Постанова

від 02.08.2023 по справі 911/690/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2023 р. Справа№ 911/690/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка"

на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року (повний текст рішення складено та підписано 28.02.2023 року)

у справі № 911/690/22 (суддя - Бацуца В. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка"

про стягнення 208 137, 43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернулось в Господарський суд Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" про стягнення 34 165, 85 грн пені, 121103,11 грн штрафу, 6765, 99 грн інфляційних збитків, 46 102, 48 грн 48 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасної оплати у повному обсязі за поставлений товар згідно договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року та додатків до нього.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" 4 811,29 грн інфляційних збитків, 41 218,41 грн 48 % річних, 3 050,28 грн пені, 8 200,91 грн штрафу, 2 378,12 грн судового збору та 26 969,98 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Расавка" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року в частині стягнення 4 811,29 грн інфляційних збитків, 41 218,41 грн 48 % річних та 26 969,98 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та ухвалити нове рішення суду, яким стягнути з відповідача 2 576,15 грн % річних за час затримки розрахунку, в частині нарахування інфляційних збитків відмовити, стягнути з відповідача 13 485,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Київської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, а суд першої інстанції помилково не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №296/10217/15-ц щодо неможливості стягнення інфляційних збитків у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті.

Крім того, скаржник вказує що суд першої інстанції, з урахуванням принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, оптимального балансу інтересів сторін у спорі та з метою запобігання настання негативних наслідків для сторін, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права відповідача на зменшення розміру штрафних санкцій та зменшив розмір нарахованої пені та штрафу на 90%. Проте, судом першої інстанції не було розглянуто та не враховано при ухваленні клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних, які відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України також є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Так, як суд першої інстанції не надав будь-якої оцінки клопотанню відповідача щодо зменшення розміру відсотків річних за час затримки розрахунку з 48% до 3%, то дане клопотання підлягає розгляду судом апеляційної інстанції.

Водночас, скаржник наголосив на скрутному матеріальному становищу, що викликано введенням карантину та воєнного стану на території України.

Разом з цим за твердженням скаржника норма закону не передбачає продовження на період карантину строків, які погоджені сторонами відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції безпідставно не застосував позовної давності до даних правовідносин на підставі обґрунтованої заяви відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву.

Крім того, за твердженням скаржника витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, розумності, реальності та спрямовані на неправомірне збагачення позивача за рахунок відповідача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

09.06.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

При цьому, представник позивача, зокрема зазначив, що сторони у видаткових накладних визначили остаточну ціну товарів без прив`язки до курсу іноземних валют, а розмір грошового зобов`язання за дані товари зафіксовано виключно у гривнях.

Разом з цим, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №296/10217/15-ц є хибним, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами не є подібними. У справі №296/10217/15-ц зобов`язання виконувалось саме в іноземній валюті.

Також, за твердженням позивача, відповідачем не було наведено жодних доказів, які свідчили б про винятковість обставин, для зменшення 48% річних. Незважаючи на це, судом першої інстанції розмір 48% річних було зменшено на 90%.

Водночас, представник позивача зазначив, що оскільки трирічний строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України, п. 7.9 договору поставки, припав на час дії карантину на території України, цей строк станом на час звернення позивача із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат, 48 % річних, пені, штрафу, який не сплив на дату початку карантину 12.03.2020 року, і останній наразі продовжено, позивачем не пропущено.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25000,00 грн.

07.07.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від скаржника надійшло клопотання про зменшення розміру відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі №911/690/22, відповідно до яких, останній просив відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу повністю.

Так, вищевказане клопотання, зокрема, мотивоване тим, що заявлені позивачем витрати на професійну правову допомогу є завищеними навіть в порівнянні із такими, що заявлялись позивачем у суді першої інстанції, як витрачений час на складання відзиву на апеляційну скаргу, до розрахунку включено витрати на підготовку документів, що не передбачені договором про надання професійної правничої допомоги. Беручи до уваги суму штрафних санкцій, що є предметом оскарження в апеляційному порядку, то сума витрат на правову допомогу є неспівмірною, та не відповідає їх дійсності, обґрунтованості, розумності, реальності, пропорційності та співмірності.

20.07.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від представника позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі №911/690/22 в суді апеляційної інстанції, яке, зокрема мотивоване тим, що такі дії, як аналіз документів щодо заборгованості покупця, консультування позивача на предмет наявності підстав стягнення штрафних санкцій, підготовка позову, розрахунків та інших документів, направлення їх відповідачу та до суду, представництво в суді, в т.ч. час на підготовку до судових засідань, та інші дії, пов`язані із судовим стягненням з відповідача заборгованості, належать до витрат на професійну правничу допомогу у справі. Зазначені висновки узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №910/7586/19 від 20.07.2021 року у справі №922/2604/20.

Крім того, представник позивача щодо твердження скаржника, що послуги з направлення відзиву апелянту та до Північного апеляційного господарського суду ще не були надані зазначає, що скаржником був отриманий відзив на апеляційну скаргу, що не заперечується скаржником та останнє підтверджує, що дані послуги згідно акту наданих послуг були надані.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

19.11.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 8097 (далі - договір), відповідно до умов якого в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Відповідно до п. 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (Засоби Захисту Рослин (ЗЗР), Насіння, Міндобрива та Мікродобрива). Для Товару (ЗЗР, Насіння та Мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Згідно п.3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору.

Пунктом 3.2. Договору визначено, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С = А1/А2 х В, де С сума належна до оплати; В ціна товару на момент підписання додатку; А1 (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів; А2 (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного Додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов`язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на курс гривні щодо долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2. договору. На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують «Акт звіряння взаємних розрахунків». Ініціатива підписання «Акту звіряння взаємних розрахунків» покладається на покупця (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.6. договору покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні (в графі «Призначення платежу») повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перераховано даний платіж. В разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за продукцію, в тому числі, за ту, що поставлена в минулі періоди. Оплата товару вважається здійсненою в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що строк поставки товару визначається у відповідних додатках до цього договору.

Згідно з п. 6.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у додатках до цього договору.

Відповідно до п.6.3. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника.

Згідно п. 11.2. договору, останній набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.

Як встановлено судом першої інстанції, 19.11.2018 року між позивачем та відповідачем було погоджено та підписано додаток № 1 до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, положеннями якої, зокрема, передбачено наступне:

- загальна ціна товару за додатком 589 938, 12 грн (21 243, 72 доларів США);

- порядок оплати 100 % вартості Товару до 20.11.2018 року.

27.12.2018 року між позивачем та відповідачем були підписані додатки № 2 до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 213 Цивільного кодексу України якщо за правилами, встановленими частиною 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені ст. 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.

З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 925/106/17.

При цьому, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз`яснює наявні умови угоди.

Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 року по справі № 916/1171/18.

Здійснивши аналіз положень договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року та додатків № 2 до нього, суд першої інстанції дійшов висновку про остаточне погодження між позивачем та відповідачем у додатку № 2 до договору наступних умов поставки та оплати товару:

- загальна ціна товару за додатком 217 189, 08 грн (4 500, 00 доларів США та 1 875, 06 Євро);

- термін поставки товару до 01.04.2019 року;

- порядок оплати 10 % вартості товару до 28.12.2018 року, 90 % вартості товару до 31.01.2019 року.

27.12.2018 року між позивачем та відповідачем було погоджено та підписано додаток № 3 до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, положеннями якої, зокрема, передбачено наступне:

- загальна ціна товару за додатком 147 518, 28 грн (4 750, 15 Євро);

- термін поставки товару до 31.01.2019 року;

- порядок оплати 100 % вартості Товару до 31.01.2019 року.

18.01.2019 року між позивачем та відповідачем було погоджено та підписано додаток № 4 до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, положеннями якої, зокрема, передбачено наступне:

- загальна ціна товару за додатком 512 556, 89 грн (18 289, 27 доларів США);

- термін поставки товару до 15.05.2019 року;

- порядок оплати 20 % вартості товару до 18.01.2019 року, 80 % вартості товару до 20.02.2019 року.

09.08.2019 року між позивачем та відповідачем було погоджено та підписано додаток № 5 до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, положеннями якої, зокрема, передбачено наступне:

- загальна ціна товару за додатком 25 290, 24 грн (1 000, 80 доларів США);

- порядок оплати 100 % вартості товару до 14.08.2019 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та додатків № № 1-5 до нього позивачем протягом грудня 2018 року серпня 2019 року було передано у власність (продано) відповідачу товар на загальну суму 1 492 492, 61 грн, що підтверджується видатковою накладною № 170 від 19.02.2019 року на суму 354 458, 82 грн, видатковою накладною № 424 від 11.03.2019 року на суму 235 479, 30 грн, видатковою накладною № 477 від 13.03.2019 року на суму 147 312, 00 грн, видатковою накладною № 9469 від 27.12.2018 року на суму 69 877, 08 грн, видатковою накладною № 9470 від 27.12.2018 року на суму 147 518, 28 грн, видатковою накладною № 2034 від 11.04.2019 року на суму 118 810, 87 грн, видатковою накладною № 2444 від 18.04.2019 року на суму 100 816,07 грн, видатковою накладною № 29 від 21.01.2019 року на суму 292 929, 96 грн, видатковою накладною № 6612 від 12.08.2019 року на суму 25 290, 24 грн (наявні в матеріалах справи).

При цьому, за період дії договору та на його виконання відповідачем 31.01.2019 року було повернуто позивачу товар, поставлений згідно з Додатком № 3 до договору, на загальну суму 147 518, 28 грн, що підтверджується зворотною накладною від покупця № 6 від 31.01.2019 року на суму 147 518, 28 грн.

За період дії договору та на його виконання відповідачем лише станом на 09.08.2019 року було виконано свій обов`язок по оплаті поставленого товару та перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 1 344 974, 33 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 559 від 15.11.2018 року на суму 588 000, 00 грн, платіжною інструкцією № 579 від 20.11.2018 року на суму 1 938, 12 грн, платіжною інструкцією № 636 від 27.12.2018 року на суму 21 719, 00 грн, платіжною інструкцією № 3 від 16.01.2019 року на суму 195 470, 08 грн, платіжним дорученням № 17 від 18.01.2019 року на суму 102 511, 38 грн, платіжним дорученням № 81 від 05.03.2019 року на суму 190 418, 58 грн, платіжним дорученням № 222 від 22.05.2019 р. на суму 30 000, 00 грн, платіжним дорученням № 310 від 10.07.2019 року на суму 189 626, 93 грн, платіжним дорученням № 394 від 09.08.2019 року на суму 25 290, 24 грн, відповідними виписками з банківського рахунку позивача про рух коштів, наявними у матеріалах справи.

Так, позивач, зокрема, просить стягнути із відповідача пеню, передбачену договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року, за періоди прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті поставленого товару з 29.12.2018 року по 16.01.2019 року на суму 3 663, 06 грн згідно з додатком № 2 до договору та з 21.02.2019 року по 09.07.2019 року на суму 30 502, 79 грн згідно з додатком № 4 до договору у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст.629 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції, у встановлений договором строк відповідач обов`язок щодо своєчасної оплати товару не виконав, здійснивши оплату за поставлений товар на загальну суму 1 344 974,33 грн у повному обсязі лише 09.08.2019 року, що підтверджується договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року та додатками № № 1-5 до нього, видатковою накладною № 170 від 19.02.2019 року на суму 354 458, 82 грн, видатковою накладною № 424 від 11.03.2019 року на суму 235 479, 30 грн, видатковою накладною № 477 від 13.03.2019 року на суму 147 312, 00 грн, видатковою накладною № 9469 від 27.12.2018 року на суму 69 877, 08 грн, видатковою накладною № 9470 від 27.12.2018 року на суму 147 518, 28 грн, видатковою накладною № 2034 від 11.04.2019 року на суму 118 810, 87 грн, видатковою накладною № 2444 від 18.04.2019 року на суму 100 816, 07 грн, видатковою накладною № 29 від 21.01.2019 року на суму 292 929, 96 грн, видатковою накладною № 6612 від 12.08.2019 року на суму 25 290, 24 грн, зворотною накладною від покупця № 6 від 31.01.2019 року на суму 147 518, 28 грн, платіжною інструкцією № 559 від 15.11.2018 року на суму 588 000, 00 грн, платіжною інструкцією № 579 від 20.11.2018 року на суму 1 938, 12 грн, платіжною інструкцією № 636 від 27.12.2018 року на суму 21 719, 00 грн, платіжною інструкцією № 3 від 16.01.2019 року на суму 195 470, 08 грн, платіжним дорученням № 17 від 18.01.2019 року на суму 102 511, 38 грн, платіжним дорученням № 81 від 05.03.2019 року на суму 190 418, 58 грн, платіжним дорученням № 222 від 22.05.2019 року на суму 30 000, 00 грн, платіжним дорученням № 310 від 10.07.2019 року на суму 189 626, 93 грн, платіжним дорученням № 394 від 09.08.2019 року на суму 25 290, 24 грн, відповідними виписками з банківського рахунку позивача про рух коштів (наявні в матеріалах справи).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу Україин нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1.1 договору встановлено, що крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору, покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Як було зазначено вище, положеннями додатку № 2 від 27.12.2018 року до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року встановлено обов`язок відповідача здійснити оплату вартості товару у наступному порядку: 10 % до 28.12.2018 року, 90 % до 31.01.2019 року.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було здійснено остаточну оплату поставленого позивачем товару (з урахуванням черговості виникнення обов`язків з оплати за договором і додатками до нього за попередні періоди та здійснення часткових оплат) згідно вказаного додатку 17.01.2019 року у відповідності до платіжного доручення № 3 від 16.01.2019 року на суму 195 470,08 грн, тобто з дотриманням строку, встановленого для здійснення такої оплати.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було своєчасно виконано свій обов`язок по оплаті поставленого товару згідно додатку № 2 від 27.12.2018 року до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, безпідставним є нарахування позивачем пені від суми основної заборгованості у заявлений позивачем період прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті товару з 29.12.2018 року по 16.01.2019 року на суму 3 663, 06 грн і відповідно позовна вимога позивача до відповідача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання обов`язку по оплаті товару згідно з додатком № 2 від 27.12.2018 року до договору є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Судом першої інстанції було встановлено, що розрахунок пені від суми основної заборгованості за додатком № 4 від 18.01.2019 року до договору, виконаний позивачем, є обґрунтованим та вірним.

Крім того, позивач просив стягнути із відповідача штраф, передбачений договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року, за прострочення відповідачем здійснення платежів по оплаті товару більше ніж на 10 днів на суму 39 094, 01 грн згідно з додатком № 2 до договору та на суму 82 009,10 грн згідно з додатком № 4 до договору у відповідності до виконаного ним розрахунку.

Відповідно до ч. 3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 чт. 551 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.8. договору встановлено, що в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Як було зазначено вище та встановлено судом першої інстанції у процесі розгляду справи, відповідачем було своєчасно здійснено остаточну оплату поставленого позивачем товару згідно додатку № 2 до договору 17.01.2019 року у відповідності до платіжного доручення № 3 від 16.01.2019 року на суму 195 470, 08 грн, тобто з дотриманням строку, встановленого для здійснення такої оплати.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було своєчасно виконано свій обов`язок по оплаті поставленого товару згідно додатку № 2 від 27.12.2018 року до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, безпідставним є нарахування позивачем штрафу від суми основної заборгованості на суму 39 094,01 грн і відповідно позовна вимога позивача до відповідача в частині стягнення штрафу за прострочення відповідачем здійснення платежів по оплаті товару більше ніж на 10 днів на суму 39 094, 01 грн згідно з додатком № 2 до договору є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції відмовив в задоволені позову в цій частині.

Розрахунок штрафу від суми основної заборгованості за додатком № 4 від 18.01.2019 року до договору, виконаний позивачем, як встановлено судом першої інстанції - є обґрунтованим та вірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в вищевказаних частинах спірне рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 1 954, 70 грн інфляційних збитків та 4 884, 07 грн 48 % річних, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 цього ж кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.7. Договору встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 цього договору, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Як було встановлено вище, відповідачем було своєчасно здійснено остаточну оплату поставленого позивачем товару згідно додатку № 2 до договору 17.01.2019 року у відповідності до платіжною доручення № 3 від 16.01.2019 року на суму 195 470, 08 грн, тобто з дотриманням строку, встановленого для здійснення такої оплати.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було своєчасно виконано свій обов`язок по оплаті поставленого товару згідно додатку № 2 від 27.12.2018 року до договору поставки № 8097 від 19.11.2018 року, безпідставним є нарахуванням позивачем інфляційних збитків та 48 % річних від суми основної заборгованості у заявлений позивачем період прострочення відповідачем виконання обов`язку по оплаті товару з 29.12.2018 року по 16.01.2019 року на суми 1 954,70 грн та 4 884,07 грн відповідно, а тому , позовні вимоги позивача до відповідача в частині стягнення інфляційних збитків та 48 % річних за несвоєчасне виконання обов`язку по оплаті товару згідно з Додатком № 2 від 27.12.2018 року до договору є такими, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позову в цій частині.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат та % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача інфляційних збитків від суми основної заборгованості за договором у вищевказані періоди (за додатком № 4 від 18.01.2019 року) у розмірі 4 811, 29 грн та в частині стягнення із відповідача 48 % річних від суми основної заборгованості за договором у вищевказані періоди (за додатком № 4 від 18.01.2019 року) у розмірі 41 218,41 грн.

Посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Великою Палатою Верховного Суду з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення. Так, у справі №296/10217/15-ц зобов`язання виконувалось саме в іноземній валюті. Тоді, як в даному випадку розрахунки між позивачем та відповідачем щодо поставленого товару здійснювались без застосування еквівалентів в іноземній валюті на дати здійснення поставок та фактичних оплат.

Крім того, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції позовної давності, з огляду на наступне.

Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 258 цього ж кодексу позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 259 цього ж кодексу передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 7.9. договору стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року до 22.05.2020 року на всій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції від 23.08.2022 року) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 року до 31.12.2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.».

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням приписів ст. ст. 256-258, 259, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також того, що позивач звернувся в Господарський суд Київської області із позовною заявою б/н б/д до відповідача, зокрема, про стягнення 6765, 99 грн інфляційних збитків та 46102,48 грн 48 % річних 12.05.2022 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що загальна та спеціальна позовна давність по інфляційним збиткам та 48 % річних за зобов`язанням щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року та, зокрема, додатком № 4 від 18.01.2019 року не спливла, і відповідно позивач в межах строків позовної давності звернувся в господарський суд із позовом до відповідача за захистом своїх прав і інтересів по стягненню інфляційних збитків, 48 % річних за вказаним договором та додатком.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що норма закону не передбачає продовження на період карантину строків, які погоджені сторонами відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції безпідставно не застосував позовної давності до даних правовідносин, оскільки якщо строк позовної давності припадає на час дії карантину, цей строк є продовженим на період дії карантину в Україні, незалежно від того чи визначений строк в загальному порядку ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України чи збільшено його тривалість за домовленості сторін.

Так, Верховний Суд в постанові від 07.09.2022 року у справі №679/1136/21 з приводу продовження на період карантину строків позовної давності, збільшених сторонами договору згідно ст. 259 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зазначив, «Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі ст.259 Цивільного кодексу України.

Схожа за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.04.2023 року у справі №728/1765/21.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме: пені на 90 % до 3 005, 51 грн, не застосовувати нарахування штрафу у розмірі 38 083,72 грн, що складає 20 % від суми 190 418, 58 грн, за прострочення оплати у сумі 219 626, 93 грн на 139 днів застосувати штраф у розмірі 5 %, що складає 10 981, 35 грн, зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунку до 3 % річних, що складає 2 576, 15 грн, суд першої інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правила ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Водночас зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2022 року у справі № 916/2302/21.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Враховуючи належне виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленого товару за договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року за іншими додатками та попередні періоди, ступінь виконання відповідачем такого обов`язку за додатком № 4 від 18.01.2019 року, строк здійснення позивачем фактичної поставки товару за вказаним додатком, відсутність аргументованих збитків, понесених позивачем, внаслідок затримки відповідачем оплати поставленого товару, а також скрутний майновий стан відповідача, що підтверджується відповідними доказами, наявними у матеріалах справи, суд першої інстанції з урахуванням принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, оптимального балансу інтересів сторін у спорі та з метою запобігання настання негативних наслідків для сторін, дійшов висновку, що наявні всі правові підстави для реалізації права відповідача на зменшення розміру наступних штрафних санкцій, заявлених позивачем і визнаних судом обґрунтованими, за додатком № 4 від 18.01.2019 року до договору:

- розміру пені, заявленого позивачем, з 30 502, 79 грн до 3 050, 28 грн, що становить 10 % від розміру пені, заявленого позивачем і визнаного судом обґрунтованим.

- розміру штрафу, заявленої позивачем, з 82 009,10 грн до 8 200, 91 грн, що становить 10 % від розміру штрафу, заявленого позивачем і визнаного судом обґрунтованим.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача пені від суми основної заборгованості за договором та додатком № 4 від 18.01.2019 року до нього у вищевказані періоди за наслідками її зменшення судом у розмірі 3 050, 28 грн та про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідача штрафу від суми основної заборгованості за договором та додатком № 4 від 18.01.2019 року до нього у вищевказані періоди за наслідками його зменшення судом у розмірі 8 200,91 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в частині зменшення розміру штрафних санкцій спірне рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо твердження скаржника, що судом першої інстанції не було розглянуто та не враховано при ухваленні клопотання відповідача про зменшення розміру 48 % річних до 3%, колегія суддів відзначає, що останнє не є безумовною підставою в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України для скасування оскаржуваного рішення.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що суд застосовуючи дискреційні повноваження вправі зменшити суму нарахованих відповідачем відсотків річних, при цьому не змінюючи встановлений сторонами в договорі розмір (величину) відсотків. А тому клопотання відповідача про зменшення 48% річних на 3% річних суперечить принципу свободи договору та передбачає внесення судовим рішенням змін до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року.

З огляду на викладене, посилання скаржника на скрутне матеріальне становище, що викликано введенням карантину та воєнного стану на території України, не спростовує вищевикладених висновків суду.

Щодо покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у загальному розмірі 35 406, 87 грн, з яких 25 000, 00 грн витрати на професійну правничу допомогу адвоката, 10 406, 87 грн гонорар успіху, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частина 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас, за приписами ч. 2 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, за приписами Господарського процесуального кодексу України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві зазначено, що орієнтовна сума судових витрат, які позивач очікує понести становить 25 000,00 грн, виходячи із погодженого між позивачем та адвокатом Василюком Є.В. фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з відповідача у даній справі, та «гонорару успіху» (плата за досягнення позитивного результату) 5% від стягнутої суми заборгованості відповідно до укладеного договору про надання правової допомоги №01-12 від 01.12.2021 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 року, додаткову угоду від 10.05.2022 року до договору про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 22.11.2022 року на 35 406, 87 грн, опис наданих послуг від 22.11.2022 року у справі № 911/690/22 згідно договору про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 року, довіреність № 1/2 від 01.12.2021 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/2898 від 11.10.2021 року.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 10.05.2022 року до договору про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 р. визначено, що сума (розмір) витрат Клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 25 000,00 грн, виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Расавка» (ідентифікаційний код 30255754) за договором поставки № 8097 від 19.11.2018 року.

Згідно п. 2 додаткової угоди від 10.05.2022 року до договору про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 року окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості («гонорар успіху») в розмірі 5 % від стягнутої суми.

Так, відповідно акту приймання - передачі наданих послуг від 22.11.2022 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

- ознайомлення з наявними документами, попередня консультація клієнта з приводу заборгованості по договору поставки, підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва клієнта в суді - 1 година;

- підготовка первинних документів, складення (написання) позовної заяви з додатками, формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду - 5 годин;

- написання відповіді на відзив, направлення його відповідачу та до господарського суду - 3 години;

- участь у судовому засіданні в Господарському суді Київської області - 1 година;

- проведення переговорів щодо укладення мирової угоди в справі №911/690/22 - 1 година;

- підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення заяви відповідачу та до суду 1,5 години;

- участь у судовому засіданні в Господарському суді Київської області - 1 година;

Всього: 13,5 годин - 25000,00 грн.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

При цьому, як вже зазначалося, відповідачем також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50%, з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Здійснивши аналіз доводів відповідача, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатами робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатами обсягом послуг, втраченими ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Так, колегія суддів вважає необґрунтовано завищеним обсяг часу на підготовку позовної заяви в розмірі 5 годин та написанні відповіді на відзив на позовну заяву в розмірі 3 годин.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленої суми судових витрат колегія суддів зазначає, що позовна заява складена на п`яти сторінках, більша частина яких складається з викладення положень договорів, укладених між сторонами. Відповідь на відзив, подана позивачем складається з 4 сторінок. Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження представника позивача про значну наявність аналогічних судових справ за позовами Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас». Тобто при складанні відповідних документів , як професійна правнича допомога є незначною.

Таким чином, твердження скаржника, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу не є спів мірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, частково знайшли своє підтвердження.

При цьому, колегія суддів наголошує, що позовні вимоги були задоволені частково.

Отже, відповідно до вимог ст. ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та критерії "необхідності і обґрунтованості", з відповідача на користь позивача необхідно було стягнути 19504,84 грн (25000,00 грн + 2864,04 грн (5% від стягнутої суми) - 30% = 19504,84 грн) витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

В іншій частині рішення висновки суду щодо витрат на правничу допомогу є правомірними та обґрунтованими, підстави для його скасування відсутні.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За умовами п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Так, рішення слід змінити в частині необґрунтованого стягнення 7 465,14 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, щодо іншої частини рішення колегія суддів вважає його законним та обґрунтованим.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вищевказаної заяви, з огляду на наступне.

Так, в обґрунтування своєї заяви представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" посилається на те, що розмір судових витрат, які поніс позивач на стадії апеляційного розгляду справи становить 25000,00 грн.

При цьому, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" в своїй заяві посилається на ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та надає відповідні докази, якими підтверджується надання правової допомоги вартістю 25000,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору про надання правової допомоги №15/09 від 15.09.2022 року, копію додаткової угоди від 05.06.2023 року, копію акту приймання-передачі послуг від 07.06.2023 року, копію опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі №911/690/22 під час розгляду апеляційної скарги у Північному апеляційному господарську суду.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 05.06.2023 року до договору про надання правової допомоги № 01-12 від 01.12.2021 р. визначено, що сума (розмір) витрат Клієнта на професійну правничу допомогу у Північному апеляційному господарському суді у справі №911/690/22 складає 25 000,00 грн, виходячи із погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги щодо представництва та захисту клієнта у вказаній справі щодо розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Расавка» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22.

Так, відповідно акту приймання - передачі наданих послуг від 05.06.2023 року, надані послуги з правової допомоги адвоката включають в себе:

- ознайомлення з наявними документами, попередня консультація клієнта щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Расавка» на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22, підписання додаткової угоди щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу та представництва клієнта в суді - 1 година;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22- 6 годин;

- підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі №911/690/22 - 1 година;

- направлення апелянту та до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року - 1 година;

Всього: 9 годин - 25000,00 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розподіл судових витрат передбачено ст.129 Господарського процесуального кодексу України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 року у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує висновки, викладені саме у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20, згідно з яким для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

В даному випадку, як вже зазначалося, скаржником також було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на їх необґрунтованість, не спів розмірність та завищення.

Здійснивши аналіз доводів скаржника, а також співмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

При цьому, колегія суддів бере до уваги не змінність позиції адвоката у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутності необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі.

Так, колегія суддів вважає необґрунтовано завищеним обсяг часу на підготовку відзиву на апеляційну скаргу в розмірі 6 годин.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленої суми судових витрат колегія суддів зазначає, що відзив на апеляційну скаргу містять лише викладення обставин і висновків як апеляційної скарги так і рішення суду. Тобто при складанні відзиву, як професійна правнича допомога є незначною.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі № 911/690/22 була задоволена частково.

Отже, відповідно до вимог ст. ст. 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказаних висновків Великої Палати Верховного Суду, Касаційного господарського суду та критерії "необхідності і обґрунтованості", з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 12500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції (25000,00 грн - 50%).

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" на рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі № 911/690/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.12.2022 року у справі №911/690/22 змінити в частині стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, викласти п. 2 резолютивної частини рішення в такій редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Расавка» (09230, вул. Юрія Гладченка, буд. 22, м. Ржищів, Київська область; ідентифікаційний код 30255754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Фастівський район, Київська область; ідентифікаційний код 30048570) 4 811 (чотири тисячі вісімсот одинадцять) грн 29 (двадцять дев`ять) коп. інфляційних збитків, 41 218 (сорок одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 41 (сорок одна) коп. 48 % річних, 3 050 (три тисячі п`ятдесят) грн 28 (двадцять вісім) коп. пені, 8 200 (вісім тисяч двісті) грн 91 (дев`яносто одна) коп. штрафу та судові витрати 2 378 (дві тисячі триста сімдесят вісім) грн 12 (дванадцять) коп. судового збору, 19504, (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот чотири) грн 84 (вісімдесят чотири) коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В решті рішення залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі №910/1422/23, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Расавка" (09230, вул. Юрія Гладченка, буд. 22, м. Ржищів, Київська область; ідентифікаційний код 30255754) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт Чабани, Фастівський район, Київська область; ідентифікаційний код 30048570) - 12500,00 грн (дванадцять тисяч п`ятсот гривен 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи №911/690/22 апеляційним судом.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи №911/690/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич