Рішення

від 31.07.2023 по справі 344/7485/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/7485/22

Провадження № 2/344/555/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Маланій Ю.А.,

за участі Позивача ОСОБА_1 , представника Позивача ОСОБА_2 , представника Відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» про визнання права власності

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі «Позивач» «) звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» (надалі «Відповідач»), в якому, з урахування змінених вимог, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що протягом більше 9 років їй постійно чиняться перешкоди з боку Відповідача у оформленні права власності на нерухоме майно (квартиру), яке нею придбано за Договором купівлі-продажу № Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року, за умовами якого товариство, яке виконувало функції забудовника, тобто Відповідач, зобов`язувалось передати у власність ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, що мав бути створений у майбутньому (спірну квартиру), а остання зобов`язувалася прийняти такий об`єкт відповідно до умов цього договору та оплатити його.

Згідно пояснень Позивача, вона свої зобов`язання за вищевказаним договором купівлі-продажу виконала, в повному обсязі оплативши вартість спірної квартири. Однак, Відповідачем не надано Позивачу необхідних документів для реєстрації права власності, проігноровано вимогу про надання таких документів, натомість ініційовано судовий процес про розірвання Договору купівлі-продажу № Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року (рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні такого позову було відмовлено), змінено замки у спірній квартирі та взято її під охорону.

Як зазначено Позивачем, на даний час будинок побудований та введений в експлуатацію, йому присвоєно поштову адресу; після завершення будівництва будинку присвоєно номер АДРЕСА_2 , а номер квартири змінено з №69а та АДРЕСА_3 . Після здійснення остаточних обмірів площа квартири збільшилась до 75,6 кв.м., у зв`язку з чим ОСОБА_1 здійснено оплату за додаткові квадратні метри, що підтверджується виданими Відповідачем довідками та ордерами.

Натомість, замість виконання обов`язку щодо передачі документів для реєстрації права власності на спірну квартиру, Відповідач, на думку Позивача, незаконно та безпідставно вимагає з неї оплати в сумі еквівалентній 20 000,00 доларів США у зв`язку з ніби-то збільшенням площі квартири, тобто суми, яка є вдвічі більшою, ніж та, яку вона вже сплатила.

Позивач звертала увагу на те, що спірна квартира знаходиться на останньому мансардному поверсі. Мансардна квартира горища не передбачає. З дозволу керівництва ТОВ «Франківськміськбуд» в процесі будівництва нею за власні кошти було здійснено монтаж двох мансардних вікон в даху будинку. Однак, на думку Позивача, це жодних чином не порушило істотних умов договору. При цьому, доставляння балок нею здійснено після закінчення будівництва будинку та здійснення остаточних обмірів цілого будинку, введення будинку в експлуатацію. У той же час, жодного захоплення приміщення загального користування нею не здійснювалося та на таке вона не претендує.

У зв`язку з цим, Позивач просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві та письмових поясненнях по справі.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд», у строк, встановлений законом, правом на подання відзиву на позов не скористалося, в ході судового розгляду справи письмових пояснень по суті спору не надало. Подало заяву про застосування строку позовної давності.

В судових засіданнях представник Відповідача проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що квартири АДРЕСА_1 не існує, так як на сьогоднішній день за цією адресою та номером існує квартира площею 166,9 кв. м. (а згідно пояснень в останніх судових засіданнях площею 192,4 кв.м. у зв`язку зі зміною коефіцієнтів обмірів).

Як зазначила представник Відповідача в судовому засіданні, ОСОБА_1 самовільно, без відома забудовника, без будь-якого погодження містобудівної документації збільшила загальну та житлову площу спірної квартири шляхом втручання в конструктивні елементи житлового будинку, зокрема, нею було демонтовано деякі конструктивні елементи даху житлового будинку і самочинно розділено квартиру АДРЕСА_3 по горизонталі, а також захоплено приміщення над машинним відділенням ліфта, яке знаходиться за межами плану цієї квартири, в результаті чого утворилась дворівнева чотирикімнатна квартира площею 166,9 кв.м. В результаті такої самовільної перебудови об`єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу № Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року (однорівнева 2-х кімнатна квартира площею 68,45/75,6 кв.м.) перестав існувати, натомість з`явився новий об`єкт дворівнева 4-х кімнатна квартира загальною площею 166,9 кв.м./192,4 кв.м.

На підтвердження таких посилань представником Відповідача надано суду копію технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4 , виконаного ФОП ОСОБА_4 (том 1, а.с.133-136), висновок експерта №62/з по результатам проведення судової будівельно-технічної експертизи по зверненню адвоката Широких Ю.В., виконаний судовим експертом Самулевичем В.М. (том 1, а.с.137-164), висновок експерта №8 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за заявою директора ТОВ «Франківвськміськбуд» Інкіна В.І. (том 2, а.с.64-70), копію технічного паспорта на квартиру від 04.07.2023 року, виконаного ТОВ «Всеукраїнський експертно-правовий союз» (том 2, а.с.140-153).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10.04.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 (фізична особа підприємець, який складав Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 станом на 21 червня 2022 року) надав суду пояснення з приводу порядку та підстав складення ним відповідного технічного паспорту у червні 2022 року. Зазначив про те, що складанню даного технічного паспорта передував вихід ним особисто на спірну квартиру, її огляд та обміри. Вказав, що виміряна ним площа квартири становить 75,6 кв.м., стан квартири та її площа відповідають попереднім документам з інвентаризації. Квартира є однорівневою, двохкімнатною. Заперечив притаманність оглянутому об`єкту ознак дворівневої квартири, оскільки для характеристики квартири, як дворівневої, за твердженнями свідка ОСОБА_5 , повинні бути наявні сходи, а другий поверх такої квартири має бути оздоблений. Приміщення між чорновою стелею (встановленими балками) та дахом згідно встановлених вимог, як вказав свідок, інвентаризації не підлягає.

Заслухавши пояснення Позивача та її представника, представника Відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

07 березня 2013 року між ТОВ «Франківськміськбуд» (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №Ф/Н150-69А (надалі також «Договір») (том 1, а. с. 8-9).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець ТОВ «Франківськміськбуд», який виконує функції забудовника, зобов`язується передати у власність Покупця ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) Продавцем у майбутньому, а Покупець зобов`язується прийняти цей об`єкт у відповідності до умов цього Договору та оплатити його.

Згідно п. 1.2. Договору об`єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на двокімнатну квартиру за проектним № 69А, проектною площею 68,45 м.кв., на десятому поверсі житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . Право власності покупця на об`єкт нерухомого майна дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.3. Договору Об`єкт нерухомого майна повинен відповідати всім необхідним вимогам і в ньому повинен бути виконаний необхідний обсяг загально будівельних робіт.

Згідно п. 1.4. Договору строк створення Об`єкта нерухомого майна та введення його в експлуатацію передбачений проектною документацією другий 2013 року.

Відповідно до п. 2.1. Договору вартість одного квадратного метра загальної площі Об`єкта нерухомого майна на момент укладення договору складає 3 800 грн. і не підлягає зміні в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених цим Договором.

Згідно пунктів 2.2. і 2.4. Договору загальна суму договору становить 260 110 грн. та така може бути змінена Продавцем виходячи з фактичної загальної площі Об`єкта нерухомого майна за результатами обмірювань, зроблених ОБТІ, і ціни одного кв.м. вказаної у п. 2.1. даного Договору.

Пунктом 2.3. Договору передбачений обов`язок сплати вартості квартири до 30.08.2013 року.

Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3. Договору Продавець зобов`язується передати у власність Покупця Об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в п. 1.4. цього Договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по Договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготувати всі необхідні документи для проведення Покупцем державної реєстрації права власності на Об`єкт нерухомого майна за цим Договором та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.

Згідно пунктів 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.2.4. Покупець зобов`язується сплатити суму Договору у встановленому ним порядку, з`явитися за місяць до запланованого строку здачі будинку в експлуатацію, вказаного в п. 1.4., для уточнення обмірів ОБТІ та загальної суми Договору, прийняти Об`єкт нерухомого майна та підписати відповідний акт в разі відсутності недоліків та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 4.1. Договору всі зміни та доповнення до цього Договору здійснюються за взаємною згодою Сторін та мають рівноцінну з Договором юридичну силу, якщо вони укладені в письмовій формі та підписані обома Сторонами.

Пунктом 4.7. Договору передбачено, що Продавець зобов`язується, що даний Об`єкт нерухомого майна буде відповідати всім необхідним вимогам та будівельним нормам.

Згідно наявної в матеріалах справи Довідки від 17.07.2014 року, підписаної директором ТОВ «Франківськміськбуд» О.В.Трахановським (том 1, а.с.18), станом на 17.07.2014 року ОСОБА_1 сплачено 135910,00 грн. Згідно інвентарної справи площа квартири становить 75,6 кв.м. відповідно загальна вартість становить 287280,00 грн., а заборгованість на день видачі довідки становить 151370,00 грн.

01.12.2015 року директором ТОВ «Франківськміськбуд» О.В.Трахановським на ім`я ОСОБА_1 видано довідку (том 1, а.с.19), за змістом якої станом на 01.12.2015 року ОСОБА_1 оплатила вартість квартири згідно договору №Ф/Н150-69А в сумі 287 280,00 грн. площа квартири, що оплачена, 75,6 кв.м.

18 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації житлового багатоквартирного будинку для працівників органів внутрішніх справ по АДРЕСА_2 ; код об`єкта 1122.1, ІІІ категорія складності, згідно якої вважати закінчений будівництвом такий будинок та готовим до експлуатації (том 1, а.с.11-13).

Відповідно до вказаної Декларації в п. 12 (опис об`єкта) вказується, що несучі конструкції збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни, огороджувальні конструкції збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни та перегородки, а також, що в будинку наявні одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Згідно п. 1.8. рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 липня 2015 року № 384 «Про присвоєння поштових адрес» (том 1, а.с.10) 115-квартирному житловому будинку (замовник: управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області) присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 .

Згідно технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок від 14 квітня 2014 року по АДРЕСА_2 (том 1, а.с.14-17) кількість поверхів будинку 9 з мансардою; квартира АДРЕСА_3 розміщується на мансардному поверсі, має житлову площу 32,3 кв.м. та загальну 75,6 кв.м.

28.07.2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Франківськміськбуд» із заявою, в якій просила, зокрема, надіслати їй для підписання 2 примірники акту приймання-передачі по Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року, підписані зі сторони товариства, один з яких нею буде повернуто товариству підписаним з її сторони (том 1, а.с.21-22).

05 квітня 2017 року директором ТОВ «Франківськміськбуд» Трахановським О.В. на ім`я ОСОБА_1 надіслано повідомлення про сплату боргу та розірвання договору (том 1, а.с.168), за змістом якого директор товариства, посилаючись на пункт 2.4 Договору №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року, посилаючись на збільшення площі квартири, повідомив ОСОБА_1 про розмір її заборгованості за даним договором у 634 220,00 грн. та просив зазначену суму сплатити ТОВ «Франківськміськбуд» протягом 15-и календарних днів з дня отримання цього повідомлення. У випадку непогашення заборгованості просив письмово повідомити про відмову від договору та вказати реквізити, на які ОСОБА_1 перерахувати сплачені нею кошти за договором.

В подальшому, у зв`язку з запереченнями ОСОБА_1 щодо наявності підстав для здійснення такої доплати, посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно без відома забудовника та без будь-якої погодженої містобудівної документації збільшила загальну та житлову площу в придбаній нею квартирі, шляхом втручання в конструктивні елементи житлового будинку, в результаті чого об`єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу двокімнатна квартира площею 68,45 кв.м. перестав існувати, натомість з`явився новий об`єкт дворівнева чотирикімнатна квартира загальною площею 166,9 кв.м., у липні 2018 року ТОВ «Франківськміськбуд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу (цивільна справа №344/10870/18).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року у справі №344/10870/18, залишеним без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року та Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «Франківськміськбуд» відмовлено.

Зокрема, як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №344/10870/18:

«Встановлено, що на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу 75,6 кв.м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд».

Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачкою з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Докази звернення ТОВ «Франківськміськбуд» або інших осіб до суду з позовом до ОСОБА_1 щодо знесення самовільно збудованих приміщень або щодо зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану в матеріалах справи відсутні».

Крім того, в провадженні суду перебувала і інша цивільна справа. Так, у квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд», третя особа ТОВ «Експрес комфорт», в якому просила зобов`язати ТОВ «Франківськміськбуд» виконати умови договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року № Ф/Н 150-69А підписати із ОСОБА_1 акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 та надати ОСОБА_1 документи, що потрібні для оформлення права власності на зазначену квартиру (цивільна справа №344/5570/17).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року у справі №344/5570/17, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, Постановою Верховного Суду від 31 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В справі №344/5570/17, підставами касаційного оскаржень рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначала процесуальні підстави.

Згідно Постанови Верховного Суду від 31 березня 2023 року у справі №344/5570/17:

« ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції виключно з підстав порушення судами норм процесуального права, оскільки вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати спір по суті, а повинен був залишити позов без розгляду у зв`язку з тим, що належно повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання».

Отже, під час касаційного перегляду справи №344/5570/17 Верховним Судом перевірялися виключно доводи ОСОБА_1 щодо процесуальних, як вона стверджувала, порушень суду першої інстанції, які, вона вважала, є підставою для скасування судових рішень, і відхилено такі доводи.

Висновків щодо дотримання норм матеріального права Верховним Судом не приймалось, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 таких підстав скасування рішень не містила.

Висновки по суті правовідносин у справі №344/5570/17 містяться в Рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року у справі №344/5570/17, та постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, якою це рішення залишено без змін.

В той же час, у Постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у №344/10870/18, за результатами якої у задоволенні позову ТОВ «Франківськміськбуд» про розірвання договору було відмовлено, міститься посилання на існування справи №344/5570/17 у розділі «Фактичні обставини справи, встановлені судами» (абзаци 23-26 даного розділу), зокрема:

«Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Також суд скасував арешт квартири АДРЕСА_4 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року.

рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у позові, суди виходили із відсутності у позивачки правових підстав вимагати передачі майна, передання якого сторони в договорі не обумовили.

При розгляді вказаної справи судами встановлено, що ОСОБА_1 сплачено вартість квартири із площею 75,6 кв.м. Судами також встановлено, що мало місце самовільне захоплення майна ТОВ «Франківськміськбуд» зі сторони позивачки».

Таким чином, після рішення судів першої (01.06.2022 року) та апеляційної інстанції (12.10.2022 року) у справі №344/5570/17, Верховним судом у єдиних спірних правовідносинах (тобто з приводу одних і тих самих обставин) було прийнято постанову від 23.11.2022 року у справі №344/10870/18, у якій Верховний Суд висловив свою правову позицію по суті з приводу обставин спірних правовідносин. При цьому, на момент розгляду справи №344/10870/18 Верховним Судом вже існували рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №344/5570/17, і на наявність таких рішень Верховний Суд безпосередньо вказує у своїй постанові, зо свідчить про врахування касаційним судом їх існування.

Натомість, переглядаючи в касаційному порядку справу №344/5570/17, Верховним Судом надано оцінку доводів ОСОБА_1 виключно щодо процесуальних порушень, які на її думку, були допущені судами у цій справі.

Отже, посилаючись на наявності перешкод у реалізації права власності на спірну квартиру, невизнання такого права власності Відповідачем, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним цивільним позовом про визнання права власності на квартиру.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України (надалі «ЦК України») право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частинами 1-2 статті 331 ЦК України визначено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 902/147/15 (902/685/16):

«Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

22. Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

23. Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

24. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

25. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

26. Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

27. Тобто, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі майно або набуття цією особою права на майно не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у зв`язку з втратою), що засвідчують належність їй такого права».

В іншій справі Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року, справа № 917/377/17, зазначено:

«Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17 та в пункті 14 постанови Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20, Великою Палатою зазначено наступне:

«У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

…

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

…

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

…

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

…

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

…

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

ОСОБА_1 з посиланням на вимоги статті 392 ЦК України просила визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною проєктною площею 81,84 кв. м. яка в повному обсязі нею проінвестована.

Тобто в цьому випадку вимога про визнання права власності заявлена на підтвердження реальності його існування.

Позивачка мала обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов ОСОБА_1 спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яке не визнається ПП «Екватор-ІФ» та ТОВ «Перко». Способом захисту позивачка обрала визнання за нею такого права, що відповідає положенням статті 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду висновує, що положення статті 392 ЦК України підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між особою, яка відчужила майнові права на квартиру в багатоквартирній новобудові (Сторона 1) та особою, яка такі права придбала (Сторона 2) у випадку, коли об`єкт будівництва (багатоквартирна новобудова) зданий в експлуатацію, проте Сторона 1 не виконує умови зазначеного договору з передачі Стороні 2 усіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої Сторона 2 сплатила в повному обсязі, та не визнає права Сторони 2 на цю збудовану квартиру.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів про необхідність захисту майнового права ОСОБА_1 в судовому порядку в обраний нею спосіб, оскільки за обставинами справи позивачка набула майнове право на квартиру, проте позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе, через те, що необхідних дня реєстрації права власності документів ПП «Екватор-ІФ» не надало, а ТОВ «Перко», яке превентивно схвалило дії ПП «Екватор-ІФ» з укладення договорів з третіми особами та взяло на себе зобов`язання з їх виконання, її право не визнає.

…

Крім того, судами встановлено, що ОСОБА_1 вже зверталася до суду з позовом про зобов`язання виконати умови договору.

05 травня 2016 року рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 квітня 2017 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Екватор-ІФ», ТОВ «Перко» про зобов`язання виконати умови договору.

Разом з тим такий спосіб захисту права власності не є ефективним з урахуванням вимог Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», у статті 63 якого передбачено порядок виконання рішення, за яким боржник зобов`язаний вчинити певні дії, оскільки у разі відмови боржника від вчинення таких дій для нього настають негативні наслідки у вигляді можливого накладення штрафу та внесення до реєстру відомостей про вчинення кримінального правопорушення, однак для стягувача це не тягне поновлення порушеного права.

ОСОБА_1 здійснено всі заходи щодо поновлення своїх прав у зобов`язальному правовідношенні, водночас такого захисту вона не отримала.

Позивачка позбавлена іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій зробили законні й обґрунтовані висновки про те, що позивачка правомірно набула право власності на квартиру як новостворене майно у зв`язку з повним та належним виконанням нею умов договору, тому невизнане відповідачами право позивачки на спірну квартиру підлягає захисту на підставі статті 392 ЦК України шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ».

Отже, згідно вищенаведеної практики Великої Палати Верховного Суду визнання права власності на квартиру за аналогічних відносин є належним способом захисту права Позивача, а позов про зобов`язання виконати умови договору ефективним способом захисту не є.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, представник ТОВ «Франківськміськбуд» посилалася на те, що об`єкту, на який просить визнати право власності Позивач, не існує, а також висловила сумніви у наявності доказів оплати ОСОБА_1 вартості квартири за Договором.

З приводу оплати вартості квартири, визначеної за Договором, Суд зауважує на тому, що дане питання вирішувалося у справі №344/10870/18, і як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №344/10870/18:

«Встановлено, що на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу 75,6 кв.м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд».

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставина повної оплати ОСОБА_1 спірної квартири площею 75,6 кв.м. встановлена судами трьох інстанцій у справі №344/10870/18 за участі тих самих сторін, а тому така обставина є преюдиційною при розгляді даної справи №344/7485/22.

Зі змісту рішень судів у справі №344/10870/18 також не вбачається, що питання повної оплати за квартиру площею 75,6 кв.м. представниками ТОВ «Франківськміськбуд» ставилося під сумнів чи заперечувалося.

Відтак, висловлення представником Відповідача сумнівів щодо відповідної оплати квартири, як і вимоги щодо подання Позивачем оригіналів відповідних документів про оплату у даній цивільній справі є намаганням сторони Відповідача переоцінки доказів, що суперечить вимогам ч. 4 статті 82 ЦПК України.

Щодо доводів представника Відповідача про те, що станом на даний час квартири АДРЕСА_1 не існує, так як на сьогоднішній день за цією адресою та номером існує квартира площею 166,9 кв. м. (а згідно пояснень в останніх судових засіданнях площею 192,4 кв.м. у зв`язку зі зміною коефіцієнтів обмірів).

В ході судового розгляду справи Судом встановлено, що обєктом укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року є двокімнатна квартира за проектним № 69А, проектною площею 68,45 м.кв., на десятому поверсі житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 (до моменту завершення будівництва та введення в експлуатацію будинку майнові права на цю квартиру).

На даний час будинок побудований та 18 квітня 2014 року введений в експлуатацію, йому присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 , а номер квартири змінено з №69а та АДРЕСА_3 . Після здійснення остаточних обмірів площа квартири збільшилась до 75,6 кв.м.

ОСОБА_1 оплачено вартість 75,6 кв.м. площі вказаної квартири в повному обсязі.

За змістом п. 1.2. укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року сторони погодили, що право власності покупця на об`єкт нерухомого майна дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

На даний час будівництво будинку завершено, покупцем всі зобов`язання за договором купівлі-продажу виконано (повністю оплачено договірну та збільшену в результаті обмірів БТІ площу квартири), будинок прийнято в експлуатацію.

Отже, враховуючи вищевказану норму договору між сторонами, у зв`язку з тим, що будинок завершено будівництвом, враховуючи виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повної оплати вартості квартири (в тому числі, оплати додаткових за обрахунками БТІ метрів), зважаючи на прийняття будинку до експлуатації 18 квітня 2014 року саме з цього часу, 18 квітня 2014 року у ОСОБА_1 виникло право власності на спірну квартиру об`єкт за Договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

В судових засіданнях Позивач зазначала про те, що оскільки придбана нею спірна квартира знаходиться на останньому мансардному поверсі, і наявності горища над цією квартирою не передбачено, нею з дозволу керівництва ТОВ «Франківськміськбуд» в процесі будівництва за власні кошти було здійснено монтаж двох мансардних вікон в даху будинку, а також після закінчення будівництва будинку та здійснення остаточних обмірів та введення будинку в експлуатацію нею по горизонталі доставлено дерев`яні балки, тобто розділено повітряний простір квартири. Захоплення приміщення загального користування Позивач заперечує.

Зокрема, в матеріалах справи (том 2, а.с. 66 з обох боків) містяться фото встановлених ОСОБА_1 дерев`яних балок. Обидві сторони не заперечили достовірність цих фото.

В цьому контексті Суд звертає особливу увагу на те, що представник Відповідача чітко і однозначно в судовому засіданні підтвердила ту обставину, що всі дії по встановленню дерев`яних балок (переділ простору квартири на дві частини по горизонталі) вчинялися виключно самою ОСОБА_1 , а ТОВ «Франківськміськбуд» ніякого відношення до встановлення таких будівельних елементів не має.

Укладений між сторонами Договір від 07.03.2013 року (розділ 3 «Зобов`язання сторін») заборон щодо здійснення покупцем перепланування (реконструкції) після введення будинку в експлуатацію не містить.

В той же час, враховуючи вчинення ОСОБА_1 вищеописаних дій, представник Відповідача стверджує про те, що станом на даний час двокімнатної квартири АДРЕСА_1 не існує, так як на сьогоднішній день за цією адресою та номером існує дворівнева чотирикімнатна квартира площею 166,9 кв. м. (а згідно пояснень в останніх судових засіданнях площею 192,4 кв.м. у зв`язку зі зміною коефіцієнтів обмірів).

В той же час, належних доказів на підтвердження факту створення (будівництва) саме ТОВ «Франківськміськбуд» в будинку за адресою АДРЕСА_2 дворівневої чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 площею 166,9 кв. м. (чи 192,4 кв.м.) (як і законних підстав для будівництва саме такої квартири такою площею) в матеріалах справи немає.

Не випливає таких обставин (існування такої квартири) і зі змісту документів, які складалися після завершення будівництва будинку, зокрема:

Відповідно до зареєстрованої 18 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області Декларації про готовність об`єкта до експлуатації: п. 12 (опис об`єкта) вказується, що несучі конструкції збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни, огороджувальні конструкції збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни та перегородки, а також, що в будинку наявні одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Про наявність дворівневої чотирьохкімнатної квартири в цій декларації відомості відсутні.

Згідно технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок від 14 квітня 2014 року по АДРЕСА_2 (том 1, а.с.14-17): кількість поверхів будинку 9 з мансардою; квартира АДРЕСА_3 розміщується на мансардному поверсі, має житлову площу 32,3 кв.м. та загальну 75,6 кв.м.

Суд також зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази виконання ТОВ «Франківськміськбуд» обов`язку, передбаченого пунктами 3.1.1, 3.1.2., 3.1.3. Договору, а саме щодо передачі у власність Покупця ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в п. 1.4. цього Договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по Договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготовки всіх необхідних документів для проведення Покупцем державної реєстрації права власності на Об`єкт нерухомого майна за цим Договором.

Будинок введено в експлуатацію 18 квітня 2014 року, тобто у строк до 18 липня 2014 року вищевказані обов`язки повинні були бути виконані Відповідачем.

Будь-які наведені представником Відповідача в судових засіданнях обставини невідповідності такої бездіяльності Відповідача закону та договору не спростовують.

За таких обставин, Суд вважає, що посилання представника Відповідача на те, що станом на даний час зі спірною адресою існує дворівнева чотирикімнатна квартира площею 166,9 кв. м. (192,4 кв.м.), за яку ОСОБА_1 повинна доплатити кошти, є юридично неспроможними та безпідставними.

ТОВ «Франківськміськбуд» саме такої квартири та саме такою площею 166,9 кв. м. (192,4 кв.м.) не будував, умови Договору від 07.03.2013 року, укладеного між сторонами, будівництва такого об`єкту для покупця ОСОБА_1 не передбачали.

Не наведено стороною Відповідача в ході розгляду справи і норми закону чи пункту договору між сторонами, які б передбачали наявність у покупця відповідного обов`язку щодо такої стверджуваної Відповідачем доплати.

Натомість, пункт 2.4 Договору щодо можливості зміни загальної суми договору виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна за результатами обмірювань, зроблених ОБТІ, і ціни 1м2 вказаної у п.2.1 даного Договору.

В матеріалах справи містяться докази, що після обмірювань ОБТІ було вставлено збільшення площі квартири з 68,45 кв.м. до 75,65 кв.м., і вартість площі 75,6 кв.м. ОСОБА_1 , оплачено в повному обсязі.

Будь-які дії, які Відповідач трактує, як зміну квартири (з однорівневої двокімнатної на дворівневу чотирикімнатну), вчинялися виключно ОСОБА_1 , і в разі, якщо вказані дії містять елементи самовільного перепланування, реконструкції чи перебудови, саме ОСОБА_1 несе відповідальність за їх наслідки.

В судовому засіданні представник Відповідача покликалася на те, що ОСОБА_1 самовільно, без отримання будь-якої дозвільної документації, здійснила перепланування (реконструкцію) спірної квартири, однак фактично вимагає сплати коштів за результатами таких самочинних дій на користь ТОВ «Франківськміськбуд».

Однак підстав для сплати таких коштів на користь саме Відповідача Суду не наведено.

Аналогічно, у разі захоплення, за твердженням Відповідача, з боку ОСОБА_1 приміщень загального користування, вказані дії повинні бути припинені, а не узаконені рішенням суду (шляхом покладання, за вимогою Відповідача, на ОСОБА_1 обов`язку оплатити захоплені метри приміщень загального користування на користь забудовника).

Крім того, згідно чинного законодавства власниками приміщень загального користування в багатоквартирному будинку є всі співвласники приміщень даного будинку, а не ТОВ «Франківськміськбуд».

Доказів на підтвердження наявності у ТОВ «Франківськміськбуд» повноважень на звернення до суду від імені співвласників приміщень будинку, в якому розташована спірна квартира, Суду не надано.

Натомість, незрозумілим та необґрунтованим з боку Відповідача є його твердження про обов`язок ОСОБА_1 , як передумову визнання за нею права власності на спірну квартиру, доплатити Відповідачу вартість квартири, збільшеної до 166,9 кв. м. (192,4 кв.м.), за умови, що Відповідач самостійно визнає той факт, що вказані додаткові розраховані особисто ним квадратні метри виникли в результаті дій Позивача ОСОБА_1 (внаслідок розподілу придбаної нею мансардної квартири (без горища) по горизонталі на дві частини), а не ТОВ «Франківськміськбуд». Будь-яких законних підстав для такої доплати (встановлених законом чи договором, чи випливали б з інших підстав) представником Відповідача суду не наведено.

Отже, фактично за висновком суду в рамках даної справи ТОВ «Франківськміськбуд» намагається узаконити, за його твердженнями, самовільні дії, вчинені ОСОБА_1 , щодо реконструкції (перепланування, перебудови) спірної квартири, тобто бажає підмінити рішенням суду самовільне будівництво чи реконструкцію.

Всі вчинені ОСОБА_1 дії щодо перепланування (реконструкції) спірної квартири є її персональною відповідальністю, відношення до чого Відповідач не має.

Органом притягнення до відповідальності за самовільне будівництво, як і органом здійсненням контролю у цій сфері, Відповідач не є.

Суд повторно наголошує, що квартира іншої площі, аніж 75,6 кв.м., про яку стверджує представник Відповідача, не існує як об`єкт цивільних прав, вона ознак такого об`єкта цивільних прав не набула, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували законність зміни площі спірної квартири більше, ніж вдвічі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 року у справі №344/10870/18 за участю тих самих сторін:

«Встановлено, що на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу 75,6 кв.м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд».

Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачкою з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято».

Згідно з правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13:

«Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого обєкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій обєкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції обєкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.222009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі ДБН), відповідно до якого реконструкція це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна».

Відтак, надані представником Відповідача на підтвердження заперечень на позов виготовлені вже після введення будинку в експлуатацію на замовлення Відповідача технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , виконаного ФОП ОСОБА_4 (том 1, а.с.133-136), висновок експерта №62/з по результатам проведення судової будівельно-технічної експертизи по зверненню адвоката Широких Ю.В., виконаний судовим експертом Самулевичем В.М. (том 1, а.с.137-164), висновок експерта №8 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за заявою директора ТОВ «Франківвськміськбуд» Інкіна В.І. (том 2, а.с.64-70), технічний паспорт на квартиру від 04.07.2023 року, виконаний ТОВ «Всеукраїнський експертно-правовий союз» (том 2, а.с.140-153) не є підставою для відмови в позові, оскільки ці документи не мають юридичного значення та не є підставою для віднесення квартири, про яку стверджує сторона Відповідача, до об`єктів цивільних прав.

Юридичне значення в такому випадку мали б отримані у встановленому порядку дозвільні документи за заявою особи, яка здійснила самовільне перепланування (реконструкцію тощо).

ТОВ «Франківвськміськбуд» дій щодо самовільного перепланування (реконструкції) спірної квартири не здійснювало, власником спірної квартири не являється, а тому підстави для замовлення вищевказаних технічних паспортів і висновків у Відповідача відсутні.

Крім того, Суд зауважує на некоректності формулювань у наданих стороною Відповідача висновку експерта №62/з по результатам проведення судової будівельно-технічної експертизи по зверненню адвоката Широких Ю.В., виконаний судовим експертом Самулевичем В.М. (том 1, а.с.137-164), та висновку експерта №8 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи за заявою директора ТОВ «Франківвськміськбуд» Інкіна В.І. (том 2, а.с.64-70).

Судової експертизи в даній цивільній справі Судом не призначалося, експерт про кримінальну відповідальність Судом не попереджався, вказані висновки виготовлені на замовлення Відповідача та надані до справи.

Відтак посилання у назві вказаних висновків на те, що вони проведені за результатами судової експертизи, є безпідставними та некоректними.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд дійшов висновку про те, що Позивачу неправомірно чиняться перешкоди у реєстрації її права власності на спірну квартиру, а тому на підставі статті 392 ЦК України Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо заяви представника Відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Відповідно достатті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.3 ст. 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Також, суд зазначає, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З даним цивільним позовом ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду 24 червня 2022 року.

За змістом пунктів 3.1.1, 3.1.2., 3.1.3. укладеного між сторонами Договору передбачено обов`язок Відповідача щодо передачі у власність Покупця ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в п. 1.4. цього Договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по Договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготовки всіх необхідних документів для проведення Покупцем державної реєстрації права власності на Об`єкт нерухомого майна за цим Договором.

Будинок введено в експлуатацію 18 квітня 2014 року, тобто у строк до 18 липня 2014 року вищевказані обов`язки повинні були бути виконані Відповідачем.

Разом з тим, Суд зауважує, що вказаний цивільний позов про визнання права власності ОСОБА_1 пред`явлено на підставі статті 392 ЦК України.

Даний позов про визнання права власності є змішаним, містить в собі елементи негаторного позову, оскільки за наслідками розгляду даної цивільної справи ОСОБА_1 прагне усунути собі, як власнику, будь-які перешкоди у реалізації всієї тріади правомочностей.

За висновком Суду право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру виникло з моменту введення будинку в експлуатацію 18 квітня 2014 року, однак Відповідач заперечує таке право.

Отже, має місце триваюче порушення прав Позивача у зв`язку з невизнанням Відповідачем її права власності на спірну квартиру та ненаданням необхідних для проведення державної реєстрації права власності на квартиру документів.

Оскільки позови про визнання права власності, з одного боку, не зв`язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і, з іншого боку, диктуються триваючим незаконним поводженням третьої особи, на них, як і на негаторні позови, не поширюється дія позовної давності.

Так, як зазначено в Постанові Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; а згідно з частинами 1 та 3 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, стягненню з Відповідача підлягає сплачена Позивачем сума судового збору в розмірі 2872,80 грн.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 16, 177, 179, 182, 190, 328, 331, 392, 509, 525-527, 530, 629, 655, 656 ЦК України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд», ЄДРПОУ 33644978, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати зі сплати судового збору в сумі 2872,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023 року.

Суддя Домбровська Г.В.