Рішення

від 04.04.2023 по справі 911/1853/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1853/22

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Сорока П.М., розглянув матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

до Публічного акціонерного товариства "Васильківська Сільгоспхімія"

08628, Обухівський (Васильківський) район, Київська область, село Безп`ятне, вулиця Васильківська, будинок 76, код ЄДРПОУ 05489193

про відшкодування заподіяної шкоди

за участі представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2 від 19.071961,

Дуля Т.В., посвідчення адвоката України №6189/10 від 30.08.2017, ордер серії КС №606334 від 20.02.2018;

відповідача: не з`явився,

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №1608/22 від 29.09.2022) ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Васильківська Сільгоспхімія" про відшкодування заподіяної шкоди.

Судом перевірено позовну заяву і додані до неї документи на відповідність вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України та встановлена їх невідповідність вимогам пунктів 8, 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.10.2022 позовну заяву (вх. №1608/22 від 29.09.2022) залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відмову у відкритті провадження (вх. №15560/22 від 03.11.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення (вх. №17700/22 від 05.12.2022), якими позивач усунув недоліки позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначене підготовче засідання на 10.01.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №19105/22 від 26.12.2022).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №19105/22 від 26.12.2022).

У судове засідання 10.01.2023 з`явився позивач та представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.01.2023 підготовче засідання відкладено на 07.02.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання (вх. №2386/23 від 07.02.2023) про відкладення підготовчого засідання та витребування доказів.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання (вх. №2387/23 від 07.02.2023) про застосування строку позовної давності.

У судове засідання 07.02.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений поштовим зв`язком.

У судовому засіданні 07.02.2023, за результатами розгляду клопотання позивача про витребування доказів (вх. 2386/23 від 07.02.2023), а саме: витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2624/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Васильківська Сільгоспхімія" про стягнення 470568,75 грн., суд відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки заявником не дотримано вимог частини 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, а саме: вказане клопотання взагалі не аргументоване жодними доводами та не вказано, яких заходів вжив сам позивач для отримання витребовуваних доказів та причин неможливості отримання цього доказу позивачем самостійно, зважаючи на те, що ним витребовуються матеріали судового провадження, в якому позивач також був позивачем, відтак, у нього є процесуальні права, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, на отримання копій матеріалів господарської справи, учасником якої він являється.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.02.2023 підготовче засідання відкладено на 07.03.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання (вх. №2387/23 від 24.02.2023) про застосування строку позовної давності.

У судове засідання 07.03.2023 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання позивач повідомлений.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.03.2023 закрито підготовче провадження у справі №911/1853/22 та призначено справу до розгляду по суті на 04.04.2023.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява (вх. №6441/23 від 04.04.2023) про неможливість прибуття у засідання та на розсуд суду розглянути справу по суті чи відкласти розгляд справи.

У судове засідання 04.04.2023 з`явився позивач, представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання відповідач повідомлений.

Суд врахував зміст заяви відповідача (вх. №6441/23 від 04.04.2023) щодо розгляду справи по суті чи відкладення розгляду справи на розсуд суду, а також усну заяву представника позивача у судовому засіданні 04.04.2023 та вирішив розглядати справу по суті, з урахуванням відсутності заперечень з обох сторін.

У судовому засіданні 04.04.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд -

встановив:

1. Правовідносини сторін

У 2006 році на загальних зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія», правонаступником якого Приватне акціонерне товариство «Васильківська Сільгоспхімія» (далі - відповідач) прийняте рішення про додаткову емісію цінних паперів із подальшим розповсюдженням простих іменних акцій. Між ОСОБА_1 (далі - позивач) та відповідачем укладені такі договори купівлі-продажу цінних паперів: 1) договір пільгової купівлі-продажу цінних паперів на першому етапі розміщення акцій додаткового випуску Відкритого акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія» № 1 від 27.11.2006 (предметом договору є купівля-продаж цінних паперів відповідача у кількості 662355 штук вартістю 165588,75 грн.); 2) договір купівлі-продажу цінних паперів на другому етапі розміщення акцій додаткового випуску Відкритого акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія» № 1 від 05.12.2006 (предметом договору є купівля-продаж цінних паперів відповідача у кількості 1864050 штук вартістю 466012,50 грн.). Зазначені договори є тотожними за своїми основними умовами, окрім кількості та вартості придбаних цінних паперів. Згідно з умовами договорів (пункти 2.10. та 2.11.), після повної оплати вартості акцій товариство видає покупцю сертифікат акцій встановленого зразку, а після затвердження результатів розміщення акцій, державної реєстрації випуску акцій та повної сплати номінальної вартості заявлених акцій продавець зобов`язується передати незалежному реєстратору необхідний пакет документів для здійснення переходу права власності на акції з продавця (відповідач) на покупця (позивач). На виконання умов договорів позивач сплатив вартість акцій та надав оригінали та копії платіжних документів, відповідно до пунктів 2.7., 2.8. договорів.

Між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду б/н від 05.12.2007 про доповнення розділу 4 пункту 4.3., який викладено у такій редакції: у разі невиконання продавцем зобов`язань, вказаних в пунктах 2.3., 2.6. та 2.9., покупець має право вимагати повернення сплачених коштів. Крім того, пункт 7.1. договорів викладено у новій редакції: даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення сторонами своїх зобов`язань по ньому, але не пізніше 05.12.2014.

Відповідач свої зобов`язання за договорами не виконав, тому позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Васильківська Сільгоспхімія», про стягнення 470568,75 грн. заборгованості за договором пільгової купівлі-продажу цінних паперів на першому етапі розміщення акцій додаткового випуску Відкритого акціонерного товариства «Васильківська «Сільгоспхімія» №1 від 27.11.2006 та договором купівлі- продажу цінних паперів на другому етапі розміщення акцій додаткового випуску Відкритого акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія» №1 від 05.12.2006. За даним позовом відкрито провадження у справі №911/2624/17. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.07.2018 у справі №911/2624/17 відмовлено у задоволенні позову. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі №911/2624/17 вищезазначене рішення залишено без змін.

2. Аргументи позивача

Позивач відзначає, що у справі №911/2624/17 судом встановлений факт невиконання належним чином відповідачем своїх зобов`язань за договорами від 27.11.2006 та від 05.12.2006, зокрема, відповідач не видав покупцю сертифікату акцій встановленого зразку, а після затвердження результатів розміщення акцій - не здійснив державної реєстрації випуску акцій та повної сплати номінальної вартості заявлених акцій; не передав незалежному реєстратору необхідного пакету документів для здійснення переходу права власності на акції з продавця на покупця; не затвердив звіту про результати розміщення акцій, не зареєстрував випуску акцій, а також зміни до статуту, пов`язані із збільшенням статутного капіталу.

Позивач наголошує, що станом на день подання позову, відповідач коштів, що сплачені позивачем, не повернув та не прийняв рішення щодо такого повернення. Позивач вважає, що неповерненням відповідачем грошових коштів, всього на суму 470568,75 грн., порушені його права і позивачу спричинено майнову шкоду.

Також позивач наголошує, що протиправною поведінкою відповідача по відношенню до нього, йому були спричинені душевні страждання та, відповідно, він оцінює розмір спричиненої моральної шкоди у 100000,00 грн.

Таким чином, позивач заявляє до стягнення 470568,75 грн. майнової шкоди та 100000,00 грн. моральної шкоди.

3. Аргументи відповідача

Відповідач повністю не погоджується з позовними вимогами, зокрема, обгрунтовуючи це тим, що предмет та підстави позовної вимоги у господарській справі №911/1853/22 є аналогічними до таких у справі №911/2624/17. Відповідач окремо наголошує, що рішенням Господарського суду Київської області від 13.07.2018 у справі №911/2624/17 відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із застосуванням строку позовної давності. Відповідач зазначає, що позивач знову посилається на аналогічні документи, на аналогічні обставини та ті ж самі підстави, яким вже надавалась оцінка судом та приймалось рішення, у спорі про той же предмет та з тих же підстав.

Відповідач зазначає, що ухвалою Васильківського міськрайонного суду від 18.12.2019 відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі №362/7386/19. Справа стосувалась позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача про стягнення грошових коштів, за тими ж самими обставинами, на яких повністю грунтується і дана позовна заява з додатками. Постановою Київського апеляційного суду від 27.02.2020 у справі №362/7386/19 вищезазначену ухвалу залишено без змін. Відповідач посилається на пункт 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, яким встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, а відповідно до статті 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Також відповідач у відзиві та в окремих заявах клопоче про застосування строку позовної давності. Відповідач наголошує, що позивач посилається на документи, що датовані 2006 - 2007 роками, а саме у цей період позивач був головою правління самого товариства - відповідача та був достеменно обізнаний про всі фінансові операції. Окрім цього, відповідач зазначає, що станом на 05.12.2007 позивач був обізнаний про нібито (на його думку) невиконання відповідачем договірних зобов`язань, тому достовірно пропустив строк позовної давності. Клопотання про поновлення цього строку, в якому зазначались би поважні причини для його поновлення, позивач не заявляє. Відповідач також посилається на справу №911/2624/17, в якій суд застосував строк позовної давності, з посиланням на те, що про порушення свого права позивач дізнався 05.12.2007.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Стаття 23 Цивільного кодексу України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлюється, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

5.1. Щодо відшкодування матеріальної шкоди.

Суд зазначає, що шкодою в цивільному праві вважається будь-яке обмеження особистого немайнового чи майнового блага. Його підґрунтям є делікт.

Відшкодування майнової шкоди є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) позивача в наслідок порушення боржником свого зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитки включають втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки (damnum emergens)) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода (lucrum cessans)).

Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.

Другою складовою збитків є упущена вигода як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17).

Інакше кажучи, збитки прямо не пов`язані з умовами договору, а лише є наслідком неналежного їх виконання стороною.

Обов`язок відшкодування збитків регулюється главами 3, 51 Цивільного кодексу України та главою 25 Господарського кодексу України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, для відшкодування матеріальної шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:

- неправомірність прийнятого рішення, вчиненої дії, допущеної бездіяльності суб`єкта правовідносин;

- наявність шкоди, заподіяної особі, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо);

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, заподіяною незаконним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, який виражається у тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;

- вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли у силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі 826/7011/16.

У постанові Верховоного Суду від 02.03.2021 у справі №922/1742/20, зокрема, зазначається таке: «Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. КГС ВС звернувся до правової позиції ВП ВС, що викладена, зокрема, в постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18.».

Суд зауважує, що у рішенні Господарського суду Київської області від 13.07.2018 у справі №911/2624/17, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі №911/2624/17, зазначається таке: «Суд встановив, що відповідач свої зобов`язання за договорами № 1 від 27.11.2006 та від 05.12.2006 не виконав належним чином, а саме: не видав покупцю сертифікат акцій встановленого зразку, а після затвердження результатів розміщення акцій, державної реєстрації випуску акцій та повної сплати номінальної вартості заявлених акцій не здійснив; не передав незалежному реєстратору необхідний пакет документів для здійснення переходу права власності на акції з продавця на покупця; звіт про результати розміщення акцій не затверджено, випуск акцій не зареєстровано, зміни до статуту, пов`язані із збільшенням статутного капіталу не зареєстровані; позивач, керуючись п. 4.3. договорів №1 від 27.11.2006 та 05.12.2006 (в редакції додаткової угоди від 05.12.2007), звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплачених коштів; відповідач позивачу сплачені на виконання договорів № 1 від 27.11.2006 та 05.12.2006 грошові кошти у розмірі 470568,75 грн не сплатив, що підтверджується наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Доводи відповідача на те, що додаткову угоду від 05.12.2007 укладено поза межами строку, визначеного у рішенні про розміщення цінних паперів та без прийняття уповноваженим органом емітента - відповідача змін до умов розміщення додаткового випуску, а відтак не може бути прийнята судом, оцінюються судом критично з огляду на наступне.

Додаткова угода від 05.12.2007 (а.с. 84, т. 2) є правомірною в силу положень ст. 204 ЦК України, не визнана недійсною у судовому порядку; подана позивачем у судовому засіданні 22.06.2017, до закінчення підготовчого засідання на виконання ухвали суду від 15.06.2018; відповідач у порядку ч. 11 ст. 80 ГПК України не просив суд до закінчення підготовчого засіданні виключити її з числа доказів.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що додаткова угода від 05.12.2007 є належним, допустимим і достовірним доказом у даній справі у розумінні ст.ст. 76, 77, 78 ГПК України та достатнім доказом у сукупності з іншими дослідженими судом доказами для висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування в порядку ст. 79 ГПК України.

Судом критично оцінюються посилання відповідача на те, що зобов`язання відповідача в частині видачі позивачу сертифікату акцій та передання належному реєстратору необхідного пакету документів для здійснення переходу права власності на цінні папери є припиненими у зв`язку з неможливістю виконання в порядку ст. 607 ЦК України, оскільки вказані зобов`язання відповідача припинилися саме внаслідок невиконання останнім договірних зобов`язань, а саме: п. 2.10 договорів № 1 від 27.11.2006 та від 05.12.2006.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 470568,75 грн.».

Позивач у позовній заяві посилається на ті ж обставини та докази, що й у вищезазначеній справі. У той же час, у справі №911/2624/17 судом встановлено, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання, позивач звертався до відповідача про повернення сплачених коштів, а вимоги про стягнення коштів є обгрунтованими. Суд зазначає, що додатковою угоду б/н від 05.12.2007 про доповнення розділу 4 пункту 4.3., викладено у такій редакції: у разі невиконання продавцем зобов`язань, вказаних в пунктах 2.3, 2.6 та 2.9, покупець має право вимагати повернення сплачених коштів. Суд констатує, що право позивача на повернення коштів, сплачених на виконання договорів №1 від 27.11.2006 та №1 від 05.12.2006, закріплено у договорі та підтверджено судом у справі №911/2624/17.

Суд окремо наголошує, що підставою для відмови в позові у справі №911/2624/17 є саме застосування строку позовної давності, а не відсутність зобов`язання відповідача з повернення сплачених коштів. Тож у вказаній справі встановлено правову підставу для повернення сплачених позивачем коштів.

Як вже зазначалось вище, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

У той же час, суд зауважує, що позивачем не наведено доказів чи аргументів щодо наявності саме збитків чи шкоди, заподіяної йому протиправною поведінкою відповідача, оскільки, як вказано судом вище, збитки прямо не пов`язані з умовами договору, а лише є наслідком неналежного їх виконання стороною.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 470568,75 грн. майнової шкоди не підлягає задоволенню.

5.2. Щодо моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 зазначається таке: «Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).».

Частина 1 статті 1167 Цивільного кодексу України визначає загальні підстави відшкодування моральної шкоди: моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, котра її завдала, за наявності її вини у заподіянні такої шкоди. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи в результаті яких дій (бездіяльності) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №127/30388/19.

Суд відзначає, що позивач не надав обгрунтування завданої йому моральної шкоди у вигляді спричинених душевних страждань та, відповідно, підстав для визначення розміру спричиненої моральної шкоди у 100000,00 грн.

Також суд зауважує, що на момент укладення договорів №1 від 27.11.2006 та №1 від 05.12.2006 позивач був головою правління відповідача. Слід відзначити, що позивач був керівником відповідача до 27.07.2016. Зважаючи на ці факти, суд може допустити обгрунтоване припущення, що бездіяльність позивача чи неналежне виконання ним своїх обов`язків на посаді керівника відповідача також впливало на неповернення сплачених за договорами №1 від 27.11.2006 та №1 від 05.12.2006 коштів, доказів запобігання цьому позивачем суду не надано і, як вказано судом вище, відшкодування моральної шкоди можливе за умови завдання її протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Таким чином, суд вважає, що навіть за припущення наявності душевних страждань, спричинених неповерненням сплачених за договорами №1 від 27.11.2006 та №1 від 05.12.2006 коштів, то вони також виникли через дії чи бездіяльність самого позивача, а тому позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені судом.

5.3. Щодо строку позовної давності.

У своїх заявах відповідач неодноразово заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до пункту 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/1425/17.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Оскільки суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, то й відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

5.4. Щодо аргументів позивача про відмову у відкритті провадження у справі з підстав того, що є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме: у справі №362/7386/19.

Суд відзначає, що у резолютивній частині ухвали Васильківського міськрайонного суду від 18.12.2019 у справі №362/7386/19 зазначається таке: «У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Васильківська Сільгоспхімія» про відшкодування заподіяної шкоди - відмовити. Роз`яснити позивачу, що заявлений ним позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та за предметною підсудністю відноситься до компетенції Господарського суду Київської області.».

Тобто, підставою для відмови у відкритті провадження у вищезазначеній справі є подання позову до суду неналежної юрисдикції.

У статті 129 Конституції України зазначається, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Таким чином, суд відзначає, що зверненням із позовом до Господарського суду Київської області позивач реалізовував своє законне право на судовий захист своїх порушених прав та виконував рішення Васильківського міськрайонного суду і підстави для відмови у відкритті провадження у справі відсутні, більше того, така відмова була б протиправною та порушувала право особи на звернення до суду, що встановлене Конституцією України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

6. Результати розгляду справи

6.1. Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

6.2. Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

7. Розподіл судових витрат

Згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову (вх. №1608/22 від 29.09.2022) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства "Васильківська Сільгоспхімія" (08628, Обухівський (Васильківський) район, Київська область, село Безп`ятне, вулиця Васильківська, будинок 76, код ЄДРПОУ 05489193) про відшкодування заподіяної шкоди - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.08.2023.

Суддя С.О. Саванчук