Рішення

від 07.08.2023 по справі 219/5232/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Номер провадження 2/229/1398/2023

Справа № 219/5232/21

07 серпня 2023 року Дружківський міський суд Донецької області в складі:

судді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Терещенко С.В.,

представника відповідача Разборського І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дружківка Донецької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Часовоярської міської ради Донецької області, КП «Виробниче ремонтно житлове підприємство м. Часів Яра» про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу з дня звільнення та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

представник позивача адвокат Руднєва І.С., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, згідно якого просила визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови Часовоярської міської ради № 92рк від 19.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яр, визнати незаконним та скасувати наказ/розпорядження № 50к від 19.04.2021 року директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра про припинення трудового договору за ст.36 п.2 КЗпП України, поновити ОСОБА_1 на роботі на вказаній посаді, стягнути солідарно з відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення 19.04.2021 року по дату прийняття рішення судом без утримання податків і платежів, стягнути солідарно з відповідачів на ОСОБА_1 користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування заяви представник позивача зазначила, що 22.01.2014 року Часовоярська міська рада уклала з ОСОБА_1 контракт як з керівником Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра на термін з 23.01.2014 до 23.01.2015. Додатковою угодою від 07.11.2014 термін дії контракту було продовжено до 23.01.2017 року, після якої було укладено ще одну Додаткову угоду від 01.12.2016, згідно якої вдруге було подовжено дію контракту до 23.01.2019 року. Позивач є матір`ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.06.2018 року ОСОБА_1 було подано заяву до міського голови Часовоярської міської ради (на той момент обов`язки голови Часовоярської міської ради виконував ОСОБА_4 ) щодо надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 31.07.2018 по 18.04.2021. Згідно наказу від 30.07.2018 № 52-к позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.07.2018 року по 18.04.2021 рік. 25.10.2020 року на чергових місцевих виборах у місті Часів Яр було обрано нового міського голову ОСОБА_5 . У період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підприємстві змінилося три керівники, з якими укладалися строкові контракти. Останній та діючий керівник, з яким укладено контракт з 04.01.2021 року по 18.04.2021 рік, є ОСОБА_6 . Міський голова ОСОБА_5 на керуючі посади стратегічних підприємств міста Часів Яр, що підзвітні та підконтрольні міській раді, призначає виключно своїх родичів. Так, директор ВРЖП м. Часів Яра Адоєвцева Т.Б. є хрещеною матір`ю міського голови Верзілова Д.О., а заступник директора ВРЖП м. Часів Яра - батько міського голови ОСОБА_7 . За період роботи позивача на посаді директора ВРЖП м. Часів Яра навмисно не створювали посади заступника керівника через брак коштів на підприємстві та необхідність своєчасної оплати праці рядовим працівникам. Наразі на підприємстві існує велика прострочена заборгованість із заробітної плати і не проводиться своєчасна виплата зарплати працівникам підприємства. 19.04.2021 року ОСОБА_1 згідно чинного трудового законодавства вийшла на роботу. Але приступити до виконання своїх безпосередніх службових обов`язків їй не вдалося через протиправні дії керівника ВРЖП м. Часів Яра Адоєвцевої Т.Б., що виконувала обов`язки директора по 18.04.2021 року включно, та через неправомірні дії міського голови міста Часів Яра Верзілова Д.О. Директор ВРЖП м. Часів Яра Адоєвцева Т.Б., яка 18.04.2021 повинна бути звільненою у зв`язку із закінченням строкового контракту, та ОСОБА_8 , спеціаліст зі зв`язків з громадськістю підприємства (посада, яка також необґрунтовано була створена навмисно для працевлаштування свого оточення міського голови в той час, коли було скорочено 5 двірників), перебували у приміщенні та фізично чинили перешкоди позивачу, не пропускали до її робочого місця. Голова ОСОБА_5 18.04.2021 року умисно не звільнив ОСОБА_6 з займаної посади, не забезпечив та не створив позивачу належних умов для праці та виконання своїх посадових обов`язків, про що ОСОБА_1 19.04.2021 року написала заву у поліцію. 19.04.2021 року о 09.00 годині міський голова ОСОБА_5 викликав ОСОБА_1 до міської ради та повідомив, що її контракт з Часовоярською міською радою скінчився та вона звільнена 19.04.2021 року з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра. Розпорядження про звільнення 19.04.2021 року позивачу не було вручене. ОСОБА_1 вважає, що її звільнення відбулося на незаконних підставах та порушено її конституційне право на працю, тому що дію основного контракту двічі продовжували додатковими угодами, у зв`язку з чим у відповідності до діючих норм КЗпП України, укладений між нею та Часовояською міською радою контракт від 22.01.2014 р. перетворився у безстроковий контракт, тому на момент її незаконного звільнення зазначений контракт діяв, підстави для її звільнення в законному порядку 19.04.2021 року були відсутні. Крім того, до 19.04.2021 року голова Часовоярської міської ради або інші посадові особи Часівоярської міської ради не направили їй жодного листа-попередження про намір розірвати з нею трудові відносини на підставі Контракту від 22.01.2014 року у зв`язку із закінченням строку його дії до закінчення такого строку. Також міський голова Часовоярської міської ради не направляв ОСОБА_1 пропозиції для зайняття інших аналогічних посад на цьому або інших комунальних підприємствах міста Часів Яр, ігноруючи наявність у неї на утриманні двох неповнолітніх дітей 2018 та 2020 року народження та ігноруючи норми діючого КЗпП України. 19.04.2021 року після бесіди з міським головою позивач повернулася в адміністративну будівлю ВРЖП м. Часів Яра за адресом: АДРЕСА_1 , де перебувала до закінчення робочого дня, до 16 год. 11 хв. Позивачу 19.04.2021 року в день її звільнення не було проведено повний розрахунок при звільненні, в тому числі, компенсації за невикористані дні основних та додаткових соціальних відпусток. 26.04.2021 року позивач звернулась з письмовою вимогою до міського голови м. Часів Яра Верзілова Д.О. з вимогою щодо надання завіреної копії розпорядження міського голови Верзілова Д.О. від 19.04.2021 року № 92 рк «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ВРЖП м. Часів Яра», який не був вручений позивачу після його прийняття. 26.04.2021 року позивач звернулась з письмовою вимогою до ВРЖП м. Часів Яра про надання копії наказу № 50-к від 19.04.2021 року, яким її було звільнено після розпорядження міського голови, який не був вручений позивачці після його прийняття. 15.04.2021 року 16:09:00 Часовоярська міська рада надіслала Укрпоштою ОСОБА_1 повідомлення міського голови ОСОБА_9 від 15.04.2021 року за № 02-41/1113 за трекінг кодом: 8455101011301. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 06.05.2021 року 10:36:03. У зазначеному повідомленні зазначалось: «цим повідомляю, що з Вами, як з директором ВРЖП м. Часів Яра та Часівоярською міською радою був укладений контракт від 22.01.2014 року, термін дії якого, з урахуванням додаткової угоди від 01.12.2016 року, сплинув 23.01.2019 року. Відповідно до п.29 цей Контракт не був продовжений або укладений на новий чи інший термін. Підпунктом а) пункту 25 Контракту передбачено, що цей контракт припиняється після закінчення терміну дії контракту. Згідно Вашої заяви від 25.06.2018 року Вам була надана соціальна відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.07.2018року по 18.04.2021 рік. Відповідно до ч.3 cт.184 КЗпП України у випадку звільнення після закінчення строкового трудового договору вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч.6 cт.179), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю - здійснюється обов`язкове їх працевлаштування. Разом з тим, вказана норма не передбачає обов`язкове працевлаштування вказаних категорій жінок саме на тій посаді на якій вони працювали впродовж терміну дії строкового договору. Отже, враховуючи ту обставину у Вас впродовж терміну дії соціальної відпустки народилась ще одна дитина, якій на теперішній час не виповнилось три роки, Вам необхідно з`явитись в зручний для Вас час з 08.00 години до 15.00 години 16.04.2021 року до загального відділу Часовоярської міської ради для оформлення соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У разі не бажання продовжувати термін дії соціальної відпустки, вам буде запропонована наявна на ВРЖП міста Часів Яр робота станом на 19.04.2021 рік, на яку ви можете бути працевлаштовані у разі надання письмової згоди». Повідомлення міського голови Д.Верзілова від 15.04.2021 року за № 02-41/1113 позивач отримала вже після її фактичного звільнення 19.04.2021 року, а саме 06.05.2021 року. До 19.04.2021 року відповідач жодного разу не надсилав позивачу повідомлення про припинення дії контракту після закінчення терміну дії контракту, не надавав у письмовій формі будь - які пропозиції з працевлаштування після закінчення строкового контракту, як матері двох дітей віком до 3-х років, на період працевлаштування не зберіг середню заробітну плату, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору у відповідності до положень ст. 184 КЗпП України. 21.04.2021 року 15:28:00 Виробниче ремонтно-житлове підприємство міста Часів Яр надіслало Укрпоштою ОСОБА_1 наказ/розпорядження/ № 50-к від 19.04.2021 року про припинення трудового договору за ст.36 п.2 КЗпП України за трекінг кодом: 8455300475341. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 23.04.2021 року. 19.04.2021 року 14:57:00 Часовоярська міська рада надіслала Укрпоштою ОСОБА_1 розпорядження міського голови № 92 рк від 19.04.2021 року «Про звільнення ОСОБА_10 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» за трекінг кодом: 8451018185211. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 29.04.2021 року 09:22:00. Після 29.04.2021 року у позивача з`явилася можливість ознайомитись із розпорядження міського голови № 92 рк від 19.04.2021 року про її звільнення. Наказ/розпорядження/ № 50-к від 19.04.2021 року Виробничо ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра про припинення трудового договору за ст.36 п.2 КЗпП України був прийнятий після розпорядження міського голови № 92 рк від 19.04.2021 року, але отриманий позивачкою раніше, ніж розпорядження міського голови. Зазначає, що отримавши розпорядження про своє звільнення 29.04.2021 року, а наказ/розпорядження про своє звільнення 23.04.2021 року, позивач має право звернутись до суду із позовом про їх оскарження до 29.05.2021 року включно. Вважає, що її звільнення було здійснено з порушенням вимог трудового законодавства, посилаючись на те, що строкові трудові договори, переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП, вважаються такими, що укладені на невизначений строк (ч.2 ст.39-1 КЗпП). Строковий трудовий договір вважається переукладеним з дати прийняття працівника на роботу, що вказана у відповідному наказі, виданому на підставі укладеного наступного строкового трудового договору. При цьому проміжок часу між датою звільнення працівника за попереднім строковим договором і датою прийняття на роботу за новим строковим трудовим договором не має суттєвого значення. Крім того, просила стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також зазначила, що неправомірними діями відповідача, що полягають у незаконному звільненні та відсутності повного своєчасного розрахунку по заробітній платі при звільненні, позивачу завдано значної моральної (немайнової) шкоди. Моральна немайнова шкода, заподіяна позивачеві неправомірними діями відповідача, виражається в душевних стражданнях і фізичному болі, які вона відчуває до теперішнього часу. Фізичний біль виражається в тому, що позивач постійно, аж до теперішнього часу, відчуває нервову напругу, її мучить головний біль, порушено сон. Душевні страждання полягають в тому, що починаючи з 19 квітня 2021 року позивач постійно переживає про те, де їй знайти кошти для життя своє родини. Невиплатою своєчасно законно заробленої заробітної плати відповідачі внесли істотні коригування до особистого бюджету позивача. Іншого джерела доходу, окрім заробітної плати вона не має. В результаті незаконного звільнення та незаконну затримку розрахунку при звільненні позивач втратила єдине джерело свого фінансування. Позивач вимушена відмовляти собі та дітям в придбанні необхідних продуктів харчування, засобів особистої гігієни, одягу, проїзду в громадському транспортні, літньому відпочинку, позивач не може сплатити за відвідування дитиною дитячого садочку, тощо. При звільненні відповідачі не виплатили своєчасно заборгованість із заробітної плати. Відповідачі допустили грубе порушення трудових прав позивача, матері двох малолітніх дітей, не запропонувавши в установленому законом порядку своєчасно інше місце роботи. Позивач через неправомірні дії відповідачів відчуває значні моральні страждання, душевні переживання внаслідок порушення з боку відповідача конституційного права позивача на отримання заробітної плати, права на труд, втратою у зв`язку із цим престижу та ділової репутації серед співпрацівників, знайомих, друзів та родичів, неможливість організувати звичайний спосіб життя. Позивач була вимушена звертатись за медичною допомогою до лікаря невропатолога та психіатра, пройти курс лікування з прийомом медикаментів з метою поновлення свого психо-емоційного стану здоров`я. Позивачу довелось докладати додаткові зусилля для організація свого життя та життя своїх дітей після її незаконного звільнення. Моральну шкоду, що спричинив відповідач своїми неправомірними діями, позивач оцінює у розмірі 50 000 гривень. Вказані обставини змусили позивача звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2021 року відкрито загальне позовне провадження по справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача Часовоярської міської ради Донецької області про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 грудня 2021 року закрито підготовче провадження по справі, призначено судове засідання по розгляду справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Руднєва І.С. в судове засідання не з`явилися, про дату, час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника позивача до суду надійшла заява, в якій вона просила справу розглянути на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Часовоярської міської ради Донецької області - Разборський І.А. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

02 серпня 2021 року від представника відповідача Часовоярської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, згідно якої він вказав, що не погоджується з доводами позивача, вважає, що КП «Виробниче ремонтно-житлове підприємство м. Часів Яра» не має права вирішувати питання щодо прийняття або звільнення з посад керівника, оскільки воно підзвітне міській раді, керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади згідно розпорядження голови Часовоярської міської ради. Наказ директора Комунального підприємства «Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» № 50-к від 19.04.2021 р. Т.Б. Адоєвцевої «Про припинення трудового договору» є лише констатацією факту припинення трудового договору, який був укладений позивачем з Часовоярською міською радою, розпорядженням яким вона і була звільнена, тому Виробниче ремонтно-житлове підприємство міста Часів Яра не є належним відповідачем в справі. Крім того, зазначив, що позивач знала про укладення з нею саме строкового трудового договору і погодилася з його умовами. Враховуючи той факт, що термін дії контракту з позивачкою сплинув 23.01.2019 року під час знаходження її в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (до 18.04.2021 р.) - цей факт не дозволяв звільнити позивачку за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строкового договору через заборону звільнення під час перебування в відпустці чи на лікарняному (ч.3 ст.40 КЗпП України). За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту, який неодноразово переукладався (останній раз на термін до 23 січня 2019 року), угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, в особі міського голови, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачкою на підставі п.2 частини першої статті 36 КЗпП України. Тобто, розпорядження міського голови від 19.04.2021 р № 92 рк «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» та наказ директора Комунального підприємства «Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» №50-к від 19.04.2021р ОСОБА_6 «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 за п.2 ст.36 КЗпП України з додержанням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України - першим робочим днем 19.04.2021 р. у частині підстав для звільнення- є правомірним та обґрунтованим. Вважає, що не заслуговує на увагу твердження позивачки про те, що в день звільнення 19.04.2021 року їй не було надано розпорядження міського голови та наказ директора Комунального підприємства «Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» № 50-к від 19.04.2021р «Про припинення трудового договору», оскільки, по-перше, як вона сама вказує в своїй позовній заяві, вона була присутня 19.04.2021 р. на роботі і їй повідомили про звільнення, а також актом від 19.04.2021 року, складеному в присутності ОСОБА_1 та посадових осіб Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б., та актом від 19.04.2021 р., складеному посадовими особами ВРЖП, а також повідомленням від 19.04.2021 р., підписаним директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б., направленим 21.04.2021 р. засобами поштового зв`язку з описом вкладення на адресу ОСОБА_1 , в якому їй було надіслано наказ ВРЖП про звільнення, розрахунок відпускних та розрахунковий лист за квітень 2021 р. Також не заслуговує на увагу твердження позивача про те, що до дати звільнення 19.04.2021 р. відповідач жодного разу не надсилав повідомлення про припинення дії контракту та не надавав будь яких пропозицій щодо працевлаштування після закінчення строкового контракту як матері двох дітей віком до трьох років, адже відповідно до акту від 15.04.2021р., складеного посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. в присутності ОСОБА_1 , де вказано, що 15.04.2021 р о 13-40 год. в кабінеті міського голови їй в присутності вказаних в акті осіб, у зв`язку з припиненням дії контракту 23.01.2019 р. було запропоновано прибути до загального відділу Часовоярської міської ради в зручний для неї час до 15-00 год. 16.04.2021 р. з трудовою книжкою, яка знаходиться згідно її заяви від 03.06.2019 р. у неї для оформлення продовження дії соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або у разі не бажання продовжувати термін дії відпустки, були запропоновані вакансії старшого майстра (1 од.), юрисконсульта (1 од.), слюсаря (1 од), від яких ОСОБА_1 відмовилася. Цей факт також підтверджується повідомленням директора ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. від 15.04.2021 р., яке було направлене рекомендованим листом 15.04.2021р. з описом поштового вкладення на адресу ОСОБА_1 , в якому був також направлений перелік вакантних посад ВРЖП. ОСОБА_1 не надавала ані ВРЖП, ані міській раді документи (копія свідоцтва про народження дитини), підтверджуючі народження другої дитини. Тобто на дату її звільнення 19.04.2021 року ВРЖП і Часовоярською міською радою було запропоновано ОСОБА_1 прибути з документами до міської ради для продовження дії соціальної відпустки, але вона не скористалася цією можливістю і не надала необхідних документів на підтвердження народження другої дитини, тому у ВРЖП і міської ради по суті не було законних підстав для вжиття заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст. 184 КЗпП України. Крім того, як вказує позивач в позовній заяві вона була присутня на роботі 19.04.2021 року та міський голова ОСОБА_5 повідомив їй, що вона звільнена 19.04.2021 р., у зв`язку з чим вона зверталася до поліції. Також факт повідомлення про звільнення позивачки 19.04.2021 р. та вручення їй копії розпорядження міського голови від 19.04.2021 № 92рк підтверджується актом, складеним 19.04.2021 р. посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. в присутності ОСОБА_1 . Факт відсутності у відповідачів трудової книжки позивачки на дату її звільнення 19.04.2021 р., а відтак і не можливість надати трудову книжку в належно оформленому вигляді (з записом про дату звільнення) підтверджується заявою позивачки від 03.06.2019 р. про видачу трудової книжки, актом від 15.04.2021 р., складеним посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. в присутності ОСОБА_1 . Позивач звернулася до суду через адвоката 24.05.2021 року, а коли ця заява була зареєстрована відповідачам не відомо, тому навіть якщо вона дійсно була зареєстрована 24.05.2021 р., то позивач пропустила місячний термін звернення до суду на 5 днів, але не звернулася до суду з клопотанням про його поновлення. Тобто, ці обставини дають підстави стверджувати, що позивач була обізнана про своє звільнення саме 19.04.2021 р. та приховує факт належного її ознайомлення з наказом (розпорядженням) про її звільнення і через своє зловживання процесуальним правом звернення до суду у визначений законом строк, намагається перекласти свою відповідальність за це на відповідачів. З урахуванням вищенаведеного, та приймаючи до уваги, що наказ/розпорядження про звільнення позивачки є правомірним та обґрунтованим, тому законних підстав щодо його скасування і поновлення позивач на роботі немає. Також вважає, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення.

Представник відповідача - Виробничого ремонтно житлового підприємства м. Часів Яра в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву, згідно якої просив справу розглядати без участі їх представника, в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

08 липня 2021 року представником відповідача директором Виробничого ремонтножитлового підприємства м. Часів Яра Адоєвцевою Т.Б. надано відзив на позовну заяву, згідно якого вказала, що вона не погоджується з її доводами та вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог діючого трудового законодавства з огляду на наступне. В позовній заяві зазначено відповідачем Виробниче ремонтно-житлове підприємство міста Часів Яра, до якого позивачкою зазначено і частина позовних вимог. Згідно п.1.1 розділу 1 статуту Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра, затвердженого рішенням 80 сесії 6 скликання Часовоярської міської ради від 27.10.201 року № 6/80-717, Виробниче ремонтно-житлове підприємство міста Часів Яра засноване територіальною громадою міста Часів Яра в особі Часовоярської міської ради, згідно з Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом про житлово-комунальні послуги, законом України про місцеве самоврядування в Україні, іншими діючими законодавчими актами України та діє на підставі Статуту. Згідно п.4.1 Розділу 4 Статуту управління підприємством здійснюється відповідно до Статуту підприємства на основі поєднання прав засновника щодо розпорядження майном, перераним на баланс підприємству, і принципів самоврядування трудового колективу. Управління підприємством здійснює директор, який діє на підставі контракту та Статуту. Питання повноважень, умов діяльності та матеріального забезпечення директора визначаються у контракті, що укладається між Засновником та директором. Директор призначається на посаду та звільняється з посади розпорядженням міського голови. Наказ директора Комунального підприємства «Виробничого ремонтно- житлового підприємства міста Часів Яра» №50-к від 19.04.2021р ОСОБА_6 «Про припинення трудового договору» є лише констатацією факту припинення трудового договору, який був укладений позивачем з Часовоярською міською радою, розпорядженням якої вона і була звільнена, тому Виробниче ремонтно- житлове підприємство міста Часів Яра не є належним відповідачем в справі. Крім того, як вказано позивачкою в позовній заяві між нею та Часовоярською міською радою в особі міського голови 22.01.2014 року був укладений строковий трудовий договір, строк дії якого продовжувався та сплинув 23.01.2019 року. Пропозицій щодо продовження терміну трудового договору від сторін не надходило. Отже позивачка знала про укладення з нею саме строкового трудового договору і погодилася з його умовами. Враховуючи той факт, що термін дії контракту з позивачкою сплинув 23.01.2019 року під час знаходження її в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (до 18.04.2021р) - цей факт не дозволяв звільнити позивачку за п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строкового договору через заборону звільнення під час перебування в відпустці чи на лікарняному (ч.3 ст.40 КЗпП України). Щодо доводів позивача про те що, оскільки контракт неодноразово продовжувався, тому вважається таким що укладений на невизначений термін, зазначила, що укладений з позивачкою 22 січня 2014 року строковий трудовий контракт, який у подальшому продовжувався на підставі укладених між сторонами додаткових угод, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме статей 21-24 КЗпП України. Таким чином, підписання позивачкою 22 січня 2014 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на добровільне волевиявлення позивачки працювати на умовах і у період, що визначені у контракті. Отже, за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту, який неодноразово переукладався (останній раз на термін до 23 січня 2019 року), угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачкою на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Вказує, що не заслуговує на увагу твердження позивачки про те, що в день звільнення 19.04.2021 року їй не було надано розпорядження міського голови та наказ директора Комунального підприємства «Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» № 50-к від 19.04.2021р «Про припинення трудового договору», оскільки по перше, як вона сама вказує в своїй позовній заяві, що вона була присутня 19.04.2021р на роботі і їй повідомили про звільнення, а також актом від 19.04.2021 року, складеному в присутності ОСОБА_1 та посадових осіб Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б., та актом від 19.04.2021р., складеному посадовими особами ВРЖП, а також повідомленням від 19.04.2021р., підписаним директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б., направленим 21.04.2021р. засобами поштового зв`язку з описом вкладення на адресу ОСОБА_1 , в якому їй було надіслано наказ ВРЖП про звільнення, розрахунок відпускних та розрахунковий лист за квітень 2021р. Також не заслуговує на увагу твердження позивачки про те, що до дати звільнення 19.04.2021р відповідач жодного разу не надсилав повідомлення про припинення дії контракту та не надавав будь-яких пропозицій щодо працевлаштування після закінчення строкового контракту, як матері двох дітей віком до трьох років, адже відповідно до акту від 15.04.2021р., складеного посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. в присутності ОСОБА_1 де вказано, що 15.04.2021 р о 13-40 год в кабінеті міського голови, їй, в присутності вказаних в акті осіб, у зв`язку з припиненням дії контракту 23.01.2019р. Гордієнко було запропоновано прибути до загального відділу Часовоярської міської ради в зручний для неї час до 15-00 год. 16.04.2021р. з трудовою книжкою, яка знаходиться згідно її заяви від 03.06.2019р. у неї для оформлення продовження дії соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, або у разі не бажання продовжувати термін дії відпустки, були запропоновані вакансії старшого майстра (1 од.), юрисконсульта (1 од.), слюсаря (1 од), від яких ОСОБА_1 відмовилася. Цей факт також підтверджується повідомленням від 15.04.2021р, яке було направлене рекомендованим листом 15.04.2021р. з описом поштового вкладення на адресу ОСОБА_1 , в якому був також направлений перелік вакантних посад ВРЖП. Окремо звернули увагу суду, що ОСОБА_1 не надавала ані ВРЖП, ані міській раді документи (копія свідоцтва про народження дитини), підтверджуючі народження другої дитини. Тобто на дату її звільнення - 19.04.2021 року ВРЖП і Часовоярською міською радою було запропоновано ОСОБА_1 прибути з документами до міської ради для продовження дії соціальної відпустки, але вона не скористалася цією можливістю і не надала необхідних документів на підтвердження народження другої дитини, тому у ВРЖП і міської ради по суті не було законних підстав для вжиття заходів щодо працевлаштування ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст. 184 КЗпП України. Крім того зазначила, що як вказує позивачка в позовній заяві, вона була присутня на роботі 19.04.2021 року та міський голова ОСОБА_5 повідомив їй, що вона звільнена 19.04.2021р., у зв`язку з чим вона зверталася до поліції. Також факт повідомлення про звільнення позивачки 19.04.2021р та вручення їй копії розпорядження міського голови від 19.04.2021р. № 92рк підтверджується актом, складеним 19.04.2021р. посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП АдоєвцевоюТ.Б. в присутності ОСОБА_1 . Факт відсутності у відповідачів трудової книжки позивачки на дату її звільнення 19.04.2021 р., а відтак і неможливість надати трудову книжку в належно оформленому вигляді (з записом про дату звільнення) підтверджується заявою позивачки від 03.06.2019р. про видачу трудової книжки, актом від 15.04.2021р., складеним посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б. в присутності ОСОБА_1 , де вказано, що 15.04.2021 р. о 13-40 год. в кабінеті міського голови їй в присутності вказаних в акті осіб, у зв`язку з припиненням дії контракту 23.01.2019 р. було запропоновано прибути до загального відділу Часовоярської міської ради в зручний для неї час до 15-00 год. 16.04.2021р. з трудовою книжкою, яка знаходиться, згідно її заяви від 03.06.2019р., у неї для оформлення продовження дії соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також повідомленням від 19.04.2021р., підписаним міським головою і надісланим рекомендованим листом з описом вкладення на адресу позивачки з вимогою надати трудову книжку для належного оформлення. Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачка звернулася до суду через адвоката 24.05.2021 року, а коли ця заява була зареєстрована відповідачам не відомо, тому, навіть якщо вона дійсно була зареєстрована 24.05.2021р., то позивачка пропустила місячний термін звернення до суду на 5 днів, але не звернулася до суду з клопотанням про його поновлення. Тобто ці обставини дають підстави стверджувати, що позивачка була обізнана про своє звільнення саме 19.04.2021р. та приховує факт належного її ознайомлення з наказом (розпорядженням) про її звільнення, і через своє зловживання процесуальним правом звернення до суду у визначений законом строк, намагається перекласти свою відповідальність за це на відповідачів. З урахуванням наведеного, та приймаючи до уваги, що наказ/розпорядження про звільнення позивачки є правомірним та обґрунтованим, вважає, що законних підстав щодо його скасування і поновлення позивачки на роботі немає.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 22.01.2014 року між Часовоярською міською радою в особі міського голови Опанасенко О.М. та керівником підприємства, що є у комунальній власності, - ОСОБА_1 був укладений строковий Контракт, термін дії якого зазначено з 23.01.2014 року до 23.01.2015 року. ОСОБА_1 призначена на посаду директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра на термін з 23.01.2014 по 23.01.2015, запис про що внесений до трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29.11.2006 року (т.1 а.с.16-23, 48-51).

В п.24 вказаного Контракту зазначено, що внесення змін та доповнень до Контракту здійснюється шляхом підписання додаткових угод.

Згідно п.25 Контракту він може бути припинений після закінчення терміну дії Контракту; за згодою сторін; до закінчення терміну дії Контракту у випадках, передбачених пунктами 26 та 27 цього Контракту; з інших підстав, передбачених законодавством та цим Контрактом. Відповідно до п.29 Контракту за два місяці до закінчення дії Контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший строк.

Розпорядженням міського голови м. Часів Яр № 5 рк від 22.01.2014 року та Наказом № 4-к від 23.01.2014 року ОСОБА_1 23.01.2014 року призначено на посаду директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра на контрактній основі (т.1 а.с.26, 27).

07.11.2014 року між Часовоярською міською радою та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода до Контракту б/н від 22.01.2014 року, згідно якої відповідно до п.29 Контракту сторони прийшли до угоди про продовження терміну дії Контракту б/н від 22.01.2014 року до 23.01.2017 року (т.1 а.с.24).

01.12.2016 року між Часовоярською міською радою та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода до Контракту з керівником підприємства, що є у комунальній власності без б/н від 22.01.2014 року, згідно якої відповідно до п.29 Контракту сторони прийшли згоди про продовження терміну дії Контракту б/н від 22.01.2014 року до 23.01.2019 року (т.1 а.с.25).

Наказом № 52-к від 30.07.2018 року ОСОБА_1 , на підставі її заяви від 25.06.2018 року, надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.07.2018 року по 18.04.2021 року (т.1 а.с.28,29).

Розпорядженням міського голови м. Часів Яр № 41 рк від 30.07.2018 року ОСОБА_11 призначено на посаду директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яр на період відсутності основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31 липня 2018 року по 18 квітня 2021 року на контрактній основі (т.1 а.с.30).

03.06.2019 року ОСОБА_1 надано заяву до ВРЖП м.Часів Яр про видачу трудової книжки на руки у зв`язку із наявною необхідністю (т.1 а.с.120).

15.04.2021 року ОСОБА_1 від Часовоярської міської ради було спрямоване повідомлення № 02-41/1113, згідно якого зазначено, що з нею, як з директором Виробничого ремонтно-житлового-підприємства міста Часів Яра та Часовоярською міською радою, був укладений контракт від 22.01.2014 р., термін дії якого, з урахуванням додаткової угоди від 01.12.2016 р., сплинув 23.01.2019 року. Відповідно до п.29 цей Контракт не був продовжений, або укладений на новий чи інший термін. Підпунктом а) пункту 25 Контракту передбачено, що цей контракт припиняється після закінчення терміну дії контракту. Згідно заяви ОСОБА_1 від 25.06.2018 р. їй була надана соціальна відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 31.07.2018 року по 18.04.2021 року. Приймаючи до уваги ту обставину, що у ОСОБА_1 впродовж терміну дії соціальної відпустки народилася ще одна дитина, якій на теперішній час не виповнилося три роки, їй запропоновано з`явитися в зручний для неї час з 08-00 год. до 15-00 год. 16.04.2021 року до загального відділу Часовоярської міської ради для оформлення соціальної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Вказано, що у разі не бажання продовжувати термін дії соціальної відпустки, їй буде запропонована наявна на Виробничому ремонтно-житловому підприємстві міста Часів Яра робота станом на 19.04.2021 р., на яку вона може бути працевлаштована у разі надання письмової згоди (т.1 а.с.32).

Згідно довідки ВРЖП м. Часів Яр від 15.04.2021 року на даному підприємстві станом на 15.04.2021 року наявні вакантні посади: старший майстер 1 од., юрисконсульт (на час лікарняного по вагітності і пологам) 1 од., слюсар-сантехник 2 од. (т.1 а.с.33).

15.04.2021 року було складено Акт, в якому зафіксована відмова ОСОБА_1 від отримання письмового повідомлення від 15.04.2021 року та відмова від працевлаштування на запропоновані вакансії (т.1 а.с.123).

19.04.2021 року було складено Акт про відмову ОСОБА_1 від запропонованих вакансій (т.1 а.с.125).

Розпорядженням міського голови м. Часів Яр № 92 рк від 19.04.2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яр з 19.04.2021 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту згідно п.2 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою в працевлаштуванні (т.1 а.с.42).

Наказом/розпорядженням № 50к від 19.04.2021 року з директором Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яр ОСОБА_1 було припинено трудовий договір за ст.36 п.2 КЗпП України (т.1 л.д.110).

19.04.2021 року директором ВРЖП м. Часів Яра Адоєвцевою Т.Б. спрямовано ОСОБА_1 повідомлення, згідно якого зазначено, що у зв`язку з тим, що розпорядженням міського голови Верзілова Д.О. від 19.04.2021р № 92 рк «Про звільнення ОСОБА_10 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» ОСОБА_1 була звільнена з посади директора ВРЖП м. Часів Яр за п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням терміну дії контракту та відмовою від працевлаштування, про що їй було повідомлено 19.04.2021р, та у зв`язку з її відмовою надати реквізити рахунку в банківській установі для переказу заробітної плати, нарахованої їй по день звільнення, просить в найкоротші терміни з`явитися до Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яр для отримання розрахункових, або у разі неможливості - надіслати реквізити банківського рахунку для переказу коштів. ОСОБА_1 запропоновано надати трудову книжку для належного оформлення, оскільки відповідно до розписки від 03.06.2019 вона знаходиться у неї (т.1 а.с.39).

19.04.2021 року було складено Акт про відмову ОСОБА_1 ставити підпис в листі погодження про ознайомлення з розпорядженням міського голови Верзілова Д.О. від 19.04.2021 р. № 92 рк «Про звільнення ОСОБА_10 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра». Зазначено, що оскільки у відділі кадрів Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра відсутня трудова книжка ОСОБА_1 через те, що вона знаходиться в неї на руках за особистою розпискою від 03.06.2019 р і до теперішнього часу не повернута, ОСОБА_1 запропоновано в термін до 16-00 год. 19.04.2021 року надати її до загального відділу міської ради для належного оформлення (т.1 а.с.126).

11.05.2021 року міським головою Часовоярської міської ради Верзіловим Д. було спрямовано лист ОСОБА_1 , згідно якого повідомлено, що укладений з нею 22 січня 2014 року строковий трудовий контракт, який у подальшому продовжувався на підставі щорічно укладених між сторонами додаткових угод (останній раз додатковою угодою від 01 грудня 2016р на строк до 23 січня 2019 р), був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме - статей 21-24 КЗпП України. Таким чином, підписання ОСОБА_1 22 січня 2014 року контракту з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на її добровільне волевиявлення працювати на умовах і у період, що визначений у контракті. За відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк та у зв`язку з припиненням строку його дії, з нею правомірно було припинено трудові правовідносини на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, та датою її звільнення визнано перший робочий день після виходу з відпустки (т.2 а.с.10-12).

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що вона займає посаду начальника загального відділу Часовоярської міської ради. Вказує, що вона стала свідком того як ОСОБА_1 19.04.2021 року було вказано на те, що термін укладеного з нею контракту закінчився, їй було запропоновано зайняти інші вакантні посади на Виробничому ремонтно-житловому підприємстві міста Часів Яр, однак вона відмовилася, після цього вона також відмовилася отримувати наказ про припинення трудового договору.

Позивачу було нарахована та виплачена заборгованість із заробітної плати та компенсація за невикористану відпустку, що підтверджується довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 від 13.05.2021 року, Розрахунком оплати компенсації за невикористані дні відпустки працівника від 19.04.2021 року, розрахунково-платіжною відомістю від 19.04.2021 року та платіжними дорученнями щодо перерахування заробітної плати (т.2 а.с.14-32).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За положеннями статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України акцентовано увагу на те, що незважаючи на ці (які містить стаття 9 КЗпП України) та інші застереження, що містяться у Кодексі законів про працю України й інших актах трудового законодавства України і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

При укладенні з позивачем Контракту від 22.01.2014 року, строк його дії було встановлено за погодженням сторін і визначено конкретним терміном - з 23.01.2014 року по 23.01.2015 року. Отже, позивача було призначено на посаду та укладено з нею трудовий договір, який є угодою двох сторін, в якому був встановлений строк його дії.

Згідно з п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

З огляду на вказані норми законодавства при укладенні контракту саме сторони наділені правом визначати чи не визначати в ньому конкретний строк трудового контракту.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору через закінчення строку не потребує заяви, чи якогось волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового трудового договору він виявив під час його укладення, а тому погодився на припинення такого договору в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 власноруч підписала контракт, що свідчить про те, що вона була обізнана про укладення саме строкового трудового договору та погодилася з його умовами. Жодних заперечень проти укладання строкового контракту позивачка не заявляла та не оспорювала.

Термін дії контракту з ОСОБА_1 сплинув 23.01.2019 року, під час її знаходження в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (згідно її заяви - до 18.04.2021 року).

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_13 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Вказаний висновок висловлений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Враховуючи те, що термін дії контракту з позивачем сплинув 23.01.2019 року, коли вона знаходилася в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (строк відпустки сплинув 18.04.2021 року у неділю), а продовжувати відпустку у зв`язку з народженням під час відпустки другої дитини позивач не виявила бажання, вона була звільнена першим робочим днем після закінчення відпустки - 19.04.2021 року, тобто відповідачем при звільненні позивача не порушені вказані вимоги законодавства.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно пояснень учасників судового розгляду та матеріалів справи вбачається, що відповідач намагався надати позивачу можливість її працевлаштування після закінчення дії контракту, пропонував вакансії, які були наявні станом на той час, однак, позивач відмовилась від запропонованих вакансій, факт відмови позивача від працевлаштування на запропоновані посади відображено в Актах від 15.04.2021 року та 19.04.2021 року, складених посадовими особами Часовоярської міської ради разом з директором ВРЖП Адоєвцевою Т.Б.

Позивач від зазначених посад, які були їй запропоновані цим переліком, письмово не відмовилася, але і не виявила бажання зайняти будь-яку із перелічених вакантних штатних одиниць, від позивача на адресу відповідачів не надходило ніяких заяв із наміром зайняти за її згодою іншу посаду.

Відповідно до п.25 Контракту від 22.01.2014 року однією із підстав його розірвання є закінчення терміну його дії.

Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Згідно з ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Якщо сторони при укладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований по умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила ч.2 ст. 39-1 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із закінченням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового договору, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17 і є незмінною.

Укладений з позивачем 22.01.2014 року строковий трудовий контракт, який у подальшому продовжувався на підставі укладених між сторонами додаткових угод, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме статей 21-24 КЗпП України.

Таким чином, підписання ОСОБА_1 22.01.2014 року контракту вказує на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Разом з тим, за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту від 22.01.2014 року, який неодноразово переукладався, останній раз на термін з 22.01.2014 року до 23.01.2019 року, угод щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, провадження № 61-3492св18.

Розпорядження міського голови м. Часів Яр № 92 рк від 19.04.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра 19.04.2021 року у зв`язку із закінченням терміну дії контракту згідно п.2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою в працевлаштуванні», у частині підстав для звільнення позивача є правомірним та обґрунтованим.

З огляду на вказані обставини, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконними та скасування розпорядження міського голови Часовоярської міської ради № 92рк від 19.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яр, та наказу/розпорядження № 50к від 19.04.2021 року директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра про припинення трудового договору за ст.36 п.2 КЗпП України.

Суд вважає, що відсутні підстави вважати, що звільнення позивача є незаконним, в діях відповідача порушень законодавства про працю, яке могло б бути визнаним судом істотним, та таким, що обумовлює відновлення порушеного права позивача судом не встановлено, а тому у задоволенні позовної вимоги про поновлення позивача на посаді директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства м. Часів Яра слід відмовити.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпорядження та наказу про звільнення, поновлення на роботі позивачу відмовлено, суд приходить до висновку, що не підлягають задоволенню також позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., оскільки вони є похідними від основних вимог.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Разом з тим, представник відповідача вказує, що позивач звернулася до суду 24.05.2021 року, а тому вона пропустила місячний термін звернення до суду, але не звернулася до суду з клопотанням про його поновлення.

Натомість представник позивача вказує, що 21.04.2021 року 15:28:00 Виробниче ремонтно-житлове підприємство міста Часів Яра надіслало Укрпоштою ОСОБА_1 наказ/розпорядження/ № 50-к від 19.04.2021 року про припинення трудового договору за ст.36 п.2 КЗпП України за трекінг кодом: 8455300475341. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 23.04.2021 року. 19.04.2021 року 14:57:00 Часовоярська міська рада надіслала Укрпоштою ОСОБА_1 розпорядження міського голови № 92 рк від 19.04.2021 року «Про звільнення ОСОБА_10 з посади директора Виробничого ремонтно-житлового підприємства міста Часів Яра» за трекінг кодом: 8451018185211. Зазначене повідомлення ОСОБА_1 отримала 29.04.2021 року 09:22:00. Після 29.04.2021 року у позивача з`явилася можливість ознайомитись із розпорядження міського голови № 92 рк від 19.04.2021 року про її звільнення. Зазначає, що отримавши розпорядження про своє звільнення 29.04.2021 року, а наказ/розпорядження про своє звільнення 23.04.2021 року, позивач з ними ознайомилася та має право звернутись до суду із позовом про їх оскарження до 29.05.2021 року включно. А тому вважає, що строк звернення до суду з цим позовом вона не пропустила.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснено, що встановлені ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав. Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено Главою XIX Прикінцеві положення, відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року № 1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України було встановлено карантин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася до суду з позовом 24 травня 2021 року, тобто в період дії карантину (а.с.1).

Таким чином, строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору позивачем не пропущено, оскільки визначений ст. 233 КЗпП України строк був продовжений на строк дії карантину.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 25 травня 2021 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.

Відповідно до частини 2 статті 136 ЦПК України судові витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на викладене, позивач є звільненою від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання недійсними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак за позовні вимоги, які випливають із трудових відносин, крім подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, судовий збір справляється за ставками, визначеними вказаним Законом.

Суд констатує, що поняття позовних вимог «поновлення на роботі», визначеним у пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», є широким та, враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо доступу до правосуддя, трактується та включає в себе, в тому числі, вимогу про скасування наказу про звільнення, оскільки позовна вимога про скасування наказу є нерозривно пов`язаною з позовною вимогою про поновлення на роботі.

Таким чином, оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, з останньої підлягають стягненню на користь держави судові витрати за вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Разом з тим, згідно ч.1ст. 136 ЦПК Українисуд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Частина 3 вказаної статті передбачає, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до п.1 ч.1ст.8 Закону України «Про судовий збір»враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною 2ст. 8 Закону України «Про судовий збір»встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, звільнити від сплати судового збору суд може за наявності даних про такий майновий стан заявника, який би унеможливлював сплату ним судового збору.

Відповідно до положень п.1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку з тим, що позивач має на утриманні двох неповнолітніх дітей ОСОБА_14 , 2018 року народження, та ОСОБА_15 , 2020 року народження, враховуючи матеріальне становище позивача, суд звільняє її від сплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди.

А тому, на підставі ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні її позову відмовлено, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76, 78, 89, 235, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Часовоярської міської ради Донецької області, КП «Виробниче ремонтно житлове підприємство м. Часів Яра» про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку з час вимушеного прогулу з дня звільнення та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя- О.М.Лапченко