Рішення

від 02.08.2023 по справі 341/1814/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1814/22

Номер провадження 2/341/108/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2023 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Матейко О. С.,

представника позивачки ОСОБА_1 ,

представниці відповідачки ОСОБА_2 - Шургот О. В. ,

розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвеллі Україна», про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна.

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 , який діє в інтересах позивачки ОСОБА_4 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Галицької міської ради Івано-Франківської області, Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Даноша», про визнання недійсним розпорядження, скасування запису про право власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна.

З урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:

- визнати недійсним розпорядження Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 12.09.2016 № 608 (далі - Розпорядження № 608), відповідно до якого вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» ОСОБА_5 площею 1,7099 га, в тому числі: ділянка площею 1,7099 га ріллі, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, урочище «Бридки» на території Деліївської сільської ради за межами населеного пункту;

- скасувати здійснену 17.10.2016 Галицькою міською радою Івано-Франківської області державну реєстрацію речового права за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1,7099 га, яка розташована за адресою с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 . 10.12.2020 державним нотаріусом Галицької районної державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Кіщук Л. І., зареєстроване в реєстрі за № 1333;

- визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 1,7099 га, яка знаходиться за адресою: с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

- витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,7099 га, яка знаходиться за адресою: с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040, та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (далі - Спірна земельна ділянка).

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 є власником Спірної земельної ділянки, яку отримала у спадок від матері ОСОБА_6 . Факт права власності позивачки на Спірну земельну ділянку підтверджується отриманим у встановленому законодавством порядку Державним актом ЯЛ №641013, зареєстрованим у 2011 році в управлінні Держкомзему в Галицькому районі. Спірна земельна ділянку здавалась в оренду ТзОВ «Даноша» ще з 2005 року. Після оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_4 уклала договір оренди із ТзОВ «Даноша» та з 2014 року до 2021 року отримувала за її використання орендну плату. Після припинення виплат орендної плати у 2022 році позивачка звернулась до орендаря із питанням щодо причин припинення виплат за оренду. Орендар повідомив, що згідно з даними Державного земельного кадастру власником Спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Вважаючи, що її право власності порушено, позивачка з посиланням на приписи статей 387, 388 ЦК України звернулась до суду з відповідними позовними вимогами.

У наданому відзиві на позов представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Шургот О. В. просила у задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Спірну земельну ділянку ОСОБА_5 - бабуся і спадкодавиця ОСОБА_2 , отримала у встановленому чинним на той час законодавством порядку як член і пайовик СС «Нове життя». Під час формування і реєстрації Спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 відповідні уповноважені особи не зареєстрували б цю земельну ділянку і право власності на неї за ОСОБА_5 , якщо б вона належала іншій особі, зокрема ОСОБА_4 . Тобто, під час виготовлення документів на Спірну земельну ділянку і для її реєстрації як новоствореної не було жодних перешкод для цього. Своєю чергою ОСОБА_5 виконала усі необхідні юридично значимі дії для подальшого оформлення права власності на цю земельну ділянку.

Також, звертає увагу на те, що позов не може бути задоволено, оскільки ОСОБА_5 чи відповідачка ОСОБА_2 як спадкоємиця жодних порушень не вчиняли, прав ОСОБА_4 не порушували, є добросовісними набувачами прав на Спірну земельну ділянку. При цьому представник відповідачки просить врахувати під час розгляду справи сформований практикою ЄСПЛ принцип «належного урядування», згідно з яким потреба виправити минулу «помилку» державних органів не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

У наданому до суду відзиві на позов представник Івано-Франківської РДА просив у позові відмовити через його необґрунтованість. Зазначив, що оспорюване Розпорядження №608 є законним і правомірним, а право власності на Спірну земельну ділянку у встановленому законодавством порядку було зареєстровано з 2016 року за ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 09.06.2023 замінено третю особу товариство з обмеженою відповідальністю «Даноша» на належну третю особу - товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвеллі Україна».

Ухвалою суду від 21.07.2023 задоволено клопотання представника позивачки про відмову від частини позовних вимог. Закрито провадження у справі № 341/1814/22 в частині позову ОСОБА_4 до Галицької міської ради Івано-Франківської області про скасування здійсненої 17.10.2016 Галицькою міською радою Івано-Франківської області державної реєстрації речового права за ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 1,7099 га, яка розташована за адресою с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Продовжено розгляд справи № 341/1814/22 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа: ТзОВ «Гудвеллі Україна», про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна.

У призначене судове засідання на 02.08.2023 представники ТзОВ «Гудвеллі Україна» та Івано-Франківської РДА не прибули.

ТзОВ «Гудвеллі Україна» з початку розгляду справи і залучення товариства як третьої особи явку свого представника у судові засідання жодного разу не забезпечувало, хоч неодноразово повідомлялось на офіційну електронну адресу про час і місце судових розглядів. На отримані із суду документи жодного разу не реагувало.

Представник Івано-Франківської РДА, повідомленої про час розгляду справи, у судове засідання 02.08.2023 також не прибув, подав клопотання про розгляд справи без участі відповідача, у позові просив відмовити.

З огляду на викладене, а також за відсутності заперечень представників ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зважаючи на відсутність відповідних клопотань про відкладення розгляду справи, беручи до уваги тривалий розгляд справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі представників третьої особи та Івано-Франківської РДА.

У судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, просив його задовольнити. Додав, що обрані способи захисту відповідають нормам цивільного судочинства, за них сплачено судовий збір і всі способи є необхідними для уникнення у майбутньому ускладнень під час виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки часто державні реєстратори, без чіткого зазначення у рішенні суду власника земельної ділянки, відмовляються здійснювати відповідну державну реєстрацію прав особи.

У судовому засіданні представник відповідачки у позові просила відмовити з підстав, викладених у відзиві. Додала, що обрані позивачкою способи захисту, на її думку порушеного права, є неналежними. При цьому наголосила, що відповідачка та ОСОБА_5 є добросовісними набувачами прав на Спірну земельну ділянку і прав позивачки не порушували. На переконання представника відповідачки, мала місце технічна помилка з боку особи, яка виготовляла технічну документацію на земельну ділянку, та з боку державного реєстратора, який повторно здійснював реєстрацію цієї земельної ділянки. При цьому ОСОБА_2 не повинна нести відповідальність за такі дії відповідних посадових осіб, а її право на власність не може бути порушене з цих підстав.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Відповідно до копії рішення Деліївської сільської ради від 30.03.1999 (а. с. 148, зворот) затверджено технічну документацію з виготовлення державного акта на право колективної власності на землю спілки селян «Нове життя». Визначено просити Галицьку районну раду затвердити це рішення. Затверджена технічна документація містила список пенсіонерів Деліївської сільської ради, які мають право на одержання земельного паю і проживають у селі Деліїв. У цьому списку під номером 4 зазначено ОСОБА_6 та під номером 21 зазначено ОСОБА_5 . При цьому під номером 20 зазначено громадянку ОСОБА_7 , а відповідно до змісту списку загалом було багато осіб з прізвищем « ОСОБА_8 ».

Отже, суд установив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 мали передбачене діючим на той час законодавством право на отримання земельної частки (паю) у с/с «Нове життя».

Відповідно до копії Державного акта на право колективної власності на землю ІФ 03-8-1/000014 (а. с. 142) цей акт видано спілці селян «Нове життя», с. Деліїв, Галицький район, на підставі рішення Галицької районної ради від 06.10.1998. До акта додано список громадян - членів с/с «Нове життя».

У матеріалах справи відсутній повний список членів с/с «Нове життя», проте згідно з листом ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 25.04.2023 №29-9-0.331-1719/0/2-23 (а. с. 131) до списку вказаних громадян під номером 21 була включена ОСОБА_5 .

Розпорядженням Галицької РДА від 25.05.2006 № 166 (а. с. 26), розглянувши розроблений землевпорядною організацією ПП «Софія» звіт про виконання комплексу землевпорядних робіт для створення проекту організації території земельних часток (паїв) на території Деліївської сільської ради, надано у власність земельні частки (паї) власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) селянської спілки «Нове життя» за межами населеного пункту с. Делієве відповідно до списків осіб. У списках осіб під номером 35 зазначено ОСОБА_6 . Також, суд установив, що відповідно до частини наявного списку осіб членами с/с «Нове життя» було кілька громадян з прізвищем « ОСОБА_8 ».

Відповідно до змісту свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.07.2008 (а. с. 12) ОСОБА_4 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 бабусі ОСОБА_6 успадкувала право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності спілки селян «Нове життя», що в селі Делієве Галицького району, розміром 68,26 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі. Указане майно належало ОСОБА_6 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії РН № 280550, виданого на підставі Розпорядження Галицької РДА від 10.02.2000 № 41, та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) під № 178.

Рішенням Деліївської сільської ради від 28.03.2011 № 4-2 (а. с. 186), серед іншого, погоджено технічну документацію з передачі у власність згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на земельну частку (пай) взамін сертифіката на земельну частку (пай) громадянці ОСОБА_4 . Погоджено передачу земельної ділянки площею 1,7099 га, яка розташована за адресою с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», і видачу державного акта на право власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до технічного звіту (а. с. 190-199) технічну документацію на Спірну земельну ділянку за заявою ОСОБА_4 розроблено ПП «Ленд». Згідно з наявним відтиском печатки (а. с. 190) Спірну земельну ділянку сформовано 06.05.2011 з присвоєнням кадастрового номера 2621281500:03:001:0040.

На підставі розпорядження Галицької РДА від 07.04.2011 № 143 (а. с. 13) ОСОБА_4 передано у власність земельну частку (пай) та видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на території Деліївської сільської ради за межами населеного пункту, загальною площею 1,7099 га.

Згідно з наявною у справі копією державного акта від 17.11.2011 серії ЯЛ №641013 (оригінал було оглянуто у судовому засіданні) цей державний акт засвідчує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,7099 га, яка розташована за адресою с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Галицький район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», тобто на Спірну земельну ділянку. При цьому 22.12.2011 державний реєстратор Николин І. здійснив реєстрацію цього державного акта у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю (а. с. 14).

Відповідно до частини першої статті 126 Земельного кодексу України, у чинній станом на 2011 рік редакції, було визначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Таким чином, суд установив, що ОСОБА_4 у 2011 році отримала та належно оформила право власності на Спірну земельну ділянку.

На підставі договору оренди Спірної земельної ділянки від 01.01.2014 ТзОВ «Даноша» здійснювало оренду цієї ділянки, орендодавець - ОСОБА_4 (а. с. 15).

Згідно з листом ТзОВ «Гудвеллі Україна» від 05.06.2023 № 342 (а. с. 244) відбулось перейменування юридичної особи ТзОВ «Даноша» на ТзОВ «Гудвеллі Україна» без зміни коду ЄДРПОУ. Підтверджено факт укладення договору оренди Спірної земельної ділянки між ТзОВ «Даноша» та позивачкою, на підставі якого ОСОБА_4 з 2016 року до 2021 року отримувала орендну плату. Право оренди не було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав, оскільки у цьому реєстрі була відсутня реєстрація права власності позивачки на Спірну земельну ділянку. Виплату орендної плати припинено з 2022 року через відсутність реєстрації права власності ОСОБА_4 на Спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав. При цьому договір оренди Спірної земельної ділянки між ОСОБА_5 і ТзОВ «Гудвеллі Україна» (попереднє найменування ТзОВ «Даноша») укладено 03.10.2016, що зареєстровано у Державному реєстрі 17.10.2016. Надалі 24.12.2020 договір оренди переукладено із ОСОБА_2 як спадкоємицею ОСОБА_5 .

Водночас суд установив, що ОСОБА_5 відповідно до копії свідоцтва про право на майновий пай від 18 квітня 2000 року була членом с/с «Нове життя», с. Делієве (а. с. 242).

Також, згідно з даними книги реєстрації сертифікатів на право наземельну частку (пай), що видаються по Деліївській сільській раді Галицькою РДА (а. с. 240-241) ОСОБА_5 отримала сертифікат РН 280558 на земельну частку (пай) розміром 68,26 в умовних кадастрових гектарах, зареєстровано під № 200.

Надалі ОСОБА_5 як член с/с «Нове життя», с. Делієва, на підставі розпорядження Галицької РДА від 10.02.2000 № 41 отримала замінений сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ІФ №0107606 (а. с. 186, зворот), яким посвідчено її право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності с/с «Нове життя» розміром 68,26 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж в натурі.

Бажаючи реалізувати та зареєструвати своє право на земельну ділянку, ОСОБА_5 звернулась з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування, за результатами розгляду якої Деліївська сільська рада прийняла рішення від 13.05.2016 № 5-10/2016р. про погодження видачі свідоцтва на право власності на землю взамін сертифікату (а. с. 187). Цим рішенням погоджено передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_5 площею 1,7099 га в селі Делієве, ур. «Бридки».

Розпорядженням Галицької РДА від 11.07.2016 № 474 (а. с. 187, зворот) ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для ведення с/г виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту Деліївської сільської ради, площею 1,7099 га.

Для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_5 звернулась до ФОП ОСОБА_9 (а. с. 182-186).

Зі змісту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянці ОСОБА_5 для ведення с/г виробництва, яка розташована в ур. «Бридки» на території Деліївської сільської ради вбачається, що вказаний суб`єкт господарювання, будучи відповідальним за дотримання якості робіт із землеустрою, халатно (недбало) поставився до виконання своїх обов`язків під час виготовлення цієї документації. Зокрема, відповідно до змісту складеної ним пояснювальної записки (а. с. 184, зворот) виконавець в одному випадку зазначає замовником робіт (власника права на земельну частку) ОСОБА_7 , а в іншому - ОСОБА_5 .

На підставі даних Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а. с. 24), сформованого 30.08.2016, суд установив, що земельну ділянку з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040, площею 1,7099 га, Деліївська с/р, урочище «Бридки», землі с/г призначення, зареєстрував Відділ Держгеокадастру у Галицькому районі Івано-Франківської області 30.08.2016 як новосформовану. Як установив суд, указану реєстрацію земельної ділянки здійснив реєстратор ОСОБА_10 . Він же підготував і надав Витяг.

При цьому, як вбачається зі змісту цього ж Витягу, реєстратор, також, халатно поставився до виконання своїх обов`язків, оскільки під час внесення даних до Державного земельного кадастру про новосформовану земельну ділянку зазначив, що підставою для державної реєстрації земельної ділянки була Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 02.06.2006; ПП ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Відповідно до змісту Закону України «Про державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування

Таким чином, суд установив, що Спірна земельна ділянка з унікальним кадастровим номером 2621281500:03:001:0040, яка була сформована та передана у власність ОСОБА_4 у 2011 році, повторно була «сформована» та зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Надалі вказану технічну документацію державний кадастровий реєстратор ОСОБА_10 20.09.2016 перевірив та вніс до Державного земельного кадастру згідно з відтиском штампу (а. с. 183).

Оспорюваним у справі Розпорядженням Галицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 12.09.2016 № 608 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» ОСОБА_5 площею 1,7099 га, в тому числі: ділянка площею 1,7099 га ріллі, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, урочище «Бридки» на території Деліївської сільської ради за межами населеного пункту (а. с. 23). Вирішено передати Спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_5 .

Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 232-233) право власності на земельну ділянку площею 1,7099 га, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, було зареєстровано 28.09.2016 державним реєстратором Галицької міської ради за ОСОБА_5 на підставі Розпорядження № 608. На підставі договору оренди від 03.10.2016 також було зареєстроване 17.10.2016 відповідне речове право оренди ТзОВ «Даноша».

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.12.2020 № 1333 ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040 (а. с. 25).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 236) підтверджується, що 10.12.2020 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.12.2020 № 1333.

При цьому згідно з даними Витягу з Державного земельного кадастру, сформованого 06.07.2022 (а. с. 19-20, зворот), земельна ділянка, кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, с. Делієве, ур. «Коло Шандурихи», на підставі свідоцтва про право на спадщину Галицької районної державної нотаріальної контори від 10.12.2020 № 1333 була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 . Тоді як державну реєстрацію земельної ділянки здійснено 30.11.2012. Ця земельна ділянка межує із землями загального користування (дорога), землями ОСОБА_13 , землями загального користування (дорога), землями ОСОБА_14 .

Своєю чергою згідно з даними технічного звіту стосовно земельної ділянки кадастровий номер: 2621281500:03:001:0040, виготовленого для ОСОБА_4 (а. с. 190-199), ця земельна ділянка, також, межує із землями загального користування (польва дорога), землями ОСОБА_13 , землями загального користування (польова дорога), землями ОСОБА_14 .

Отже, суд установив, що зареєстрована на цей час земельна ділянка за ОСОБА_2 та земельна ділянка, право ОСОБА_4 на яку посвідчено державним актом від 17.11.2011 серії ЯЛ №641013, є однією і тією ж Спірною земельною ділянкою.

Допитаний у судовому засіданні свідок кадастровий реєстратор ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомив, що працює кадастровим реєстратором з 2011 року. Підтвердив, що у 2011 році реєстрував у книзі реєстрації державних актів державний акт на Спірну земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_4 . Надалі реєстрацію даних за цим актом щодо земельної ділянки у Державному земельному кадастрі повинен був здійснити не він, а спеціальна установа, якій розробник технічної документації повинен був надати відповідну інформацію. Хоч він і підписав Державний акт, проте надалі до ДЗК не передавав для реєстрації. Чому у відповідних розділах Державного земельного кадастру немає даних стосовно ОСОБА_4 пояснити не може, але думає, що ДЗК не внесло дані, хоч повинне було це зробити.

Реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_5 здійснював він на підставі технічної документації, яку розробив ФОП ОСОБА_9 . Припускає, що ФОП ОСОБА_9 подав уже раніше розроблену (до 2016 року) технічну документацію щодо цієї земельної ділянки на прізвище « ОСОБА_8 ». Реєструючи земельну ділянку за ОСОБА_5 він сформував витяг, відповідно до якого уже була сформована земельна ділянка з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040, проте речове право на цю землю не було ні за ким зареєстроване. Перевіривши списки пайовиків шляхом телефонограми до сільської ради, кадастровий реєстратор дійшов висновку про те, що «Бода» серед осіб, які мали право на земельну частку (пай) одна і що саме ОСОБА_5 формувала Спірну земельну ділянку ще у 2011 році. Підтвердив, що дані у Державному земельному кадастрі щодо зміни назви урочища з «Бридки» на ур. «Коло Шандурихи» здійснив він. Зазначив, що внаслідок помилки, фактично, відбулась повторна реєстрація Спірної земельної ділянки. При цьому він дані щодо цієї земельної ділянки за Книгами реєстрації державних актів не перевіряв. Вважає, що допущена помилка може бути виправлена шляхом реєстрації Спірної земельної ділянки за першим власником ( ОСОБА_4 ) на підставі судового рішення. При цьому ОСОБА_2 , як спадкоємиця ОСОБА_5 , має право на отримання відповідної земельної ділянки, яке вона може реалізувати шляхом звернення з відповідним пакетом документів до органу місцевого самоврядування, що розпоряджається землями колишньої Деліївської сільської ради.

Спеціаліст ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який працює начальником відділу земельних ресурсів та просторового планування Дубовецької сільської ради, у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 як члени с/с «Нове життя» обоє мали право на отримання земельної частки (паю), про що отримали відповідні сертифікати. Також, обоє були включені у список громадян, який долучався до державного акта на право колективної власності на земельну ділянку спілки. Дослідивши наявні у справі письмові докази щодо отримання у власність Спірної земельної ділянки ОСОБА_5 , спеціаліст зазначив, ОСОБА_5 вжила усіх передбачених законодавством необхідних заходів для формування й добросовісного отримання земельної ділянки. Водночас, через помилки, які допустили розробник технічної документації та реєстратор, за ОСОБА_5 помилково, тобто, внаслідок допущеної технічної помилки, було зареєстровано Спірну земельну ділянку, яка раніше була передана ОСОБА_4 . Надалі ОСОБА_2 правомірно здійснила реєстрацію свого права власності на цю земельну ділянку як спадкоємиця після смерті ОСОБА_5 .

Спеціаліст вважає, що виправити допущену помилку можливо шляхом прийняття відповідного судового рішення. Тоді як ОСОБА_2 може звернутися з відповідним пакетом документів до Дубовецької сільської ради для вирішення питання про виділення їй земельної ділянки як спадкоємиці ОСОБА_5 , яка мала право на таку земельну ділянку.

Вважаючи, що її право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040 порушено, ОСОБА_4 звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку установленим у справі фактичним обставинам та спірним відносинам, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями статті 317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 цього Кодексу).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.

Стаття 387 ЦК України визначає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц підтверджено наступну правову позицію.

З урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

У статті 346 ЦК України визначено перелік випадків припинення права власності. Даних, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_4 на Спірну земельну ділянку, суд у цій справі не встановив.

Надаючи правову оцінку оспорюваному у справі Розпорядженню № 608 як акта індивідуальної дії, яким ОСОБА_5 передано у власність Спірну земельну ділянку, суд констатує його незаконність, оскільки право власності на цю Спірну земельну ділянку на законних підставах належало ОСОБА_4 . Відповідно, Галицька РДА не мала права розпоряджатися цією земельною ділянкою, тобто передавати її у власність іншій особі. Як наслідок, ОСОБА_4 незаконно, без відповідної правової підстави та проти її волі була позбавлена права власності на цю земельну ділянку.

Таким чином, не дивлячись на те, що ОСОБА_5 стала фактичним володільцем Спірної земельної ділянки добросовісно, проте цю земельну ділянку їй надано незаконно. Надалі відповідачка ОСОБА_2 теж добросовісно стала фактичним володільцем земельної ділянки шляхом державної реєстрації права власності на неї, проте власником залишалась ОСОБА_4 .

Оскільки на підставі належних і допустимих доказів установлено, що законним власником Спірної земельної ділянки з 2011 року є ОСОБА_4 , яка у 2016 році протиправно, проти її волі перестала бути фактичним володільцем цього нерухомого майна, то суд дійшов висновку про наявність підстав для захисту порушеного й оспорюваного відповідачами права власності позивачки.

Щодо способу захисту порушеного права.

У постанові ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 підтверджено наступну правову позицію.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Отже, у справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Райради про визнання незаконними та скасування рішень виконкому Міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами 1, 2 і 3, визнання недійсними договорів міни, укладених між цими відповідачами стосовно спірного майна, та визнання за позивачем права власності на вказане майно не призвело б до відновлення володіння територіальною громадою Бориспільського району вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним засобом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суди мали відмовити у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому Міськради, визнання недійними договорів міни, визнання права власності на спірне нерухоме майно (п. 10.12 постанови).

У постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 Велика Палата ВС зазначила, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

У пункті 67 постанови від 28.11.2018 у справі N 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене, надавши правову оцінку обраним ОСОБА_4 способам захисту порушеного права, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Розпорядження № 608, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності ОСОБА_4 на Спірну земельну ділянку.

Натомість порушене право власності ОСОБА_4 підлягає захисту шляхом задоволення вимоги про витребування Спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 .

При цьому доводи представника позивачки щодо необхідності визнання за ОСОБА_4 права власності для ефективного захисту порушеного права та уникнення перешкод для подальшої державної реєстрації відповідного права не заслуговують на увагу з огляду на практику ВС і наступні приписи чинного законодавства України.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з приписами діючої редакції пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином, висновки ВС щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є обов`язковими для державних реєстраторів. При цьому, на переконання суду, змінена редакція вказаної правової норми лише розширює поняття «рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно» і, також, повинна застосовуватись державними реєстраторами згідно з висновками щодо застосування цієї норми права, викладеними у постановах Верховного Суду.

Стосовно доводів представника відповідачки про необхідність дотримання принципу «належного урядування» і неможливості задоволення позову шляхом витребування Спірної земельної ділянки у відповідачки, оскільки це порушить право власності ОСОБА_2 , яке вона набула добросовісно, суд виходить з наступного.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Розглядаючи спір у цій справі, суд, безумовно, враховує те, що спершу ОСОБА_5 , якій належало законне право на земельну частку (пай) як члену с/с «Нове життя», добросовісно оформила й зареєструвала право власності на Спірну земельну ділянку. Суд ураховує й те, що лише через недобросовісне виконання своїх обов`язків ФОП ОСОБА_9 та кадастровим реєстратором ОСОБА_10 було прийняте незаконне Розпорядження № 608, на підставі якого ОСОБА_5 стала фактичним володільцем Спірної земельної ділянки, про що здійснено відповідну державну реєстрацію. Надалі відповідачка ОСОБА_2 теж добросовісно стала фактичним володільцем Спірної земельної ділянки як спадкоємиця ОСОБА_5 .

Проте, суд звертає увагу сторони відповідачки на те, що у цьому спорі належить вирішити не лише питання виправлення допущеної державним органом (кадастровим реєстратором, Галицькою РДА) помилки, а й питання відновлення порушеного права власності іншої фізичної особи - позивачки.

Таким чином, на переконання суду, витребування Спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 буде здійснено відповідно до закону і з легітимною метою. При цьому порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції допущено не буде, оскільки таке втручання у право власності відповідачки буде пропорційним і співмірним, необхідним у демократичному суспільстві.

При цьому з метою максимального дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства і позивачки ОСОБА_4 , зокрема, й інтересами відповідачки ОСОБА_2 як особи, яка зазнає відповідного втручання у її права добросовісного набувача прав на Спірну земельну ділянку і понесе індивідуальний та доволі значний тягар, суд вважає за необхідне констатувати наступне.

ОСОБА_2 як спадкоємиця прав ОСОБА_5 має право на земельну частку (пай) на підставі сертифіката серії ІФ №0107606 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності с/с «Нове життя» розміром 68,26 в умовних кадастрових гектарах в селі Делієве. Також, ОСОБА_2 може реалізувати указане своє право шляхом звернення до чинного розпорядника відповідних земель - Дубовецької сільської ради з відповідним пакетом документів для подальшого формування в натурі (на місцевості) і виділення їй земельної ділянки й державної реєстрації права власності на неї.

Своєю чергою Дубовецька сільська рада зобов`язана розглянути таке звернення ОСОБА_2 у визначений чинним законодавством спосіб та прийняти законне і обґрунтоване рішення щодо виділення ОСОБА_2 земельної ділянки. На переконання суду, з боку суб`єкта владних повноважень це буде обґрунтована компенсація ОСОБА_2 у зв`язку з позбавленням її права на Спірну земельну ділянку.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 , зокрема в частині витребування Спірної земельної ділянки від ОСОБА_2 на користь позивачки. Інші позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не є ефективним та належним способом захисту порушеного права.

На переконання суду, саме таке рішення відповідатиме приписам статті 263 ЦПК України, буде законним і обґрунтованим, відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі приписів статей 259, 268 ЦПК України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення. Складання повного тексту рішення суду було відкладено на строк не більш як десять днів.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 263, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвеллі Україна», про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та витребування майна задовольнити частково.

Витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,7099 га, яка знаходиться за адресою: с. Делієве, урочище «Коло Шандурихи», Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, з кадастровим номером 2621281500:03:001:0040, та цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Відмовити у задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Івано-Франківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвеллі Україна», про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 серпня 2023 року.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Івано-Франківська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, місцезнаходження за адресою: вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 044000350;

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвеллі Україна», місцезнаходження за адресою: вул. Лісова, 1, с. Копанки, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 32464900.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ