Рішення

від 09.06.2023 по справі 450/4003/22

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/4003/22 Провадження № 2/450/389/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

09 червня 2023 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Кукси Д.А.

секретаря судового засідання Оленич О.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за за позовною заявою адвоката Вуйцік Ольги Богданівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -

суд постановив таке рішення:

підстава позову (позиція позивача):

представник позивача звернулася до суду з цивільним позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати за ОСОБА_2 право власності на житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 254,3 м.кв., житловою 111,3 м.кв. В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що з 01.06.1996 сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.10.2022. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі стронами спільними зусиллями збудовано житловий будинок АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок зведено на земельній ділянці, власником якої є відповідач, право власності на нерухоме майно 15.08.2012 оформлено на ім`я відповідача. Оскільки будинок був набутий сторонами у шлюбі, такий будинок належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому просить визнати за позивачкою право власності на 1/2 такого будинку.

Позиція відповідача: відповідач повідомлявся про судовий розгляд шляхом направлення поштової кореспонденції.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

В силу вимог ст.ст. 280-281 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.

01.12.2022 ухвала про залишення позову без руху; 05.12.2022 ухвала про відкриття провадження у справі; 05.12.2022 ухвала про забезпечення позову; 05.04.2023 заява відповідача про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи; 08.05.2023 ухвала про закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Франківського району м.Львова 01.06.1996, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб 01.06.1996, актовий запис №217. Прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації: ОСОБА_4 .

Як зазначено в позовній заяві та не спростовано відповідачем, шлюб між сторонами розірвано рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.10.2022.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.08.2012 власником житлового будинку в АДРЕСА_1 значиться ОСОБА_3 ; даний житловий будинок зареєстрований на праві власності за відповідачем ОСОБА_3 15.08.2012.

Як вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №204121 від 22.10.2004, виданого на підставі рішення від 19.03.2004 №120 Лапаївської сільської ради, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0940 га в с.Холодновідка, Пустомитівського району Львівської області, цільове призначення будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських будівель; кадастровий номер земельної ділянки 4623683700:02:001:0088.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 СК України, Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Згідно з положенням ч. ч. 1-2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норми ст.ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України).

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23, 24постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Також, суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставіст.60 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01.06.1996, який розірвано рішенням Франківського районного суду м.Львова від 17.10.2022.

За час шлюбу подружжя набуло у власність нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 254,3 м.кв.

Даний будинок відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. Оскільки добровільно сторони не домовилися про розмір часток, які мають бути визначені кожному з них, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє спільний будинок на дві рівні частини, визнавши за позивачкою право власності на 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Матеріали справи містять підтвердження, що ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи, згідно посвідчення, виданого 28.11.2008.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, враховуючи звільнення ОСОБА_3 від сплати судового збору, суд вважає що судові витрати позивача підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задоволити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 254,3 м.кв., житловою площею 111,3 м.кв.

Компенсувати ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 6450,60 грн. (шість тисяч чотириста п`ятдесять гривень 60 коп.) в Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30-денного строку з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2023.

Суддя Д.А. Кукса