Постанова

від 01.08.2023 по справі 580/3955/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3955/22 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Валентина ТИМОШЕНКО

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Чаку Є.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про визнання протиправним розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови від 10.08.2022 № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з 11.08.2022;

- стягнути з Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.08.2022 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 1 956,38 грн;

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача є неправомірним.

Відповідачі у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням Черкаського міського голови Бондаренка А.В. від 20.02.2019 №70-р (к) ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради за строковим трудовим договором та розпорядженням від 02.05.2019 №175-р (к) продовжено дію строкового трудового договору на невизначений строк.

Відповідачем 04.08.2022 видано розпорядження «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » № 455-р.

Дане розпорядження прийнято відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 4 та 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», статей 139, 147-149 Кодексу законів про працю України, враховуючи доручення міського голови, підписані першим заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Сергієм Тищенком, від 29.06.2022 № 67-Д, від 29.06.2022 № 70-Д, доручення міського голови від 01.07.2022 № 71-Д, від 01.07.2022 № 72-Д, від 08.07.2022 № 77-Д, листи ОСОБА_1 від 04.07.2022, підготовлені на виконання доручень № 67-Д, № 70-Д, № 71-Д, № 72-Д, заяву ОСОБА_1 від 11.07.2022, надану на виконання доручення № 77-Д та на підставі листа міського голови від 04.08.2022 № 1557-01-8 та акту про не надання пояснень директором Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради ОСОБА_1 від 04.08.2022.

Відповідно до даного розпорядження, ОСОБА_1 оголошено догану за:

- не виконання доручення міського голови, підписаного першим заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Сергієм Тищенком, від 29.06.2022 № 67-Д;

- неналежне (не в повному обсязі) виконання доручення міського голови, підписаного першим заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Сергієм Тищенком, від 29.06.2022 № 70-Д;

- порушення під час підготовки відповіді на доручення міського голови від 01.07.2022 № 71-Д ст. 38 Закону України «Про запобігання корупції» в частині не ввічливого спілкування із роботодавцем (керівником), абз. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в частині низького рівня культури, спілкування і поведінки по відношенню до міського голови, недотриманні принципу професіоналізму та компетентності, передбаченого ст. 4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;

- не виконання доручення міського голови від 01.07.2022 № 71 -Д;

- порушення принципу чесності, передбаченого ст. 4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», під час виконання доручення міського голови від 01.07.2022 № 72-Д;

- порушення під час підготовки заяви на доручення міського голови від 08.07.2022 № 77-Д ст. 38 Закону України «Про запобігання корупції» в частині не ввічливого спілкування із роботодавцем (керівником), абз. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» в частині низького рівня культури, спілкування і поведінки по відношенню до міського голови;

- не виконання доручення міського голови від 08.07.2022 № 77-Д.

Розпорядженням відповідача від 04.08.2022 №456-р «Про притягнення до відповідальності ОСОБА_1 » позивача за невиконання вимог розпорядження міського голови від 28.10.2021 №631-р притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2022 у справі №580/3460/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2023, та рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №580/3537/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023, відмовлено у задоволенні вимог щодо скасування розпоряджень Черкаського міського голови від 04.08.2022 № 455-р та №456-р.

Також, розпорядженням Черкаського міського голови від 10.08.2022 № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що зібраними у справі доказами підтверджено наявність у діях позивача ознак порушення трудового законодавства при виконанні ним своїх посадових обов`язків, що у сукупності свідчить про наявність підстав для розірвання трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений статтею 149 КЗпП.

За правилами вказаної статті до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Отже, при вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено.

Тобто, при звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

У своїх постановах Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП необхідна наявність сукупності таких умов:

- порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку;

- невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності;

- невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним;

- враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

- з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.

Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.

Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення.

Аналогічний підхід висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.09.2020 по справі № 9901/743/18.

Водночас, у справі, яка розглядається, суд першої інстанції, пославшись на вказані висновки Верховного Суду та вірно розтлумачивши підстави звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП, невірно засовував такі висновки до обставин даної справи, обмежившись лише констатацією наявності факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності згідно з розпорядженнями від 04.09.2022, правомірність яких встановлена судовими рішеннями у інших справах.

У свою чергу, як вбачається з підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувало винесення позивачем наказу від 15.06.2022 № 44-н, який, на думку відповідача, не відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, вказуючи про систематичність неналежного посадових обов`язків, відповідач в оскаржуваному розпорядженні послався на те, що позивача вже притягувалося до дисциплінарної відповідальності на підставі розпорядження міського голови від 04.08.2022 № 455-р «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та від 04.08.2022 № 456-р «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».

Отже, фактично відповідачем було звільнено позивача за порушення, які вчинені ним раніше, ніж притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з розпорядженнями від 04.08.2022, що суперечить умовам, передбаченим у пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП для звільнення працівника, на яких було наголошено Великою Палатою Верховного Суду у згаданій вище постанові.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивача протиправно звільнено на підставі пункті 3 частини першої статті 40 КЗпП, а тому оскаржуване розпорядження Черкаського міського голови (за підписом першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради) від 10.08.2022 № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, у разі визнання незаконним та скасування акту суб`єкта владних повноважень, відповідно до якого особу було звільнено із займаної посади, ефективним способом захисту та поновлення порушених прав в даному випадку буде поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконного звільнено.

У даному випадку позивач підлягає поновленню на посаді директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з 10.08.2022.

Частиною другою статті 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так пп. «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Як вбачається з матеріалів справи, за попередні два місяці, які передували звільненню (червень, липень 2022 року) позивачу було виплачено 48909,44 грн заробітної плати. Зважаючи на те, що кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у цей період склала 25 днів, то розмір середньоденної заробітної плати становить 1956,38 грн (48909,44 / 25).

Відтак, розмір середньої заробітної плати, який підлягає стягненню з відповідача, за період з 10.08.2022 по 01.08.2022 (243 робочі дні) становить 475 400,34 грн.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Згідно частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції задовольняє позов повністю, на користь позивача за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню понесені судові витрати, зокрема, щодо оплати правової допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 02.09.2022 №5/22, додаток №1 до договору «Розмір та порядок оплати» від 02.03.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 17.01.2022 №582, акт приймання-передачі виконаних робіт від 18.10.2022, акт приймання-передачі виконаних робіт від 06.05.2023, деталізований розрахунок витрат від 15.05.2023, ордер від 16.03.2023 серії СА №1050435.

Згідно вказаних документів адвокатом були надані послуги у суді першої інстанції: підготовка, подання та направлення позовної заяви (8 годин, 14560 грн); підготовка, подання та направлення (4 години, 7260 грн); підготовка та подання заяви про виклик свідків (1 година, 1820 грн); підготовка та подання клопотання про зупинення провадження у справі (1 година, 1820 грн); підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат (1 година, 1820 грн).

Також наданими документами підтверджується надання адвокатом послуг у суді апеляційної інстанції: підготовка та надсилання апеляційної скарги (8 годин, 21840 грн).

Відтак, заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 47300 грн (25460 грн - у суді першої інстанції, 21840 грн - у суді апеляційної інстанції) підтверджується документально. При цьому, суд апеляційної інстанції не враховує послуги щодо підготовки та подання заяви про виклик свідків (1 година, 1820 грн), позаяк зважаючи на розгляд справи в порядку письмового провадження, цю заяву не було реалізовано.

Щодо заперечень відповідача, які стосуються співмірності витрат, то колегія суддів зазначає, що об`єднання в одному пункті (зокрема акту наданих послуг, детального розрахунку) декількох видів робіт, жодних чином не нівелює факт надання відповідних послуг. Сторони договору самостійно визначають розмір гонорару адвоката та порядок його нарахування, а тому застосовані ними підходи при визначенні розміру такого гонорару не можуть впливати на його обґрунтованість.

Зважаючи на складність даної справи, предмет доказування, характер та обсяги наданих адвокатом послуг, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 47300 грн є цілком співмірним та обґрунтованими.

Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.03.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради про визнання протиправним розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та визнання недійсним запису у трудовій книжці задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови від 10.08.2022 № 465-р(к) «Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з 10.08.2022.

Стягнути з Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.08.2022 по 01.08.2023 у розмірі 475 400 (чотириста сімдесят п`ять тисяч чотириста) грн 34 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок Черкаської міської ради понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 47 300 (сорок сім тисяч триста) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя Є.В. Чаку

Повний текст постанови складений 01.08.2023.