Постанова

від 26.07.2023 по справі 376/2515/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 376/2515/20 Головуючий у суді І інстанції Віговський С.І.

Провадження № 22-ц/824/8397/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

18 листопада 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який був чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 68,40 кв. м, житловою площею 48,80 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами;

- земельну ділянку, площею 3,760 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- земельну ділянку, площею 3,160 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не відкривалась, але і заяви про відмову від спадщини вони не подавали.

Позивачі зазначали, що після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 1298 ЦК України, з метою оформлення своїх спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину вони звернулись до нотаріуса Сквирської районної нотаріальної контори, однак отримали усну відмову у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на вказане спадкове майно. Отримати дублікати таких документів позивачі не мають можливості, оскільки це суперечить частині четвертій статті 25 ЦК України та частині одинадцятій статті 346 ЦК України.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили:

1) визнати за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 68,40 кв. м, житловою площею 48,80 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, що належав її чоловіку - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2) визнати за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом право власності на:

- земельну ділянку, площею 3,760 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, кадастровий номер 3224083200:04:018:0031, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала її батьку - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- земельну ділянку, площею 3,160 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчена державним актом на право приватної власності на землю серії Р3 № 302917, що належала її батьку - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24 листопада 2020 року рішенням Сквирського районного суду Київської області позов було задоволено.

18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , як правонаступник позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся з апеляційною скаргою на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 року у вказаній справі. Пояснив, що він, як спадкоємець першої черги, у встановленому законом порядку та строки прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 .

Просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд не витребував у нотаріуса спадкову справу після смерті ОСОБА_4 , не дослідив інформацію про наявність інших спадкоємців, які на день відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем, не дослідив докази родинних відносин ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підстави та причини звернення позивачів до суду, які нотаріус мав би викласти в постанові про відмову у вчинені нотаріальних дій, наявність реального спору між позивачами та Кривошиїнською сільською радою Сквирського району Київської області. Внаслідок цього місцевий суд безпідставно встановив, що позивач ОСОБА_3 є донькою спадкодавця ОСОБА_4 , хоча вона такою не є, доказів на доведення цих обставин матеріали справи не містять, а тому відповідно до положень статті 1265 ЦК України ОСОБА_3 не є спадкоємцем першої черги. Зазначене суд першої інстанції до уваги не взяв і ухвалив незаконне рішення про визнання за ОСОБА_3 права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті його батька - ОСОБА_4 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 була повернута скаржнику виходячи з того, що він подав апеляційну скаргу як правонаступник позивача ОСОБА_2 , однак не був залучений судом до участі у справі в якості правонаступника.

Постановою Верховного Суду від 22 березня 2023 року ухвалу Київського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи на 26 липня 2023 року.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи без його участі та підтримання вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, відзив на апеляційну скаргу не подавала і причини неявки до суду не повідомила.

Разом із тим, позивач надіслала заяву про зупинення провадження у справі, обґрунтовуючи її тим, що на розгляді Сквирського районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 376/1471/22 за її позовом до ОСОБА_1 про усунення його від спадкування.

Апеляційний суд у судовому засіданні 26 липня 2023 року залишив вказане клопотання ОСОБА_3 без задоволення, оскільки із поданої заяви не вбачається щодо усунення від права на спадкування якої саме спадщини вирішується спір у справі № 376/1471/22 і яким чином вказана справа пов`язана із даною справою.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік ОСОБА_2 та батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Кривошиїнської сільської ради Сквирського району київської області 15 травня 2020 року за актовим записом № 17.

Спадкодавець заповіту не залишив.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 68,40 кв. м, житловою площею 48,80 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 3,760 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, кадастровий номер 3224083200:04:018:0031, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельну ділянку, площею 3,160 га, яка розташована на території Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, посвідчена державним актом на право приватної власності на землю серії Р3 № 302917.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , однак на спадкове майно відсутні правовстановлюючі документи, отже їх право на спадкування підлягає захисту в обраний ними спосіб, а саме визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, а за ОСОБА_3 - на земельні ділянки.

Проте із такими висновками суду не можна погодитись з таких підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Відповідно до статі 264 ЦПК України суд першої інстанції мав вирішити чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами це підтверджується, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Тобто, виходячи із наведених норм матеріального права і керуючись статтею 264 ЦПК України суд мав встановити такі факти: смерті спадкодавця, родинних відносин позивачів із спадкодавцем і визначити їх чергу у спадкуванні, наявність у спадкодавця спадкового майна, прийняття спадщини позивачами, звернення їх до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і видачі свідоцтва про прийняття спадщини, наявності інших спадкоємців, які можуть претендувати на цю спадщину, відмови нотаріуса у видачі такого свідоцтва, підстав такої відмови. І лише встановивши ці обставини, суд першої інстанції міг дійти висновку про наявність у позивачів права на спадкове майно і встановити, чи підлягає захисту це право в обраний ними спосіб.

Разом із тим, суд першої інстанції проігнорував наведені норми, внаслідок чого ухвалив рішення з грубим порушенням норм законодавства.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Позивачі надали суду копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , із якого суд першої інстанції встановив факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і місце його смерті с. Кривошиїнці Сквирського району Київської області (а.с. 20).

Також, із копії свідоцтва про шлюб суд встановив, що ОСОБА_2 перебувала у шлюбі із спадкодавцем ОСОБА_4 із 30 квітня 1961 року. (а.с. 12).

Матеріали справи містять копії рішення Сквирського районного суду Київської області від 06 жовтня 2011 року, яким за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті його матері ОСОБА_5 і право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_4 КП Київської обласної ради «Білоцерківське бюро технічної інвентаризації» 11 листопада 2011 року (а.с. 14, 16).

Відповідно до копії державного акту про право приватної власності на землю серії Р3 № 302917 від 25 липня 2003 року ОСОБА_4 належала на праві власності земельна ділянка, площею 3,160 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 13).

Згідно із копією рішення Сквирського районного суду київської області від 30 червня 2015 року за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 3,760 га, кадастровий номер 3224083200:04:018:0031,та зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2015 року (а.с. 17, 18).

Таким чином, із наведених доказів можна встановити лише час та місце відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , склад спадщини, а також спадкоємця першої черги - ОСОБА_2 .

Будь-яких доказів того, що позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 матеріали справи не містять, отже висновки суду про те, що ОСОБА_3 є дочкою спадкодавця ОСОБА_4 і спадкоємцем першої черги не ґрунтуються на матеріалах справи, а отже є неправомірними.

Крім того, поза увагою суду залишилось з`ясування обставин справи щодо прийняття позивачами спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився 13 листопада 2020 року. Із позовною заявою позивачі звернулись до суду 18 листопада 2020 року, тобто поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини. При цьому поза увагою суду першої інстанції залишилось обов`язковість з`ясування судом обставин щодо прийняття позивачами спадщини протягом шести місяців після смерті спадкодавця, або шляхом проживання разом із спадкодавцем, або шляхом подання заяви до нотаріуса про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Згідно з усталеною судовою практикою свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 755/7103/18 (провадження № 61-13162св19).

За правилом частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Указана норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Верховний суд неодноразово зазначав у своїх постановах, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Місцевий суд, зазначивши, що позивачі звертались до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, не перевірив ці обставини доказами. Так, в матеріалах справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії і суд не витребував у нотаріуса копії спадкової справи з метою з`ясування як факту прийняття спадщини позивачками, так і кола спадкоємців, які прийняли спадщину, або відмовились від неї.

Оскільки матеріали даної справи не містять доказів наявності перешкод для отримання позивачами в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, то їх право не було порушене і не підлягало судовому захисту.

Також колегія суддів звернула увагу, що суд першої інстанції безпідставно визнав за кожною із позивачів право власності на конкретно визначене майно із складу спадщини. Навіть при умові доведеності права позивачів на спадкування після смерті ОСОБА_4 і дотриманні інших умов, які б давали суду підстави для захисту цього права, позов не міг бути задоволений в обраний позивачами спосіб, оскільки спадщина належать спадкоємцям у рівних частках, і лише після оформлення права на спадкування спадщина може бути розподілена між спадкоємцями за їх згодою.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення районним судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 листопада 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Кривошиїнської сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 липня 2023 року

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.О. Писана

Д.О. Таргоній