Постанова

від 26.07.2023 по справі 205/3190/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3491/23 Справа № 205/3190/20 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційноюскаргою Дніпровської міської ради

на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 листопада 2022 року

у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОК О», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов Антон Олексійович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання іпотечного договору недійсним, припинення права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов`язання вчинити певні дії, за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОК О» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов Антон Олексійович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання іпотечного договору дійсним, визнання добросовісним набувачем,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2020 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Дніпровській міській раді стало відомо, що 19 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме: автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: літ. А операторська, площею 2,6 кв.м., літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101, номер запису про право власності 33800355, яке виникло у ОСОБА_1 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ДП14211019674, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 12 липня 2011 року та на підставі дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер 19-1/2010-04 від 24 лютого 2010 року, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області.

Зазначає, що 25 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 іпотекодавцем та ТОВ «ГАЗОК О» іпотекодержателем було укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку предмет застави, а саме: автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності.

Вказує, що 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. було внесено запис про державну реєстрацію іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49368927 від 26 жовтня 2019 року, номер запису про іпотеку 33860672. 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49368960 від 26 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. було внесено запис про обтяження, номер запису 33860704.

Зазначає, що 02 грудня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «ГАЗОК О» на автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101, номер запису про право власності 34489560. Підставою виникнення права власності у ТОВ «ГАЗОК О» є договір іпотеки № 404 від 25 жовтня 2019 року та заява ОСОБА_1 № 468 від 30 листопада 2019 року, посвідчені приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О.

Вважає, що право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано незаконним шляхом.

Зазначає, що листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради № 4/11-1200 від 11 березня 2020 року було повідомлено, що за наявною станом на 27 лютого 2020 року інформацією за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради № 4/1-103 від 03 березня 2020 року було повідомлено про відсутність документів, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_1 . Також повідомлено, що в Управлінні відсутня інформація щодо видачі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Враховуючи, що згідно офіційних відповідей компетентних органів встановлено, що нерухоме майно було побудовано на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста в особі Дніпровської міської ради та зареєстровано на підставі неіснуючих документів, то такі об`єкти слід вважати самочинним будівництвом.

У зв`язку з викладеним вище просили суд: визнати недійсним іпотечний договір від 25 жовтня 2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 404, що був укладений між ОСОБА_1 іпотекодавцем та ТОВ «ГАЗОК О» іпотекодержателем на предмет іпотеки, а саме: автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: літ. А операторська площею 2,6 кв.м., літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння; припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: літ. А операторська площею 2,6 кв.м., літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння та скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 33800355 від 19 жовтня 2019 року, внесений приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101, за ТОВ «ГАЗОК О» номер запису про право власності 34489560 від 02 грудня 2019 року, внесений приватний нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О., номер запису 33860672, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101, скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень, який було внесено 25 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О., номер запису 33860704, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, а саме: автозаправної станції, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: літ. А операторська площею 2,6 кв.м., літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння.

У серпні 2021 року ТОВ «ГАЗОК О» звернулось до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що на даний час право приватної власності на автозаправну станцію, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «ГАЗОК О», номер запису про право власності: 24489560, що внесений 02 грудня 2019 року о 16:50:05, підставою виникнення права власності є видані приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О. заява серія та номер 468, виданий 30 листопада 2019 року та договір іпотеки, серія та номер 404, виданий 25 жовтня 2019 року, підставою внесення запису про право власності є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50051742 від 05 грудня 2019 року приватного нотаріуса ДМНО Деллалова А.О.

Зазначає, що на момент укладання вказаного вище договору іпотеки, нерухоме майно: автозаправна станція за адресою: АДРЕСА_1 належало іпотекодавцю на праві приватної власності і було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 жовтня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О.

Вказує, що ТОВ «ГАЗОК О» та приватний нотаріус ДМНО Деллалов А.О. виконали усі передбачені законом вимоги під час укладання і посвідчення вищезазначеного іпотечного договору. Зверненння стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за договором, було здійснено цілком законно.

Зазначає, що іпотечний договір від 25 жовтня 2019 року, укладений в письмовій формі, посвідчений нотаріально та містить всі істотні умови договору, тобто у повному обсязі відповідає нормам чинного законодавства України та жодним чином їм не суперечить.

Вважає, що є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна та на момент укладення іпотечного договору від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 мав право на відчуження зазначеного майна, оскільки воно належало саме йому, що було перевірено у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказане вище, просили суд: визнати дійсним іпотечний договір, укладений 25 жовтня 2019 року між ТОВ «ГАЗОК О» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем, який був посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Деллаловим А.О. та зареєстрований в реєстрі за № 406; визнати ТОВ «ГАЗОК О» добросовісним набувачем об`єкту нерухомого майна автозаправної станції загальною площею 2,6 кв.м., опис: літ. А операторська, літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради відмовлено.

Зустрічний позов ТОВ «ГАЗОК О» задоволено частково.

Визнано ТОВ «ГАЗОК О» добросовісним набувачем об`єкту нерухомого майна автозаправної станції загальною площею 2,6 кв.м., опис: літ. А операторська, літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обранням Дніпровською міською радою неналежного способу захисту порушеного права. Крім того, Дніпровською міською радою не зазначено підстави, за наявності яких має бути припинено право власності на об`єкт нерухомого майна автозаправну станцію й такі обставини не встановлені судом. Суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ТОВ «ГАЗОК О», так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. В матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Дніпрі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ОСОБА_1 з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці. При цьому, суд вказав, що ТОВ «ГАЗОК О», зареєструвавши право власності на майно ініціювало реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0250 га, яка розташована в Новокодацькому районі за адресою: АДРЕСА_1 , необхідну для його обслуговування, а саме: звернулись з таким клопотанням до Дніпровської міської ради 21 січня 2020 року, проте рішення про надання/відмову дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Дніпровською міською радою до теперішнього часу не прийнято. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання ТОВ «ГАЗОК О» повернути спірну земельну ділянку в натурі є неефективним у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог. Суд також дійшов висновку, що зобов`язання ТОВ «ГАЗОК О» в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі Дніпровській міській раді фактично означає знесення належного підприємству на праві власності майна, що є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суд дійшов висновку, що застосування саме такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права в практичному аспекті, унеможливлено та з урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час ухвалення даного рішення матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, позивачем має бути обраний інший спосіб захисту скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, оскільки саме такий спосіб захисту прав відповідає вимогам закону та є ефективним.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову в частині визнання дійсним іпотечного договору, укладеного 25 жовтня 2019 року між ТОВ «ГАЗОК О» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що ЦК України передбачено визнання дійсним нікчемного правочину, а не будь-якого правочину, про недійсність якого заявлено позовну вимогу. Дослідивши копію іпотечного договору, суд дійшов висновку, що він відповідає вимогам викладеним в ст. 18 Закону України «Про іпотеку».

Задовольняючи вимогу про визнання ТОВ «ГАЗОК О» добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна, суд зазначив, що на момент укладення іпотечного договору від 25 жовтня 2019 року ТОВ «ГАЗОК О» не знало та не могло знати про обставини отримання дозволу на виконання будівельних робіт № 19/2010-04 від 24 лютого 2010 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП 14211019674 від 12 липня 2011 року, не могло припустити наявність перешкод для переходу права власності та відчуження спірної автозаправної станції, що є предметом іпотеки, а тому дійшов висновку, що ТОВ «ГАЗОК О» є добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна.

Не погодившисьз рішеннямсуду,Дніпровська міськарада звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Дніпровської міської ради задовольнити та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не дослідив додані до позовної заяви докази та не врахував те, що спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також те, що спірне нерухоме майно не було в установленому законом порядку введено в експлуатацію, тому відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно. Так як спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, ОСОБА_1 у силу закону не набув права власності на нього, та у останнього були відсутні правові підстави для розпорядження даним об`єктом, оскільки право розпоряджатись майном є складовою частиною права власності, а тому відсутні правові підстави вважати, що ТОВ «ГАЗОК О» набуло право власності на спірне нерухоме майно шляхом укладення договору іпотеки. Вважає, що ТОВ «ГАЗОК О» неможливо визнати добросовісним набувачем, оскільки спірне нерухоме майно є об`єктом самочинного будівництва, оскільки в силу закону право на нього не виникає.

ТОВ «ГАЗОК О» подало відзив, у якому просило залишити апеляційну скаргу Дніпровської міської ради без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, 19 жовтня 2019 року на підставі Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 12 липня 2011 року, № ДП14211019674 та Дозволу на виконання будівельних робіт від 24 лютого 2010 року № 19/2010-04, які були видані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., було внесено запис про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, автозаправної станції загальною площею 2,6 кв.м., опис: літ. А операторська, літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101 (а.с. 11-13, том 1).

20 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ГАЗОК О» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., зареєстрований в реєстрі за № 406 (а.с. 14-18, том 1).

Згідно умов договору іпотеки в рахунок виконання зобов`язань по договору позики від 22 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 передав в іпотеку ТОВ «ГАЗОК О» нерухоме майно автозаправну станцію загальною площею 2,6 кв.м., опис: літ. А операторська, літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-18, том 1).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вказаний об`єкт зареєстровано за ТОВ «ГАЗОК О» 02 грудня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. на підставі договору іпотеки від 25 жовтня 2019, серія та номер 404 (а.с. 11-13, том 1).

ТОВ «ГАЗОК О» здійснює права власника вказаного нерухомого майна.

На підставі інформації з Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області (а.с. 23, том 1) на запит від 25 лютого 2020 року Департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради, станом на час надання відповіді, відсутня інформація щодо видачі реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з даними реєстру відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211019674 від 12 липня 2011 року (а.с. 23, том 1).

За даними Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області, що викладені у листі від 03 березня 2020 року № 4/1-103, згідно з Єдиним реєстром документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, станом на час надання відповіді, відсутня інформація щодо видачі документів, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . В Управлінні відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП 14211019674 (а.с. 24, том 1).

Згідно відповіді Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 02 березня 2020 року № 3/15-123 щодо присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 повідомлено, що відповідно до даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса АДРЕСА_1 жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна ця адреса, відсутній (а.с. 22, том 1).

У відповіді Департаменту по роботі з активами від 11 березня 2020 року №4/11-1200 зазначено, що за наявною станом на 27 лютого 2020 року інформацією за результатами пошуку за адресою земельної ділянки у Системі не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених між міською радою та юридичними або фізичними особами на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20-21, том 1).

Встановлено, що ОСОБА_1 був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт № 19/2010-04 від 24 лютого 2010 року: будівництво автозаправної станції по АДРЕСА_1 відповідно до проектної документації з терміном дії до 24 лютого 2011 року (а.с. 196, том 1).

12 липня 2011 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації (а.с. 197-203, том 1).

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Деллаловим А.О. було перевірено відсутність перешкод для реєстрації за ТОВ «ГАЗОК О» права власності на предмет іпотеки.

Під час переоформлення права власності на автозаправну станцію і вчинення реєстраційних дій, виконано усі передбачені законом вимоги та ОСОБА_1 , як власник майна також надав свою згоду на вчинення таких дій.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року № 910/3372/19.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання договору іпотеки недійсним та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна автозаправну станцію, суд першої інстанції виходив із того, що дії ОСОБА_1 як іпотекодавця, з одного боку, та ТОВ «ГАЗОК О» як іпотекодержателя, з іншого боку, при укладанні договору від 25 жовтня 2019 року були спрямовані на набуття певних цивільних прав та обов`язків щодо передачі від ОСОБА_1 ТОВ «ГАЗОК О» в іпотеку об`єкту нерухомого майна предмету іпотеки, всі передбачені законодавством України вимоги були додержані при вчиненні вказаного правочину. При переході права власності до ТОВ «ГАЗОК О» також відсутні жодні порушення чинного законодавства України. При цьому дозвільна документація для будівництва автозаправного газового пункту за адресою: АДРЕСА_1 (дозвіл на виконання будівельних робіт № 19/2010-04 від 24 лютого 2010 року) була видана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 24 лютого 2010 року, а декларація вводу його в експлуатацію серія та номер: ДП14211019674 зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області 12 липня 2011 року, тобто до набрання чинності Порядком ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, який був затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 92 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 липня 2011 року за № 885/19623 та набрав чинності 05 серпня 2011 року. Суд дійшов висновку, що заявлені вимоги Дніпровської міської ради про визнання договору іпотеки недійсним не є ефективним способом захисту порушеного права позивача, оскільки наслідком встановлення судом недійсності правочинів є реституція. Визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором іпотеки. Крім того, Дніпровською міською радою не зазначено підстави, за наявності яких має бути припинено право власності на об`єкт нерухомого майна автозаправну станцію. Колегія суддів погоджується з такими висновками та вважає за необхідне зазначити наступне.

В силу норм ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, на спірній земельній ділянці ТОВ «ГАЗОК О» на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану нерухомість у ТОВ «ГАЗОК О» виникло на підставі цивільно-правової угоди, яка зареєстрована відповідно до законодавства. Доказів того, що спірний правочин не відповідав нормам чинного законодавства, матеріали справи не містять.

Щодо позовних вимог Дніпровської міської ради про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, закон не передбачає.

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень`до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19 (провадження № 61-13586св20).

Враховуючи зазначене. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позову Дніпровської міської ради про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не підлягає задоволенню та те, що позивачем має бути обраний інший спосіб захисту скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, оскільки саме такий спосіб захисту прав відповідає вимогам закону та є ефективним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. Mutatis mutandisрішення ЄСПЛ від 23січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (East/WestAllianceLimitedv.Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyyv.Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyyv.Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Суд першої інстанції встановивши, що земельна ділянка на якій розташоване спірне нерухоме майно належить на праві власності Дніпровській міській раді та останньою будь яких рішень з приводу передачі земельної ділянки у власність чи користування не приймалось, врахувавши відсутність будь-яких доказів своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Дніпрі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ОСОБА_1 з підстав самовільного будівництва нерухомого майна на спірній земельній ділянці, а також наявність клопотання ТОВ «ГАЗОК О» до Дніпровської міської ради 21 січня 2020 року на одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0250 га, яка розташована в Новокодацькому районі за адресою: АДРЕСА_1 , необхідну для його обслуговування, дійшов правильного висновку про неефективність обрання такого способу захисту як зобов`язання ТОВ «ГАЗОК О» повернути спірну земельну ділянку в натурі в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призведе до відновлення порушених прав Дніпровської міської ради, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги. Крім того, Дніпровською міською радою як під час розгляду справи у суді першої так і апеляційної інстанції не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності ТОВ «ГАЗОК О», так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив додані до позовної заяви докази та не врахував те, що спірне нерухоме майно було побудоване на земельній ділянці, не відведеній для вказаної мети, за відсутності декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об`єкту до експлуатації, а також те, що спірне нерухоме майно не було в установленому законом порядку введено в експлуатацію та відсутність правових підстав вважати, що ОСОБА_1 набув право власності на спірне нерухоме майно колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, також матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які містять інформацію про вчинення будь-якими особами незаконних дій або підроблення зокрема Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 12 липня 2011 року, № ДП14211019674 та Дозволу на виконання будівельних робіт від 24 лютого 2010 року № 19/2010-04, які були видані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області на підставі яких до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., було внесено запис про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, автозаправної станції загальною площею 2,6 кв.м., опис: літ. А операторська, літ. Б навіс, літ. В під Б колонка, літ. Г навіс, літ. И під З резервуар, літ. К вбиральня, І мостіння, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1943446612101.

З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва у розумінні положень статті 376 ЦК України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від24листопада 2022року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова