Постанова

від 20.07.2023 по справі 357/7554/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2023 року м. Київ

Справа №357/7554/19

Апеляційне провадження №22-ц/824/1556/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Ярмоли О.Я., 01 грудня 2020 року у м. Біла Церква, повний текст рішення складений 09 грудня 2020 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування та внесення змін до договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В

У липні 2019 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулрсь до суду з вказаним вище позовом, в якому з урахуванням уточнень просило:

визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0090 загальною площею 1,2 га та земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0089 загальною площею 1,2 га;

скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М.О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди вказаних земельних ділянок та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0090 загальною площею 1,2 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0089 загальною площею 1,2 га;

витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» зазначені земельні ділянки; внести зміни до Договору оренди землі № 90 від 05 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ім. Котовського», правонаступником якого є ТОВ «Олійникова Слобода», шляхом його викладення у новій редакції, тобто із зміною ідентифікації об`єкту оренди, зазначивши, що в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0090 загальною площею 1,2 га та земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0089 загальною площею 1,2 га на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району, із зазначенням нормативно грошової оцінки цих земельних ділянок; вирішити питання відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані порушенням прав та інтересів позивача, як єдиного законного орендаря земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036, розташованої в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, яка була передана в оренду Товариству за договором оренди землі №90 від 05 червня 2013 року. Порушення полягає в поділі ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036 без згоди ТОВ «Олійникова Слобода» як її законного орендаря, передачі ОСОБА_1 -утворених після поділу спірних земельних ділянок в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» оспорюваним договором та проведенням Державним реєстратором державної реєстрації права оренди на них за ТОВ Агрокомплекс «Узин». Внаслідок цього ТОВ «Олійникова Слобода» створено перешкоди у використанні спірних земельних ділянок у його господарській діяльності, а також у відновленні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди Товариства за договором оренди землі, що була незаконно скасована наказом Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року, прийнятим за колективною скаргою ОСОБА_1 та інших осіб. Крім того, спірні рішення державного реєстратора підлягали скасуванню у зв`язку з тим, що під час їх прийняття державний реєстратор допустила низку порушень порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування та внесення змін до договору оренди землі - відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову ТОВ «Олійникова Слобода» у повному обсязі. Також суд вказав, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у вказаній справі, у зв`язку з чим відмовив в задоволені позовних вимог пред`явлених до неї.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» в стягненні з позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» судових витрат на правничу допомогу.

Не погодилось із рішенням суду від ТОВ «Олійникова Слобода», представником товариства подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Представник позивача вказує на те, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача порушених прав чи інтересів зроблено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме суд першої інстанції мав застосувати норми ст.ст. 207, 638, 640 ЦК України та ст. 14 Закону України №161-XIV, відповідно до яких договір оренди землі є укладеним і таким, що набрав чинності, з моменту його підписання ОСОБА_1 та Товариством. Однак суд не застосував вказані норми та не врахував висновки Верховного Суду щодо їх застосування, та помилково ототожнив державну реєстрацію договору оренди землі з державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, що призвело до неправильного застосування ним норм ч.1 ст. 210 ЦК України Отже, договір оренди землі є укладеним в таким, що набрав чинності, з моменту його підписання ОСОБА_1 та позивачем, а відтак, діяв на момент укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору і проведення державної реєстрації права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», у зв`язку з чим останні порушують право оренди товариства на ці земельні ділянки, що виникло на підставі договору оренди землі. Також вказує на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що на момент укладення договору оренди землі проведення його державної реєстрації було неможливим, помилково ототожнив державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з державною реєстрацією договору оренди землі, про яку насправді йдеться у п. 37 договору оренди землі, а також не застосував правила тлумачення правочинів, визначені у ст. 213 ЦК України, що і призвело до неправильного тлумачення ним п. 37 цього Договору. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у справах №291/421/17, №291/422/17, №291/426/17, згідно з якими відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку не позбавляє орендаря права оспорювати договір оренди землі, укладений власником земельної ділянки з іншим орендарем. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у разі скасування державної реєстрації права оренди особи на земельну ділянку в такої особи відсутнє право її оренди, що суперечить нормам ст. ст. 2,3 Закону України №1952-IV ст. 11 ЦК України та ст. 124 ЗК України. Висновок суду першої інстанції про те, що поділ земельної ділянки, яка була передана в оренду позивачу, унеможливлює захист його прав не відповідає приписам ч. 2 ст. 110 ЗК України, відповідно до положень якої позивач має право на отримання в оренду сформованих в результаті поділу спірних земельних ділянок і , відповідно, має право захищати це право в судовому порядку. Також позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - скасування спірних рішень є неналежним, оскільки такі рішення вичерпали свою дію. Що ж стосується висновків суду першої інстанції про те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, то позивач вказує на те, що вони у цій справі оскаржують проведення державним реєстратором державної реєстрації права оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на спірні земельні ділянки як такої, що була проведена державним реєстратором із грубим порушенням норм законодавства, а не тільки в рамках похідної вимоги від вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору.

На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю та змінити розподіл судових витрат між сторонами, стягнути в рівних частинах з відповідачів на користь позивача понесені ними у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції судові витрати у розмірі 40971, 51 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокат Миколюк М.Д. вказує на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що договір оренди землі від 05 червня 2013 року є нечинним/неукладеним, та не підлягає виконанню з боку ОСОБА_1 .. Зазначає, що п. 16, 27, 37 договору оренди землі від 05 червня 2013 року суперечить актам цивільного законодавства та свідчать про факт що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки станом на 05 червня 2013 року норми права не передбачали реєстрацію договору оренди землі, а тому у відповідача не виникло/не могло виникнути обов`язків по договору щодо передачі земельної ділянки позивачу, та даний договір оренди в силу закону не набув чинності, що свідчить про відсутність прав та обов`язків у ОСОБА_1 та позивача щодо виконання цього договору.

Також вказує на те, що Акт приймання - передачі земельної ділянки, доданий до позовної заяви позивачем, не містить відомостей щодо якого договору він є додатком, а тому не може вважатися письмовим документом, а відповідно і доказом.

Предствник відповідача також зазначає, що договір від 05 червня 2013 року, на який посилається позивач як підставу своїх вимог є підробленим. Так, в п. 3 договору вказано, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 42096,00 грн. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки здійснюється відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку. Однак, станом на 2013 рік нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення не проводилася. Нормативна грошова оцінка таких земель була проведена лише у 2018 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2018 року № 105, кошти на проведення якої виділено Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік, яка була затверджена наказом Мінагрополітики України від 20 листопада 2018 року № 3635/5 та введена в дію з 01 січня 2019 року.

Таким чином на дату, якою підроблено договір - 05 червня 2013 року, об`єкту оренди з кадастровим номером та нормативною грошовою оцінкою не існувало і не могло існувати. Такий об`єкт оренди, з`явилися після дати вказаної на договорі, що свідчить про підроблення документів.

Щодо судження позивача про неправильне тлумачення судом першої інстанції п. 37 договору оренди землі від 05 червня 2013 року, представник відповідача вважає їх хибними, помилковими, та такими, що не підтверджуються доказами у справі, оскільки позивачем не надано доказів звернення до суду з позовом про тлумачення даного пункту/пунктів договору, а у зв`язку з тим, що з листопада 2010 року було виключено ст. 18 Закону України «Про оренду землі» та з урахуванням того, що на момент укладання договору від 17 червня 2013 року існувала на законодавчому рівні підстава виникнення прав оренди на земельні ділянки з моменту державної реєстрації цих прав, то відповідач робить висновок, що у договорі від 05 червня 2013 року п. 37 договору свідомо було визначено набрання ним чинності з моменту підписання та його державної реєстрації. Оскільки п. 37 договору не відповідає вимогам діючого законодавства на час укладання договору, а тому не створюює/не спрямований на виконання будь яких прав чи обов`язків між позивачем та ОСОБА_1 .

Щодо правомірності договору оренди землі, що оспорюється позивачем, відповідач зазначає, що 10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» укладено договори оренди земельних ділянок 3220484400:01:010:0090 та 3220484400:01:010:0089. Право оренди за цими договорами зареєстровано відповідно до закону у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач посилається на договір оренди землі від 05 червня 2013 року, як на підставу своїх вимог, однак об`єкт оренди за вказаним вище договором та оспорюваним договором є різними, оскільки вони мають різні ідентифікуючі ознаки такі як площа та кадастровий номер, а відповідно і місце розташування. Таким чином, суд не може захистити права позивача, оскільки вони не порушені.

Щодо позовної вимоги про скасування рішень державного реєстратора, відповідач вказує на те, що державний реєстратор є неналежним відповідачем, а тому у задоволенні позовних вимог позивача до державного реєстратора необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

Крім того, ці вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання договору недійсним. Оскільки позивач не довів належними та достовірними доказами, що оскаржуваний договір порушує його права та охоронювані законом інтереси, то суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні основної та похідних вимог.

Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає встановленим фактичним обставинам, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для його скасування відсутні, а позивачем не доведено обставини на які він посилається, як на підставу своїх вимог достовірними, належними та допустимими доказами.

Також відповідач зазначає, що витрати на правничу допомогу, що заявляються до відшкодування позивачем за першу інстанцію понад 30000,00 грн, за другу інстанцію більше 20000,00 грн більше ніж у 5 раз перевищують орендну плату за 10 років задекларовану у договорі оренди від 05 червня 2013 року, а тому такі витрати на правничу допомогу є необґрунтованими.

На підставі викладеного, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Стягнути з позивача на їх користь понесені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 17000,00 грн. Відмовити у стягнення судових витрат на користь ТОВ «Олійникова Слобода».

Також відзив на апеляційну скаргу було подано ОСОБА_1 , в якому він вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з повним з`ясуванням всіх обставин справи. Зазначає, що доводи наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та є необґрунтованими. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити. Також просить у разі задоволення позовних вимог позивача зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 6000,00 грн в суді першої інстанції та 5000,00 грн в суді апеляційної інстанції. Стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12500, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокат Косяк В.М. просив апеляційну скаргу задовольнити частково та стягнути судові витрати в розмірі 17000,00 грн.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належала земельна ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Наведене підтверджено копією Державного акту на право власності на земельну ділянку /т.1 а.с. 20/.

05 червня 2013 року між ТОВ «Ім. Котовського» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 90 /т.1 а.с.17-18/.

За вказаним договором оренди позивач ТОВ «Ім. Котовського» набуло право оренди земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036, строком на 10 років, зі сплатою орендодавцю орендної плати, яка нараховується та видається орендарем в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1262,88 грн. Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 5 років за взаємною згодою сторін.

Згідно п. 37 договору оренди, вказаний договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

31 грудня 2013 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В. прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за позивачем за індексним номером 9715167 /т.1 а.с.21/.

Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року було змінено назву підприємства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода».

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 та інші особи звернулись до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Розглянувши дану скаргу Міністерство юстиції України наказом № 727/5 від 15 березня 2018 року дійшло висновку про скасування рішень щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, та скасувало рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» на належну ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036, яке було зареєстроване на підставі договору оренди від 05.06.2013року /т.1 а.с.38/.

У липні 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» і скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно (справа №357/9043/18) /т.1 а.с. 39-43/

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 серпня 2018 року було відкрито провадження у зазначеній справі (справа №357/9043/18).

10 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області були прийняті рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером3220484400:01:010:0036, шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрового номера цієї земельної ділянки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Також, було прийнято рішення про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0090, загальною площею 1,2 га та державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:005:0089 загальною площею 1,2 га, які утворилися внаслідок поділу.

13 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М.О. були прийняті рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на сформовані внаслідок поділу, спірні земельні ділянки, по 1,2 га, кожна. Наведене підтверджено відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна /т.1 а.с.26-28/.

10 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» було укладено договір оренди обох своїх земельних ділянок /т.1 а.с.145-147/.

13 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М.О. прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0090 і кадастровим номером 3220486000:04:005:0089 за ТОВ Агрокомплекс «Узин» /т.1а.с.148,149/.

ТОВ «Олійникова Слобода» дізнавшись про вище викладені обставини поділу земельної ділянки, направило ОСОБА_1 пропозицію (Оферту) про внесення змін до договору оренди землі № б/н від 05 червня 2013 року, де виклало, пропозицію та обґрунтувало підстави для внесення змін до договору оренди в частині, що ідентифікують об'єкт оренди, а саме: кадастрових номерів та площі орендованих земельних ділянок, грошової оцінки, сформованих внаслідок поділу земельної ділянки, яка була першочергово передана в оренду позивачу, яку він отримав 16 травня 2019 року /т. 1 а.с. 56-61/.

У вересні 2020 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просило визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, районним судом було відкрито провадження у справі № 357/9440/20 /т. 2 а.с. 157-174/.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, позов ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір у розмірі 3153,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 357/9440/20 (провадження 61-15073св21), постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року - залишено без змін, а в частині стягнення судового збору та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що укладений 05 червня 2013 року між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 договір оренди землі було у встановленому законом порядку зареєстровано, однак наказом Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди за позивачем скасовано. Наведене свідчить про те, що скасувавши рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди, держава офіційно не визнає і не підтверджує факту набуття позивачем права оренди на спірну земельну ділянку, належну відповідачу, оскільки відповідні відомості виключені з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Доводи представника позивача в частині незаконності зазначеного наказу Міністерства юстиції України, з огляду на його оскарження в судовому порядку, суд до уваги не приймає, оскільки на момент розгляду справи зазначений наказ є чинним і відповідного судового рішення про його скасування суду не надано. У відповідності до п. 37 укладеного між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 договору оренди, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. За умови відсутності здійснення державної реєстрації договору, як і за умови скасування незаконно проведеної реєстрації, зазначений договір оренди землі є таким, що не набрав чинності, а відтак ТОВ «Олійникова Слобода» не набуло прав орендаря за таким договором.

Наявність договору оренди землі, який не набув чинності, не свідчить про те, що його сторони набули прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні цього договору, а відтак не є перешкодою для власників земельних ділянок для їх поділу, укладення та державної реєстрації іншого договору оренди землі з іншим орендарем.

За таких обставин, поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036 на дві з кадастровими номерами 3220484400:01:010:0090 та 3220484400:01:010:0089, державна реєстрація цих земельних ділянок за ОСОБА_1 та передача їх в оренду іншому орендарю, після скасування реєстрації права оренди позивача ТОВ «Олійникова Слобода», не порушує прав останнього, оскільки такі права відсутні, як вище вказувалося право оренди виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов'язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Однією з таких підстав відповідно до п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у ст. 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій ст. 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У ч.ч. 1,4 ст. 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У ч.ч. 1,2 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договорів оренди від 05 червня 2013 року та від 10 грудня 2018 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону України «Про оренду землі» викладено в іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) були: 1) об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об`єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до ст.15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 10 грудня 2018 року) були: 1) об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» доповнено умовою про дату укладання договору оренди.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст.19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.

На час укладення договору оренди ст. 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 05 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) зазначено, що оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року), вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

У ч. 3 ст.640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Разом із цим, у ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто, з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Отже, договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто, дотримання сторонами вимог ст.ст. 638, 759 та 792 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов'язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

Згідно з положеннями ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За ч.5 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто, після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону України «Про оренду землі» вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди і виключення з тексту цього Закону посилання на укладення правочину з дня його державної реєстрації.

З наведених обставин справи вбачається, що 05 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого, ТОВ «Ім. Котовського» набуло право оренди земельної ділянки площею 2,4 га з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036, строком на 10 років, зі сплатою орендодавцю орендної плати, яка нараховується та видається орендарем в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1262,88 грн. Відповідно до п. 37 прикінцевих положень цей договір набирає законної сили після підписання його сторонами.

Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно з договором оренди землі від 05 червня 2013 року було зареєстровано 31 грудня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н.В. (рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 15782385).

Зазначене рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі №357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 05 червня 2013 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (31 грудня 2013 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновків про те, що на момент укладення оскаржуваного договору оренди - 10 грудня 2018 року - був чинним первинний договір оренди земельної ділянки від 05 червня 2013 року. У зв`язку з цим, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що ТОВ «Олійникова Слобода» не набуло прав орендаря так як на момент укладення оскаржуваного договору оренди - 10 грудня 2018 року - був чинним первинний договір оренди земельної ділянки та про відсутність порушеного права позивача оспорюваним договором.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що 10-річний строк дії первинного договору оренди розпочався з 05 червня 2013 року та сплинув 05 червня 2023 року.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов'язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

Випадки та умови, коли права і обов'язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

Також відповідно до частин першої-п'ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), повідомивши про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 33 вищевказаного Закону про оренду землі передумовами виникнення переважного права на поновлення є: закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі; належне виконання договору орендарем; наявність інших осіб, які виявили намір укласти договір оренди цієї ж земельної ділянки.

За змістом частини четвертої статті 33 Закону про оренду землі, умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами.

Водночас, предмет регулювання статті 33 Закону про оренду землі не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за змістом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі.

Аналіз змісту цієї статті дає підстави стверджувати, що вона містить два законодавчих механізми такого поновлення: а) укладення договору оренди землі на новий строк з орендарем, який має переважне право перед іншими особами (частини друга-п'ята статті 33 Закону «Про оренду землі»); б) поновлення (продовження) існуючого договору оренди землі на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором, у загальному порядку; при цьому таке поновлення не передбачає наявності інших осіб, які виявили намір орендувати відповідну земельну ділянку (після закінчення строку дії існуючого договору), тобто, в ситуації, коли переважне право орендаря не виникає (частина шоста статті 33 Закону «Про оренду землі»).

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження №14-72цс21).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що визнання недійсним договору оренди землі від 10 грудня 2018 року, який порушує переважне право первинного орендаря за договором оренди землі від 05 червня 2013 року, термін дії якого сплив 05 червня 2023 року, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї позовної вимоги не здатне поновити майнову сферу позивача, а тому така вимога не відповідає ефективному способу захисту. Сам по собі факт визнання недійсним договору оренди, укладеного з новим орендарем, не зумовлює автоматичного поновлення переважного права попереднього орендаря, яке підлягає захисту у спосіб, установлений законом, а саме: шляхом визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди.

ОСОБА_1 уклав спірний договір оренди землі від 10 грудня 2018 року з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», за яким було зареєстроване право оренди, ще до закінчення строку дії первинного договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода» від 05 червня 2013 року та до вичерпання встановленого первинним договором оренди строку для повідомлення первинним орендарем про своє бажання скористатись переважним правом щодо укладення цього договору оренди на новий строк.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанова від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, пункт 66).

У постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем. У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря, якщо на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити (пункти 46.3, 46.4 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

За таких умов, якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. На належність такого способу захисту, як визнання відсутнім права, вже вказувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, пункти 6.12, 6.14).

Судове рішення про визнання відсутнім права відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації припинення права оренди.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження №14-72цс21).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

З огляду на вищевикладене належним способом захисту переважного права орендаря - ТОВ «Олійникова Слобода» є вимога про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» в повному обсязі з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Аналогічні правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року у справі № 357/ 7734/18.

Враховуючи вищевказане, державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М.О. не є належним відповідачем у даній справі, а тому в позові в цій частині слід відмовити, як заявленого до неналежного відповідача.

Щодо юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) дійшла правового висновку про те, що, оскільки предметом спору у справі, що переглядається, є земельні ділянки, власником яких є фізична особа, як сторона договорів оренди землі (як первісного, укладеного із позивачем, так і двох наступних, укладених із відповідачем), предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків власника земельних ділянок. А оскільки позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» до ТОВ «Агрокомплекс «Узин» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та користування заявлені з приводу земельної ділянки, власником якої є фізична особа, яка укладала договори оренди, як з ТОВ «Олійникова Слобода», так і з ТОВ «Агрокомплекс «Узин», а тому, з огляду на характер правовідносин, з яких виник спір, його слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Така практика є сталою, підстав для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду не вбачається.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. про закриття апеляційного провадження.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Олійникова Слобода» підлягає до задоволення частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст.141 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до п. 1 ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 1 ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зроблено висновок, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. […] Гонорар успіху як сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. […] за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70 - 72) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи. Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про залишення позову ТОВ «Олійникова Слобода» без задоволення з інших підстав, то судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної скарги та витрати, пов'язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають та покладається на особу, яка подала позов (скаргу).

Перевіряючи розмір витрат на надану відповідачеві ТОВ Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то і ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення від 15 січня 2021 року також підлягає до скасування.

Так, питання про компенсацію понесених судових витрат було заявлено відповідачами в ході розгляду справи, а саме у відзивах на апеляційну скаргу.

Представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокат Миколюк М.Д. у відзиві на апеляційну скаргу вказав, зокрема, про те, що АО «МКБ ГРУПП» не здійснювало представництво ТОВ Агрокомплекс «Узин» в суді першої інстанції при розгляді даної справи, а тому вважає, що гонорар - вартість правничої допомоги визначений та погоджений сторонами є розумним та обґрунтованим, оскільки для аналізу та вивчення наданих клієнтом документів, складання відзиву на апеляційну скаргу, потрібно затратити більше часу ніж коли адвокатом об'єднання здійснювалось представництво клієнта в суді першої інстанції по даній справі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. також просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу понесені відповідачем за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 12500,00 грн. Заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції ОСОБА_3 заявлено не було.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ Агрокомплекс «Узин» у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, представником було надано наступні документи: копія ордеру про надання правової (правничої) допомоги в Київському апеляційному суді адвокатом Миколюком М.Д., виданий АО «МКБ ГРУПП»; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копія договору №36 про правничу допомогу від 02 лютого 2021 року; акт приймання-передачі правничої допомоги від 08 лютого 2021 року, згідно якого слідує, що 7500,00 грн - винагорода, яку сплачує клієнт адвокату за надані послуги, 5000,00 - гонорар успіху.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, представником було надано наступні документи: копія ордеру про надання правової (правничої) допомоги в Київському апеляційному суді адвокатом Марценюк Л.А.; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копія Договору про надання правової допомоги 16/21 від 04 лютого 2021 року; копія додатку №1 від 04 лютого 2021 року до Договору про надання правової допомоги 16/21 від 04 лютого 2021 року; копія акту виконаних робіт №1 до Договору про надання правової допомоги 16/21 від 04 лютого 2021 року, згідно якого слідує, що 10000,00 грн - вартість наданої клієнту професійної правничої допомоги, 7000,00 грн - гонорар успіху.

Розподіляючи витрати, понесені відповідачами на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що надані представниками документи, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу понесених ТОВ Агрокомплекс «Узин» в розмірі 17000,00 грн та ОСОБА_1 в розмірі 12500,00 грн, оскільки вони є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

За таких обставин, враховуючи складність справи, і обсяг фактично виконаної адвокатами роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, а також критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, та з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» - задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 січня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та користування та внесення змін до договору оренди землі - залишити без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 10000,00 грн.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (09137, Київська обл., Білоцерківський р-н., с. Олійникова Слобода, вул. Центральна, 1, код ЄДРПОУ 03755360).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (09138, Київська обл., Білоцерківський р-н., с. Мала Антонівка, вул. Олексія Цмока, 1-А, код ЄДРПОУ 32638214).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 28 липня 2023 року.