Постанова
від 05.07.2023 по справі 357/8309/19
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 357/8309/19

провадження № 61-257св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина Марина Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року

та за касаційними скаргами ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») у липні 2019 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, який уточнило у процесі розгляду справи, і остаточно просило:

- визнати недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин») щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га;

- скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, індексний номер: 44594727 від 13.12.2018 15:33:11 та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, що виникло на підставі договору оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин»;

- витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, яка розташована в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області та внести зміни до договору оренди землі № б/н від 18 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода» шляхом його викладення у редакції, зазначеній у позовній заяві.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ «Олійникова Слобода» посилалося на те, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського», яке у листопаді 2016 року перейменоване у ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі № 38, за яким ОСОБА_1 передала в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,28 га з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. 12 вересня 2013 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 5824387, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008 за ТОВ «Олійникова Слобода».

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода» 18 червня 2015 року було укладено договір оренди землі № б/н, за яким ОСОБА_1 передала в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,28 га з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Державний реєстратор Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінська Н. П. 02 листопада 2015 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 25762082, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009 за ТОВ «Олійникова Слобода».

Протягом усього часу дії договорів оренди він користується земельними ділянками у своїй господарській діяльності та належним чином сплачує орендну плату. Проте, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії спрямовані на позбавлення ТОВ «Олійникова Слобода» права користування землею за договорами оренди.

За скаргою, поданою ОСОБА_1 та іншими особами до Міністерства юстиції України 28 лютого 2018 року, наказом № 727/5 від 15 березня 2018 року Міністерство юстиції України скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008 та кадастровим номером 3220484400:03:004:0009 за ТОВ «Олійникова Слобода».

Незважаючи на те, що договір оренди № 38 та договір оренди № б/н є дійсними, 05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклала з іншим орендарем - ТОВ «Агрокомплекс «Узин» договір оренди № б/н, за яким передала останньому в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008, та договір оренди № б/н, за яким передала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009, після чого державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. 05 березня 2018 року розпочала державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин» і 15 березня 2018 року прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008 з індексним номером 40129668 та рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009 з індексним номером 40129005.

У зв`язку з порушенням прав ТОВ «Олійникова Слобода», як законного орендаря земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009, і неможливістю відновити державну реєстрацію свого права оренди на них в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внаслідок укладення ОСОБА_1 договору оренди землі з іншим орендарем, ТОВ «Олійникова Слобода» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсними цих договорів оренди землі та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 за ТОВ Агрокомплекс «Узин» (справа № 357/9105/18).

Після звернення до суду ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», з метою ускладнення виконання судового рішення у справі № 357/9105/18 та відновлення ТОВ «Олійникова Слобода» державної реєстрації свого права оренди на їх підставі, 04 грудня 2018 року уклали договори про розірвання укладених між ними договорів оренди землі від 05 березня 2018 року, після чого ОСОБА_1 здійснила об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009.

Приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А. А. 01 грудня 2018 року посвідчено заяву ОСОБА_1 про об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009, яка зареєстрована за № 3047.

При цьому, ОСОБА_1 не вчинила жодних дій щодо отримання від ТОВ «Олійникова Слобода», як законного орендаря земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009, згоди на проведення її об`єднання, не повідомила товариство про свій намір здійснити об`єднання і не погодила технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання із ТОВ «Олійникова Слобода».

Державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області 10 грудня 2018 року на підставі зазначеної заяви ОСОБА_1 були прийняті рішення про: 1) скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрових номерів цих земельних ділянок за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; 2) державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, яка утворилася внаслідок об`єднання.

Державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. 13 грудня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на сформовану внаслідок об`єднання земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га з індексним номером 44588201 від 13 грудня 2018 року.

Незважаючи на те, що право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» за договорами оренди залишилось дійсним в силу частини третьої статті 110 ЗК України і продовжує діяти щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075, 10 грудня 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди землі, за яким передала в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» спірну земельну ділянку.

Державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. 13 грудня 2018 року прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га з індексним номером: 44594727 від 13 грудня 2018 року.

Таким чином, всупереч вимогам чинного законодавства України об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 було здійснено без погодження з товариством, як її законним орендарем, та виключно з метою приховання юридичного факту наявності у ТОВ «Олійникова Слобода» дійсного права оренди на них і перешкоджання йому у відновленні державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За наявності дійсних договорів оренди з позивачем, які поширюють свою дію на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075, в силу частини третьої статті 110 ЗК України ОСОБА_1 не мала права передавати її в оренду ТОВ Агрокомплекс «Узин» і при укладанні оспорюваного договору порушила права ТОВ «Олійникова Слобода», як її законного орендаря.

Відповідно, у державного реєстратора не було і правових підстав для проведення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 15 березня 2021 року відмовив у задоволенні позову. Скасував заходи забезпечення позову, обрані ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2019 року.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заходи щодо об`єднання земельних ділянок із кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 в одну земельну ділянку площею 4,56 га з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 є чинними, тому позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки поновлення прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди, потребуватиме поділу земельної ділянки, утворену за наслідками об`єднання, та створення земельних ділянок зі складу існуючої ділянки, яка вже сформована як об`єкт цивільних прав.

Також місцевий суд зазначив, що у зв`язку з об`єднанням земельних ділянок, які були предметом договорів оренди, та формуванням іншої земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, об`єктивно відбулась зміна меж земельної ділянки та її площі, припинилось існування цих земельних ділянок у дійсних межах, що унеможливлює ефективний захист прав позивача шляхом внесення змін до договору оренди, укладення додаткових угод про поновлення договору оренди.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі виник між ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», а державний реєстратор Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшина М. О. є неналежним відповідачем у цій справі.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області додатковим рішенням від 22 квітня 2021 року заяву представника відповідача - адвоката Червінчика Є. Е. про ухвалення додаткового рішення задовольнив. Стягнув з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд врахував, що витрати на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом справи, їх розмір обґрунтований; також суд при визначенні розміру витрат врахував критерій розумності їх розміру, прийняв до уваги конкретні обставини справи, принципи співмірності та розумності судових витрат.

Київський апеляційний суд постановою від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року задовольнив частково.

Апеляційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода» на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року задовольнив.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2021 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2021 року скасував та постановив у справі нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнав недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га.

Скасував рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, індексний номер: 44594727 від 13 грудня 2018 року 15:33:11, та припинив право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075, що виникло на підставі договору оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Витребував із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, розташовану у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що внаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі № 38 від 17 червня 2013 року та за договором оренди землі б/н від 18 червня 2015 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірні земельні ділянки (12 вересня 2013 року та 02 листопада 2015 року відповідно), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Зважаючи на те, що на дату укладення оспорюваного договору б/н від 10 грудня 2018 року договори оренди, укладені ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , були дійсними, не оспорені в судовому порядку, не були припинені або розірвані з підстав, визначених законом або договором, ОСОБА_1 не мала права передавати спірну земельну ділянку в оренду будь-якій іншій особі, в тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», і відповідно укладати із ним договір оренди.

Укладення оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 ЦК України, статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договорів оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірними земельними ділянками і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстави для припинення або розірвання укладених ним договорів оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України.

Спір у ТОВ «Олійникова Слобода» виник з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо порушення останніми права оренди позивача на нерухоме майно та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію за ТОВ Агрокомплекс «Узин» права оренди спірних земельних ділянок, тому звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, позивач правильно визначив ТОВ Агрокомплекс «Узин» відповідачем як особу, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про скасування рішення державного реєстратора, пред`явлені до цього відповідача, задоволенню не підлягають.

Апеляційним судом також встановлено, що позивач у справі є законним орендарем земельної ділянки (титульним володільцем), відповідно до положень статті 27 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 152 ЗК України заявлена ним вимога про витребування спірної земельної ділянки, утвореної внаслідок об`єднання орендованих ним земельних ділянок, з володіння ТОВ Агрокомплекс «Узин», яке користується цією земельною ділянкою без належних на те правових підстав, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем апеляційному суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач ОСОБА_1 , як орендодавець, не погоджується на зміну умов укладеного між нею та ТОВ «Олійникова Слобода» договору оренди землі від 18 червня 2015 року. Відтак, за відсутності доказів незгоди ОСОБА_1 на зміну умов договору оренди землі, звернення позивача, як орендаря, до суду з вимогою про зміну умов укладеного між сторонами договору оренди землі є передчасним та таким, що не відповідає положенням статті 30 Закону України «Про оренду землі», яка обумовлює можливість звернення до суду з позовом про зміну умов договору оренди землі недосягненням сторонами взаємної згоди щодо зміни умов договору оренди землі у позасудовому порядку.

Скасовуючи додаткове рішення апеляційний суд виходив з того, що зазначене судове рішення ґрунтується на помилкових висновках суду першої інстанції про відмову в позові, тому висновки суду в цьому судовому рішенні про стягнення з позивача на користь відповідача понесених у справі витрат з підстав відмови у задоволенні позову не відповідають обставинам справи.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 02 лютого 2023 року заяву представника ТОВ «Олійникова Слобода» - адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового судового рішення задовольнив частково. Стягнув у рівних частинах з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 37 973,96 грн, по 18 986,98 грн з кожного.

Додаткова постанова мотивована тим, що судове рішення ухвалено на користь позивача із частковим задоволенням його вимог, а ним у справі понесено судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується належними та допустимими доказами, тому вимоги представника ТОВ «Олійникова Слобода» про ухвалення додаткового рішення та стягнення на користь товариства з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають задоволенню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. у січні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Від ТОВ «Олійникова Слобода» у лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині відмови товариству у задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі № б/н від 18 червня 2015 року та прийняти в цій частині нове судове рішення про їх задоволення у повному обсязі. Скасувати додаткову постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» понесені ним витрати на правничу допомогу, надану під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 50 631,96 грн.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. у лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове додаткове судове рішення, яким зменшити розмір витрат на правничу допомогу ТОВ «Олійникова Слобода» та звільнити ОСОБА_1 від сплати судових витрат.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України, статті 6 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18 (провадження № 61-14414св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/78 (провадження № 61-14415св20), від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18 (провадження № 61-10444св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18 (провадження № 61-7411св21).

Апеляційний суд не врахував, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року речове право на земельні ділянки не з`явилося у позивача, договори оренди не набули чинності.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі не існувало ні постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, ні постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року, а також не існувало тих обставин, які ними було встановлено.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, відсутність існування доказів на час прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція викладена з цього питання у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15.

Також судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема щодо того, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, без урахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19.

Визначаючи підстави позову, уточнюючи позовні вимоги, визначаючи доводи апеляційної скарги та обґрунтовуючи їх позивач не посилався на те, що чинність наказу Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року є підставою позову. Виключно в апеляційному суді позивач змінив підстави позову.

Також апеляційним судом неправильно застосовано положення статей 12, 14, 15 ЦК України, статті 79-1 ЗК України, статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, щодо обрання належного способу захисту.

Апеляційний суд неправильно застосував норми статті 215 ЦК України щодо права позивача оспорювати укладений ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди, оскільки скасування наказу Міністерства юстиції України № 727/5 від 15 березня 2018 року жодним чином не є фактом набуття позивачем будь-якого речового права відносно будь-якого об`єкта, а тим більше відносно земельної ділянки ОСОБА_1 . У результаті визнання договору оренди земельної ділянки № б/н від 10 грудня 2018 року недійсним, майнові інтереси позивача не будуть відновлені.

Позивач не є заінтересованою особою в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року, тому апеляційним судом неправомірно встановлено наявність у позивача права оскаржувати такий договір.

Суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не зменшив розмір судового збору на 1 921 грн, сплачений позивачем за подання позовної заяви та на 2 881,50 грн, сплачений позивачем за подання апеляційної скарги, всього на 4 802,50 грн. Відповідно розмір судових витрат, який підлягав стягненню з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» мав складати 22 204,65 грн.

Також апеляційний суд не врахував підстави звільнення ОСОБА_1 від сплати судових витрат, оскільки її майновий стан є нижче мінімального рівня.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що судові витрати, які перевищують 5 % річного доходу відповідача - це надмірний, неспівмірний, непропорційний розмір витрат, які особа не повинна зазнати, оскільки національним законодавством, судовою практикою та практикою ЄСПЛ встановлені обмеження.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л. А. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року як на підставу оскарження судового рішення посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема статтю 11 ЦПК України щодо пропорційності у цивільному судочинстві, статтю 137 ЦПК України в частині співмірності витрат на оплату послуг адвоката, не враховано практику щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20 та у додаткових постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18.

Розмір витрат позивача на оплату послуг адвокатів перевищив вартість об`єкта оренди, що є неспівмірним та протирічить принципу розумності. ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, однак жодної оцінки доводам та аргументам, наведеним у клопотанні, суд апеляційної інстанції не надав.

У касаційній скарзі ТОВ «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції при вирішенні вимоги про внесення змін до договору оренди-2 допустив неправильне застосування норм статті 30 Закону України «Про оренду землі», зазначивши, що ТОВ «Олійникова Слобода» повинно було надати докази відмови ОСОБА_1 від внесення запропонованих ним змін. Наявних у матеріалах справи доказів звернення товариства до ОСОБА_1 з пропозицією щодо внесення змін до договору оренди-2 та її ігнорування ОСОБА_1 було достатньо для того, щоб констатувати, що сторони не досягли згоди щодо внесення до договору оренди-2 запропонованих позивачем змін, та задовольнити вимогу ТОВ «Олійникова Слобода» про внесення змін до цього договору на підставі норм статті 30 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що вказана позовна вимога товариства ґрунтувалася не тільки на нормах статті 30 Закону України «Про оренду землі», а й на нормах частини другої статті 651 ЦК України, тому підлягають захисту шляхом внесення змін до договору оренди-2 в частині умов, що ідентифікують об`єкт оренди на підставі частини другої статті 651 ЦК України, яка не була застосована апеляційним судом.

Судом апеляційної інстанції не враховано правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17.

Також відсутні висновки Верховного Суду щодо того, яка поведінка сторони договору оренди землі свідчить про недосягнення між сторонами згоди про внесення змін до такого договору, і дає відповідно до норм статті 30 Закону України «Про оренду землі» підстави для вирішення спору про внесення змін до договору оренди землі у судовому порядку коли орендодавець здійснив поділ або об`єднання земельної ділянки, що була визначена у договорі як об`єкт оренди, внаслідок чого змінилися усі ідентифікаційні дані об`єкта оренди.

У разі скасування постанови та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог товариства у повному обсязі, підлягає скасуванню і додаткова постанова як її невід`ємна частина та має бути ухвалено нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 і ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь позивача понесені у зв`язку з розглядом справи в судах попередніх інстанцій судові витрати в розмірі 50 631,95 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У лютому та березні 2023 року від ТОВ «Олійникова Слобода» надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 , в яких заявник просить залишити їх без задоволення, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правомірно взяв до уваги судові рішення у справі № 357/9440/20 та надав їм оцінку під час апеляційного перегляду цієї справи. Можливість приєднання та врахування судом апеляційної інстанції нових доказів за таких обставин викладено у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 641/8190/16-ц та від 05 травня 2019 року у справі № 910/1559/18.

Рішення у справі № 357/9440/20 не є новою обставиною, а є лише підтвердженням факту відсутності правових наслідків наказу Міністерства № 727/5 від 15 березня 2018 року з моменту його прийняття та, відповідно, і на момент ухвалення рішення у цій справі судом першої інстанції.

Обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 357/9440/20, доповнюють первісні обставини щодо наявності у товариства права оренди земельної ділянки, що були викладені у позовній заяві, а посилання позивача на ці обставини не може вважатися зміною ним підстав позову, що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у справах №№ 924/1473/15, 761/33621/18, 552/3453/19, 640/9380/19.

Об`єднання земельних ділянок, що були визначені об`єктами оренди у договорах оренди землі, не припинило право оренди позивача за цими договорами, це право продовжує діяти щодо земельної ділянки.

На підтвердження скрутного матеріального становища ОСОБА_1 суду апеляційної інстанції були надані копії відомостей про доходи ОСОБА_2 за 2022 рік та копія довідки Пенсійного фонду України про розмір пенсії ОСОБА_1 на 2022 року, однак позивачем на порушення частини четвертої статті 81 ЦПК України не було отримано копій цих доказів ні засобами електронного зв`язку, ні шляхом отримання поштового відправлення, тому відповідно до положень статті 78 ЦПК України ці докази не можуть братися до уваги.

Доводи наведені у касаційній скарзі не є підставою для скасування додаткової постанови.

У квітні 2023 року від ТОВ Агрокомплекс «Узин» надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», в якій заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що касаційна скарга товариства є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки не спростовує законність та обґрунтованість судових рішень.

Саме з 13 грудня 2018 року настали правовідносини між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року визнано недійсним договір оренди землі б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», тому саме з 08 грудня 2022 року ТОВ «Олійникова Слобода» мало право надіслати на адресу ОСОБА_1 пропозицію (оферту) на внесення змін до зазначеного договору оренди землі.

Направлення ТОВ «Олійникова Слобода» ОСОБА_1 пропозиції (оферти) на внесення змін до договору оренди землі б/н від 18 квітня 2015 року було передчасним.

Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі б/н від 18 червня 2015 року відповідає встановленим фактичним обставинам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та витребував її матеріали із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

Справа № 357/8309/19 надійшла до Верховного Суду 28 березня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 07 квітня 2023 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2023 року поновив касаційне провадження у цій справі.

Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з протоколом № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року, ТОВ «Ім. Котовського» перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода».

ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,280 га, кадастровий номер 3220484400:03:004:0008, яка знаходиться в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії РЗ № 284669 від 23 липня 2003 року.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» 17 червня 2013 року було укладено договір оренди землі № 38, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії РЗ № 284669, виданого Білоцерківською районного державною адміністрацією Київської області 23 липня 2003 року.

Згідно з пунктом 2 договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3220484400:03:004:0008, розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради загальною площею 2,280 га, в тому числі рілля 2,280 га.

Пунктом 5 договору оренди землі визначено, що договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до пункту 6 договору оренди землі орендна плата нараховується та видається орендарем в розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн.

Згідно з пунктом 16 договору оренди землі передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 (п`ятиденний) строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Пунктом 37 договору оренди землі передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 17 червня 2013 року орендодавець ОСОБА_1 , з одного боку, передає, а орендар ТОВ «Ім. Котовського» в особі директора Голика П. В., який діє на підставі Статуту, з другого, приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:004:0008, що знаходиться в межах землекористування Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,280 га, у тому числі рілля 2,280 га.

Державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. 12 вересня 2013 року ухвалено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 5824387 та внесено запис про інше речове право № 2470836 від 04 вересня 2013 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ «Ім. Котовського», що виникло згідно з договором оренди землі № 38 від 17 червня 2013 року.

18 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода» було укладено договір оренди землі № б/н, за яким ОСОБА_1 передала товариству в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,28 га з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009, розташовану в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Згідно з умовами даного договору орендна плата нараховується і видається орендарем в розмірі не менше 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій або натуральній за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить не менше 5 539,61 грн. Додаткові умови: в разі смерті орендодавця допомога на поховання в розмірі 500 (п`ятсот) грн на підставі заяви особи, що займається похованням. Обчислення розміру орендної плати на землю здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі, без врахування індексів інфляції. Орендна плата видається у строк до 31 грудня поточного року. Видача грошей, продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відомістю на видачу грошей, продукції та послуг. Розмір орендної плати переглядається 1 раз на 5 років за взаємною згодою сторін.

Згідно з пунктом 37 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

02 листопада 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінська Н. П. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 25762082, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009 за ТОВ «Олійникова Слобода».

ОСОБА_1 та інші особи 28 лютого 2018 року звернулись до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Розглянувши дану скаргу, Міністерство юстиції України наказом № 727/5 від 15 березня 2018 року скасувало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 вересня 2013 року № 5824387, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В., та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 листопада 2015 року № 25762082, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінською Н. П.

Відомості про скасування державної реєстрації права оренди вказаних земельних ділянок внесено до Реєстру в той же день - 15 березня 2018 року.

У серпні 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора КП Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю., про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, яка відповідно до ухвали від 19 жовтня 2018 року Білоцерківського міськрайонного суду Київської області була прийнята до провадження суду.

Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Київській області земельні ділянки, зазначені у запиті, були перенесені до архівного шару. В результаті чого земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 були об`єднані на підставі документацій із землеустрою з присвоєнням кадастрового номеру 3220484400:03:004:0075. Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02 липня 2019 року № 172337593 та № 172337771, 01 грудня 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун А. А. посвідчена заява ОСОБА_1 про об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009, зареєстрована за реєстровим № 3229.

На підставі заяви ОСОБА_1 10 грудня 2018 року державним кадастровим реєстратором Відділу у Білоцерківському районі Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Білій Церкві Головного управління Держгеокадастру у Київській області були прийняті рішення про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009 шляхом закриття Поземельної книги і скасування кадастрових номерів цих земельних ділянок за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру; 2) державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, яка утворилися внаслідок об`єднання.

Державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О. 13 грудня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на сформовану внаслідок об`єднання земельну ділянку за ОСОБА_1 з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га з індексним номером 44588201 від 13 грудня 2018 року.

Між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» 10 грудня 2018 року було укладено договір оренди землі, відповідно до пункту 2 якого в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, яка розташована на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади села Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області.

13 грудня 2018 року право оренди земельної ділянки було зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44594727 державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиною М. О.

ТОВ «Олійникова Слобода» 18 квітня 2019 року звернулось до ОСОБА_1 (шляхом направлення засобами поштового зв`язку) з пропозицією (офертою) про внесення змін до договору оренди землі № б/н від 18 червня 2015 року.

Апеляційним судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, зокрема скасовано реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірні земельні ділянки.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 3220484400:03:004:0009.

Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову про визнання незаконним та скасування наказу залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року підлягає частковому задоволенню, а касаційні скарги ТОВ «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року і ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 постанови Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями статей 12, 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Питання укладення договору, його форми та визначення моменту укладення передбачені у загальній частині ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди від 17 червня 2013 року та від 18 червня 2015 року) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій, четвертій статті 639 ЦК України вказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У частинах першій та другій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно зі статтями 1, 13 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення договорів оренди від 17 червня 2013 року, від 18 червня 2015 року та від 10 грудня 2018 року) було визначено таку форму договору оренди, а саме: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.

05 грудня 2019 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року (далі - Закон № 340-IX), частину першу статті 14 Закону України «Про оренду землі» викладено в іншій редакції: договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на час укладення договору оренди від 17 червня 2013 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 5) умови збереження стану об`єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін; 11) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли бути зазначені інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов`язань сторін, порядок страхування об`єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об`єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 10 грудня 2018 року) були: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX абзац третій частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» доповнено умовою про дату укладання договору оренди.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено вимогою, що дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення.

Можна зробити висновок, що на законодавчому рівні встановлені чіткі і однозначні вимоги щодо форми і змісту договору оренди землі.

На час укладення договору оренди стаття 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 17 червня 2013 року) передача об`єкта оренди орендарю здійснювалася орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Стаття 17 Закону України «Про оренду землі» (у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 191-VIII) передбачає, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

05 грудня 2019 року Законом № 340-IX частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» доповнено нормою про те, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), оскільки моменти укладення договору оренди землі та набрання ним чинності збігалися, то моментом укладення договору оренди землі на час дії частини третьої статті 640 ЦК України (до 01 січня 2013 року) вважалася саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили в договорі іншого релевантного вирішення спорів щодо договору оренди землі, укладеного до 01 січня 2013 року.

У частині третій статті 640 ЦК України в редакції Закону № 1878-VI від 11 лютого 2010 року, що діє з 01 січня 2013 року, визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Разом із цим у частині п`ятій статті 6 Закону України «Про оренду землі» (доповнено на підставі Закону від 11 лютого 2010 року № 1878-VI) визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Тобто з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Отже, договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону України «Про оренду землі».

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.

Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону України «Про оренду землі» вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди і виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.

Судами встановлено, що 17 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ім. Котовського», яке з 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі № 38, (кадастровий номер земельної ділянки 3220484400:03:004:0008).

Відповідно до пункту 37 прикінцевих положень договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно з договором оренди землі від 17 червня 2013 року було зареєстровано 19 вересня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В. (рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 5824387).

Також 18 червня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ім. Котовського», яке з 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», було укладено договір оренди землі № б/н, (кадастровий номер земельної ділянки 3220484400:03:004:0009).

Відповідно до пункту 37 прикінцевих положень договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Речове право на спірну земельну ділянку за позивачем згідно з договором оренди землі від 18 червня 2015 року було зареєстровано 02 листопада 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Таращанського районного управління юстиції Київської області Гречінською Н. П. (рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 25762082).

Зазначені рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Однак, позивач під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій повідомляв суд, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Унаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договорами оренди землі від 17 червня 2013 року та від 18 червня 2015 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (12 вересня 2013 року та 02 листопада 2015 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) зроблено висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, відповідно до якого, якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власник земельної ділянки - відповідач ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень нею не надано, тому підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо вимоги про витребування земельної ділянки в третьої особи, то первісний орендар може заявити таку вимогу лише в тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем.

У разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач у тому числі заявив вимогу про витребування земельних ділянок, задоволення якої поновлює його права орендаря.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі від 10 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0075 загальною площею 4,56 га, оскільки на дату укладення оспорюваного договору були дійсними, не оспорені в судовому порядку, не були припинені або розірвані з підстав, визначених законом або договором, укладені раніше з позивачем інші договори оренди цієї ж земельної ділянки.

Оскільки зареєстроване право оренди землі є речовим правом, то і способи захисту такого права можуть бути такими, що притаманні речовим правам.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У статті 27 Закону України «Про оренду землі» як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи у судах передбачалося, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто орендар мав абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння ТОВ «Агрокомплекс «Узин» у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону України «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Відповідно до договорів оренди від 17 червня 2013 року та від 18 червня 2015 року, укладених між позивачем та ОСОБА_1 , остання передала в оренду земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:03:004:0008 та 322048440:03:004:0009, які розташовані на території Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 4,56 га.

Згідно з даними Головного управління Держгеокадастру у Київській області вказані земельні ділянки об`єднані з присвоєнням кадастрового номера 3220484400:03:004:0075 загальна площа якої становить 4,56 га.

Відповідно до статті 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб.

Перехід права власності на земельну ділянку, зміна її цільового призначення не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.

Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» дві земельні ділянки, які в подальшому об`єднала в одну земельну ділянку.

Таке об`єднання земельних ділянок не припиняє права оренди на них орендаря, оскільки передані в оренду земельні ділянки були об`єднані в одну сформовану земельну ділянку.

Тому договори оренди земельних ділянок не припинили своєї дії.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Уклавши оспорюваний договір оренди земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин» під час дії договір оренди тих же земельних ділянок з ТОВ «Олійникова Слобода», ОСОБА_1 вчинила дії, які перешкоджають орендареві (позивачу) користуватися орендованими земельними ділянками, тобто порушила вимоги абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оспорюваного договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки були чинними інші договори оренди цього ж об`єкта, підписані раніше, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України), зокрема приписам абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі, а також скасування його державної реєстрації та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Також правильним є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про внесення змін до договору оренди землі № б/н від 18 червня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода», оскільки об`єднання земельних ділянок не припиняє права оренди орендаря щодо неї; за відсутності доказів незгоди ОСОБА_1 на зміну умов договору оренди землі, звернення позивача, як орендаря, до суду з вимогою про зміну умов укладеного між сторонами договору оренди землі є передчасним та таким, що не відповідає положенням статті 30 Закону України «Про оренду землі», яка обумовлює можливість звернення до суду з позовом про зміну умов договору оренди землі недосягненням сторонами взаємної згоди щодо зміни умов договору оренди землі у позасудовому порядку.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 травня 2023 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-8058св22), від 10 травня 2023 року у справі № 357/9019/18 (провадження № 61-6755св22).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитися із постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині розподілу судових витрат, з огляду на таке.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначив про те, що при зверненні до суду із позовом у цій справі ТОВ «Олійникова Слобода» сплатило судовий збір у розмірі 10 418,66 грн, за подання заяви про забезпечення позову сплатило судовий збір у розмірі 960,50 грн, а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 15 627,99 грн, всього на загальну суму 27 007,15 грн. Зважаючи на задоволення позову ТОВ «Олійникова Слобода» в частині його вимог до відповідачів ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», понесені позивачем витрати по сплаті судового збору на загальну суму 27 007,15 грн підлягають стягненню на його користь з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» по 13 503,58 грн з кожного (27 007,15 грн / 2).

Проте, такий висновок апеляційного суду є помилковим.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року, з подальшими змінами.

ТОВ «Олійникова Слобода», звертаючись до суду у липні 2019 року з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О., просив визнати недійсним договір оренди землі, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію іншого речового права, витребувати із незаконного володіння та користування ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку та внести зміни до договору оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній на час подання позовної заяви, за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», в редакції, чинній на час подання позовної заяви, за подання до суду юридичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При зверненні до суду першої інстанції, ТОВ «Олійникова Слобода» підлягав сплаті судовий збір за три вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру в розмірі 8 497,66 грн, а за подання заяви про забезпечення позову - 960,50 грн судового збору.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, за подання апеляційної скарги підлягав сплаті судовий збір у розмірі 12 746,49 грн.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, загальна сума витрат по сплаті судового збору, яка підлягала стягненню з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» на користь ТОВ «Олійникова Слобода» складала 17 097,58 грн, тобто по 8 548, 79 грн з кожного (17 097,58 грн / 2).

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки апеляційним судом неправильно здійснено розподіл судових витрат постанова Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з прийняттям в цій частині нової постанови.

Щодо оскарження ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 додаткової постанови Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частин першої, другої статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року у справі № 361/6253/16-ц.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Встановивши, що ТОВ «Олійникова Слобода» надало належні та допустимі докази понесення позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій витрат на надання правничої допомоги на суму 50 631,95 грн, про стягнення яких було зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про часткове задоволення заяви ТОВ «Олійникова Слобода» про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення в рівних частинах з ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» витрат на професійну правничу допомогу у визначеному судом розмірі.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Враховувавши, що судове рішення ухвалене на користь позивача із частковим задоволенням його вимог, а ТОВ «Олійникова Слобода» у справі понесено судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується належними та допустимими доказами, вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про ухвалення у справі додаткового рішення та стягнення на користь товариства з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають задоволенню пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки із чотирьох заявлених позивачем позовних вимог апеляційним судом задоволено три вимоги.

Також апеляційний суд правильно відхилив клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. та клопотання ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвоката Косяка В. М. про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача, оскільки при визначенні розміру понесених позивачем витрат враховано складність справи, її тривалий розгляд судом першої та апеляційної інстанцій, виконану адвокатом роботу, а також принципи співмірності та розумності судових витрат.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, статті 125 ЗК України, статті 6 Закону України «Про оренду землі», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18 (провадження № 61-14414св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/78 (провадження № 61-14415св20), від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18 (провадження № 61-10444св20), від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18 (провадження № 61-7411св21), не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) … [суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду].

Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-8058св22), від 10 травня 2023 року у справі № 357/9019/18 (провадження № 61-6755св22).

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Марценюк Л. А. у касаційній скарзі на те, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди землі позивача не набув чинності, є помилковими, оскільки таке суперечить положенню статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, а тому судом апеляційної інстанції неправомірно встановлено наявність у позивача права оскаржувати такий договір, безпідставні, оскільки саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) про визнання недійсним договору залежитиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі не існувало ні постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, ні постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року, а також не існувало тих обставин, які ними було встановлено, також не заслуговують на увагу.

Позивач під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції повідомляв суд, що наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 оскаржується в судовому порядку з 2018 року (справа № 357/9440/20) і вирішення цього питання впливає на встановлення факту набуття ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди на спірну земельну ділянку.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Апеляційний суд правильно взяв до уваги при розгляді справи зазначені судові рішення, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 129-1 Конституції України.

Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ТОВ «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року і ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду в означених частинах не спростовують.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

У квітні 2023 року представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокат Косяк В. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, зокрема просить стягнути з ТОВ «Олійникова Слобода» на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 14 000 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою та складанням відзиву на касаційну скаргу, представник ТОВ Агрокомплекс «Узин» - адвокат Косяк В. М. надав договір про правничу допомогу від 30 березня 2023 року № 13, акт приймання-передачі правничої допомоги від 14 квітня 2023 року, згідно з яким вартість наданої клієнту правничої допомоги становить 7 000 грн. Крім того, у акті зазначено, що клієнт зобов`язується сплатити гонорар успіху в розмірі 7 000 грн протягом 30 днів після постановлення рішення суду на користь клієнта, а також копію платіжної інструкції від 03 квітня 2023 року № 3320, згідно з якою оплата за юридичні послуги становить 7 000 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ТОВ Агрокомплекс «Узин» понесених ним витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у загальному розмірі 14 000 грн та їх співмірність складності справи і виконаною адвокатом роботою.

Заперечень щодо вказаних розмірів витрат на професійну правничу допомогу від ТОВ «Олійникова Слобода» не надходило.

Враховуючи, що ТОВ «Олійникова Слобода» в касаційному порядку оскаржувалась постанова Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині позовних вимог про зобов`язання внести зміни до договору, в задоволенні яких відмовлено, а касаційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення клопотання про стягнення з ТОВ «Олійникова Слобода» на користь ТОВ Агрокомплекс «Узин» витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року в частині розподілу судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Стягнути з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» судовий збір за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі по 8 548 (вісім тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 79 копійок з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк

СудКасаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення05.07.2023
Оприлюднено01.08.2023
Номер документу112516274
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Судовий реєстр по справі —357/8309/19

Ухвала від 13.10.2023

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Бондаренко О. В.

Постанова від 16.08.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Постанова від 05.07.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 20.06.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 26.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 07.04.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 14.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 20.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 13.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Литвиненко Ірина Вікторівна

Ухвала від 02.02.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Матвієнко Юлія Олександрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні