ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"31" липня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1265/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: адвокат Галковська А.Т. - ордер,
від відповідача: Толпиго М.Г. - самопредставництво,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1265/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» (65016, м. Одеса, вул. Літературна, № 12, оф. 206, код ЄДРПОУ 32642016)
до відповідача: Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, № 13, код ЄДРПОУ 01038950)
про стягнення 13 786 413,91 грн,
ВСТАНОВИВ:
1. Суть спору.
27.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 13 786 413,91 грн, з яких: 13 499 940,00 грн заборгованості за поставлений товар, 203 255,10 грн інфляційних втрат та 83 218,81 грн 3 % річних.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 18.11.2022 № 1 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.
2. Позиція учасників справи.
2.1. Аргументи Позивача.
За ствердженням позивача, на підставі умов вказаного договору 21.12.2022 року ТОВ «Сок Трейд» здійснено поставку товару - Комплект лабораторного обладнання на базі Мас-спектрометра з індуктивно зв`язаною плазмою NexION 2000 і мікрохвильовою системою підготовки проб Speedwave Xpert для здійснення державного моніторингу поверхневих вод у кількості 1 комплект на загальну суму 13 499 940,00 з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 750 від 21.12.2022.
Як вказує позивач, вищезазначена видаткова накладна підписана з боку постачальника та покупця та скріплена печатками. Жодних претензій щодо кількості або якості товару покупець не пред`являв постачальнику, видаткова накладна підписана без зауважень.
Зважаючи на вищевикладене, на переконання позивача, у покупця виникло зобов`язання з оплати товару в повному обсязі з 22.12.2022, а кінцевим строком оплати поставленого товару за договором є 28.12.2022 на підставі п. 4.1. договору.
Проте, станом на 28.12.2022 покупець не здійснив оплату поставленого товару, у зв`язку з чим 03.01.2023 позивачем направлено відповідачу лист про необхідність здійснення оплати за договором за вих. № 156 від 03.01.2023.
Позивач зазначає, що у відповідь на вищезазначений лист позивачем від відповідача отримані реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 21 12.2022 № 1 з історією зміни статусів документу № 246751120, реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 21.11.2022 № 1 з історією зміни статусів документу № 239436587, платіжне доручення № 1 від 21.12.2022 з історією зміни статусів документу 246751396 та наказ Державного агентства водних ресурсів України № 50 від 02.06.2022 «Про основні заходи із забезпечення працездатності водогосподарсько-меліоративного комплексу у 2022 році», який підтверджує можливість придбання у 2022 році для Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю за рахунок коштів державного фонду розвитку водного господарства (КЕКВ 3110) наступного обладнання: Мас-спектрометр з індуктивно-зв`язаною плазмою та Мікрохвильова система кислотного розкладання зразків, на загальну суму - 13 500 000,00 грн.
Окрім того, позивач наголошує, що між ним та відповідачем підписаний Акт звіряння взаємних розрахунків, підписанням якого БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю підтвердив факт наявності заборгованості перед ТОВ «Сок Трейд».
01.02.2023 ТОВ «СОК ТРЕЙД» звернулось до БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю із претензією щодо сплати заборгованості за поставлений товар (вих. № 15) та отримало відповідь на претензію від відповідача за вих. № 08-23/10-273 від 27.02.2023, у змісті якої останній зазначає, що не відмовляється від обов`язку по оплаті заборгованості за договором та гарантує оплату товару. При цьому, вважає, відсутність коштів на рахунку покупця, згідно з бюджетною класифікацією, у разі затримки фінансування з Державного бюджету України або несвоєчасного казначейського обслуговування не може розцінюватись як несплата і не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій та притягнення покупця до відповідальності відповідно до чинного законодавства.
Позивач стверджує, що станом на дату звернення до суду із даною позовною заявою відповідачем не виконано зобов`язання щодо оплати товару у сумі 13 499 940,00 грн, у тому числі ПДВ - 2 249 990,00 грн, що свідчить про порушення покупцем умов договору щодо оплати поставленого товару.
Додатково позивач зауважує, що наявність у договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Щодо посилання відповідача на відсутність відкритого рахунку позивача в Казначействі та органах Казначейства, ТОВ «Сок Трейд» вказує, що норми Бюджетного кодексу України, які стали підставою для повернення платіжного доручення відповідно до Історії зміни статусів документу № 246751396, не містять таку підставу для повернення платіжного документу, як відсутність в договорі банківських реквізитів позивача - рахунку відкритого на його ім`я в Казначействі. Отже, не зазначення в договорі, укладеному між позивачем та відповідачем, в розділі реквізитів банківського рахунку ТОВ «Сок Трейд», відкритого в Казначействі, на його думку, не може слугувати підставою для повернення платіжного доручення та відповідно залишення його без виконання, а тим паче, не може слугувати підставою для невиконання своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару з боку відповідача.
Також, позивач додає, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Таким чином, позивач вважає твердження відповідача на недобросовісність поведінки позивача у зв`язку з вимогою про стягнення суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, необґрунтованою.
Щодо відсутності коштів на рахунку відповідача позивач зазначає, що пункти 4.1, 4.2 договору тлумачаться як умова, яка вказує на те, що у разі наявності бюджетних коштів строк оплати є встановленим і складає 7 календарних днів з дня підписання видаткової накладної, а у разі відсутності бюджетного фінансування - будь-який визначений строк на оплату відсутній, оскільки отримання на рахунок відповідача бюджетних коштів (фінансування) не є обставиною, яка неминуче настане. Тобто є такою обставиною, яка може не наступити ніколи. За таких умов постачальник взагалі втрачає право на отримання грошових коштів за поставлений товар, що є неприпустимим.
Також, позивач вважає безпідставними посилання відповідача на п. 8.3., оскільки умови цього пункту фактично порушують умови ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме суперечать актам цивільного законодавства щодо необхідності доведення причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання зобов`язання за договором та настанням обставин непереборної сили. Крім того, сам по собі факт оголошення/введення/встановлення воєнного стану на території України не є беззаперечним фактом існування форс-мажорних обставин для сторони конкретного договору.
Водночас позивач наголошує, що з урахуванням ст. 617 ЦК України, відповідач не звільняється від належного виконання від свого зобов`язання за договором в частині оплати за поставлений товар, а лише від відповідальності за порушення виконання такого зобов`язання. В свою чергу, наявність у договорі застереження про звільнення покупця від відповідальності за порушення строків оплати товару у разі затримки бюджетного фінансування не звільняє його від відповідальності, встановленої ч. 2 ст. 625 ЦК, оскільки норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов`язання.
Позивач підсумовує, що із системного аналізу наведених ним положень законодавства та з урахуванням того, що органом Казначейства зареєстровані зобов`язання та фінансові зобов`язання відповідача, ТОВ «Сок Трейд» вважає, що станом на дату виникнення у відповідача зобов`язання щодо сплати за фактично поставлений товар позивачем за договором, у БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю були кошти бюджетних асигнувань, які мали б бути спрямовані на оплату поставленого товару. В інакшому випадку (у разі відсутності відповідних коштів), на переконання позивача, органом Казначейства було б відмовлено у реєстрації зобов`язання та фінансового зобов`язання.
2.2. Аргументи Відповідача.
БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю не визнає позовні вимоги та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись, зокрема, на те, що під час участі у відкритих торгах та при укладенні договору, позивач погодився з його умовами, зокрема з умовами оплати поставленого товару через Державну казначейську службу України та ризиками несвоєчасного казначейського обслуговування та затримок фінансування в період воєнного стану, які не залежать від відповідача.
При цьому, як зауважує відповідач, на виконання обов`язків за укладеним договором поставки, покупцем вчасно (24.11.2022) зареєстровані у ДКСУ юридичні зобов`язання (історія зміни статусів документу 239436587), фінансові зобов`язання (історія зміни статусів документу 246751120), а 21.12.2022 до ДКСУ було надане платіжне доручення № 1 (історія зміни статусів документу 246751396).
Водночас, надане до ДКСУ Платіжне доручення залишилися без виконання з незалежних від покупця причин, а 31.12.2022 платіжне доручення повернуте покупцю від ДКСУ відповідно ст. 2, 23, 57 Бюджетного кодексу України.
Таким чином, як звертає увагу відповідач, внаслідок невиконання та повернення Державною казначейською службою України платіжного доручення, у нього перед позивачем виникла кредиторська заборгованість в розмірі 13 499 940,00 грн. При цьому, відповідач належним чином виконав та продовжує виконувати всі умови договору та вживає всі залежні від нього заходи щодо їх виконання та оплати вартості товару позивачу.
Так, з метою здійснення оплати товару за договором, БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю листом від 05.01.2023 № 08-17/05-19 звернувся до головного розпорядника бюджетних коштів - Державного агентства водних ресурсів України, про виділення коштів у 2023 році на оплату кредиторської заборгованості, яка виникла перед ТОВ «Сок Трейд» за вказаним договором.
Окрім того, відповідач вважає, що посилання позивача на приписи ст.625 ЦК України свідчить про недобросовісність поведінки останнього, враховуючи чіткість і однозначність умов договору, з якими позивач двічі погодився, зокрема, з п.7.4 щодо наявності несвоєчасного казначейського обслуговування як підстави незастосування відповідальності до відповідача та вимог чинного законодавства щодо свободи договору.
Також, на думку відповідача, підлягає урахуванню, що договір укладався в період воєнного стану в Україні, а розділом 8 договору до форс-мажорних обставин віднесено військову агресію рф проти України та введення воєнного стану в Україні, що підтверджується Листом ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1. При цьому, умови абз.1 п.8.3, щодо підтвердження факту обставин непереборної сили та строку їх дії, не розповсюджуються на випадок військової агресії рф проти України та введення воєнного стану в Україні. Строк виконання зобов`язань за цим договором у цьому разі продовжується на час дії обставин непереборної сили.
Оскільки факт здійснення Казначейством платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка в умовах воєнного стану не оспорюється сторонами та передбачений договором і погоджений сторонами як обставини непереборної сили, на переконання відповідача, належить застосовувати ст. 617 ЦК України, як підставу звільнення відповідача від відповідальності згідно з чинним законодавством та відтермінування строку оплати до закінчення воєнного стану в Україні.
Щодо доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, відповідач зауважив, що приписи п.7.4, 4.2, розділу 8 договору не суперечать приписам чинних нормативно-правових актів, а відображують специфіку договірних відносин з бюджетною установою в період воєнного стану.
Під час надання тендерної пропозиції та укладення договору, позивач не міг не розуміти можливих наслідків (затримки платежів) у разі несвоєчасного казначейського обслуговування внаслідок застосування черговості здійснення Казначейством платежів в умовах воєнного стану, враховуючи при цьому також положення статей 6, 627 ЦК України щодо свободи договору. Зазначені ризики з урахуванням об`єктивних обставин воєнної агресії проти України були обумовлені договором, з якими позивач двічі погодився.
При цьому, на переконання відповідача, підлягає урахуванню, що бюджетні кошти станом на дату укладання договору були наявні на рахунках відповідача, він виконав усі умови договору, затримка оплати виникла не з вини відповідача, про що позивач вчасно був повідомлений.
Відповідач також вважає за необхідне врахувати, що реєстрація юридичних та фінансових зобов`язань ним в органах Казначейства здійснювалась у грудні 2022, а після потужних ракетних ударів ворога у грудні 2022 була виведена зі строю енергетична інфраструктура Одеської області, а тому доводи позивача щодо не застосування вказаних умов договору є неспроможними.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2023 року позовна заява вх.№ 1313/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
31.03.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1313/23 від 27.03.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1265/23. Справу № 916/1265/23 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "25" квітня 2023 року об 11:40 год. Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.
03.04.2023 від Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. № 10745/23), де відповідач просив направити позовну заяву разом із ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 916/1265/23 засобами поштового зв`язку.
04.04.2023 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Одеської області від представника позивача надійшла заява (вх. № 10782/23), де останній просить внести його данні до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/1265/23 та перевести в електронну форму процесуальні документи та інші документи по справі, що надійшли до суду в паперовій формі. Вказана заява була задоволена судом 06.04.2023.
05.04.2023 листом Господарського суду Одеської області відповідач був повідомлений, що представник Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю не позбавлений можливості скористатись своїм процесуальним правом, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 42 ГПК України, на ознайомлення з матеріалами справи № 916/1265/23 та отримання з них витягів та копій безпосередньо в приміщенні Господарського суду Одеської області, у приміщенні Господарського суду Одеської області, попередньо надавши відповідне клопотання та погодивши дату та час ознайомлення.
21.04.2023 відповідачем подано до Господарського суду Одеської області відзив на позовну заяву (вх. № 13121/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами. В подальшому, 28.04.2023 вказаний відзив на позов надійшов до суду засобами поштового зв`язку.
25.04.2023 від Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю на електронну адресу суду надійшла заява (вх. № 13476/23), яке містить КЕП представника, відповідно до якої відповідач просив залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.
26.04.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/1265/23 судом було відмовлено відповідачу в задоволенні заяви (вх. № 13476/23 від 25.04.2023) про залучення до участі у справі Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якості третьої особи, як необґрунтованої та безпідставної, про що судом було проголошено протокольну ухвалу
Того ж дня, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засідання до "16" травня 2023 року об 11:00 год.
27.04.2023 за вх.№ 13851/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому заявник просить надати можливість представнику приймати участь в судовому засіданні 16.05.2023 об 11:00 год. в режимі відеоконференції та забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції в Господарському суді міста Києва.
01.05.2023 до суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 14199/23) позивача, яка судом була долучена до матеріалів справи разом із доказами її направлення відповідачу.
08.05.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» (вх. № 13851/23 від 27.04.2023) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 916/1265/23 у зв`язку з відсутністю відповідної технічної можливості.
08 травня 2023 року за вх.№ 15214/23 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» надійшла заява про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою суду від 09.05.2023.
12.05.2023 відповідач надав до суду заперечення (вх. № 15822/23) на відповідь на відзив в порядку ст. 167 ГПК України, які судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.
16.05.2023 у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі № 916/1265/23 на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "08" червня 2023 року об 11:00 год. Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю про дату, місце та час підготовчого судового засідання у справі № 916/1265/23 повідомлено ухвалою суду від 16.05.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
18.05.2023 від відповідача засобами поштового зв`язку до суду надійшли заперечення (вх. № 16480/23) в порядку ст. 167 ГПК України, які є тотожними за змістом наявним в матеріалах справи запереченням (вх. 15822/23 від 12.05.2023).
08.06.2023 на електронну адресу суду представником відповідача надіслано заяву (вх. № 18545/23), відповідно до якої представник просить перенести розгляд справи на іншу дату у зв`язку із перебуванням представника у відпустці та неможливістю взяти участь у судовому засіданні.
08.06.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/1265/23, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1265/23 до судового розгляду по суті на "29" червня 2023 року об 11:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 09.06.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
29.06.2023 у судовому засіданні по справі № 916/1265/23, через нестабільний зв`язок у представника позивача та неможливість завершити розгляд справи у даному засіданні, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "31" липня 2023 року о 12:30 год. Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю повідомлене про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1265/23 ухвалою суду від 29.06.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
20.07.2023 представник позивача через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення (вх. № 24586/23) щодо суті позовних вимог, які були судом долучена до матеріалів справи.
Представник позивача 31.07.2023 в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.
Представник Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю підтримав правову позицію, викладену у заявах по суті та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 31.07.2023 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.
4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
Наказом Державного агентства водних ресурсів України № 50 від 02.06.2022 «Про основні заходи із забезпечення працездатності водогосподарсько-меліоративного комплексу у 2022 році» затверджено перелік придбання у 2022 році обладнання і предметів довгострокового користування за рахунок коштів державного фонду розвитку водного господарства, яким, серед іншого, затверджено придбання Басейновим управлінням водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю Мас-спектрометра з індуктивно зв`язаною плазмою та мікрохвильової системи кислотного розкладання зразків.
18.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» (постачальник) та Басейновим управлінням водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю (покупець), укладено договір поставки № 1 про закупівлю за державні кошти на підставі Цивільного кодексу України та ЗУ «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VІІІ.
За умовами п.п. 1.1., 1.2. договору, відповідно до тендерної пропозиції переможця закупівлі постачальник зобов`язується у 2022 році поставити покупцю товар, зазначений в Специфікації на поставку товару (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною договору, покупець - прийняти та оплатити товар. Найменування товару: за код ДК 021:2015 38430000-8 «Детектори та аналізатори» Комплект лабораторного обладнання на базі Мас-спектрометра з індуктивно зв`язаною плазмою NexION 2000 і мікрохвильовою системою підготовки проб Speedwave Xpert для здійснення державного моніторингу поверхневих вод, (далі - товар). Кількість товару зазначена в Специфікації на поставку товару (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною договору.
Відповідно до п.3.1 договору загальна сума цього договору становить 13 499 940,00 грн, у тому числі ПДВ 2 249 990,00 грн.
За змістом п. 4.1. договору оплата покупцем постачальнику вартості товару проводиться за фактично поставлений товар, відповідно до видаткової накладної постачальника, за цінами, вказаними у специфікації (Додаток 1 до договору), на поточний рахунок постачальника, протягом 7 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін відповідних видаткових накладних.
При цьому, пунктом 4.2. договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі ст.ст.48, 49 Бюджетного кодексу України. Згідно з ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, замовник, як розпорядник бюджетних коштів, бере бюджетні зобов`язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом на 2022 рік, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за цим договором здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
За умовами пунктів 5.1., 5.2. договору строк (термін) поставки (передачі) постачальником товару: до 21 грудня 2022 року. Приймання-передача товару по кількості та асортименту проводиться покупцем (або його представником) в день приймання, що підтверджується підписанням матеріально-відповідальними особами постачальника та покупця видаткової накладної за адресою: м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, буд. 13.
Підпунктами 6.1.1., 6.1.2. пункту 6.1. договору встановлений обов`язок покупця прийняти поставлений товар згідно з наданими видатковими накладними, та оформити, зареєструвати їх належним чином, а також своєчасно та у повному обсязі сплатити вартість товару у порядку, передбаченому цим договором.
Водночас, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримати плату відповідно до порядку здійснення оплати, визначеного цим договором (п.п 6.5.1. п. 6.5. договору).
У відповідності до п.7.4. договору затримка платежів, при умові відсутності коштів на рахунку покупця, згідно з бюджетною класифікацією, у разі затримки фінансування з Державного бюджету України або несвоєчасного казначейського обслуговування не може розцінюватись як несплата і не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій та притягнення покупця до відповідальності відповідно до чинного законодавства.
Згідно з п.п. 8.1., 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. До форс-мажорних обставин належать обставини визначені у ч. 2 ст. 14-1 Закону України від 2 грудня 1997 року № 671/97ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» (зі змінами). До форс-мажорних обставин за цим договором відноситься військова агресія Російської Федерації проти України та введення воєнного стану в Україні, що підтверджується Листом ТПП України від 28 лютого 2022 року ТПП № 2024/02.0-7.1.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України. Умови абзацу 1 цього пункту не розповсюджуються на випадок військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану в Україні. Строк виконання зобов`язань за цим договором у цьому разі продовжується на час дії обставин непереборної сили.
Пунктом 10.1. договору сторони погодили, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині платіжних зобов`язань до їх повного виконання.
Матеріали справи містять підписану сторонами специфікацію до договору поставки №1 від 18.11.2022, де визначено найменування товару, кількість, ціну товару без ПДВ та відповідно суму з ПДВ.
28.12.2022 між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1 від 18.11.2022, якою сторони погодили внести зміни до п. 1.1. договору, виклавши його в наступній редакції: «1.1. Відповідно до тендерної пропозиції переможця закупівлі постачальник зобов`язується у 2022 році поставити покупцю обладнання для здійснення господарської діяльності, зазначене в Специфікації на поставку товару (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти та оплатити його.».
Додатковою угодою від 16.01.2023 № 2 до договору сторонами було внесено зміни, зокрема, до пункту 10.1 договору та погоджено строк його дії до 31 січня 2023 року, а в частині платіжних зобов`язань до їх виконання.
На виконання умов укладеного договору позивачем 21.12.2022 було передано у власність відповідача Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю комплект лабораторного обладнання на базі Мас-спектрометра з індуктивно зв`язаною плазмою NexION 2000 і мікрохвильовою системою підготовки проб Speedwave Xpert для здійснення державного моніторингу поверхневих вод відповідно до видаткової накладної № 750 від 21.12.2022 на суму 13 499 940,00 грн.
Судом встановлено, що зазначена вище видаткова накладна на відпуск ТОВ «Сок Трейд» відповідачу товару та його отримання Басейновим управлінням водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю підписана уповноваженими представниками сторін, скріплена відтисками печаток суб`єктів господарювання, містить в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяги здійсненої сторонами на її підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарської операції.
Також, матеріали справи містять реєстр бюджетних фінансових зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 21.12.2022 року №1, згідно якого відповідачем зареєстровано фінансові зобов`язання перед позивачем за спірною видатковою накладною № 750 від 21.12.2022 на суму 13 499 940,00 грн.
21.12.2022року БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю надано платіжне доручення до Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області на суму 13 499 940 гривень 00 копійок для проведення оплати по закупівлі лабораторного обладнання згідно договору № 1 від 18.11.2022.
Однак, 31.12.2022 вказані кошти було повернуто казначейською службою відповідно до статей 2, 23, 57 Бюджетного кодексу України. Наведене відображено в історії зміни статусу документа № 246751396 в системі дистанційного обслуговування «Казначейство-Клієнт-Казначейство».
03.01.2023 ТОВ «Сок Трейд» звернулось до Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю з листом № 156, яким зазначив, що у покупця наявні всі підстави для оплати товару в повному обсязі, проте станом 03.01.2023 відповідні кошти на рахунок постачальника не надійшли, що свідчить про невиконання покупцем своїх зобов`язань щодо оплати за поставлений товар. У зв`язку з вказаним позивач просив відповідача ознайомитись з даним листом та в найкоротший термін здійснити оплату за поставлений товар на розрахунковий рахунок ТОВ «Сок Трейд».
01.02.2023 позивач направив відповідачу претензію № 15, якою вимагав від Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю виконати свої зобов`язання за договором поставки № 1 від 18.11.2022 належним чином та перерахувати на рахунок позивача суму заборгованості в розмірі 13 537 665,86 грн та інфляційне збільшення боргу протягом 10 банківських днів з дати отримання даної претензії.
Отримавши дану претензію, Басейнове управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю надало відповідь № 08-23/10-273 від 27.02.2023 на претензію, де зазначило, що з метою здійснення оплати товару за договором, БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю листом від 05.01.2023 № 08-17/05-19 звернувся до головного розпорядника бюджетних коштів (Державного агентства водних ресурсів України) про виділення коштів у 2023 році на оплату кредиторської заборгованості, яка виникла перед ТОВ «Сок Трейд» за вказаним договором, а відтак покупець належним чином виконує всі умови договору та вживає всі залежні від нього заходи щодо їх виконання.
Також відповідач зазначив, що не відмовляється від обов`язку по оплаті заборгованості за договором та гарантує оплату товару відповідно до чинного законодавства, а постачальник під час підписання договору погодився на умови затримки платежів, у випадках, передбачених пунктом 7.4. договору, що свідчить про необґрунтованість вимоги претензії про виплату інфляційного збільшення боргу. Відповідач, підтвердив, що станом на 27.02.2023 року за БУВР річок Причорномор`я та нижнього Дунаю перед ТОВ «Сок Трейд» обліковується кредиторська заборгованість на суму 13 499 940,00 грн.
В матеріалах справи міститься лист відповідача № 08-17/05-19 від 05.01.2023 до голови Держводагентства, яким відповідач просив передбачити виділення коштів на 2023 рік на оплату кредиторської заборгованості в розмірі 13 499 940,00 грн за договором № 1 від 18.11.2022, який зареєстрований в ДКСУ та відповідні фінансові зобов`язання за ним зареєстровані належним чином.
Додатково, сторонами був підписаний та скріплений печатками підприємства акт звіряння взаємних розрахунків, з якого вбачається існування заборгованість Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю перед ТОВ «Сок Трейд» за видатковою накладною № 750 від 21.12.2022 в розмірі 13 499 940,00 грн.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.
Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
За змістом ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).
Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з вимогами частини 1 статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.
Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Статтею 49 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов`язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.
Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: наявності відповідного бюджетного зобов`язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між ТОВ «Сок Трейд» та Басейновим управлінням водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю носять договірний характер, укладений між ними договір поставки № 1 від 18.11.2022 предметом судових розглядів не виступав. Сторони факт укладання договору поставки № 1 від 18.11.2022 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір поставки № 1 від 18.11.2022 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.
Як встановлено судом, на підставі вищезазначеної видаткової накладної позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 13 499 940,00 грн.
Надана позивачем видаткова накладна містить найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Отже, за своєю правовою природою видаткова накладна посвідчує виконання зобов`язань - констатує (фіксує) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та має юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.
За результатами аналізу вказаної накладної, остання відповідає вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Водночас, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності, не подавалось.
Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.
Суд зазначає, що відповідач у своїх заявах по суті не заперечує факт отримання товару у обсязі, визначеному названою вище видатковою накладною, сума існуючої заборгованості фактично визнається в повному обсязі, що також відображається актом звіряння взаємних розрахунків.
Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначеної видаткової накладної, тим самим погодився із такою його ціною.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформленої відповідно до умов договору видаткової накладної.
Суд зазначає, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов`язок щодо своєчасної оплати вартості товару у встановлений договором строк не виконав.
Так, зі змісту пунктів 4.1. та 4.2. договору слідує, що оплата покупцем постачальнику вартості товару проводиться за фактично поставлений товар протягом 7 календарних днів з дати підписання уповноваженими представника сторін відповідної видаткової накладної. При цьому, у разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за договором здійснюється протягом 7 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Такі умови договору, на переконання суду, зумовлюють правову невизначеність у правовідносинах сторін, оскільки встановлюють відкладальну обставину, яка перебуває за межами контролю як постачальника, так і покупця і може взагалі не настати.
Отже, остаточний розрахунок, відповідно до п. 4.1. договору, відповідач зобов`язався здійснити протягом 7 календарних днів з дати підписання відповідної видаткової накладної та моменту фактичного отримання товару, тобто до 28.12.2022 включно.
В свою чергу, у п/п.6.1.2. п. 6.1. договору сторонами визначено обов`язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплатити вартість товару у передбаченому цим договором порядку.
Посилання відповідача на те, що умовами договору передбачена відкладальна умова для здійснення оплати вартості товару не приймаються судом до уваги, оскільки:
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Приписами ст. 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
З огляду на наведене вбачається, що умови укладеного між сторонами договору, відповідно до якого відповідач здійснює оплату вартості поставленого позивачем товару за умови наявності на реєстраційному рахунку відповідача бюджетних коштів, не є ні визначенням строку/терміну виконання зобов`язання, адже не є подією, яка має неодмінно настати, ні відкладальною обставиною, так як в даному випадку вона стосується лише обов`язків відповідача щодо оплати вартості товару, а відповідно до ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України відкладальна обставина має змінювати права та обов`язки обох сторін.
При цьому, законом передбачено, що погашення зобов`язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов`язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.
Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).
Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу державної влади або органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, також визначає, що бюджетним фінансовим зобов`язанням є зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов`язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.
Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття бюджетне зобов`язання та господарське зобов`язання, які відповідач безпідставно ототожнює.
Щодо посилання відповідача на затримку бюджетного фінансування суд зазначає, що виходячи із приписів ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не звільняє його від виконання обов`язків з оплати поставленого товару та від цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності.
Так, частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і, оскільки, між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина 1 статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє її від обов`язку виконати зобов`язання за договором.
Відтак, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і від надходження коштів на казначейський рахунок покупця.
Крім того, слід врахувати, що договір про закупівлю товару є оплатним, і обов`язок постачальника поставити товар кореспондує обов`язок покупця цей товар прийняти та оплатити.
Таким чином, обов`язок відповідача як покупця по договору оплатити поставлений товар виникає згідно з положеннями закону та умовами договору.
Також, доводи відповідача щодо відсутності обов`язку щодо здійснення розрахунків за відсутності бюджетних коштів спростовуються також практикою Європейського Суду з прав людини та позиціями Верховного Суду.
Так, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини неодноразово зазначалось, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (рішення від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та рішення від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах №925/246/17, №925/974/17, від 01.07.2019 у справі №910/4377/18 та від 08.07.2019 у справі №910/4375/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/291/17.
Правова позиція про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання, викладена також у постановах Верховного Суду від 21.02.2022 у справі 925/1545/20, від 25.06.2020 у справі №910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17.
Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідач сам вказує про наявність бюджетних коштів на його рахунках станом на дату укладання спірного договору.
Отже, підписавши договір поставки (про закупівлю товару) № 1 від 18.11.2022, відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків, у тому числі правові наслідки порушення строків розрахунку.
Між сторонами у даній справі на підставі договору виникли господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, а відтак, із огляду на положення частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, повернення ДКСУ покупцю платіжного доручення без виконання, відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за договором.
Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено винятків або будь-яких особливих вимог для укладання договорів з бюджетними установами, виконання цих договорів також повинно здійснюватися на загальних підставах.
Судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки вимоги щодо сплати вартості товару протягом 7 календарних днів з дати підписання видаткової накладної, ним не виконано.
Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.
У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.
Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.
Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.
Щодо доводів відповідача про введення в Україні воєнного стану, що є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для нього як покупця, суд зазначає наступне.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Тобто можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на застосування ст. 617 ЦК України, як підстави звільнення відповідача від відповідальності та відтермінування строку оплати вартості товару до закінчення воєнного стану в Україні, у зв`язку з тим, що договір сторонами укладався під час дії воєнного стану, а відтак сторони під час його укладання, враховуючи всі можливі ризики, могли об`єктивно оцінити можливість виконання зобов`язань та визначити найбільш оптимальний строк для виконання цих зобов`язань.
У даному випадку судом враховано, що спірний договір було укладено вже після початку військової агресії Російської Федерації проти України, відтак посилання відповідача на введення в Україні військового стану є необґрунтованими та відхиляються судом. Більш того, нарахування штрафних санкцій позивачем не здійснюється.
Окрім того, суд критично оцінює та відхиляє за безпідставністю та необґрунтованістю викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача про неможливість здійснювати капітальні видатки відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №590 від 09.06.2021 «Про затвердження Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану» (далі - Порядок), з огляду на наступне.
Пунктом 19 Порядку визначено черговість здійснення казначейством та органами Казначейства платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка.
Згідно з п. 19-1 Порядку Казначейство та органи Казначейства можуть здійснювати платежі за дорученнями клієнтів за видатками загального та спеціального фондів державного і місцевих бюджетів на оплату за фактично поставлені товари, виконані роботи та надані послуги шляхом спрямування бюджетних коштів постачальникам товарів, виконавцям робіт і надавачам послуг на окремі небюджетні рахунки у разі відкриття таких рахунків на їх ім`я в Казначействі та органах Казначейства у встановленому законодавством порядку з подальшим використанням зазначених коштів постачальниками товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг виключно з таких рахунків на сплату податків та зборів до бюджетів усіх рівнів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
В особливому режимі розрахунково-касове обслуговування розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів здійснюється Казначейством та органами Казначейства з урахуванням таких особливостей: реєстрація бюджетних зобов`язань, бюджетних фінансових зобов`язань та проведення платежів здійснюються в установленому законодавством порядку. Підтвердними документами для реєстрації бюджетних зобов`язань можуть бути договори та/або рахунки-фактури/накладні/акти виконаних робіт (наданих послуг) / тощо. Казначейство або орган Казначейства протягом одного операційного дня опрацьовує надані документи та здійснює платежі з рахунків розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, залучених до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану (п.20 Порядку).
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що п. 14 договору не містить банківських реквізитів відповідного рахунку покупця, оскільки у Порядку не передбачено заборони на здійснення видатків, п. 19 Порядку лише встановлено черговість здійснення платежів за дорученням клієнтів, а норма п. 19-1 Порядку не має для позивача зобов`язаного характеру, а тому, суд погоджується з доводами позивача, що не зазначення в договорі рахунку позивача, відкритого в Казначействі, не може слугувати підставою для повернення платіжного доручення та відповідно для залишення його без виконання, та, як наслідок, для невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару.
Окрім того, судом також враховано, що норми ст.ст. 2, 23, 57 Бюджетного кодексу України, які стали підставою для повернення платіжного доручення, не містять таку підставу як відсутність в договорі банківських реквізитів позивача рахунку, відкритого на його ім`я в органах Казначейства.
Суд також не приймає заперечення відповідача стосовно того, що оплата відповідачем послуг за договором залежить від бюджетного фінансування, оскільки в силу ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об`єктивні обставини чи суб`єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Отже, посилання відповідача на те, що строк виконання зобов`язань за договором в частині повної оплати не настав є необґрунтованим та безпідставним, а тому відхиляються судом.
Враховуючи, що наявність заборгованості з оплати вартості отриманого товару у вищевказаному розмірі підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, а матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 13 499 940,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.
Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку на оплату поставки у відповідача (покупця) виникло зобов`язання сплатити позивачу (постачальнику) суму вартості поставленого товару (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 692 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)..
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 2 статті 232 ГК України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
Із наведеного вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями.
Як убачається із умов спірного договору, затримка платежів при умові відсутності коштів на рахунку покупця, згідно з бюджетною класифікацією, у разі затримки фінансування з Державного бюджету України або несвоєчасного казначейського обслуговування не може бути підставою саме для нарахування штрафних санкцій.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов договору, встановив, що вони відповідають обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 83218,81 грн та інфляційних втрат у сумі 203255,10 грн є такими, що також підлягають задоволенню.
Відтак, за висновком суду, відповідач не спростував належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами доводів позовної заяви, не надав суду доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки № 1 від 18.11.2022 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки № 1 від 18.11.2022 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 13 786 413,91 грн. заборгованості, в т.ч.: 13 499 940,00 грн - сума основної заборгованості, 203 255,10 грн інфляційні втрати та 83218,81 грн 3% річних.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 206 796,21 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Басейнового управління водних ресурсів річок Причорномор`я та нижнього Дунаю (65078, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, № 13, код ЄДРПОУ 01038950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сок Трейд» (65016, м. Одеса, вул. Літературна, № 12, оф. 206, код ЄДРПОУ 32642016) суму основної заборгованості в розмірі 13 499 940 (тринадцять мільйонів чотириста дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот сорок) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 203 255 (двісті три тисячі двісті п`ятдесят п`ять) грн 10 коп, суму 3% річних в розмірі 83 218 (вісімдесят три тисячі двісті вісімнадцять) грн 81 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 206 796 (двісті шість тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 21 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 04 серпня 2023 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 31.07.2023 |
Оприлюднено | 07.08.2023 |
Номер документу | 112634322 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні