Постанова

від 23.10.2023 по справі 344/7485/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/7485/22

Провадження № 22-ц/4808/1202/23

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Струтинська Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2023 року, ухвалене в складі судді Домбровської Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» про визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд», в якому, з урахуванням змінених вимог від 12.09.2022 року, просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 1-7, 112-115).

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що протягом більше 9 років їй чиняться перешкоди з боку відповідача в оформленні права власності на нерухоме майно (квартиру), яке нею придбано за Договором купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року, за умовами якого ТОВ «Франківськміськбуд», яке виконувало функції забудівника, зобов`язувалось передати їй у власність об`єкт нерухомого майна, що мав бути створений у майбутньому (спірну квартиру), а вона зобов`язувалася прийняти такий об`єкт відповідно до умов цього договору та оплатити його.

Зазначала, що вона свої зобов`язання за вищевказаним договором купівлі-продажу виконала, в повному обсязі оплативши вартість спірної квартири. Однак, відповідачем не надано їй необхідних документів для реєстрації права власності, проігноровано вимогу про надання таких документів, натомість ініційовано судовий процес про розірвання Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року (рішенням суду, яке набрало законної сили, в задоволенні такого позову було відмовлено), змінено замки у спірній квартирі та взято її під охорону.

На даний час будинок побудований та введений в експлуатацію, йому присвоєно поштову адресу; після завершення будівництва будинок має номер АДРЕСА_2 , а номер квартири змінено з №69а та АДРЕСА_3 . Після здійснення остаточних обмірів площа квартири збільшилась до 75,6 кв.м., у зв`язку з чим нею здійснено оплату за додаткові квадратні метри, що підтверджується виданими відповідачем довідками та ордерами.

Натомість, замість виконання обов`язку щодо передачі документів для реєстрації права власності на спірну квартиру, відповідач, на думку позивача, незаконно та безпідставно вимагає з неї оплати в сумі еквівалентній 20000,00 доларів США у зв`язку з нібито збільшенням площі квартири, тобто суми, яка є вдвічі більшою, ніж та, яку вона вже сплатила.

Позивач звертала увагу на те, що спірна квартира знаходиться на останньому мансардному поверсі. Мансардна квартира горища не передбачає. З дозволу керівництва ТОВ «Франківськміськбуд» в процесі будівництва нею за власні кошти було здійснено монтаж двох мансардних вікон в даху будинку. Однак, це жодних чином не порушило істотних умов договору. При цьому, доставляння балок нею здійснено після закінчення будівництва будинку та здійснення його остаточних обмірів, введення будинку в експлуатацію. Жодного захоплення приміщення загального користування нею не здійснювалося та на таке вона не претендує.

Просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2023 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 2872,80 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Франківськміськбуд» подало апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням судом норм процесуального та матеріального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що судом першої інстанції не зазначено, які саме права ОСОБА_1 і в який спосіб порушено відповідачем, з огляду на те, що вона сама здійснила самочинну реконструкцію об`єкту спору спірної квартири АДРЕСА_3 , внаслідок чого цей об`єкт не може бути переданий їй у власність. Позивач не надала суду доказу того, що на час розгляду спору нею усунуто наслідки її самовільних дій щодо приєднання до спірної квартири ще двох кімнат і що нею зменшено захоплену площу до 68,45 кв.м., як було передбачено договором. Отже, вважає, що позивачем здійснюється захист не її порушеного права, а уявного нею права, у якого відсутнє юридичне обґрунтування.

Судом не надано жодної правової оцінки тому, яка фактична площа та інші індивідуальні характеристики спірної квартири, не вказано з яких підстав ним визнано право власності на квартиру з індивідуальними характеристиками, яких не існує на дату розгляду справи. Квартира АДРЕСА_4 на дату звернення до суду з позовом мала фактичну площу 166,9 кв.м. і є чотирикімнатною. Натомість суд безпідставно визнав право власності на цю квартиру, вказавши, що її загальна площа становить 75,6 кв.м., виходячи з того, що саме таку площу оплатила ОСОБА_1 . При цьому суд не врахував, що рішеннями судів, які набрали законної сили, в яких брали участь ті самі сторони щодо тієї ж спірної квартири, вже встановлені обставини, що квартира має більшу фактичну площу та кількість кімнат, ніж передбачено договором, укладеним між ними, ці порушення вчинені саме позивачем, і нею не усунуті.

Вважає, що суперечить нормам процесуального права висновок суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача підстав для замовлення технічних паспортів на спірну квартиру і висновків судової будівельно-технічної експертизи, оскільки ТОВ «Франківськміськбуд» як сторона у справі має право подавати відповідні докази, в тому числі висновки експерта.

Вважає, що судом створено ситуацію, яка дозволяє ОСОБА_1 оформити право власності на частину (перший рівень) фактично існуючої квартири, яка є неподільним об`єктом, проігнорувавши наявність другого рівня, таким чином дозволяючи експлуатацію самовільно реконструйованого об`єкту в цілому.

Також вважає безпідставним висновок про те, що ОСОБА_1 повністю оплатила вартість квартири АДРЕСА_3 загальною площею 75,6 кв.м., оскільки це питання не було предметом розгляду справ між сторонами. Натомість позивач не надала належні докази здійснення нею оплати (банківські квитанції або квитанції про зарахування грошей до каси товариства) за 75,6 кв.м. спірної квартири. Тому помилковим є висновок суду про сплату повної суми за договором в розмірі 287280 грн. з посиланням на довідки, які не є належними та допустимими доказами.

Вказує, що суд безпідставно вдався до дослідження питання щодо доплати за збільшену площу квартири як на підставу відмови в задоволенні позову при наявності іншого невирішеного судового спору щодо оплати за спірну квартиру, який ще не вирішений судом, а саме позову до ОСОБА_1 про стягнення боргу за Договором купівлі-продажу від 07.03.2013 року. Суду до ухвалення оскарженого рішення було відомо про наявність такого спору щодо оплати за одну і ту ж спірну квартиру між тими самими сторонами, однак він безпідставно відмовив у зупиненні провадження в цій справі.

Висновок суду про незастосування позовної давності у цьому спорі, на думку апелянта, є необґрунтованим, не відповідає актуальним висновкам Верховного Суду і суперечить ст. 311 ЦК України, відповідно до якої право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача адвокат Маланюк О.Я. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що розглядаючи справу, суд врахував преюдиційні факти та обставини, висвітлені в інших справах, які стосувалися тих самих сторін та тієї ж квартири,зокрема, факт оплати в повному обсязі покупцем ще 8-9 років тому грошових коштів за квартиру площею 75,6 кв.м., зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі №344/16879/15-ц. Вказує також, що покупцю не було відомо про введення будинку в експлуатацію, оскільки відповідач її про це не інформував. Вона самостійно зверталася до уповноважених органів, намагаючись вияснити дану обставину, що підтверджується листами від 02.06.2017 року №1337/1009/1.18/2017 та від 13.06.2017 року №14/32-17/1169, які містяться в матеріалах справи.

Посилається на те, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.11.2021 року у справі №344/10870/18, яке набрало законної сили, відмовлено у розірванні Договору купівлі-продажу квартири №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року. Тому такий договір є дійсним і чинним, і позивач є законним власником спірної квартири АДРЕСА_3 площею 75,6 кв.м. Вказана площа квартири зафіксована в Технічному паспорті на будинок 2014 року, а факт сплати позивачем за таку площу 287280,00 грн. довідкою ТОВ «Франківськміськбуд» 2015 року.

Вважає, що сторона позивача не довела, що над спірною квартирою було горище. Квартира розташована на мансардному поверсі і такі приміщення до самого даху, в конструкцію якого позивач не втручалася (крім врізки мансардного вікна), входять до складу окремих квартир, в тому числі і спірної. До площі 166,9 кв.м. за Техпаспортом цієї квартири 2016 року включено ще 49,9 кв.м. суміжного до квартири вверху збору, яке є продовженням шахти машинного приміщення, нею не використовується і конфігураційно виходить за межі квартири. У постанові Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі №344/10870/18 зазначено, що самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) ОСОБА_1 з двокімнатної на чотирикімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято.

Вказує, що судом в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, здійснено вирішення усіх заяв та клопотань відповідача, здійснено допит свідка заявленого відповідачем інженера з технічної інвентаризації ОСОБА_2 , який ствердив, що в спірній квартирі немає будь-яких сходів до верхнього поверху чи горища. При цьому, звертає увагу, що саме відповідач розгляд даної справи постійно відкладав, не надав суду протягом року в підготовчому засіданні відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів в спростування доказів та доводів позивача. Стверджує, що останній грубо порушував вимоги та норми процесуального права, надаючи свої докази після завершення підготовчого засідання, після отримання пояснень сторін та допиту свідків, перед судовими дебатами.

В судове засідання апеляційного суду представники апелянта повторно не з`явилися. Представник ТОВ «Франківськміськбуд» - адвокат Широких Ю.В. повторно подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Однак суд зазначає, що відповідач є юридичною особою, яка відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України може брати участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності представників відповідача.

Позивач та її представник адвокат Маланюк О.Я. щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 березня 2013 року між ТОВ «Франківськміськбуд» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу №Ф/Н150-69А (надалі також «Договір») (т. 1, а.с. 8-9).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець ТОВ «Франківськміськбуд», який виконує функції забудівника, зобов`язувався передати у власність покупця ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) продавцем у майбутньому, а покупець - прийняти цей об`єкт у відповідності до умов цього Договору та оплатити його.

Згідно п. 1.2 Договору об`єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на двокімнатну квартиру за проектним №69А, на десятому поверсі, проектною площею 68,45 кв.м., житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 . Право власності покупця на об`єкт нерухомого майна дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.3 Договору об`єкт нерухомого майна повинен відповідати всім необхідним вимогам і в ньому повинен бути виконаний необхідний обсяг загальнобудівельних робіт.

Згідно п. 1.4 Договору строк створення об`єкта нерухомого майна та введення його в експлуатацію передбачений проектною документацією другий квартал 2013 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість одного квадратного метра загальної площі Об`єкта нерухомого майна на момент укладення договору складає 3800 грн. і не підлягає зміні в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених цим Договором.

Згідно пунктів 2.2 і 2.4 Договору загальна суму договору становить 260110 грн. та така може бути змінена продавцем, виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна за результатами обмірів, зроблених ОБТІ, і ціни одного кв.м., вказаної у п. 2.1 даного Договору.

Пунктом 2.3 Договору передбачений обов`язок сплати вартості квартири до 30.08.2013 року.

Продавець зобов`язувався передати у власність покупця об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше, ніж через три місяці після строку, зазначеного в п. 1.4 цього Договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по договорах купівлі-продажу і виконання робіт; підготувати всі необхідні документи для проведення покупцем державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за цим Договором та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством (п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 Договору).

Покупець зобов`язувався сплатити суму Договору у встановленому ним порядку; з`явитися за місяць до запланованого строку здачі будинку в експлуатацію, вказаного в п. 1.4, для уточнення обмірів ОБТІ та загальної суми Договору; прийняти об`єкт нерухомого майна та підписати відповідний акт в разі відсутності недоліків та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором та чинним законодавством (п.п. 3.2.1, 3.2.2, 3.2.3, 3.2.4).

Відповідно до п. 4.1 Договору всі зміни та доповнення до цього Договору здійснюються за взаємною згодою сторін та мають рівноцінну з Договором юридичну силу, якщо вони укладені в письмовій формі та підписані обома сторонами.

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що продавець зобов`язується, що даний об`єкт нерухомого майна буде відповідати всім необхідним вимогам та будівельним нормам.

18 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації житлового багатоквартирного будинку для працівників органів внутрішніх справ по АДРЕСА_2 ; код об`єкта 1122.1, ІІІ категорія складності, згідно якої вирішено вважати закінчений будівництвом об`єкт та готовим до експлуатації (т. 1, а.с. 11-13).

Відповідно до п. 12 вказаної Декларації (опис об`єкта) несучі конструкції збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни; огороджувальні конструкції збірні залізобетонні перекриття, цегляні стіни та перегородки; кількість поверхів 9 з мансардою + підземний поверх; в будинку наявні одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Згідно копії Технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок по АДРЕСА_2 від 14 квітня 2014 року кількість поверхів 9 з мансардою; квартира АДРЕСА_3 розміщується на мансарді, має житлову площу 32,3 кв.м., загальну площу 75,6 кв.м. (т. 1, а.с. 14-17).

Рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15 липня 2015 року №384 «Про присвоєння поштових адрес» (п. 1.8) 115-квартирному житловому будинку (замовник: управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області) присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 10, 20).

Згідно наявної в матеріалах справи копії Довідки від 17.07.2014 року, підписаної директором ТОВ «Франківськміськбуд» О.В. Трахановським, станом на 17.07.2014 року ОСОБА_1 сплачено 135910,00 грн. Згідно Інвентарної справи площа квартири становить 75,6 кв.м. Відповідно загальна вартість становить 287280,00 грн., а заборгованість на день видачі довідки становить 151370,00 грн. (т. 1, а.с. 18).

01.12.2015 року директором ТОВ «Франківськміськбуд» О.В. Трахановським на ім`я ОСОБА_1 видано довідку, за змістом якої станом на 01.12.2015 року вона оплатила вартість квартири згідно Договору №Ф/Н150-69А в сумі 287280,00 грн. Площа квартири, що оплачена, становить 75,6 кв.м. (т. 1, а.с. 19).

28.07.2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Франківськміськбуд» із заявою, в якій просила, зокрема, надіслати їй для підписання 2 примірники акту приймання-передачі по Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року, підписані зі сторони Товариства, один з яких нею буде повернуто підписаним з її сторони (т. 1, а.с. 21-22, т. 2, а.с. 103-104). Таку заяву відповідач отримав 02.08.2016 року (т. 2, а.с. 105).

05.01.2016 року ФОП ОСОБА_3 виготовлено Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , згідно якого така квартира 4-кімнатна, розташована на мансардному поверсі 9-поверхового будинку, загальна площа 166,9 кв.м., житлова площа 100,9 кв.м. (т. 1, а.с. 133-136).

05.04.2017 року директором ТОВ «Франківськміськбуд» Трахановським О.В. на ім`я ОСОБА_1 надіслано повідомлення про сплату боргу та розірвання договору, за змістом якого директор Товариства, посилаючись на пункт 2.4 Договору №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року, та збільшення площі квартири до 166,9 кв.м., повідомив про наявний розмір заборгованості ОСОБА_1 за даним договором у сумі 634220,00 грн.; просив оплатити вказані кошти ТОВ «Франківськміськбуд» протягом 15-и календарних днів з дня отримання цього повідомлення, а в випадку непогашення заборгованості - письмово повідомити про відмову від договору та вказати реквізити, на які перерахувати їй сплачені за договором кошти (т. 1, а.с. 168).

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд», третя особа ТОВ «Експрес комфорт», в якому просила зобов`язати відповідача виконати умови Договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року №Ф/Н150-69А підписати із ОСОБА_1 акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_4 та надати документи, необхідні для оформлення права власності на зазначену квартиру (цивільна справа №344/5570/17).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 червня 2022 року у справі №344/5570/17, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 31 березня 2023 року, у задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 1, а.с. 89-99, т. 2, а.с. 1-12).

Суд першої інстанції в цій справі зазначив, що позивач уклала з відповідачем договір купівлі-продажу однорівневої двохкімнатної квартири площею 68,45 кв.м., а в наступному сплатила та відповідач прийняв оплату за збільшення фактичної площі до 75,6 кв.м. Однак надалі позивач, до часу передання їй квартири, самовільно і самочинно приєднала до очікуваної проектної квартири приміщення над відповідною квартирою, що створило дворівневу чотирьохкімнатну квартиру площею 166,9 кв. м. та відмовилась доплачувати за самовільно захоплену площу. За змістом позову, письмових пояснень апеляційному та касаційному судам та за змістом висновку експерта позивач не заперечує обставину лише часткової оплати за двокімнатну квартиру площею 75,6 кв.м., а не за чотирикімнатну квартиру, площею 166,9 кв.м., передання якої вимагає. А без належної, повної та своєчасної оплати позивачем за чотирикімнатну квартиру площею 166,9 кв.м. зобов`язання позивача за її договором з відповідачем не є належно виконаним, тому у позивача відсутнє право вимоги до відповідача, також і щодо зобов`язання відповідача вчинити бажану позивачем дію.

Разом з тим, згідно постанови Верховного Суду від 31 березня 2023 року у справі №344/5570/17 «Рішення суду першої інстанції з наведених у ньому мотивів та щодо правильності застосування судом норм матеріального права ОСОБА_1 не оскаржувала як в апеляційному так і в касаційному порядках. Відтак Верховний Суд перевіряє лише дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права».

Отже, під час апеляційного та касаційного перегляду справи №344/5570/17 судами перевірялися виключно доводи ОСОБА_1 щодо процесуальних, як вона стверджувала, порушень суду першої інстанції. Висновків щодо дотримання норм матеріального права апеляційним та Верховним Судом не приймалось, оскільки скарги ОСОБА_1 таких підстав скасування рішень не містили.

В подальшому, у липні 2018 року, посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно без відома забудівника та без будь-якої погодженої містобудівної документації збільшила загальну та житлову площу в придбаній нею квартирі шляхом втручання в конструктивні елементи житлового будинку, в результаті чого об`єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу двокімнатна квартира площею 68,45 кв.м. перестав існувати, натомість з`явився новий об`єкт дворівнева чотирикімнатна квартира загальною площею 166,9 кв.м., та відмовою останньої доплатити за таке збільшення площі квартири, ТОВ «Франківськміськбуд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року (цивільна справа №344/10870/18).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15 листопада 2021 року у справі №344/10870/18, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року та постановою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «Франківськміськбуд» відмовлено (т. 1, а.с. 32-39, 58-64, 195-202).

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 23 листопада 2022 року у цій справі «на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу 75,6 кв.м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд». Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачкою з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято. Зазначене у повній мірі узгоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі №6-130цс13. Докази звернення ТОВ «Франківськміськбуд» або інших осіб до суду з позовом до ОСОБА_1 щодо знесення самовільно збудованих приміщень або щодо зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану в матеріалах справи відсутні».

Також у вказаній постанові Верховного Суду міститься посилання на існування справи №344/5570/17 у розділі «Фактичні обставини справи, встановлені судами» (абзаци 23-26 даного розділу), зокрема зазначено: «Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Також суд скасував арешт квартири АДРЕСА_4 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року залишено без змін. Відмовляючи у позові, суди виходили із відсутності у позивачки правових підстав вимагати передачі майна, передання якого сторони в договорі не обумовили. При розгляді вказаної справи судами встановлено, що ОСОБА_1 сплачено вартість квартири із площею 75,6 кв.м. Судами також встановлено, що мало місце самовільне захоплення майна ТОВ «Франківськміськбуд» зі сторони позивачки».

Таким чином, після рішення судів першої (01.06.2022 року) та апеляційної інстанції (12.10.2022 року) у справі №344/5570/17, Верховним судом у єдиних спірних правовідносинах (тобто з приводу одних і тих самих обставин) було прийнято постанову від 23.11.2022 року у справі №344/10870/18, у якій Верховний Суд висловив свою правову позицію по суті з приводу обставин спірних правовідносин. При цьому, на момент розгляду справи №344/10870/18 Верховним Судом вже існували рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №344/5570/17, і на наявність таких рішень Верховний Суд безпосередньо вказує у своїй постанові, що свідчить про врахування касаційним судом їх існування.

Натомість, переглядаючи в касаційному порядку справу №344/5570/17, Верховним Судом надано оцінку доводів ОСОБА_1 виключно щодо процесуальних порушень, які на її думку, були допущені судами у цій справі.

Згідно долученої до матеріалів справи копії Технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4 , виготовленого ФОП ОСОБА_4 за станом на 21.06.2022 року, квартира 2-кімнатна, знаходиться на мансарді, загальна площа 75,6 кв.м., житлова площа 32,3 кв.м. (т. 1, а.с. 65-69).

Задовольняючи вимоги у справі, що переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 виконано в повному обсязі умови Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року, зокрема оплачено вартість 75,6 кв.м. площі квартири АДРЕСА_4 , на даний час будівництво будинку завершено, будинок прийнято в експлуатацію, а належних доказів на підтвердження факту створення (будівництва) саме ТОВ «Франківськміськбуд» у вказаному будинку дворівневої чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 площею 166,9 кв. м. (чи 192,4 кв.м.) (як і законних підстав для будівництва саме такої квартири такою площею) в матеріалах справи немає. Тому підстав для сплати коштів за збільшення вказаної площі квартири на користь саме відповідача суду не наведено. При цьому в матеріалах справи відсутні докази виконання ТОВ «Франківськміськбуд» обов`язку, передбаченого пунктами 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 Договору, а саме щодо передачі у власність покупця ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за цим Договором. Отже, позивачу неправомірно чиняться перешкоди у реєстрації її права власності на спірну квартиру, а тому на підставі статті 392 ЦК України суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 . А оскільки має місце триваюче порушення прав позивача у зв`язку з невизнанням відповідачем її права власності на спірну квартиру та ненаданням необхідних для проведення державної реєстрації права власності на квартиру документів, на такий позов про визнання права власності не поширюється дія позовної давності.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

У статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №344/16879/15-ц (провадження №14-31цс20), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, викладені такі правові висновки.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року №978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон №978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон №1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону №1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону №978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц (провадження №14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі №1609/6643/12 (провадження №14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі №522/102/13-ц (провадження №14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі №1609/6645/12 (провадження №14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі №761/3428/15-ц (провадження №14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Такі ж висновки викладені Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2023 року у справі №607/25518/19 (провадження №61-3719св22).

У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд» про визнання прававласності наквартиру АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що вона виконала свої зобов`язання за Договором купівлі-продажу спірної квартири №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року, оплатила 75,6 кв.м. її площі, однак більше 9 років відповідачем, який виконував функції забудівника, їй чиняться перешкоди в оформленні права власності на дане нерухоме майно.

Таким чином вказаний спосіб захисту прав позивача відповідає вищенаведеним нормам права і практиці Верховного Суду.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що ОСОБА_1 здійснила самочинну реконструкцію спірної квартири і не надала суду доказів того, що на час розгляду спору нею усунуто наслідки її самовільних дій щодо приєднання до спірної квартири ще двох кімнат і зменшено захоплену площу до 68,45 кв.м., як було передбачено договором, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, пунктами 2.2 і 2.4 Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07 березня 2013 року було передбачено, що загальна суму договору становить 260110 грн. та може бути змінена продавцем, виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна за результатами обмірів, зроблених ОБТІ, і ціни одного кв.м., вказаної у п. 2.1 даного Договору.

З Технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок по АДРЕСА_2 від 14 квітня 2014 року, копії Довідки від 17.07.2014 року, підписаної директором ТОВ «Франківськміськбуд» О.В. Трахановським, вбачається, що загальна площа спірної квартири становить 75,6 кв.м. (т. 1, а.с. 14-17, 18).

При цьому згідно довідок ТОВ «Франківськміськбуд» від 17.07.2014 року та від 01.12.2015 року ОСОБА_1 доплатила за вказане збільшення площі спірної квартири і станом на 01.12.2015 року оплатила повну її вартість. Площа квартири, що оплачена, становить 75,6 кв.м. (т. 1, а.с. 18, 19).

Такі ж обставини встановлені постановою Верховного Суду у справі №344/10870/18 від 23 листопада 2022 року, судами у справі №344/5570/17, і сторонами не заперечувалися, а відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребують доказування у цій справі.

А тому твердження апелянта про те, що позивачу може бути передана лише квартира площею 68,45 кв.м., є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно вважав, що за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу та наданих доказів позивачу має бути передана квартира саме площею 75,6 кв.м.

Посилання апелянта на наявність іншого невирішеного судового спору про стягнення з ОСОБА_1 боргу за Договором купівлі-продажу від 07.03.2013 року правильності таких висновків також не спростовують.

І в суді першої інстанції, і в апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що рішеннями судів, які набрали законної сили, в яких брали участь ті самі сторони щодо тієї ж квартири, вже встановлені обставини, що внаслідок самочинної реконструкції ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 вона має більшу фактичну площу та кількість кімнат (чотири кімнати замість двох та 166,9 (192,4) кв.м.), а місцевим судом не надано жодної правової оцінки тому, яка фактична площа та інші індивідуальні характеристики спірної квартири, не вказано з яких підстав ним визнано право власності на квартиру з індивідуальними характеристиками, яких не існує на дату розгляду справи.

Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що за змістом п. 1.2 укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №Ф/Н150-69А від 07.03.2013 року сторони погодили, що право власності покупця на об`єкт нерухомого майна дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

На даний час будівництво будинку завершено, покупцем зобов`язання за договором купівлі-продажу виконано (повністю оплачено договірну та збільшену в результаті обмірів БТІ площу квартири), будинок прийнято в експлуатацію 18 квітня 2014 року. Тому саме з цієї дати у ОСОБА_1 виникло право власності на спірну квартиру об`єкт за Договором.

Судом було встановлено, що після закінчення будівництва будинку та здійснення остаточних обмірів і введення його в експлуатацію ОСОБА_1 у проплаченій нею квартирі АДРЕСА_3 самочинно і за власні кошти по горизонталі доставлено дерев`яні балки, тобто розділено повітряний простір квартири, чого сторонами не заперечено. А належних доказів на підтвердження факту створення (будівництва) ТОВ «Франківськміськбуд» в будинку за адресою АДРЕСА_2 дворівневої чотирикімнатної квартири АДРЕСА_3 площею 166,9 кв. м. (чи 192,4 кв.м.) матеріали справи не містять. Не надано таких і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

А як вбачається з постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі №344/10870/18, «Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачкою з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнято. Зазначене у повній мірі узгоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі №6-130цс13. Докази звернення ТОВ «Франківськміськбуд» або інших осіб до суду з позовом до ОСОБА_1 щодо знесення самовільно збудованих приміщень або щодо зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану в матеріалах справи відсутні».

З огляду на викладене суд не бере до уваги і надані стороною відповідача висновки експерта, які свідчать про фактичне збільшення площі спірної квартири за рахунок самочинного перебудови.

Відтак, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 повинна доплатити ТОВ «Франківськміськбуд» кошти за збільшення спірної квартири до дворівневої чотирикімнатної площею 166,9 кв. м. (192,4 кв.м.), є безпідставними.

Також безпідставними є посилання апелянта на те, що судом створено ситуацію, яка дозволяє ОСОБА_1 оформити право власності на частину (перший рівень) фактично існуючої квартири, яка є неподільним об`єктом, проігнорувавши наявність другого рівня, таким чином дозволяючи експлуатацію самовільно реконструйованого об`єкта в цілому.

Позивачем заявлено даний позов саме про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_4 площею 75,6 кв.м., і місцевим судом задоволено такі вимоги. Питання знесення самовільно збудованих приміщень чи зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану, як і повернення (витребування) самовільно захоплених приміщень загального користування, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не є предметом розгляду даної справи.

Щодо твердження апелянта про помилкове незастосування судом позовної давності у цьому спорі, оскільки відповідно до ст. 311 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, то місцевий суд правильно зазначав, що оскільки позови про визнання права власності не пов`язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на негаторні позови, не поширюється позовна давність.

Право власності носить абсолютний характер і покликане надавати власнику змогу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном і відповідно власник може вимагати належної поведінки від оточуючих, які б не заважали особі здійснювати свої правомочності відносно речі. Позов про визнання права власності це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв`язаних з позбавленням володіння. Позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником (чи титульним власником) свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такі вимоги не обмежені часовими рамками. При винесенні рішення за позовами про визнання права власності суд лише констатує факт належності спірного майна певній особі.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність (п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Таким чином, враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування та незастосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, рішення суду відповідає законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2023 року.