Ухвала

від 24.07.2023 по справі 915/393/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

24 липня 2023 року Справа № 915/393/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши скаргу відповідача на рішення та дії приватного виконавця у справі

за позовом: Приватного акціонерного товариства «ЕПОС» (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Толстого, буд. 44; адреса електронної пошти: oksana@zaoepos.com.ua, aoinvicta@gmail.com; ідентифікаційний код 24221705)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64; адреса електронної пошти: office@rtpp.com.ua, 33133003@mail.gov.ua; ідентифікаційний код 33133003)

про: стягнення 2 706 752,56 грн,

особа, дії якої оскаржуються: приватний виконавець Химич Олександр Миколайович ( АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

В С Т А Н О В И В:

13.07.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшла скарга б/н від 13.07.2023 (вх. № 8246/23) на дії (бездіяльність) державного виконавця, у якій заявник просить суд визнати неправомірними та скасувати:

1) постанови, винесені приватним виконавцем Виконавчого округу Миколаївської області Мінюсту України Химичем О.М. у виконавчому провадженні № 72125483, зокрема: (1) постанови від 27.06.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72125483 з примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 2 706 752,56 грн. (2) постанови від 27.06.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; (3) постанови від 27.06.2023 про стягнення з боржника основної винагороди; (4) постанови від 27.06.2023 про арешт коштів боржника; а також (5) постанови від 05.07.2023 про арешт всього майна, належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»;

2) постанови, винесені приватним виконавцем Виконавчого округу Миколаївської області Мінюсту України Химичем О.М. у виконавчому провадженні № 72124748, зокрема: (1) постанови від 27.06.2023 про відкриття виконавчого провадження № 72124748 з примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 17 500,00 грн.; (2) постанови від 27.06.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; (3) постанови від 27.06.2023 про стягнення з боржника основної винагороди; (4) постанови від 27.06.2023 про арешт коштів боржника.

Скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» ґрунтується на підставі статей 5, 10, 48, 50, 52 Закону України «Про виконавче провадження» та мотивована, зокрема, тим, що відповідно до пп. 2 ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

У зв`язку з наведеним боржник повідомляє суд про те, що рішенням Вищого антикорупційного суду України від 16.02.2023 року у справі № 991/265/23, яке набрало законної сили 16.06.2023, було стягнуто в дохід держави 100% статутного капіталу ТОВ «МГЗ». Отже, з 16.06.2023 року відсутні підстави для здійснення приватним виконавцем Химичем О.М. примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 2706752,56 грн. та Наказу Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 17 500,00 грн.

Крім того, на переконання скаржника арешт на майно боржника-юридичної особи накладається лише у разі відсутності на його банківських рахунках грошових коштів, достатніх для погашення заборгованості. Однак на рахунках ТОВ «МГЗ» достатньо коштів для повного погашення заборгованості за судовими рішенням, а також виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, про що достеменно відомо державному виконавцеві. Зокрема, згідно довідки АТ «Райффайзен Банк» від 15.06.2023 № В6/19-5565, станом на 14.06.2023 залишок коштів на гривневому рахунку ТОВ «МГЗ» у цьому банку складає 17 068 496,94грн., що є достатнім для погашення заборгованості за судовим рішенням.

Відповідач наголошує, що той факт, що банківські установи, які обслуговують ТОВ «МГЗ», відмовляються виконувати платіжні інструкції державного виконавця про стягнення коштів з рахунків ТОВ «МГЗ» на погашення боргу за виконавчим провадженням з посиланням на п. 15 Постанови Правління Національного Банку України від 24.02.2022 № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», не є згідно ЗУ «Про виконавче провадження» підставою вважати, що у боржника відсутні кошти в обсязі, необхідному для покриття заборгованості. В такому разі державний виконавець має вживати заходів, в межах наданих йому законодавством України повноважень для спонукання банку до виконання судового рішення, яке є обов`язковим для всіх органів та установ.

Таким чином, відповідач зазначає, що арешт на все майно ТОВ «МГЗ» накладено державним виконавцем передчасно та необґрунтовано. Накладенням арешту на все майно, належне ТОВ «МГЗ» порушуються право останнього, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном та буде перешкоджати здійсненню його законної господарської діяльності.

Ухвалою суду від 14.07.2023 розгляд скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» б/н від 13.07.2023 (вх. № 8246/23) на дії (бездіяльність) державного виконавця у справі № 915/393/22 було призначено на 24 липня 2023 року об 11:00; постановлено Приватному виконавцю Химичу Олександру Миколайовичу надати суду та направити стягувачу і боржнику письмові пояснення щодо скарги, з доданням до них: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються пояснення, якщо такі докази не надані скаржником; документів, що підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи; запропоновано Приватному акціонерному товариству «ЕПОС» надати суду та направити боржнику і приватному виконавцю письмові пояснення щодо скарги, з доданням до них: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються пояснення, якщо такі докази не надані скаржником; документів, що підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих до них доказів іншим учасникам справи.

19.07.2023 до суду від стягувача надійшло клопотання № 01029-11 від 19.07.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, на яке суд відреагував відповідною ухвалою від 20.07.2023.

20.07.2023 до суду від Приватного виконавця Химича Олександра Миколайовича надійшли письмові пояснення № 4203 від 20.07.2023 щодо скарги, в яких заявник заперечує проти її задоволення.

Крім того, 20.07.2023 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «ЕПОС» надійшли письмові пояснення № 01029-12 від 20.07.2023 щодо скарги, у яких стягувач просить суд відмовити в задоволенні скарги.

21.07.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшли додаткової пояснення у справі б/н від 21.07.2023 (вх. № 9705/23), в яких боржник відреагував на письмові пояснення стягувача та приватного виконавця щодо скарги.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

24.07.2023 в судове засідання з`явилися представники стягувача, боржника, а також приватний виконавець, яких суд заслухав.

24.07.2023 за результатами розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» б/н від 13.07.2023 (вх. № 8246/23) на дії (бездіяльність) приватного виконавця, на підставі статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності з матеріалами судової справи, заслухавши в судовому засіданні представників сторін та приватного виконавця, суд встановив таке.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.03.2023 у справі № 915/393/22 було задоволено позовну заяву Приватного акціонерного товариства «ЕПОС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»; стягнуто з відповідача на користь позивача за Договором поставки № НГЗ-Д-21-217/8310Р4195 від 16 червня 2021 року грошові кошти в загальній сумі у сумі 2 706 752,56 грн, а саме: - за самовсмоктуючу мотопомпу у сумі 84 420,66 грн - основного боргу, 15 194,89 грн - інфляційних втрат, 4 221,03 грн - пені, 1 630,59 грн - 3% річних, усього: 105 467,17 грн; - за Цистерну напівпричепу РАНС-100 у сумі 2 210 076,74 грн - основного боргу, 246 191,28 грн - інфляційних втрат, 110 503,84 грн - пені, 34 513,53 грн - 3% річних, усього: 2 601 285,39 грн; а також 40 601,30 грн судового збору.

Рішення суду набрало законної сили 11.04.2023.

17.04.2023 на виконання вказаного рішення стягувачу було видано відповідний наказ.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.03.2023 у справі № 915/393/22 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (57286, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Галицинове, вул. Набережна, буд. 64; ідентифікаційний код 33133003) на користь Приватного акціонерного товариства «ЕПОС» (09109, Київська область, м. Біла Церква, вул. Толстого, буд. 44; ідентифікаційний код 24221705) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 17 500,00 грн.

Рішення суду набрало законної сили 28.04.2023.

03.05.2023 на виконання вказаного додаткового рішення стягувачу було видано відповідний наказ.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обов`язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося недіючим, на шкоду одній зі сторін.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.07.2012 у справі «Савіцький проти України» (заява № 38773/05) та від 05.07.2012 у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07) вказано, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини, рішення та додаткове рішення суду у справі № 915/393/22, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання та мають бути виконані.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб`єктом незалежної професійної діяльності.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавців.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій виконавців.

В силу положень ст. 1 Закону «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Дослідивши обставини скарги та оцінивши у відповідності до ст. 86 ГПК України докази, надані учасниками, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2023 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» надійшли постанови Приватного виконавця Виконавчого округу Миколаївської області Мінюсту України Химича О.М.:

- у виконавчому провадженні № 72125483: від 27.06.2023 про відкриття виконавчого провадження, з примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» 2 706 752,56 грн;

- у виконавчому провадженні № 72124748: від 27.06.2023 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» 17 500,00 грн.

Скаржник зазначає, що у подальшому, шляхом ознайомлення в автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) за допомогою вказаних у постановах про відкриття провадження ідентифікаторів, товариству стало відомо про винесення інших постанов:

- у виконавчому провадженні № 72125483: від 27.06.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 27.06.2023 про стягнення з боржника основної винагороди; від 27.06.2023 про арешт коштів боржника; від 05.07.2023 про арешт всього рухомого та нерухомого майна, належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» в межах суми звернення стягнення

- у виконавчому провадженні № 72124748: від 27.06.2023 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; від 27.06.2023 про стягнення з боржника основної винагороди; від 27.06.2023 про арешт коштів боржника.

По-перше, Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» зазначає, що у зв`язку з набранням 16.06.2023 законної сили рішенням Вищого антикорупційного суду України від 16.02.2023 року у справі № 991/265/23, яким було стягнуто в дохід держави 100% статутного капіталу ТОВ «МГЗ», відсутні підстави для здійснення приватним виконавцем Химичем О.М. примусового виконання Наказу Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 2706752,56 грн. та Наказу Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2023 у справі № 915/393/22 про стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «ЕПОС» 17 500,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення скарги у цій частині приватний виконавець посилається на те, що з невідомих причин представник боржника посилається як на джерело відомостей про частку у статутному капіталі на рішення Вищого антикорупційного суду України. Інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо частки держави в ТОВ «МГЗ» представником боржника до суду не надано, також не надавалось приватному виконавцю.

Стягувач також зазначив про необґрунтованість доводів скаржника у вказаній частині вимог, посилаючись, зокрема, на те, що виконання рішення суду не має відношення до реєстраційних дій або спорів, які регулює відповідна норма ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Юридичну позицію щодо права на частку в статутному капіталі визначено у п. 7.1.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, в якій зазначено: «Відтак момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом із тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін».

Крім того, законом не встановлено обов`язок для Стягувача слідкувати за судовими справами Боржника.

Отже, на переконання стягувача, приватні виконавці можуть здійснювати стягнення з ТОВ «МГЗ» на користь ПАТ «Епос» в межах чинного законодавства.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає за необхідне зауважити на тому, що дійсно, відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

За даними скаржника, судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Вищого антикорупційного суду України від 16.02.2023 у справі № 991/265/23, яке набрало законної сили 16.06.2023, було стягнуто в дохід держави 100% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод».

При цьому, за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату проведення засідання судом встановлено, що засновниками юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» (ідентифікаційний код 33133003) виступають:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Алюміній України» (ідентифікаційний код 30348178; резиденство Україна), засновниками якого, в свою чергу, виступають Компанія «Гандела Інтернешнл А.В.В.» (резиденство Аруба) та Компанія «Гордал Холдінгс А.В.В.» (резиденство Аруба);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Гуардон Україна» (ідентифікаційний код 33144806; резиденство Україна), засновниками якого, в свою чергу, виступають Компанія «Гордал Холдінгс А.В.В.» (резиденство Аруба) та Компанія «Гандела Інтернешнл А.В.В.» (резиденство Аруба).

Отже, станом на дату розгляду скарги, із даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що засновниками юридичної особи боржника виступають приватні юридичні особи, відомості щодо частки держави у статутному капіталі товариства відсутні.

З урахуванням наведеного, суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 08.06.2021 року у справі № 906/1336/19 та який суд має враховувати у відповідності до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, момент набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та момент набуття права з частки (права участі в господарському товаристві) різняться та можуть не збігатися у часі. Укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права на частку (права власності на частку), а тому момент набуття права на частку може визначатися умовами такого правочину. Разом з тим моментом переходу корпоративних прав з частки у статутному капіталі, яка була передана іншій особі, є юридичний факт реєстрації в державному реєстрі зміни складу учасників за актом приймання-передачі, наданим однією із сторін.

Суд також звертає увагу скаржника на те, що вказаною постановою Велика Палата Верховного суду відступила від висновків, сформульованих в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 906/461/19, на яку боржник посилається в обґрунтування своїх вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що за відсутності юридичного факту реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей щодо частки держави у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод», момент переходу корпоративних прав до держави ще не настав.

Тому, з огляду на вказане, суд відхиляє посилання боржника на відсутність підстав для здійснення приватним виконавцем Химичем О.М. примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/393/22.

Що ж до аргументів скаржника про передчасність та необґрунтованість вчинених приватним виконавцем дій щодо арешту майна боржника, суд зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

За приписами ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Зазначена норма кореспондується з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частини 1 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція) виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Зокрема, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

- накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

- здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.

Суд враховує, що арешт є однією із форм (етапів) звернення стягнення. Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи-підприємця.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача,

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Згідно з ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Зазначені норми Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють послідовність стягнення заборгованості за виконавчими провадженнями за рахунок різних джерел: спочатку за рахунок коштів, а у разі їх відсутності чи недостатності - за рахунок іншого майна, що належить боржнику. Тобто, законом закріплено пріоритет погашення боргу по виконавчих документах за рахунок коштів, а не майна боржника.

Водночас, суд враховує, що сам по собі арешт майна боржника ще не означає обов`язковості його (майна) вилучення, реалізації або передачі стягувачу, оскільки у разі достатності для виконання рішення суду коштів боржника, які знаходяться на його рахунках або отримані від реалізації іншого майна, арешти з майна боржника знімаються. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 13.03.2018 у справі №910/18299/16.

Також, суд бере до уваги те, що чинне законодавство не містить заборони накладення виконавцем арешту одночасно на грошові кошти на інше майно боржника з метою забезпечення примусового виконання судового рішення. У цьому випадку в першу чергу здійснюється примусове списання грошових коштів, а за їх відсутності у достатньому для виконання рішення обсязі - відбувається вилучення та примусова реалізація виявленого майна боржника. При цьому, враховуючи динамічність руху грошових коштів на рахунках боржника, черговість здійснення таких виконавчих дій визначається виконавцем самостійно, з урахуванням конкретних обставин, у тому числі фінансового стану боржника. Таким чином, накладення у цьому випадку арешту на майно одночасно з накладенням арешту на кошти не суперечить приписам Закону України «Про виконавче провадження». Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 904/9386/14 від 10 квітня 2018 року та у постанові № 759/15306/17-ц від 10 січня 2020 року.

Таким чином, виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, окремо та всі докази у їх сукупності у порядку, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивовано.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів і доказів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність, зміст якого розкрито у статті 14 ГПК України. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Виходячи з встановлених обставин, враховуючи зазначені вище норми матеріального та процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду скарги не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення приватним виконавцем законодавства або перевищень повноважень при прийнятті оскаржуваних постанов.

Згідно ч. 3 ст.343 ГПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Отже, керуючись імперативними приписами ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 343 ГПК України, суд дійшов висновку, що за заявленими скаржником вимогами з урахуванням наведених останнім обґрунтувань та наданих доказів, відповідна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 74, 76-79, 86, 119, 219, 220, 232, 233, 234, 235, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» б/н від 13.07.2023 (вх. № 8246/23) на дії (бездіяльність) приватного виконавця у справі № 915/393/22 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано судом 31.07.2023.

Суддя О.Г. Смородінова