Постанова

від 19.10.2023 по справі 916/3365/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3365/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Арустамян К.А.

за участю представників сторін у справі:

Від Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни - адвокат Ткаченко Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса»

на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 31.07.2023

по справі №916/3365/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса»

про стягнення 755 398,03 грн.,

ВСТАНОВИВ

Описова частина.

Фізична особа-підприємець Юреско Наталія Георгіївна звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 755 398,03 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 457 980,00 грн., 3% річних у розмірі 55 060,080 грн. та збитків від інфляції у розмірі 242 357,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. в частині оплати вартості проданого позивачем товару.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на користь Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни суму основного боргу у розмірі 457 980,00 грн., 3% річних у розмірі 54 806,01 грн., збитки від інфляції у розмірі 241 237,60 грн., судовий збір у розмірі 12 548,62 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 45 000,00 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Дане рішення обґрунтовано тим, що в матеріалах справи містяться докази поставки позивачем відповідачу винограду загальною вартістю 457 980,00 грн. Однак, в матеріалах справи відсутні докази оплати ТОВ «Тіса» поставленого йому товару, тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог шляхом присудження до стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 457 980,00 грн.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що у зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було правомірно нараховано відповідачу до сплати 3% річних та збитки від інфляції. Однак суд першої інстанції здійснив перерахунок 3% річних та збитків від інфляції, дійшов висновку, що правильним розміром 3% річних є сума 54 806,01 грн., збитків від інфляції - 241 237,60 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі № 916/3365/22.

Апелянт зазначив, що позивачем не виконані вимоги ч. 1 ст. 74 ГПК України та не доведено належними та допустимими доказами факту поставки продукції відповідачу, однак суд визнав вказані обставини доведеними, що стало можливим у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та здійснено всупереч сталій практиці Верховного Суду.

Апелянт послався на те, що у постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 Верховний Суд встановив, що для підтвердження факту проведення спірної господарської операції суду необхідно з`ясувати: 1. чи відображались господарські операції зі спірних поставок товару протягом періоду поставки на підставі видаткових накладних в податковому обліку продавця та покупця (сторін спору); 2. чи отримувались покупцем податкові накладні (йдеться про реєстрацію ПН в ЄРПН); 3. чи відображались у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця такі податкові накладні; 4. чи формувався відповідачем, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних; 5. чи подавалися покупцем уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту продавцем за оспорюваними накладними.

На думку відповідача, в межах даної справи позивачем не доведено наявності жодної обставини поставки товару, проте суд визнав ці обставини доведеними, що призвело до проголошення рішення, яке не ґрунтується на чинних положеннях Закону.

Відповідач зазначив, що використані в якості доказів ТТН в графі «вантажоодержувач» містять підпис іншої особи, відмінної від особи директора, який мав повноваження на момент можливого підписання вказаних ТТН згідно відомостей з ЄДРПОУ. Так у договорі та вказаних ТТН зазначені різні підписи, договір підписано особою з ініціалами ім`я та по-батькові «В.Д,», у той час як в копіях ТТН зазначено ініціали «Ю.Д.». Статут позивача не містить положення про наявність повноважень на представництво інтересів товариства без довіреності інших, ніж директор, осіб. Відсутні такі повноваження і у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Крім того, апелянт зазначив, що відповідно до ст. 581 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність печатки на документах не несе будь-яких правових наслідків, які б свідчили про дійсність проведення господарської операції. Частина 3 вказаної статті встановлює, що «наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Наразі немає будь-якого встановленого Законом порядку, який би унеможливлював виготовлення печатки будь-якого підприємства будь-якою особою, та відсутні будь-які спеціальні вимоги для осіб щодо виготовлення печатки шляхом отримання послуг суб`єктів господарювання, які надають послуги із виготовлення печаток та/або штампів. Тому безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що доказом дійсності проведення господарської операції є проставлення на ТТН печатки ТОВ «Тіса».

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі № 916/3365/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

09.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі № 916/3365/22.

Позивач не погоджується з доводами, викладеними у апеляційні скарзі ТОВ «Тіса» та вважає їх необґрунтованими.

Позивач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17 відсутні висновки, на які посилається відповідач.

Позивач також зазначає, що Юреско Н.Г. зареєстрована як фізична особа-підприємець, до якої застосовується спрощена система оподаткування, обліку та звітності, і відноситься до третьої групи платників єдиного податку, ФОП Юреско Н.Г. не зареєстрована як платник податку з ПДВ та не має права на складання податкових накладних.

На думку позивача, він надав всі докази на підтвердження факту поставки продукції відповідачу, а саме: копію договору №3 купівлі-продажу винограду, укладеного між ФОП Юреско Н.Г. та ТОВ «Тіса»; копії ТТН про прийняття товару відповідачем без зауважень; акт звіряння взаємних розрахунків, підписаний сторонами, що підтверджує наявність боргу з боку відповідача; гарантійний лист від 24.04.2020, підписаний директором ТОВ «Тіса» ОСОБА_3., відповідно до якого товариство зобов`язується здійснити погашення боргу за договором до 30.12.2020; заяви свідків ОСОБА_1., (водій який поставляв товар на підприємство ТОВ «Тіса») та ОСОБА_2 (завідувач вінпункту ТОВ «Тіса», який приймав товар).

Позивач вказує, що надання даних доказів свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене вище, позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ТІСА» відмовити повністю, а рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 у справі № 916/3365/22 залишити без змін.

Разом з відзивом відповідач надав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу з відповідача/апелянта ТОВ «Тіса» на користь ФОП Юреско Н.Г. у розмірі 19 500,00 грн.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3365/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2023.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 916/3365/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі № 916/3365/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3365/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3365/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі № 916/3365/22; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 09.10.2023; призначено справу № 916/3365/22 до розгляду на 19 жовтня 2023 року о 11:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

19.10.2023 у судовому засіданні прийняла участь представник Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни - адвокат Ткаченко Є.В.

Представник апелянта у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином.

Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023, якою призначено справу № 916/3365/22 до розгляду на 19 жовтня 2023 року о 11:00, була отримана апелянтом 22.09.2023.

Крім того, 19.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про відкладення розгляду справи. Дане клопотання обґрунтовано тим, що представник апелянта адвокат Баєнко Я.В. не зможе бути присутнім у судовому засіданні по справі №916/3365/22 у зв`язку з участю в якості захисника при проведенні невідкладних слідчих дій на підприємстві, з яким у нього укладено договір про надання правової допомоги.

Представник апелянта також послався на те, що його лише 19.10.2023 було ознайомлено із відзивом на апеляційну скаргу та клопотанням про стягнення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з чим він просить надати можливість скористатися правом на надання відповіді на відзив.

Колегія суддів залишила без задоволення клопотання ТОВ «Тіса» про відкладення розгляду справи ухвалою у протокольній формі з огляду на наступне.

Відповідно до ч.11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника апелянта на те, що він приймає участь у невідкладних слідчих діях, адже до клопотань не долучено жодних доказів на підтвердження цих обставин та вони базуються виключно на заявах самого адвоката Баєнко Я.В. Однак самі лише посилання представника не є належними та достовірними доказами неможливості його участі у судовому засіданні.

Щодо посилання апелянта на те, що він отримав відзив лише 19.10.2023, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі представник апелянта адвокат Баєнко Я.В. зазначи свою адресу електронної пошти, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з відзивом позивач надав докази, а саме роздруківку з електронної пошти щодо направлення такого відзиву на адресу електронної пошти представника відповідача адвоката Баєнко Я.В., яку він сам зазначив в апеляційній скарзі. З даної роздруківки вбачається, що представник позивача адвокат Ткаченко Є.В. направила на електронну пошту представника відповідача адвоката Баєнко Я.В. відзив на апеляційну скаргу у справі №916/3365/22 з додатками (клопотання про стягнення витрат на правову допомогу з додатками (звіт, докази направлення звіту, опис виконаних робіт).

Однак з даної роздруківки не вбачається дата направлення даного відзиву.

З метою встановлення даних обставин, колегія суддів у судовому засіданні дослідила відомості з електронної пошти представника ФОП Юреско Н.Г., адвоката Ткаченко Є.В., щодо дати та часу направлення нею відзиву та заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу на електронну адресу представника ТОВ «Тіса» адвоката Баєнко Я.В. та встановила, що дані документи були направлені ще 07.10.2023 о 16:00 (протокол судового засідання від 19.10.2023).

Колегія суддів для даного випадку враховує вимоги ч. 7, 8 ст. 120 ГПК України, якими передбачено: Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

В той же час, представник апелянта не надав жодних належних та достовірних доказів того, що він отримав відзив на апеляційну скаргу з додатками на електронну пошту тільки 19.10.2023 за наявності підтверджених доказами обставин направлення електронною поштою вказаного відзиву представнику відповідача ще 07.10.2023.

Тому колегія суддів не приймає до уваги посилання представника апелянта на те, що він отримав такий відзив лише 19.10.2023.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Тобто законодавець не пов`язує можливість перегляду рішення суду першої інстанції з наявністю чи відсутністю відзиву на апеляційну скаргу.

Крім того, Господарським процесуальним кодексом України в межах апеляційного провадження у спрощеній процедурі взагалі не передбачено надання відповіді на відзив на апеляційну скаргу, тому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що йому необхідний час для надання відповіді на відзив, як поважну причину для відкладення розгляду апеляційної скарги.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 19.10.2023, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу №916/3365/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою розгляду апеляційної скарги у даній справі у розумні строки, в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд справи №916/3365/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у встановлений законом строк.

Фактичні обставини, встановлені судом.

01.09.2018 між ФОП Юреско Н.Г. (Продавець) та ТОВ «Тіса» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу винограду №3, відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити цей товар в асортименті та кількості відповідно до видаткових накладних підписаних сторонами.

Відповідно до п. 3.1. Договору продавець зобов`язується, окрім іншого, продати (передати) покупцеві виноград на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.2. Договору покупець зобов`язується прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплату товару за даним договором проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок продавця по факту постачання товару.

Згідно з п. 4.2 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018 розрахунок за товар у розмірі 30 % від загальної вартості проводиться протягом 5 днів з моменту поставки товару, наступні 70 % оплати за поставлений товар здійснюються Покупцем протягом 60 днів з моменту постачання товару.

Положеннями п. п. 5.2, 5.3 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018 визначено, що датою передання товару вважається дата, зазначена у товаросупровідних документах, накладній, підтверджена відміткою (печаткою та підписом посадової особи) Покупця. Продавець постачає товар Покупцеві на склад Покупця (Одеська область, Тарутинський район, с. Євгенівка, вул. Леніна, 52 ж). Продавець зобов`язаний нести всі витрати та ризики, пов`язані з транспортуванням товару на склад Покупця.

Відповідно до п. 6.2. Договору продавець зобов`язується виписати на кожну партію товару накладну, де зазначає: кількість, асортимент, ціна одиниці товару і загальну суму партії товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору за порушення умов договору винувата сторона сплачує передбачений договором і законодавством санкції (неустойка, пеня, штраф) і відшкодовує завдані ним збитки.

Пунктом 10.5. Договору встановлено, що нарахування санкцій (неустойки) за прострочення виконання зобов`язання проводиться до дати його повного виконання.

Відповідно до п. 10.5 Договору, продавець є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до п. 11.7 договору купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018р. цей договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019р., а щодо взаєморозрахунків - до їх повного виконання.

ФОП Юреско Н.Г. на виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором №3 від 01.09.2018 було поставлено ТОВ «Тіса» виноград, загальна вартість якого складає 457 980,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а саме:

- №14 від 17.09.2018 на суму 69 000,00 грн.;

- №15 від 18.09.2018 на суму 69 360,00 грн.;

- №16 від 19.08.2018 на суму 80 280,00 грн.;

- №17 від 20.09.2018 на суму 69 900,00 грн.;

- №18 від 21.09.2018 на суму 56 640,00 грн.;

- №19 від 24.09.2018 на суму 59 400,00 грн.;

- №20 від 25.09.2018 на суму 53 400,00 грн.

На всіх наданих позивачем товарно-транспортних накладних наявний підпис представника вантажоодержувача, тобто ТОВ «Тіса», а також відтиск печатки відповідача.

Гарантійним листом №8 від 24.04.2020 ТОВ «Тіса» було визнано наявність перед ФОП Юреско Н.Г. заборгованості за договором №3 від 01.09.2018 у розмірі 457 980,00 грн. Вказану заборгованість відповідач зобов`язався оплатити до 30.12.2020. Гарантійни лист підписаний особисто директором ТОВ «Тіса» - ОСОБА_3. та скріплений печаткою відповідача.

В матеріалах справи також наявний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2018 по 24.04.2020, підписаний позивачем та бухгалтером відповідача, згідно якого заборгованість ТОВ «Тіса» перед ФОП Юреско Н.Г. за договором №3 від 01.09.2018 складає 457 980,00 грн. На вказаному акті також наявний відтиск печатки відповідача.

В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява свідка ОСОБА_1 , який повідомляє суд про наявність господарських відносин ТОВ «Тіса» з ФОП Юреско Н.Г. у 2018 року та про виконання замовлень з доставки винограду на склад ТОВ «Тіса» на власному авто марки КАМАЗ державний номер НОМЕР_1 . Свідком повідомлено, що приймання винограду здійснював ОСОБА_2 , який займав посаду завідувача вінпункту.

У нотаріально посвідченій заяві свідка ОСОБА_2 повідомляється, що він з 2004 по 2021 рік працював у ТОВ «Тіса» на посаді завідувача винпункту, в його обов`язки входило прийняття товару від постачальників, зокрема від ФОП Юреско Наталії Георгіївни. Також в даній заяві зазначено, що в 2018 році ОСОБА_2 приймав виноград від ФОП Юреско Н.Г., товар привозив водій ОСОБА_1 ФОП Юреско Н.Г. поставляла товар не тільки у 2018 році, а і раніше. Приймання товару завжди здійснювалося по товарно-транспортним накладним, після проведення лабораторних аналізів винограду працівниками лабораторії, яка знаходилась на території складу. При прийманні товару він (ОСОБА_2) підписував товарно-транспортні накладні та ставив печатку підприємства. Свідок зазначив, що він не пам`ятає, щоб він приймав товар від ФОП Юреско Н.Г. з якимись зауваженнями щодо якості та кількості товару. Крім того, свідок вказав, що директором ТОВ «Тіса» у 2018 році працював його рідний брат ОСОБА_3.

Листом №01-10/21 від 17.02.2023 Тарутинською районною державною лікарнею ветеринарної медицини у відповідь на адвокатський запит представника ФОП Юреско Н.Г. було повідомлено, що ОСОБА_2 працював на посаді завідувача вінпунктом у ТОВ «Тіса» з 06.09.2004 по 27.05.2021. До вказаного листа додана копія трудової книжки ОСОБА_2, яка також наявна в матеріалах справи.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За умовами ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Як було встановлено вище, 01.09.2018 між ФОП Юреско Н.Г. та ТОВ «Тіса» було укладено договір купівлі-продажу винограду №3, за умовами якого позивач взяла на себе зобов`язання поставити відповідачу виноград, вартість якого мала бути оплачена останнім на умовах, визначених договором.

На підтвердження факту поставки відповідачу винограду загальною вартістю 457 980,00 грн., в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні.

Надавши оцінку даним доказам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16 липня 1999 року N 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями, в редакції чинній на момент поставки товару) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Товарно-транспортні накладні, перераховані по тексту рішення вище, містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особисті підписи в графі "постачальник" та "отримав", та відтиск печаток сторін.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта про підписання товарно-транспортних накладних неуповноваженою особою, оскільки договір не визначає взагалі будь-яких вимог до повноважень особи, яка приймає товар, а, отже, особа, якій на підприємстві довірено приймати товар від постачальників відповідно до повноважень та займаної посади, надано доступ до печатки товариства вважається достатньо довіреною для прийняття товару.

Крім того, ОСОБА_2, який працював на посаді завідувача вінпунктом у ТОВ «Тіса» з 06.09.2004 по 27.05.2021,у заяві свідка підтвердив факт отримання товару від позивача у 2018, факт підписання ним ТТН та проставлення на них печатки ТОВ «Тіса» у зв`язку з чим у суду відсутні сумніви щодо реальності здійснених господарських операцій.

Верховним Судом у постанові у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018 зроблено наступний висновок: «відсутність у видатковій накладній № 15025 від 21.06.2017 назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на видатковій накладній № 15025 від 21.06.2017 є свідченням участі ТОВ "Проскан", як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною. Відсутність реквізитів довіреності (на підставі якої діяли уповноважені особи відповідача при прийнятті товару) в накладній також не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки. їх відсутність за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.»

Даний висновок підтверджує належність наявних в матеріалах справиТТН.

Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 по справі №916/922/19 наголошено, що суди, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).

Як зазначено у постанові від 29.01.2020 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/922/19, п. 7.7. встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та. враховуючи, шо відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні-). Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

В той же час відповідачем не надано доказів звернення до правоохоронних органів за фактом викрадення, втрати чи незаконного використання печатки ТОВ «ТІСА», стороною відповідача не ставилось питання у Господарському суді Одеської області про проведення судової технічної експертизи щодо використаної на договорі купівлі-продажу винограду № З, ТТН, гарантійному листі та акті звіряння печатки ТОВ «Тіса».

Посилання апелянта на те, що використання печатки не є обов`язковим, не приймається колегією суддів до уваги, адже у даному випадку сторони вже використали таку печатку, скріпивши нею договір купівлі-продажу винограду № З, ТТН, гарантійний лист та акт звіряння, що підтверджує факт використання підприємством печатки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи ТТН у сукупності з іншими документами (Гарантійний лист, акт звіряння розрахунків, заяви свідків), є належними доказами поставки позивачем відповідачу товару на суму 457 980,00 грн.

Верховним Судом у постанові від 24.10.2019 по справі № 904/3315/18 наголошено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зазначений принцип лежить в основі доктрини contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Питання необхідності застосування принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) у випадку, якщо поведінка сторони не відповідає її попереднім заявам, неодноразово досліджувалось Верховним Судом у постанові від 06.12.2019. по справі №910/353/19, у постанові від 07.11.2019 по справі №910/12484/18, у постанові від 14.05.2020 по справі №910/7515/19, у постанові від 19.02.2020 по справі №915/411/19.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 28.01.2020 по справі №910/15489/18 також було наголошено про необхідність надання оцінки поведінці сторін з урахуванням принципу добросовісності, з якого походить доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), під час вирішення питання наявності правових підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору підряду.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що поведінка ТОВ «Тіса» у даному випадку не відповідає принципу "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки у Гарантійному листі №8 від 24.04.2020 відповідачем було визнано наявність заборгованості за договором №3 від 01.09.2018 у розмірі 457 980,00 грн. Проте, під час розгляду судом даної справи поведінка відповідача відрізнялась від раніше зроблених заяв.

Також безпідставним є посилання відповідача про придбання статутного капіталу особою, якою нічого не було відомо про наявність заборгованості перед позивачем, адже стороною спірних правовідносин виступає товариство, яким не було належним чином виконано прийняті на себе зобов`язання.

В свою чергу, правовідносини між попереднім та новим власниками (керівними органами) товариства регулюються умовами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Тіса».

В той же час на право ФОП Юреско Н.Г. отримати вартість поставленого товару зміна складу учасників ТОВ «Тіса» жодним чином не впливає.

З огляду на викладені вище обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати ТОВ «Тіса» поставленого йому товару, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог шляхом присудження до стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 457 980,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару позивачем, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано відповідачу до сплати 3% річних у розмірі 55 060,080 грн. та збитків від інфляції у розмірі 242 357,23 грн., які були нараховані по кожній поставці окремо.

У даному випадку, суд першої інстанції вірно визначив, що позивач при здійсненні розрахунку 3% річних здійснив помилку, яка полягає у неврахуванні вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки позивачем не було перенесено дати оплати товару на наступний день, якщо він припадав на вихідний, у випадку розрахунку 5-денного строку для оплати 30% від вартості товару та 60-денного строку для оплати 70% від вартості товару. Крім того, суд першої інстанції вірно визначив наявність арифметичних помилок у наведеному позивачем розрахунку збитків від інфляції.

Колегія суддів погоджується з висновку суду першої інстанції про те, що правильним розміром 3% річних є сума 54 806,01 грн., збитків від інфляції - 241 237,60 грн. Тому позовні вимоги у названій частині підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення із ТОВ «Тіса» 3% річних у розмірі 54 806,01 грн. та збитків від інфляції у розмірі 241 237,60 грн.

Колегія суддів також зазначає, що апелянт жодним чином не посилався на наявність помилок в розрахунку 3% річних та збитків від інфляції, не наводив контррозрахунок.

Щодо заяви ТОВ «Тіса» про застосування інституту позовної давності до заявлених позивачем вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року установлено на всій території Україну карантин.

Дію карантину було неодноразово продовжено:

- з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №500;

- з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року №760, від 13 жовтня 2020 року №956, від 9 грудня 2020 року №1236;

- з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету стрів України від 17 лютого 2021 року №104, від 21 квітня 2021 року №405, від 16 червня 2021 року №611, від 11 серпня 2021 року №855, від 22 вересня 2021 року №981, від 11 жовтня 2021 року №1066, від 20 жовтня 2021 року №1096, від 25 жовтня 2021 року №1102, від 24 листопада 2021 року №1240, від 29 листопада 2021 року №1237, від 2 грудня 2021 року №1246, від 15 грудня 2021 року №1336, від 29 грудня 2021 року №1407 від 30 грудня 2021 року №1432, від 30 грудня 2021 року №1435, від 12 січня 2022 року №1, від 9 лютого 2022 року №140, від 23 лютого 2022 року №229, від 11 березня 2022 року №249, від 18 березня 2022 року №311, від 19 березня 2022 року №318, від 26 березня 2022 року №369, від 26 березня 2022 року №372, від 29 квітня 2022 року №488, від 17 травня 2022 року №594, від 17 травня 2022 року №597, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423, від 4 лютого 2023 року №97.

Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи вимоги чинного законодавства, якими встановлено, що строки, визначені ст. 257 ЦК України продовжувалися на строк дії карантину, суд зазначає, що трирічний строк звернення до суду з позовом щодо оплати товару, поставленого у вересні 2018 року, сплинув восени 2021 року, тобто в період дії карантину, а, отже, строки позовної давності позивачем пропущені не були. Крім того, суд додатково зазначає, що в результаті надання листа, яким відповідачем було визнано борг, мало місце переривання позовної давності. При цьому, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки позовної давності також продовжуються.

Таким чином, підстави для застосування інституту позовної давності до заявлених ФОП Юреско Н.Г. позовних вимог відсутні. Апелянт жодним чином не заперечував проти такого висновку суду першої інстанції.

Щодо наявності підстав для розподілу між сторонами витрат на правову допомогу у розмірі 47 556,00 грн., клопотання про розподіл яких було заявлено позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 14.11.2022, укладений між ФОП Юреско Н.Г. та адвокатським об`єднанням «Полонський і партнери», згідно з п. 1.2 якого зміст правової допомоги полягає у представництві інтересів позивача у суді по справі про стягнення із ТОВ «Тіса» заборгованості за договором купівлі-продажу винограду №3 від 01.09.2018.

У додатковій угоді №1 від 14.11.2022 до договору про надання правової допомоги від 14.11.2022 позивачем та адвокатським об`єднанням «Полонський і партнери» було визначено вартість послуг, які надаються позивачу, наприклад, написання позовної заяви - 10 000,00 грн., складення процесуальних документів різного типу - 1254,00 грн. за один документ, участь у судовому засіданні - 2000,00 грн. При цьому, у додатковій угоді передбачено, що оплата гонорару здійснюється протягом 5 банківських днів після отримання клієнтом рахунку від об`єднання про сплату гонорару.

Адвокатом, яка безпосередньо надавала правову допомогу ФОП Юреско Н.Г., було складено звіт про хід та результати виконаного доручення та опис виконаних робіт, згідно яких вартість правової допомоги складає 47 556,00 грн., та включає в себе наступну правову допомогу: написання позовної заяви - 10 000,00 грн., написання заяви про забезпечення позову - 1254,00 грн.; написання клопотань/заяв по справі (залучення доказів, заперечення на заяву про застосування позовної давності, адвокатський запит, відповідь на відзив) - всього 12 540,00 грн.; вивчення договору та інших документів - 1254,00 грн., надання консультації позивачу - 2580,00 грн., участь у 9 судових засіданнях та участь у призначеному судом засіданні на 10.07.2023р. - 20 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказала, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене вище, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, саме на якого процесуальний закон покладає обов`язок доводити не співмірність заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 45 000,00 грн., розмір яких є пропорційний розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, апелянт у своїй скарзі не навів жодних доводів в цій частині.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі №916/3365/22 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі №916/3365/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Крім того, колегією суддів було зазначено вище, що разом з відзивом відповідач надав клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі №916/3365/22 (вх.3208/23 від 09.10.2023), в якому просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу з відповідача/апелянта ТОВ «ТІСА» на користь ФОП Юреско Н.Г. у розмірі 19 500,00 грн.

Згідно п. 3 ч. 1, 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за доцільне призначити клопотання Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному господарському суді у справі №916/3365/22 (вх.3208/23 від 09.10.2023) до розгляду у судовому засіданні.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 269-271, 276, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіса» на рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі №916/3365/22 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 19.07.2023 по справі №916/3365/22 - залишити без змін.

3.Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4.Призначити розгляд клопотання Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в апеляційносу господарському суді у справі №916/3365/22 (вх.3208/23 від 09.10.2023) у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на 02 листопада 2023 року о 12:45.

5.Засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх.

6.Явка представників учасників справи не є обов`язковою.

7.Роз`яснити учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами.

8.Роз`яснити учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

9.Запропонувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Тіса» у строк до 30.10.2023 надати до Південно-західного апеляційного господарського суду заперечення на клопотання Фізичної особи-підприємця Юреско Наталії Георгіївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/3365/22.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.10.2023.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран