Вирок від 31.07.2023 по справі 642/7743/21

31.07.2023

Справа № 642/7743/21

Провадження № 1-кп/642/92/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2023 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

представників потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_8

представників цивільних

відповідачів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене в Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020220000000186, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, працюючого на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 4 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, маючи спеціальне звання «капітан поліції», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.365 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , будучи призначеним відповідно до наказу т.в.о. начальника Департаменту патрульної поліції № 680 о/с від 13.07.2018 на посаду командира роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, маючи спеціальне звання «капітан поліції», тобто будучи працівником поліції, який згідно вимог статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання повноважень є представником держави, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами та відповідно до положень статті 18 зазначеного Закону зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, поважати і не порушувати прав і свобод людини, будучи відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також пункту 1 примітки до статті 364 КК України, службовою особою правоохоронного органу, займаючи посаду, пов'язану із здійсненням функцій представника влади, діючи умисно, використовуючи свої службові повноваження, всупереч інтересам служби, вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина ОСОБА_6 за наступних обставин.

Так, відповідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 28 Конституції України ніхто не може бути підданий нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно з статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97, кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Згідно статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до статті 2 зазначеного Закону завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 18 вказаного Закону визначено основні обов'язки поліцейського. Поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події .

Статтею 29 Закону України «Про Національну поліцію» визначеного вимоги до поліцейського заходу.

Поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.

Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України.

Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам.

Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди.

Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.

Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій має знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи.

Пунктами 1-9 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» визначений вичерпний перелік випадків, які надають працівнику поліції право зупинити транспортний засіб.

Відповідно до ст. 263 КУпАП, адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Відповідно до п. 2, 3 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Так, 09.11.2018 інспектори взводу № 1 роти № 3 батальйону № 3 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_11 та ОСОБА_12 о 19 год. 00 хв. заступили на чергування.

10 листопада 2018 року, приблизно о 00 год. 10 хв., вказані співробітники поліції під час несення служби зупинили транспортний засіб «Мерседес» д.н.з. « НОМЕР_1 » в районі будинку 27-А по вул. Беркоса в м. Харкові під керуванням ОСОБА_6 та зажадали від нього документи, що посвідчують право керування та користування автомобілем. Вважаючи вказані дії працівників патрульної поліції безпідставними ОСОБА_6 відмовився виконувати зазначені вимоги.

Після цього, приблизно 01 год. 10 хв., до місця зупинки транспортного засобу прибув командир роти № 3 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в Харківській області ОСОБА_4 .. В цей час, у ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_6 виник злочинний умисел на перевищення влади та службових повноважень відносно ОСОБА_6 , а саме вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов.

Так, приблизно о 01 год. 10 хв., 10.11.2018 ОСОБА_4 , знаходячись в районі будинку АДРЕСА_2 , будучи службовою особою правоохоронного органу, переслідуючи прямий умисел, направлений на перевищення службових повноважень, а саме на умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, з метою застосування психологічного впливу, приниження, завдання моральних страждань та істотної шкоди охоронюваним законним правам ОСОБА_6 , розуміючи відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу, затримання ОСОБА_6 , підстав для перевірки ОСОБА_6 на стан алкогольного сп`яніння та направлення його до проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи вимоги ст. ст. 18, 29, 35, Закону України «Про Національну поліцію», ст. 263 КУпАП, погрожуючи безпідставно скласти протокол про порушення ОСОБА_6 вимог ст. 130 КУпАП здійснив адміністративне затримання ОСОБА_6 , розуміючи, що час фактичного затримання становить 00 год.10 хв. 10.11.2018.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 01 год.40 хв. 10.11.2018 ОСОБА_4 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_6 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі Інструкція) почав проводити огляд ОСОБА_6 на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатору алкотестеру «Драгер». Розуміючи, що дії ОСОБА_4 незаконні, ОСОБА_6 боючись, що вказаний прилад несправний та навмисно під лаштований на показання алкоголю в крові, боючись за негативні наслідки такого огляду та штучно створені ОСОБА_4 обставини, відмовився від проходження огляду за допомогою вказаного приладу.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел перебуваючи в цьому ж місці, приблизно о 02 год.20 хв. 10.11.2018 ОСОБА_4 без законних на те підстав, розуміючи, що у ОСОБА_6 відсутні ознаки для проведення огляду його на стан сп`яніння в порушення вимог п. 2, 3 розділу І, розділу Х Інструкції запропонував ОСОБА_6 проїхати до КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» за адресою м. Харків, вул. Шевченко 26, для проведення огляду. Розуміючи протиправні дії ОСОБА_4 , боючись відповідальності за непокору правоохоронним органам, сприймаючи пропозицію ОСОБА_4 як вимогу, ОСОБА_6 погодився на проходження огляду в КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер». Після чого ОСОБА_4 особисто сів за кермо службового автомобіля та доставив ОСОБА_6 до вказаного закладу. При цьому ОСОБА_6 сидів на задньому сидінні автомобіля де з боків від нього сиділи працівники патрульної поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

За результатами проходження ОСОБА_6 огляду КНП ХОР «Харківський обласний наркологічний диспансер» ознак алкогольного сп`яніння не виявлено.

Продовжуючи свої протиправні дії, знаходячись за адресою м. Харків,

вул. Шевченко 26, приблизно о 03 год. 10 хв., розуміючи що з часу фактичного затримання ОСОБА_6 минуло більш ніж 3 години, а також те, що в автомобілі ОСОБА_6 на місці його зупинки весь цей час знаходиться його матір - ОСОБА_14 , ОСОБА_4 наказав ОСОБА_6 проїхати до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області. Прибувши до відділку поліції приблизно о 04 год. 00 хв. ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_6 про те, що складає протокол затримання та після складання надасть його для підпису. З метою нанесення ще більшої моральної шкоди ОСОБА_6 , ОСОБА_4 близько години тримав ОСОБА_6 у відділку поліції та приблизно лише о 05 год. 00 хв. надав протокол ОСОБА_6 для підпису після чого відмовився від надання йому його копії. Після того, як ОСОБА_6 розписався в протоколі, поліцейські ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відвезли його до власного автомобіля, де весь цей час чекала його мати ОСОБА_14 . Приблизно о 05 год. 30 хв. ОСОБА_6 поїхав на своєму автомобілі з місця де його було зупинено, за адресою: м. Харків, вул. Беркоса 27-А.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_6 спричинено моральну шкоду згідно висновку судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 року ННЦ «Інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса» на загальну суму 108 000 грн.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та цивільний позов не визнав повністю, та пояснив, що 09.11.2018 року він заступив на чергування з охорони громадського порядку, забезпечення безпеки дорожнього руху у Холодногірському, Новобаварському районах. Тоді він працював на посаді командира роти, ці два райони були в зоні обслуговування його роти. Приблизно о 01 год. 55 хв., 10.11.2018 він отримав виклик через лінію 102 про те, що в районі «Липового гаю» в м. Харкові виникла конфліктна ситуація у екіпажа працівників поліції з водієм зупиненого ними автомобіля. Він зателефонував до свого заступника ОСОБА_15 та спитав що відбувається, подивився на свій планшет і побачив що усі наряди за дислокацією перебувають на Холодногірському районі. Приблизно після 02 год. 00 хв. йому стало відомо, що по вулиці Беркоса наряд поліції зупинив водія з ознаками алкогольного сп`яніння, який висуває якісь непередбачені законодавством вимоги, поводить себе дивно, а також відмовляється надавати документи та називати свої анкетні дані. Тоді, він на своєму службовому автомобілі направився на місце конфлікту. Приблизно о 02 год. 32 хв. він прибув в район будинку 27-А по вул. Беркоса. Там перебував його заступник ОСОБА_15 зі своїм екіпажем, та екіпаж ОСОБА_11 - ОСОБА_12 , які зупинили автомобіль Мерседес. ОСОБА_15 повідомив йому, що водій зупиненого автомобіля перебуває в салоні цього автомобіля, з нього не виходить, не представляється. Згідно з інформацією, яку він отримав від оператора 102, водій представився вигаданим ім`ям, адресу мешкання і повних своїх анкетних даних не назвав. Він звернувся до ОСОБА_11 зі ОСОБА_12 , які розповіли, що вони зупинили цього водія за порушення правил дорожнього руху, а саме пунктів 9.2., 9.4. Правил дорожнього руху, вони його переслідували декілька кілометрів, а лише потім зупинили. Це йому говорило про те, що, якщо особа не зупиняється на вимогу поліцейського, то це зазвичай викликає підозри, що у людини є що скривати. ОСОБА_11 повідомив йому, що у водія є ознаки алкогольного сп`яніння, а саме, в нього було не природнє почервоніння обличчя, якесь незрозуміле мовлення, і взагалі водій поводив себе дуже дивно - він постійно то закривав, то відкривав вікно, відкривав не на багато, висував декілька незрозумілих претензій, знову закривав, поліцейські чекали біля автомобіля і все це відбувалося до тих пір, поки він не приїхав. Він повідомив, що допоможе наряду поліції із встановленням особи водія, після чого підійшов до нього. Водій знаходився в автомобілі з жінкою, вона мовчала і він взагалі з нею не спілкувався. Він представився водієві і повідомив, що у поліцейських є абсолютно законні підстави для перевірки документів, пояснив, що у випадку, якщо він не надасть документів, що посвідчують особу, то вони вимушені будуть до нього застосовувати процедуру адміністративного затримання, та доставити його до територіально найближчого Холодногірського відділу поліції. Також він повідомив водієві, що ним вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння водія. Потім він запропонував водієві пройти медичний огляд на стан сп`яніння на місці за допомогою газоаналізатора, роз`яснивши , що у разі його відмови від проходження процедури освідчення на стан алкогольного сп`яніння, відповідно до Інструкції №1395 та № 1452, вони вимушені будуть скласти протокол про порушення за ст. 130 КУпАП. Водій повідомив йому, що він вживає якісь «німецькі пігулки», які дозволяють йому, навіть якщо він вживав алкоголь, обходити процедуру огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу, або навіть у лікаря. Йому було незрозуміло, навіщо водій розказав це і у нього ще додатково викликало враження, що скоріш за все він перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Весь цей час водій не виходив з автомобіля, спілкувався через привідкрите вікно. Працівники поліції знайшли двох свідків, для того, щоб провести процедуру огляду водія на стан сп`яніння. ОСОБА_11 зі ОСОБА_12 почали процедуру освідоцтва, склали відповідний акт, внесли дані свідків. Після чого водій вийшов з автомобіля та погодився проходити всі процедури щодо освідчення, тільки якщо до нього не буде застосоване адміністративне затримання. На вимогу ОСОБА_4 надати водійські права та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу водій їх надавати відмовився. В діях водія вбачались порушення вимог ст.122 КУпАП, а також ознаки правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП, бо він ще порушив п.п. 2.1, 2.4 Правил дорожнього руху, не мав, або не пред`явив посвідчення водія, якого вони від нього вимагали. Для встановлення особи водія після попередження останнього, він вимушений був застосувати стосовно нього адміністративне затримання. Це відбулось приблизно о 02 год. 48 хв. Він повідомив водія, що з цього моменту він офіційно затриманий, почав складати протокол про адміністративне затримання. Згідно відомостей які водій назвав йому усно він назвався ОСОБА_6 . В присутності свідків ОСОБА_16 було роз`яснено, що, у відповідності до процедури, він може пройти огляд на стан сп`яніння на місці, або якщо він не погодиться із результатами огляду, вони зобов`язані доставити його до медичного закладу, де він пройде перевірку із медпрацівником. ОСОБА_16 відмовився проходити освідоцтво на стан сп`яніння на місці, незважаючи на те, що в машині його чекала мати, та вирішив не економити час, сказавши щоб його доставили до наркоцентру. Свій екіпаж ОСОБА_4 залишив на місці, сам сів за кермо автомобіля, закріпленого за екіпажем Соляника- Прохватілова, оскільки був більш досвідченим водієм. На задньому сидінні поруч з ОСОБА_16 сіли ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , задля забезпечення безпеки, і таким чином вони прибули до наркоцентру по вулиці Шевченка 26. Перебуваючи в наркоцентрі, Соляник, почав виписувати направлення ОСОБА_16 на освідоцтво. У зв`язку з тим, що на той момент вони так і не встановили особу ОСОБА_16 , знали лише зі слів його прізвище, ім`я, по-батькові, а також він відмовився називати свою адресу мешкання щоб вони не мали можливості встановити його особу через базу поліції «АРМОР». Соляник виписав направлення зі слів ОСОБА_16 , але як він вважає, через свою втомленість, або з інших причин, помітку «зі слів», він не зазначив у цьому направленні. В графі «документи особи яку доставляють», там здається він нічого не встановив, або особу посвідчено, або лише вказав що особу посвідчено. Можливо у цей момент його хтось відволік, і він «особу посвідчено» повинен був написати «зі слів», але таку відмітку не зробив. В кабінеті лікаря-нарколога перебували ОСОБА_16 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . В процедуру освідоцтва він не втручався, чекаючи їх в коридорі. ОСОБА_16 не надав жодного документу лікарю-наркологу, який вимушений був, відповідно до спільного Наказу № 162735, почати проводити освідоцтво особи, вказавши його ім`я та по батькові зі слів. При заповненні шостої графи журналу «Реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану сп`яніння» ОСОБА_16 повідомив, що він не має місця реєстрації. У графі 7 журналу лікар вніс відомості про те, що ОСОБА_16 було доставлено без документів. Пізніше ОСОБА_16 навпроти цієї помітки сам розписався, отримуючи висновок. В графі для документів були позначені інші якісь відомості про те, що особу було посвідчено через інспектора Соляника. Інспектор ОСОБА_17 неодноразово повідомляв йому, що він встановив особу ОСОБА_16 зі слів, його документів так і не побачив. Коли ОСОБА_16 пройшов огляд на стан сп`яніння, вони дочекались висновку експерта, згідно якого він виявився «тверезий». Він затримував ОСОБА_16 не для того, щоб провести освідчення. Освідчення проводилось ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , які займались вчиненим ОСОБА_16 порушенням Правил дорожнього руху. Він, як командир, приїхав допомогти у даній ситуації встановити особу порушника, і діяв в цьому руслі. Виходячи з того, що коли вони покидали наркоцентр, ОСОБА_16 на той момент не пред`явив жодного документа, він не встановив достеменно його особу та прийняв рішення закінчити процедуру адміністративного затримання, щоб встановити його особу, в умовах Холодногірського відділу поліції, як цього вимагає закон. На службовому автомобілі ОСОБА_16 було доставлено до райвідділу поліції найкоротшим шляхом. Він сподівався, що в умовах районного відділу поліції під час особистого огляду речей ОСОБА_16 зможе виявити його документи, а також, що останній під час спілкування з запрошеним ним адвокатом вторинної правової допомоги після спілкування з адвокатом, пред`явить свої посвідчення, і тоді це б зняло, з нього його притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП за пунктами 2.1, 2.4 ПДР, та що в умовах Холодногірського відділу поліції повноцінно перевірить особу по базам «АРМОР» і «НАІС». Приблизно о 04 год. 00 хв. він, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_16 прибули до Холодногірського відділу поліції, де він продовжив складання протоколу про адміністративне затримання. Він допустив помилку і в графі початок адміністративного затримання написавши 04 год. 00 хв. Пізніше, після складання цього протоколу він звертався із рапортом до керівництва, про те що допустив помилку і затримання було раніше ніж о 04 год. 00 хв., і це лише орфографічна помилка через втомленість. Адміністративне затримання тривало півгодини. ОСОБА_16 дістав все що в нього було в кишенях, декілька телефонів, похлопав по кишенях, сказав, що документів він не взяв, лишивши їх у своєму автомобілі. В цей момент він вже зрозумів, що встановити особу ОСОБА_16 буде неможливо. Тієї ночі він так і не встановив його особу. Спираючись на ті відомості, які назвав ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , склав повідомлення про запрошення його для подальшого розгляду чинної справи про порушення ОСОБА_16 Правил дорожнього руху за ст. 126 КУпАП, та ст.122 КУпАП. О 04 год. 30 хв. він відпустив з райвідділу ОСОБА_16 . Таким чином з моменту адміністративного затримання ним ОСОБА_16 з 02 год. 38 хв. до 04 год. 30 хв. це затримання не перевищувало 3-х годин. ОСОБА_16 тієї ночі він бачив вперше, ніякої грубості один до одного вони не виражали, ніякого конфлікту між ним не було, раптово виниклої неприязні у нього до ОСОБА_16 не було. Адміністративне затримання ОСОБА_16 закінчилось о 04 год. 30 хв. у присутності адвоката вторинної юридичної допомоги. ОСОБА_16 та адвокат жодних претензій або зауважень не мали. Після цього ОСОБА_17 та ОСОБА_11 підвезли ОСОБА_16 до його автомобіля на місці зупинки. Після цього він з ОСОБА_16 не зустрічались майже півроку. Пізніше в умовах Управління патрульної поліції був розгляд справи про вчинення ОСОБА_16 правопорушення, передбаченого ст.122 та 126 КУпАП. При розгляді справи ОСОБА_16 прибув вже з паспортом, його особу було встановлено. Справу щодо його порушення розглядав ОСОБА_17 та ОСОБА_18 . З їх слів він дізнався, що коли вони отримали відео, в якому мало би бути зафіксоване відео порушення правил дорожнього руху саме ОСОБА_16 , то там взагалі були події інші, з інших портативних бодікамер, з іншими водіями, і вони, не маючи жодних даних, які б підтверджували, що ОСОБА_16 порушував правила дорожнього руху, послалися на статтю 247 КУпАП і припинили розгляд справи. Вони усно повідомили, що припиняють розгляд справи, і в усній формі оголосили про закриття адміністративної справи, що не суперечить Інструкціям, а саме Наказу №1295, так як в письмовій формі складається лише постанова про притягнення до відповідальності. На його думку, ОСОБА_16 образився на нього за те, що з ним поступили по закону, як поступають з усіма громадянами, які порушують закони. Твердження ОСОБА_16 , що він після його зупинки та адміністративного затримання його боявся, коли бачив поліцейські патрулі, мав постійний стрес, що він отримав якісь психологічні травми не відповідають дійсності, оскільки він неодноразово приходив до Управління патрульної поліції з захисником та іншою особою, постійно тиснув на керівництво Управління патрульної поліції, вимагав його звільнення з посади та з органів МВС, влаштовував там сварки з керівництвом. Він не погоджується з твердженням що, відповідно до обвинувального акту, ним нібито було заподіяно шкоди в розмірі 18 заробітних плат. Саме на 2020 рік 18 заробітних плат з яких виходить 200 тисяч гривень, але це не є істотною шкодою, для того, щоб порушувати кримінальне провадження стосовно нього. Станом на 2020 рік ця сума була більше двохсот тисяч гривень, тому навіть з формальних підстав тут немає складу злочину. Він стверджує, що під час несення служби 10.11.2018 він керувався виключно приписами посадової інструкції, Дисциплінарного статуту Національної поліції України, присяги та діючого законодавства України. Вважає свої дії законними, оскільки жодної норми права він не порушив. Цивільний позов заявлений ОСОБА_6 не визнає повністю, вважає, що злочину ним не було вчинено, його діями ніякої шкоди потерпілому не було завдано.

Незважаючи на повне невизнання своєї вини обвинуваченим у вчиненні інкримінованого йому злочину, його винуватість у повному обсязі пред`явленого обвинувачення підтвердилась також наступними доказами, дослідженими судом у судовому засіданні, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_6 , допитаного у судовому засіданні, який пояснив, що 10 листопада 2018 року, близько 00 год. 10 хв. він керуючи автомобілем «Мерседес» д.н.з. « НОМЕР_1 », рухався із ОСОБА_19 по вулиці Велика Панасівська у напрямку вулиці Беркоса у м. Харкові, в салоні разом із ним була його мати. Зупинившись на перехресті вулиць Велика Панасівська та Беркоса, він пропустив екіпаж патрульної поліції, який проїхав повз нього, ввімкнув правий показчик повороту, після чого здійснив поворот праворуч та продовжив свій рух по вулиці Беркоса. Через деякий час він помітив, що за ним слідує патрульний автомобіль поліції із ввімкнутими проблисковими маяками синього кольору. Припустивши, що у такий спосіб патрульні поліцейські намагаються зупинити керований ним транспортний засіб, він зупинився на вулиці Беркоса навпроти будівлі №27-А. Із салону патрульного автомобіля вийшло двоє поліцейських, як згодом стало відомо - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які відразу почали вимагати пред`явити документи на право керування транспортним засобом. У відповідь на це він пояснив, що не порушив жодних вимог Правил дорожнього руху України, а тому він пред`явить свої документи тільки на законну вимогу патрульного поліцейського, обґрунтовану наявними доказами правомірності зупинки транспортного засобу. Попри відсутність у ОСОБА_11 та ОСОБА_12 доказів вчинення адміністративного правопорушення, останні не припинили вимагати від нього документи, внаслідок чого він після тривалого спілкування зателефонував до служби «102» та викликав співробітників відділу моніторингу патрульної поліції. Близько першої години ночі за його викликом прибув екіпаж патрульної поліції у складі заступника командира роти ОСОБА_15 та інспектора ОСОБА_20 , а за кілька хвилин на місце події на службовому автомобілі приїхав ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 , належним чином не розібравшись у ситуації, відсторонив усіх присутніх патрульних поліцейських від спілкування із ним, після чого почав особисто вести діалог, вимагаючи від нього пред`явити документи на право керування транспортним засобом. В свою чергу, він щоразу погоджувався виконати вимогу ОСОБА_4 , але після того, як йому буде повідомлена законна причина зупинки, підкріплена доказами вчинення адміністративного правопорушення. Через деякий час ОСОБА_4 безпідставно звинуватив його у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, наказав своїм підлеглим привезти понятих та запропоновував пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора. Він, вийшовши із салону автомобіля та побачивши, що ОСОБА_4 готується провести освідчення на стан алкогольного сп`яніння, використовуючи у газоаналізаторі трубку, на якій відсутня упаковка, заявив, що він погоджується пройти огляд, але у медичному закладі. Після цього ОСОБА_4 , особисто сівши за кермо патрульного автомобіля ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , наказав останнім разом із ним сідати позаду нього, та приїхав до наркологічного кабінету, розташованого за адресою: м.Харків, вул.Шевченка, 26. В кабінеті лікаря-нарколога він пред`явив свої документи, що посвідчують особу, пройшов необхідні процедури та за результатами проведеного огляду отримав висновок, що він перебуває у тверезому стані. Однак, це жодним чином не вплинуло на поведінку ОСОБА_4 , який повідомив, що він тепер має їхати разом із ним до райвідділу поліції для складання протоколу адміністративного затримання. Підкорюючись наказу ОСОБА_4 , він разом із ним, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , близько четвертої години ранку приїхали до Холодногріського відділу поліції ГУНП в Харківській області, де ОСОБА_4 розпочав оформлювати матеріали адміністративного затримання. Складання протоколу про адміністративне затримання було завершено близько п`ятої години ранку. При цьому, у протоколі затримання ОСОБА_4 не вказав статтю КУпАП, за порушення якої він був затриманий. Після звільнення, йому було вручене запрошення до УПП в Харківській області з метою розгляду справи про адміністративне правопорушення (нібито не ввімкнений покажчик повороту), вчинення якого нібито слугувало підставою для зупинки керованого ним транспортного засобу. Після цього, близько 05 год. 30 хв. його привезли на патрульному автомобілі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до його автомобіля, залишеного за адресою: м.Харків, вул. Беркоса, 27-А. Весь цей час в салоні автомобіля на його повернення очікувала його мати. За кілька днів, за фактом нібито не ввімкненого покажчика повороту, ОСОБА_12 закрив провадження у справі через відсутність події та складу адміністративного правопорушення. Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_4 він зазнав тяжких душевних страждань, потрясінь для своєї психіки, а тому вважає, що йому була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 108 тис. грн.

- показаннями свідка ОСОБА_20 , допитаного у судовому засіданні, який пояснив, що він працює на посаді інспектора Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП, за адресою: м.Харків, вул. Шевченка, 315А з липня 2018 року. 10.11.2018 він чергував разом із заступником командира роти ОСОБА_15 . Приблизно о 01 год. 00 хв. вони отримали на службовий планшет повідомлення про виклик за адресою: АДРЕСА_2 , про конфлікт на дорозі водія із співробітниками патрульної поліції. Прибувши за вказаною адресою, він та заступник командира роти ОСОБА_15 побачили на місці події екіпаж патрульної поліції у складі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які стояли поряд із запаркованим автомобілем «Mercedes-Benz», розмовляючи із водієм вказаного транспортного засобу. Водій, як згодом йому стало відомо ОСОБА_6 , сидів за кермом, спілкуючись із патрульними поліцейськими через відкрите вікно. В салоні автомобіля знаходився пасажир - жінка. Вказаний автомобіль зупинили інспектора ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Інспектора пояснили їм, що вказаний автомобіль хотіли зупинити за порушення ПДР, однак він тривалий час не зупинявся на їх вимогу. Після зупинки, водій не хотів виходити з автомобіля та показувати документи. В свою чергу водій пояснив, що його зупинили незаконно тож вважає дії співробітників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 незаконними. Обстановка була спокійною, конфліктної ситуації не вбачалося, спілкування ОСОБА_6 із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 здійснювалося у взаємно ввічливому форматі. Підстав для затримання ОСОБА_6 особисто він не вбачав. Із ОСОБА_6 він особисто не спілкувався. Ніяких ознак алкогольного сп`яніння у нього він не бачив і про їх наявність йому ніхто з працівників поліції не говорив. В його присутності ніхто із патрульних поліцейських не висував до ОСОБА_6 вимоги пред`явити документи на право керування транспортним засобом. Безпосередньо із ОСОБА_6 розмовляв ОСОБА_15 , намагаючись з`ясувати причини їхнього виклику. У чому полягала суть цієї розмови - йому не відомо. Ні ОСОБА_11 , ні ОСОБА_12 не повідомляли, що ними у ОСОБА_6 виявлені ознаки алкогольного чи іншого сп`яніння. Особисто він також не бачив ознак алкогольного сп`яніння. Спілкування ОСОБА_15 із ОСОБА_6 тривало близько 10-15 хвилин, тобто до моменту приїзду близько 01 год. 10 хв. командира роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_4 . Приблизно через 7 хв. на місце приїхав ОСОБА_4 та повідомив, що наша допомога не потрібна, він розбереться сам. Після цього вони з ОСОБА_15 поїхали з місця події. Що відбувалося далі йому невідомо.

- показаннями свідка ОСОБА_11 , допитаного у судовому засіданні, який пояснив, що в органах поліції працює з 2015 року, на посаді інспектора Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП з липня 2018 року. У листопаді 2018 року, більш точної дати не пам`ятає, він разом із напарником ОСОБА_12 заступив на чергування із патрулювання Холодногірського району м.Харкова. Близько опівночі він помітив автомобіль «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , який виїжджав на головну дорогу, рухаючись назустріч патрульному автомобілю. Як йому здалося, він побачив, що водій вказаного транспортного засобу, повертаючи праворуч, не ввімкнув сигнал повороту, тобто скоїв адміністративне правопорушення. Він про це проінформував свого напарника ОСОБА_12 та вони вирішили наздогнати та зупинити вказаний автомобіль для перевірки. Також він повідомив, що в службовому автомобілі був відсутній відео реєстратор, однак відеозапис здійснювався на його бодікамеру, яка була зафіксована спереду на лобовому склі автомобіля, а вчинене нібито правопорушення він побачив у дзеркало заднього виду службового автомобіля. Знаходячись за кермом патрульного автомобіля, ОСОБА_12 розвернувся у зворотному напрямку та почав наздоганяти «Mercedes-Benz», ввімкнувши проблискові сигнальні маячки синього кольору. Вказаний транспортний засіб було зупинено близько 00 год. 10 хв. у м. Харкові, на вулиці Беркоса, в районі будинку №27-А. Підійшовши до автомобіля, він разом із ОСОБА_12 побачили в салоні крім водія ще й пасажирку. Водій, як згодом йому стало відомо ОСОБА_6 , почувши названі йому ОСОБА_12 причини зупинки та вимогу щодо пред`явлення документів на право керування транспортним засобом, категорично заперечив не ввімкнення покажчика повороту, після чого зажадав надання йому доказів вчинення адміністративного правопорушення, наголошуючи, що за відсутності таких доказів у нього немає обов`язку пред`являти документи, оскільки його зупинка та подальші вимоги поліцейських є незаконними. Продовжуючи наполягати на пред`явленні ОСОБА_6 документів, він разом із ОСОБА_12 намагалися знайти у збережених файлах нагрудного відео-реєстратора (бодікамери) зафіксований момент вчинення водієм повороту без ввімкненого сигналу. Це зайняло доволі тривалий проміжок часу. Відшукавши відповідний фрагмент, його було пред`явлено ОСОБА_6 . Однак, при перегляді відеозапису на екрані бодікамери неможливо було що-небудь розгледіти та довести порушення водієм Правил дорожнього руху України, на чому й наполягав ОСОБА_6 , відмовляючись пред`явити свої документи. Так, як водій відмовився показувати документи, вони з напарником для забезпечення прийняття правильного рішення викликали для допомоги керівництво (командира ОСОБА_4 та заступника командира ОСОБА_15 ) перший прибув ОСОБА_15 з напарником інспектором ОСОБА_20 приблизно о 01 год. 00 хв. ОСОБА_15 вони доповіли про ситуацію, яка склалася, після чого останній підійшов до ОСОБА_6 , який сидів за кермом автомобіля, та почав із ним спілкуватися через відчинене вікно. Хвилин через 10-15, близько 01 год.10 хв., на місце події прибув командир роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_4 , який повідомив, що допомога ОСОБА_15 та ОСОБА_20 більше не потрібна тож вони мають повернутися на власний маршрут патрулювання. ОСОБА_4 було проінформовано, що переглянутий на місці зупинки відеозапис не доводить порушення водієм Правил дорожнього руху України, внаслідок чого ОСОБА_6 відмовляється пред`явити документи на право керування транспортним засобом. Жодних ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_6 він особисто не вбачав. Поспілкувавшись деякий час із ОСОБА_6 , ОСОБА_4 запропонував останньому пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою технічних засобів на місці зупинки транспортного засобу. ОСОБА_6 відповів, що готовий пройти огляд, але тільки у медичному закладі. Після цього ОСОБА_4 прийняв рішення доставити ОСОБА_6 до наркологічного кабінету на їх патрульному автомобілі. ОСОБА_4 особисто сів за кермо та наказав ОСОБА_6 , ОСОБА_12 та йому перейти до салону патрульного автомобіля. До моменту приїзду ОСОБА_4 , спілкуючись майже годину із водієм на місці зупинки, ні ним ні ОСОБА_12 на їх особисте переконання ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння у ОСОБА_6 виявлено не було. Особисто він підстав для його затримання або проходження ним освідчення на стан алкогольного сп`яніння не вбачав.

Які саме ознаки алкогольного сп`яніння виявив ОСОБА_4 - йому не відомо. Попри виявлення саме ОСОБА_4 ознак алкогольного сп`яніння, ОСОБА_4 наказав ОСОБА_12 оформити направлення ОСОБА_6 до наркологічного кабінету від власного імені. Виконуючи наказ командира, ОСОБА_12 за власним підписом виготовив вказане направлення до лікаря-нарколога. Всі четверо на одному патрульному автомобілі прибули близько другої години ночі до наркологічного кабінету, розташованого за адресою: м.Харків, вул. Шевченка, 26, де ОСОБА_6 в присутності поліцейських здав необхідні аналізи. За результатами проведених лікарем-наркологом досліджень було встановлено, що ОСОБА_6 перебуває у тверезому стані. Отримавши зазначений медичний висновок, ОСОБА_4 повідомив, що тепер всі четверо мають їхати до Холодногірського відділку поліції, де буде складено протокол про адміністративне затримання ОСОБА_6 з метою встановлення особи останнього. Попри те, що він особисто не вбачав підстав для затримання ОСОБА_6 , він, виконуючи наказ свого командира, разом із ОСОБА_4 , ОСОБА_12 та ОСОБА_6 , приблизно о третій годині ночі приїхали до вищевказаного відділку поліції, де ОСОБА_4 почав особисто оформлювати документи з приводу адміністративного затримання ОСОБА_6 . Вся ця процедура тривала приблизно до 05 год. 30 хв., по закінченню якої він разом із ОСОБА_12 відвезли ОСОБА_6 до його автомобіля, залишеного за адресою: м.Харків, вул. Беркоса, 27-А. По прибуттю на місце з`ясувалося, що пасажирка весь цей час знаходилася в салоні автомобіля ОСОБА_6 . Того ж дня ОСОБА_6 було вручено запрошення прибути до Управління патрульної поліції в Харківській області із метою розгляду адміністративної справи за фактом не ввімкнення сигналу повороту, що слугувало причиною його зупинки. Справу розглядав ОСОБА_12 , який переглянувши відео на великому екрані та оцінивши наявні докази, закрив провадження за відсутності в діях ОСОБА_6 складу адміністративного правопорушення, при цьому будь-яких процесуальних документів не складав. Також зазначив, що не пам`ятає чи показував документи ОСОБА_6 йому ОСОБА_12 або ОСОБА_4 , однак не виключає, що коли приїхав ОСОБА_4 та повідомив що ОСОБА_6 перебуває у стані алкогольного сп`яніння то останній коли вийшов з автомобіля, міг показати їм документи з метою не складання ОСОБА_4 протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, ОСОБА_12 коли заповнював документи звідкись взяв його данні та дату народження, тож можливо ОСОБА_6 і показував документи. Після зупинки транспортного засобу ОСОБА_6 , фізичних перешкод для руху транспортного засобу поліцейські не вчиняли, спеціальні засоби до ОСОБА_6 вони не застосовували, однак ОСОБА_6 не міг безперешкодно продовжити рух так як виконував вимоги поліцейських. Особисто з ОСОБА_4 будь-яких дружніх або ворожих стосунків він не підтримує. Знає його приблизно 5 років. Може охарактеризувати його, як нейтрального співробітника поліції, частих конфліктів з колегами або іншими особами він не помічав. Конфлікти були, але вони стандартні робочі моменти, при спілкуванні з підлеглими був не дуже емоційний. Агресивної поведінки або гучних криків на підлеглих не помічав за ним.

- показаннями свідка ОСОБА_12 , допитаного у судовому засіданні, який пояснив, що на посаді інспектора патрульної поліції УПП в Харківській області ДПП працює з липня 2018 року. Приблизно чотири року назад у нічний час він у складі екіпажу із ОСОБА_11 патрулювали Холодногірський район міста Харкова з метою виявлення водіїв, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп`яніння. Близько опівночі вони проїхали повз автомобіль «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 , який виїжджав із зони відпочинку. У дзеркало заднього виду ОСОБА_11 побачив, що вказаний автомобіль здійснюючи поворот не ввімкнув світловий сигнал повороту. Будучи впевненим, що даний факт порушення Правил дорожнього руху України зафіксовано на відео реєстраторі, ОСОБА_11 запропонував зупинити зазначений автомобіль. Він, перебуваючи за кермом, розвернув патрульний автомобіль у зворотному напрямку та, ввімкнувши проблискові маячки синього кольору розпочав наздоганяти автомобіль «Mercedes-Benz». Водій, як згодом з`ясувалося - ОСОБА_6 , був зупинений на вулиці Беркоса, в районі будинку 27А, близько 00 год. 10 хв. Крім нього, в салоні знаходилася жінка. Він підійшов до зупиненого автомобіля, назвав причину зупинки та зажадав пред`явлення водієм документів, на підставі яких він керує транспортним засобом. У відповідь ОСОБА_6 повідомив, що жодних порушень він не скоював, а тому, за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення, вважає його зупинку та подальшу вимогу пред`явити документи незаконними. Після цього, разом із ОСОБА_11 , він почав досліджувати відеозаписи, намагаючись відшукати фрагменти, які можуть бути доказами вчинення ОСОБА_6 порушення вимог ПДР України. Переглядом на місці зупинки відеозапису доказів винуватості ОСОБА_6 встановлено не було, внаслідок чого водій продовжував відмовлятися пред`явити свої документи. Близько першої години ночі до них під`їхав ще один екіпаж патрульної поліції у складі заступника командира роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_15 та інспектора ОСОБА_20 . ОСОБА_15 доповіли про обставини зупинки керованого ОСОБА_6 транспортного засобу, відсутність зафіксованого відео-реєстратором факту не ввімкнення водієм сигналу повороту, відмову водія пред`явити водійське посвідчення. Отримавши доповідь, ОСОБА_15 повідомив, що якщо немає відео-доказів правопорушення то водія необхідно відпускати так, як підстави для притягнення його до відповідальності відсутні, після чого пішов спілкуватися із ОСОБА_6 . Так, як він на той час не мав достатньо досвіду роботи в поліції та не знав як діяти в подібних ситуаціях вони з ОСОБА_11 вирішили дочекатись командира роти ОСОБА_4 якого викликали раніше. Також зазначив, що на камері не могло бути зафіксоване порушення так, як ОСОБА_11 побачив нібито вчинене правопорушення в дзеркало заднього виду, а камера що фіксувала події була направлена вперед. Через кілька хвилин, поки ОСОБА_15 та ОСОБА_20 ще не поїхали, близько 01 год. 10 хв., до них приїхав командир роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_4 , який повідомив, що далі ситуацію він бере під власний контроль. ОСОБА_4 наказав ОСОБА_15 та ОСОБА_20 повернутися на їхній маршрут патрулювання, що ті й зробили, після чого, не переглянувши наявний відеозапис почав спілкуватися із ОСОБА_6 , вимагаючи від нього пред`явити документи на право керування транспортним засобом. ОСОБА_6 відмовлявся виконати вимогу ОСОБА_4 , мотивуючи своє рішення відсутністю у поліцейських доказів вчинення правопорушення. При цьому, ОСОБА_6 у спілкуванні був ввічливим та тактовним. Своєю поведінкою ОСОБА_6 , перебуваючи за кермом автомобіля та спілкуючись через відчинене вікно, не створював загрози для себе та оточуючих. До приїзду на місце події ОСОБА_4 , спілкуючись із водієм майже годину, у ОСОБА_6 не було виявлено жодних ознак алкогольного чи іншого сп`яніння. Особисто він не вбачав підстав для затримання ОСОБА_6 та перевірки останнього на стан сп`яніння. Приблизно через годину спілкування, ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_6 пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора на місці зупинки транспортного засобу. ОСОБА_6 погодився пройти зазначений огляд, але у медичному закладі, мотивуючи своє рішення недовірою до патрульних поліцейських. Після цього ОСОБА_4 наказав йому, ОСОБА_11 та ОСОБА_6 пройти до салону патрульного автомобіля, а сам сів за кермо. Усі четверо приїхали до наркологічного кабінету, за адресою: АДРЕСА_3 , на початку третьої години ранку, де за наказом ОСОБА_4 він від власного імені виписав направлення ОСОБА_6 до медичного закладу з метою огляду на стан алкогольного сп`яніння, вписавши до нього ознаки алкогольного сп`яніння, названі ОСОБА_4 . Лікар-нарколог у присутності поліцейських провів огляд ОСОБА_6 , за наслідками якого близько третьої години ранку надав висновок про відсутність у останнього алкогольного сп`яніння. Після цього ОСОБА_4 повідомив, що всі, включаючи ОСОБА_6 , мають проїхати до Холодногірського відділку поліції, де він буде складати протокол адміністративного затримання ОСОБА_6 з метою встановлення особи останнього. Для чого було це робити йому не зрозуміло, адже особу ОСОБА_6 вже було встановлено на момент медичного огляду, проте, підкоряючись наказу ОСОБА_4 , всі приїхали до відділу поліції, за адресою: м. Харків, вул. Малиновського, 1. Це було вже біля четвертої години ранку. У приміщенні відділку оформленням матеріалів адміністративного затримання ОСОБА_6 займався особисто ОСОБА_4 . ОСОБА_4 прийняв рішення про затримання ОСОБА_6 вже після того, як було встановлено, що ОСОБА_6 абсолютно тверезий. Приміщення райвідділу поліції ОСОБА_6 залишив близько п`ятої години ранку. Він разом із ОСОБА_11 відвезли його до автомобіля, залишеного за адресою: м.Харків, вул. Беркоса, 27А, в якому весь цей час перебувала жінка-пасажир. ОСОБА_6 було вручено запрошення до Управління патрульної поліції в Харківської області ДПП для розгляду адміністративної справи за фактом нібито не ввімкненого сигналу повороту. Справу розглядав він, та оцінивши наявні докази, закрив провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. При цьому будь-яких документів він не складав. Також зазначив, що ні на місці зупинки транспортного засобу ні у приміщенні наркоцентру, підозр до ОСОБА_6 про вчинення ним правопорушення передбаченого ст. 126 КУпАП ніхто не висував. Навіть після того як виявилось, що ОСОБА_6 тверезий, ОСОБА_4 повідомив що його затримано для встановлення особи, про те що він щось порушив повідомлено не було. Він не пам`ятає чи показував ОСОБА_6 документи, однак не виключає, що коли приїхав ОСОБА_4 та повідомив що буде складати протокол про адміністративне правопорушення то він йому міг їх показати, щоб ОСОБА_4 цього не робив. Крім того, особисті данні ОСОБА_6 які він вписав у направлення на освідчення він почув або від ОСОБА_11 або від ОСОБА_4 . Відповідно до практики що склалась у них під час роботи в поліції, йому не заборонено було складати направлення на освідчення водіїв навіть якщо ознаки сп`яніння виявив не він. Однак в даній ситуації він виконував вказівки ОСОБА_4 так, як він був його командиром, а у самого було недостатньо досвіду щоб зрозуміти чи законні вимоги ОСОБА_4 чи ні. Вважає, що за відсутності доказів правомірності зупинки транспортного засобу, керованого ОСОБА_6 , ОСОБА_4 повинен був не затримувати, а відпустити водія. Також додав, що ОСОБА_4 було відомо о котрій годині вони зупинили ОСОБА_6 . Фізичних перешкод для руху транспортного засобу ОСОБА_6 поліцейські не вчиняли, спеціальні засоби до ОСОБА_6 вони не застосовували, однак зауважив, що ОСОБА_6 не міг просто взяти та поїхати з місця події та був вимушений виконувати вимоги поліцейських. Так, як ОСОБА_4 був їхнім командиром, то після його приїзду ні він ні ОСОБА_11 самостійно рішення не приймали, рішення приймав ОСОБА_4 , а вони виконували його вказівки.

- показаннями свідка ОСОБА_15 , допитаного у судовому засіданні, який пояснив, що він працює заступником командира роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП, за адресою: м.Харків, вул. Шевченка, 315А. У листопаді 2018 року він разом із інспектором ОСОБА_20 у складі екіпажу патрулювали Холодногірський район м.Харкова. Близько першої години ночі вони отримали на службовий планшет повідомлення про виклик за адресою: м. Харків, вул. Беркоса,27А, у зв`язку зі скаргою на інших поліцейських. По прибуттю на місце він побачив екіпаж патрульної поліції у складі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які стояли поряд із запаркованим автомобілем марки «Mercedes-Benz», спілкуючись із водієм через відкрите вікно. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повідомили, що вони зупинили вказаний транспортний засіб через не ввімкнений сигнал повороту, але водій категорично заперечує порушення ним Правил дорожнього руху України, внаслідок чого вимагає пред`явлення доказів правопорушення. В разі відсутності доказів, водій наполягає на незаконності його зупинки та відмовляється надати документи на право керування транспортним засобом. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також повідомили, що у наявному їх відеозаписі відсутнє чітко зафіксоване порушення, допущене водієм. Він підійшов до автомобіля «Mercedes Benz» та почав спілкуватися із водієм, як згодом з`ясувалося - ОСОБА_6 , через відкрите вікно з приводу отриманого виклику. Крім водія в салоні автомобіля знаходилася жінка. Розмова із водієм була ввічливою та спокійною. ОСОБА_6 вів себе адекватно та виважено, на питання відповідав чітко. За час спілкування він не виявив у ОСОБА_6 жодних ознак алкогольного чи іншого сп`яніння. Коли вони приїхали то роз`яснили ОСОБА_6 його права, спитали чи буде він писати письмову скаргу, на що той відповів відмовою. Хвилин через п`ятнадцять на місце події прибув командир роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ОСОБА_4 , та сказав, що їхня допомога більше не потрібна, далі він сам розбереться тож ОСОБА_15 та ОСОБА_20 мають повернутися на власні маршрути патрулювання. Що й було виконано. Конфліктної ситуації із ОСОБА_6 до приїзду ОСОБА_4 не було. Рішення про затримання ОСОБА_6 мав би приймати той екіпаж патрульної поліції, який його зупинив. Направлення водія до медичного закладу з метою огляду на стан алкогольного сп`яніння має здійснювати той поліцейський, який безпосередньо виявив ознаки сп`яніння. Також зазначив, що у випадку відсутності доказів допущеного правопорушення як правило водія відпускають та подальших будь-яких процесуальних дій з ним не проводять. Він не пам`ятає чи показував ОСОБА_6 свої документи йому чи іншим поліцейським на місці, однак додав, що чіткого переліку документів за якими можна встановити особу законодавством не визначено, якщо є будь-які данні на особу то поліцейські можуть вбити ці данні у планшет та за наявності записів в системі «АРМОР» також можуть встановити особу. Чи встановлювали вони особу через планшет він не пам`ятає, також не пам`ятає чи представлявся ОСОБА_6 під час звернення зі скаргою на гарячу лінію.

В ході судового рогляду прокурор відмовився від допиту свідків сторони обвинувачення згідно реєстру матеріалів досудового розслідування до обвинувального акту, а саме:

ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_14 ( Т.4 а.с.2)

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42020220000000186 від 01.04.2023, відповідно до якого внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.365 КК України за заявою ОСОБА_6 від 30.03.2020, щодо неправомірних дій окремих працівників Управління патрульної поліції в Харківській області під час складання 10.11.2018, близько 00-04 год. матеріалів у справі про адміністративне правопорушення стосовно нього (а.с.25 т.2);

- копією Положення про Департамент патрульної поліції від 19.12.2022 № 903 (а.с.67-72, т.2);

- копією повідомлення від 10.11.2018 року про запрошення ОСОБА_6 до підрозділу патрульної поліції, для розгляду вчиненого ним адміністративного правопорушення (а.с.147, т.2);

- копією висновку КНП ХОР «ОНД» щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2307 від 10.11.2018, згідно до якого у особу ОСОБА_6 було встановлено інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_12 і у ОСОБА_6 ознак сп`яніння не виявлено, (а.с148, т.2);

- постановою від 23.03.2021 про призначення судово-психологічної експертизи з метою визначення наявності спричинення ОСОБА_6 моральної шкоди , внаслідок вчинення протиправних дій (а.с.192-194, т.2);

- висновком судово-психологічної експертизи, проведеної ННЦ «Інститут судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса» № 7365 від 18.06.2021 відповідно до якого, ситуація, що досліджувалася за справою, була для ОСОБА_6 психотравмувальною, викликала у позивача душевні страждання, призвела до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, зумовила виникнення негативних переживань образи, відчуття приниження та обурення, тимчасово порушила звичайний і оптимальний для нього зміст життя. Необхідність подолання зазначених перешкод вимагало від ОСОБА_6 додаткових зусиль, що спричинило певну напругу його особистих ресурсів та викликало у нього стан психічного дискомфорту. ОСОБА_6 були спричинені страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані страждання (моральну шкоду) ОСОБА_6 , становить 18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні (на момент складання висновку експерта грошовий еквівалент становить 108 000, 00 грн.) (а.с.195-204, т.2);

- копією журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відповідно до якого, внесено запис « ОСОБА_6 10.11.2018 о 03 год. 05 хв.» (а.с.213-215, т.2);

- копією направлення на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_6 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.11.2018, виписаний інспектором взводу №1 роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_12 , відповідно до якого ним була встановлена особа ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 і будь-яких поміток, що особу було встановлено зі слів останнього таке направлення не містить (а.с.216, т.2);

- копією акту КНП ХОР «ОНД» медичного огляду ОСОБА_6 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 2307 від 10.11.2018 відповідно до якого особу ОСОБА_6 було встановлено інспектором ОСОБА_12 , у нього були відсутні видимі ознаки алкогольного сп`яніння. А саме зазначено: «одет опрятно, видимых повреждений на открытых участках нет, сознание ясное, ориентировки верны, нистагм при взгляде всторону не определено, без видимых патологий, мимика живая, хода ровна, поза ромберга устойчива, рухи точны, запах алкоголя не ощущается …», за результатом огляду ОСОБА_6 «тверезий» (а.с.217, т.2);

- копією результату токсилогічного дослідження № 3110-3111 ОСОБА_6 , з якого вбачається, що при токсилогічному дослідженні етанол не виявлено, (а.с.219, т.2);

- копією журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Холодногірського ВП №903 від 27.09.2018 з якого вбачається, що до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області 10.11.2018 ОСОБА_6 не доставлявся (а.с.222-226, т.2);

- заявою ОСОБА_6 від 30.03.2020 до прокуратури Харківської області про вчинення злочину командиром роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП ОСОБА_4 (а.с.228-229, т.2);

- копією протоколу про адміністративне затримання серії АА №026672 від 10.11.2018, який був складений обвинуваченим ОСОБА_4 , з якого вбачається, що ОСОБА_6 був доставлений до Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області 10.11.2018 о 04 год. 00 хв. у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів, звільнений о 04 год. 30 хв., (а.с.230. т.2);

- копією рішення Ленінського районного суд м. Харкова від 17.12.2019 за адміністративним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання дій неправомірними, відповідно до якого дії ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 визнано протиправними, а адміністративне затримання - незаконним (а.с.232-239, т.2);

- копією постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 17.12.2019 - залишено без змін (а.с.240-247, т.2);

- заявою ОСОБА_6 від 19.03.2020 про залучення його до кримінального провадження як потерпілого (а.с.280, т.2);

- пам`яткою про процесуальні права та обов`язки потерпілого ОСОБА_6 від 24.03.2021 (а.с.281-282, т.2);

- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.08.2021 за участю потерпілого ОСОБА_6 та його представника- адвоката ОСОБА_8 , в ході якого він показав і розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення та стенограмою до нього (а.с. 283-293, т.2);

- копією посадової інструкції командира роти Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції № 6086 від 13.12.2017, відповідно до п.3.1.1. якої командир роти має право: давати обов`язкові до виконання, усні та письмові вказівки, доручення, розпорядження особовому складу роти, діяльність яких він координує. (а.с.294-299, т.2);

- копією наказу начальника УПП в Харківській області ДПП №15 від 15.01.2020 про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії, (а.с.300. т.2);

- копією висновку службового розслідування Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП від 14.02.2020 за фактом подій, про які стало відомо з рішення Ленінського районного суд м. Харкова від 17.12.2019 відповідно до якого дії командира роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_4 , інспекторів взводу №1 роти №3 батальйону №3 УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у зупинці транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 , направлення ОСОБА_6 на проходження медичного огляду, застосування до останнього адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання - визнані незаконними (а.с.301-310, т.2);

- копією дислокації сил та засобів роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП з 20-00 год. 09.11.2018 до 08-00 год. 10.11.2018 (а.с.313, т.2);

- копією адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання дій неправомірними (том.3);

- копією витягу з наказу № 680 о/с від 13.07.2018 про призначення ОСОБА_4 командиром роти №3 батальйону №3 Управління патрульної поліції ДПП (а.с.10, т.4);

- витягом з наказу № 136 о/с від 18.02.2021 про призначення ОСОБА_4 інспектором взводу №1 роти №1 батальйону №4 Управління патрульної поліції ДПП, (а.с.21, т.4);

- рапортом ст. інспектора ВАП УПП в Харківській області ОСОБА_29 , (а.с.130, т.4).

Позиція суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі Справа № 301/2178/13-к, провадження № 13-57кс18, було зазначено, що. У частині першій статті 365 КК сформульовано склад злочину, обов`язковою юридичною ознакою якого становить заподіяння зазначеними вище діями істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Поняття «істотна шкода» для цілей застосування цієї правової норми є легально визначеним і наведено в пункті третьому примітки до статті 364 КК. Істотною шкодою, зокрема, у статті 365, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважалася така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Використання при формулюванні цього визначення сполучника «якщо» свідчить про те, що істотна шкода могла мати альтернативні форми і бути як матеріальною, так і нематеріальною, зокрема полягати в порушенні особистих немайнових прав людини і громадянина шляхом посягання на здоров`я, честь, гідність, фізичну недоторканність, безпеку потерпілого тощо.

Відповідними орієнтирами керувалася і судова практика. Згідно з роз`ясненнями, наведеними в пункті шостому постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», істотною шкодою могли визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.

Згідно з редакцією зазначеної правової норми істотною шкодою у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Виходячи з буквального розуміння змісту пункту третього примітки до статті 364 КК, істотна шкода може мати виключно матеріальний вимір або перераховуватися в матеріальний еквівалент.

Правову позицію щодо тлумачення і застосування положень частини першої статті 365 КК висловлено Верховним Судом України у постанові від 27 жовтня 2016 року у справі № 5-99кс16. Згідно з цією позицією визначені у частині першій статті 365 КК наслідки можуть становити не лише майнову, а і включати прояви немайнової шкоди, але тільки ті, які можуть одержати майнове відшкодування (як істотна шкода може враховуватися будь-яка за характером шкода, якщо вона піддається грошовій оцінці та відповідно до такої оцінки досягла встановленого розміру).

Зокрема, як зазначено у наведеній постанові Верховного Суду України, за конкретних обставин справи, наслідки нематеріального характеру, які піддаються грошовій оцінці (реальна шкода) та відповідно до такої оцінки досягли встановленого розміру («істотної шкоди» чи «тяжких наслідків») із заподіянням шкоди охоронюваним Конституцією України чи іншими законами правам та свободам людини і громадянина (соціального, політичного, морального, організаційного чи іншого характеру), можуть бути із: спричинення фізичної шкоди - витрати на лікування чи протезування потерпілої особи; порушення законних прав та інтересів громадян - витрати на відновлення таких прав (виплати незаконно взятому під варту чи ув`язненому або незаконно звільненому з роботи чи навчання, відшкодування за невиконання судового рішення, компенсація шкоди від поширення відомостей, які ганьблять особу тощо); політичної шкоди (витрати на проведення нових виборів та заходів антитерористичного характеру тощо); організаційної шкоди (витрати на відновлення роботи установи). Верховний Суд України акцентував увагу, що обчислення розміру таких витрат має бути належним чином підтверджено (в тому числі цивільним позовом як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди).

Велика Палата виходить із того, що зміст кримінально-правової норми слід тлумачити в нерозривному системному зв`язку з іншими положеннями закону про кримінальну відповідальність, його основоположними засадами, а також цілями цього закону й інших нормативно-правових актів.

Велика Палата звертає увагу, що Законом № 1261-VII до статті 365 КК жодних змін не вносилося. Зміни до цієї статті були внесені раніше на підставі Закону України № 746-VII від 21 лютого 2014 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції», яким суттєво звужено сферу кримінальної відповідальності за перевищення влади або службових повноважень шляхом обмеження кола суб`єктів цього злочину виключно працівниками правоохоронних органів.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту закону № 1261-VII метою його прийняття було виконання рекомендації експертів Європейської Комісії щодо удосконалення положень антикорупційного законодавства шляхом посилення відповідальності за корупційні правопорушення, впровадження дієвих засобів запобігання їм, виявлення і розкриття таких діянь, вдосконалення механізмів фінансового контролю та розмежування компетенції уповноважених державних органів у відповідній сфері.

Цілі обмеження кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів за перевищення влади або службових повноважень, у тому числі залежно від наслідків їх дій, цим документом не передбачалося. Навпаки, означена ціль суперечила б головній меті відповідних законодавчих змін - запобігання зловживанням з боку осіб, наділених державно-владними функціями, шляхом створення ефективної системи стримувань і противаг та підвищення рівня відповідальності представників влади перед суспільством як запоруки побудови правової держави.

У частині першій статті 365 КК сформульовано склад злочину, що не передбачає обтяжуючих ознак. Обов`язкову юридичну ознаку цього складу злочину становить заподіяння зазначеними вище діями істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Поняття «істотна шкода» для цілей застосування цієї правової норми є легально визначеним і наведено в пункті третьому примітки до статті 364 КК.

Невід`ємні права кожної людини на зазначені вище блага за своєю юридичною природою належать до особистих немайнових, які спрямовані на забезпечення її фізичного, соціального та духовного буття і не мають економічного змісту та матеріального вираження. Такі права пов`язані з безумовною цінністю людської особистості самої по собі, а завдана людині в результаті їх порушення фізична та/або моральна шкода є самодостатнім критерієм для оцінки відповідних протиправних дій як найбільш тяжких.

Наявність у потерпілої особи цивільного права на відшкодування відповідної шкоди шляхом переведення її у грошовий еквівалент не може бути підставою для обмеження кримінальної відповідальності винних залежно від використання чи невикористання цього права і способу його здійснення. Адже цивільно-правове відшкодування шкоди і заходи кримінальної відповідальності мають різну юридичну природу і переслідують неоднакову мету.

Компенсація в порядку цивільного судочинства спрямована насамперед на відновлення наскільки це можливо порушеного права потерпілого. Для досягнення зазначеної мети у випадках, коли втрачене людиною благо не може бути повернуто, оцінка шкоди у матеріальному вираженні як мірило відшкодування є необхідним засобом реалізації компенсаційного механізму.

Завданням закону про кримінальну відповідальність, виходячи зі змісту статті 1 КК, є правове забезпечення охорони від злочинних посягань найбільш важливих для суспільства та держави благ, серед яких перше місце посідають права і свободи людини і громадянина. Для виконання цього завдання шляхом застосування кримінально-правових заходів щодо працівника правоохоронного органу, винного у перевищенні влади або службових повноважень, поєднаному з протиправним посяганням на основоположні особисті немайнові права людини, немає необхідності в переведення завданої шкоди у грошовий вимір. Обмеження критеріїв визначення суспільної небезпечності таких посягань, а тим більше вирішення питання про їх криміналізацію чи декриміналізацію матеріальним еквівалентом шкоди суперечило би самому змісту відповідних об`єктів кримінально-правової охорони, а також ієрархії соціальних цінностей, закріпленій у Конституції України та визначеній міжнародними стандартами.

Із огляду на правову позицію Верховного Суду України, висловлену в постанові від 27 жовтня 2016 року у справі № 5-99кс16, встановлення розміру шкоди як юридичної ознаки злочину, передбаченого статтею 365 КК, ставиться в залежність від процесуальної поведінки потерпілого щодо заявлення чи незаявлення цивільного позову та, в разі заявлення, від визначеного розміру відшкодування. Відповідна грошова сума може включати в себе заявлений потерпілим і визнаний судом обґрунтованим матеріальний еквівалент моральної шкоди, витрати на лікування (в разі спричинення шкоди здоров`ю) та на інші заходи, необхідні для відновлення попереднього стану.

Тлумачення правових норм не може здійснюватись ізольовано від наслідків, які воно спричинить, та їх відповідності закріпленим у законодавчих нормах моральним засадам суспільства. Адже право не є «річчю в собі», а має бути чутливим до соціального контексту, в якому існує. На цьому акцентував увагу Конституційний Суд України в рішенні від 02 листопада 2014 року № 15-рп/2004. Як зазначено в цьому рішенні, одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем.

Поліція відповідно до статей 1, 2 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про національну поліцію» покликана служити суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У своїй діяльності поліція згідно зі статтею 6 зазначеного Закону повинна керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Необхідним чинником практичного втілення цих засад є створення дієвої системи запобігання зловживанням і свавільному використанню поліцейськими, як і працівниками інших правоохоронних органів, наданих їм законом повноважень, зокрема пов`язаних із застосуванням сили та інших заходів примусу. Така система має забезпечувати невідворотність покарання за злочинні дії, зумовлені службовим становищем зазначених осіб. Адже наявність у працівників правоохоронних органів владних повноважень неминуче зумовлює ризик використання їх усупереч легальній меті та/або в непередбачений законом спосіб, що тягне ряд соціально небезпечних наслідків, у тому числі грубе порушення прав і свобод людини як найцінніших об`єктів кримінально-правової охорони. Відвернення таких ризиків шляхом реалізації кримінальної відповідальності узгоджується з визначеними у частині першій статті 1 КК завданнями і передбаченою частиною другою статті 50 КК метою покарання.

Дієвість юридичних засобів запобігання протиправній поведінці уповноважених службових осіб є однією з необхідних умов створення правоохоронної системи, яка б досягала головного результату, - захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, і таким чином виправдовувала легітимні очікування суспільства.

У частині першій статті 365 КК сформульовано склад злочину, що не передбачає обтяжуючих ознак. Обов`язкову юридичну ознаку цього складу злочину становить заподіяння зазначеними вище діями істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб. Поняття «істотна шкода» для цілей застосування цієї правової норми є легально визначеним і наведено в пункті третьому примітки до статті 364 КК.

Згідно з пунктом третім примітки до статті 364 КК мінімальний розмір істотної шкоди повинен складати 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як передбачено пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, для цілей кваліфікації кримінальних правопорушень неоподатковуваний мінімум доходів громадян обчислюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 цього Кодексу, - п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на один місяць), встановленого законом про державний бюджет на 01 січня відповідного року.

Із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2018 року, встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» (1 762 грн), податкова соціальна пільга у відповідному році складала 881 грн 00 коп. Відтак на час вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому дій мінімальний розмір істотної шкоди як ознаки злочину, передбаченого статтею 365 КК, мав би становити 88 100 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи №1395 від 7 листопада 2015 року (далі - «Інструкція») у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123,статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене частиною першою, другою і третьою статті 122, статті 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - «ПДР України»).

Як вірогідно встановлено судом після зупинки працівниками поліції транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_6 начебто у зв`язку в порушенням ним вимог ПДР України, будь-яких постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 122 та 126 КУпАП, які повинні буди винесені на місці вчинення цих адміністративних правопорушень, складено не було.

З пояснень свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вбачається, що ними адміністративний матеріал за вчинення ОСОБА_6 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП взагалі не розглядався.

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзвязку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон) та інш.;

Відповідно до частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пункт 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Законодавець чітко визначив виключний перелік умови пред'явлення для перевірки посвідчення водія та реєстраційного документу на транспортний засіб, якими є наявність: 1) ознак, що особа схожа на ту, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) достатніх підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) перебування особи на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) зброї, боєприпасів, наркотичних засобів та інших речей, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) перебування в місці вчинення правопорушення або ДТП, іншої надзвичайної події; 6) зовнішніх ознак особи чи транспортного засобу або дій особи, які дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення (стаття 32 Закону України «Про національну поліцію»).

Пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону № 580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Пунктом 2.1 "б" Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» (далі - ПДР України, Правила) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб.

Згідно п. 2.4 ПДР України, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Судом встановлено, що відносно водія ОСОБА_6 не виносилась будь-яка постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, яз за ст..122 та і статтею 126 КУпАП .

Працівниками поліції належним чином не було задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення волієм ОСОБА_6 ПДР України.

Як зазначили в наданих суду показах свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 після зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_6 останній зажадав з'ясувати причини його зупинки та підстави щодо пред`явлення документів на право керування транспортним засобом, категорично заперечив порушення ним ПДР України, після чого попрохав поліцейських надати йому докази вчинення адміністративного правопорушення, наголошуючи, що за відсутності таких доказів у нього немає обов`язку пред`являти документи, оскільки його зупинка та подальші вимоги поліцейських є незаконними. Перевіривши у збережених файлах нагрудного відео-реєстратора (бодікамери) зафіксований момент вчинення водієм повороту без ввімкненого сигналу та відшукавши відповідний фрагмент, його було пред`явлено ОСОБА_6 . Однак, при перегляді відеозапису на екрані бодікамери неможливо було що-небудь розгледіти та довести порушення водієм Правил дорожнього руху України, на чому й наполягав ОСОБА_6 , відмовляючись пред`явити свої документи.

Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , та ОСОБА_15 зазначили, що в ході спілкування з водієм ОСОБА_6 , останній вів себе адекватно та виважено, на питання відповідав чітко та вони не виявляли у водія ОСОБА_6 жодних ознак алкогольного сп`яніння.

Згідно постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду КАС ВС від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17 (К/9901/15541/18) поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). У разі, якщо поліцейським належним чином не задокументовано факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб є неправомірними.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про національну поліцію» визначено обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю, а саме- поліцейський може тимчасово обмежити фактичне володіння річчю або пересування транспортного засобу для запобігання небезпеці, якщо є достатні підстави вважати, що річ або транспортний засіб можуть бути використані особою з метою посягання на своє життя і здоров'я або на життя чи здоров'я іншої людини, або пошкодження чужої речі. На вимогу особи поліцейський зобов'язаний повідомити про причини застосування ним відповідних заходів.

Положеннями статті 259 КУпАП передбачено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю - до органів Служби безпеки України її співробітником. Доставлення порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу.

При вчиненні порушень правил користування засобами транспорту, правил щодо охорони порядку і безпеки руху, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, правил пожежної безпеки, санітарних норм на транспорті порушника може бути доставлено уповноваженою на те особою в поліцію, якщо у нього немає документів, що посвідчують особу, і немає свідків, які б могли повідомити необхідні дані про нього.

Як вірогідно встановлено судом після зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_6 , в салоні якого перебувала мати потерпілого, ОСОБА_4 , в порушення вимоги ч. 2 ст. 259 КУпАП не намагався та не з'ясував у свідка ОСОБА_14 дані про водія.

Відповідно до частини першої статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно зі статтею 261 КУпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Частиною першою статті 263 КУпАП визначено, що адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Докази, надані сторонами кримінального провадження та обвинуваченим ОСОБА_4 мають бути належним чином досліджені судом із наданням їм відповідної правової оцінки на предмет їх належності і допустимості, повноти та достатності для визнання правомірності дій та рішень суб'єкта владних повноважень.

В ході судового розгляду справи ОСОБА_4 не доведено той факт, що потерпілим ОСОБА_6 було вчинене будь-яке адміністративне правопорушення. Належних та допустимих доказів, які б підтвердили зупинення транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_6 матеріали справи не містять та суду не надано. Запису з нагрудної відеокамери поліцейського, на яку нібито був здійснений відеозапис порушення водієм правил дорожнього руху України матеріали справи не містять та суду не надано.

Поліцейський, оснащений нагрудною камерою (відеофіксатором), попереджує про застосування такого превентивного поліцейського заходу, як відеофіксація (частина друга статті 31, стаття 40 Закону України «Про національну поліцію»).

Відсутній і такий запис після приїзду на місце зупинки транспортного засобу ОСОБА_4 , з якого б було можливо перевірити суду факт відмови ОСОБА_6 в наданні працівникам поліції посвідчення водія для встановлення його особи.

Таким чином у ОСОБА_4 були відсутні належні та допустимі докази вчинення водієм адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Пунктом 9 Розділу III Інструкції визначено, що поліцейський, який розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Згідно пунктів 7 та 9 розділу ІІІ Інструкції Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин, визначених у статті 247 КУпАП.

Поліцейський, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, залежно від установлених обставин зазначає у рішенні про наявність або відсутність вини конкретної особи у його вчиненні та за результатами розгляду справи по суті на підставі статті 247 КУпАП приймає рішення щодо закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Як встановлено судом, при здійсненні адміністративного провадження посадова особа Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ОСОБА_12 21.11.2018 року прийняв усне рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення, передбачені ст.122 КУпАП з підстав п.1 ст.247 КУаАП, оскільки у справі не було доказів вчинення водієм адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.

Адміністративний матеріал стосовно порушення ОСОБА_6 правил дорожнього руху України і вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст.126 КУпАП взагалі будь-якою посадовою особою органу поліції не складався.

Аналіз обставин справи, встановлений судом і підтверджений матеріалами справи, дає підстави для висновку про недоведеність у спірних правовідносинах належними, допустимими та достовірними доказами допущення порушення з боку ОСОБА_6 Правил дорожнього руху та, відповідно, у вчиненні правопорушень, передбачених статтями 122, 126, 130 КУпАП.

Водночас, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_4 повідомляючи потерпілого ОСОБА_6 , що він затримується для встановлення особи та складання адміністративних матеріалів , у порушенням вимог закону не фіксував відповідний факт, якщо він дійсно мав місце на місці вчинення правопорушення, і в подальшому не робив цього у відділі поліції. Фактично вводячи в оману ОСОБА_6 щодо фактичних підстав його затримання.

Аналіз норм статей 23, 37, 42, 44 Закону України «Про Національну поліцію» та встановлених фактичних обставин у даній справі, дає підстави зробити висновок, що ОСОБА_4 дійсно було застосовано адміністративне затримання щодо ОСОБА_6 в порушення вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства. Оскільки, в даному випадку жодних підстав визначених законом для обмеження пересування позивача чи транспортного засобу не було, оскільки на той момент не було встановлено факту вчинення ОСОБА_6 правопорушень чи продовження їх вчинення

Доводи обвинуваченого ОСОБА_4 стосовно того, що прибувши на місце зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_6 працівники поліції ОСОБА_12 та ОСОБА_11 повідомили йому, що виявили у ОСОБА_6 ознаки алкогольного сп`яніння спростовуються їхніми рапортами, в яких зазначено, що автомобіль ОСОБА_6 було зупинено близько 00.10 год. та о 02.00 год. приїхав командир ОСОБА_4 , який після свого приїзду повідомив ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , що у ОСОБА_6 наявні ознаки алкогольного сп`яніння. Вказані обставини під час свого допиту у суді також підтвердили ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .

Відповідно до наданих стороною захисту копії рапортів ОСОБА_15 та ОСОБА_20 , в яких зазначено, що вони приїхали на місце зупинки ОСОБА_6 , роз`яснили йому права та коли приїхав ОСОБА_4 вони поїхали з місця події. При цьому у рапортах відсутні буд-які згадування про те, що у ОСОБА_6 були наявні ознаки алкогольного сп`яніння. Вказані пояснення також узгоджуються з наданими ОСОБА_15 та ОСОБА_30 показами в судовому засіданні.

Таким чином суд вважає що покази ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та ОСОБА_20 , надані в судовому засіданні узгоджуються з їх поясненнями, наданими під час перевірки скарги ОСОБА_6 ще у 2018, та свідчать про те, що дані працівники поліції, які були на місці події, не вбачали ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_6 , а вказану інформацію ОСОБА_12 та ОСОБА_11 повідомив саме ОСОБА_4 .

Доводи обвинуваченого ОСОБА_4 що він виписав протокол затримання потерпілого ОСОБА_6 з підстав складання адміністративних матерілів спростовуються рапортом ст. інспектора ВАП УПП в Харківській області ОСОБА_29 , з якого вбачається, що ОСОБА_6 було зупинено о 00.10 год. та відповідно до облікової бази ІПС «АРМОР» складався лише протокол про адміністративне затримання, що свідчить про те, що будь-яких протоколів про вчинення ОСОБА_6 адміністративних правопорушень за ст. 122 або ст. 126 КУпАП не складалось.

Суд відкидає доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він відпустив ОСОБА_6 з відділу поліції о 04.00 год., оскільки з копії доручення на надання безоплатної правової допомоги наявні відомості «прибуття адвоката для надання безоплатної правової допомоги 10 листопада 2018 року о 04 год. 30 хв.» Вказані відомості підтверджують той факт, що 10.11.2018 станом на 04.30 год. ОСОБА_6 був ще затриманий та перебував у Холодногірському ВП ГУНП. Отже свідчення ОСОБА_4 про те, що він відпустив ОСОБА_6 о 04.00 год не відповідає дійсності.

З наданої стороною захисту копії рапорту ОСОБА_4 , в якому зазначено, що він помилково вказав у протоколі час затримання ОСОБА_6 о 04.00 год., тоді як насправді він затримав його о 02.00 год. суд вважає недостовірними. Вказаний рапорт свідчить про те, що ОСОБА_4 навмисно намагається викривити правдиві данні, встановлені під час судового розгляду, адже в судовому засіданні він повідомив, що затримав ОСОБА_6 о 02.48 год. оскільки дані в наданому ним рапорті та показання ОСОБА_4 в судовому засіданні не узгоджуються між собою.

Відповідно до наданої копії електронного рапорту з ІПС «Армор» за фактом скарг на дії поліції, на який приїхали ОСОБА_15 маються відомості про те, що рапорт виконано о 03:26:52 год. Однак вказані відомості повністю протирічать показанням допитаних у суді свідків, які повідомили що ОСОБА_15 та ОСОБА_31 поїхали відразу після того як приїхав ОСОБА_4 , а отже вказаний час не відповідає дійсності. Вказаний час свідчить лише про те, о котрій годині поставлено відмітку про його виконання, однак це не означає, що ОСОБА_15 та ОСОБА_31 були на місці події до зазначеного часу.

Відповідно до копії доповідної записки, у якій зазначено, що о 03.54 год. екіпаж у якому також був ОСОБА_4 проїздили по вул. Шевченка у м. Харкові повз Білгородський узвіз, а отже з урахуванням всіх обставин подій того дня ОСОБА_4 не зміг би фізично відпустити ОСОБА_6 о 04.00 год., як він зазначив у протоколі затримання.

Суд критично ставиться до копії наданої стороною захисту доповідної записки за результатами розгляду скарги ОСОБА_6 , оскільки вказаною перевіркою перевірялись протиправні дії співробітників поліції щодо перевищення часу затримання ОСОБА_6 при цьому проігноровано вимоги положення ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого, відлік часу утримання затриманої фізичної особи в спеціально відведених для цього приміщеннях рахується з моменту її фактичного затримання. А також проігноровано можливо допущенні перевищення службових повноважень ОСОБА_4 . Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 фактично зупинили о 00.10 год. та з цього часу перешкоджали його подальшому руху, ОСОБА_4 було про це відомо, так як ОСОБА_12 та ОСОБА_32 доповідали йому про обставини зупинення транспортного засобу, а отже і час фактичного затримання необхідно рахувати з 00.10 год. Крім того, відповідно факт перевищення часу затримання ОСОБА_4 встановлено адміністративним судом в ході судового розгляду. Окрім іншого, вказану перевірку дій ОСОБА_4 відповідно до вказаної доповідної записки перевіряли співробітники поліції, які були колегами ОСОБА_4 тож могли навмисно викривити об`єктивні дані з метою не притягнення його до відповідальності, оскільки встановлення факту протиправних дій одного співробітника поліції може створити у суспільства негативне враження на весь правоохоронний орган.

А отже незрозуміло з яких причин ОСОБА_4 встановив у ОСОБА_6 ознаки алкогольного сп`яніння.

Суд критично ставиться до показань обвинуваченого ОСОБА_4 про наявність у ОСОБА_16 ознак алкогольного сп`яніння, оскільки з письмових документів щодо огляду ОСОБА_6 у КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» на стан алкогольного сп`яніння встановлено, що відповідно до Акту медичного огляду у ОСОБА_6 були відсутні видимі ознаки алкогольного сп`яніння. А саме зазначено: «одет опрятно, видимых повреждений на открытых участках нет, сознание ясное, ориентировки верны, нистагм при взгляде всторону не определено, без видимых патологий, мимика живая, хода ровна, поза ромберга устойчива, рухи точны, запах алкоголя не ощущается …».

У копії наданого журналу КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер», дійсно наявна відмітка про те, що ОСОБА_6 був доставлений нібито без документів, однак і у останній графі особу встановлено ОСОБА_12 про що мається підпис, а також є підпис ОСОБА_6 . Крім того, у копії відповіді на запит адвоката ОСОБА_33 маються відомості про те, що особу ОСОБА_6 встановлено ОСОБА_12 .

Щодо долучених стороною захисту відомостей з додатку «Гугл сервіс» доданого ОСОБА_4 суд ставиться критично, оскільки із наданої інформації вбачається, що вказані відомості були наявні у ОСОБА_4 протягом усього часу досудового розслідування з 2018 року. 15.09.2021 ОСОБА_4 відкрито матеріали досудового розслідування, а також надано запит на отримання доступу до матеріалів сторони захисту, однак вказані відомості прокурору надані не були, а їх відкриття здійснено лише в судовому засіданні 20.07.2023. Крім того відповідно до відомостей з сервісу «Гугл» інформацію про дату час та місце перебування терміналу з яким синхронізовано цей сервіс можна змінювати. Також, відомості відображені у цих даних щодо часу перебування ОСОБА_4 не відповідають ані, показанням свідків, допитаних в судовому засіданні, ані іншим документам. Суд вважає дану інформацію не належною та недопустимою, оскільки неможливо встановити що саме цим мобільним телефоном користувався ОСОБА_4 , що це відомості місця перебування саме ОСОБА_4 , та інші відомості що дають можливість ідентифікувати особу ОСОБА_4 та пов`язати із відображеними даними.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що завданої шкоди у розмірі 108 тис. грн., яка встановлена судовою психологічною експертизою, було недостатньо для утворення складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, суд не приймає, оскільки відповідно до примітки ст. 364 КК України, істотною шкодою у статті 365 КК України, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Неподатковій мінімум доходів громадян для цілей зазначеної статті, відповідно до підпункту 169.1.1 пyнкту 169.1 статті 169 рoзділу ІV Податкового кодексу в редакції від 04.10.2018 року дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. Станом на 1 січня 2018 року, відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн., а 50 відсотків від вказаної суми становило 881 грн. Отже, станом на момент вчинення ОСОБА_4 злочину, істотна шкода для цілей ст. 365 КК України становила 88 100 грн.

Позицію обвинуваченого щодо невизнання своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд розцінює, як обраний ним спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.

Суд вважає, що ОСОБА_4 як працівник поліції повинен був з`ясувати точний час зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_6 , з якого необхідно було відраховувати його адміністративне затримання, що ним зроблено не було.

Оцінивши вищенаведені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вказані докази є допустимими, належними, достовірними і достатніми для встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні, узгодженими між собою, і не викликають у суду сумнівів, тому суд кладе їх в основу вироку.

За таких обставин, суд вважає доведеним те, що ОСОБА_4 вчинив перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам окремих громадян, а тому його дії кваліфікує за ч.1 ст.365 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, згідно вимогами ст. ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії не тяжкого злочину, а також суспільну небезпечність вчиненого злочину, наслідки, що настали від вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, тривалий час працює в органах МВС, за місцем роботи характеризується посередньо, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, має постійне місця реєстрації, має батьків, які є пенсіонерами, матір, якого є інвалідом третьої групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого суд не вбачає .

Згідно зі статтями 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину і тяжкості наслідків, що настали.

При обранні міри покарання суд враховує вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно правової позиції Конституційного Суду України у рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 року окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Беручи до уваги вказані обставини в їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_4 повинен нести покарання у виді позбавлення волі, але в силу вимог ст. 75 КК України вважає можливим звільнити його від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом визначеного судом випробувального строку не скоїть нового правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, зобов`язавши засудженого періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цьому органу про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, оскільки, на думку суду, саме таке покарання, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення, що можливо без ізоляції останнього від суспільства.

Потерпілим ОСОБА_6 в ході судового розгляду був поданий цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_4 , Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, Головного управління у Харківській області Державної казначейської служби України, в якому він просить стягнути з Державного бюджету України на користь цивільного позивача грошову компенсацію за моральну шкоду заподіяну злочином у розмірі 108000,00грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21700,00грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог потерпілий посилається на те, що внаслідок неправомірних дій поліцейського ОСОБА_4 в ході зупинки його транспортного засобу, з подальшим притягненням до адміністративної відповідальності, направленням на проходження медичного огляду та застосуванням адміністративного затримання, він переніс нервовий стресс та зазнав приниження з боку працівника поліції. Спричинені потерпілому з боку поліцейського ОСОБА_4 моральні страждання змінили його нормальний та звичний життєвий ритм. З вини поліцейського ОСОБА_4 він був змушений витрачати свій особистий час для захисту своїх порушених прав, постійно перебував та перебуває в стані емоційного напруження. Після зазначених подій став почувати погіршення стану здоров`я, був змушений звернутись до спеціаліста у галузі психології для полегшення та відновлення свого психологічного, емоційного, морального та душевного стану. Внаслідок погіршення здоров`я зменшилась його працездатність, а з цим зменшився й отриманий раніше ним дохід, що відобразилось на матеріальному становищі сім`ї.

Обвинувачений цивільний позов не визнав, так як не вважає себе винуватим.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права при розгляді цивільного позову ОСОБА_6 .

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з положеннями статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби, зокрема, у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що відповідно до копії витягу з кримінального провадження № 420202200440000000186 від 01.04.2020 року, ОСОБА_6 звернувся 30.03.2020 року із заявою щодо неправомірних дій окремих працівників Управління патрульної поліції в Харківській області під час складання 10.11.2018 року, близько 00-04 год матеріалів у справі про адміністративне правопорушення.

Суд зауважує, що ОСОБА_6 звертався з адміністративним позовом до суду щодо оскарження неправомірних дій працівників поліції , і такі дії, які виразилися у зупинці транспортного засобу під керуванням ОСОБА_6 , направлення ОСОБА_6 на проходження медичного огляду, застосування до ОСОБА_6 адміністративного затримання з перевищенням встановленого часу адміністративного затримання були визнані судом незаконними.

Згідно ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 (провадження N 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі N 916/1423/17 (провадження N 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи стаття 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію шкоди є завдання шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоду; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоду та її результатом моральною шкодою.

Приписами ст.23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог частин першої та другої ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Пунктом 3 ч.1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, обов`язок доведення якої покладається згідно ч. 1 ст. 92 КПК України на потерпілого.

Відповідно до вимоги ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явиш, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди лише в тому випадку, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, п. 9 вищевказаної Постанови, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Із висновку судово-психологічної експертизи № 7365 від 28.08.2021 року складеного судовим експертом Національного наукового центру інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса ОСОБА_34 , вбачається, що ситуація, що досліджується за справою була для ОСОБА_6 психотравмувальною, викликала у позивача душевні страждання, призвела до ускладнень у збереженні психологічного комфорту, зумовила виникнення у ОСОБА_6 негативних переживань образи, відчуття приниження та обурення, тимчасово порушила звичний і оптимальний для нього зміст життя. Необхідність подолання зазначених перешкод вимагало від ОСОБА_6 додаткових зусиль, що спричиняло певну напругу його особистісних ресурсів та викликало в нього стан психічного дискомфорту. ОСОБА_6 були спричинені страждання (моральна шкода).

Орієнтовано-рекомендований розмір компенсації за завдані потерпілим страждання, експертом пропонується з врахуванням кількісного еквіваленту мінімальних заробітних плат розмір грошової компенсації за завданні страждання (моральної шкоди) ОСОБА_6 становить18 мінімальних заробітних плат прийнятих в Україні, на момент складання даного висновку експерта грошовий еквівалент становить 108 000,00 грн.

Стороною заходу не було надано суду належних та допустимих доказів щодо завдання потерпілому ОСОБА_6 моральної шкоди у меншому розмірі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Суд, враховуючи встановлений факт наявності вини в діях обвинуваченого, виходячи із обставин справи, вважає, що слід констатувати суб`єктивну значимість, незворотність та психотравматичність на психіку потерпілого.

Надаючи оцінку висновку експертного дослідження № 7365 від 28.08.2021 року в сукупності з іншими доказами, суд виходить із того, що розрахунки грошової компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду є лише науково-практичною рекомендацією для визначення характеру і ступеня моральних страждань, а крім того цей розмір був визначений експертом не конкретно, а лише орієнтовно, а тому суд вважає, що на користь позивача у якості відшкодування завданої моральної шкоди необхідно стягнути 88 100,00 грн, що буде відповідати засадам верховенства права, вимогам розумності, виваженості і справедливості.

Відтак, з врахуванням обставин справи, висновку судово-психологічної експертизи № 7365 від 28.08.2021, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, характеру правопорушення, оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості спричинення йому моральних страждань, суд дійшов висновку про те, що визначена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 108 000,00 грн. є необґрунтовано завищеною та такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань позивача.

Враховуючи встановлення наявності у позивача порушення нормальних життєвих зв`язків в результаті протиправних дій ОСОБА_4 як працівника поліції, що підриває довіру та сприяє формуванню у позивача негативного ставлення до даних органів, були принижені честь та гідність потерпілого, що призвело до моральних та душевних страждань і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином суд приходить до висновку, що внаслідок дій обвинуваченого, потерпілому була спричинена моральна шкода. При цьому враховуючи характер скоєного злочину, глибину моральних страждань потерпілого, суд приходить до висновку, що заявлений потерпілим ОСОБА_6 позов про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню та визначає розмір моральної шкоди в сумі 88100,00 грн., що є розумним та справедливим.

Згідно ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Суд вважає, що саме такий розмір грошового відшкодування разом із винесенням обвинуваченому ОСОБА_4 обвинувального вироку та призначенням останньому покарання за вчинений злочин буде відповідати обсягу моральних страждань потерпілого.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21700,00 грн

Щодо вирішення питання щодо процесуальних витрат суд має чітко дотримуватись вимог глави 8 КПК України, яка регламентує поняття процесуальних витрат у кримінальному процесі, їх види та порядок відшкодування.

Положеннями частини першої статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

До таких витрат відповідно до п. 1 частини першої статті 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 3 частини першої статті 91 КПК України розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Згідно з п. 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного вище Закону).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху». Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим («Двойних проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «East/West Alliance Limited» проти України», «Баришевський проти України»).

На підтвердження понесених судових витрат цивільним позивачем надано:

-копію договору, відповідно до якого, 02 березня 2020 року між потерпілим ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_8 укладено договір про надання професійної правничої допомоги (а. с. 76 т. 1)

-копію додаткової угоди №1 від 31.12.2020 року дію договору про надання професійної правничої допомоги продовжено (а.с. 77 т. 1).

-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 02.03.2020 року, відповідно до якого адвокат ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 5000,00 грн (а.с. 74 т. 1).

-копію квитанції б/н від 02.06.2020 року (а.с. 80 т.1);

-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 01.04.2020 року, відповідно до якого адвокат ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 4200,00 грн. (а.с. 81 т. 1);

-копію квитанції б/н від 02.03.2020 року (а.с. 82 т.1);

-акт приймання-передачі правничої професійної допомоги до договору б/н від 08.04.2020 року, відповідно до якого адвокат ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_6 прийняв надані належним чином послуги, загальна вартість яких склала 12500,00 грн. (а.с. 83 т. 1);

-копію квитанції б/н від 08.04.2020 року (а.с. 84 т.1).

З урахуванням вищевикладеного, строку судового розгляду, складності кримінального провадження, суд дійшов висновку, що заявлений в актах здачі-приймання наданих послуг розмір витрат на правову допомогу є повною мірою співрозмірним із обсягом наданих у кримінальному провадженні адвокатських послуг.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Аналізуючи вказане, виходячи із загальних засад справедливості, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, враховуючи всі аспекти та складність справи, суд дійшов висновку про присудження на користь ОСОБА_6 понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21700,00 грн, оскільки зазначені витрати документально були підтверджені.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні за сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин ( частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції ( дії якої призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету)

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 88 100 грн.00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_4 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, та витрат на правову допомогу у розмірі 21 700 грн. 00 коп.

Речових доказів по справі не має.

Відповідно до ст. 124 КПК України процесуальні витрати на залучення експерта у зв'язку з проведенням по справі судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 в розмірі 13 728 грн. 80 коп. необхідно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 365 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати службові посади в правоохоронних органах України строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробувальнням строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти цьому органу про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов заявлений ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу- задовольнити частково.

Стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь потерпілого ОСОБА_6 , РНОКПП номер НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями ОСОБА_4 , як службової особи Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції - 88 100 (вісімдесят вісім тисяч сто) грн.00 коп., та витрат на правову допомогу у розмірі 21 700 (двадцять одна тисяча сімсот)грн. 00 коп.

Стягнути з засудженого ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта у зв'язку з проведенням по справі судової психологічної експертизи № 7365 від 18.06.2021 в розмірі 13 728 (тринадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн. 80 коп.

Вирок може бути оскаржений безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1