Постанова

від 27.07.2023 по справі 910/10903/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2023 р. Справа № 910/10903/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: прокуратури - Ковальова Г.Л.;

позивача-1 - не з`явилися;

позивача-2 - не з`явилися;

позивача-3 - не з`явилися;

відповідача - не з`явилися

розглянувши апеляційні скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 (повний текст складено 07.02.2023)

та Керівника Кіровоградської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 (повний текст складено 17.02.2023)

у справі №910/10903/22 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Східного офісу Держаудитслужби;

2. Кіровоградської обласної ради;

3. Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ернерінг"

про визнання недійними додаткових угод та стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2022 року Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби, Кіровоградської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ернерінг" про визнання недійними додаткових угод №1 від 15.04.2021, №2 від 20.04.2021, №3 від 21.05.2021, №4 від 10.09.2021, №5 від 12.10.2021, №6 від 01.11.2021, №7 від 04.11.2021, №8 від 10.11.2021, №9 від 15.11.2021, №10 від 08.12.2021, №12 від 23.12.2021, №14 від 19.01.2022, №15 від 28.01.2022 та №16 від 07.02.2022 до договору №15/Т про постачання електричної енергії споживачу від 01.03.2021, а також стягнення безпідставно сплачених грошових коштів в сумі 741710,50 грн.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Ернерінг" та Комунальним некомерційним підприємством "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" під час укладення спірних додаткових угод ст. ст. 216, 670 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Прокурор посилається на те, що сторонами порушено вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови договору під час укладення додаткових угод, якими без належних на те підстав внесено зміни до істотних умов договору, а саме збільшено ціну за одиницю товару та зменшено кількість предмету закупівлі.

При обґрунтуванні представницьких функцій в частині позивачів-2,3 - Кіровоградської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради", прокурор зазначив, що Кіровоградська обласна рада є суб`єктом владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету, є засновником закладу охорони здоров`я, а також зобов`язана забезпечити раціональне використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування заподіяної державі шкоди. У свою чергу, Комунальне некомерційне підприємство "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" є отримувачем та розпорядником бюджетних коштів, стороною спірних правочинів і разом з компетентними органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у правовідносинах у сфері публічних закупівель, є належним суб`єктом в таких правовідносинах. Разом з цим, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, позивачі-2,3 не вживали заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при внесенні змін до договору про постачання електричної електроенергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2022 відкрито провадження у справі №910/10903/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 (повний текст складено 07.02.2023) у справі №910/10903/22 позов Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Залишаючи позов без розгляду в частині позивача Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради", суд зазначив, що оскільки вказане підприємство є комунальним підприємством (суб`єктом господарювання), тобто не має статусу суб`єкта владних повноважень, враховуючи висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача-3 спрямовані на захист прав або інтересів комунального підприємства, а не держави. Позовна заява в цій частині, фактично, подана не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах комунального підприємства. Проте, прокурор не має повноважень щодо представництва в суді комунальних підприємств. Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.09.2022 у справі №918/1222/21.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 (повний текст складено 17.02.2023) у справі №910/10903/22, зокрема, позов Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради залишено без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Ухвала мотивована тим, що Кіровоградська обласна рада не є стороною спірного договору про постачання електричної енергії споживачу. Позовна заява містить вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору №15/Т та стягнення на користь Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" безпідставно сплачених бюджетних коштів. Поряд з цим, прокурором не заявлено вимог про стягнення грошових коштів до державного бюджету, що свідчить про те, що останнім визначено порушення прав комунального підприємства, а не територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування. За таких обставин, позовні вимоги прокурора фактично спрямовані на захист порушених прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування. Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №924/996/21. Оскільки комунальне підприємство не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме комунального підприємства як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної прокуратури є безпідставним (постанова Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №917/269/21).

Не погоджуючись з ухвалою від 02.02.2023, Заступник керівника Київської міської прокуратури подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зокрема, прокурор вказує на те, що оскільки правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а оспорювані додаткові угоди такому інтересу не відповідають, підстави звернення до суду в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" є правомірними.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/10903/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), ОСОБА_1, Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10903/22 за скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури, призначено її до розгляду на 21.03.2023 та встановлено учасникам справи строк на подання відзивів.

Однак, учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури, що не перешкоджає перегляду ухвали в апеляційному порядку.

Також, не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2023, Керівник Кіровоградської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права (ст. ст. 53 та 226 ГПК України), а також неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 22 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 6, 19 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Зокрема, скаржник вказує на те, що судом не взято до уваги сталість судової практики стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування у правовідносинах щодо публічних закупівель, а також стосовно того, що у таких правовідносинах інтереси територіальної громади, держави та місцевого самоврядування повністю збігаються.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Керівника Кіровоградської обласної прокуратури у справі №910/10903/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1004/23 від 15.03.2023 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку з посади судді призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/10903/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/10903/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу Керівника Кіровоградської обласної прокуратури залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/10903/22 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

До суду 20.03.2023 від Кіровоградської обласної прокуратури на виконання вимог ухвали надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 відкладено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури у справі №910/10903/22 до 25.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 Керівнику Кіровоградської обласної прокуратури поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали від 16.02.2023, відкрито апеляційне провадження у справі №910/10903/22 за вказаною скаргою, об`єднано її в одне провадження зі скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу від 02.02.2023, призначено до розгляду на 25.04.2023, а також встановлено учасникам справи строк на подання відзивів.

Поряд з цим, учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу Керівника Кіровоградської обласної прокуратури.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №910/10903/22 до перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду у справі №905/1907/21 у подібних правовідносинах та зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у вказаній справі.

До суду 04.07.2023 Київською міською прокуратурою подано клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з прийняттям 21.06.2023 Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №905/1907/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 поновлено апеляційне провадження у справі №910/10903/22 та призначено її до розгляду на 27.07.2023.

На електронну адресу суду 27.07.2023 від Кіровоградської обласної ради надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності представника заявника.

У призначене засідання суду 27.07.2023 з`явився прокурор та надав пояснення по суті апеляційних скарг. Натомість, представники позивачів та відповідача у призначене засідання суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Разом з цим, як було зазначено вище, позивачі та відповідач належним чином повідомлені про розгляд апеляційних скарг та, у свою чергу, не повідомили суд про причини неявки у судове засідання уповноважених представників. Також судом враховано подану Кіровоградською обласною радою заяву про проведення судового засідання за відсутності представника.

Отже, неявка у судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційних скарг по суті.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує:

1) в чому полягає порушення інтересів держави;

2) необхідність їх захисту;

3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора;

4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18, 06.07.2021 у справі №911/2169/20, 20.07.2022 у справі №910/5201/19 та 05.10.2022 у справах №923/199/21 і №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (зокрема, постанови від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, 05.10.2022 у справах №923/199/21 і №922/1830/19). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У постанові від 14.12.2022 у справі №2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором в суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 ч. 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги наведене, та відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абз. 1 ч. 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим, слід враховувати, що у контексті засадничого положення ч. 2 ст. 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Позиція суду апеляційної інстанції з приводу ухвали Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 про залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" та апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури.

Так, обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради", прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах лікарня наділена владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів обласного бюджету та стороною договору.

Згідно з п. 1.9 статуту Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради" засновником (учасником) підприємства є Кіровоградська обласна рада.

Відповідно до п. п. 4.1 та 4.6 статуту лікарня є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, реєстраційні рахунки в Державній казначейській службі України, гербову печатку зі своїм найменуванням та кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Безпосереднє управління лікарнею здійснює генеральний директор, який самостійно вирішує питання діяльності підприємства, користується правом розпорядження майном та коштами підприємства, забезпечує ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством майна (п. п. 7.1 та 7.3 статуту лікарні).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто, лікарня не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Згідно висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2021 у справі №910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 цього кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені пп. 47 ст. 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету.

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п. п. 6, 7 та 8 ч. 1 ст. 2 БК України).

Абзацами 1 та 2 п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Враховуючи наведене, лікарня у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня. Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Водночас, відповідач у даній справі є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України.

Згідно з ч. 4 ст. 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі комунального некомерційного підприємства (школи) та вважала правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі школи, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Вказані висновки підлягають застосуванню і до правовідносин сторін, що виникли в межах спору у даній справі №910/10903/22.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вказує на те, що місцевий господарський суд цілком правомірно залишив без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради".

Як наслідок, ухвала Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 постановлена з дотримання норм процесуального права та правильним застосування норм матеріального права, а тому доводи апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури відхиляються з підстав, викладених у цій постанові.

Позиція суду апеляційної інстанції з приводу ухвали Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 про залишення без розгляду позову прокурора в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради та апеляційної скарги Керівника Кіровоградської обласної прокуратури.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначав, зокрема, що сторони під час укладення спірних додаткових угод порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови договору, без належних на те підстав внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили кількість предмету закупівлі. При цьому, правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Кіровоградської обласної ради, яка не вживала заходів для повернення зазначених коштів, хоча була обізнана про стверджувані порушення.

Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому, поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. ч. 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 2 та 4 ст. 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, ч. ч. 1 та 2 ст. 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Як встановлено судом вище та вбачається з матеріалів справи, Кіровоградська обласна рада є засновником Комунального некомерційного підприємства "Обласна клінічна дитяча лікарня Кіровоградської обласної ради", управляє закріпленим за нею майном, затверджує обласний бюджет, з якого фінансується цей комунальний заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Отже, оскільки засновником лікарні та власником її майна є територіальна громада Кіровоградської області в особі Кіровоградської обласної ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, 26.10.2022 у справі №904/5558/20 та 21.12.2022 у справі №904/8332/21.

У зв`язку з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 відступила від протилежних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2022 у справі №909/1285/21 та 01.02.2023 у справі №924/996/21, у яких касаційний суд відхилив доводи прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, з посиланням на те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинне реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин, а також з посиланням на те, що відповідні органи місцевого самоврядування не були сторонами договорів про закупівлю.

Поряд з цим, постановлюючи оскаржувану ухвалу від 16.02.2023, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що рада не є стороною договору, посилаючись на висновки Верховного Суду з постанови від 01.02.2023 у справі №924/996/21, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на виконання ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави місцевою радою, яка, за його твердженнями, усвідомлювала порушення інтересів держави та територіальної громади, однак відмовилася вживати заходи, спрямовані на стягнення спірних грошових коштів у судовому порядку. Також зазначив, що даний позов спрямований на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження коштами обласного бюджету, а також вказав, що витрачання цих коштів з порушенням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі порушує права та інтереси територіальної громади, що, в свою чергу, не відповідає інтересам держави.

Поряд з цим, залишаючи без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі місцевої ради, суд першої інстанції обмежився констатацією того, що позов містить вимоги, спрямовані на стягнення коштів на користь лікарні, а рада не є стороною договору.

З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанцій про те, що у прокурора відсутні законні підстави на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради, оскільки такі висновки зроблені без належного дослідження обставин дотримання ним порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також без встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ради.

Як наслідок, місцевий господарський суд, залишаючи без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради, припустився порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскаржувана ухвала від 16.02.2023 у справі №910/10903/22 підлягає скасуванню, а доводи апеляційної скарги Керівника Кіровоградської обласної прокуратури визнаються обґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг та розподіл судових витрат.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, судова колегія приходить до висновків, що:

- апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/10903/22 - без змін;

- апеляційна скарга Керівника Кіровоградської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/10903/22 - скасуванню з одночасною передачею справи в частині залишення без розгляду позову Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради, до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Київської міської прокуратури покладаються на скаржника.

При цьому, розподіл судового збору, пов`язаного з поданням апеляційної скарги Керівника Кіровоградської обласної прокуратури, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно з загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №910/10903/22 залишити без змін.

3. Витрати Київської міської прокуратури зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Апеляційну скаргу Керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнити.

5. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2023 у справі №910/10903/22 скасувати.

6. Справу №910/10903/22 в частині залишення без розгляду позову Заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради, передати до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 02.08.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов