Ухвала

від 25.07.2023 по справі 914/2336/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.07.2023 Справа № 914/2336/22

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Трускавецького В. П., за участю секретаря судового засідання Шевчук О. О., розглянувши у відкритому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова, м. Львів, в інтересах держави,до відповідача 1:Львівської міської ради, м. Львів,до відповідача 2:Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», с. Зелів, Яворівський район, Львівська обл.,про:визнання недійсним рішення № 4814 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянкуЗа участю:прокурора:Леонтьєва Н. Т.,відповідача 1:Наумець А. Г. представниця,відповідача 2:Попов Д. І., Медвідь Ю. О. адвокати.Встановив:

На розгляд Господарського суду Львівської області керівником Франківської окружної прокуратури міста Львова подано позов до Львівської міської ради та до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення № 4814 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області (суддя Козак І. Б.) від 03.10.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.10.2022.

За наслідками судового засідання 18.10.2022 постановлено ухвалу, якою задоволено самовідвід судді Козак І. Б. у справі № 914/2336/22 та передану дану справу для повторного автоматизованого розподілу відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України та Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Ухвалою від 24.10.2022 матеріали справи № 914/2332/22 прийнято до розгляду суддею Трускавецьким В. П., розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче засідання на 29.11.2022.

25 жовтня 2022 року від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22146/23).

25 листопада 2022 року від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку на подання такого відзиву. Крім того, у поданому відзиві відповідач 2 просить суд залишити позовну заяву прокурора без руху (вх. № 24363/23).

Через систему «Електронний суд» прокурор 22.1.2022 подав відповідь на відзив (вх. № 24068/22).

У підготовче засідання 29.11.2022 сторони забезпечили явку повноважних представників. У даному засіданні суд протокольною ухвалою поновив відповідачу 2 строк на подання відзиву з урахуванням такого.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідачем 2 зазначено, що станом на час подання відзиву ним не отримано ухвали про відкриття провадження у даній справі, про її розгляд стало відомо від прокурора у зв`язку із участю в інших справах в Господарському суді Львівської області. Відтак, з урахуванням зазначеного, а також беручи до уваги значний обсяг матеріалів долучених до позовної заяви, з якими необхідно було ознайомитись та опрацювати, відповідач 2 просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву та поновити такий строк.

Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію (частини 5 - 6 статті 119 ГПК України).

Для забезпечення принципів законності, справедливості та верховенства права, керуючись завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, враховуючи ст. 119 ГПК України, суд дійшов висновку визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву, поновити відповідачу 2 строк на подання такого відзиву та прийняти його до матеріалів справи.

Підготовче засідання 29.11.2022 відкладено на 06.12.2022.

У підготовчому засіданні 06.12.2022 судом вирішувалось клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без руху, що викладене у відзиві на позовну заяву.

Відповідач 2 просить залишити позов без руху, оскільки вважає, що незалежно від змін у законодавстві, у разі задоволення позовних вимог він зазнає майнових втрат, що не випливають із зобов`язально-правових відносин щодо повернення майна позивачу (договірних зобов`язань). Позовна вимога є майновою, оскільки за своєю правовою природою пов`язана з позбавленням прав на нерухоме майно (земельну ділянку) власника - відповідача 2, та їх перехід до нового власника - органу місцевого самоврядування. Такі відносини мають позадоговірний характер. Таким чином, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та практики Верховного Суду - є майновою вимогою. Відтак, на думку відповідача 2, прокурором в порушення вимог п. 2 ч. 1. ст. 164 ГПК України не додано до позовної заяви доказів сплати судового збору у повному розмірі або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору в установлених порядку й розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати збору відповідно до закону.

Майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 162, пп. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 163 ГПК позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Ціна позову визначається:

у позовах про стягнення коштів сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться в безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна;

у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, загальною сумою всіх вимог.

Майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатись у ціні заявленого позову. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС від 26.02.2019 у справі №907/9/17.

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Позов прокурора не свідчить про відсутність спору щодо законності розпорядження органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, а вказаною нормою Господарського процесуального кодексу України однозначно визначено, що у таких випадках вимог дві: основна у спорі щодо рішення Рясна-Руської селищної ради та похідна від неї - щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, крім того, зважаючи на імперативність статті 20 ГПК України, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, господарські суди розглядають виключно, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Позов прокурора заявлений до суду щодо правовідносин у сфері господарювання, зважаючи на його підстави, отже, не стосується правовідносин сторін щодо адміністрування і підпорядкування, які взагалі не можуть розглядатися господарським судом, а стосується спору сторін щодо законності виникнення у відповідача права власності на спірну земельну ділянку, одночасно, оскільки реєстраційні дії не являються юридичними фактами, вони і не являються підставами виникнення, зміни, припинення прав, у тому числі, права власності відповідача на спірну земельну ділянку, що є предметом позовної вимоги про припинення права власності відповідача 2 на спірну земельну ділянку.

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі зокрема скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення зокрема про скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Прокурором заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав з припиненням права власності відповідача, а не з набуттям чи зміною. Відтак, у разі задоволення позову прокурора та набрання рішенням суду законної сили, таке буде подано для проведення відповідних реєстраційних дій реєстраторам, а саме для скасування державної реєстрації права власності відповідача з одночасним припиненням права.

Питання про скасування державної реєстрації права власності з одночасним набуттям чи зміною права у позовній заяві прокурора не ставиться.

Практика Верховного Суду, на яку посилається відповідач 2, стосується спорів, пов`язаних із підтвердженням права на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-яких форм використання останнього.

У даному випадку, скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень та припинення права приватної власності, з огляду на підстави позову, є двома немайновими позовними вимогами та являються різними способами захисту прав.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку відмовити відповідачу 2 у задоволенні, заявленого у відзиві на позовну заяву клопотанні про залишення позову без руху.

Підготовче засідання 06.12.202 відкладено на 20.12.2022.

У підготовчому засіданні 20.12.2022 представницею відповідача 2 подано суду пояснення (вх. № 26345/22) (розцінюються судом як заперечення), у яких заявлено клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, ч. 2 ст. 2 ГПК України).

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (ч. 1 ст. 182 ГПК України).

Згідно з частиною третьою статті 177 ГПК України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Пунктом 3 частини 1 статті 183 ГПК України закріплено, що суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

Враховуючи, що у даному судовому засіданні питання, визначенні ст. 182 ГПК України, не можуть бути вирішені, надаючи прокурору та відповідачу 1 можливість ознайомитись з поясненнями відповідача 2 та подати свої міркування з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи та відкладення підготовчого засідання на 10.01.2023.

27 грудня 2022 року прокурором подано суду клопотання про долучення доказів разом з клопотанням про поновлення строку на подання таких доказів (вх. № 26926/22).

Підготовче засідання 10.01.2023 відкладено на 07.02.2023.

11 січня 2023 року прокурором подано клопотання про долучення доказів разом з клопотанням про поновлення строку на подання таких доказів (вх. № 668/23).

03 лютого 2023 року відповідач 2 подав суду заяву на обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 2739/23), 07.02.2023 прокурор подав суду заперечення проти заяви про залишення позову без розгляду (вх. № 3029/23).

Підготовче засідання, в подальшому, відкладалось на 14.03.2023 та на 28.03.2023.

Підготовче засідання у даній справі відкладене на 28.03.2023 о 15:00 год. не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Трускавецького В. П. Ухвалою суду від 31.03.2023 підготовче засідання призначено на 06.04.2023.

У підготовчому засіданні 06.04.2023 судом розглядалось клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, відповідач 2 вказує, що прокурором порушено порядок представництва, не дотримано процедури, встановленої ч. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки у даній справі прокурор не звертався до органу місцевого самоврядування з повідомленням про порушення інтересів держави (територіальної громади) та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави (територіальної громади). Відтак, відповідач 2 просить позов Франківської окружної прокуратури м. Львова залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Частина 4 ст. 53 ГПК України встановлює, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

З урахуванням того, що поняття «інтереси держави», відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15).

Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що «інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи».

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Положеннями ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Так, згідно з частинами 1,2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі передачі їм земель державної власності.

Враховуючи наведене суд зазначає що, Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.

Відтак, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

Однак варто зауважити, що в даній справі позивач та відповідач збігаються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем. Враховуючи предмет спору, Львівська міська рада в даному випадку може бути тільки відповідачем у справі.

При цьому, будь-який інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади з вказаного питання, відсутній.

Також суд зазначає, що в підготовчому засіданні відповідач 2 вказував про те, що органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Держгеокадастр.

Прокурор щодо вказаного твердження заперечував та зазначав, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду саме, як позивач.

Суд з вказаним твердженням прокурора погоджується, оскільки державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, так як спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.

В зв`язку з наведеним, суд наголошує на тому, що за змістом ч. 4 ст. 122 ЗК України та п. г) ч. 1 ст. 15-1 ЗК України до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 188 ЗК України).

Згідно ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», охорона земель - це система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Як слідує з матеріалів, позов у даній справі подано прокурором не в межах заходів, які належать до державного контролю за використанням та охороною земель, передбачених в ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Відтак, органи Держгеокадастру, згідно ч. 4 ст. 122 та ст. 15-1 ЗК України, не є уповноважені державою здійснювати захист її інтересів в даному спорі.

Натомість, в силу вимог ч. 1 ст. 122 та п. а) ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад для всіх потреб.

А тому, саме Львівська міська рада є уповноваженим органом для здійснення захисту держави, в межах спору про право користування земельною ділянкою комунальної власності несільськогосподарського призначення.

Однак, враховуючи те, що позов подано для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в приватну власність, тобто при здійсненні її власних функцій у земельних відносинах, прокурор правильно вказав, що Львівська міська рада у даній справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

За таких умов, прокурор вправі подавати позов в інтересах держави та виступати самостійним позивачем у справі. Аналогічної позиції притримується ВПВС в постанові від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2018р. по справі №916/749/17 вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.

Зважаючи на вищенаведене, суб`єкт, наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави та територіальної громади у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, яке є однією зі стадій процедури відведення земельної ділянки у користування, відсутній, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але і обов`язок, звернутися до суду для захисту інтересів держави.

Таким чином, органи прокуратури України, на даний час є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням земельними ділянками, належними територіальній громаді.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає про відсутність підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, відтак клопотання відповідача 2 задоволенню не підлягає.

Підготовче засідання 06.04.2023 відкладено на 02.05.2023.

В подальшому, розгляд справи за клопотанням відповідача 2 відкладався на 09.05.2023, на 25.05.2023.

Поміж цим, 09.05.2023 відповідачем 2 подано заяву про зупинення провадження у справі (вх. № 1831/23), а прокурором 12.05.2023 заперечення на зазначену заяву (вх. № 11892/23).

Підготовче засідання 25.05.2023 відкладено на 04.07.2023 за клопотанням представника відповідача.

29 червня 2023 року відповідачем 2 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 16225/23).

Підготовче засідання 04.07.2023 відкладено на 25.07.2023.

10 липня 2023 року прокурором подано додаткові заперечення на заяву відповідача 2 про зупинення провадження у справі (вх. № 17099/23).

У підготовче засідання 25.07.2023 з`явились представники учасників процесу, які підтримали свої раніше подані позиції щодо клопотання відповідача 2 про зупинення провадження у справі.

Обґрунтування відповідача 2.

У поданій заяві відповідач 2 зазначив, що у поданих до суду заявах покликався на необхідність застосування практики ВС, висловленої у постанові ВС від 15.06.2021 року у справі № 908/1664/19, від 25.05.2021 року у справі № 916/3638/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 917/273/20, а саме щодо того, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави. Оскільки прокурором у вказаних справах не було дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зі спорів, у яких прокурор є самостійним позивачем, то позов підлягав залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

З наведеного відповідач 2 ствердив, що його позиція підлягає врахуванню судом при вирішенні спору по суті.

Разом з тим, згідно доводів відповідача 2, ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.07.2021 у справі № 925/1133/18, прийнято до розгляду справу № 925/1133/18 за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021. Суд касаційної інстанції в ухвалі від 07.07.2021 у справі № 925/1133/18 вказав, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор при зверненні з позовом зазначив, що є позивачем, оскільки Черкаська міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через його невідповідність нормам чинного законодавства. З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Черкаську міську раду одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення цього органу, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що у прокурора відсутній обов`язок дотримання процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме, щодо необхідності попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта. У зв`язку з цим, суд касаційної інстанції у справі № 925/1133/18 дійшов висновку про необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 908/1664/19 про те, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача не нівелює його обов`язку дотримання процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Попри наведене відповідач 2 не погоджується з доводами прокурора про те, що, відповідно до положень Земельного кодексу України, саме до повноважень відповідача 1 належить розпорядження спірними земельними ділянками комунальної власності, однак відповідний орган визначений співвідповідачем, оскільки до нього пред`явлено вимогу про визнання недійсним рішення про передачу земельної ділянки, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду як самостійний позивач. Таким чином, останній посилається на те, що ним дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Також, відповідач 2 зазначив про незгоду з доводами прокурора щодо безпідставності висновків про те, що відповідним уповноваженим органом на представництво державних інтересів у спірних правовідносинах є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, а тому наявність у прокурора повноважень здійснювати захист інтересів держави є підтвердженою.

Відтак, на думку відповідача 2, обставини справи № 925/1133/18 у переданій на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і у розглядуваній справі № 914/2332/22 є подібними, а відповідний висновок судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду матиме суттєве значення для вирішення спору в цій справі.

Заперечення прокурора.

Прокурор, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що на даний час висновки з питання про те, що визначення прокурором свого статусу як самостійного не зобов`язує його щодо дотримання процедури, передбаченої абзацом третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», є чіткими, логічними і прогнозованими до застосування при розгляді інших справ та не передбачають вільного та неоднозначного трактування.

З огляду на вказане, прокурор вважає необґрунтоване клопотання про зупинення провадження у справі таким, що спрямоване на затягування процесу.

Позиція суду.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1).

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Системне тлумачення статті 53 Господарського процесуального кодексу України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, про що зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.07.2021 передав справу № 925/1133/18 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 908/1664/19, про те, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача не нівелює його обов`язку дотримання процедури, передбаченої абз. 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 908/1664/19 зазначив, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача у справі, за наявності органу місцевого самоврядування, уповноваженого на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не нівелює його обов`язку щодо дотримання порядку представництва, дотримання процедури, встановленої частинами 3 і 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та надання можливості такому органу самостійно звернутися до суду за захистом порушених прав держави.

Зі змісту ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 925/1133/18 вбачається, що прокурор при зверненні з даним позовом зазначив, що є позивачем, оскільки міська рада - один із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через його невідповідність нормам чинного законодавства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави. З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив міську раду одним з співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення цього органу, колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що у прокурора відсутній обов`язок дотримання процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме щодо необхідності попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта.

Судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 15.07.2021 прийнято до розгляду справу № 925/1133/18.

Станом на 25.07.2023 справу № 925/1133/18 не розглянуто судом касаційної інстанції.

У даній справі № 914/2336/23 прокурор звернувся з позовом в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Підставами для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом в якості самостійного позивача прокурор зазначає наступне: Львівська міська рада представляє інтереси Львівської міської територіальної громади, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі, оскільки саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади. При цьому, будь-який інший орган, який має повноваження щродо захисту інтересів держави або територіальної громади відсутній.

Відтак, правовідносини у справах № 914/2336/22 та № 925/1133/18 є подібними, адже, спірним є питання щодо визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача та дотримання процедури, передбаченої абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У такому випадку згідно з приписами пункту 11 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи, що висновки судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 925/1133/18 стосуватимуться обов`язку прокурора, при самостійному зверненні до суду за захистом порушених прав дотримання процедури, встановленої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення відповідного органу про звернення із позовом у випадку, визначення такого органу одним із співвідповідачів, з метою дотримання єдності судової практики, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 914/2336/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Аналогічні висновки, викладено в ухвалах Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, в яких провадження зупинено до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 (ухвали від 05.07.2022 у справі № 918/523/21, від 16.08.2022 у справі № 922/2555/21, від 18.07.2022 у справі № 922/3838/21 тощо).

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що клопотання відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 16225/23 від 29.06.2023) буде розглядатись судом після усунення обставин, що слугують підставою для зупинення провадження у даній справі.

Керуючись статтями 2, 20, 53, 119, 162, 163, 164, 177, 182, 183, 226, 228, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Вирішення заяви Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 16225/23 від 29.06.2023) відкласти.

2. Зупинити провадження у справі №914/174/23 за позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова до відповідача 1 Львівської міської ради та відповідача 2 Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійсним рішення № 4814 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку до розгляду об`єднаною палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

3. Сторонам повідомити суд про усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у даній справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала підлягає оскарженню в порядку та строки передбаченому розділом IV ГПК України.

Повний текст ухвали складено 27.07.2023.

Суддя Трускавецький В.П.