваженого Центрального Органу Республіки Кіпр (Ministry of Justice and Public Order (125, Athalassas Avenue, 1461, Nicosia, Cyprus)) з проханням про вручення TUSPEX LIMITED судових документів у справі №910/11483/22. Зобов`язано позивача в строк до 21.11.2022 подати до Господарського суду міста Києва нотаріально засвідчені переклади на англійську мову позову та доданих до нього документів у трьох примірниках, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів у двох примірниках, ухвали Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 про відкриття провадження в справі в трьох примірниках, відповідне платіжне доручення про переказ збору в розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр. Зупинено провадження в справі №910/11483/22 до 02.05.2023.

22.11.2022 від представника позивача надійшла заява про продовження строку для надання платіжного доручення про переказ збору в розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр до 25.11.2022. В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що враховуючи постійні перебої з електропостачанням у місті Києві, а також обмеження НБУ на переказ коштів за межі України необхідно більше часу для погодження такого переказу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 поновлено провадження в справі №910/11483/22, продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» строк для надання платіжного доручення про переказ збору в розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр до 25.11.2022 та зупинено провадження в справі №910/11483/22 до 02.05.2023.

25.11.2022 від представника позивача надійшла заява про продовження строку для надання платіжного доручення про переказ збору в розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр. В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що після комунікації з банками стало відомо, що через обмеження Національного банку України на переказ коштів за межі України наразі здійснити переказ збору в сумі 21 євро неможливо, в зв`язку з чим позивач має намір звертатися до НБУ для отримання офіційних роз`яснень щодо здійснення необхідного переказу на рахунок Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 поновлено провадження в справі № 910/11483/22, заяву позивача про продовження строку для надання документів задоволено, продовжено останньому строк для надання платіжного доручення про переказ збору в розмірі 21 євро на банківські реквізити Міністерства юстиції та громадського порядку Республіки Кіпр до 14.12.2022, зупинено провадження в справі №910/11483/22 до 02.05.2023.

13.12.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання ухвали суду.

27.02.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову в повному обсязі та, зокрема, зазначає, що позивачем не доведено порушення його прав при укладенні оспорюваного договору факторингу.

03.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 та клопотання про поновлення строку на її подання.

01.05.2023 надійшли матеріали доручення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 поновлено провадження в справі №910/11483/22.

02.05.2023 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

У підготовче засідання 02.05.2023 з`явився представник відповідача-2, представники позивача та відповідача-1 у засідання не з`явились. Суд, із урахуванням думки представника відповідача-2, протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив, поновив позивачу строк на подання відповіді на відзив та долучив подану відповідь на відзив до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 підготовче засідання відкладено на 30.05.2022.

17.05.2023 від представника позивача на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання про долучення перекладу матеріалів доручення до матеріалів справи, в якому міститься клопотання про поновлення строку на їх подання.

У підготовче засідання 30.05.2023 з`явились представники позивача та відповідача-2, представник відповідача-1 у засідання не з`явився, в матеріалах справи відсутні відомості щодо його повідомлення про розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 підготовче засідання відкладено на 20.06.2023.

20.06.2023 від відповідача-1 надійшла заява, в якій останній заперечує проти задоволення позову та просить проводити розгляд справи за його відсутності.

У підготовче засідання 20.06.2023 з`явились представники позивача та відповідача-2, представник відповідача-1 у засідання не з`явився. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подання перекладу матеріалів доручення та долучив його до матеріалів справи.

Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, учасниками справи було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.07.2023.

У судовому засіданні 18.07.2023 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача-2 заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник відповідача-1 в засідання не з`явився, 20.06.2023 надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка представника відпопідача-1 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 18.07.2023 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (позичальник) та відповідачем-1 (позикодавцем) укладено договори позики, а саме: 14.10.2021 за №02/2011/ZG (надалі - договір позики-1) і 10.05.2012 за №23/2012/ZG (надалі - договір позики-2).

За умовами пунктів 1.1. договорів позики 1 та 2 позикодавець надав позичальнику позику розміром по 3 000 000, 00 доларів США за кожним договором, а позичальник зобов`язався повернути позику і сплатити позикодавцю проценти за користування позикою у порядку і на умовах визнаних договорами.

11.01.2021 між відповідачем-1 (клієнт) та відповідачем-2 (фактор) укладено договір факторингу №11012021-02-ДФ (надалі - договір факторингу).

Терміни, які використовуються у договорі факторингу:

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ» (позивач у даній справі);

Основний договір - договір позики №02/2011/ZG від 14.10.2011 та №12/2012/ZG від 10.05.2012, що укладені між клієнтом та боржником (з усіма змінами, доповненнями та додатками до них, що є невід`ємною частиною, за наявності);

Право вимоги - право грошової вимоги клієнта до боржника за основним договором в частині погашення заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли або виникнуть у майбутньому, на підставі основного договору;

Фінансування - сума коштів, що сплачується фактором на користь клієнта під відступлення права вимоги на умовах цього договору.

Так, за умовами п.1.1. договору факторингу фактор передає в розпорядження клієнта суму фінансування, а клієнт безповоротно відступає факторові право вимоги до боржника за основним договором в розмірі визначеному в акті прийому-передачі права вимоги (додаток №1 до договору), а в разі передачі права вимоги, яка виникне в майбутньому, - в розмірі, який буде існувати на момент виникнення права вимоги. За отриману суму фінансування клієнт також сплачує фактору винагороду в порядку та розмірах, визначених цим договором.

Відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржника, однак із його повідомленням про факт відступлення в порядку, передбаченому даним договором. Письмова форма повідомлення є додатком №2 до даного договору (п.1.2. договору факторингу).

Згідно із п.2.1. договору факторингу право вимоги переходить до фактора в момент підписання сторонами акту прийому-передачі права вимоги (додаток №1 до цього договору).

Відповідно до п.2.2. договору факторингу для підтвердження дійсності права вимоги, що відступається, фактор отримує документацію від клієнта по акту прийому-передачі документації (додаток №3 до цього договору), який складається між сторонами в день підписання акту прийому-передачі права вимоги.

Розмір переданого боргу (відступленого права вимоги) становить 118 889 622,86 грн, що є еквівалентом 4 203 319,21 доларів США згідно курсу Національного банку України 28,2847 грн за 1,00 долар США на дату укладення договору. Сума фінансування за цим договором становить 118 000 000, 00 грн, без ПДВ (п.3.1. договору факторингу).

У пункті 3.2. договору факторингу, в редакції додаткової угоди №2 від 28.03.2022, сторони погодили, що фактор сплачує суму фінансування на користь клієнта на поточний рахунок клієнта, повідомлений ним безпосередньо перед здійсненням платежу, або будь-яким іншим передбаченим законодавством способом, протягом 10 днів з моменту фактичного отримання фактором від боржника всієї суми боргу переданого за цим договором, але не пізніше 30 березня 2023 року.

Оплатою послуг фактора за надання фінансування клієнта за цим договором здійснюється шляхом відступлення прав вимоги зі знижкою, розмір якої складає різницю між сумою переданого права вимоги до боржника та сумою фінансування, що становить 889 622, 96 грн (п.3.3. договору).

Днем здійснення фактором оплати, що передбачена пунктом 3.2 даного договору та належного виконання сторонами договору своїх грошових зобов`язань вважається день надходження коштів на рахунки клієнта, що зазначені в розділі 10 цього договору (п.3.4. договору).

Відповідно до п.9.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

11.01.2021 між фактором та клієнтом підписано акт прийому-передачі права вимоги за договором факторингу (додаток №1) відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги за договором позики-1 в загальному розмірі 44 630 175,83 грн та за договором позики-2 в загальному розмірі 74 259 447,03 грн.

Згідно із додатком №3 - актом прийому-передачі права вимоги від 11.01.2021 клієнт передав, а фактор прийняв документацію відповідно до договору факторингу.

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-1 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 1 577 891, 08 доларів США до 11.11.2022.

20.05.2021 між позивачем та відповідачем-2, враховуючи те, що на підставі договору факторингу, до останнього перейшло право вимоги за договором позики-2 укладено угоду про проведення розрахунків до договору позики-1, а саме позивачем та відповідачем-2 погоджено графік погашення заборгованості за вказаним договором позики в розмірі 2 325 428,13 доларів США до 11.11.2024.

Відповідно до банківської виписки АТ «АБ «РАДАБАНК» від 18.11.2021 позивачем сплачено відповідачу-2 за договором позики-1 грошові кошти в розмірі 1 326 375, 00 грн та за договором позики-2 грошові кошти в розмірі 1 326 375, 00 грн.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсним договору факторингу від 11.01.2021 за №11012021-02-ДФ, укладеного між відповідачами.

Підставами позову є порушення норм законодавства при укладенні договору факторингу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Ці норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на положення ст.4 Господарського процесуального кодексу України і ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову про визнання правочину недійсним можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16).

Відсутність порушення спірним договором прав та інтересів позивача є самостійною підставою для відмови у позові, а тому немає необхідності в такому випадку надавати оцінку законності спірному договору (до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 7.17 постанови від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, у п. 8.9 постанови від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17).

Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У даній справі позов про визнання недійсними договору факторингу, подала особа, яка не стороною спірного договору факторингу - заінтересована особа.

Об`єднана палата в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положення ст. 162 Господарського процесуального кодексу України містять вимоги щодо необхідності зазначення у позовній заяві вимог щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому позовна заява, зокрема, повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наведене свідчить про те, що при зверненні до суду позивачу необхідно обґрунтувати в чому саме полягає порушення його прав та законних інтересів, а також довести наявність цих порушень.

У даному випадку підлягає доведенню позивачем порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення договору.

Зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України випливає, що охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Конституційний Суд України в своєму рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004 роз`яснив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно зі ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість позивач не надав доказів, які б свідчили про порушення його прав та законних інтересів в результаті укладення оспорюваного договору, з огляду на що суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору факторингу.

Суд наголошує, що в даному випадку права позивача, як боржника за договорами позики непорушені, тому що після укладення відповідачами 1 та 2 договору факторингу, обсяг прав та обов`язків позивача не змінився, оскільки був змінений лише кредитор в існуючому зобов`язанні, а не розмір його зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №761/43218/18 та постанові Великої Палати Верховного суду від 25.01.2023 у справі №638/18879/18.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17).

Враховуючи недоведеність наявності порушення укладеним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає про відсутність необхідності надавати оцінку дійсності спірного договору. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВАЛЛІВСЬКИЙ ГРАФІТ.

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 27.07.2023.

Суддя Я.А.Карабань