Рішення

від 17.07.2023 по справі 130/3558/21

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/83/2023

130/3558/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2023 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Грушковської Л.Ю.,

за участі секретаря Шпак А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Жмеринка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротал», третя особа - Державний реєстратор Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюк Сергій Анатолійович про витребування земельної ділянки з чужого незаконного користування та скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даною позовною заявою, в якій просила витребувати у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069, площею 3,2509 га, яка розташована на території Людавської селищної ради Жмеринського району Вінницької області; скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С.А. за індексним номером №49363280 від 25.10.2019 року; стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.06.2015 року №2-1156 є власником 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069, площею 3,2509 га, яка розташована на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. В 2014 році спадкодавцем було укладено договір оренди землі з ТОВ «Агротал» терміном на 7 років. Позивач ОСОБА_1 дізналася, що обробіток частини її земельної ділянки здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт». При цьому жодних договорів з відповідачем щодо передачі йому в оренду земельної ділянки ОСОБА_1 не підписувала, згоду на обробіток не надавала. Право оренди 1/3 частини земельної ділянки зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткової угоди від 04.08.2018 року. Право оренди було зареєстровано державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С.А. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №50263970 від 16.12.2019 року. Позивач ОСОБА_1 стверджує, що угод або додаткових угод з ТОВ «Поділля Агропродукт» не підписувала, а також не бажала продовжувати договір з ТОВ «Агротал». На її думку підписи з боку ОСОБА_1 є підробленими з метою незаконного використання належної позивачу земельної ділянки понад строк, встановлений первинним договором з ТОВ «Агротал».

Ухвалою від 16.12.2021 провадження по вказаній справі відкрито за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 31.05.2023 підготовче провадження у справі закрито. Призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бурка В.Р. в поданій заяві просив розглянути справу у його відсутність, задовольнити позов в повному обсязі та задовольнити клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Причини їх неявки суду невідомі. Будь-яких заяв чи клопотань від них не надходило.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.06.2015 за №2-1156 є власником 1/3 частини земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069, площею 3,2509 га, яка розташована на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області (а.с. 12).

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області зареєстровано додаткову угоду від 04.08.2018. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №50263970 від 16.12.2019 року (а.с. 13-14, 15-16).

Відповідно висновку експертів Вінницького відділення КНДІСЕ Міністерства юстиції України №6312/6313/22-21 від 08.05.2023 року підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 04.08.2018, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 04.08.2018 року, укладеній між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт», - ймовірно виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 133-137).

Щодо вимог про витребування (повернення) земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що вона не підписувала договір оренди землі, тому він є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просила витребувати земельну ділянку.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 обґрунтовувала позов фактичною відсутністю договірних відносин між нею та відповідачем.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, позивач вказувала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосовувати для вирішення спору.

Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду апеляційної інстанції застосувати відповідні норми права.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, суд вважає усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

Щодо вимог про скасування запису про інше речове право.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 крім іншого, просила суд скасувати запису Державному реєстрі речових прав про інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521083800:04:001:0069.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року, тобто на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду та ухвалення судових рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон вже не передбачав, тому матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося.

Однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 04.08.2018 року, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21 (провадження № 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21 (провадження № 61-4248св22).

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-2, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бурка В.Р. надав витяг з договору про надання правничої допомоги від 01.11.2021 та акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 01.11.2021 року, згідно яких загальна вартість наданих адвокатських послуг позивачу ОСОБА_1 склала 10000 гривень, однак враховучи те, що судом задоволено лише одну позовну вимогу із двох заявлених, тому слід стягнути з відповідача 50% - 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заяви відповідача ТОВ «Поділля Агропродукт» про зменшення розміру витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять. А тому у суду відсутні підстави робити висновок про неспівмірність витрат на правову допомогу без відповідної заяви відповідача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 зі сплати судового збору в сумі 908 грн., також за проведення судової почеркознавчої експертизи, які документально підтверджені та витрати на правову допомогу, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 3,2509 га, кадастровий номер 0521083800:04:001:0069, розташованою на території Людавської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення цієї земельної ділянки власнику ОСОБА_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт»</a>», право оренди за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування запису про державну реєстрацію відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Агропродукт" (смт. Браїлів Жмеринського району Вінницької області, вул. Заводська, 7, код ЄДРПОУ 41104967) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 суму судового збору 908 (дев`ятсот вісім) гривень, витрати за проведення експертизи в сумі 5663 (п`ять тисяч шістсот шістдесят три) гривні 10 коп. та понесені судові витрати в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн., що складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя