Ухвала

від 02.08.2023 по справі 727/7545/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

02 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 727/7545/22

провадження № 61-11251ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного міста Чернівці від 02 березня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер-АТГ», про визнання дій незаконними та стягнення безпідставно списаних коштів,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: визнати незаконними дії Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») щодо списання в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2012 року № CVVKLOK01940 коштів з депозитного рахунку згідного з договором від 27 квітня 2020 року № SAMDNWFD0072712481701; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь безпідставно списані відсотки з депозитного рахунку та інфляційні втрати в розмірі 51 997,24 грн.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 05 червня 2012 року між АТ КБ «ПриватБанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер-АТГ» (далі - ТОВ «Партнер-АТГ») було укладено кредитний договір № CVVKLOK01940. З 14 квітня 2021 року визначено кредитний ліміт в розмірі 738 000 грн, терміном до 14 квітня 2022 року. Кредитні зобов`язання ТОВ «Партнер-АТГ» забезпечувалися договором застави № CVVKLOK01940/DZ (майнові права на отримання грошових коштів за депозитним договором від 05 червня 2012 року № SAMDNWFD0072712481701, який укладено з нею. 08 квітня 2022 року ТОВ «Партнер-АТГ» звернулося до банку із заявою, в якій просило здійснити погашення кредитного договору від 05 червня 2012 року № CVVKLOK01940 датою 28 квітня 2022 року, за рахунок її ( ОСОБА_1 депозиту, згідно з депозитним договором від 27 квітня 2020 року № SAMDNWFD0072712481701. До вказаної заяви додано її письмову згоду на погашення кредиту за рахунок її депозиту. Листом від 13 квітня 2022 року банк повідомив ТОВ «Партнер-АТГ» про необхідність отримання та надання персональному менеджеру згоди заставодавця депозиту на втрату відсотків. 21 квітня 2022 року банк здійснив списання коштів з депозиту на погашення боргу ТОВ «Партнер-АТГ» за кредитним договором від 05 червня 2012 року № CVVKLOK01940. Погашення депозиту відбулося всупереч її волі щодо дати такого погашення та без отримання згоди на втрату відсотків. Такі дії відповідача суперечать депозитному договору від 27 квітня 2020 року № SAMDNWFD0072712481701 та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Рішенням Шевченківського районного міста Чернівці від 02 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2023 року (повний текст якої складено 22 червня 2023 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного міста Чернівці від 02 березня 2023 року - без змін.

24 липня 2023 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного міста Чернівці від 02 березня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є визнання незаконними дій банку щодо списання в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором коштів з депозитного рахунку, а також - стягнення безпідставно списаних відсотків з депозитного рахунку та інфляційних втрат в загальному розмірі 51 997,24 грн, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684 грн х 250 = 671 000 грн).

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Посилання в касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, викладені в постановах від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі позивачем не доведено наявності підстав для застосування положень вказаної статті, а саме: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Також нерелевантним є посилання заявника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, про те, що строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї відсотки та повернути ці кошти з відсотками зі спливом встановленого договором строку, оскільки за обставинами цієї справи дія депозитного договору припинилася не зі спливом встановленого договором строку, а у зв`язку зі списанням депозитних коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім цього, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягають касаційному оскарженню.

Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного міста Чернівці від 02 березня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер-АТГ», про визнання дій незаконними та стягнення безпідставно списаних коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко