Постанова

від 19.05.2021 по справі 140/14050/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/14050/20 пров. № А/857/5902/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВТП Санрайз ЛТД до Виконавчого комітету Луцької міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

суддя у І інстанції Сорока Ю.Ю.,

час ухвалення судового рішення 12 год 47 хв,

місце ухвалення судового рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 03 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВТП Санрайз ЛТД (далі - ТОВ) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - Виконком) № 369-1 від 23 липня 2020 року Про затвердження форми Договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання та зобов`язання відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оскаржуваного, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 140/14050/20 позов було задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Виконкому від 23 липня 2020 року № 369-1 Про затвердження форми Договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання та зобов`язано відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну зазначеного рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем при ухваленні оспорюваного рішення не були враховані приписи Закону України Про автомобільний транспорт та проігноровані вимоги рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі №803/288/18, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року.

У апеляційній скарзі Виконком просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ТОВ.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що з метою відшкодування перевізникам у повному обсязі економічно обґрунтованих витрат на надання послуг з перевезення пасажирів по місту автобусами, включаючи пільгові категорії пасажирів, при розрахунку тарифу на перевезення враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів (розрахунок проведено відповідно до даних проведених обстежень пасажиропотоків на міських маршрутах) з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка. Тому при здійсненні перевезень пільгових категорій населення перевізник не несе збитків чи додаткових витрат, які б не покривалися розміром тарифу на перевезення та отримує за це прибуток, розмір якого також враховується при визначенні тарифу на перевезення. Це позбавляє організатора перевезень необхідності зазначення розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та механізм їх виплати в договорі на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 7 Закону України Про автомобільний транспорт забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Організація перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку та визначення їх умов (основних та додаткових) належить до дискреційних повноважень Виконкому.

Представник Виконкому у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ відмовити.

Представник ТОВ у ході апеляційного розгляду підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується її учасниками, рішенням Виконкому №369-1 від 23 липня 2020 Про затвердження форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові до виконання було затверджено форму договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку, умови якого обов`язкові для виконання (далі - Договір), згідно із додатком.

У підпункті 2.2.15 Договору було передбачено, що Перевізник у разі відсутності замовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Цей перелік вивішує в салоні автобуса. У випадку встановлення Організатором замовлення обсягів перевезень пасажирів автомобільним транспортом на пільгових умовах, перевізнику надається компенсація. Порядок компенсації визначається замовленням.

ТОВ не погодилося із такими положеннями Договору, вважало їх протиправними та звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та з`ясувавши позиції сторін, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки обґрунтованості вимог ТОВ, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що Договір має містити положення, що передбачають розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регламентовано приписами Закону України Про автомобільний транспорт (далі - Закон №2344-III).

У статті 7 Закону №2344-II передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Частиною 2 статті 10 вказаного Закону встановлено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, врегульовано приписами статті 29 Закону №2344-III.

Частиною 1 статті 29 вказаного закону встановлено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону (частина 2 статті 29 Закону №2344-III).

Згідно із частиною 1 статті 31 Закону №2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, наведена правова норма містить пряму імперативну вказівку на те, що у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування має бути передбачено розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно з частиною 1 статті 42 Закону № 2344-III договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами..

При цьому приписи частини 4 статті 37 Закону № 2344-ІІІ, відповідно о яких види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень, не нівелюють обов`язку передбачити саме у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів та механізму їх виплати у відповідності до частини 1 статті 31 Закону № 2344-III.

Судом першої інстанції слушно з огляду на приписи частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України враховано висновки, викладені у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2019 року у справі №803/288/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Луцьке автотранспорте підприємство 10701 до Виконкому, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ТОВ про визнання протиправним та нечинним рішення, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2020 року та у касаційному порядку не оскаржувалося.

Покликання Виконкому на те, що при розрахунку тарифу на перевезення відповідачем було враховано повний обсяг економічно обґрунтованих витрат та розподілено їх на кількість платних пасажирів з урахуванням дітей віком від 6 до 14 років в еквіваленті повної вартості квитка, на переконання апеляційного суду, не звільняє Виконком від виконання приписів частини 1 статті 31 Закону № 2344-III при затвердженні форми договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом у м. Луцьку.

Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про протиправність оспорюваного рішенням Виконкому №369-1 від 23 липня 2020 року.

Водночас, з урахуванням передбаченого приписами Закону № 2344-III прямого обов`язку щодо необхідності передбачити саме у договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування розміру компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів та механізму їх виплати, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження виконавчого органу міської ради при зобов`язанні відповідача прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну оспорюваного рішення, який би передбачав розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, механізм їх виплати та порядок регулювання тарифів.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 140/14050/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді І. М. Обрізко Л. П. Іщук Постанова у повному обсязі складена 21 травня 2021 року.