Постанова
від 01.08.2023 по справі 360/2751/21
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2023 року справа №360/2751/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді доповідача Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 360/2751/21 (головуючий І інстанції О.В. Ірметова) за позовом адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 07.05.2018 № 1222/9020/9020 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.05.2018;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 , з виплатою усієї заборгованості за період її несплати, починаючи з 01.05.2018.В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та з 01.05.2018 йому припинено виплату щомісячних страхових виплат. Для з`ясування підстав невиплати щомісячних страхових виплат до відповідача було направлено адвокатський запит, на який було надано відповідь № 3182/02-17 від 17.12.2020. Фонд соціального страхування повідомив, що 14.02.2018 потерпілий звернувся із заявою про зміну адреси фактичного перебування. Біловодським відділенням прийнято рішення, оформлене відповідною постановою про відмову у соціальній виплаті ОСОБА_1 .

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області від 07.05.2018 № 1222/9020/9020 «При припинення щомісячної страхової виплати».

Зобов`язано Біловодське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з виплатою позивачу заборгованості з 01.05.2018.

Вирішено питання судових витрат по справі.

Не погодившись з судовим рішенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Позивач, як внутрішньо переміщена особа в травні 2016 року звернувся із заявою щодо продовження страхових виплат до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Станично - Луганському районі. Станично - Луганським відділенням управління проведено страхові виплати за період з 01.12.2014 по 30.09.2017 включно та одночасно був проведений перерахунок щомісячної страхової виплати з 01.03.2014.

В зв`язку із зміною структури управління справу про страхові виплати ОСОБА_1 було передано до Біловодського відділення управління. Біловодським відділенням управління щомісячні страхові виплати позивачу було подовжено з 01.10.2017 та виплачено раніше нараховану, але не виплачену щомісячну страхову виплату за період з 01.07.2014 по 30.11.2014.

14.02.2018 позивач звернувся з заявою щодо зміни фактичного місця проживання (перебування) та надав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до Біловодського відділення управління з новою адресою тимчасового перебування.

Біловодське відділення отримало рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яке оформлено витягом з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам від 04.05.2018 №107 про відмову в соціальній виплаті ОСОБА_1 .

На підставі вищезазначеного рішення та п. 3 ст. 46 Закону України № 1105, Біловодське відділення винесло постанову № 1222/9020/9020 від 07.05.2018 про припинення щомісячних страхових виплат позивачу з 01.05.2018.

В подальшому із заявою про продовження щомісячних страхових виплат за місцем свого фактичного проживання (перебування) до відділень управління, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, ОСОБА_1 не звертався.

За таких обставин, нарахування щомісячних страхових виплат позивачу за період з 01.05.2018 по теперішній час управлінням та його відділеннями не здійснювалось.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2023 допущено заміну відповідача у справі - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, однак суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП "Діловодство спеціалізованого суду".

Верховний Суд листом від 19.08.2022 № 2097/0/2-22 на лист вх. № 1730/0/1-22 щодо надання Науково-консультативною радою при Верховному Суді висновку з питань, пов`язаних з електронним адміністративним судочинством повідомив, що підстав для звернення до НКР щодо надання вченими-членами НКР наукових висновків немає. Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).

Відповідно до листів Державної судової адміністрації України від 01.08.2018 № 15-14040/18, від 13.09.2018 № 15-17388/18 судами забезпечено сканування та експортування в підсистему "Електронний суд" матеріалів всіх судових справ, як перебували в провадженні суддів станом на 01.08.2018. Тобто вказана підсистема містить усі матеріали судової справи.

Отже, враховуючи зазначені листи, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі "Електронний суд".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою.

Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потребі у додаткових видах допомоги серії 2-20СУ № 038016 позивачу встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково.

Позивач перебував на обліку як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та отримував страхові виплати з 01.12.2014 по 30.09.2017 у відділенні виконавчої дирекції Фонду в Станично-Луганському районі.

Постановою Станично-Луганського відділення управління виконавчої дирекції фонду у Луганській області від 06 жовтня 2017 року № 1277/9020/9020/ «Про припинення щомісячної страхової виплати», припинено потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату, причина припинення: передача справ згідно наказу від 05.10.2017 № 379.

Постановою Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 18 жовтня 2017 року № 1222/9020/9020/ «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати», продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в розмірі 1303,24 грн з 01 жовтня 2017.

14 лютого 2018 року позивач звернувся із заявою щодо зміни фактичного місця проживання та надав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до Біловодського відділення управління з новою адресою тимчасового перебування.

Біловодське відділення отримало рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яке оформлено витягом з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам від 04.05.2018 № 107 про відмову в соціальній виплаті ОСОБА_1 .

На підставі вищезазначеного рішення та п. 3 ст. 46 Закону України № 1105, Біловодське відділення винесло постанову № 1222/9020/9020 від 07.05.2018 про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що припинення позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, або підстав, передбачених іншим законом.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" .

Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.

За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.

Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.

У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.

Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати позивачу припинено з 01.05.2018 на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат, яке оформлено витягом з протоколу засідання комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 04.05.2018 № 107 про відмову в соціальній виплаті ОСОБА_1 та п. 3 ст. 46 Закону України № 1105, Біловодське відділення винесло постанову № 1222/9020/9020 від 07.05.2018 про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 .

Водночас, статтею 46 Закону № 1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат з зазначених підстав. Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.

Посилання відповідача на п. 6 ч. 1 ст.46 Закону яким можуть бути визначені інші підстави для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг, є помилковим, з огляду на те, що ці підстави повинні бути визначені законом, а не підзаконним актом.

При цьому, відповідачем щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені позивачеві з посиланням на не звернення останнього з заявою щодо поновлення виплати в цей період.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період.

Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.

У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 у справі № 640/18720/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.

За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зауважив ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, пункт 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, пункт 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S.W. проти Об`єднаного Королівства", заява № 20166/92, пункт 36).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", № 20372/11, пункт 65; рішення від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява № 42750/09, пункт 93).

З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу страхові виплати, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому правомірно задоволено позов.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 360/2751/21 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 360/2751/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01 серпня 2023 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 01 серпня 2023 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

СудПерший апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення01.08.2023
Оприлюднено03.08.2023
Номер документу112556693
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

Судовий реєстр по справі —360/2751/21

Постанова від 01.08.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Ухвала від 01.08.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Ухвала від 21.06.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Ухвала від 19.06.2022

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Ухвала від 15.02.2022

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Ухвала від 15.02.2022

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

Рішення від 14.12.2021

Адміністративне

Луганський окружний адміністративний суд

О.В. Ірметова

Ухвала від 19.11.2021

Адміністративне

Луганський окружний адміністративний суд

О.В. Ірметова

Ухвала від 09.11.2021

Адміністративне

Луганський окружний адміністративний суд

О.В. Ірметова

Постанова від 25.10.2021

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Компанієць Ірина Дмитрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні