Постанова

від 11.07.2023 по справі 761/41606/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2023 року місто Київ

справа № 761/41606/19

апеляційне провадження № 22-ц/824/816/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Сенс Банк", подану представником Самокишою Вікторією Юріївною, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Волошина В.О. від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство "Сенс Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха Сергій Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй Віта Володимирівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Лівадія", про витребування нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст обставин справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: АТ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є АТ "Альфа- Банк", яке в подальшому змінило назву на АТ "Сенс Банк", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В., ТОВ "Гранд Лівадія", про витребування нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 10-29/5889 від 21 березня 2008 року, між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 02-10/978 від 21 березня 2008 року, відповідно до умов якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 761/17649/13 звернуто стягнення на вказану квартиру, шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на неї.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року було скасовано та в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач вважав, що його право власності на спірну квартиру було відновлено. Однак в подальшому йому стало відомо, що 5 серпня 2019 року квартира була відчужена на підставі договору-купівлі продажу на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти".

Посилаючись на те, що спірна квартира вибула з володіння позивача без відповідних правових підстав та без його згоди та волевиявлення, просив суд: витребувати у ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" у його власність квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 48096588 від 5 серпня 2019 року 15:17:07, прийняте приватним нотаріусом Розсохою С.С. Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано у ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 48096588 від 5 серпня 2019 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. Стягнуто з ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 921 грн.

Рішення мотивоване тим, що станом на момент відчуження спірної квартири на користь ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" єдиним її власником був ОСОБА_1 , а тому вона вибула з володіння поза його волею, що є підставою для її витребування у відповідача. При цьому відлік позовної давності починається саме з моменту, коли позивач втратив володіння своєю квартирою - 5 серпня 2019 року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У поданій апеляційній скарзі представник АТ "Альфа Банк", яке в подальшому змінило назву на АТ "Сенс Банк", - Самокиша В.Ю. , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що 17 березня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 761/17649/13 було проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком. Відповідне рішення суду в подальшому було скасовано, однак це не означає, що наявний на час розгляду справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем підлягає скасуванню в порядку, встановленому частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (виправлення технічної помилки), як про те зазначає позивач у своєму позові.

Вважає, що скасування заочного рішення судом апеляційної інстанції само по собі не мало і не має своїм результатом нікчемність вчиненого не позивачем правочину по відчуженню квартири, оскільки це не передбачено законом. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень в межах справи № 761/17649/13 заява ОСОБА_1 про поворот виконання заочного рішення не подавалась ані під час апеляційного розгляду справи, ані після того. Як результат, питання про поворот виконання заочного рішення не вирішувалось. Відновлення державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру також не відбулось. Більше того, дії позивача спрямовані лише на унеможливлення задоволення вимоги банку за рахунок предмета іпотеки.

Також судом першої інстанції безпідставно відхилено заяву відповідача ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" про застосування позовної давності, оскільки датою реєстрації переходу права власності на спірну квартиру від ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", є 17 березня 2014 року, а з 6 жовтня 2015 року ця інформація є відкритою та загальнодоступною, відповідно позивач мав можливість знати про цей факт переходу права власності, як у вказану дату, так і в будь-який час після, а відтак, мав можливість своєчасно подати позов до суду в строк до 6 жовтня 2018 року (якщо три роки позовної давності рахувати від дати набуття відомостями Державного реєстру прав статусу загальновідомих). Крім того, 1 вересня 2016 року позивач звертався із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року, що додатково свідчить про його обізнаність вибуття квартири з його власності, і за цих обставин строк позовної давності сплинув 1 вересня 2019 року.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Поданий ТОВ "Гранд Лівадія" відзив на апеляційну скаргу не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки поданий поза межами встановленого судом строку для вчинення відповідної процесуальної дії і підстав для його поновлення судом не встановлено.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник АТ "Сенс Банк" - Самокиша В.Ю. в суді апеляційної інстанції підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просила її задовольнити.

Представник ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" - Колісник А.І. в суді апеляційної інстанції також підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в суд апеляційної інстанції не з`явився, однак направив клопотання про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 21 березня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк"(правонаступником якого є АТ "Альфа-Банк", яке в подальшому змінило назву на АТ "Сенс Банк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 10-29/5889, відповідно до якого банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) у сумі 490 000 євро на строк до 20 березня 2023 року.

В забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 21 березня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_6 передав в іпотеку банку у якості забезпечення позичальником ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором, нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення цього договору в майбутньому, а саме: п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 761/17649/13-ц, в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 10-29/5889 у розмірі 8 650 000, звернуто стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк"до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

5 серпня 2019 року між АТ "Укрсоцбанк" та ТОВ "Гранд Лівадія" укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорнєй В.В., зареєстровано в реєстрі за № 1231, відповідно до якого банком було відчужено квартиру АДРЕСА_1 , на користь ТОВ "Гранд Лівадія" (том 2 а.с. 3-7).

При цьому, у розділі 1 вказаного договору купівлі-продажу сторони зазначили, що правовстановлюючим документом АТ "Укрсоцбанк" на квартиру є заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року, яке на цей момент вже було скасовано.

Того ж дня (5 серпня 2019 року) між ТОВ "Гранд Лівадія" та ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С., зареєстровано в реєстрі за № 7759, відповідно до якого ТОВ "Гранд Лівадія" передало у власність ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти" квартиру АДРЕСА_1 за ціною 6 979 100 грн. (том І а.с. 54-56).

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, станом на момент переходу права власності на спірну квартиру від АТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Гранд Лівадія", а в подальшому до ТОВ "Компанія з управління активами "Будівельні проекти", заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року, яким було визнано право власності на неї за ПАТ "Укрсоцбанк", скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 1 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі по тексту норми зазначеного Закону наводяться у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), у частині 2 статті 18 якого зазначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку № 1127 Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно наведеного Порядку № 1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Згідно із частиною 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В силу пункту 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, у тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання

відповідної заяви заявником (стаття 31-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Установивши, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, правові підстави для розпорядження квартирою у АТ "Укрсоцбанк" станом на 5 серпня 2019 року були відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що скасування заочного рішення судом апеляційної інстанції само по собі не мало і не має своїм результатом нікчемність вчиненого не позивачем правочину по відчуженню квартири є безпісдтавиними, оскільки скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц).

Твердження скаржника про те, що ОСОБА_1 не звертався із заявою про поворот виконання заочного рішення і як результат, питання про поворот виконання заочного рішення не вирішувалось; дії позивача спрямовані лише на унеможливлення задоволення вимоги банку за рахунок предмета іпотеки не ґрунтуються на нормах матеріального права та відхиляються судом апеляційної інстанції.

Особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 200/18309/18).

Посилання у апеляційній скарзі на те, що запис про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем не підлягає скасуванню в порядку, визначеному позивачем, спростовується встановленими обставинами справи, а тому судом не приймаються.

Також колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з указаним позовом.

Скаржник зазначає, що датою реєстрації переходу права власності на спірну квартиру від ОСОБА_1 до ПАТ "Укрсоцбанк", є 17 березня 2014 року, а з 6 жовтня 2015 року ця інформація є відкритою та загальнодоступною, тому відповідно позивач мав можливість знати про цей факт переходу права власності, як у вказану дату, так і в будь-який час після, а відтак, мав можливість своєчасно подати позов до суду в строк до 6 жовтня 2018 року (якщо три роки позовної давності рахувати від дати набуття відомостями Державного реєстру прав статусу загальновідомих). Крім того, 1 вересня 2016 року позивач звертався до суду про перегляд заочного рішення, що додатково свідчить про його обізнаність вибуття квартири з його власності, і за цих обставин строк позовної давності сплинув 1 вересня 2019 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, на протязі саме цього строку особа, чиї права порушені, має право звернутись до суду.

Частиною 1статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У спірних правовідносинах перебіг позовної давності почався від дня, коли позивач довідався або повинен був довідатися про порушення його права - після вибуття спірної квартири поза його волею, тобто 5 серпня 2019 року. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 було відомо про реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ "Укрсоцбанк" і враховуючи скасування рішення суду, на підставі якого банк набув таке право, підстави для ініціювання подібного спору до моменти вибуття квартири з його володіння у 2019 році об`єктивно були відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене та враховуючі встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Сенс Банк", подану представником Самокишою Вікторією Юріївною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: