Постанова

від 02.08.2023 по справі 140/14050/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа №140/14050/20

адміністративне провадження № К/9901/21559/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 140/14050/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВТП «Санрайз» ЛТД до виконавчого комітету Луцької міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою голови Виконавчого комітету Луцької міської ради

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Сорокою Ю.Ю.,

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів: Обрізка І.М., Іщук Л.П.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо торгове підприємство «Санрайз» ЛТД (далі - позивач, ТОВ ВТП «Санрайз» ЛТД) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» від 23.07.2020 № 369-1;

1.2. зобов`язати відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оскаржуваного, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем оскаржуваним рішенням затверджено форму договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, за змістом якого не передбачено умов щодо розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізм їх виплати, як не передбачений і порядок регулювання тарифів, зокрема, а також відсутнє положення про обов`язок організатора затвердити економічно обґрунтовані тарифи, що прямо суперечить положенням статей 29, 31, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2021 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Установлені судами фактичні обставини справи

3. Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради «Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» від 23.07.2020 за № 369-1 затверджено форму договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання, згідно з додатком.

4. Додатком до зазначеного рішення викладено текст договору на перевезення автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання, зокрема, у пп.2.2.15 положеннями якого передбачено:

«У разі відсутності замовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні автобуса.

У випадку встановлення Організатором замовлення обсягів перевезень пасажирів автомобільним транспортом на пільгових умовах, перевізнику надається компенсація. Порядок компенсації визначається замовленням».

5. Вказане рішення відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» оприлюднене в газеті «Луцький Замок» у редакції № 29 від 30.07.2020.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

6. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021, позов задоволений повністю:

6.1. визнано протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про затвердження форми Договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» від 23.07.2020 № 369-1;

6.2. зобов`язано виконавчий комітет Луцької міської ради прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну скасованого рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів;

6.3. зобов`язано відповідача відповідно до вимог частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України невідкладно, після набрання рішенням суду законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено;

6.4. стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Луцької міської ради на користь позивача судовий збір в розмірі 2 102 гривні.

7. Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що запровадження умови щодо права на бездотаційне перевезення пасажирів пільгових категорій пунктом 2.2.15 договору на перевезення автомобільним транспортом у м. Луцьку, затверджений оскаржуваним рішенням, прямо суперечить вимогам законодавства, в тому числі пункту «ґ» частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України, статтям 29, 31 та 37 Закону № 2344-III.

7.1. Суди обох інстанцій урахували, що відповідач при ухваленні оспорюваного рішення проігнорував висновки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі № 803/288/18, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020.

7.2. Суди попередніх інстанції наголосили, що приписи частини четвертої статті 37 Закону № 2344-ІІІ, відповідно до яких види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень, не нівелюють обов`язку передбачити саме у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів та механізму їх виплати у відповідності до частини першої статті 31 Закону № 2344-III.

7.3. Судом апеляційної інстанції відхилені доводи виконавчого комітету на те, що при розрахунку тарифу на перевезення відповідачем враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка, оскільки, на переконання суду цієї інстанції, наведене не звільняє відповідача від виконання приписів частини першої статті 31 Закону № 2344-III при затвердженні форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку.

7.4. Задовольняючи позов в частині визнання протиправним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради за № 369-1 від 23.07.2020 «Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання», суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зауважив що суд не може визнати протиправним лише підпункт 2.2.15 договору на перевезення автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання, оскільки оскаржуваним рішенням, як нормативно-правовим актом, затверджено вцілому форму указаного договору.

7.5. Обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача, ураховуючи передбачений приписами Закону № 2344-III прямий обов`язок передбачити саме у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів та механізму їх виплати, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не вважав втручанням у дискреційні повноваження виконавчого органу міської ради при зобов`язанні відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оспорюваного рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

8. Із рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився виконавчий комітет Луцької міської ради, у зв`язку з чим 14.06.2021 звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

9. Ця касаційна скарга подана з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з відсутністю висновків Верховного Суду щодо застосування статей 10, 31, 37 Закону № 2344-III у подібних правовідносинах.

9.1. Виконавчий комітет Луцької міської ради уважає помилковим висновок судів обох інстанцій щодо суперечності оскаржуваного рішення відповідача нормам чинного законодавства у зв`язку із відсутністю у затвердженій формі договору розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізм їх виплати, з огляду на те, що судами не взято до уваги інших обставин, зокрема, порядку розрахунку тарифу на перевезення, його складових, порядку обговорення та затвердження, які являються взаємодоповнюючими, та без дослідження яких, на переконання відповідача, неможливо повно та всебічно надати оцінку спірному рішенню.

9.2. Скаржник наголошує, що з метою відшкодування перевізникам у повному обсязі економічно обґрунтованих витрат на надання послуг з перевезення пасажирів по місту автобусами, включаючи пільгові категорії пасажирів, при розрахунку тарифу на перевезення враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів (розрахунок здійснено відповідно до даних проведених обстежень пасажиропотоків на міських маршрутах) з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка. При цьому, звертає увагу, що рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про вартість проїзду в автобусах, що працюють на міських маршрутах у звичайному режимі руху» є регуляторним актом, який пройшов усі необхідні процедури, передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

9.3. У зв`язку з цим скаржник наполягає, що при здійсненні перевезень пільгових категорій населення перевізник не несе збитків чи додаткових витрат, які б не покривалися розміром тарифу на перевезення та отримує за це прибуток, розмір якого також враховується при визначенні тарифу на перевезення.

9.4. Звертає увагу Суду, що інформація про порядок розрахунку тарифу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку подавалася відповідачем до суду першої інстанції у вигляді додаткових пояснень та при наданні усних пояснень під час розгляду справи по суті, проте, судом першої інстанції не надано оцінки цим обставинам, які, на думку відповідача, являються суттєвими та основоположними при вирішенні справи, що, своєю чергою, свідчить про порушення судом цієї інстанції норм процесуальних права, яке не усунуто судом апеляційної інстанції.

9.5. Виконавчий комітет Луцької міської ради підкреслює, що судами обох інстанцій не взято до уваги, що форма Договору містить положення, яке регламентує відносини між перевізником та організатором перевезень щодо пільгового перевезення пасажирів, зокрема абз. 2 п.2.2.15 Договору передбачається виплата компенсації, а саме: "У випадку встановлення Організатором замовлення обсягів перевезень пасажирів автомобільним транспортом на пільгових умовах, Перевізнику надається компенсація. Порядок компенсації збитків від цих перевезень визначається замовленням". Одночасно звертає увагу Суду, що застосування цього положення Договору призведе до перегляду діючого тарифу на перевезення (при розрахунку якого будуть враховуватися окрім платних пасажирів і пільговики), внаслідок чого перевізник буде нести збитки за пільгове перевезення пасажирів та відповідно отримувати компенсацію.

9.6. Підсумовуючи наведене, скаржник резюмує, що суди попередніх інстанції приймаючи оскаржувані рішення дійшли помилкового висновку, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Луцької міської ради суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з відсутністю у затвердженій формі договору розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізм їх виплати.

9.7. Поруч із цим, скаржник зауважує, що рішення суду в частині зобов`язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на зміну скасованому рішенню, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплат та порядок регулювання тарифів є, на його думку, незаконними, позаяк організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку та визначення їх умов (основних та додаткових) належить до дискреційних повноважень виконавчого комітету Луцької міської ради. При цьому, акцентує увагу на тому, що, на його переконання, ані нормами Закону № 2344-III, ані нормами Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 № 1081, не передбачено обов`язку організатора приймати окремий нормативно-правовий акт, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплат та порядок регулювання тарифів, що своєю чергою, на його думку, вказує на безпідставність оскаржуваних судових рішень та перевищення судами своїх повноважень при прийнятті таких рішень.

10. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.06.2021 відкрито касаційне провадження № К/9901/21559/21 за цією касаційною скаргою.

11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 09.06.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

12. У письмовому відзиві цю на касаційну скаргу ТОВ ВТП «Санрайз» ЛТД просили оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу виконавчого комітету Луцької міської ради - без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.

12.1. Зокрема, позивач наполягає на незаконності позиції відповідача з приводу відсутності у перевізників збитків чи додаткових витрат, які б не покривалися розміром тарифу на перевезення, виходячи з того, що відповідачем з метою відшкодування перевізникам у повному обсязі економічно обґрунтованих витрат на надання послуг з перевезення пасажирів по місту автобусами, включаючи пільгові категорії пасажирів, при розрахунку тарифу на перевезення враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів (розрахунок здійснено відповідно до даних проведених обстежень пасажиропотоків на міських маршрутах) з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка. У цьому контексті, позивач наголошує, що така позиція прямо суперечить статті 19 Конституції України, Закону № 2344-III, Методиці розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 17.11.2009 №1175, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162.

12.2. ТОВ ВТП «Санрайз» ЛТД підкреслює, що в обґрунтування цієї позиції відповідач не покликається на жоден нормативно-правовий акт, який дає право останньому покладати витрати за перевезення пільгових категорій пасажирів на платних пасажирів, наголошує, що навпаки жоден нормативно-правовий акт України не надає право виконавчому комітету Луцької міської ради покладати власний обов`язок з відшкодування витрат за перевезення пільгових категорій пасажирів на громадян - платних пасажирів.

12.3. У цьому зв`язку позивач звертає увагу Суду, що за положеннями частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян належить до видатків місцевих бюджетів. Тобто у видатковій частині бюджету орган місцевого самоврядування зобов`язаний передбачити компенсаційні виплати на пільговий проїзд окремих категорій громадян як міським електричним транспортом так і автомобільним транспортом. Однак, на даний час орган місцевого самоврядування передбачає компенсаційні виплати лише для міського електричного транспорту, що є, на думку позивача, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

12.4. На переконання позивача, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що норма частини першої статті 31 Закону № 2344-III містить пряму імперативну вказівку на те, що у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування має бути передбачено розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та регулювання тарифів, механізмів їх виплати, а покликання виконкому на те, що при розрахунку тарифу на перевезення відповідачем було враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка, не звільняє останнього від виконання означених приписів закону при затвердженні форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку.

12.5. Насамкінець, позивач, з урахуванням частини п`ятої статті 245 КАС України, наголошує, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання виконкому прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну скасованого рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів, жодним чином не можуть розцінюватися як втручання у дискреційні повноваження відповідача та вихід за межі повноважень суду.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

13. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Спір у цій справі виник у зв`язку із затвердженням міською радою форми типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, умови якого не відповідають нормам статей 29, 31, 37 Закону № 2344-III.

15. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Верховний Суд виходить із такого.

16. Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2021 № 2344-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2344-III).

17. Приписами статті 7 цього Закону передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

18. Частиною другою статті 11 Закону № 2344-III встановлено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

19. Тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів (частина перша статті 10 Закону № 2344-III).

20. Засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, врегульовано приписами статті 29 Закону № 2344-III.

21. Частиною першою статті 29 вказаного Закону встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

22. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону (частина друга статті 29 Закону № 2344-III).

23. За умовами частини першої статті 43 цього ж Закону визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

24. Договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування укладається організатором за результатами проведеного конкурсу та є єдиною підставою для здійснення перевезень на маршрутах загального користування (підпункт 12 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 43-44 Закону № 2344-III).

25. Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

26. За приписами частини першої статті 37 Закону № 2344-III пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

27. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 37 Закону № 2344-III).

28. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом (частина третя статті 37 Закону № 2344-III).

29. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень (частина четверта статті 37 Закону № 2344-III).

30. Згідно із частиною першою статті 42 Закону № 2344-III договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

31. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 369-1 від 23.07.2020 «Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» затверджено форму договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання».

32. Підпунктом 2.2.15 пункту 2.2 цього договору визначено:

«У разі відсутності замовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні автобуса.

У випадку встановлення Організатором замовлення обсягів перевезень пасажирів автомобільним транспортом на пільгових умовах, Перевізнику надається компенсація. Порядок компенсації збитків від цих перевезень визначається замовленням».

33. При цьому, у затвердженому виконавчим комітетом Луцької міської ради договорі не визначено ні обов`язку виконавчого комітету Луцької міської ради компенсувати перевізнику витрати на перевезення пільгових категорій пасажирів, ні розміру компенсації витрат, ні механізму відшкодування.

34. За наведених обставин Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що відсутність таких умов у затвердженій формі договору не відповідає положенням статті 31 Закону № 2344-III.

35. У цьому ж зв`язку правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що приписи частини 4 статті 37 Закону № 2344-ІІІ, відповідно до яких види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень, не нівелюють обов`язку передбачити саме у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів та механізму їх виплати у відповідності до частини першої статті 31 Закону № 2344-III.

36. Не спростовують означених висновків судів попередніх інстанцій покликання відповідача на те, що з метою відшкодування перевізникам у повному обсязі економічно обґрунтованих витрат на надання послуг з перевезення пасажирів по місту автобусами, включаючи пільгові категорії пасажирів, при розрахунку тарифу на перевезення відповідачем враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів (розрахунок здійснено відповідно до даних проведених обстежень пасажиропотоків на міських маршрутах) з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка. Ця обставина не звільняє останнього від виконання приписів частини першої статті 31 Закону № 2344-III при затвердженні форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку.

37. Однак, відповідно до частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян належить до видатків місцевих бюджетів. При цьому, Методика розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 17.11.2009 № 1175, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 за № 1146/17162, не передбачає положень про включення до складу тарифів компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

38. Питання законності затвердження тарифів, їх структури та складу, не є предметом судового контролю в цьому провадженні, а тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо не врахування судами попередніх інстанцій наданої відповідачем інформації про порядок розрахунку тарифу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку.

39. Верховний Суд звертає увагу на той факт, що оскаржуваним рішенням відповідача затверджена форма «договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання».

40. Затверджена письмова форма договору із заздалегідь визначеними умовами за своїм змістом є типовим договором.

41. У постанові від 28.07.2021 № 927/1041/19 Верховний Суд зауважив, що типовий договір у розумінні статей 179, 184 Господарського кодексу України не є ні нормативним актом, ні самостійним укладеним договором. Натомість він становить собою сукупність істотних умов, які уповноважений орган визначає як такі, що є обов`язковими при укладенні сторонами договору відповідного типу, однак такі умови можуть бути конкретизовані, що є невід`ємним правом сторін при встановленні, зміні або припиненні їх взаємних прав та обов`язків.

42. Типові договори є інструментами державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, які застосовуються для спрощення процесу укладання конкретних господарських договорів та визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірних зобов`язань.

43. За змістом частини другої статті 179 Господарського кодексу України рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори можуть Кабінет Міністрів України та уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, державні органи та органи державної влади.

44. Норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачають повноважень органів місцевого самоврядування затверджувати форми типових договорів про перевезення пасажирів.

45. На цьому вже було наголошено відповідачу судами під час розгляду справи №803/288/18, за наслідками розгляду якої скасовано судом рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010 року № 659-1 «Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку» в частині підпункту 1.3 пункту 1, яким було затверджено типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом (додаток 3).

46. Зміна відповідачем назви з «типовий договір» на «договір, умови якого є обов`язковими» під час затвердження його форми оскаржуваним рішенням у цьому провадженні не змінює суті цього договору та не відміняє того факту, що за всіма ознаками він є типовим.

47. На підставі наведеного Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в тій частині, що відповідачем проігноровано висновки, викладені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №803/288/18, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» від 23.07.2020 № 369-1.

48. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

49. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

50. Доводи та аргументи скаржника до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій у цій частині і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

51. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у цій частині.

52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

53. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

55. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання протиправним та нечинним нормативно-правовий акт - рішення виконавчого комітету Луцької міської ради «Про затвердження форми Договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання» від 23.07.2020 № 369-1 підлягають залишенню без змін.

56. Поруч із цим, надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у контексті доводів касаційної скарги в частині задоволеної позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оскаржуваного, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів, Верховний Суд виходить із такого.

57. За приписами частини п`ятої статті 245 КАС України якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.

58. Повноваженнями виконавчого комітету міської ради залучати на договірних засадах підприємства, установи та організації, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв`язку визначені пунктом 12 пункту «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

59. Договірні взаємовідносини автомобільного перевізника передбачено і вимогами статті 31 Закону № 2344-III, частиною першою якої передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування. При цьому цією ж нормою визначено вимоги до змісту та обов`язкових умов такого договору.

60. Частиною четвертою статті 179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

60.1. вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

60.2. примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

60.3. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

60.4. договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

61. Відповідно до частини сьомої цієї статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

62. Водночас ані Законом № 2344-III, ані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено, що укладанню договору про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування у відповідності до вищевказаних норм має передувати обов`язкове прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту щодо форми цього договору чи окремих його умов.

63. Суд першої інстанцій, зобов`язуючи відповідача у відповідності до частини п`ятої статті 245 КАС України прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оскаржуваного, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів не обґрунтували у чому він бачить недостатню правову врегульованість спірних правовідносин, яка, при цьому, може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб.

64. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що суд, зобов`язуючи відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт втрутився у дискреційні повноваження виконавчого комітету Луцької міської ради.

65. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

66. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині зобов`язання виконавчого комітету Луцької міської ради прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну скасованого рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову у цій частині.

67. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу виконавчого комітету Луцької міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 140/14050/20 в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання виконавчого комітету Луцької міської ради прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну скасованого рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у цій частині.

3. В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 140/14050/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

О.В. Калашнікова

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду