Постанова

від 04.08.2023 по справі 917/1476/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2023 року м. Харків Справа № 917/1476/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-складський комплекс ЛМК", м. Полтава,

на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023, ухвалене у приміщенні Господарського суду Полтавської області в м. Полтава, повний текст якого складений 30.01.2023 (суддя Кльопов І.Г.),

у справі №917/1476/22

за позовом Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, м.Лубни, Полтавська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-складський комплекс ЛМК", м. Полтава,

про стягнення збитків за користування безпідставно набутим майном,

ВСТАНОВИВ:

Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" про стягнення на користь Лубенської міської ради 79341,55грн збитків за користування безпідставно набутим майном за період з 10.06.2019 по 31.10.2022, а саме: за користування земельною ділянкою площею 0,3115га, кадастровий номер 5310700000:02:021:0048, на підставі ст.ст.1212-1214 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з 10.06.2019 по 31.10.2022 відповідач використовував вказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів, плату за користування земельною ділянкою не здійснював, що призвело до неотримання Лубенською міською радою доходу від орендної плати за землю в сумі 79341,55грн, який територіальна громада отримала б у разі оформлення відповідачем згідно з вимогами статей 125 та 126 Земельного кодексу України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023 у справі №917/1476/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" на користь Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області 79341,55грн безпідставно збережені кошти за період з 10.06.2019 по 31.10.2022 та 2481,00грн витрат на сплату судового збору.

Рішення суду першої інстанції з посиланням на ст.ст. 122-124, 152, 206 Земельного кодексу України, ст. 1212 Цивільного кодексу України мотивоване тим, що відповідач є власником нерухомого майна, що розташоване на сформованій земельній ділянці комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів, та не сплачує кошти за користування земельною ділянкою. А тому відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" 12.05.2023 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що приймаючи до розгляду позовну заяву у даній справі, суд першої інстанції не дослідив факт наявності у Олександра Іващенка повноважень на підписання позовної заяви, та наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повноважень того, що вказана особа насправді є начальником Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради та що він є особою, яка діє в порядку самопредставництва. Також апелянт зазначає, що Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради не є власником земельної ділянки, а тому не має правових підстав на звернення до суду з позовом про відшкодування збитків Лубенській міській раді, яка є власником земельної ділянки. Крім того, вказує, що Лубенська міська рада не уповноважувала Управління з питань комунального майна та земельних відносин на звернення до суду з позовом про стягнення на користь Лубенської міської ради безпідставно збережених коштів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" на рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023 у справі №917/1476/22. Встановлено позивачу п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання її копії скаржнику. Ухвалено здійснити розгляд справи №917/1476/22 в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради та представника ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" адвоката Білонучкіної Т. П. 14.06.2023 о 15:37 годині, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 отримана відповідачем 26.06.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що Олександр Іващенко мав повноваження на підписання позовної заяви, оскільки займає посаду начальника Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, що є відкритою і загальнодоступною інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Наголошує, що рішенням Лубенської міської ради від 17.06.2016 надано Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України. Вказане рішення є чинним і відповідно до ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" є обов`язковим до виконання. Крім того, Управління наголошує, що позовна вимога заявлена щодо стягнення коштів на користь саме Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, яка є власником земельної ділянки.

В той же час, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 позивачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання її копії скаржнику.

Враховуючи, що зазначена ухвала отримана позивачем через електронний кабінет 14.06.2023 о 15:37 годині, строк на подання відзиву спливає 29.06.2023.

Судова колегія зазначає, що відповідно до інформації АТ "Укрпошта" поштове відправлення відзиву з штрих-кодовим ідентифікатором 3750034751501 передано до пересилання 06.07.2023, тобто з відзивом позивач звернувся з пропуском строку. При цьому ним не порушується питання щодо поновлення пропущеного строку.

Відповідно до ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Статтею 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зазначене, відзив на апеляційну скаргу, що поданий позивачем з пропуском строку без клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку підлягає залишенню без розгляду.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від учасників справи до суду не надходило.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 07.10.2022 № 311883240 ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" є власником нерухомого майна - приміщення м`ясожирового корпусу загальною площею 7409,4кв.м за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, будинок 9-Н, право власності зареєстроване 10.06.2019 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 14.09.2019.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 02.11.2022 за № НВ-0001203532022 вказаний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,3115га з кадастровим номером 5310700000:02:021:0048 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, 9Н. Дата державної земельної реєстрації земельної ділянки 03.09.2014.

За змістом Витягів з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок станом на 2019, 2020, 2021 роки нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,3115га з кадастровим номером 5710700000:02:021:0048 складає 761306,00 грн, в 2022 році нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки становить 837436,60 грн.

Інформація про зареєстровані за ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" речові права на вказану земельну ділянку (право користування або право власності) відсутні.

Як зазначає позивач, ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" з часу набуття права власності на нерухоме майно та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,3115га з кадастровим номером 5710700000:02:021:0048, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, буд. 9Н, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради зазначає, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства сума збитків у вигляді упущеної вигоди за користування земельною ділянкою по вул. Індустріальній, 9-Н в м. Лубни Полтавської області за період з 10.06.2019 по 31.10.2022 становить 79341,55грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023 у справі №917/1476/22 позов задоволено повністю з підстав, що викладені вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

В апеляційній скарзі ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" зазначає, що в Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відсутні правові підстави для звернення до суду з даним позовом, оскільки власником земельної ділянки є Лубенська міська рада.

З приводу вказаних доводів апелянта судова колегія зазначає про таке.

За змістом положень ст.55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За умовами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист відновленого, порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Положеннями ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради є органом місцевого самоврядування та юридичною особою.

За умовами пп. 5 та пп. 10 п. б) ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом.

Статтею 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Як встановлено ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Враховуючи зазначене, органом, уповноваженим державою здійснювати функції у відповідних спірних правовідносинах, є Лубенська міська рада.

В той же час, пунктом 31 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено виключне право пленарних засідань місцевих рад щодо прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, Лубенська міська рада, керуючись вказаними положеннями законодавства, своїм рішенням від 17.06.2016 надала Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради повноваження щодо звернення до судів з позовами з питань відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства; укладення та визнання укладеними договорів оренди землі - з наданням йому всіх прав позивача або відповідача, передбачених процесуальним законодавством України.

Вказане рішення є чинним і відповідно до ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є обов`язковим до виконання.

Таким чином, Лубенська міська рада делегувала Управлінню з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради відповідні повноваження із захисту прав територіальної громади щодо вирішення земельних спорів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги заявлені Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради про стягнення коштів на користь саме Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області - власника земельної ділянки.

А отже, Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради мало повноваження на звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку наявності повноважень у Олександра Іващенка на підписання позовної заяви в інтересах Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, судова колегія зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 5 ст. 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва органу місцевого самоврядування, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи (адвокатами).

За загальним правилом цивільного законодавства самопредставництво - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Згідно з ч. 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, відомості про керівника юридичної особи: прізвище, ім`я, по батькові, посада, дата призначення або набуття повноважень, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява підписана начальником Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради Олександром Іващенко.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") керівником Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, код ЄДРПОУ 37504366, зазначено Іващенко Олександр Григорович.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2022 у справі № 826/23910/15 зазначено, якщо згідно з відомостями у державному реєстрі, особа, яка підписала апеляційну скаргу, має повноваження вчиняти дії від імені суб`єкта владних повноважень в порядку самопредставництва, такі відомості на підтвердження повноважень підписанта є достатнім та належним доказом. Колегія суддів також звернула увагу, що вказана інформація є доступною і, у випадку сумніву щодо процесуальної дієздатності особи, яка підписала апеляційну скаргу, суд мав можливість скористатися безкоштовним запитом про отримання відомостей з державного реєстру на офіційному сайті Міністерства юстиції України.

Таким чином, Іващенко Олександр Григорович як керівник Управління з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради, відомості про якого містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, уповноважений на підписання даного позову.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення у справі № 917/1476/22 норм процесуального права є необґрунтованими.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомості) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, з моменту набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений вище об`єкт.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За умовами статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 125, 126 ЗК України та ст. 182 ЦК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Колегія суддів зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Індустріальна, будинок 9-Н.

Вказаний об`єкт нерухомості розташований на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,3115га з кадастровим номером 5310700000:02:021:0048 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

Проте матеріали справи не містять доказів укладення відповідачем договору оренди землі.

Таким чином, оскільки відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК", як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки Лубенській міській раді на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Для правильного вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019.

Згідно з частинами першою-четвертою та дев`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Таким чином, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20.

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Індустріальна, 9Н, розташована земельна ділянка комунальної форми власності площею 0,3115га з кадастровим номером 5310700000:02:021:0048 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості. Дата державної земельної реєстрації земельної ділянки 03.09.2014.

Отже, зазначена земельна ділянка є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Разом з тим, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 918/779/22)

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Матеріали містять витяги з технічної з нормативно грошової оцінки земельних ділянок, згідно з якими нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5310700000:02:021:0048 у 2019-2021 роках складала 761306,00грн, у 2022 році 837436,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, при розрахунку суми позовних вимог, Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин виконавчого комітету Лубенської міської ради враховано вказані витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, ставку орендної плати відповідно до рішення Лубенської міської ради від 16.08.2018 "Про затвердження Положення про порядок визначення розмірів плати за землю при укладанні договорів на користування землею в м. Лубни" у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі щорічно та встановлено, що внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства за період з 10.06.2019 по 31.10.2022 позивач втратив належне йому майно кошти від орендної плати у розмірі 79341,55грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судом апеляційної інстанції встановлено, що він є арифметично правильним.

Жодних заперечень щодо визначеного позивачем розміру недоотриманої місцевим бюджетом суми грошових коштів, а також контррозрахунків відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України в повному обсязі.

Таким чином, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Виробничо-складський комплекс ЛМК" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023 у справі №917/1476/22 слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-складський комплекс ЛМК" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2023 у справі №917/1476/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Л.І. Бородіна

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза