Ухвала

від 02.08.2023 по справі 706/1089/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 706/1089/22

провадження № 61-11298ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Вікторівського психоневрологічного інтернату на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вікторівського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Вікторівського психоневрологічного інтернату від 16 листопада 2022 року № 59/1 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ».

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він працює у Вікторівському психоневрологічному інтернаті із січня 1996 року. 22 січня 2018 року відповідач звільнив його з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Своє звільнення він оскаржив до суду, і постановою Апеляційного суду Черкаської області від 07 серпня 2018 року його поновлено на роботі та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак невдовзі відповідач повторно звільнив його з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, мотивуючи це тим, що внаслідок зміни штатного розпису посада молодшої медичної сестри (санітарки палатної) була виведена зі штату, а натомість введена посада молодшої медичної сестри (санітарки супровідниці). Постановою Черкаського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року його знову було поновлено на роботі та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Постанову суду апеляційної інстанції про поновлення його на роботі відповідач виконав тільки 08 вересня 2022 року, про що видав відповідний наказ. Того ж дня відповідач видав наказ № 44/1 «Про простій молодшої медичної сестри (санітарки палатної) ОСОБА_1 », підставою для прийняття якого стала відсутність організаційних умов, необхідних для виконання ним роботи молодшої медичної сестри палатної (виведення посади молодшої медичної сестри палатної із штатного розпису інтернату згідно з наказом від 02 липня 2018 року № 25/1). Цим рішенням керівника установи йому було наказано перебувати вдома, але у робочі дні бути готовим стати до роботи у разі отримання повідомлення про закінчення простою. Наказом відповідача від 22 лютого 2022 року № 50/1 його було попереджено про неповну службову відповідність, а 05 жовтня 2022 року оголошено догану за порушення трудової дисципліни та невиконання посадових обов`язків. Підставою для прийняття відповідачем таких рішень стали його висновки про відсутність обов`язкових документів для формування його особової справи. Ці розпорядчі рішення відповідача він оскаржив до суду. Однак до вирішення спору судом відповідач прийнятим 11 листопада 2022 року наказом № 56/1 скасував наказ від 22 вересня 2022 року № 50/1 «Про попередження ОСОБА_2 » та наказ 05 жовтня 2022 року № 53/1 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Відразу після скасування оспорюваних наказів, 16 листопада 2022 року, керуючись статтями 147-149 КЗпП, відповідач наказом № 59/1 знову притягнув його до дисциплінарної відповідальності та оголосив йому догану «за вчинення 11 жовтня 2022 року о 9 год. 30 хв. в адміністративному приміщенні закладу нецензурних брутальних висловлювань і погроз вбивства в присутності інших працівників на адресу інженера з охорони праці ОСОБА_3 ». Оскаржуваний наказ № 59/1 про чергове притягнення його до дисциплінарної відповідальності та оголошення догани від 16 листопада 2022 року є таким, що суперечить Конституції та Законам України, грубо порушує гарантоване йому право заробляти собі на життя вільно обраною працею, свідчить про переслідування позивача зі сторони відповідача, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Так, відповідач притягнув його до дисциплінарної відповідальності за начебто вчинені дії, які не є складовою його трудової функції і нормами КЗпП України не регулюються. У зв`язку з перебуванням у простої згідно з наказом відповідача від 08 вересня 2022 року він до роботи не допущений і жодних своїх трудових функцій, які передбачені умовами укладеного з ним трудового договору не виконує, а тому, відповідно, й не міг вчинити дисциплінарний проступок. Крім цього, відповідач не мав права давати правову оцінку вказаним в оспорюваному наказі діям, які він начебто вчинив, оскільки Вікторівський психоневрологічний інтернат не віднесений ні до органів, які проводять досудове розслідування чи дізнання, ні до органів, які здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2023 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Вікторівського психоневрологічного інтернату від 16 листопада 2022 року № 59/1 «Про оголошення догани ОСОБА_1 ». Стягнуто з Вікторівського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2023 року апеляційну скаргу Вікторівського психоневрологічного інтернату залишено без задоволення, а рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2023 року - без змін.

24 липня 2023 року Вікторівський психоневрологічний інтернат подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку Вікторівський психоневрологічний інтернат мотивував тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості накладення на працівника дисциплінарного стягнення в період простою та виклику його на роботу за порушення посадової інструкції та Правил внутрішнього трудового розпорядку. Крім цього, справа має для Вікторівського психоневрологічного інтернату виняткове значення, так як трудовому колективу закладу не зрозуміло, як працівник, який систематично порушує трудову дисципліну, не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявником не обґрунтовано наявності актуальної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах. Формальне посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду без зазначення норми (норм) права щодо питання застосування якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду, без обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї (цих) норми (норм) для правильного вирішення справи або ж існування виключної правової проблеми, не є обґрунтуванням обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Вжите заявником формулювання «трудовому колективу закладу не зрозуміло, як працівник, який систематично порушує трудову дисципліну, не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності» за своєю суттю є незгодою заявника із судовими рішеннями, якими визнано незаконними і скасовано його рішення щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання Вікторівського психоневрологічного інтернату про поновлення строку на касаційне оскарження.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Вікторівського психоневрологічного інтернату на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 16 лютого 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вікторівського психоневрологічного інтернату про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко