Ухвала

від 26.07.2023 по справі 201/11550/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

26 липня 2023 року

місто Київ

справа № 201/11550/21

провадження № 61-10234ск23

Верховний Суд, який діє у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у листопаді 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив:

- встановити факт прийняття спадщини ним, ОСОБА_1 , після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: частки у розмірі 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 1/3 квартири, загальною площею 65, 40 кв. м, житловою площею 39, 00 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 лютого 2023 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою від 07 червня 2023 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2023 року - без змін.

ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 07 липня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник визначив те, що:

- (1) суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосовали норми матеріального права;

- (2) суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), щодо здійснення касаційного перегляду судових рішень.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).

Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень

І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм.

Щодо оцінки наявності визначених заявником підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі

І. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навів передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

ІІ. Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, ОСОБА_1 навів доводи про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18. Заявник вважає, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції сформульовано у справі у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

На підставі аналізу змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2023 року у справі № 127/18513/18, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень, встановлено, що у цій справі спір стосується стягнення грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

У справі, яка переглядається, позивач звернувся з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Відповідно наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду сформульований у справі № 127/18513/18 за інших фактичних обставин справи, з іншими предметом та підставою звернення до суду першої інстанції.

Тож обставини справи № 127/18513/18, з однієї сторони (на висновки у якій заявник посилається на обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження), та справи, яка переглядається судом, з іншої, не є тотожними, оскільки відрізняються за своїми фактичними обставинами та предметом оскарження, тому наведений заявником приклад не може бути врахований та визначений Верховним Судом як належна підстава відкриття касаційного провадження.

Посилання у касаційній скарзі на висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений у зазначеній справі, що «касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження», - не є релевантним, адже стосується саме касаційного перегляду справи та не свідчить про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц Суд також визнає неналежним викладом підстави касаційної скарги, адже заявник не визначив, якому правовому висновку, зробленому у згаданій постанові, не відповідають висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм матеріального права.

Твердження про те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є безпідставною та необґрунтованою, що підтверджується постановою Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 200/7924/16-ц, не є належним викладом підстави касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не навів передбачені пунктом 1 частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не виконав вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності в порядку спадкування за законом, не прийняти до розгляду та повернути заявникові.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний