Постанова

від 27.07.2023 по справі 824/1061/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

справа № 824/1061/19-а

адміністративне провадження № К/9901/8316/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року (головуючий суддя: Мацький Є.М., судді: Сушко О.О., Залімський І.Г.) у справі № 824/1061/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області (Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці) про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

10 вересня 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також позивачка або ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області (правонаступником якого є Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, далі також відповідач або Управління Держпраці), в якому просила:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області № ЧВ-370/19/321/АВ/П/ТД-ФС/080 від 28 лютого 2019 року.

Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовив повністю.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2020 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року скасував, ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області № ЧВ-370/19/321/АВ/П/ТД-ФС/080 від 28 лютого 2019 року.

23 березня 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 19 березня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від позивачки відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року здійснено заміну відповідача правонаступником та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в період з 12 лютого 2019 року по 13 лютого 2019 року проведено на підставі наказу від 11 лютого 2019 року № 81 «Про проведення інспекційного відвідування», який прийнято на підставі інформації ГУПФУ у Чернівецькій області від 30 січня 2019 року № 3257/03 щодо суб`єктів господарювання, у яких працівники працюють на умовах неповного робочого часу, що мінімізує заробітну плату.

13 лютого 2019 року за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування № ЧВ-370/19/321/АВ, яким зафіксовано у позивачки порушення статті 21, пунктів 6 частини 1 та частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України).

Під час проведення інспекційного відвідування відповідачем було встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 до 31 січня 2017 року працювали дві наймані особи на посадах продавець-бармен за трудовими договорами, а саме:

на підставі укладеного трудового договору між працівником і фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю від 27 листопада 2006 року № 1257, ОСОБА_2 прийнята на невизначений строк на посаду продавця-бармена. У пункті 4 цього договору зазначено, що час виконання робіт установлюється згідно із графіком та вихідні дні теж надаються згідно із графіком. Трудовий договір зареєстровано в Сокирянському районному центрі зайнятості.

на підставі укладеного трудового договору між працівником і фізичною особою - підприємцем, яка використовує найману працю від 02 вересня 2014 року № 24051400128, ОСОБА_3 прийнята на невизначений строк на посаду продавця продовольчих товарів. У пункті 4 цього договору зазначено, що час виконання робіт установлюється з 8.00 до 12.00 та з 13.00 до 17.00 год., вихідні дні - субота, неділя. Трудовий договір зареєстрований в Сокирянському районному центрі зайнятості.

3 1 січня 2017 року ФОП ОСОБА_1 звільнила з роботи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за їх власним бажанням.

Після звільнення працівників на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України, ФОП ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року укладено з цими ж працівниками ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) цивільно-правові договори на виконання тих самих функціональних обов`язків - торгівля в крамниці-бар « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Також за змістом акта встановлено, що цивільно-правові договори укладались впродовж 2017-2018 років щоквартально з періодичністю в три місяці, наприклад: з громадянкою ОСОБА_2 цивільно-правові договори укладалися в строк з 01.02.2017 по 31.03.2017; з 01.04.2017 по 30.06.2017; з 01.07.2017 по 30.09.2017; з 01.10.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.03.2018; з 01.04.2018 по 30.06.2018; з 01.07.2018 по 30.09.2018; з 01.10.2018 по 31.12.2018.

Аналогічно укладалися цивільно-правові договори з громадянкою ОСОБА_3 .

У ході ознайомлення із цивільно-правовими договорами, укладеними між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами щодо надання послуг, а саме: торгівля в крамниці-бар " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за змістам акта відповідачем встановлено, що всі укладені цивільно-правові договори мають ознаки трудового договору, а саме:

1) предметом всіх цивільно-правових договорів є надання послуг з реалізації, продуктів харчування з дотриманням санітарних вимог продукції. Тобто, виконавець не може реалізовувати продукти харчування на свій страх і ризик, оскільки йому чітко даються вказівки дотримуватись санітарних норм;

2) в пункті 1.1 цивільно-правових договорів визначено: "замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи (надати послуги): торгівля в крамниці - бар " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", дотримуватися санітарних вимог продукції в строк надання послуг (три місяці) із вихідними днями та кількістю відпрацьованих 12 днів на протязі місяця, а саме - 80 годин", що вказує на режим роботи виконавця під час здійснення та забезпечення трудової функції, яка є невід`ємним процесом в реалізації продукції даної торгової точки;

3) відповідно до пункту 1.3 цивільно-правового договору замовник забезпечує виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої цим договором, що свідчить про процес організації трудової діяльності зі сторони замовника;

4) реалізація продуктів харчування виконавцями проводиться в конкретно визначеному місці, а саме, в магазині-барі " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", в приміщенні, власником якого є замовник і в якому виконавці працювали за трудовими договорами. Тобто, виконавець не вправі реалізувати продукти в місцях за власним вибором;

5) в усіх цивільно-правових договорах не визначено об`єм виконаної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, що підлягають вимірюванню та зазначаються у акті приймання виконаних робіт, а саме, кількість та перелік продукції, яку необхідно продати. В актах прийому наданих послуг до цивільно-правових договорів зазначено: "Торгівля в магазині 12 днів, 80 годин в місяць";

6) не визначено в цивільно-правових договорах відомості про те, який саме конкретний результат роботи має передати виконавець замовнику, не визначений перелік завдань, їх вид, кількісні і якісні характеристики, що свідчить не про індивідуально визначену роботу, а щоденний процес роботи;

7) замовник продовжує, як і при умовах трудового договору, вести облік відпрацювання робочого часу виконавців в табелях виходу на роботу;

8) замовник продовжує, як і при умовах трудового договору, нараховувати виконавцям заробітну плату;

9) відповідно до заяв виконавців їм надаються відпустки, що підтверджується наказами, виданими замовником, та відмітками в табелях обліку відпрацювання робочого часу;

10) 31 грудня 2018 року виконавцями Ткач В.В. та Равловською В.М. подані заяви на звільнення за власним бажанням, а Замовник видає наказ на звільнення.

Водночас судами встановлено, що у період з 27.11.2006 по цей час ФОП ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність відповідно до КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в магазині-барі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою: с. Михалкове Сокирянського району Чернівецької області. Протягом вказаного періоду в ФОП ОСОБА_1 працювали наймані працівники на посадах продавців продовольчих товарів, як за трудовими договорами, так і за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно із висновками, викладеними в акті інспекційного відвідування, у порушення вимог підпункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України "Укладення трудового договору" працівники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01 лютого 2017 року по 31 грудня 2018 року допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

13 лютого 2019 року Управління Держпраці у Чернівецькій області винесений припис про усунення виявлених порушень.

28 лютого 2019 року посадовими особами відповідача на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", частини 3 статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі також Порядок), та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України - винесено постанову про накладення штрафу на позивачку в сумі 250 380,00 гривень.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивачка вважає, що накладення на неї штрафу на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України є безпідставним та неправомірним.

Посилаючись на вимоги законодавства, що регулюють спірні правовідносини звертає увагу суду на те, що в направленні на проведення інспекційного відвідування від 11 лютого 2019 року зазначено про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 , а проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .

Окрім іншого позивачка вказала, що за порадою працівника податкової інспекції уклала цивільно - правові договори із найманими працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зі змісту яких вбачається про виконання останніми робіт на власний ризик, в обсязі і на умовах, передбачених договорами. Акцентує увагу на тому, що виконавці не підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, а самі організовують процес надання послуг (виконання робіт). Виконавець отримує винагороду за виконану роботу разово.

Водночас стверджує, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин і на свій розсуд вправі визначити вид такого договору.

Відповідач у своєму відзиві також заперечив щодо посилань позивачки з приводу укладених цивільно - правових угод з працівниками, оскільки вважає, що відносини між позивачкою та найманими працівниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмінні від цивільно - правових та мають ознаки трудових відносин, зокрема: реалізації продуктів харчування з дотриманням санітарних вимог продукції в конкретному місці здійснення господарської діяльності, дотримання режиму роботи, введення обліку відпрацювання робочого часу в табелях виходу на роботу, тощо.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що правовідносини між ПП ОСОБА_4 та громадянами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 носять ознаки трудових відносин між роботодавцем та найманим працівником без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, тому оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області № ЧВ-370/19/321/АВ/П/ТД-ФС/080 від 28 лютого 2019 року є правомірною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив про передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності ознак трудових правовідносини між ФОП ОСОБА_4 та громадянами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , позаяк у цьому випадку зазначені особи виконували за цивільно-правовими договорами певні роботи за винагороду, де оплачувався не процес праці, а результат після закінчення роботи за актом виконаних робіт (прийомом наданих послуг).

Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що предметом укладених договорів апелянта з фізичними особами є не процес праці, а її кінцевий результат. В укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

Також суд зауважив, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виявили бажання працювати у позивача на умовах цивільно-правових договорів, що свідчить про волевиявлення сторін правочину.

За позицією суду апеляційної інстанції, наведені в акті інспекційного відвідування твердження не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між позивачем та фізичними особами згідно з цивільно-правовими договорами - не є відносинами цивільно-правового характеру. А дії позивача щодо укладення цих договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення статті 21 та статті 24 КЗпП України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржником зазначено, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що судом апеляційної інстанції надана неналежна оцінка доказів, що призвело, до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Акцентує увагу на тому, що в період з 27 листопада 2006 року по цей час ФОП ОСОБА_1 здійснює свою підприємницьку діяльність відповідно до КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в магазині - барі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Протягом вказано періоду у ФОП ОСОБА_1 працювали наймані працівники на посадах продавців продовольчих товарів як за трудовими договорами, так і за договорами цивільно-правового характеру.

Беручи до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконували тотожні види робіт як за трудовими договорами так і за цивільно-правовими, наполягає на порушенні позивачкою підпункту 6 частини1 та частини 3 статті 24 КЗпП України.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Управління Держпраці у Чернівецький області (на час проведення інспекційного відвідування) є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у відповідній області.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Щодо безпосередньо виявлених порушень, які стали підставою накладення штрафу у спірних правовідносин слід зазначити таке.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. За вказаною нормаю договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, у справі №1840/2507/18, у справі № 824/896/18-а та від 03 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18.

Характерними ж ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року, від 09 липня 2020 року (справа №821/851/17), від 02 лютого 2021 року (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 Кодексу Законів про працю України.

При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.

Ці підходи є застосовними і до справи, що розглядається.

Судами попередніх інстанцій був досліджений цивільно - правовий договір від 01 лютого 2017 року, укладений між ПП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Зі змісту договору вбачається, що предметом цього договору є виконання таких робіт: торгівля у крамниці - бар " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", дотримуючись санітарних вимог продукції. В строк з 01 лютого 2017 року по 31 березня 2017 року відпрацьовано 80 годин в місяць. Оплата виконується не пізніше 18 числа кожного місяці в сумі 1600,00 гривень.

Аналогічні за змістом цивільно - правові договори укладені між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 01 квітня 2017 року, 01 липня 2017 року, 01 жовтня 2017 року, 01 січня 2018 року, 01 квітня 2018 року, 01 липня 2018 року, 01 жовтня 2018 року.

Відповідно до актів приймання виконаних робіт від 30 червня 2018 року та 31 липня 2018 року ОСОБА_3 здійснила торгівлю в магазині протягом 12 днів, 80 год. в місяць на суму 1861,50 гривень.

У матеріалах справи наявні такі ж самі за змістом цивільно - правові договори, укладенні між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та відповідно акти виконаних робіт.

Також судами дослідженні квитанції про сплату податку на доходи фізичних осіб за період 2017 - 2018 роки, квитанції про сплату єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за 2017 - 2018 роки, податкові розрахунки сум доходу і сум утриманого з нього податку за 2017-2018 роки, табелі виходу на роботу за 2017 -2018 роки, правила внутрішнього трудового розпорядку магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", відомості нарахування заробітної плати за 2017-2018 роки найманим працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 01 лютого 2017 року про прийняття на роботу в магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " продавцем по цивільно - правовому договору на неповний робочий день.

Зі змісту наказів № 3 та № 4 від 31 січня 2017 року вбачається про припинення трудових договорів між ПП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за згодою сторін та про звільнення останніх.

Згідно із наказами № 5 та № 6 ФОП ОСОБА_1 прийняла ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 01 лютого 2017 року продавцями в магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по цивільно-правовим договорам на неповний робочий день (80 год в місяць) з оплатою 1600,00 гривень та вихідними днями (субота, неділя).

Рішенням виконавчого комітету Михалківської сільської ради VІ скликання від 14 грудня 2011 року № 58 в магазині-барі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (власник ФОП ОСОБА_1 ) встановлено режим роботи з 8.00 години до 23.00 години.

З 15 серпня 2018 року відповідно до рішення виконавчого комітету Михалківської сільської ради VІІ скликання від 15 серпня 2018 року № 27 в магазині-барі " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (власник ФОП ОСОБА_1 ) погоджено графік роботи з 8.00 години до 24.00 години.

В поясненнях ФОП ОСОБА_1 зазначала, що продавці магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" працювали в тиждень 5 днів з понеділка по п`ятницю з 08:00 години до 12: 00 години. З 12 :00 години по 13:00 годину обід. З 13 години по 15: 45 години. В місяць 12 днів, 80 годин. Вихідні дні субота та неділя, святкові дні.

Надаючи оцінку змісту вищезазначених цивільно-правових догорів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність ознак трудових відносин, проте суд апеляційної інстанції при оцінці тих самих договорів дійшов протилежного висновку, а саме про наявність цивільно-правових правовідносин.

За вищенаведеного правого регулювання, Верховний Суд вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції норм права до встановлених обставин, що своє чергою призвело до хибного висновку цього суду.

В контексті предмету спору судом першої інстанції надана правильна юридична оцінка виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 робіт в якості продавців за місцем здійснення господарської діяльності позивача.

Так, судом першої інстанції цілком слушно надано оцінку змісту актів приймання виконаних робіт (послуг), складених за вказаними договорами, які містять лише інформацію про виконання певних робіт за назвою «торгівля в магазині» 12 днів 80 год в місяць з оплатою 1861,50 гривень без зазначення їх обсягу та виду.

Водночас предметом догорів є виконання робіт, пов`язаних із забезпечення діяльності позивача, оскільки позивачка здійснює свою підприємницьку діяльність відповідно до КВЕД 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами в магазині - барі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Також предмет договору та назва робіт «торгівля в магазині з дотриманням санітарних вимог продукції» свідчать не про договір надання послуг, а про виконання трудового обов`язку, бо виходячи зі специфіки роботи крамниці-бару «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначені дії повинні вчинятися не періодично, а у зв`язку з необхідністю здійснення торгівлі на об`єкті постійно, що відповідає трудовому договору, а не угоді про надання послуг.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що предметом цих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивачка фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.

Колегія суддів зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правових договорів, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною). Зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, мали триваючий характер, що є характерним для трудових функцій.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд при вирішенні подібних правовідносин у постановах від 08 червня 2021 року у справі № 520/348/19, від 09 липня 2021 року у справі № 160/2751/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/6582/18.

Отже, суд першої інстанції, здійснивши безпосереднє, всебічне, повне та об`єктивне дослідження доказів у цій справі дійшов правильного висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами, мають ознаки трудових.

Також колегія суддів зауважує, що положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні, а тому доводи позивачки про бажання фізичних осіб укласти саме цивільно-правові договори не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Тотожна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17, від 11 березня 2021 року у справі № 2340/3415/18, від 22 лютого 2022 року у справі № 420/6582/18.

Верховний Суд у постанові у від 16 червня 2020 року у справі № 815/5427/17 дійшов висновку, згідно з яким особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі. Юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2020 року у справі № 824/1061/19-а скасувати.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа