Постанова

від 25.06.2020 по справі 160/11489/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/11489/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

секретарі судового засідання Сколишеві О.О.,

за участі представника позивача Миджин Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в адміністративній справі №160/11489/19 (головуючий суддя першої інстанції Бондар М.В., рішення в повному обсязі складено 22.01.2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (третя особа - ТОВ Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат ) про визнання протиправними дій та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 15.11.2019 року звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області у відшкодуванні суми у розмірі 558847,07 грн. за примусове відчуження у державну власність з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га на території Зеленогайської сільської ради Васильківського району кадастровий номер 1220785500:02:003, яка належала їй ;

- стягнути з відповідача на її користь кошти у розмірі 45311,93 грн..

В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №72/2а-4/17 примусово відчужено в державну власність з мотивів суспільної необхідності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка перебувала у її власності, за ціною 604159 грн.. Відповідачем було виплачено їй 558847,07 грн., за виключенням суми у розмірі 45311,93 грн., як утриманого податку. Позивач вважає, що відповідач, стягуючи з суми виплати за примусово відчужену земельну ділянку податки у розмірі 45311,93 грн., діяв протиправно та не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області щодо часткового відшкодування ОСОБА_1 вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га, кадастровий номер 1220785500:02:003:0005, на території Зеленогайської сільської ради Васильківського районі Дніпропетровської області, яка була примусово відчужена у державну власність з мотивів суспільної необхідності.

Стягнуто з Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 недоплачену вартість примусово відчуженої в державну власність з мотивів суспільної необхідності земельної ділянки у розмірі 45311 гривень 93 копійки.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права. Вважає, що з позивача було правомірно утримано та сплачено податки в сумі 45311,93 грн. згідно вимог п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.162.1.1, 162.1.12 та 162.1.3 п.162.1 ст.162, п.п.163.1.1 та 163.1.2 п.163.1 ст.163, п.164.1, п.п.164.2.3 п164.2 та п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 та 168.1.2 п.168.1 ст.168, ст.172 ПК України. Крім того, апелянт зазначає про порушення судом норм процесуального права, а саме: порушення правил предметної підсудності (ст.19 КАСУ), оскільки позов про стягнення коштів є майновим та містить ознаки приватно-правового спору, а відтак повинен розглядатись за правилами цивільного або господарського судочинства; Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області є неналежним відповідачем у справі, оскільки кошти за відчуження земельної ділянки відшкодовувало ТОВ Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат у відповідності до вимог ст.6 Закону №1559; судом першої інстанції розглянуто справу за позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст.ст.160,161 КАСУ, оскільки за позовом не повністю сплачено судовий збір; не зазначено власне підтвердження позивача про відсутність іншого позову до того ж самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав; відсутнє обґрунтування про порушення Васильківською районною держадміністрацією прав та інтересів позивача; судом першої інстанції розглянуто справу за позовною заявою з порушенням строку звернення до адміністративного суду. Рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №72/2а-4/17 набрало чинності 19.06.2018 року, кошти ТОВ Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат перераховані на рахунок позивача 23.07.2018 року, а позивач звернулась до суду з позовом 15.11.2019 року, тобто з порушенням шестимісячного строку.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.05.2020 року у відповідності до вимог 306, 311 КАС України до участі у справі залучено ТОВ Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Позивач, представник відповідача та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Третя особа надіслала до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із поданням до ГУ ДПС у Дніпропетровській області запиту на отримання податкової консультації стосовно визначення податкового агента. Як особи, яка відповідальна за нарахування та сплату податків при виплаті позивачу вартості земельної ділянки.

Колегія суддів визнає підстави відкладення розгляду справи неповажними, а клопотання таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 року у справі №872/2а-4/17 примусово відчужити в державну власність з мотивів суспільної необхідності земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 12,9314 га на території Зеленогайської сільської ради Васильківського району кадастровий номер 1220785500:02:003:0005 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , за ціною 604159 грн. для розміщення об`єктів Товариства з обмеженою відповідальністю Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення; зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку протягом 5 днів з дня виплати їй Васильківською райдержадміністрацією коштів в розмірі 604159 грн. (а.с.10-15).

Позивачем зазначено та відповідачем не заперечується, що у липні 2018 року ОСОБА_1 на виконання рішення суду позивачу перераховано на рахунок 558847,07 грн..

17.09.2018 року позивач подала до Васильківської райдержадміністрації Дніпропетровської області претензію, у якій просила сплатити заборгованість в розмірі 45311,93 грн., у строк до 01.10.2019 року.

Васильківською райдержадміністрацією Дніпропетровської області надано відповідь на претензію, в якій з посиланням на п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14, п.п.162.1.1, 162.1.12 та 162.1.3 п.162.1 ст.162, п.п.163.1.1 та 163.1.2 п.163.1 ст.163, п.164.1, п.п.164.2.3 п164.2 та п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 та 168.1.2 п.168.1 ст.168, ст.172 ПК України зазначено, що з ОСОБА_1 правомірно утримано та сплачено до державного бюджету податки в сумі 45311,93 грн. за відчужену в примусовому порядку земельну ділянку, площею 12,9314 га кадастровий номер 1220785500:02:003:0005, в державну власність з мотивів суспільної необхідності для розміщення об`єктів ТОВ Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат з видобутку корисних копалин загальнодержавного значення, за ціною 604159 грн. (а.с. 19-22).

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відшкодування меншої, ніж встановлено судовим рішенням суми за примусове відчуження земельної ділянки у державну власність протиправними, оскаржила такі дії відповідача до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності від 17 листопада 2009 року №1559-VI (далі по тексту - Закон №1559) примусове відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності - перехід права власності на земельні ділянки, інші об`єкти нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, до держави чи територіальної громади з мотивів суспільної необхідності за рішенням суду.

Порядок примусового відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності встановлено у статті 16 цього Закону.

Згідно із частиною 5 статті 16 Закону №1559 попереднє повне відшкодування вартості земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у грошовій формі здійснюється шляхом внесення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, коштів на депозит нотаріальної контори в порядку, встановленому законом, за місцем розташування земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, або перерахування коштів на зазначений власником цих об`єктів банківський рахунок.

Державна реєстрація права власності держави чи територіальної громади на земельну ділянку, інші об`єкти нерухомого майна, що на ній розміщені, примусово відчужені з мотивів суспільної необхідності, здійснюється після перерахування попередньому власнику викупної ціни в повному обсязі, що підтверджується відповідними розрахунковими документами, а у випадках, визначених законом, - документом про внесення коштів на депозит нотаріальної контори, та/або після виникнення права власності на нерухоме майно, надане замість викупленого (абзац 2 частини 1 статті 18 Закону №1559).

З аналізу вказаної норми вбачається, що відшкодування вартості земельної ділянки у даній справі повинно бути здійснено саме відповідачем - Васильківською райдержадміністрацією Дніпропетровської області як органом місцевого самоврядування, шляхом перерахування попередньому власнику земельної ділянки - ОСОБА_1 викупної ціни в повному обсязі.

Проте, на рахунок позивача була перераховані кошти в розміру, меншому встановленої рішенням суду викупної ціни земельної ділянки.

Посилання відповідача в запереченні на позов та в апеляційній скарзі на те, що він не є належним відповідачем у справі колегія суддів до уваги не приймає, оскільки зазначена вище норма Закону №1559 є імперативною та не підлягає будь-якому тлумаченню, так як чітко визначає особу, що повинна відшкодувати вартість земельної ділянки.

Щодо посилання відповідача на необхідність утримання з належних до виплати за рішенням суду ОСОБА_1 коштів податків та сплати їх до державного бюджету, колегія суддів зазначає наступне.

Правові відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п.162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об`єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п.163.1 статті 163 ПК України).

За положеннями п.164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У статті 165 ПК України визначено доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку в рахунок компенсації (відшкодування) вартості майна (нематеріальних активів), примусово відчуженого державою у випадках, передбачених законом, або вартість такої компенсації, отриманої у негрошовій формі (п.п.165.1.16 п.165.1 статті 165 ПК України).

Крім того, відповідно до п.п.1.7 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Інші перехідні положення Податкового кодексу України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у п.п.165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п.165.1 статті 165 цього Кодексу.

З аналізу викладених положень слідує, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку - позивача не включається кошти, отримані позивачем в рахунок відшкодування вартості земельної ділянки, примусово відчуженої за судовим рішенням в державну власність з мотивів суспільної необхідності.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на п.п.164.2.3 п.164.2 статті 164 ПК України, як на підставу утримання з позивача податків є помилковими, оскільки у вказаному пункті визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи від продажу об`єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об`єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

ОСОБА_2 не вчиняла продажу належної їй земельної ділянки.

Отже, зазначеною нормою спірні правовідносини не регулюються.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій відповідача щодо часткового відшкодування позивачу вартості земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка була примусово відчужена у державну власність з мотивів суспільної необхідності.

В апеляційній скарзі відповідач як на підставу скасування рішення суду першої інстанції посилається на порушення судом правил статті 19 КАС України. На думку апелянта вказана справа повинна розглядатись за правилами цивільного або господарського провадження.

Таке посилання відповідача є хибним, оскільки позивачем у справі є фізична особа (що виключає господарську юрисдикцію), а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, що цілком відповідає вимогам п.1 частини 1 статті 19 КАС України.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 року справа №160/11489/19 визнана справою незначної складності, яка не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки справа, що розглядається є справою незначної складності, а тому постанова суду апеляційної інстанції не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в адміністративній справі №160/11489/19 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року в адміністративній справі №160/11489/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повне судове рішення складено 26 червня 2020 року.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак