Постанова

від 02.08.2023 по справі 740/3806/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 серпня2023 року

м. Київ

справа № 740/3806/21

провадження № 61-943св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат»,

відповідачі: Фермерське господарство «Павленко Агро», ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року у складі судді Ковальової Т. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» (далі - ТОВ АПК «Магнат», Товариство) звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Павленко Агро» (далі - ФГ «Павленко Агро»), ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію, посилаючись на те, що 28 квітня 2020 року ОСОБА_1 зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 7423380400:08:001:2316, яка розташована на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, а 15 травня 2020 року уклала з ФГ «Павленко Агро» договір оренди вказаної ділянки строком на 10 років. Спірна земельна ділянка знаходиться в масиві поля № 210, понад 75 % землі якого вже тривалий час перебуває в користуванні та обробляється ТОВ АПК «Магнат», а тому відповідно до частини четвертої статті 37-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), частини четвертої статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» Товариство як особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, мало переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Відповідачі не встановили межі земельної ділянки з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 в натурі (на місцевості), тоді як без видимих межових знаків неможливо було визначити точне місце розташування згаданої ділянки в масиві земель площею 312,4317 га, що, у свою чергу, призвело до її обробітку Товариством. Вважає, що оскільки ТОВ АПК «Магнат» є належним землекористувачем, то в силу положень пункту «б» частини першої статті 95 ЗК України має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, а також - на вироблену продукцію на спірній земельній ділянці. Листом-повідомленням від 02 червня 2021 року, направленим ОСОБА_1 , Товариство висловило свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на тих самих умовах, на яких було укладено договір з ФГ «Павленко Агро», однак будь-якої відповіді не отримало. Враховуючи викладене, ТОВ АПК «Магнат» просило: визнати за ним переважне право на укладення з ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316, розташованої на території Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, і у зв`язку з цим перевести права та обов`язки орендаря за договором оренди від 15 травня 2020 року цієї ділянки, номер запису про державну реєстрацію на його підставі іншого речового права 37009986 від 17 червня 2020 року, з ФГ «Павленко Агро» на нього; визнати за ним право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену на вказаній земельній ділянці.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ АПК «Магнат» до ФГ «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання права власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену підприємством на земельній ділянці.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ АПК «Магнат» до ФГ «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що набута ОСОБА_1 у власність земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 мала статус невитребуваної земельної частки (паю), її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву. Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди землі, а тому на спірні правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. Позовна вимога про переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди спірної земельної ділянки з ФГ «Павленко Агро» на ТОВ АПК «Магнат» не підлягає задоволенню, враховуючи, що вона є похідною від вимоги про визнання за позивачем переважного права на укладення з ОСОБА_1 договору оренди землі. Оскільки в поданій до суду заяві сторона позивача зазначила, що наразі відсутній спір щодо зібраного врожаю, то вимоги в частині визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію також слід залишити без задоволення.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ АПК «Магнат» задоволено частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року змінено шляхом виключення: із вступної частини та абзацу першого резолютивної частини рішення суду після слів «за договором оренди» слів «та визнання права власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, вирощену підприємством на земельній ділянці»; із мотивувальної частини рішення суду - абзацу сорок шостий. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішення позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2022 року місцевим судом було постановлено ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію, а тому суд помилково зробив відповідний аналіз та вирішив ці вимоги по суті. ФГ «Павленко Агро» та власник паю ОСОБА_1 за власним бажанням уклали між собою договір оренди земельної ділянки, який є чинним, а тому відсутні підстави для задоволення позову, так як на вказані правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. При цьому у випадку існування укладеного договору оренди землі з іншим орендарем особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право на укладення договору суборенди такої земельної ділянки з передачею взамін права користування іншою ділянкою за наявності умов, передбачених частиною третьою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі», та з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 8-2 цього Закону. Посилання заявника на обставини направлення ОСОБА_1 пропозиції про розірвання договору оренди з ФГ «Павленко Агро» та укладення такого договору з ним на тих же умовах не заслуговують на увагу, оскільки пропозиція про намір скористатися переважним правом була скерована ОСОБА_1 вже після укладення між відповідачами договору оренди землі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У січні 2023 року ТОВ АПК «Магнат» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, ТОВ АПК «Магнат» зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання переважного права за частиною четвертою статті 37-1 ЗК України та частинами третьою, четвертою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Вматеріалах справи міститься достатня кількість доказів на підтвердження того, що ТОВ АПК «Магнат» у масиві земель (поле № 210), в якому знаходиться і належна ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316, орендує понад 75 % земельних ділянок масиву, причому понад 10 років, а отже, в силу приписів абзацу другого частини четвертої статті 37-1 ЗК України є особою, якій належить право користування істотною частиною земель сільськогосподарського призначення. Товариство за законом має беззаперечне переважне право на оренду неорендованих земельних ділянок у такому масиві при передачі їх власниками в оренду. У правовідносинах, які виникли між сторонами у справі, в наведеному контексті її обставин, за конструкцією частини четвертої статті 37-1 ЗК України та частин третьої, четвертої статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» не передбачено спеціального способу захисту, отже, є прогалина, і позивач міг обрати найбільш ефективний спосіб захисту відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Таким найбільш ефективним способом захисту і є переведення прав орендаря, що узгоджується з пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК України (зміна правовідношення), тобто переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

06 березня 2023 року справа № 740/3806/21 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 23 березня 2023 року у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року матеріали справи № 740/3806/21 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки та переведення прав і обов`язків орендаря за договором оренди, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються Верховним Судом лише в означеній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 28 квітня 2020 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 на підставі рішення Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області від 24 квітня 2020 року.

Набута у власність ОСОБА_1 земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних часток (паїв), яку їй виділено з єдиного земельного масиву.

15 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Павленко Агро» було укладено договір оренди вищезгаданої земельної ділянки з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 строком на 10 років (до 15 травня 2030 року).

Право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за ФГ «Павленко Агро» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 червня 2020 року, номер запису про інше речове право 37009986.

Листом-повідомленням від 02 червня 2021 року, направленим ОСОБА_1 , ТОВ АПК «Магнат» висловило намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких було укладено договір оренди землі з ФГ «Павленко Агро», а також запропонувало в добровільному порядку розірвати договір оренди земельної ділянки від 15 травня 2020 року з ФГ «Павленко Агро» та звернутися до ТОВ АПК «Магнат» для укладення договору оренди землі на тих самих умовах.

Однак відповіді на вказане повідомлення ОСОБА_1 не надала.

ТОВ АПК «Магнат» додало до позовної заяви складений ним список земельних ділянок масиву поля № 210 із зазначенням власників і орендарів, з якого вбачається, що більшість земельних ділянок цього масиву перебуває в оренді названого товариства.

За змістом довідки ТОВ АПК «Магнат» від 07 жовтня 2021 року в період з жовтня 2020 року по дату видачі довідки на полі № 210 Товариством проведено обробіток землі, а саме: культивація, оранка, внесення мінеральних добрив, дискування, посів зерна кукурудзи на загальній площі 278,5 га. При проведенні всіх робіт, пов`язаних з вирощуванням зерна соняшника на полі № 210 площею 278,5 га, понесено витрати на загальну суму 3 055 941,20 грн, витратна частина розрахунку на 1 га склала 10 972,86 грн.

На підтвердження проведення обробітку землі позивачем також надано копії нарядів на виконання робіт та акти про використання насіння, садивного матеріалу та добрив.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц,провадження № 14-651цс18).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 733/1065/21 (провадження № 61-9626цс22), в якій спірні правовідносини були аналогічними (ТОВ АПК «Магнат» пред`явлено позов до ФГ «Павленко Агро», Особи-1 як власника спірної земельної ділянки про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, визнання права власності на посіви, насадження та вироблену продукцію), викладені такі правові висновки.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

До загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

З аналізу змісту пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України можна дійти висновку, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Частиною другою статті 792 ЦК України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статті 19 Закону України «Про оренду землі», строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин.

Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 181/599/19 (провадження № 61-17135св20) зазначено, що у пункті 34 договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року сторони передбачили, що дія договору оренди припиняється у разі витребування паю його власником. У цьому випадку цей договір припиняється, а орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що набута у власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних паїв, її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву. Таким чином, предмет договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року, земельна частка (пай), укладеного між ПСП «Мрія» та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, змінився, оскільки пай зазначався в умовних кадастрових гектарах і вказував на наявність речових, а не майнових прав, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині. Крім того, такий договір укладався не з ОСОБА_1, яка стала власником земельної ділянки.

У зазначеній постанові Верховний Суд також погодився з висновком судів про те, що договір оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року припинено на підставі пункту 34, за умовами якого договір припиняє свою дію у разі витребування паю його власником. Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки, при цьому на зазначені правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду. Оспорюваний позивачем договір оренди земельної ділянки від 04 квітня 2019 року укладався ОСОБА_1 з ФГ «Птиця А. П.» щодо конкретної земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, та належної орендодавцю на праві власності, тобто щодо зовсім іншого нерухомого майна, яке не є тотожним з тим, відносно якого 08 грудня 2014 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ПСП «Мрія» та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області. Доводи касаційної скарги про те, що оформлення права власності на земельну ділянку дію раніше укладеного її власниками договору оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладанню, є безпідставними, оскільки пунктом 34 договору оренди земельної ділянки від 08 грудня 2014 року, укладеного між позивачем та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області, передбачено припинення його дії у разі витребування паю його власником.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21) зазначив, що, вирішуючи спори щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю), суди мають ураховувати, що зміна правового режиму земельної частки (паю) та зміна юридичного статусу власника сертифіката на право на земельну частку (пай) не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19; провадження № 14-65цс20).

У справі, яка переглядається, установлено, що за умовами пункту 3.1 договору оренди землі, укладеного 07 травня 2020 року між Ічнянською міською радою Чернігівської області та ТОВ АПК «Магнат», в оренду товариству було передано земельну ділянку площею 2,5145 га (невитребувана земельна частка (пай)) строком на 25 років, до моменту отримання невитребуваних земельних часток (паїв) їх власниками, а пунктом 11.5 договору сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, реорганізація юридичної особи-орендаря є підставами для зміни або розірвання договору.

Набута у власність Особа-1 спірна земельна ділянка мала статус невитребуваних земельних часток (паїв), її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву.

Предмет договору оренди земельної ділянки (невитребувана земельна ділянка) від 07 травня 2020 року, укладеного між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області, змінився, оскільки спірна земельна ділянка належала до невитребуваних земельних часток (паїв), а не майнових прав. Крім того, пунктами 3.1, 11.5 вказаного договору оренди земельної ділянки передбачено припинення його дії у разі витребування паю його власником.

Орендар і власник паю за власним бажанням можуть укласти між собою договір оренди земельної ділянки, при цьому на зазначені правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду.

Договір оренди земельної ділянки від 14 вересня 2020 року укладено між Особа-1 та ФГ «Павленко Агро» щодо конкретної земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер та яка належить орендодавцю на праві власності, тобто щодо індивідуально визначеного нерухомого майна, яке не є тотожним з тим, стосовно якого 07 травня 2020 року був укладений договір оренди земельної ділянки між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області.

Установивши, що дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між ТОВ АПК «Магнат» та Ічнянською міською радою Чернігівської області, припинена у зв`язку із витребуванням паю його власником на підставі пунктів 3.1, 11.5 договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, а у позивача відсутнє суб`єктивне право чи інтерес, що підлягають захисту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції з наведенням власних мотивів відмови у задоволенні позову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, не дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності, в результаті чого дійшов помилкового висновку про зміну рішення суду першої інстанції з підстав не доведення позивачем розташування спірної земельної ділянки на території Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області у зазначеній частині.

Водночас колегія суддів зауважує, що доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі, якщо інше не передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Якщо статутом товариства з обмеженою відповідальністю не встановлено інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства, то відчуження частки товариства здійснюється з дотриманням порядку, визначеного у статтях 20, 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов`язків покупця частки на підставі частини п`ятої статті 20 вказаного Закону.

У постанові від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо первинний орендар має право на укладення договору оренди (додаткової угоди до неї), то наявні два різні порушення прав первинного орендаря: з боку орендодавця (який відмовляється укладати додаткову угоду до договору оренди) та з боку наступного орендаря (який незаконно заволодів майном - правом оренди - шляхом реєстрації цього права). Тому належним способам захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги - про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеної) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.

Отже, на момент укладення та державної реєстрації права оренди, а саме договору оренди від 20 січня 2020 року з новим орендодавцем, був чинним договір, укладений позивачем та орендодавцем у 2009 році щодо тієї самої земельної ділянки, строк дії якого не закінчився, і той факт, що цей договір в установленому договором чи законом порядку розірваний, є неукладеним, нікчемним або визнаний недійсним судом, не підтверджено. З огляду на це, належним способом захисту переважного права орендаря є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору 2009 року, а не переведення на нього прав та обов`язків орендаря за новим договором.

Натомість у справі, яка переглядається, дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між Ічнянською міською радою та ТОВ АПК «Магнат», припинена у зв`язку з витребуванням паю його власником.

Тобто висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі та сформульовані висновки у справах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, стосуються різних фактичних обставин, а тому не є подібними. Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо визнання переважного права за частиною четвертою статті 37-1 ЗК України та частинами третьою, четвертою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі» у подібних правовідносинах, не заслуговують на увагу, оскільки ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не викладали висновків з приводу застосування вказаних норм матеріального права та не надавали їм правової оцінки з огляду на характер спірних правовідносин.

Як встановлено судом дія договору оренди земельної ділянки від 07 травня 2020 року, укладеного між Ічнянською міською радою та ТОВ АПК «Магнат», припинена у зв`язку з витребуванням паю його власником Особа-1, з якою ТОВ АПК «Магнат» не досягло згоди щодо укладення договору оренди спірної ділянки, внаслідок чого втратило своє переважне право на його укладення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ АПК «Магнат» про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди, суд першої інстанції виходив з того, що набута ОСОБА_1 у власність земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316 мала статус невитребуваної земельної частки (паю), її було виділено в натурі з єдиного земельного масиву, а тому на спірні правовідносини не поширюється правило переважного права на оренду, оскільки ФГ «Павленко Агро» як орендар і ОСОБА_1 як власник паю за власним бажанням могли укласти між собою договір оренди землі.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в означеній частині, суд апеляційної інстанції також вказав, що у випадку існування укладеного договору оренди землі з іншим орендарем особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право на укладення договору суборенди такої земельної ділянки з передачею взамін права користування іншою ділянкою за наявності умов, передбачених частиною третьою статті 8-2 Закону України «Про оренду землі», та з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 8-2 цього Закону.

Верховний Суд не повністю погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та є передчасними з огляду на таке.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

У справі, яка переглядається, посилавшись на непоширення на спірні правовідносини правила переважного права на оренду землі, суди не дослідили та не перевірили, на якій правовій підставі, коли і хто передав ТОВ АПК «Магнат» в користування землі в масиві поля № 210, в якому знаходиться належна ОСОБА_1 земельна ділянка з кадастровим номером 7423380400:08:001:2316, зокрема, чи був укладений між позивачем та органом місцевого самоврядування (місцевою державною адміністрацією) договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв), а якщо так, то чи передбачили сторони такого договору припинення його дії у разі витребування паю його власником.

Встановлення зазначених обставин має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки зміна правового режиму земельної частки (паю) та витребування такої частки його власником не мають наслідком автоматичне припинення раніше укладеного договору оренди земельної частки (паю), крім випадків, коли сторони передбачили це у договорі.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду цієї справи.

Таким чином, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав. Суд не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За таких обставин, з огляду на необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезгаданій постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 733/1065/21 (провадження № 61-9626цс22), тобто в судовому рішенні Верховного Суду, ухваленому після подання касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в означеній частині на новий розгляд.Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотриманняпринципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія «Магнат» до Фермерського господарства «Павленко Агро», ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук