Рішення

від 19.07.2023 по справі 916/3365/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3365/22

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Босової Ю.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: Ткаченко Є.В. на підставі ордеру;

Від відповідача: Баєнко Я.В. на підставі ордеру;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни до товариства з обмеженою відповідальністю Тіса про стягнення 755 398,03 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Юреско Наталія Георгіївна(далі по тексту ФОП Юреско Н.Г.) звернулась до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Тіса (далі по тексту ТОВ Тіса) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 755 398,03 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 457 980,00 грн., 3% річних у розмірі 55 060,080 грн. та збитків від інфляції у розмірі 242 357,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. в частині оплати вартості проданого позивачем товару.

Ухвалою суду від 14.12.2022р. заява ФОП Юреско Н.Г. про забезпечення позову була задоволена частково шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих у будь-яких банківських установах, та належать ТОВ Тіса в межах ціни позову у розмірі 755 398,03 грн. та судового збору у розмірі 11 330,97 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2022р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

ТОВ Тіса повністю заперечувало проти задоволення заявлених до нього позовних вимог, посилаючись на відсутність належних доказів поставки товару, оскільки товарно-транспортні накладні були підписані неуповноваженою особою. ТОВ Тіса було подано заяву про застосування інституту позовної давності до заявлених позивачем вимог. Відповідачем також наголошено, що у 2020р. власником підприємства став ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 , новому власнику не було нічого відомо про наявність боргу перед позивачем, оскільки вказаний борг на підприємстві не обліковувався, а, отже, підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Розділом 1 Статуту ТОВ Тіса, затвердженого рішенням загальних зборів, яке оформлено протоколом №1/2016 від 14.06.2016р., передбачено, що учасниками товариства є ОСОБА_2 та Ромашевська М.М.

Розділом 9 Статуту ТОВ Тіса передбачено, що право розпоряджатися рахунком, підпису платіжних та інших документів, підпису інших документів, що є підставою для прийняття та видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів має директор та головний бухгалтер.

01.09.2018р. між ФОП Юреско Н.Г. (Продавець) та ТОВ Тіса (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу винограду №3, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити цей товар в асортименті та кількості відповідно до видаткових накладних підписаних сторонами.

Згідно з п. 4.2 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. розрахунок за товар у розмірі 30 % від загальної вартості проводиться протягом 5 днів з моменту поставки товару, наступні 70 % оплати за поставлений товар здійснюються Покупцем протягом 60 днів з моменту постачання товару.

Положеннями п. п. 5.2, 5.3 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. визначено, що датою передання товару вважається дата, зазначена у товаросупровідних документах, накладній, підтверджена відміткою (печаткою та підписом посадової особи) Покупця. Продавець постачає товар Покупцеві на склад Покупця (Одеська область, Тарутинський район, с. Євгенівка, вул. Леніна, 52 ж). Продавець зобов`язаний нести всі витрати та ризики, пов`язані з транспортуванням товару на склад Покупця.

Відповідно до п. 11.7 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. цей договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019р., а щодо взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

ФОП Юреско Н.Г. на виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №3 від 01.09.2018р. було поставлено ТОВ Тіса виноград, загальна вартість якого складає 457 980,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а саме: №14 від 17.09.2018р. на суму 69 000,00 грн.; №15 від 18.09.2018р. на суму 69 360,00 грн.; №16 від 19.08.2018р. на суму 80 280,00 грн., №17 від 20.09.2018р. на суму 69 900,00 грн., №18 від 21.09.2018р. на суму 56 640,00 грн.; №19 від 24.09.2018р. на суму 59 400,00 грн., №20 від 25.09.2018р. на суму 53 400,00 грн.

Слід зазначити, що на всіх наданих позивачем товарно-транспортних накладних наявний підпис вантажоодержувача, тобто ТОВ Тіса, а також відтиск печатки відповідача.

Листом №8 від 24.04.2020р. ТОВ Тіса було визнано наявність перед ФОП Юреско Н.Г. заборгованості за договором №3 від 01.09.2018р. у розмірі 457 980,00 грн. Вказану заборгованість відповідач зобов`язався оплатити до 30.12.2020р.

В матеріалах справи також наявний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2018р. по 24.04.2020р., підписаний позивачем та бухгалтером відповідача, згідно якого заборгованість ТОВ Тіса перед ФОП Юреско Н.Г. за договором №3 від 01.09.2018р. складає 457 980,00 грн. На вказаному акті також наявний відтиск печатки відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.12.2021р. по справі №916/2854/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ТОВ Тіса, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Тіса від 28.09.2020р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та скасування державної реєстрації змін до відомостей про ТОВ Тіса, було відмовлено.

Листом №01-10/21 від 17.02.2023р. Тарутинською районною державною лікарнею ветеринарної медицини у відповідь на адвокатський запит представника ФОП Юреско Н.Г. було повідомлено, що ОСОБА_4 працював на посаді завідувача вінпунктом у ТОВ Тіса з 06.09.2004р. по 27.05.2021р. До вказаного листа додана копія трудової книжки ОСОБА_4 , яка також наявна в матеріалах справи.

В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_5 , який повідомляє суд про наявність господарських відносин з ФОП Юреско Н.Г. у 2018р. та про виконання замовлень з доставки винограду на склад ТОВ Тіса. Свідком повідомлено, що приймання винограду здійснював Кішлок Ю.Д. При цьому, у нотаріально посвідченій заяві свідка Кішлок Ю.Д. також підтверджує, що він приймав у 2018р. виноград від ФОП Юреско Н.Г. на складі ТОВ Тіса.

На підтвердження наявності господарських відносин з ТОВ Тіса позивачем було надано виписку по банківському рахунку від 16.08.2018р., згідно якої відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 178 980,00 грн. Вказані кошти, як було повідомлено позивачем, були перераховані відповідачем на виконання іншого договору, який у позивача не зберігся.

Листом від 22.03.2023р. Головним управлінням ДПС в Одеській області у відповідь на адвокатський запит представника ФОП Юреско Н.Г. було повідомлено, що перевірки ТОВ Тіса з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у період з 01.09.2018р. по 31.12.2022р. не проводились.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Господарським судом під час вирішення даної справи було встановлено, що 01.09.2018р. між ФОП Юреско Н.Г. та ТОВ Тіса було укладено договір купівлі-продажу винограду №3, за умовами якого позивач взяла на себе зобов`язання поставити відповідачу виноград, вартість якого мала бути оплачена останнім на умовах, визначених договором.

На підтвердження факту поставки відповідачу винограду загальною вартістю 457 980,00 грн., позивачем було надано суду товарно-транспортні накладні, на яких проставлений підпис представника ТОВ Тіса про отримання товару та відтиск печатки відповідача. При цьому, точно прочитати прізвище особи, якою було прийнято товар, не вбачається за можливе.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні 16 липня 1999 року N 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент поставки товару) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Приписами ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Верховним Судом у постанові від 29.01.2020р. по справі №916/922/19 наголошено, що суди, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Господарський суд зазначає, що товарно-транспортні накладні, перераховані по тексту рішення вище, містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особисті підписи в графі "постачальник" та "отримав", та відтиск печаток сторін.

З викладених обставин господарський суд, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати ТОВ Тіса поставленого йому товару, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог шляхом присудження до стягнення із відповідача основного боргу у розмірі 457 980,00 грн.

При цьому, суд зазначає про ненадання ТОВ Тіса взагалі будь-яких доказів на підтвердження факту вибуття печатки з володіння підприємства, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Господарським судом відхиляються доводи ТОВ Тіса про підписання товарно-транспортних накладних неуповноваженою особою, оскільки договір не визначає взагалі будь-яких вимог до повноважень особи, яка приймає товар, а, отже, особа, якій на підприємстві надано доступ до печатки товариства вважається достатньо довіреною для прийняття товару. Таким чином, наявність або відсутність у Статуту положень, які визначають обсяг повноваження директора та головного бухгалтера, не можуть звільняти відповідача від обов`язку здійснити оплату вартості отриманого товару.

Крім того, судом враховано, що Кішлок Ю.Д., який працював на посаді завідувача вінпунктом у ТОВ Тіса з 06.09.2004р. по 27.05.2021р.,у заяві свідка підтвердив факт отримання товару від позивача у 2018р., у зв`язку з чим, у суду відсутні сумніви щодо реальності здійснених господарських операцій.

Верховним Судом у постанові від 24.10.2019р. по справі № 904/3315/18 наголошено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Господарський суд зауважує, що питання необхідності застосування принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) у випадку, якщо поведінка сторони не відповідає її попереднім заявам неодноразово досліджувалось Верховним Судом у постанові від 06.12.2019. по справі №910/353/19, у постанові від 07.11.2019р. по справі №910/12484/18, у постанові від 14.05.2020р. по справі №910/7515/19, у постанові від 19.02.2020р. по справі №915/411/19.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 28.01.2020р. по справі №910/15489/18 також було наголошено про необхідність надання оцінки поведінці сторін з урахуванням принципу добросовісності, з якого походить доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), під час вирішення питання наявності правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору підряду.

Поведінка ТОВ Тіса у даному випадку не відповідає принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки у листі №8 від 24.04.2020р. відповідачем було визнано наявність заборгованості за договором №3 від 01.09.2018р. у розмірі 457 980,00 грн. Проте, під час розгляду судом даної справи поведінка відповідача відрізнялась від раніше зроблених заяв.

Господарським судом також відхиляються доводи ТОВ Тіса про придбання статутного капіталу особою, якою нічого не було відомо про наявність заборгованості перед позивачем, оскільки стороною спірних правовідносин виступає товариство, яким не було належним чином виконано прийняті на себе зобов`язання. При цьому, правовідносини між попереднім та новим власниками товариства регулюються умовами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Тіса. Слід зазначити, що на право ФОП Юреско Н.Г. отримати вартість поставленого товару зміна складу учасників ТОВ Тіса жодним чином не впливає.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 55 060,080 грн. та збитків від інфляції у розмірі 242 357,23 грн., які були нараховані по кожній поставці окремо. Слід зазначити, що останній днем нарахування відсотків річних є 30.10.2022р., останнім місяцем, показники інфляції за який були враховані позивачем, є жовтень 2022р.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд дійшов висновку про наявність помилок у здійсненому позивачем розрахунку, який полягає у неврахуванні вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки позивачем не було перенесено дати оплати товару на наступний день, якщо він припадав на вихідний, у випадку розрахунку 5-денного строку для оплати 30% від вартості товару та 60-денного строку для оплати 70% від вартості товару. При цьому, у розрахунку збитків від інфляції наявні окремі арифметичні помилки.

З викладених обставин, господарський суд здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції дійшов висновку, що правильним розміром 3% річних є сума 54 806,01 грн., збитків від інфляції - 241 237,60 грн. Наведене має наслідком необхідність часткового задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог у названій частині шляхом присудження до стягнення із ТОВ Тіса 3% річних у розмірі 54 806,01 грн. та збитків від інфляції у розмірі 241 237,60 грн.

При цьому, заява ТОВ Тіса про застосування інституту позовної давності до заявлених позивачем вимог господарським судом відхиляється з огляду на наступне.

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. ч. 3, 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Слід зазначити, що до вимог про стягнення основного боргу, відсотків річних та збитків від інфляції застосовується позовна давність тривалістю три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України „Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 №211 від 11.03.2020р. на усій території України з 12.03.2020р. було встановлено карантин.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

В подальшому дія карантину, згідно постанов Кабінету Міністрів України, була продовжена із запровадженням нових обмежень з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19. Слід зазначити, що запровадження на території України карантину є загальновідомою обставиною та не потребує доказування.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020р.) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559,681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вимоги чинного законодавства, якими встановлено, що строки, визначені ст. 257 ЦК України продовжувалися на строк дії карантину, суд зазначає, що трирічний строк оплати товару, поставленого у вересні 2018р., сплинув восени 2021р., тобто в період дії карантину, а, отже, строки позовної давності позивачем пропущені не були. Крім того, суд додатково зазначає, що в результаті надання листа, яким відповідачем було визнано борг, мало місце переривання позовної давності. При цьому, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки позовної давності також продовжуються.

Таким чином, підстави для застосування інституту позовної давності до заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог відсутні.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог шляхом присудження до стягнення із ТОВ Тіса заборгованості у розмірі 457 980,00 грн., 3% річних у розмірі 54 806,01 грн., збитків від інфляції у розмірі 241 237,60 грн. В іншій частині позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про вжиття заходів забезпечення позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Враховуючи часткове задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог, підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду від 14.12.2022р., відсутні.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для розподілу між сторонами витрат на правову допомогу у розмірі 47 556,00 грн., клопотання про розподіл яких було заявлено позивачем, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 14.11.2022р., укладений між ФОП Юреско Н.Г. та адвокатським об`єднанням „Полонський і партнери, згідно з п. 1.2 якого зміст правової допомоги полягає у представництві інтересів позивача у суді по справі про стягнення із ТОВ Тіса заборгованості за договором купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р.

У додатковій угоді №1 від 14.11.2022р. до договору про надання правової допомоги від 14.11.2022р. позивачем та адвокатським об`єднанням „Полонський і партнери було визначено вартість послуг, які надаються позивачу, наприклад, написання позовної заяви 10 000,00 грн., складення процесуальних документів різного типу 1254,00 грн. за один документ, участь у судовому засіданні 2000,00 грн. При цьому, у додатковій угоді передбачено, що оплата гонорару здійснюється протягом 5 банківських днів після отримання клієнтом рахунку від об`єднання про сплату гонорару.

Адвокатом, яка безпосередньо надавала правову допомогу ФОП Юреско Н.Г., було складено звіт про хід та результати виконаного доручення та опис виконаних робіт, згідно яких вартість правової допомоги складає 47 556,00 грн., та включає в себе наступну правову допомогу: написання позовної заяви 10 000,00 грн., написання заяви про забезпечення позову 1254,00 грн.; написання клопотань/заяв по справі (залучення доказів, заперечення на заяву про застосування позовної давності, адвокатський запит, відповідь на відзив) - всього 12 540,00 грн.; вивчення договору та інших документів 1254,00 грн., надання консультації позивачу 2580,00 грн., участь у 9 судових засіданнях та участь у призначеному судом засіданні на 10.07.2023р. 20 000,00 грн.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення заявлених позивачем вимог, господарський суд, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу саме на якого процесуальний закон покладає обов`язок доводити не співмірність заявлених до стягнення витрата на правову допомогу, доходить висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 45 000,00 грн., розмір яких є пропорційний розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 238, 240, ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Тіса /68515, Одеська обл., Болградський район, с. Євгенівка, вул. Т.Г. Шевченка, буд. 52Ж; ідентифікаційний код 31277957/ на користь фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни / АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 / суму основного боргу у розмірі 457 980,00 грн. /чотириста п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят грн. 00 коп./, 3% річних у розмірі 54 806,01 грн. /п`ятдесят чотири тисячі вісімсот шість грн. 01 коп./, збитки від інфляції у розмірі 241 237,60 грн. /двісті сорок одна тисяча двісті тридцять сім грн. 60 коп./, судовий збір у розмірі 12 548,62 грн. /дванадцять тисяч п`ятсот сорок вісім грн. 62 коп./, витрати на правову допомогу у розмірі 45 000,00 грн. /сорок п`ять тисяч грн. 00 коп./.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 31 липня 2023 р.

Суддя С.П. Желєзна