Постанова

від 07.08.2023 по справі 335/10239/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 335/10239/20

провадження № 61-5573св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека АНЦ», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року у складі судді Соболевої І. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека АНЦ» (далі - ТОВ «Аптека АНЦ»), фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), про стягнення грошових коштів.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року визнано за ним та відповідачем право спільної сумісної власності подружжя на нежитлові приміщення, загальною площею 54 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ним та відповідачкою право власності на 1/2 частини вказаних нежитлових приміщень. Також зазначеним рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 182 000,00 грн доходу, отриманого від передачі спільного майна в оренду за період із квітня 2017 року до квітня 2018 року.

Позивач зазначав, що 26 травня 2016 року між ним, відповідачем та ФОП ОСОБА_3 за його згодою укладений договір оренди нежилого приміщення № 1/2016-05/К, за умовами якого ОСОБА_2 передала у строкове платне користування нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . У цей день між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕГАНТ-ГРУП» (далі - ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУП») укладений договір оренди нежилого приміщення № 3/2016-05/К (з відкладальною обставиною).

Пунктом 1.3 договору оренди нежилого приміщення № 3/2016-05/К, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУП», визначено, що обов`язок орендодавця передати приміщення орендарю за цим договором виникає з наступного календарного дня після дня припинення з будь-яких причин дії договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 1/2016-05/К, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та орендодавцем, його розірвання, визнання недійсним тощо (відкладальна обставина).

Між ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» та ФОП ОСОБА_2 укладені нові договорі та/або додаткові угоди щодо оренди нежилого приміщення, загальною площею 54,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Своєї згоди щодо укладення таких договорів та фактичного розпорядження спільним майном він не надавав.

28 січня 2019 року зареєстровано зміну назви ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» (код ЄДРПОУ 33549639) на ТОВ «Аптека АНЦ» (код ЄДРПОУ 33549639), у зв`язку з чим переукладений договір оренди нежилого приміщення, загальною площею 54,0 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , та/або укладені додаткові угоди.

Відповідачка отримує дохід від передачі їхнього спільного майна в оренду та не повертає йому половини доходу, отриманого від такої оренди. Відповідачка, як власниця 1/2 частини нежилих приміщень, не мала прав для отримання доходу від здачі в оренду всіх нежилих приміщень та зобов`язана перераховувати йому 1/2 частину отриманого доходу від оренди.

Із урахуванням наведених обставин, позивач, уточнивши вимоги позову, просив суд стягнути з відповідачки на його користь 1/2 частини отриманих орендних платежів за період з травня 2018 року до грудня 2021 року в розмірі 909 000,00 грн та три проценти річних з частини отриманого нею доходу від передачі в оренду нежилих приміщень в розмірі 48 615,34 грн та 9 576,16 грн судових витрат.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину отриманих орендних платежів за період з травня 2018 року до грудня 2021 року в розмірі 909 000,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншим вимог позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що спірне нерухоме майно належало сторонам на праві спільної сумісної власності з моменту його набуття, а відповідачка як власник 1/2 частини нежилого приміщення не мала передбачених чинним законодавством прав для самостійного розпорядження спільним нерухомим майном та для одноособового отримання доходу від здачі в оренду всього нежилого приміщення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину спірного нежилого приміщення за кожним з них.Під час розгляду зазначеної справи суд встановив наявність у ОСОБА_1 права на отримання половини доходу від передачі спільного майна в оренду починаючи з моменту розірвання шлюбу між сторонами (31 березня 2017 року) та зазначеним рішенням стягнуто з ОСОБА_2 182 000,00 грн доходу, отриманого від передачі спільного майна в оренду за 13 місяців з квітня 2017 року по квітень 2018 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених вимог позову та ухвалити нове рішення в цій частин про відмову в задоволенні позову або направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 359 ЦК України.

У червні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявним у матеріалах справи доказам, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

26 травня 2016 року між ФОП ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУП» (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення № 2/2016-05/К, за умовами якого передано в оренду нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

26 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУП» укладено договір оренди нежилого приміщення № 3/2016-05/К, за умовами якого передано в оренду нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.3 договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 3/2016-05/К передбачено, що обов`язок орендодавця передати приміщення орендарю за цим договором виникає з наступного календарного дня після дня припинення з будь-яких причин дії договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 1/2016-05/К, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та орендодавцем, його розірвання, визнання недійсним тощо (частина перша статті 212 ЦК України) (відкладальна обставина). У випадку дострокового припинення, розірвання, визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 1/2016-05/К, укладеного ФОП ОСОБА_4 та орендодавцем не залежно від причин приміщення вважається переданим орендареві за цим договором (з відкладальною обставиною) з наступного календарного дня після останнього дня дії договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 1/2016-05/К. Передача приміщення за цим договором може оформлятися актом, але складення цього акту не є обов`язковим. Підтвердженням початку строку оренди за цим договором є лист орендаря про початок строку оренди за цим договором оренди, направлений орендодавцям. Акт може бути підписаний сторонами за бажанням орендаря.

Пунктом 3.1 договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 3/2016-05/К встановлено, що за згодою сторін орендна плата за орендне користування приміщенням за цим договором становить 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень 00 копійок) за повний місяць. Орендні та інші платежі зараховуються та сплачуються починаючи з дня отримання приміщення в оренду орендарем за договором. Починаючи з 29 жовтня 2016 року орендна плата складатиме 28 000,00 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року у справі № 756/10701/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, зокрема, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на нежилі приміщення, загальною площею 54 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину нежилих приміщень, загальною площею 54 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 182 000,00 грн доходу, отриманого від передачі спільного майна в оренду.

Згідно з витребуваними судом у Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» відомостей за рахунком ОСОБА_2 встановлено, що відповідачем отримано за період із 01 травня 2018 року по 02 серпня 2021 року орендну плату в розмірі 1 686 000,00 грн.

Правове обґрунтування

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою - третьою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (частина перша статті 325 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Податковим кодексом України (далі - ПК України) визначено види отриманих фізичними особами доходів, які зараховують до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України).

Згідно з пунктом 164.2.5 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 цього Кодексу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що сторонам у справі на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року у справі № 756/10701/17, яке набрало законної сили 24 жовтня 2019 року, належить по 1/2 частині спірного нежилого приміщення, яке відповідачка як фізична особа - підприємець здає в оренду третій особі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення із відповідачки на користь позивача 1/2 частини отриманих доходів від здачі нежилого приміщення в оренду.

Враховуючи те, що позивачу належить на праві приватної власності 1/2 частина спірного нежилого приміщення, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що відповідачка не мала передбачених законом прав самостійно розпоряджатися нежилим приміщенням та одноосібно отримувати дохід від його використання.

Водночас суди попередніх інстанцій помилково послалися на положення статей 358, 359 ЦК України, які регулюють правовідносини щодо здійснення права спільної часткової власності, оскільки вказані норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Звертаючись до суду, позивач просив суд стягнути із відповідачки орендні платежі за період із травня 2018 року до грудня 2021 року.

За встановленими у справі обставинами спірне нежиле приміщення набуто сторонами у шлюбі, а тому на таке майно поширювався режим спільної сумісної власності подружжя. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 червня 2019 року у справі № 756/10701/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, визнано за сторонами право власності на 1/2 частину нежилих приміщень. Таким чином, з моменту набуття сторонами нежилого приміщення до 24 жовтня 2019 року таке майно перебувало у їхній спільній сумісній власності (здійснення права спільної сумісної власності регулюються нормою статті 369 ЦК України), після 24 жовтня 2019 року - сторонам належить по 1/2 частині спірного майна на праві приватної власності (такі правовідносини регулюються загальними нормами про власності власності).

Проте, враховуючи те, що помилкове посилання судів на положення статей 358, 359 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, Верховний Суд вважає, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з одних лише формальних підстав.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що відповідачка є фізичною особою - підприємцем, сплачує єдиний податок та єдиний внесок, а тому судам необхідно вирахувати чистий прибуток, який підлягатиме поділу, з огляду на те, що дохід від надання майна в оренду підлягає оподаткуванню на загальних підставах, а отже, позивач став податковим агентом щодо нарахування, утримання й перерахування до відповідного бюджету податку на доходи фізичних осіб з доходу, який він отримав у вигляді орендних платежів на підставі рішення суду.

Посилання відповідачки у касаційній скарзі на те, що вона несе витрати на комунальні послуги, капітальний та поточні ремонти, інші витрати на введення підприємницької діяльності, витрати на паливо та проїзд з метою перевірки утримання переданих в оренду приміщень, є необґрунтованими, оскільки відповідачка не надала належних доказів на підтвердження таких доводів. Верховним Судом враховано, що у пункті 3.3 договору оренди нежилого приміщення від 26 травня 2016 року № 3/2016-05/К, укладеного між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «ЕЛЕГАНТ-ГРУПП» (орендар), сторонами передбачено, що експлуатаційні витрати, витрати на центральне опалення, електроенергію, комунальні послуги, послуги телефонного зв`язку та інші експлуатаційні витрати оплачуються орендарем окремо на підставі рахунків орендодавця. Надані відповідачкою розрахунки зі сплати комунальних послуг (а. с. 233 - 235 т. 2) містять відомості про нараховані суми та не підтверджують, що такі кошти були сплачені саме відповідачкою. Водночас, відповідачка не позбавлена можливості заявити до позивача вимоги про стягнення грошових коштів, понесених нею на утримання спірного нежилого приміщення, надавши належні докази на підтвердження таких вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 359 ЦК України.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявниці, оскільки положення статті 359 ЦК України (плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, доводи заявниці, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявницею у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний