Постанова

від 23.10.2023 по справі 910/8713/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2023 р. Справа№ 910/8713/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 23.10.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 (повний текст рішення підписано 07.08.2023)

у справі № 910/8713/23 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 1 053 323,45 грн,-

В судовому засіданні 23.10.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 по справі №910/8713/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" 3% річних у розмірі 146 537 (сто сорок шість тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 906 786 (дев`ятсот шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 12 639 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн. 88 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач 23.08.2023 (документ сформований в системі "Електронний суд") звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, зменшити суми 3% річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 053 323,45 грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" стверджує, що у зв`язку з наявністю у Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" боргу перед позивачем у розмірі 2 576 400,00 грн., підтвердженого рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі №910/11473/21, наявні правові підстави для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн., нарахованих за період з 06.07.2021 по 28.05.2023.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 по справі №910/8713/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" задоволено повністю.

Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" 3% річних у розмірі 146 537 (сто сорок шість тисяч п`ятсот тридцять сім) грн. 16 коп., інфляційні втрати у розмірі 906 786 (дев`ятсот шість тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 29 коп. та судовий збір у розмірі 12 639 (дванадцять тисяч шістсот тридцять дев`ять) грн. 88 коп.

При задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування та зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, є правомірним стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн. та 3% річних у розмірі 146 537,16 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" вважає рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/8713/23 від 07.08.2023 таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставами для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне:

- судом попередньої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права в частині визначення впливу обставин непереборної сили на дії відповідача та наслідки виконання умов договірних відносин;

- суд має врахувати, що втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської) є надзвичайними обставинами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов`язання;

- судом першої інстанції неповно та невсебічно перевірено важливі для вирішення спору обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, зокрема, у клопотанні про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат;

- не було враховано той факт, що ДП «НАЕК «Енергоатом» знаходиться в скрутному фінансовому стані, внаслідок військової агресії з боку російської федерації та введенням воєнного стану в Україні, а покладення витрат у заявленому позивачем розмірі становитиме для Відповідача надмірний тягар;

- судом попередньої інстанції не враховано той факт, що відповідачем, в межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 здійснюється поступове погашення частини заборгованості на користь позивача, а також проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 12 575,60 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/8713/23.

04.09.2023 матеріали справи №910/8713/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі. Надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

18.09.2023 (документ сформований в системі "Електронний суд") апелянтом до суду подано копію квитанції до платіжної інструкції №7280 від 11.09.2023 про сплату судового збору в сумі 23699,79 грн.

Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 у справі №910/8713/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду м.Києва від 07.08.2023 у справі №910/8713/23 на 23.10.2023.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представник позивача у судове засідання в апеляційній інстанції 23.10.2023 не з`явився; подав клопотання про розгляд справи без відзиву позивача та без його участі в судовому засіданні для прискорення розгляду, за змістом якого зазначив, що аргументи відповідача є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Представник відповідача у судовому засіданні в апеляційній інстанції 23.10.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника позивача обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія задовольняє клопотання позивача про розгляд справи без його участі в судовому засіданні та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

20.01.2021 між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" (постачальник) укладено Договір поставки товару №3(6)21УК/53-121-01-21-10049 (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити екскаватор-навантажувач Hidromek HMK 102S Alpha в кількості 1 шт. вартість 2 576 400,00 грн., з урахуванням суми ПДВ в розмірі 429 400,00 грн.

05.05.2021 згідно видаткової накладної №6 від 30.04.2021 позивачем було поставлено відповідачу товар на суму в розмірі 2 576 400,00 грн., в тому числі ПДВ 429 400,00 грн.

В подальшому 18.05.2021 позивачем зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №2 від 30.04.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" борг в розмірі 2 576 400,00 грн., який виник у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язання з оплати поставленого позивачем за Договором товару, та судовий збір у розмірі 38 646,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн., нарахованих на присуджену до стягнення рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 суму боргу в розмірі 2 576 400,00 грн. за період з 06.07.2021 по 28.05.2023.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21, яке набрало законної сили, встановлено, що Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за Договором з оплати поставленого згідно видаткової накладної №6 від 30.04.2021 товару, у зв`язку з чим позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" було задоволено, а з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було стягнуто борг в розмірі 2 576 400,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Остаточним судовим рішенням - рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 у справі №910/11473/21 встановлено факт поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" товару вартістю 2 576 400,00 грн. та факт порушення останнім свого грошового зобов`язання із оплати такого товару.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив стягнути з відповідача також нараховані на спірну суму боргу за період з 06.07.2021 по 28.05.2023 3% річних у розмірі 146 537,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 906 786,29 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктами 3.2 та 3.3 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару в розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги". Електронна адреса замовника для листування в рамках адміністрування ПДВ: pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. (п.4.5. Договору).

За приписами ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України визначено, що при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За висновками суду першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, з аналізу умов пунктів 3.2, 3.3, 4.5, 7.6 Договору вбачається, що відповідач має здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 60 календарних днів з дати підписання сторонами видаткової накладної, при цьому, оплата частини товару у розмірі суми ПДВ здійснюється не раніше отримання доказів реєстрації податкової накладної.

Таким чином, виходячи із принципу свободи договору згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони спору у пунктах 3.2, 3.3 Договору пов`язали закінчення строку виконання відповідачем (покупцем) зобов`язання з оплати суми ПДВ з днем отримання замовником податкової накладної.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Тобто у разі якщо позивачем не було б зареєстровано податкову накладну по закінченню 60 денного строку від дати підписання видаткової накладної, відповідач повинен був оплатити ціну товару за видатковою накладною №6 від 30.04.2021 без врахування суми ПДВ, натомість сума ПДВ підлягала оплаті відразу після реєстрації податкової накладної.

Видаткова накладна №6 підписана уповноваженим представником відповідача 05.05.2021, тобто саме у відповідну дату Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було прийнято спірний товар та відповідно позивачем виконано свої зобов`язання із поставки товару, а отже із 05.05.2021 починає свій перебіг 60-денний строк на оплату товару.

Згідно податкової накладної №6 від 30.04.2021 та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН від 18.05.2021, Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" своєчасно зареєстровано податкове зобов`язання по поставці товару Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" за видатковою накладною №6 від 30.04.2021 вартістю 2 576 400,00 грн. (ПДВ - 429 400,00 грн.).

Місцевим господарським судом враховано, з чим погоджується колегія суддів, що відповідно до п. 4.5 договору позивач повинен був направити відповідачу електронну податкову накладну та квитанцію про її реєстрацію на електронну адресу відповідача, проте не вважає, що недотримання даної умови призводить до відтермінування оплати поставленого товару в частині ПДВ, оскільки з дати реєстрації вказаної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття її органам податкової служби) відповідач міг самостійно довідатись про її реєстрацію, оскільки вона відображаються в електронному кабінеті відповідача у Державній податковій службі України та він міг і повинен був дізнатись про її реєстрацію.

При цьому, не направлення податкової накладної позивачем безпосередньо відповідачу електронної поштою, не нівелює висновки суду щодо наявності у відповідача обов`язку з оплати товару у повному обсязі, в тому числі ПДВ, оскільки саме факт реєстрації податкової накладної (а не її направлення контрагенту) в Єдиному реєстрі податкових накладних (та прийняття їх органами податкової служби) дає право покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що поставлений за спірною видатковою накладною товар підлягав оплаті до 05.07.2021 включно (згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки останній день 60-денного строку на оплату товару припадав на вихідний день - 04.07.2021 - неділю).

Доказів оплати відповідачем поставленого за Договором товару у період з 06.07.2021 по 28.05.2023 (в тому числі після набрання законної сили рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21) матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про наявні правові підстави для нарахування за вказаний період 3% річних та інфляційних втрат згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Виходячи із положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" порушило грошове зобов`язання, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда і К" виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Встановлення законодавцем права кредитора на одержання коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зумовлене специфічним видом такого як грошові кошти, якому незалежно від факторів природного середовища (форс-мажорним обставинам) притаманна властивість знецінюватись в більшій мірі ніж всім іншим видам майна (нерухомості, дорогоцінним металам, автомобілям тощо).

А тому норми ст. 625 Цивільного кодексу України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило б загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012, №6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування та зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог в частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" інфляційних втрат у розмірі 906 786,29 грн. та 3% річних у розмірі 146 537,16 грн.

Щодо посилань апелянта на те, що порушення зобов`язання відбулось не з його вини та наявність форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, за змістом положень пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509, статті 611, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, від 04.05.2022 у справі №761/28949/17, від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №908/153/21, від 07.09.2022 у справі №924/159/14 , від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

При цьому, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Отже, визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21 та від 11.07.2023 у справі № 910/15410/21.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або відсутністю вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/18432/21.

Враховуючи, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає стаття 625 Цивільного кодексу України, в той час як у матеріалах справи відсутні докази сплати (навіть часткової) за поставлений товар (в тому числі після стягнення боргу рішенням суду від 01.02.2022 у справі №910/11473/21), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для звільнення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від сплати 3% річних та інфляційних втрат.

По-друге, відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за сім місяців до початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, тому суд критично оцінює доводи відповідача, що спірне порушення було обумовлене саме окупацією Запорізької АЕС чи початком повномасштабної військової агресії проти України.

Окрім того, повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та зумовлені цими діями наслідки, є обставиною, яка за умови доведення неможливості виконання учасником цивільних правовідносин своїх договірних зобов`язань, може бути кваліфікована судом як форс-мажор та бути підставою для звільнення такої особи від відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов`язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.

Згідно з п.9.3 договору сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов`язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору.

Якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30 днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов`язань за даним договором і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків (п.9.4 договору).

Дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України (п.9.5 договору).

Відповідно до ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю (ч.1 ст.14-1 вказаного Закону).

Тобто, сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися.

За умовами п.6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставин непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Контекстний зміст ст.14-1 Закону, а також вимоги Регламенту, дають підстави дійти висновку, що сертифікат, про який йдеться у зазначеному Законі, є індивідуальним актом, який стосується конкретних учасників договірних відносин, конкретного договору та конкретних договірних зобов`язань.

Листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається апелянт, Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для невизначеного кола осіб (всіх кого стосується): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". ТПП України підтверджує, що зазначені обставини є надзвичайними невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту угоди, законодавчих та інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, у зв`язку з чим не може вважатися сертифікатом відповідно до вимог Закону та Регламенту. Суд не може погодитись з тим, що зазначений лист засвідчує залежність виконання відповідачем грошових зобов`язань за спірним договором із початком воєнної агресії про, яке йдеться в листі ТТП.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.01.2022 по справі №904/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Тобто, обставина стає форс-мажорною для сторін правовідносин щодо тих чи інших зобов`язань виключно у разі доведення неможливості виконання конкретних зобов`язань.

Такі обставини, як введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

Колегія суддів погоджується з висновками першої інстанції, що відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити поставлений за Договором товар, в той час як відсутність коштів (скрутний фінансовий стан) не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення, що прямо вказано у ст. 617 Цивільного кодексу України.

Окрім того, наведене не є підставою для зменшення розміру 3% річних та інфляційних витрат, відтак, колегія суддів вважає відсутніми обставини для задоволення клопотання скаржника.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином і у встановленому законом відповідачем, а відтак правомірно задоволені судом.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 у справі №910/8713/23 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 у справі №910/8713/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

4. Матеріали справи №910/8713/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 22.11.2023 після виходу судді Михальської Ю.Б. з відпустки (03.11.2023), суддя Тищенко А.І. з лікарняного (06.11.2023-10.11.2023) та суддів Скрипки І.М., Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. з підготовки в Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів (13.11.2023-17.11.2023).

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська