Постанова

від 01.08.2023 по справі 927/213/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2023 р. Справа№ 927/213/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.08.2023 у справі №927/213/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023, повний текст якого складений 17.04.2023

у справі № 927/213/23 (суддя Романенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ Сталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак»

про стягнення 847 249,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» про стягнення основного боргу за поставлений за договором поставки № 2/2503-19, але несвоєчасно оплачений товар, в сумі 403 801,07 грн., а також нарахованих за порушення строку виконання обов`язку по його оплаті, інфляційних втрат в сумі 260 728,46 грн., 3 % річних в сумі 30 003,70 грн., пені в сумі 211 955,74 грн. та штрафу в сумі 80 760,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого за видатковими накладними № 210309543 від 08.12.2021, № 210309592 від 16.12.2021, № 210309591 від 16.12.2021, № 210309593 від 17.12.2021 та № 63 від 02.02.2022 товару.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що позивачем на власний розсуд, без погодження з відповідачем, було здійснено поставку товару за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022, проте при прийнятті вказаного товару відповідачем було встановлено неналежну якість вказаного товару, про що позивача було повідомлено за допомогою месенджера Viber та досягнуто з позивачем згоди про заміну товару на якісний. При цьому з боку відповідача дана накладна та товарно-транспортна накладна на відпуск цієї партії товару не підписувались та, з огляду на вказані обставини, він звернувся до суду з клопотанням про витребування у позивача для огляду оригіналу вказаної видаткової та товарно-транспортної накладних на поставку спірної партії товару. Також відповідач просив суд взяти до уваги дію форс-мажорних обставин (введення воєнного стану) та в прохальній частині відзиву заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.03.2023, серед іншого, у позивача витребувано для огляду оригінали видаткової накладної № 63 від 02.02.2022, товарно-транспортної накладної № Р-63 від 02.02.2022; довіреності № 2 від 01.01.2022 на Осадчого С.С. / Філатенко Ю.В. на право отримання спірного товару.

23.03.2023, на виконання вимог ухвали суду від 15.03.2023, засобами поштового зв`язку, разом із супровідним листом від 23.03.2023 б/н, позивач надав на огляд суду оригінали: видаткової накладної № 63 від 02.02.2022 та товарно-транспортної накладної № Р-63 від 02.02.2022.

У супровідному листі від 23.03.2023 б/н позивач пояснив, що оригінал довіреності № 2 від 01.01.2022 на Осадчого С.С./Філатенко Ю.В. у нього відсутній, проте вказані особи неодноразово отримували товар від імені відповідача, тому в нього не виникало сумнів щодо їх повноважень.

27.03.2023 позивач подав до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій, з посиланням на сплату відповідачем 25.01.2023 та 07.02.2023 основного боргу в сумі 140 000,00 грн., просив стягнути з відповідача 263 801,07 грн. основного боргу, 260 728,46 грн. інфляційних втрат, 30 003,70 грн. 3 % річних, 211 955,74 грн. пені та 80 760,21 грн. штрафу. Вказана заява судом першої інстанції прийнята до розгляду.

У відповіді на відзив позивач зазначив про те, що:

- він не може здійснити поставку на власний розсуд;

- надані відповідачем скріншоти з месенджеру Viber не містять належного фіксування номерів телефонів сторін, а тому не можуть вважатися належними доказами на підтвердження листування саме між позивачем та відповідачем;

- видаткова накладна № 63 від 02.02.2022 та товарно-транспортна накладна № Р-63 від 02.02.2022 підписані відповідачем, про що свідчать їх оригінали, які надані позивачем до суду. При цьому відповідач своїми діями, зокрема шляхом часткової оплати вартості товару та використання податкового кредиту, підтвердив факт отримання товару за вказаною накладною;

- доводи відповідача щодо дії обставин непереборної сили, що перешкодили належному виконанню договірних зобов`язань, є необґрунтованими та непідтвердженими в порядку, установленому спірним договором (сертифікат ТПП України). Відповідачем не доведено причинно-наслідковий зв`язку між настанням обставин непереборної сили та зобов`язаннями, що не виконані.

Відповідач подав письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких звернув увагу на розбіжності засвідченої копії видаткової накладної № 63 від 02.02.2022 (долученої до матеріалів позовної заяви) при її порівнянні з оригіналом, поданим позивачем на вимогу суду (зокрема, в частині розташування печаток та підписів сторін), що на думку відповідача свідчить про те, що позивачем не було надано оригіналу вказаної видаткової накладної. З огляду на вказані обставини відповідач повторно просив витребувати у позивача оригінал саме тієї видаткової накладної № 63 від 02.02.2022 копію якої долучено до позовної заяви, а у випадку ненадання оригіналу, просив перейти в загальне провадження, залучити експертну установу та призначити технічну експертизу документа для перевірки оригінальності спірної видаткової накладної.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 позовні вимоги задоволені частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 263 801,07 грн. основного боргу, 151 658,04 грн. інфляційних втрат, 18 099,78 грн. 3 % річних, 148 167,64 грн. пені, 56 532,15 грн. штрафу та 10 889,81 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовив.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і штрафу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Водночас, суд першої інстанції під час перевірки розрахунків позивача щодо нарахування 3 % річних, пені та інфляційних втрат встановив, що вказані розрахунки є частково невірними, оскільки:

- при проведенні розрахунків позивачем невірно проіндексовано борг у розмірі 431 053,10 грн. у січні 2022 року, в якому індекс інфляції склав 101,3%, замість 126,603244%, з огляду на що у задоволенні позовних вимог про стягнення 109 070,42 грн. інфляційних втрат слід відмовити;

- позивач невірно визначив момент прострочення виконання грошового зобов`язання, який виник з наступного дня, що слідує за днем поставки товару та безпідставно включено дати зарахування коштів в якості часткових оплат до періоду прострочення виконання грошового зобов`язання та невірно розрахував суму пені та суму 3 % річних на суму боргу 431 053,10 грн., що існував у періоді з 18.12.2021 до 26.01.2022 (замість з 18.12.2021 по 27.12.2022, як указано позивачем), з огляду на що у стягненні 3 % річних в сумі 11 903,92 грн. та пені в сумі 287,68 грн. слід відмовити.

Також суд першої інстанції:

- врахувавши, що: відповідач постійно проводить часткові оплати в рахунок погашення наявного боргу; сумарно розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов`язання за спірним договором складає 292 428,27 грн, та перевищує розмір поточної заборгованості (263 801,07 грн); як позивач не довів наявність у нього збитків, спричинених протиправною поведінкою відповідача; крім неустойки, позивач також заявив до стягнення 3% річних, які за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування, які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, та які визнані судом обґрунтованими, що в свою чергу забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача;

- дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення пені та штрафу та зменшив пеню та штраф на 30% від сум, які правомірно нараховані та підлягають стягненню.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертизи, зазначивши про те, що він не вбачає необхідності в призначенні судової експертизи, так як наявні в справі докази дають можливість суду встановити фактичні дані, які входять до предмета доказування, а тому проведення експертизи є недоцільним.

Щодо заперечень відповідача в частині отримання ним товару за накладною № 63 від 02.02.2022, суд першої інстанції зазначив наступне:

- відповідач своїми діями підтвердив факт отримання спірної партії товару, в рахунок якої ним проведена часткова оплата на суму 350 000,00 грн. за платіжними дорученнями: № 1315 від 05.10.2022, № 179 від 21.10.2022, № 215 від 14.11.2022, № 1345 від 16.12.2022, № 1365 від 25.01.2023 та №1383 від 07.02.2023;

- суд критично оцінює доводи відповідача про те, що оплата проведена ним в рахунок майбутньої партії товару, оскільки виходячи з графи «призначення платежу» в перелічених вище платіжних документах (заповнюється платником самостійно), кошти перераховані в рахунок оплати товару саме за накладною № 63 від 02.02.2022 (спірна);

- підписанням спірних видаткової та товарно-транспортної накладних відповідач засвідчив отримання товару та не висловив жодних заперечень відносно його якості. Будь-які документи, зокрема, акти невідповідності спірної партії товару вимогам якості, сторонами складені не були, в той час як роздруківки з програми «Вайбер», що долучені до відзиву на позов, суд оцінює критично, оскільки ідентифікувати осіб та партію товару, відносно якої велись перемовини, не є можливим. Даний документ не є належним та допустимим доказом, на підставі якого можна засвідчити факт поставки товару неналежної якості.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сармак» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 в частині стягнення на користь позивача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, пені, штрафу та 10 889,81 грн. судового збору та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

У обґрунтування вимог апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що:

- відповідач навів достатні аргументи вважати, що видаткова накладна №63 від 02.02.2022 не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідач її не підписував. При цьому позивачем так і не було надано оригінал копії саме тієї видаткової накладної №63 від 02.02.2022, копію якої долучено до позовної заяви, тобто фактично не виконано вимоги ухвали суду від 15.03.2023. Водночас судом першої інстанції, який визнав доведеним факт поставки товару за такою накладною, не враховано як положення ч. 10 ст. 81 ГПК України за змістом яких у разі неподання доказів суд залишає позовну заяву без розгляду, так і положення ч. 6 ст. 91 ГПК України згідно з якими якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги;

- з огляду на вказані вище обставини існували достатні підстави для призначення експертизи для встановлення її реального походження, та чи дійсно вчинялися підписи представника відповідача з засвідченням печатки підприємства;

- додатковим фактом на підтвердження тієї ж позиції про відсутність факту підписання з боку повноваженого представника відповідача видаткової накладної №63 від 02.02.2022 є і пояснення самого позивача про відсутність у нього також і оригіналу довіреності № 2 від 01.01.2022 на Осадчого С.С. / Філатенко Ю.В.;

- умовами спірного договору (п. 1.1) визначено, що загальний асортимент, кількість та ціна товару вказуються в рахунках на оплату та/або специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором, проте матеріали справи не містять ні доказів виставлення рахунку на оплату з боку позивача, ні складання специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору;

- у спірному договору сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється на умовах 100 % передоплати мала бути здійснена на склад відповідача у місті Дніпро, проте позивачем з незрозумілих підстав здійснено поставку товару у місто Чернігів без попередньої оплати;

- так як позивачем була здійснена поставка в порушення умов договору, а партія товару не відповідала якості, відповідач відмовився і від отримання повної партії товару, і від підписання супровідної документації, в тому числі видаткової накладної, а сторонами було досягнуто домовленість про поставку такої партії якісного товару в майбутньому, що і стало підставою для здійснення оплати (попередньої) за майбутню партію у відповідності до умов договору. Бухгалтерією відповідача здійснювалася попередня оплата за наступну погоджену партію товару, але в призначенні платежу помилково вказувалося не договір (оскільки рахунок був відсутній), а видаткова накладна на погоджену (але ще не отриману) партію товару за асортиментом, кількістю та вартістю, яка повинна була бути поставлена позивачем після попередньої оплати у відповідності до умов договору;

- відповідачем надані достатні докази на підтвердження факту настання форс-мажорних обставин в процесі розгляду справи, які судом першої інстанції з незрозумілих причин проігноровано. Так в матеріалах справи міститься Довідка потерпілого з додатками та Довідка ДСНС з актом про пожежу, згідно яких з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації відповідач зазнав значних збитків через артилерійські обстріли та пожежу на складах підприємства.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про проведення експертизи, в якому відповідач просить:

- призначити експертизу видаткової накладної №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортної накладної № Р-63 від 02.02.2022 в даній справі № 927/213/23;

- проведення експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз;

- на вирішення експертизи апелянт пропонує поставити наступні питання:

1) Чи виконано рукописний або механічний підпис видатковій накладній №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортній накладній № Р-63 від 02.02.2022?

2) Чи виконано підпис у документах (видатковій накладній №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортній накладній № Р-63 від 02.02.2022) тією особою, від імені якої він зазначений?

3) Яким способом нанесений відтиск печатки?

4) Чи нанесено відтиск печатки в видатковій накладній №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортній накладній № Р-63 від 02.02.2022 наданою печаткою?

5) Чи нанесено відтиск печатки в видатковій накладній №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортній накладній № Р-63 від 02.02.2022 печаткою, експериментальні та вільні зразки відтисків якої надані для порівняльного дослідження?

6) Чи нанесено відтиск печатки в видатковій накладній №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортній накладній № Р-63 від 02.02.2022 однією і тією самою печаткою як і на інших документах. Підписаних між тими самими сторонами?

7) Чи нанесений відтиск печатки у той час, яким датовані видаткова накладна №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортна накладна № Р-63 від 02.02.2022?

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2023, справу № 927/213/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/213/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 927/213/23.

23.05.2023 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання до суду довіреності або іншого документу, що посвідчує повноваження представника.

22.06.2023 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої, зокрема, додані копія ордеру та копія договору про надання правової допомоги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23, розгляд апеляційної скарги призначити на 01.08.2023 о 10:15 год.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення експертиз з підстав, які будуть викладені нижче.

19.07.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому заявник просить надати можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Крім того, 20.07.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання, в якому він просить надати йому можливість приймати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 вказані клопотання задоволені.

Станом на 01.08.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні, з наступних підстав.

25.03.2019 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 2/2503-19 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що за цим договором постачальник зобов`язався в порядку та строки, встановлені Договором, передати в власність покупця металопрокат (далі - товар), загальний асортимент, кількість та ціна якого вказуються в рахунках на оплату та/або специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених Договором.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- постачальник постачає покупцю товар окремими партіями (п. 2.1);

- поставка товару за цим Договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «ІНКОТЕРМС 2010», на умовах EXW - склад Постачальника: м. Дніпро, вул. Повітряна, буд. 5 (п. 2.2);

- строк поставки товару: протягом 5 робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок Постачальника 100% попередньої оплати, якщо інше не обумовлено сторонами в специфікації (п. 2.3);

- прийом товару за кількістю та якістю здійснюється представником покупця уповноваженим за довіреністю (що має містити наступні реквізити: назва документа; дату та місце складання; назву підприємства, від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в господарській операції) на отримання товарно-матеріальних цінностей; за кількістю - згідно із видатковою накладною; за якістю - згідно з сертифікатом якості заводу-виробника (покупцю надається копія засвідчена постачальником). За відсутності належним чином оформленої довіреності у представника покупця, постачальник не здійснює відвантаження товару без застосування до нього штрафних санкцій (п. 2.4);

- право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару в пункті поставки та засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Датою отримання партії товару та супровідних документів є дата видаткової накладної (п. 2.5);

- підписанням цього Договору покупець засвідчив, що особи, які будуть підписувати накладні, товарно-транспортні накладні про прийняття продукції від імені покупця, мають відповідні повноваження на таке підписання та прийняття продукції в інтересах та на користь покупця (п. 6.4);

- прийом товару за кількістю та якістю здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів природного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (п.п. 6.1, 6.2);

- після отримання покупцем товару та підписання видаткової накладної, претензії по кількості, якості, асортименту поставленого товару постачальник не приймає та не розглядає (п.6.6. Договору).

- всі розрахунки за Договором відбуваються виключно в національній валюті України (п. 3.1);

- оплата здійснюється покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 3.2);

- порядок розрахунків - 100% попередня оплата, якщо інше не обумовлене в специфікації. Покупець не в праві посилатися на відсутність рахунку як підставу для нездійснення платежу. За відсутності рахунку покупець зобов`язаний здійснити оплату на підставі цього Договору поставки (п. 3.3);

- факт оплати товару є підтвердженням отримання покупцем рахунку (п. 3.4);

- Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2019 (п. 11.1);

- у випадку якщо не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну Договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік (п. 11.2).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що:

- ним на виконання умов Договору відповідачу, серед іншого, за видатковими накладними № 210309543 від 08.12.2021 на суму 333 758,12 грн., № 210309592 від 16.12.2021 на суму 77 827,00 грн., № 210309591 від 16.12.2021 на суму 79 571,99 грн., № 210309593 від 17.12.2021 на суму 55 560,79 грн. та № 63 від 02.02.2022 на суму 613 801,07 грн. було поставлено товару на загальну суму 1 160 518,97 грн.;

- в рахунок оплати вказаного відповідачем платіжними дорученнями № 1239 від 27.01.2022 на суму 333 758,12 грн., № 113 від 18.02.2022 на суму 97 294,98 грн., № 1315 від 05.10.2022 на суму 50 000,00 грн., № 179 від 21.10.2022 на суму 20 000,00 грн., № 215 від 14.11.2022 на суму 70 000,00 грн., № 1345 від 16.12.2022 на суму 70 000,00 грн., № 1365 від 25.01.2023 на суму 70 000,00 грн., № 1383 від 07.02.2023 на суму 70 000,00 грн. перераховано 781 053,10 грн.;

- крім того, станом 08.12.2021 за відповідачем обліковувалось дебетове сальдо на суму 115 664,80 грн., яке зараховане позивачем у рахунок вартості поставленого товару за видатковою накладною № 210309543 від 08.12.2021;

- отже неоплаченим залишився товар на загальну суму 263 801,07 грн.

З огляду на вказані обставини позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 263 801,07 грн., а також нараховані за порушення строку виконання обов`язку по його оплаті, інфляційні втрати в сумі 260 728,46 грн., 3 % річних в сумі 30 003,70 грн., пеню в сумі 211 955,74 грн. та штраф в сумі 80 760,21 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив пославшись на те, що:

- позивачем з ним не було погоджено поставку за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022, а при прийнятті вказаного товару відповідачем було встановлено неналежну якість вказаного товару, про що позивача було повідомлено за допомогою месенджера Viber та досягнуто з ним згоди про заміну товару на якісний;

- з боку відповідача дана накладна та товарно-транспортна накладна на відпуск цієї партії товару не підписувались;

- наданий позивачем на вимогу суду першої інстанції оригінал видаткової накладної №63 від 02.02.2022 візуально відрізняється від долученої до позовної заяви копії, що свідчить про те, що позивачем фактично не виконано вимоги ухвали суду від 15.03.2023. Водночас судом першої інстанції, який визнав доведеним факт поставки товару за такою накладною не враховано як положення ч. 10 ст. 81 ГПК України за змістом яких у разі неподання доказів суд залишає позовну заяву без розгляду, так і положення ч. 6 ст. 91 ГПК України згідно з якими якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги;

- з огляду на вказані вище обставини існували достатні підстави для призначення експертизи вказаної накладної;

- додатковим фактом на підтвердження позиції про відсутність факту підписання з боку повноваженого представника відповідача видаткової накладної №63 від 02.02.2022, є і пояснення самого позивача про відсутність у нього оригіналу довіреності № 2 від 01.01.2022 на Осадчого С.С. / Філатенко Ю.В. за якою згідно даних зазначених у спірній видаткові накладній приймався товар;

- умовами Договору (п. 1.1) визначено, що загальний асортимент, кількість та ціна товару вказуються в рахунках на оплату та/або специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором, проте матеріали справи не містять ні доказів виставлення рахунку на оплату з боку позивача, ні складання специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору;

- у Договору сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється на умовах 100 % передоплати на склад відповідача у місті Дніпро, проте позивачем з незрозумілих підстав здійснено поставку товару у місто Чернігів без попередньої оплати;

- так як позивачем була здійснена поставка в порушення умов Договору, а партія товару не відповідала якості, відповідач відмовився і від отримання повної партії товару, і від підписання супровідної документації, в тому числі видаткової накладної, а сторонами було досягнуто домовленість про поставку такої партії якісного товару в майбутньому, що і стало підставою для здійснення оплати (попередньої) за майбутню партію у відповідності до умов договору. Бухгалтерією відповідача здійснювалася попередня оплата за наступну погоджену партію товару, але в призначенні платежу помилково вказувалося не договір (оскільки рахунок був відсутній), а видаткова накладна на погоджену (але ще не отриману) партію товару за асортиментом, кількістю та вартістю, яка повинна була бути поставлена позивачем після попередньої оплати у відповідності до умов договору.

Щодо вказаних заперечень, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи до стягання у цій справі фактично заявлено частину з вартості товару поставленого за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022 на суму 613 801,07 грн.. При цьому більше половини вартості товару за вказаною видатковою накладною № 63 від 02.02.2022, а саме 350 000,00 грн., тобто 57% на даний час відповідачем оплачено. Вказана часткова оплата здійснювалася відповідачем саме з посиланням на видаткову накладну № 63 від 02.02.2022 (платіжні доручення № 1315 від 05.10.2022 на суму 50 000,00 грн., № 179 від 21.10.2022 на суму 20 000,00 грн., № 215 від 14.11.2022 на суму 70 000,00 грн., № 1345 від 16.12.2022 на суму 70 000,00 грн., № 1365 від 25.01.2023 на суму 70 000,00 грн., № 1383 від 07.02.2023 на суму 70 000,00 грн.).

При цьому твердження відповідача про те, що при прийнятті товару за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022 ним було встановлено неналежну якість вказаного товару про що позивача було повідомлено за допомогою месенджера Viber та досягнуто з позивачем згоди про заміну товару на якісний не підтверджуються належними та допустимими доказами, так як надані відповідачем роздруківки листування в системі «Viber» такими доказами бути не можуть так як з їх змісту не можливості встановити осіб між якими відбувається листування, а інших доказів відповідачем не надано.

Слід зазначити і про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено вище виходячи зі змісту Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється у відповідності до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів природного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

Так, Інструкцією П-7 (далі мовою оригіналу) встановлено, що:

- при обнаружении несоответствия качества, комплектности, маркировки поступившей продукции, тары или упаковки требованиям стандартов, технических условий, чертежам, образцам (эталонам), договору либо данным, указанным в маркировке и сопроводительных документах, удостоверяющих качество продукции (п. 14 настоящей Инструкции), получатель приостанавливает дальнейшую приемку продукции и составляет акт, в котором указывает количество осмотренной продукции и характер выявленных при приемке дефектов.

Получатель обязан обеспечить хранение продукции ненадлежащего качества или некомплектной продукции в условиях, предотвращающих ухудшение ее качества и смешение с другой однородной продукцией. Получатель также обязан вызвать для участия в продолжении приемки продукции и составления двустороннего акта представителя иногороднего изготовителя (отправителя), если это предусмотрено в Основных и Особых условиях поставки, других обязательных правилах или договоре.

В договорах могут быть предусмотрены случаи, когда явка представителя иногороднего изготовителя (отправителя) для участия в приемке продукции по качеству и комплектности и составления акта является обязательной.

При одногородней поставке вызов представителя изготовителя (отправителя) и его явка для участия в проверке качества и комплектности продукции и составления акта являются обязательными (п. 16);

- в уведомлении о вызове, направленном изготовителю (отправителю), должно быть указано:

а) наименование продукции, дата и номер счета-фактуры или номер транспортного документа, если к моменту вызова счет не получен;

б) основные недостатки, обнаруженные в продукции;

в) время, на которое назначена приемка продукции по качеству или комплектности (в пределах установленного для приемки срока);

г) количество продукции ненадлежащего качества или некомплектной продукции (п. 17);

- уведомление о вызове представителя изготовителя (отправителя) должно быть направлено (передано) ему по телеграфу (телефону) не позднее 24 час., а в отношении скоропортящейся продукции немедленно после обнаружения несоответствия качества, комплектности, маркировки продукции, тары или упаковки установленным требованиям, если иные сроки не установлены Основными и Особыми условиями поставки, другими обязательными для сторон правилами или договором (п. 18);

- при неявке представителя изготовителя (отправителя) по вызову получателя (покупателя) в установленный срок и в случаях, когда вызов представителя иногороднего изготовителя (отправителя) не является обязательным, проверка качества продукции производится представителем соответствующей отраслевой инспекции по качеству продукции, а проверка качества товаров - экспертом бюро товарных экспертиз либо представителем соответствующей инспекции по качеству.

При отсутствии соответствующей инспекции по качеству или бюро товарных экспертиз в месте нахождения получателя (покупателя), при отказе их выделить представителя или неявке его по вызову получателя (покупателя) проверка производится:

а) с участием компетентного представителя другого предприятия (организации), выделенного руководителем или заместителем руководителя этого предприятия (организации), либо

б) с участием компетентного представителя общественности предприятия-получателя, назначенного руководителем предприятия из числа лиц, утвержденных решением фабричного, заводского или местного комитета профсоюза этого предприятия, либо

в) односторонне предприятием-получателем, если изготовитель (отправитель) дал согласие на одностороннюю приемку продукции (п. 20);

- по результатам приемки продукции по качеству и комплектности с участием представителей, указанных в пп. 19 и 20 настоящей Инструкции, составляется акт о фактическом качестве и комплектности полученной продукции. Акт должен быть составлен в день окончания приемки продукции по качеству и комплектности. (п. 29);

- акт должен быть подписан всеми лицами, участвовавшими в проверке качества и комплектности продукции. Лицо, не согласное с содержанием акта, обязано подписать его с оговоркой о своем несогласии и изложить свое мнение.

В акте перед подписью лиц, участвовавших в приемке, должно быть указано, что эти лица предупреждены о том, что они несут ответственность за подписание акта, содержащего данные, не соответствующие действительности.

Если между изготовителем (отправителем) и получателем возникнут разногласия о характере выявленных дефектов и причинах их возникновения, то для определения качества продукции получатель обязан пригласить эксперта бюро товарных экспертиз, представителя соответствующей инспекции по качеству или другой компетентной организации (п. 30).

Отже, виходячи зі змісту Інструкції П-7, яка застосовується до правовідносин сторін з прийняття товарів за якістю, приймання товарів за якістю відбувається у момент їх поставки.

При чому, враховуючи те, що спірна поставка відбувалась не в межах одного міста та те, що у Договорі не погоджені умови щодо обов`язкової явки представника позивача, при виявленні недоліків у товарі, відповідач був повинен призупинити приймання товару, скласти акт в якому має бути зазначено кількість оглянутого товару та характер виявлених недоліків, забезпечити зберігання товару неналежної якості у належних умовах, та викликати для участі у перевірці якості товару та складенні двостороннього акту приймання товару представника відповідної галузевої інспекції по якості продукції, або експерта бюро товарних експертиз, або представника відповідної інспекції з якості, і лише у випадку відсутності відповідної інспекції з якості, або бюро товарних експертиз в місці знаходження покупця, або у випадку відмови таких осіб направити представника, або у випадку неявки такого представника на виклик, проводити перевірку за участю компетентного представника іншого підприємства або компетентного представника громадськості.

Матеріли справи не містять доказів дотримання відповідачем вказаної процедури.

При цьому слід зазначити про те, що відповідач не заперечує а ні те, що товар за вказаної накладною йому позивачем було доставлено, а ні те, що такий товар позивачем не було вивезено.

Також малоймовірним видається те, що бухгалтерією відповідача здійснювалася попередня оплата за відповідну погоджену партію товару, але в призначенні платежу помилково вказувалося не Договір (оскільки рахунок був відсутній), а видаткова накладна на погоджену (але ще не отриману) партію товару за асортиментом, кількістю та вартістю, яка повинна була бути поставлена позивачем після попередньої оплати у відповідності до умов Договору, так як доказів підписання відповідної специфікації на таку партію товару матеріли справи не містять, а відповідні кошти, які за твердженням відповідача були передоплатою, переховувались ним з 05.10.2022 (тобто через 8 місяців з моменту досягнення домовленості про поставку партії якісного товару) по 07.02.2023. В свою чергу жодних доказів щодо наявності будь-якого листування між сторонами з приводу поставки товару у майбутньому матеріали справи не містять.

Слід зазначити і те, що у а. 3.4 Договору сторони погодили, що факт оплати товару є підтвердженням отримання покупцем рахунку.

Щодо посилань відповідача на те, що наданий позивачем на вимогу суду першої інстанції оригінал видаткової накладної №63 від 02.02.2022 візуально відрізняється від копії долученої до позовної заяви, що свідчить про те, що позивачем фактично не виконано вимоги ухвали суду від 15.03.2023, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Як встановлено вище, відповідач заперечує проти підписання його уповноваженим представником видаткової накладної №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортної накладної № Р63 від 02.02.2022.

З матеріалів справи слідує, що надані позивачем оригінали видаткової накладної №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортної накладної № Р63 від 02.02.2022 містять підписи отримувача, скріплені печаткою відповідача.

При цьому, виходячи з положень чинного законодавства видаткова накладна складається у двох примірниках, а відтак цілком ймовірним є те, що у позивача одночасно міг бути як оригінал власного примірника, так і копія того примірника, який було передано відповідачу.

Також колегія суддів зазначає про таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Як встановлено вище, належних доказів щодо оформлення поставки неякісного товару за видатковою накладною №63 від 02.02.2022 матеріали справи не містять, так само як не містять і доказів повернення позивачу вказаного товару, проте у матеріалах справи наявні докази часткової оплати такого товару відповідачем.

При цьому те, що поставка відбувалась не на склад відповідача у місті Дніпро, а у місто Чернігів вказаних вище обставин не спростовує.

Посилання відповідача на те, що додатковим фактом на підтвердження його заперечень проти отримання товару за вказаною накладною є пояснення самого позивача про відсутність у нього також і оригіналу довіреності № 2 від 01.01.2022 на Осадчого С.С. / Філатенко Ю.В. колегією суддів відхиляються, так як у п. 6.4 Договору сторонами погоджено, що підписанням цього Договору покупець засвідчив, що особи, які будуть підписувати накладні, товарно-транспортні накладні про прийняття продукції від імені покупця, мають відповідні повноваження на таке підписання та прийняття продукції в інтересах та на користь покупця. Слід зазначити і про те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ним відповідна довіреність виписувалась.

Також колегія суддів зауважує на наступному:

- відповідачем не надано жодних доказів того, що він у період з 05.10.2022 (дата першої оплати з посиланням на накладну № 63 від 02.02.2022) до 06.02.2022 (дата звернення позивача до суду з цим позовом) звертався до постачальника з будь-якими вимогами про поставку товару або про повернення коштів в сумі 350 000,00 грн.

- на підтвердження здійснення поставки товару за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022, позивачем долучено до матеріалів справи податкову накладну за № 2 від 02.02.2022 на суму 613 807,07 грн., в т.ч. ПДВ 102 300,18 грн., видану позивачем на ім`я відповідача за фактом здійснення поставки товару. Вказана податкова накладна за № 1 від 03.06.2022 прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- отже, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну, у зв`язку із цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту в сумі 102 300,18 грн. Доказів відхилення та не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірною поставкою відповідачем до суду не надано.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів вважає, що наявними у матеріалах справи доказами у їх сукупності підтверджується, що найбільш вірогідним є те, що позивачем відповідачу було поставлено, а відповідачем прийнято товар за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022 на суму 613 801,07 грн., який відповідачем в подальшому було частково оплачено на суму 350 000,00 грн.

Враховуючи обставини, які викладені вище, підстави для задоволення клопотання відповідача про призначення експертиз видаткової накладної №63 від 02.02.2022 та товарно-транспортної накладної № Р-63 від 02.02.2022 відсутні, адже відсутність факту підписання з боку повноваженого представника відповідача цих видаткової та товарно-транспортної накладних не вплине на рішення спору сторін по суті, так як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується поставка позивачем відповідачу товару за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022 на суму 613 801,07 грн.. Колегія суддів зазначає про те, що задоволення вказаного клопотання лише збільшить час розгляду спору сторін по суті чим порушить право на розгляд справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, так як виходячи зі змісту Договору товар мав бути оплачений до дати його поставки, проте відповідачем вказаних положень дотримано не було, строк оплати поставленого товару має визначатися виходячи з положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, тобто товар за видатковою накладною № 210309543 від 08.12.2021 мав бути оплачений 09.12.2021, за видатковими накладними № 210309592 від 16.12.2021 та № 210309591 від 16.12.2021 - 17.12.2021, за видатковою накладною № 210309593 від 17.12.2021 - 18.12.2021, а за видатковою накладною № 63 від 02.02.2022 - 03.02.2022.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на корить позивача основного боргу в сумі 263 801,07 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 260 728,46 грн. інфляційних втрат, 30 003,70 грн. 3 % річних, 211 955,74 грн. пені та 80 760,21 грн. штрафу, слід зазначити про таке.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За умовами п. 7.1 Договору у випадку порушення строку оплати за поставлений товар покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день порушення строку. Окрім сплати пені, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штрафну санкцію - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару. У випадку, якщо прострочка платежу склала більше ніж 50 календарних днів, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20% вартості неоплаченого товару.

Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого за спірними накладними товару, яке тривало понад 50 календарних днів, позивач відповідно до умов Договору має право нарахувати пеню та штраф, а відповідно до положень ЦК України - 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, при перевірці виконаних позивачем розрахунків за вказані позивачем періоди прострочення, з урахуванням часткових оплат встановлено, що вказані розрахунки є частково невірними, оскільки:

- при проведенні розрахунків позивачем невірно проіндексовано борг у розмірі 431 053,10 грн. у січні 2022 року, в якому індекс інфляції склав 101,3%, замість 126,603244%, з огляду на що у задоволенні позовних вимог про стягнення 109 070,42 грн. інфляційних втрат слід відмовити;

- позивач невірно визначив момент прострочення виконання грошового зобов`язання, який виник з наступного дня, що слідує за днем поставки товару та безпідставно включено дати зарахування коштів в якості часткових оплат до періоду прострочення виконання грошового зобов`язання та невірно розрахував суму пені та суму 3 % річних на суму боргу 431 053,10 грн., що існував у періоді з 18.12.2021 до 26.01.2022 (замість з 18.12.2021 по 27.12.2022, як указано позивачем), з огляду на що у стягненні 3 % річних в сумі 11 903,92 грн. та пені в сумі 287,68 грн. слід відмовити.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 151 658,04 грн., 3 % річних в сумі 18 099,78 грн., пені в сумі 211 668,06 грн. та штрафу в сумі 80 760,21 грн.

Щодо посилань відповідача на наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме військової агресії Російської Федерації проти України, що є підставою для звільнення сторони від відповідальності у вигляді стягнення з неї пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3 % річних, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що у випадку настання певних обставин, які перешкоджають будь-які з сторін виконати взяте на себе зобов`язання за даним Договором, сторона для якої склалась неможливість належного виконання зобов`язань, звільняється від відповідальності за невиконання за умови, якщо обставини, що виникли, не могли бути прийняті нею в розрахунок при укладення Договору, дану перешкоду вона не могла уникнути або перебороти при виконанні зобов`язань, вищевказана перешкода або її наслідки є наслідком причин, що знаходяться поза контролем даної сторони.

За змістом п. 9.3 Договору сторони, для якої виявиться неможливим виконання своїх зобов`язань за Договором повинна повідомити іншу сторону в письмовій формі про виникнення та припинення дії вищевказаних обставин не пізніше десяти днів з моменту їх початку або припинення. Повідомлення повинно містити відомості про дату виникнення (припинення), характер обставин або їх можливі наслідки. У випадку невиконання вимог даного пункту, а також п. 9.4 Договору, сторони не вправі посилатися на форс-мажорні обставини, як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за даним Договором.

Згідно з п. 9.4 Договору достатнім підтвердженням виникнення і дії вищевказаних обставин є сертифікат, виданий ТПП України.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати поставленого товару, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також колегія суддів зауважує відповідачу і на тому, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем обов`язку з оплати спірного товару.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання умов Договору,

Також колегія суддів зауважує відповідачу на наступному.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 та підтримана Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 913/869/14.

Отже, відповідачем не доведено наявності підстав для звільнення його від сплати пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних, слід зазначити про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як встановлено вище, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 927/213/23 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 927/213/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).

Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

З огляду на вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 151 658,04 грн. інфляційних втрат, 18 099,78 грн. 3 % річних за розрахунками суду. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов`язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- на момент ухвалення судового рішення у справі за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 263 801,07 грн., період прострочення виконання грошового зобов`язання є тривалим (понад рік), однак відповідач постійно проводить часткові оплати в рахунок погашення наявного боргу;

- сумарно розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення грошового зобов`язання за Договором складає 292 428,27 грн., та перевищує розмір поточної заборгованості (263 801,07 грн.), у той час як позивач не довів наявність у нього збитків, спричинених протиправною поведінкою відповідача;

- слід врахувати, що крім неустойки, позивач також заявив до стягнення 3% річних, які за своєю природою є компенсацією за користування належними до сплати позивачу коштами, та інфляційні нарахування, які є відшкодуванням втрат позивача, спричинених знеціненням грошових коштів, та які визнані судом обґрунтованими, що в свою чергу забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені та штрафу.

Водночас колегія суддів вважає, що, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, які свідчать про те, що внаслідок бойових дій у приміщенні дільниці з виробництва, яку орендує відповідач 21.03.2022 виникла пожежа чим йому було завдано матеріальних збитків (довідка ГУ ДСНС України у Чернігівській області № 13-06-1429 від 02.05.2022, акт про пожежу від 02.05.2022 та інші) наявні підстави для зменшення розміру пені та штрафу на 95 % від сум, які правомірно нараховані та підлягають стягненню.

При цьому, колегія суддів зазначає і про те, що знищення обладнання, яке перебувало у приміщенні дільниці з виробництва не могло не вплинути на можливість відповідача отримувати дохід від підприємницької діяльності та, відповідно, проводити вчасні розрахунки за продукцію, в той час як відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку може спотворити її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, неустойка може перетворитись на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на вказані обставини колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для зменшення пені та штрафу на 95 %, а саме пені до 10 583,40 грн., а штрафу до 4 038,01 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 підлягає зміні в частині розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 10 583,40 грн. та штраф в сумі 4 038,01 грн., в решті рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 залишається без змін.

Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» задовольняється частково.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені), витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Отже, враховуючи викладені вище висновки щодо розподілу судових витрат у випадку зменшення судом розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій, положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, яка встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору та те, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій саме відповідача, яким не було належним чином виконано прийняті на себе за Договором обов`язки з оплати поставленого товару, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 змінити в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та штрафу, задовольнивши вказані вимоги частково в сумі 10 583,40 грн. пені та 4 038,01 грн. штрафу.

3. В іншій частині рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 залишити без змін.

4. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.04.2023 у справі № 927/213/23 в такій редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сармак» (вул. Гребінки, буд. 89, м. Чернігів, 14021; код ЄДРПОУ 39791026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМ Сталь» (вул. Центральна, 16, м. Красилів, Хмельницька область, 31000; код ЄДРПОУ 40246112) 263 801,07 грн. основного боргу, 151 658,04 грн. інфляційних втрат, 18 099,78 грн. трьох відсотків річних, 10 583,40 грн. пені, 4 038,01 грн. штрафу та 10 889,81 грн. судового збору. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.».

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи 927/213/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 01.08.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Є.Ю. Шаптала

С.А. Гончаров