Рішення

від 07.08.2023 по справі 910/8713/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2023Справа №910/8713/23

Суддя Господарського суду міста Києва Бойко Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 1 053 323,45 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 053 323,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" стверджує, що у зв`язку з наявністю у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" боргу перед позивачем у розмірі 2 576 400,00 грн., підтвердженого рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі №910/11473/21, наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн., нарахованих за період з 06.07.2021 по 28.05.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 відкрито провадження у справі №910/8713/23; визнано її малозначною та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Вказана ухвала суду від 06.06.2023 була надіслана відповідачу 07.06.2023 на адресу, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3), рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, та у відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105494661108 дана ухвала вручена Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 12.06.2023.

14.06.2023 в системі "Електронний суд" Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було сформовано відзив на позовну заяву, в якій відповідач вказує, що затримка з оплати вартості поставленого товару відбулася не з його вини, а з обставин непереборної сили та форс-мажорних обставин, спричинених карантинними обмеженнями та військовою агресією Російської Федерації проти України. Також відповідач зазначає, що втрата ним значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" своєчасно виконати свої зобов`язання, у зв`язку з чим просить суд звільнити його від сплати 3% річних та інфляційних втрат, а в задоволенні позову відмовити.

19.06.2023 в системі "Електронний суд" Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" було сформовано клопотання (яке за своєю суттю є відповіддю на відзив), в якому позивач вказує, що існує усталена судова практика стосовно аналогічних позовів до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості, в якій аналогічні доводи відповідача суди визнають необґрунтованими (справи №915/545/22, №915/517/23, №915/716/22, №924/74/23, №910/19982/21, №910/3324/23, №908/378/23, №910/2101/23).

Відповідач своїм правом на подання заперечень на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" не скористався, а відтак справа №910/8713/23 підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

20.01.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" (постачальник) укладено Договір поставки товару №3(6)21УК/53-121-01-21-10049 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити екскаватор-навантажувач Hidromek HMK 102S Alpha в кількості 1 шт. вартість 2 576 400,00 грн., з урахуванням суми ПДВ в розмірі 429 400,00 грн.

05.05.2021 згідно видаткової накладної №6 від 30.04.2021 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму в розмірі 2 576 400,00 грн., в тому числі ПДВ 429 400,00 грн.

В подальшому 18.05.2021 позивачем зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №2 від 30.04.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" борг в розмірі 2 576 400,00 грн., який виник у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем за Договором товару, та судовий збір у розмірі 38 646,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн., нарахованих на присуджену до стягнення рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 суму боргу в розмірі 2 576 400,00 грн. за період з 06.07.2021 по 28.05.2023.

Отже, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21, яке набрало законної сили, встановлено, що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за Договором з оплати поставленого згідно видаткової накладної №6 від 30.04.2021 товару, у зв`язку з чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" було задоволено, а з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було стягнуто борг в розмірі 2 576 400,00 грн.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Так, остаточним судовим рішенням - рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 встановлено факт поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" товару вартістю 2 576 400,00 грн. та факт порушення останнім свого грошового зобов`язання із оплати такого товару.

Позивач просить суд стягнути з відповідача також нараховані на спірну суму боргу за період з 06.07.2021 по 28.05.2023 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 906 786,29 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, для вирішення даного спору необхідно визначити дату, з якої Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" є таким, що прострочило виконання свого зобов`язання, в той час як в рішенні Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 така дата судом не визначалась.

Пунктами 3.2 та 3.3 Договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. (п. 4.5. Договору).

За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Приймаючи до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, суд приходить до висновку, що з аналізу умов пунктів 3.2, 3.3, 4.5, 7.6 Договору вбачається, що відповідач має здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної, при цьому, оплата частини товару у розмірі суми ПДВ здійснюється не раніше отримання доказів реєстрації податкової накладної.

Таким чином, виходячи із принципу свободи договору згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони спору у пунктах 3.2, 3.3 Договору пов`язали закінчення строку виконання відповідачем (покупцем) зобов`язання з оплати суми ПДВ з днем отримання замовником податкової накладної.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Тобто у разі якщо позивачем не було б зареєстровано податкову накладну по закінченню 60 денного строку від дати підписання видаткової накладної, відповідач повинен був оплатити ціну товару за видатковою накладною №6 від 30.04.2021 без врахування суми ПДВ, натомість сума ПДВ підлягала оплаті відразу після реєстрації податкової накладної.

Судом враховано, що видаткова накладна №6 хоч і датована 30.04.2021, однак під підписом уповноваженого представника відповідача значиться дата 05.05.2021, тобто саме у відповідну дату Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було прийнято спірний товар та відповідно позивачем виконано свої зобов`язання із поставки товару, а отже із 05.05.2021 починає свій перебіг 60-денний строк на оплату товару.

Згідно податкової накладної №6 від 30.04.2021 та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН від 18.05.2021, Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" своєчасно зареєстровано податкове зобов`язання по поставці товару Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" за видатковою накладною №6 від 30.04.2021 вартістю 2 576 400,00 грн. (ПДВ - 429 400,00 грн.).

Судом враховано, що у відповідності до п. 4.5 Договору позивач повинен був направити відповідачу електронну податкову накладну та квитанцію про її реєстрацію на електронну адресу відповідача, проте не вважає, що недотримання даної умови призводить до відтермінування оплати поставленого товару в частині ПДВ, оскільки з дати реєстрації вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття її органам податкової служби) відповідач міг самостійно довідатись про її реєстрацію, оскільки вона відображаються в електронному кабінеті відповідача у Державній податковій службі України та він міг і повинен був дізнатись про її реєстрацію.

При цьому, не направлення податкової накладної позивачем безпосередньо відповідачу електронної поштою, не нівелює висновки суду щодо наявності у відповідача обов`язку з оплати товару у повному обсязі, в тому числі ПДВ, оскільки саме факт реєстрації податкової накладної (а не її направлення контрагенту) в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття їх органами податкової служби) дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, враховуючи, що товар підлягав оплаті протягом 60 календарних днів з дати підписання видаткової накладної №6 від 30.04.2021 (тобто з 05.05.2021), а податкова накладна була зареєстрована в межах даного строку, то поставлений за спірною видатковою накладною товар підлягав оплаті до 05.07.2021 включно (згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки останній день 60-денного строку на оплату товару припадав на вихідний день - 04.07.2021 - неділю).

Доказів оплати відповідачем поставленого за Договором товару у період з 06.07.2021 по 28.05.2023 (в тому числі після набрання законної сили рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21) матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано, а відтак наявні правові підстави для нарахування за вказаний період 3% річних та інфляційних втрат згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" порушило грошове зобов`язання, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування та зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про правомірність стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн. та 3% річних у розмірі 146 537,16 грн.

Щодо тверджень відповідача, що порушення зобов`язання відбулось не з його вини, то, по-перше, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14 , від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.

По-друге, відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за сім місяців до початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, тому суд критично оцінює доводи відповідача, що спірне порушення було обумовлене саме окупацією Запорізької АЕС чи початком повномасштабної військової агресії проти України.

Окрім того, повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений за Договором товар, в той час як відсутність коштів (скрутний фінансовий стан) не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення, що прямо вказано у ст. 617 Цивільного кодексу України.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або відсутністю вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21.

З огляду на наведене, а також враховуючи, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає стаття 625 Цивільного кодексу України, в той час як у матеріалах справи відсутні докази сплати (навіть часткової) за поставлений товар (в тому числі після стягнення боргу рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21), суд не вбачає підстав для звільнення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, суд доходить висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" підлягає задоволенню повністю, а з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягають стягненню 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 906 786,29 грн.

Щодо розподілу між сторонами судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В поданій до суду позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" заявлено вимогу майнового характеру - про стягнення з відповідача коштів у загальному розмірі 1 053 323,45 грн.

Отже, за подання до господарського суду даної позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" повинне було сплатити судовий збір у розмірі 12 639,88 грн. (1 053 323,45 грн. х 0,015 х 0,8).

В той же час, Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" за звернення до Господарського суду міста Києва із майновою вимогою про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" коштів у розмірі 1 053 323,45 грн. сплачено судовий збір у розмірі 15 799,86 грн. (платіжна інструкція №775 від 29.05.2023).

Тобто позивачем при зверненні до суду із даним позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 3 159,98 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд звертає увагу позивача, що останній вправі звернутись до суду з клопотанням про повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору у розмірі 3 159,98 грн., проте в цій частині судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір, який підлягав сплаті за розгляд господарським судом даного спору, покладається на відповідача з огляду на задоволення позову повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 14, 74, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" (58022, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Аксенина Василя, буд. 21, кв. 1; ідентифікаційний код 43615126) 3% річних у розмірі 146 537 (сто сорок шість тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 906 786 (дев`ятсот шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 12 639 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн. 88 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 07.08.2023.

Суддя Р.В. Бойко