Ухвала

від 01.08.2023 по справі 605/262/18

БЕРЕЖАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1-кп/593/20/2023

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" серпня 2023 р.

Бережанський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого - судді - ОСОБА_1

при секретарі - ОСОБА_2

з участю:

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника обвинуваченої (адвоката) ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Бережани Тернопільської області клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про повернення прокурору обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному 17 серпня 2017 року до ЄРДР №-12017210160000099 стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

До Бережанського районного суду Тернопільської області із Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 17 серпня 2017 року до ЄРДР №-12017210160000099 стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358 та ч.4 ст. 358 КК України.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 звернулася до суду із клопотанням про повернення прокурору обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні. Клопотання фактично обґрунтовано тим, що на думку сторони захисту, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки не містить формулювання висунутого обвинувачення, а викладені лише обставини, які слідчий вважає доцільним викласти за результатами досудового розслідування. Також зазначено, що правова кваліфікація з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність відсутня, кваліфікація кримінального правопорушення з обвинувального акту за ч.1 ст. 358 КК України за наслідками розгляду судом першої інстанції не знайшла свого підтвердження. На думку обвинуваченої, надіславши до суду такий обвинувальний акт, прокурором не надано стверджувальних висновків щодо питань:

1.Чи мало місце діяння і чи наявні у ньому склад правопорушення?

2.Чи немає у кримінальному провадженні обставин, що зумовлюють його закриття під час досудового розслідування?

3.Чи проведено досудове розслідування повно і об`єктивно?

4.Чи з`ясовані всі обставини, які можуть мають значення для справи і будуть розслідуватися під час судового розгляду?

5. Чи підтверджуються висунуті в обвинувальному акті обвинувачення наявними у справі доказами?

6.Чи отримані докази, якими обґрунтовується обвинувачення у передбачений законом спосіб?

7.Чи правильно кваліфіковано діяння?

8.Чи дотримані при здійсненні досудового розслідування правові процедури?

Також, як вважає сторона захисту, вказана в обвинувальному акті кваліфікація її дій не відповідає дійсності, оскільки в даному випадку є цивільно-правові відносини, так як потерпілі у справі відсутні, збитки діянням нікому не заподіяні, докази на які посилається сторона обвинувачення, недопустимі, неналежні. А, її дії за ч.1 ч.4 ст. 358 КК України досудовим слідством кваліфіковані не вірно, оскільки в обвинувальному акті діяння та кваліфікація не містять складу злочину.

У підготовчому засіданні суду захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання підзахисної, просить його задовольнити. Також вказав на порушення вимог кримінального процесуального закону у обвинувальному акті стосовно її підзахисної, на які звертав увагу апеляційний суд у своїх рішеннях від 07 серпня 2019 року та 10 листопада 2021 року і такі обставини виключають можливість притягнення ОСОБА_4 до обвинувачення.

Загалом, як вбачається із позиції сторони захисту, на їх думку, недоліки обвинувального акту у їх сукупності, фактично унеможливлюють призначення цього кримінального провадження до судового розгляду, оскільки це призведе до безумовного порушення права на захист обвинуваченої, а також не буде відповідати принципам законності такого судового рішення у цілому.

Прокурор вважає клопотання сторони захисту таким, що не підлягає до задоволення. Обґрунтовуючи свою позицію прокурор зазначив, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог ст. 291 КПК України й у ньому вказано формулювання обвинувачення ОСОБА_4 та правову кваліфікацію її дій з посиланням на положення закону України про кримінальну відповідальність. Також усно пояснив на репліку сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, що на стадії підготовчого розгляду справи, суд не дає оцінки доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд, розглянувши клопотання сторони захисту про повернення прокурору обвинувального акта, заслухавши з цього приводу позицію прокурора, додатково вивчивши в нарадчій кімнаті обвинувальний акт (т.1 а.с. 3-6), ухвали колегії суддів Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року та від 10 листопада 2021 року ( т.1 а.с. 367-370, т.2 а.с.250-252), приходить до висновку про обґрунтованість клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 , яке підтримане її захисником адвокатом ОСОБА_5 щодо повернення прокурору обвинувального акта у даному кримінальному провадженні з підстав його невідповідності вимогам кримінального процесуального кодексу України, виходячи з таких підстав.

Після отримання обвинувального акта суд зобов`язаний перевірити його на відповідність вимогам ст.291 КПК України, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених ч.3 ст.314 КПК України, та вирішити питання, пов`язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, зокрема ст. 291 КПК України.

Для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта прокурору суд має встановити невідповідність форми чи змісту такого обвинувального акта положенням згаданої норми закону і не повинен вдаватися в оцінку доказів (їх належності і допустимості), оцінку належності проведення певних слідчих чи процесуальних дій або ухвалення певних процесуальних рішень.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт поряд з іншими реквізитами обов`язково повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України та формулювання обвинувачення. При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

У свою чергу, пунктом 1 ч.1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини, які мають значення для кримінального правопорушення. Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які, виходячи зі змісту закону, має містити обвинувальний акт в формулюванні обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими - покладається на слідчого, прокурора.

Отже, системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевірені судом в межах судового розгляду.

А тому обвинувальний акт повинен містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, що були встановлені органом досудового розслідування та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі.

Такі вимоги до вказаного процесуального документа закон визначив з тією метою, щоб обвинувачена особа мала змогу зрозуміти суть пред`явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту; дотримання таких вимог; також це дозволить компетентному суду прийняти рішення про призначення судового розгляду на підставі цього обвинувального акта.

Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Про те, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.

З цього приводу Європейський суд з прав людини (далі Європейський суд) своїми рішеннями орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально-караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті ст. 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Європейський суд у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, зазначив, що у тексті підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення («Камасінскі проти Австрії» від 19 грудня 1989 року).

Саме конкретності змісту обвинувачення стосуються й рішення Європейського суду у справах «Пелісьє та Сассі проти Франції» від 25 березня 1999 року, «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, які відображають послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність не формального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.

Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов`язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Частиною 1 статті 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого Законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому КПК України. Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

Слід також зазначити, що формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватись на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості тощо.

Зазначені вимоги узгоджуються з висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, у якій суд звернув увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 712/13361/15 (провадження51-1604км18) судове рішення за відсутності конкретного обвинувачення не може бути законним і обґрунтованим.

Суд констатує, що в обвинувальному акті, складеному стосовно ОСОБА_4 загалом зазначено фактичні відомості про обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, також вказана правова кваліфікація поставлених обвинуваченій у вину кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статтю закону України про кримінальну відповідальність.

Разом з тим, суд вважає, що сформоване в обвинувальному акті обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст. 358 КК України не є конкретним, в порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України не містить повного обвинувачення, що позбавляє обвинувачену належно усвідомлювати його суть та захищатись від нього, а суд - можливості призначити на підставі такого обвинувального акту судовий розгляд кримінального провадження.

Так, як вже зазначено вище, при формулюванні обвинувачення має бути викладений стислий зміст правопорушення із зазначенням вказаних ознак злочину, часу, місця і способу протиправних дій, в чому обвинувачується особа, коли і де у нього виник намір на вчинення протиправних дій, які наслідки від цього настали тощо.

Згідно з приписами Закону правова кваліфікація є юридичною оцінкою вчиненого особою діяння з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначене свідчить про те, що правова кваліфікація повністю залежна від фактичних обставин кримінального правопорушення, а відтак формулювання обвинувачення, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими не можуть суперечити правовій кваліфікації, тобто юридичній оцінці зазначених дій.

Не вдаючись до аналізу доказів у справі, не оцінюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченої та не вирішуючи питань, що притаманні для судового розгляду, дослідивши виключно обвинувальний акт та ухвали Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року та 10 листопада 2021 року, висновки та мотиви яких суд першої інстанції зобов`язаний врахувати, вважаю, що вказаний процесуальний документ ( обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 ) не відповідає вимогам закону, а призначення судового розгляду за ним буде грубим порушенням права обвинуваченої на захист.

Так, орган досудового розслідування сформулював обвинувачення ОСОБА_4 наступним чином:

«20 червня 2011 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , котра перебувала в приміщенні Поплавської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, що по вул. Шевченка, 39, с. Поплави Підгаєцького району Тернопільської області, виник злочинний умисел на підроблення офіційного документа - заповіту, складеного від імені спадкодавця ОСОБА_6 , який видається та посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем.

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на підроблення офіційного документа, 20 червня 2011 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні Поплавської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, за адресою вул. Шевченка, буд. 39, с, Поплави Підгаєцького району Тернопільської області, під час складання секретарем Поплавської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителькою АДРЕСА_2 - заповіту від імені спадкодавця ОСОБА_6 , за яким остання все своє майно заповідає ОСОБА_4 , з метою подальшого використання такого заповіту у своїх цілях, а саме: отримання спадщини спадкодавця ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи свої протиправні дії та передбачаючи їх наслідки, власноручно внесла відомості до тексту заповіту, а саме виконала у заповіті, що був складений у двох примірниках, запис про ознайомлення з заповітом та підпис від імені ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що вона не має на це законних повноважень, чим вчинила його підроблення.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 358 КК України, а саме підроблення офіційного документа, який видається та посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права, з метою використання його підроблювачем.

Крім цього, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, а саме у використанні завідомо підробленого документа.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 28 січня 2016 року, точного часу досудовим розслідування не встановлено, у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , котра перебувала в приміщенні Підгаєцької державної нотаріальної контори, що по вул. Шевченка, буд. 35, м. Підгайці Тернопільської області, виник злочинний умисел на використання завідомо підробленого документа заповіту від імені спадкодавця ОСОБА_6 складеного та посвідченого секретарем Поплавської сільської ради ради Підгаєцького району Тернопільської області - ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій злочинний намір, 28 січня 2016 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні Підгаєцької державної нотаріальної контори, що по вул. Шевченка, буд. 35, м.Підгайці Тернопільської області, умисно, з метою відкриття спадкової справи та придбання права власності на майно покійної ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що заповіт покійної ОСОБА_6 від 20,06.2011 року зареєстрований секретарем Поплавської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області ЄДРПОУ 04395082, юридична та фактична адреса: вул. Шевченка, буд. 39, с. Поплави Підгаєцький район Тернопільська область - ОСОБА_7 , яка була службовою особою, оскільки згідно посадової інструкції секретаря сільської ради та виконавчого комітету, затвердженої головою Поплавської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області ОСОБА_8 , була наділена повноваженнями здійснювати нотаріальні дії, в силу чого, мала право вчиняти юридично значимі дії - підроблений, а саме в нього внесені неправдиві відомості про ознайомлення з заповітом та підпис від імені ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи свої протиправні дії та передбачаючи їх наслідки, надала даний заповіт виконуючому обов`язки державного нотаріуса Підгаєцької державної нотаріальної контори ОСОБА_9 , який в свою чергу завів спадкову справу №6 та приєднав вищевказаний заповіт до заведеної спадкової справи.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 , вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 358 КК України, а саме використання завідомо підробленого документа».

Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення, але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.

Як вважає суд, при формулюванні обвинувачення у вказаному обвинувальному акті, усупереч вимогам закону, не зазначено обставин, які відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та мають бути встановлені в рішенні суду.

Так, як вказано в обвинувальному акті, ОСОБА_4 здійснила підроблення офіційного документа, який видається та посвідчується особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права з метою використання його підроблювачем, чим вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.358 КК України, за обставин викладених у обвинувальному акті.

Отже в даному випадку предметом злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України є офіційний документ.

Згідно з приміткою до ст.358 КК України, під офіційним документом розуміються документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища, або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднання громадян, юридичних осіб незалежно від форм власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Офіційні документи за формою повинні бути складені належним чином і мати необхідні реквізити - відбиток печатки, підпис, номер, дату тощо. Офіційними слід визнавати також документи приватних осіб за умови, що вони нотаріально посвідчені або передані громадянами для зберігання чи використання на підприємства, в установи або організації.

Під підробленням документа потрібно розуміти, як повне виготовлення сфальсифікованого документа, так і часткову фальсифікацію змісту справжнього документа. В останньому випадку (так звана переробка) перекручення істини відбувається шляхом внесення у документ неправдивих відомостей (виправлення, внесення фіктивних записів, знищення частини тексту, виправлення, підчистка, змивання, підробка підпису, переклеювання фотографій, проставляння на документі відбитка підробленої печатки тощо).

Як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_4 вчинено підроблення офіційного документу, а саме заповіту, складеного від імені спадкодавця ОСОБА_6 на її ( ОСОБА_4 ) користь, яке полягало у власноручному внесенні нею до двох примірників цього заповіту записів від імені ОСОБА_6 про ознайомлення її із заповітом та від імені ОСОБА_6 його підписала.

Разом з тим, в обвинувальному акті не відображено наявність об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України.

Так, відповідно до п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України №22/5 від 25 серпня 1994 року ( яка діяла на час вчинення інкримінованих діянь) при посвідченні заповітів, довіреностей та засвідченні справжності підпису на документах перевіряється справжність підписів громадян, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії.

Пунктом 13 цієї Інструкції передбачено, що нотаріально посвідчувані заповіти, довіреності, заяви та інші документи підписуються у присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальну дію. Якщо заповіт, довіреність, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ним.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Заповіт чи довіреність не може підписувати особа, на користь якої їх посвідчено.

Крім того, згідно п.18 Інструкції нотаріальне посвідчення заповітів та довіреностей, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів.

Як вбачається із змісту обвинувального акту, у ньому не зазначено фактичної й істотної обставини вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 358 КК України, - відомостей про те, коли саме було внесено обвинуваченою до тексту заповіту вказані в обвинувальному акті записи від імені ОСОБА_6 - до того, як заповіт набув статусу офіційного документу, чи після цього.

Тобто, чи мав згаданий заповіт статус офіційного документу на час (момент) внесення таких записів ОСОБА_4 до нього від імені заповідача, а саме - чи був заповіт на час внесення таких записів обвинуваченою від імені заповідача посвідченим уповноваженою на вчинення нотаріальних дій особою - секретарем сільської ради та завірений (скріплений) відтиском гербової печатки.

Вказана обставина, як вважає суд, має істотне значення й підлягає доведенню під час судового розгляду справи по суті, оскільки у вину обвинуваченій ОСОБА_4 ставиться внесення відомостей саме у офіційний документ (заповіт), натомість відомості, чи був цей документ офіційним на час вчинення обвинуваченою зазначених в обвинувальному акті дій, - відсутні.

З огляду на вищевказане, викладення в обвинувальному акті фактичних обставин поставленого у вину обвинуваченій ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 358 КК України не є чітким й конкретним, а тому обвинувальний акт не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.

Таким чином, суд констатує, що викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення не містить зазначення наявності усіх складових складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, що безумовно є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Фактично, про такі недоліки обвинувального акту щодо не чіткості й неконкретності у цій частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст. 358 КК України, було зазначено і в ухвалах колегії суддів Тернопільського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року та 10 листопада 2021 року.

Як вважає суд, викладене прокурором у такій неконкретній формі обвинувачення стосовно ОСОБА_4 суттєво порушує право останньої на якісний захист у суді, а також позбавляє суд можливості ухвалити будь-який вирок, адже згідно із ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи як виправданою, так і винуватою, в мотивувальній частині вироку зазначається, відповідно формулювання обвинувачення визнаного судом недоведеним, або ж доведеним.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України, оскільки такі об`єктивні обставини кримінального правопорушення підлягають доказуванню, їх відсутність у обвинуваченні дає підстави суду вважати, що обвинувачення ОСОБА_4 не може вважатися висунутим в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом України, що відповідно об`єктивно позбавляє суд можливості призначити такий обвинувальний акт до судового розгляду і в подальшому позбавить суд можливості належним чином роз`яснити обвинуваченій суть обвинувачення на виконання вимог ст. 348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.

Так, частиною першою статті 348 КПК України встановлено, що після оголошення обвинувачення головуючий встановлює особу обвинуваченого і повинен роз`яснити йому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.

Згідно вимог ст.374 КПК України, якщо суд ухвалює обвинувальний вирок, в ньому також зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що встановлено ст.22 КПК України.

Такі недоліки обвинувального акта не можуть бути усунуті в ході судового розгляду, оскільки відповідно до частини 1 статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

При цьому суд враховує, що призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, який не містить відповідних (вказаних вище) відомостей, розраховуючи на зміну обвинувачення прокурором в майбутньому, суд не може, оскільки чинним кримінальним процесуальним законодавством не визначено обов`язку прокурора усунути наведені порушення вимог закону у судовому засіданні шляхом зміни обвинувачення, оскільки це є його правом, а не обов`язком.

З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч.1 ст.337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст.291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.

Отже, суд констатує, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 не відповідає вимогам ч.2 п.5 ст.291 КПК України, оскільки фактично не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, відтак обвинувачена позбавлена можливості належним чином підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції, адже її не було належним чином поінформовано про характер і причини обвинувачення через фактичну відсутність формулювання обвинувачення, як окремо визначеного елементу обвинувального акта, передбаченого п.5 ч.2 ст.291 КПК України.

Як вважає суд, такі обставини безперечно суттєво порушують право обвинуваченої на захист і вказані недоліки не можуть бути усунуті під час судового розгляду, а відтак позбавляють суд можливості призначити кримінальне провадження до судового розгляду, що є безумовною підставою для повернення обвинувального акта прокурору, що узгоджується з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, який надає таке право суду у підготовчому судовому засіданні.

Повернення прокурору такого перевіреного судом обвинувального акту разом з додатками буде відповідати вимогам ст.2 КПК України, за якою завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Реалізуючи це право, суд наголошує, що на стадії підготовчого провадження, вказані стороною захисту обставини про недоведеність вини обвинуваченої ОСОБА_4 та недостатність зібраних для цього доказів, неповноту досудового розслідування, неналежність й недопустимість доказів досудового розслідування, - не розглядались та не вирішувались, а також не вирішувалось та не з`ясовувалось наперед питання про кваліфікацію дій обвинуваченої. Суд лише констатував, що для вирішення цих питань в обвинувальному акті відсутні необхідні відомості, наявність яких вимагає КПК України, встановлені порушення права на захист обвинуваченого, а тому відповідно до ч.3 ст.314 КПК України повертає обвинувальний акт прокурору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 291, 314, 315 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Задовольнити клопотання обвинуваченої ОСОБА_4 про повернення прокурору обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 17 серпня 2017 року до ЄРДР №-12017210160000099 стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 17 серпня 2017 року до ЄРДР №-12017210160000099 стосовно ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України - повернути прокурору Бережанської окружної прокуратури Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_3 для усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України, впродовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

Повний текст ухвали складено в межах строків, визначених ч. 2 ст. 376 КПК України.

На ухвалу суду може бути подано апеляцію до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд на протязі семи днів з дня проголошення ухвали.

Ухвала суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Копія ухвали негайно після її проголошення вручається учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області ОСОБА_1