Ухвала

від 07.08.2023 по справі 377/740/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 377/740/21

провадження № 61-8928ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокаткою Дубовик Наталією Миколаївною, на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» - центру Софії Русової Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» - центру Софії Русової Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі - Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 8 «Теремок»), Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що вона працює на посаді помічника вихователя Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок». 04 листопада 2021 року їй вручене повідомлення № 14 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, яким запропоновано до 08 год 00 хв 08 листопада 2021 року надати директору закладу документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень про проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 16 вересня 2011 року № 595. Оскільки позивачкою не надано жодного із зазначених документів, то згідно із наказом директора Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» від 08 листопада 2021 року № 112-К/тр її відсторонено від роботи із 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Із наказом позивачка ознайомлена 08 листопада 2021 року. Вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на підставі яких відбулося відсторонення від роботи, порушують права працівників закладів освіти, а тому

є протиправними та підлягають скасуванню. Запровадження цими нормативно-правовими актами обов`язковості щеплень проти COVID-19 для працівників закладів освіти та відсторонення їх від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить Конституції України, міжнародним правовим актам та спеціальним законам, які регулюють спірні питання. Посилаючись на статтю 43 Конституції України, зазначає, що відсторонення невакцинованих проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівників освіти від роботи без збереження заробітної плати

є порушенням права на працю та оплату праці. Відповідно до статті 2-1

КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників не допускається. У пункті 7.3.1 Резолюції 2361 (2021) Парламентська асамблея Ради Європи рекомендує забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинацію.

Зауважує, що Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,

і проведення масової вакцинації, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018, передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Згода пацієнта є необхідною для застосування методів діагностики, профілактики та лікування, що передбачено статтею 43

Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»

від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ. Частиною першою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено виключний перелік обов`язкових щеплень: від туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюку, правця та кору, а профілактичне щеплення (вакцинація) проти коронавірусної хвороби COVID-19 цією нормою не передбачено.

Вважає, що зміст наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не відповідає частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка передбачає можливість запровадження обов`язкових профілактичних щеплень проти інших інфекційних хвороб для працівників інших професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, оскільки встановлює обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної (а не інфекційної) хвороби для працівників закладів

(а не професій). Оскаржуваний наказ суперечить положенням статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині наданих повноважень Міністерству охорони здоров`я України здійснювати регулювання правових відносин щодо встановлення обов`язкових профілактичних щеплень саме

з урахуванням категорії працівників, які належать до певних професій відповідно до класифікатора професій. Посилаючись на статтю 64 Конституції України, також зазначає, що обмеження конституційних прав та свобод людини може встановлюватися виключно Конституцією і законами України, зокрема, в умовах воєнного або надзвичайного стану, який на цей час в Україні не запроваджено. Зазначає, що статтею 46 КЗпП України не передбачено право роботодавця відсторонити працівника через відмову вакцинуватися від COVID-19.

Вказує на порушення процедури відсторонення позивачки від роботи, оскільки їй не повідомлено за два місяці про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення відповідно до статті 103 КЗпП України.

Також зазначає, що в разі встановлення судом порушення статті 46 КЗпП України

з роботодавця підлягає стягненню середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 08 листопада 2021 року

№ 112 К/тр; допустити її до роботи на посаді помічника вихователя Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» із 08 листопада 2021 року; стягнути

з Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу із 08 листопада 2021 року до дня прийняття судового рішення у цій справі.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня

2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що за характером виконуваних обов`язків помічника вихователя, які пов`язані з контактами з дітьми та забезпеченням їх харчування і догляду, позивачка підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, тому роботодавець обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.

13 червня 2023 року ОСОБА_1 через представницю - адвокатку Дубовик Н. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та в частині вимог до Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи задовольнити позов, а в частині вимог до Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, заявниця у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновку, викладеному у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Відповідно до наказу завідувача Дошкільного навчального закладу (ясел-садка)

№ 8 «Теремок» від 30 вересня 2019 року № 63к/тр позивач прийнята на посаду помічника вихователя на час декретної відпустки основного працівника із

01 жовтня 2019 року, а згідно з наказом від 13 квітня 2021 року № 48 К/тр переведена на посаду помічника у тому ж закладі.

04 листопада 2021 року під особистий підпис позивачка отримала від директора Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» повідомлення № 14 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначено про необхідність надати в строк до 05 листопада 2021 року документ, що підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення такого щеплення.

Актом від 08 листопада 2021 року № 02-12/119, складеним директором Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» та членами комісії у складі трьох працівників закладу, зафіксовано, що позивачка станом на 11 год 00 хв

08 листопада 2021 року не надала документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу вакцинації дводозної вакцини від COVID-19, які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини, чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання

в надзвичайних ситуаціях, або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я за встановленою формою.

Відповідно до наказу директора Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» від 08 листопада 2021 року № 112 К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивачку відсторонено від роботи 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ винесений на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня

2000 року № 1645-ІІІ, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України

від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року

№ 2153, протоколу від 28 жовтня 2021 року № 17 позачергового засідання Славутицької міської комісії з питань техногенно - екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 04 листопада 2021 року № 14.

Позивачка ознайомилась з наказом під особистий підпис 08 листопада 2021 року та зазначила на ньому своє заперечення.

Згідно з довідкою про доходи від 11 листопада 2021 року № 169 Управління освіти і науки Славутицької міської ради загальна сума доходу позивачки за період із

01 травня до 31 жовтня 2021 року становить 39 726,67 грн.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту, затвердженого рішенням Славутицької міської ради від 05 лютого 2021 року № 93-3-VIII, Заклад дошкільної освіти (ясла-садок)

№ 8 «Теремок» є закладом дошкільної освіти, що забезпечує дошкільну освіту та виховання дітей від 1 до 6 (7) років та зареєстрований як юридична особа, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 грудня 2021 року.

Між адміністрацією та Первинною профспілковою організацією Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» укладено колективний договір на 2018-2022 роки, який затверджено зборами трудового колективу закладу

06 березня 2018 року, протокол № 2.

Протоколом загальних зборів трудового колективу закладу дошкільної освіти

від 08 вересня 2021 року № 1 затверджені та головою Первинної профспілкової організації погоджені Правила внутрішнього трудового розпорядку Закладу дошкільної освіти № 8 «Теремок», які введені в дію наказом від 08 вересня

2021 року № 82.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відсторонення позивачки від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є законним, оскільки за характером виконуваних обов`язків помічника вихователя, які пов`язані з контактами з дітьми та забезпеченням їх харчування і догляду, позивачка підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення не вакцинувалася та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є обґрунтованим з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Частиною шостою статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див.: пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівниці, яка не пройшла обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані

у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб

у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів

і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу

є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє

частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12

Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони

і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше

частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом,

є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83

«Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано у Законі України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня

1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців

у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених

у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень

в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за

№ 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України

від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників

у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46

КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України

з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21). Тому висновок апеляційного суду про те, що роботодавець відсторонив позивачку без належних правових підстав, не відповідає дійсності.

Щодо законності ненарахування працівниці заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити насамперед із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного

з останньою трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див.: пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України

у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня

до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215

«Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

Надалі, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392,

від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого

2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611,

від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня

2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423, від 25 квітня

2023 року № 383 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до

30 червня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію

в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівниці, яка не пройшла обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які

є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до

пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року

у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивачки.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала

у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивачки, Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, встановлено, що позивачка працює помічником вихователяу Дошкільному навчальному закладі (яслах-садку) № 8 «Теремок» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Дошкільним навчальним закладом (яслами-садком) № 8 «Теремок» 08 листопада 2021 року видано наказ № 112 К/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », згідно з яким позивачку відсторонено від роботи із 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказ про відсторонення позивачки від роботи видано на підставі статті 46

КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ, пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153, протоколу від 28 жовтня 2021 року

№ 17 позачергового засідання Славутицької міської комісії з питань техногенно - екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Держава зобов`язана здійснити ефективні заходи - зокрема, правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19. Через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей, фундаментальні конституційні цінності.

Під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я

є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до частини першої статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з частиною першою статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть означати безпосереднє посягання на право кожної людини на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 як помічник вихователя, яка має значну кількість безпосередніх контактів з дітьми дошкільного віку та працівниками закладу освіти, Дошкільним навчальним закладом (яслами-садком) № 8 «Теремок» правомірно було ухвалено рішення про відсторонення позивачки від роботи.

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене

у статті 43 Конституції України.

У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт переваги більш вагомих доказів, суд першої інстанції зробив обґрунтований та цілком очевидний висновок, що принцип пропорційності втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя не було порушено

в результаті відсторонення її від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення. За обставинами справи, що переглядається, загроза створення небезпеки оточуючим діями позивачки (її бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя.

У цій справі позивачка не довела, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Висновки Верховного Суду

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, керувався тим, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у дошкільному закладі освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачка відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження,

а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У своїй касаційній скарзі заявниця вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) сформувала правові висновки щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7

Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині застосування відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Отже оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають цим правовим висновкам, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правового висновку, викладеного

у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Оскільки правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених пунктом 1

частини другої статті 389 ЦПК України.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокаткою Дубовик Наталією Миколаївною, на рішення Славутицького міського суду Київської області від 10 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти (ясел-садка) № 8 «Теремок» - центру Софії Русової Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області, Управління освіти і науки Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним, допуск до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний