Постанова

від 02.08.2023 по справі 160/11489/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 160/11489/19

адміністративне провадження № К/9901/19060/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Єзерова А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 (головуючий суддя: Бондар М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 (головуючий суддя: Юрко І.В., судді: Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.) у справі №160/11489/19 за позовом ОСОБА_1 до Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа: ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася з позовом до Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - відповідач або Васильківська РДА Дніпропетровської області), третя особа: ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат»), в якому просила:

визнати протиправними дії відповідача щодо часткового відшкодування ОСОБА_1 вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га, кадастровий номер 1220785500:02:003:0005, на території Зеленогайської сільської ради Васильківського районі Дніпропетровської області, яка була примусово відчужена у державну власність з мотивів суспільної необхідності;

стягнути з Васильківської РДА Дніпропетровської області на користь позивачки недоплачену вартість примусово відчуженої в державну власність з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки у розмірі 45311,93 грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 17.01.2020, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020, позов задовольнив.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судове рішення і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 09.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд рішенням від 27.02.2018 у справі № 872/2а-4/17, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 19.06.2018, позов задовольнив частково:

примусово відчужив в державну власність з мотивів суспільної необхідності земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га на території Зеленогайської сільської ради Васильківського району кадастровий номер 1220785500:02:003:0005 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , за ціною 604 159 грн для розміщення об`єктів ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення;

зобов`язав ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку протягом 5 днів з дня виплати їй Васильківською районною державною адміністрацією коштів в розмірі 604 159 грн.

На виконання судового рішення у справі № 872/2а-4/17, відповідач у липні 2018 року перерахував ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 558 847,07 грн.

17.09.2018 позивачка звернулася до Васильківської райдержадміністрації Дніпропетровської області із претензією, у якій просила в строк до 01.10.2019 сплатити залишок коштів у сумі 45 311,93 грн.

Васильківською райдержадміністрацією Дніпропетровської області надано відповідь на претензію, в якій з посиланням на п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.162.1.1, 162.1.12 та 162.1.3 п.162.1 ст.162, п.п.163.1.1 та 163.1.2 п.163.1 ст.163, п.164.1, п.п.164.2.3 п164.2 та п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 та 168.1.2 п.168.1 ст.168, ст.172 ПК України зазначено, що з ОСОБА_1 правомірно утримано та сплачено до державного бюджету податки в сумі 45311,93 грн за відчужену в примусовому порядку земельну ділянку, площею 12,9314 га кадастровий номер 1220785500:02:003:0005, в державну власність з мотивів суспільної необхідності для розміщення об`єктів ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення, за ціною 604 159 грн.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка стверджує, що за судовим рішенням у справі № 872/2а-4/17 відбулося примусове відчуження в державну власність з мотивів суспільної необхідності належної їй на праві власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га за ціною 604 159 грн. У липні 2018 року відповідач перерахував на банківський рахунок ОСОБА_1 кошти у сумі 558 847,07 грн, за виключенням коштів у сумі 45 311,93 грн, як утриманого податку.

Позивачка вважає, що відповідач має доплатити їй кошти утриманого податку (45 311,93 грн), оскільки відповідно до підпункту 165.1.16 пункту 165 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (нематеріальних активів), примусово відчуженого державою. Примусово відчужене державою майно також не підлягає оподаткуванню військовим збором та державним митом.

Відповідач позов не визнав. З посиланням на вимоги підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 162.1.1, 162.1.12 та 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпунктів 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, пункту 164.1, підпункту 164.2.3 пункту 164.2 т пункту 164.3 статті 164, підпунктів 168.1.1 та 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, статті 172 ПК України наполягає на обґрунтованості утриманих ним із загальної вартості земельної ділянки податків і зборів в сумі 45311,93 грн.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, насамперед виходив з того, що цей спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Проаналізувавши положення Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та податкового законодавства, суди обох інстанцій дійшли висновку що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку - позивачки, не включається кошти, отримані нею в рахунок відшкодування вартості земельної ділянки, примусово відчуженої за судовим рішенням в державну власність з мотивів суспільної необхідності.

Одночасно суди зазначили про помилковість посилань відповідача на положення підпункту 164.2.3 пункту 164.2 статті 164 ПК України, з підстав, що зазначена норма не регулює спірних правовідносин, позаяк ОСОБА_1 не вчиняла продажу належної їй на праві власності земельної ділянки.

Апеляційний суд також відхилив аргументи Васильківської райдержадміністрації про те, що останній не є належним відповідачем у справі, оскільки Законом № 1559-VI імперативно визначений суб`єкт, який займається процедурою примусового відчуження земельних ділянок. Також виходячи із суті спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін у цій справі, суд апеляційний інстанцій констатував, що спір носить публічно-правовий характер у зв`язку із чим підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій розглянуто спір з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів. На переконання скаржника, з огляду на заявлену вимогу майнового характеру, що містить ознаки приватно-правового спору, справа підлягає розгляду за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Також скаржник вважає, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Крім того, за твердженнями скаржника, судом першої інстанції прийнято до розгляду позовну заяву, яка не відповідає вимогам статей 160, 161 КАС України, зокрема: судовий збір сплачений лише за однією вимогою, хоча заявлено дві вимоги майнового та немайнового характеру; також позивачкою не надано власне письмове підтвердження про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; позовна заява не містить обґрунтувань порушення Васильківською райдержадміністрацією прав, свобод та інтересів позивачки.

Окрім наведених вище недоліків позовної заяви, скаржник також вважає, що позов пред`явлено із пропуском строку звернення до суду, оскільки про перерахування коштів не в повному обсязі позивачці стало відомо ще з липня 2018 року, коли на її розрахунковий рахунок надійшла сума 558 847,07 грн.

Також скаржник посилається на неповне з`ясування судом апеляційної інстанції обставин справи, зокрема, на переконання суб`єкта владних повноважень, судом не оцінювався лист ГУ ДПС у Дніпропетровській області, який підтверджує обґрунтованість утримання податків у сумі 45 311, 93 грн за примусове відчуження земельної ділянки.

По суті спору, скаржник наполягає, що присуджена судом сума коштів за примусове відчуження земельної ділянки підлягає оподаткуванню, відповідно із цієї суми було обґрунтовано утримано податок з доходів фізичних осіб (5%) в розмірі 30207,95 грн, держмито в сумі 6041,59 грн, а також військовий збір в розмірі 1,5% в сумі 9062,39 грн. Всього у сумі 45311,93 грн.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам відповідача, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Вирішуючи питання юрисдикційної підсудності цього спору, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом.

Пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється у тому числі (..) на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка не погоджується із розміром відшкодування шкоди в межах спеціальної процедури примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності, ініційованої суб`єктом владних повноважень.

Статтею 267 КАС України визначені особливості провадження у справах за адміністративними позовами про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Зазначена норма визначає, що справи цієї категорії віднесені до адміністративної юрисдикції та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню.

За приписами частини п`ятої статті 267 КАС України у рішенні адміністративного суду про задоволення позову зазначається у тому числі (…) інформація умови попереднього повного відшкодування вартості земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, збитків, заподіяних власнику внаслідок примусового відчуження, та їх розмір, визначений відповідно до закону, а також джерело фінансування витрат, пов`язаних із примусовим відчуженням.

Також колегія суддів враховує, що при прийнятті рішення у справі № 872/2а-4/17 про примусове відчуження в державну власність з мотивів суспільної необхідності спірної земельної ділянки за ціною 604159 грн не було вирішено питання щодо сплати податків при визначені розміру відшкодування.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, підстави позову у справі, що розглядається, та у справі № 872/2а-4/17 є відмінними, водночас предмет спору є похідним від вже розглянутої справи № 872/2а-4/17 та нерозривно пов`язаний із визначенням розміру збитків, заподіяних власнику внаслідок примусового відчуження землі та джерелом фінансування витрат.

Одночасно підстави позову у справі № 160/11489/19 та розглянутий предмет спору у справі № 872/2а-4/17 не дозволяють застосувати механізми захисту особи у якої відчужена земельна ділянка з мотивів суспільної необхідності, визначені статтями 382, 383 КАС України.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що цей спір не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, колегія суддів зазначає таке.

Правові, організаційні та фінансові засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності визначає Закон України від 17.11.2009 № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (далі - Закон № 1559-VI).

Дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані з викупом земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для забезпечення суспільних потреб чи пов`язані з примусовим відчуженням зазначених об`єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності, якщо такі потреби не можуть бути забезпечені шляхом використання земель державної чи комунальної власності (стаття 2).

Згідно із статтею 1 цього Закону, терміни вживаються в такому значенні: викупна ціна - вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода; примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності - перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності встановлено у статті 16 Закону № 1559-VI.

За вимогами цієї норми, у разі задоволення позовних вимог рішенням суду визначається викупна ціна та порядок її виплати, а також перелік та порядок надання майна замість відчуженого.

Рішення суду про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, разом із документами, що підтверджують попередню та повну сплату колишньому власнику викупної ціни або державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, надане замість відчуженого, є підставою для державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначені об`єкти.

Попереднє повне відшкодування вартості земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у грошовій формі здійснюється шляхом внесення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, коштів на депозит нотаріальної контори в порядку, встановленому законом, за місцем розташування земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, або перерахування коштів на зазначений власником цих об`єктів банківський рахунок.

Згідно із абзацом 1 частини першої статті 18 Закону № 1559-VI, право власності на земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, викуплені для суспільних потреб, переходить до держави чи територіальної громади після укладення договору купівлі-продажу (іншого правочину, що передбачає передачу права власності) та державної реєстрації такого права.

Державна реєстрація права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, примусово відчужені з мотивів суспільної необхідності, здійснюється після перерахування попередньому власнику викупної ціни в повному обсязі, що підтверджується відповідними розрахунковими документами, а у випадках, визначених законом, - документом про внесення коштів на депозит нотаріальної контори, та/або після виникнення права власності на нерухоме майно, надане замість викупленого (абзац 2 частини першої статті 18 Закону № 1559-VI).

Своєю чергою, порядок визначення викупної ціни врегульований статтею 5 Закону №1559-VI, частиною першою якої встановлено, що викупна ціна включає вартість земельної ділянки (її частини), житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, з урахуванням збитків, завданих власнику внаслідок викупу земельної ділянки, у тому числі збитків, що будуть завдані власнику у зв`язку з достроковим припиненням його зобов`язань перед третіми особами, зокрема упущена вигода, у повному обсязі. Розмір викупної ціни затверджується рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що здійснює викуп земельної ділянки, або встановлюється за рішенням суду.

У статті 6 цього Закону зазначено, що заходи щодо відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів та коштів юридичних осіб, що ініціювали відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна для суспільних потреб.

За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що саме Васильківська райдержадміністрація повинна бути відповідачем по пред`явленому позову, оскільки виступає ініціатором у процедурі примусового відчуження земельної ділянки та проводить остаточний розрахунок з попереднім власником земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що ключовим питанням у цій справі є правомірність дій відповідача з відшкодування вартості примусово відчуженої земельної ділянки, встановленої за рішенням суду.

Водночас, питання виконання обов`язків платника податків, яке пов`язано з оподаткуванням викупної ціни, не може негативно впливати на право фізичної особи отримати відповідне відшкодування, з огляду на таке.

Статтею 4 Закону № 1559-VI регламентовано, що примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що судовим рішенням у справі № 872/2а-4/17 вирішено примусово відчужити спірну земельну ділянку за ціною 604'159 грн.

Своєю чергою, відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивачки кошти в сумі 558 847,07 грн, з урахуванням утриманих податків і зборів в розмірі 45 311, 93 грн, з них: податок з доходів фізичних осіб (5%) - 30207,95 грн, держмито - 6041,59 грн, а також військовий збір в розмірі 1,5% в сумі 9062,39 грн.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об`єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

За положеннями пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 167.1 статті 167 ПК України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті).

Також, відповідно до приписів пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Своєю чергою, у статті 165 ПК України визначено вичерпний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Зокрема, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (нематеріальних активів), примусово відчуженого державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у негрошовій формі (підпункт 165.1.16 пункту165.1 статті 165 ПК України).

Крім того, відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п.165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п.165.1 статті 165 цього Кодексу.

Отже, виходячи із наведеного нормативного регулювання, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку - позивачки, не включається кошти, отримані нею в рахунок відшкодування вартості земельної ділянки, примусово відчуженої за судовим рішенням в державну власність з мотивів суспільної необхідності.

Відповідно у відповідача не було правових підстав утримувати із присудженої судом вартості земельної ділянки податки і збори у сумі 45 311,93 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника про пропуск позивачкою строку звернення до суду не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, позаяк передумовою для пред`явлення цього позову слугувала відмова Васильківської райдержадміністрації у задоволенні претензії Захарової І.П. від 17.09.2019 щодо відшкодування повної вартості примусово відчуженої земельної ділянки, встановленої судом у розмірі 604 159 грн.

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції листа ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 01.07.2020, наданого в порядку податкової консультації, оскільки такий лист до апеляційного суду не подавався. Крім того, податкове роз`яснення мало місце вже після закінчення апеляційного розгляду справи.

Посилання скаржника на формальні недоліки оформлення позовної заяви також не можуть бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до положень статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі №160/11489/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

А. А. Єзеров