Рішення

від 20.07.2023 по справі 910/5658/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.07.2023Справа № 910/5658/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-ХАБ» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, буд. 2) про стягнення 1 367 962,93 грн,

Представники учасників справи:

від позивача - Гогія Ю.С.,

від відповідача - Щербак С.В.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-ХАБ» (далі - відповідач, ТОВ «ТК-ХАБ») про стягнення 1367962,93 грн, з яких: 168287,67 грн пеня, 10 097,26 грн 3% річних та інфляційне збільшення у розмірі 20475,00 грн за порушення умов щодо повернення попередньої оплати, а також 472953,00 грн пеня та 696150,00 грн штраф за порушення строків поставки товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору № 586-22 (ЦЗ) на закупівлю костюмів літніх польових типу 4 класу 7 за рахунок коштів резервного фонду від 12.10.2022 в частині порушення строків поставки товару, у зв`язку з чим відповідачу було нараховано пеню та штраф. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційне збільшення за порушення умов Договору щодо повернення частини попередньої оплати.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/5658/23 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 17.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.05.2023 та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

16.05.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що нарахування штрафних санкцій на суму попередньої оплати здійснено неправомірно, оскільки позивач не заявляв вимоги про повернення попередньої оплати до відповідача, а відтак, відповідач не повинен був повертати суму попередньої оплати. Також, на думку відповідача, він виконав умови п. 9.3 Договору та своєчасно, листом Вих. № 25/22/1 від 31.10.2022, повідомив позивача про виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які зумовили прострочення виконання поставки товарів та в подальшому звернувся до Торгово-промислової палати за отриманням документу про засвідчення існування заявлених обставин. Підставою для зміни умов договору є не військова агресія рф, як обставина форс-мажору, а наявний дефіцит в енергосистемі України, що викликаний перерозподілом навантажень на енергосистему і неможливістю повного технічного відновлення об`єктів інфраструктури. В порядку ст. 90 ГПК України відповідач поставив позивачу запитання.

18.05.2023 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибуття у судове засідання, призначене на 18.05.2023, через необхідність представництва інтересів клієнта Регіонального центру БВПД у м. Києві кримінальній справі на слідчих діях.

Ухвалою суду від 18.05.2023 задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитись з відзивом на позовну заяву та надати відповідь, у задоволенні клопотанні представника відповідача відмовлено.

Вказаною ухвалою суду підготовче засідання у справі було відкладено на 13.06.2023.

25.05.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідно до частини третьої ст. 693 ЦК України та п. 7.7. Договору на суму попередньої оплати, щодо якої не був поставлений товар до 20.11.2022, ним правомірно нараховано пеню, інфляційне збільшення та 3% річних з моменту одержання попередньої оплати від замовника (21.10.2022) до дня фактичного передання товару замовнику (02.12.2022); відповідач зобов`язаний був не пізніше 10 днів з дати настання обставин непереборної сили (13.10.2022) письмово інформувати позивача про їх настання та наслідки, тобто не пізніше 23.10.2022, проте повідомив лише 31.10.2022, у зв`язку із чим втратив право посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором відповідно до п. 9.3. Договору. Крім того, договір між сторонами було укладено в умовах дії правового режиму воєнного стану 12.10.2022, тобто обставини, на які посилається відповідач, є такими, що існували під час укладення договору і не є обставинами непереборної сили, які могли б звільнити сторону від відповідальності. Також було надано відповіді на поставлені відповідачем запитання.

13.06.2023 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначав, що відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили 31.10.2022 - саме з дати, коли стало чітко зрозуміло, що відключення електроенергії стали потягли за собою повну неможливість виконати умови Договору у строк, вказаний у Договорі. Також було зазначено про неправомірність нарахування санкцій за прострочення поставки.

Ухвалою суду від 13.06.2023 ухвалено закрити підготовче провадження у справі № 910/5658/23 та призначити справу до розгляду по суті на 06.07.2023.

У судовому засіданні, яке відбулось 06.07.2023, були присутні представники позивача та відповідача, за погодженням із представниками сторін про дату та часу наступного судового засідання, суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засідання до 20.07.2023.

У судове засідання 20.07.2023 з`явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення у справі.

В судовому засіданні 20.07.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

12.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Замовник) та ТОВ «ТК-ХАБ» (далі - Постачальник) було укладено Договір № 586-22 (ЦЗ) на закупівлю костюмів літніх польових типу 4 класу 7 за рахунок коштів резервного фонду (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язується у 2022 році поставити Замовнику (Товароодержувачу) товари, зазначені в Специфікації (Додаток № 1), а Замовник (Товароодержувач) - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: костюм літній польовий тип 4 клас 7 (ТУ У 14.1-00034022-078:2015 (зі сповіщенням про зміни № 3) з тканини верху за ТУ У 13.2-00034022-024:2015 (зі сповіщенням про зміни № 3) арт. 3636 (маскувальний малюнок ММ-14, колір 9665/1414 зі змінами № 3), код ДК 021:2015-18110000-3 «Формений одяг». Кількість товарів в асортименті та цінами згідно специфікації (Додаток № 1).

Товароодержувач - уповноважена особа військової частини за місцем поставки товару згідно з Специфікацією (Додаток № 1) (п. 1.4. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, загальна сума Договору складає - 21450000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 3 575 000,00 грн. Ціна на товар зазначається у специфікації (Додаток № 1) із врахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат. Підставою для оплати вважається рахунок (рахунок- фактура) та накладна Постачальника, підписана Сторонами (п. 3.2. Договору).

Товар, що поставляється Постачальником, оплачується Замовником за попередньо узгодженою обома Сторонами ціною відповідно до пункту 3.2 цього Розділу ІІІ Договору (п. 4.5. Договору).

Згідно з п. 4.6. Договору, оплата Товару здійснюється у такому порядку:

- попередня оплата у розмірі 30% від загальної вартості товарів у сумі 6435000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1 072 500,00 грн, здійснюється на підставі рахунку-фактури на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів з дня підписання договору Сторонами на строк визначений пунктом 5.1 даного договору;

- перерахування 70% від загальної вартості товарів у сумі 15015000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2502500,00 грн, Замовником здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі товару за фактично поставлений Товар, якщо сума поставки перевищує суму попередньої оплати.

Умовами п. 4.7. Договору передбачено, що у разі порушення Постачальником зобов`язань за Договором понад 2 (два) календарні дні Постачальник зобов`язується повернути суму попередньої оплати у повному обсязі протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту направлення Замовником вимоги (листа, претензії).

Строк (термін) поставки (передачі) товарів: Постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження Замовника (Товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах Договору в термін не пізніше 20.11.2022 (п. 5.1. Договору).

Датою прийняття та передачі у власність товару слід вважати дату вказану уповноваженою особою Товароодержувача та представника Постачальника при отриманні товару в акті приймання-передавання товару для перевезення (п. 5.5. Договору).

Згідно з пп. 6.2.1. п. 6.2. Договору Замовник має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку у разі невиконання зобов`язань з боку Постачальника понад 10 (десять) календарних днів, повідомивши його про це у десятиденний термін, з подальшим стягненням штрафних санкцій.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (п. 7.1. Договору).

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України) сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 7.6. Договору передбачено, що у випадку перерахування Замовником коштів на умовах передплати та не виконання Постачальником своїх зобов`язань за Договором, що призвело до його розірвання Замовником, сума коштів, на яку не виконане зобов`язання, повертається Замовнику протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня повідомлення Замовником Постачальника про розірвання Договору. У цьому випадку Сторони погоджуються, що у Постачальника виникає перед Замовником відповідне грошове зобов`язання.

За умовами п. 7.7. Договору, Постачальник у відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України за весь час користування чужими коштами - з моменту отримання передоплати і до моменту отримання Замовником зазначених грошових коштів, сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми передоплати, а також, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, зобов`язаний сплатити зазначену суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період та три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з п. 9.1. Договору, Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше 10 днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомлення про вручення) інформувати іншу Сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків (п. 9.2. Договору).

Відповідно до п. 9.3. Договору неповідомлення/несвоєчасне повідомлення Стороною, для якої склались обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), іншу Сторону про їх настання або припинення веде до втрати права Сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 11.1. Договору він набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами та діє до 31.12.2022, але в будь-якому разі до повного виконання зобов`язань Сторонами.

Обмежувальні заходи, введені для запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2, не впливатимуть на виконання умов цього договором (п. 12.5. Договору).

Відповідно до п. 12.7. Договору військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для невиконання цього договору.

Сторонами була погоджена Специфікація (Додаток № 1 до Договору), згідно умов якої товаром є Костюм літній польовий (ТУ У 14.1-00034022-078:2015 (зі сповіщенням про зміни № 3) з тканини верху за ТУ У 13.2-00034022-024:2015 (зі сповіщенням про зміни № 3) тип 4, клас 7 арт. 3636 (маскувальний малюнок ММ-14, колір 9665/1414 зі змінами № 3); Опис: ДК 021:2015-18110000-3; Кількість: 11 000 шт.; Сума, у т.ч. ПДВ: 21450000,00 грн; Товароодержувачі: Військова частина НОМЕР_2 , Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Савинці, у кількості 11000 шт.

На виконання умов Договору позивачем, згідно умов п. 4.6. Договору здійснено попередню оплату товару в розмірі 30% від загальної вартості у розмірі 6435000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2220 від 20.10.2022 з відміткою казначейства про зарахування попередньої оплати на рахунок постачальника 21.10.2022.

31.10.2022 ТОВ «ТК-ХАБ» звернулось до командира Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. № 25/22/1 про можливість перенесення строків поставки, в якому відповідач зазначав, що у зв`язку із запровадженням у жовтні 2022 року віялових та екстрених відключень електроенергії в Київській області, в тому числі у м. Бориспіль, де знаходиться виробництво ТОВ «ТК-ХАБ», підприємство з високою вірогідністю буде не в змозі поставити партію продукції в повному обсязі станом на 22.11.2022. При цьому ТОВ «ТК-ХАБ» вживає заходів щодо підключення альтернативних джерел електроенергії для виробничого приміщення, а також суттєво змінює умови праці співробітників для того, щоб забезпечити виготовлення готової продукції та здійснення поставки. У зв`язку з викладеним відповідач просив погодити внесення змін у редакцію пункту 5.1. Договору та визначити строки поставки остаточної партії продукції на дату 28.12.2022 та зазначив, що весь виготовлений товар до цього строку зобов`язується поставляти щотижня або щодекадно.

Вказаний лист був отриманий позивачем 31.10.2022 та 19.11.2022, про що свідчить відмітка про отримання у правому нижньому куті і позивачем не спростовується.

19.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 703/7431-22-Вих, в якому зазначала про зобов`язання постачальника, передбачені договором, та відповідальність за їх невиконання, а у разі неможливості вчасного постачання товару, надати обґрунтування щодо причин не виконання зобов`язань згідно умов договору, а також, у разі настання форс-мажорних обставин надати документи, що їх підтверджують (довідка з торгово-промислової палати, тощо). Також, позивач зазначав, що зацікавлений в постачанні товару в повному обсязі, але разом з тим у разі невиконання відповідачем своїх зобов`язань до нього будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а у разі неможливості виконання зобов`язань повернуті кошти попередньої оплати на рахунок військової частини.

Доказів надсилання вказаного листа відповідачеві в матеріали справи надано не було.

22.11.2022 ТОВ «ТК-ХАБ» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. № 39/11/22, в якому повідомило, що у зв`язку із запровадженням віялових та екстрених відключень електроенергії в Київській області та по всій території України, виробництво не в змозі виконати поставку до 20.11.2022 згідно договору, але відповідачем вжито усіх можливих заходів для вчасного виконання замовлення, виробництво працює та докладає всіх зусиль, щоб виконати поставку у найкоротший час. Також відповідач повідомив про звернення до Київської ТПП для фіксації та підтвердження факту масованих відключень електроенергії внаслідок ракетних обстрілів, що унеможливлюють ритмічну роботу виробництва, яке було зареєстровано в Київській ТПП за вх. № 703 від 22.11.2022.

23.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 701/622-22-Вих, в якому повідомила про розгляд листа від 31.10.2022 № 25/22/1 щодо продовження строків виконання зобов`язань та повідомила, що у разі надання належним чином підтверджених доказів обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання зобов`язань, звернення відповідача щодо продовження строків виконання зобов`язань буде розглянуто за встановленим порядком.

29.11.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 703/7891-22-Вих, в якому зазначала, що відповідачем не вжито заходи щодо виконання зобов`язань згідно умов договору, а у разі невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором до нього будуть вживатись всі заходи щодо накладення штрафних санкцій та притягнення до відповідальності згідно вимог чинного законодавства. Доказів надсилання вказаного листа відповідачем в матеріали справи надано не було.

02.12.2022 позивачем було повторно отримано від відповідача лист Вих. № 25/22/1 про можливість перенесення строків поставки, про що свідчить відмітка в правому нижньому куті вказаного листа.

06.12.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 703/8209-22-Вих, в якому зазначила, що відповідачем не вжито заходи щодо виконання зобов`язань згідно умов договору та звернуто увагу відповідача на те, що у разі невиконання ним своїх зобов`язань, до нього будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Доказів надсилання вказаного листа в матеріали справи надано не було.

09.12.2022 ТОВ «ТК-ХАБ» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом, в якому повідомило про виниклі істотні зміни обставин, які сторони не могли передбачити під час укладання договору, а також повторно просив продовжити строки поставки з 20.11.2022 до 31.12.2022. Крім того, до зазначеного листа було додано висновок Київської торгово-промислової палати про істотну зміну обставин за нормами ст. 652 ЦК України № 17/03-4/487 від 07.12.2022.

Вказаний лист був отриманий позивачем 09.12.2022, про що свідчить відмітка про отримання у правому нижньому куті.

09.12.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 703/8475-22-Вих, в якому позивач повідомив відповідача, що наявність або відсутність форс-мажорних обставин підтверджується Сертифікатом Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат. Рекомендував відповідачу звернутися до Торгово-промислової палати України для отримання Сертифікату з підтвердженням обставин непереборної сили. Також зазначав, що станом на 09.12.2022 відповідачем порушено строки виконання зобов`язань за договором. Вказаний лист не містить підпису уповноваженої особи та в матеріали справи не надано доказів надсилання вказаного листа.

22.12.2022 ТОВ «ТК-ХАБ» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом Вих. № 67/12/22, в якому повідомило, що у зв`язку з масовими обстрілами української інфраструктури та запровадженням планових та екстрених відключень електроенергії в Київській області та по всій території України, що зберігаються до поточного дня ускладнився та подовжився процес виробництва, при цьому відповідачем вжито усіх можливих заходів для вчасного виконання замовлення: нічні зміни, закупівля генераторів на виробництвах тощо. Поставки виготовленої продукції відбуваються регулярно (щотижнево), відповідач докладає усіх зусиль для постачання замовлення в повному обсязі, але з вищенаведених причин виробництво не в змозі було виконати поставку до 20.11.2022 згідно Договору, про що повідомляло у відповідних листах № 19/11/22 від 18.10.2022, № 25/22/1 від 31.10.2022, № 39/11/22 від 22.11.2022 із підтвердженням своєї готовності виконати контракт в повному обсязі, але з незначними змінами у строках.

Також відповідач повторно зазначав про істотні зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, а також просив розглянути прохання щодо перенесення строків поставки до 31.12.2022 з урахуванням висновку Київської ТПП від 07.12.2022 № 17/03-4/497.

Вказаний лист був отриманий позивачем 22.12.2022, про що свідчить відмітка про отримання у правому нижньому куті.

24.12.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 703/9230-22-Вих, в якому позивач зазначав, що станом на 23.12.2022 відповідачем порушено строки виконання зобов`язань за договором, а наданий раніше Висновок про істотну зміну обставин за нормами ст. 652 Цивільного кодексу України» від 07.12.2022 № 17/03-4/497 не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору. Крім того, за наявності такого висновку продовжити строк виконання умов Договору, який вже сплинув 20.11.2022, не вбачається можливим. Наразі, єдиною підставою звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань та продовження строку дії договору є обставини непереборної сили, які мають бути засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України, що в свою чергу й передбачено розділом IX Договору та Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні», у зв`язку з чим позивач рекомендував звернутися до Торгово-промислової палати України про надання замовнику Сертифікату з підтвердженням обставин непереборної сили.

Також позивач в черговий раз звернув увагу відповідача на те, що у разі невиконання ним своїх зобов`язань, до нього будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Вказаний лист не містить підпису уповноваженої особи та в матеріали справи не надано доказів надсилання вказаного листа.

23.01.2023 ТОВ «ТК-ХАБ» звернулось до Військової частини НОМЕР_1 з листом № 6/23/01, в якому зазначило, що на 26.12.2022 поставка здійснена у повному обсязі та на підтвердження настання обставин непереборної сили додана копія Сертифікату Київської обласної (регіональної) ТПП від 11.01.2023 №3200-23-0124 про форс-мажорні обставини.

Вказаний лист був отриманий позивачем 24.01.2023, про що свідчить відмітка про отримання у правому нижньому куті.

26.01.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось до ТОВ «ТК-ХАБ» з листом № 14/1021-23-Вих, в якому позивач зазначав, що надані відповідачем документи не звільняють його від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, оскільки з копії сертифікату вбачається, що дії форс-мажорних обставин для нього існували з 13.10.2022 по 24.11.2022, що свідчить про несвоєчасне повідомлення постачальником замовника про настання таких обставин.

Вказаний лист не містить підпису уповноваженої особи та в матеріали справи не надано доказів надсилання вказаного листа.

Відповідачем було поставлено обумовлений договором товар на суму 21450000,00 грн з ПДВ, що підтверджується Актами приймання-передавання товару для перевезення № 44 від 16.11.2022 на суму 3 510 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 18.11.2022 у кількості 1800 шт.), № 75 від 30.11.2022 на суму 3 510 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 02.12.2022 у кількості 1800 шт.), № 95 від 07.12.2022 на суму 1521 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 09.12.2022 у кількості 780 шт.), № 112 від 15.12.2022 на суму 2 964 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 16.12.2022 у кількості 1520 шт.), № 128 від 21.12.2022 на суму 4 446 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 22.12.2022 у кількості 2280 шт.), № 155 від 26.12.2022 на суму 2 925 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 26.12.2022 у кількості 1500 шт.) та № 151 від 26.12.2022 на суму 2 574 000,00 грн з ПДВ (товароодержувачем в/ч 1471 отримано товар 27.12.2022 у кількості 1320 шт.).

Як зазначив позивач, відповідачем було порушено строки поставки товару, передбачені Договором, оскільки частину попередньо оплаченого товару на суму 2925000,00 грн здійснено 02.12.2022, а решта 70% від загального обсягу товарів також була остаточно поставлена 27.12.2022, тоді як згідно умов Договором поставка мала бути здійснена до 20.11.2022, у зв`язку з чим позивачем нараховані пеня, 3% річних та інфляційне збільшення за порушення строків здійснення поставки товару за попередньою оплатою та не повернення її, а також пеня та штраф за порушення строків поставки товару.

Вказані суми пені, штрафу, 3% річних та інфляційного збільшення відповідачем сплачено не було, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як було встановлено, між сторонами було укладено Договір № 586-22 (ЦЗ) на закупівлю костюмів літніх польових типу 4 класу 7 за рахунок коштів резервного фонду від 12.10.2022, відповідно умов якого, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику товари, зазначені в Специфікації (Додаток № 1), а Замовник (Товароодержувач) - прийняти і оплатити такі товари.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII в редакції, що діяла на момент проведення процедури закупівлі та порядку підписання Договору (далі - Закон № 922-VIII).

Пунктом 6 частини першої ст. 1 Закону № 922-VIII передбачено, що договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару

Згідно з частиною першою ст. 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п. 4.6. Договору, оплата Товару здійснюється у такому порядку:

- попередня оплата у розмірі 30% від загальної вартості товарів у сумі 6435000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 1 072 500,00 грн, здійснюється на підставі рахунку-фактури на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів з дня підписання договору Сторонами на строк визначений пунктом 5.1 даного договору;

- перерахування 70% від загальної вартості товарів у сумі 15 015 000,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 2 502 500,00 грн, Замовником здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі товару за фактично поставлений Товар, якщо сума поставки перевищує суму попередньої оплати.

В силу вимог статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1. Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: Постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження Замовника (Товароодержувача) разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього Договору в термін не пізніше 20.11.2022.

Датою прийняття та передачі у власність товару слід вважати дату, вказану уповноваженою особою Товароодержувача та представника Постачальника при отриманні товару в акті приймання-передавання товару для перевезення (п. 5.5. Договору).

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось, на виконання умов Договору позивачем згідно умов п. 4.6. Договору здійснено попередню оплату товару в розмірі 30% від загальної вартості у розмірі 6435000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2220 від 20.10.2022.

Відповідачем, в свою чергу, було поставлено товар на суму 21450000,00 грн з ПДВ, що підтверджується Актами приймання-передавання товару для перевезення № 44 від 16.11.2022 на суму 3510000,00 грн з ПДВ, № 75 від 30.11.2022 на суму 3510000,00 грн з ПДВ, № 95 від 07.12.2022 на суму 1 521 000,00 грн з ПДВ, № 112 від 15.12.2022 на суму 2964000,00 грн з ПДВ, № 128 від 21.12.2022 на суму 4446000,00 грн з ПДВ, № 155 від 26.12.2022 на суму 2 925 000,00 грн з ПДВ та № 151 від 26.12.2022 на суму 2574000,00 грн з ПДВ.

Проте, як зазначає позивач, поставку частину попередньо оплаченого товару на суму 2925000,00 грн здійснено лише 02.12.2022, а решта 70% від загального обсягу товарів поставлена остаточно лише 27.12.2022, тоді як остаточна поставка товару мала бути здійснена до 20.11.2022, у зв`язку з чим відповідачем порушено строки поставки, визначені Договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару позивачем заявлено вимоги про стягнення з останнього сум пені, 3% річних та інфляційного збільшення за порушення строків здійснення поставки товару за попередньою оплатою та не повернення її, а також пені та штрафу за порушення строків поставки товару.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 168 287,67 грн пені, 10 097,26 грн 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 20 475,00 грн за порушення строків здійснення поставки товару за попередньою оплатою суд зазначає таке.

За змістом частини другої ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас згідно положень чинного в Україні законодавства авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані), тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.

Як зазначав позивач, ним був обраний другий варіант вимоги, передбачений частиною другою ст. 693 ЦК України у вигляді повернення суми попередньої оплати, про що ним було зазначено у листі № 703/7431-22-Вих від 19.11.2022.

Разом з цим згідно із змістом листа № 703/7431-22-Вих від 19.11.2022, позивач звертав увагу відповідача на те, що перш за все зацікавлений в постачанні товару в повному обсязі, але разом з цим, у разі не виконання своїх обов`язків, до Вас будуть застосовані штрафні санкції відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства та наголошено про те, що у разу неможливості виконання відповідачем обов`язків згідно умов Договору, просив повернути кошти попередньої оплати на рахунок Військової частини.

Таким чином, вказаний лист не містить чіткого формулювання позивача вибору свого права або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, оскільки, як вказував позивач, він зацікавлений саме у постачанні товару, і як альтернативу вибору для відповідача запропоновано виконати обов`язки згідно умов Договору, або у разі неможливості такого виконання повернути кошти попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було обрано варіант постачання товару позивачу, який було виконано повністю, хоча і з порушенням строків його поставки.

Крім того, вказаний лист датований 19.11.2022, тобто до закінчення строку, визначеного Договором на поставку товару, та до порушення вказаного строку відповідачем. При цьому станом на 19.11.2022 відповідач уже частково виконав зобов`язання з поставки товару і виробництво товару продовжувалось з метою повного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів надсилання вказаного листа відповідачу та його обізнаності про нього іншим законним способом.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування зобов`язання відповідача повернути суму попередньої оплати та сплатити пеню, 3% річних та інфляційне збільшення за безпідставне користування чужими коштами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 124, п. 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а, отже, і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у п. 30 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129 Конституції України).

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18).

Приймаючи до уваги викладене, позивач безпідставно нарахував відповідачу 168287,67 грн пені, 10 097,26 грн 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 20475,00 грн за порушення строків здійснення поставки товару за попередньою оплатою та не повернення її, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 472953,00 грн пені та 696150,00 грн штрафу за порушення строків поставки товару суд зазначає таке.

В силу приписів ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (частина перша ст. 612 ЦК України).

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями частини другої ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти Постачальник (відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України) сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання зобов`язання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені (неустойки) не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 42/252, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Відтак, позивачем за порушення відповідачем строку поставки товару за договором було нараховано 472 953,00 грн пені та 696 150,00 грн штрафу.

Перевіривши наданий розрахунок пені та штрафу, суд зазначає, що він розрахований арифметично вірно.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині нарахування штрафних санкцій на порушення строків поставки товару, відповідач посилався на існування обставин непереборної сили (форс-мажору) - не військової агресії рф, а наявність дефіциту в енергосистемі України, що викликаний перерозподілом навантажень на енергосистему і неможливістю повного технічного відновлення об`єктів інфраструктури, про настання яких було своєчасно, згідно умов п. 9.3. Договору, повідомлено позивача листом Вих. № 25/22/1 від 31.10.2022, саме з дати (31.10.2022) коли стало чітко зрозуміло, що відключення електроенергії стали наслідком повної неможливості виконати умови Договору у строк, вказаний у Договорі, тобто обставини які не можливо відвернути.

Відповідно до частин першої та другої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (частина перша ст. 617 ЦК України).

Згідно частини другої ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Приписами частини четвертої ст. 219 ГК України встановлено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Умовами п. 9.1. Договору передбачено, що Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін.

Згідно з ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме, зокрема: ворожими атаками, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, введення комендантської години.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Відповідачем було надано висновок Київської торгово-промислової палати від 07.12.2022 № 17/08-4/487 про істотну зміну обставин за нормами ст. 652 ЦК України та Сертифікат Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 11.01.2023 № 012/03.23, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «ТК-ХАБ» за договором № 586-22 (ЦЗ) від 12.10.2022 - з 13.10.2022 по 24.11.2022.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов`язаний був надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.

Судом враховано, що сторонами Договір укладено 12.10.2022, тобто після запровадження воєнного стану на території України.

Крім того, умовами п. 12.7. Договору сторонами було погоджено, що військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для невиконання умов договору.

Наявність дефіциту в енергосистемі України, що викликаний перерозподілом навантажень на енергосистему і неможливістю повного технічного відновлення об`єктів інфраструктури, виникли, як зазначає сам відповідач, саме внаслідок нанесення ракетних ударів держави агресора рф по енергетичній системі України, що підтверджує прямий зв`язок військової агресії російської федерації проти України та обставин непереборної сили (форс-мажору), на які посилається відповідач.

Крім того, згідно з п. 9.2. Договору Сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов`язана не пізніше 10 днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомлення про вручення) інформувати іншу Сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов`язана надати іншій стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків.

Неповідомлення/несвоєчасне повідомлення Стороною, для якої склались обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), іншу Сторону про їх настання або припинення веде до втрати права Сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов`язань за цим Договором (п. 9.3. Договору).

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63. постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у частині третій ст. 7.1.7. «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідачем, останній звернувся до позивача з листом Вих. № 25/22/1 від 31.10.2022 про неможливість постачання товару в строки, обумовлені Договором, через існування обставин непереборної сили (форс-мажору) саме - 31.10.2022, тобто з порушенням 10-денного строку з дати настання обставин непереборної сили), встановленого п. 9.2. Договору для повідомлення про настання обставин непереборної сили, оскільки згідно Сертифікату Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати від 11.01.2023 № 012/03.23 період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для ТОВ «ТК-ХАБ» за договором № 586-22 (ЦЗ) від 12.10.2022 настав саме з 13.10.2022 по 24.11.2022, у зв`язку з чим відповідач втратив права посилатися на дії обставин непереборної сили як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Належних доказів на підтвердження посилання відповідача, що саме з 31.10.2022 стало чітко зрозуміло, що відключення електроенергії стали наслідком повної неможливості виконати умови Договору у строк, вказаний у Договорі, тобто настання обставини які не можливо було відвернути, в матеріали справи надано не було.

Слід зазначити, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша ст. 199 ГК України).

Частиною другою ст. 216 ГК України передбачено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя ст. 216 ГК України).

За приписами частин першої та другої ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст. 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії. Аналогічні висновки викладалися Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Застосоване у частині третій ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Судом враховано наявність військового стану в Україні та його наслідки для господарської діяльності підприємств; дії відповідача, спрямовані на недопущення порушення умов Договору з його боку; хоч із порушення строків, обумовлених Договором, але повне виконання відповідачем зобов`язання щодо постачання товару; незначне порушення строків поставки частини товару лише у 36 днів; відсутність документального підтвердження наявності збитків позивача через неналежне виконання відповідачем умов Договору.

Крім того, слід зазначити, що відповідач, передбачаючи неможливість вчасного виконання умов Договору звертався до позивача з листом Вих. № 25/22/1 від 31.10.2022 про можливість перенесення строків поставки, відповідь на який отримав лише 23.11.2022, тобто вже після закінчення строків поставки із зазначення про розгляд звернення щодо подовження строків виконання обов`язків за Договором у разі надання належним чином підтверджених доказів існування обставин непереборної сили.

Приймаючи до уваги викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку про необхідність та доцільність зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій за порушення строку поставки товару до 50000,00 грн.

Таким чином, до стягнення з відповідача підлягають до стягнення штрафні санкції за порушення строку поставки товару у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до частини першої ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина перша ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 у справі «ГарсіяРуїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії» свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, пункт 29).

Усі доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню у частині стягнення штрафні санкції за порушення строку поставки товару у розмірі 50000,00 грн.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд враховує викладене в п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Крім того, відповідно до положень п. 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Оскільки позивачу було відмовлено в задоволенні вимог в частині стягнення 168 287,67 грн пені, 10 097,26 грн 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 20 475,00 грн за порушення строків здійснення поставки товару за попередньою оплатою та не повернення її, судовий збір покладається пропорційно в цій частині на сторін.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-ХАБ» (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, буд. 2; ідентифікаційний код юридичної особи: 33994359) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи: 14321955) штрафні санкції у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) 00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 17536 (сімнадцять тисяч п`ятсот тридцять шість) грн 54 коп.

3. В решті позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ