Постанова

від 12.07.2023 по справі 285/2070/15-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/2070/15-ц Головуючий у 1-й інст. Літвін О.О.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б.,Коломієць О.С.,

за участі секретаря судового засідання Зінчук Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №285/2070/15-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Фактор» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнік Фарма», про стягнення кредитної заборгованості

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Літвин О.О. у м.Звягелі,

в с т а н о в и в:

У червні 2015 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просив стягнути з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» (далі - ПАТ «Банк «Київська Русь») заборгованість станом на 15 травня 2015 року в сумі 7 121 940,03 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 3 762 400 грн; процентами за користування кредитними коштами за період із 18 лютого по 14 травня 2015 року в сумі 224 317,99 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами за період із 01 листопада 2014 року по 14 травня 2015 року в сумі 24 161,29 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту за період із 01 жовтня 2014 року по 14 травня 2015 року в сумі 777 829,69 грн; 30% річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 551 625,53 грн; 30% річних за несвоєчасну сплату процентів в сумі 18 097,61 грн; суми інфляційного збільшення заборгованості за кредитом - 1 763 507,92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 03 липня 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнік Фарма» (позичальник) укладений кредитний договір №13/2014-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкрив позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування 4 000 000 грн. строком до 30 грудня 2014 року зі сплатою 25% річних. Відповідно до положень п.2.2 вищевказаного договору кредит наданий позичальнику шляхом перерахування кредитних коштів на підставі його заяви на поточний рахунок ТзОВ «Юнік Фарм», що підтверджується меморіальним ордером від 04 липня 2014 року №2302 та випискою з особового рахунку позичальника. Зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі не виконані: кредит не повернутий та проценти за користування кредитом не сплачені. Пунктами 8.1, 8.2 розділу 8 кредитного договору передбачена відповідальність у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом. Цей кредит забезпечений порукою ОСОБА_1 відповідно до п.2.1 договору поруки №13/2014-Ю-П-2, який укладений 03 липня 2014 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та відповідачем. Останній зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором. У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору 23 грудня 2014 року відповідно до п.3.1 договору поруки відповідачу направлена вимога №938.2/40.1 про виконання забезпеченого порукою зобов`язання. Вимога вручена відповідачу 30 грудня 2014 року, але залишена останнім без відповіді та задоволення.

Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 липня 2021 року замінено позивача у справі Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Фактор» (а.с.242-244 т.2).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2023 року позов задоволений у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Фактор» заборгованість за кредитним договором №12/2014-Ю на загальну суму 7 121 940,03 грн, а також на користь держави 106 829 грн судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що по-перше, суд першої інстанції при ухваленні рішення стягнув з нього судовий збір у більшому розмірі ніж було визначено Законом України «Про судовий збір» станом на день подання позову до суду. Так, слід було врахувати, що базою для обчислення судового збору є розмір ставки, який підлягав сплаті при зверненні до суду з позовом (червень 2015 року - 3 654 грн.), і цей розмір не підлягав перерахунку відповідно до нової реакції Закону України «Про судовий збір», яка діяла на момент ухвалення оскаржуваного рішення. До-друге, резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить складових та періодів їх нарахування. По-третє, суд не надав правової оцінки рішенню господарського суду міста Києва від 27 листопада 2019 року в справі №910/19179/17, яке набрало законної сили, яким повністю відмовлено в задоволенні зустрічного позову ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Фактор» до ТзОВ «Юнік Фарма» про стягнення заборгованості, в тому числі за кредитним договором від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії. Наполягає на тому, що рішенням в справі №910/19179/17, винесеним за правилами господарського судочинства, встановлені преюдиційні факти, які мають значення для розгляду цієї цивільної справи, оскільки підстави та обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_1 за договором поруки від 03 липня 2014 року №13/2014-П-2 безпосередньо пов`язаний з обсягом та підставами відповідальності за кредитним договором. Так, у постанові від 15 вересня 2022 року в справі №910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правильний висновок про те, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. У разі неможливості задоволення вимоги (зокрема, у зв`язку з відмовою судом у стягненні суми боргу) є неможливим і звернення стягнення на предмет іпотеки. По-четверте, доказами в справі можуть бути лише первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме: оригінали кредитного договору від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю, договору поруки від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю-П-2 та пов`язані з останнім банківські виписки по рахунку кредитора ПАТ «Банк «Київська Русь» та по рахунку позичальника ТзОВ «Юнік Фарма». Однак суд відмовив у витребуванні оригіналів вказаних документів та відхилив клопотання відповідача про визнання явки представника позивача обов`язковою. По-п`яте, суд не досліджував виписки у сукупності з іншими доказами та не перевіряв, чи виникали кредитні відносини між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТзОВ «Юнік Фарма», чи отримувалися кредитні кошти на рахунок ТзОВ «Юнік Фарма», чи користувалося товариство кредитним коштами, якщо користувалося, то в якому розмірі, чи здійснювалося повернення коштів та в якому розмірі. Наявна в матеріалах справи виписка по картковому рахунку виготовлена у форматі таблиці, що суперечить частині другій ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки не містить дати складення, назви юридичної особи, від імені якої складена, назви та підстави здійснення банківської операції та одиниць її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення операцій і правильність її оформлення. Вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для стягнення відповідних сум внаслідок відсутності сукупності доказів безспірності розміру грошових вимог позивача, як наслідок неможливо встановити в повному обсязі обставини дійсності видачі кредиту, його повного або часткового погашення, розмірів та періодів нарахованих відсотків та пов`язаних з ними розмірів та періодів нарахування неустойки. По-шосте, суд із власної ініціативи експертизу не призначив, при цьому, не маючи спеціальних знань, поданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором не досліджував, не перевіряв, не оцінював у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а лише на своє внутрішнє переконання вважав його належним та допустимим доказом. По-сьоме, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави задовольняти позовні вимоги в частині стягнення процентів та нарахованої на них неустойки після 30 грудня 2014 року, оскільки строк дії кредитного договору закінчився 30 грудня 2014 року, а тому після цієї дати до застосування підлягали положення ст.625 ЦК України. По-восьме, умови кредитного договору та договору поруки не містять положень про збільшення періоду нарахування пені. Договір поруки за своєю суттю є договором забезпечення виконання кредитного договору, який укладений між двома юридичними особами, а тому на переконання скаржника, період нарахування пені має визначатися умовами частини шостої ст.232 Господарського кодексу України в межах шестимісячного строку, а не умовами частини другої ст.258 ЦК України в межах річного строку, що призводить до наслідків зменшення розміру заявлених позовних вимог. У розрахунку позивач визначає період нарахування пені з 01 жовтня 2014 року по 14 травня 2015 року, тобто понад шість місяців, що тягне перерахунок та вказує на невідповідність сум та періодів у розрахунку кредитної заборгованості, оскільки в іншому випадку збільшується обсяг відповідальності поручителя, що є правовою підставою визнання поруки припиненою.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «ФК «Кредит Фактор» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, а розгляд справи проводити за відсутності представника ТзОВ «ФК «Кредит Фактор». При цьому посилається на те, що ПАТ «Банк «Київська Русь» виконало свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, в той час як ТзОВ «Юнік Фарма» та ОСОБА_1 не вважали за потрібне виконувати свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки, внаслідок чого за кредитним договором виникла заборгованість. Перед ТзОВ «ФК «Кредит Фактор» за кредитним договором та договором поруки ТзОВ «Юнік Фарма» та ОСОБА_1 зобов`язання не виконали, а тому стягнення заборгованості з ОСОБА_1 є законним та справедливим.

Третя особа ТзОВ «Юнік Фарма» відзиву на апеляційну не подало. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Борсученко Р.В. апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені завчасно належним чином. Позивачу судова повістка направлена на офіційну електронну пошту (а.с.40 т.4), відповідачу судова повістка вручена 18 травня 2023 року (а.с.50 т.4), а третій особі: ТзОВ «Юнік Фарма» судова повістка вручена 20 травня 2023 року (а.с.49 т.4), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідач про причини своєї неявки, а юридичні особи про причини неявки своїх представників суд не сповістили. У разі неповідомлення про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. За загальним правилом явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до положень частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом встановлено, що 03 липня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (кредитодавець або банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнік Фарма» (позичальник), в особі директора ОСОБА_1, укладений кредитний договір №13/2014-Ю на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого кредитодавець відкрив позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування 4 000 000 грн. із кінцевим терміном повернення кредиту 30 грудня 2014 року, під процентну ставку за користування кредитом 25% річних (а.с.6-10 т.1).

Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У пунктах 2.2 та 2.3 вищевказаного кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії прописано, що надання окремої частини кредиту здійснюється банком на підставі наданої позичальником письмової заяви про перерахування кредитних коштів за встановленою банком формою, підписаною уповноваженою особою позичальника та завіреною печаткою позичальника. Надання кожної окремої частини кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в банку.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що доказами, які підтверджують надання ПАТ «Банк «Київська Русь» кредитного ліміту на 4 000 000 грн. та отримання цього кредитного траншу ТзОВ «Юнік Фарма», є заява директора ТзОВ «Юнік Фарма» від 04 липня 2014 року про перерахування грошових коштів в сумі 4 000 000 грн. на рахунок отримувача № НОМЕР_1 за призначенням платежу: видача кредиту згідно з кредитним договором від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю (а.с.11), а також меморіальний ордер від 04 липня 2014 року №2302 на суму 4 000 000 грн. про перерахування коштів позичальнику у відповідності до умов кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.12). Доводи апеляційної скарги відповідача жодним чином не спростовують доказів, які надані протилежною стороною у підтвердження виконання банком свого обов`язку щодо надання ТзОВ «Юнік Фарма» кредитного траншу в сумі 4 000 000 грн. на умовах, передбачених договором.

Отже, кошти у сумі 4 000 000 грн. позичальником отримані, а тому наступив час для виконання взятих ТзОВ «Юнік Фарма» обов?язків щодо повернення цих коштів та сплати процентів за користування цими коштами.

Також при розгляді даного спору суд першої інстанції правильно виходив із того, що доказом підтвердження отримання ТзОВ «Юнік Фарма» грошових коштів у сумі 4 000 000 грн. та наявності заборгованості є виписка по картковому рахунку, яка міститься у матеріалах справи, і належить до первинних документів, оформлених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (а.с.13-16). Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, виписки з особових рахунків клієнтів були підтвердженням виконаних за день операцій. Аналогічна за змістом норма закріплена у нині чинному Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі на те, що у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи є надуманими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Разом із тим, колегія суддів не може повністю погодитися із судом першої інстанції щодо розміру (суми) заборгованості згідно з розрахунком, що належить до стягнення (а.с.5).

Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували, що залишилося неповернутим тіло кредиту в сумі 3 762 400 грн, яке підлягає до стягнення у судовому порядку та така вимога - до задоволення.

Водночас пунктами 4.4 та 4.6 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії передбачено, що банк мав право нараховувати проценти за користування кредитом із дня надання кредиту та по дату кінцевого терміну повернення кредиту, який зазначений в п.1.1.2 цього договору, тобто до 30 грудня 2014 року, а сплата позичальником процентів мала здійснюватися щомісяця в строк із 25 числа по останній робочий день поточного місяця.

Відповідно до п.8.1 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії, у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним та/або винагород банку позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

У випадку порушення позичальником строків (термінів) повернення кредиту та/або процентів позичальник зобов`язаний сплатити суму заборгованості за кредитом, нарахованими процентами та іншими платежами згідно з договором з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 30% річних від простроченої суми, за весь час прострочення (п.8.2 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії).

У матеріалах справи відсутні докази того, що кредитний договір на відкриття відновлювальної кредитної лінії або його окремі частині були б визнані судом недійсними, а тому при визначені заборгованості, яка підлягає до стягнення, апеляційний суд виходить із дії презумпції правомірності правочину.

Окрім того, за положеннями частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 31 травня 2023 року в справі №761/27360/16-ц Верховний Суд виснував та від цієї правової позиції наразі не відступлено, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі №202/4494/16.

За положеннями частини другої ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення процентів за користування кредитом в сумі 224 317,99 грн. за період із 18 лютого по 14 травня 2015 року не підлягає задоволенню та у задоволенні такої слід відмовити, приймаючи до уваги те, що проценти за користування кредитом після 30 грудня 2014 року не підлягали нарахуванню у зв`язку із закінченням строку кредитування.

Вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у сумі 24 161,29 грн. за період із 01 листопада 2014 року по 14 травня 2015 року та несвоєчасну сплату щомісячних платежів щодо повернення тіла кредиту в сумі 777 829,69 грн. за період із 01 жовтня 2014 року по 14 травня 2015 року підлягають до часткового задоволення, враховуючи, що строк кредитування за кредитним договором №113/2014-Ю на відкриття відновлювального кредитної лінії від 03 липня 2014 року сплив 30 грудня 2014 року. Сума пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами по 30 грудня 2014 року становить суму 3 843,50 грн. (за період із 01 серпня по 30 грудня 2014 року належало сплатити 4 962,06 грн. - за період із 01 серпня по 01 жовтня 2014 року сплачена сума 1 118,56 грн.). Сума пені за несвоєчасну сплату тіла кредиту за період із 01 жовтня по 30 грудня 2014 року становить суму 228 003,89 грн.

Отже, вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату тіла кредиту та процентів за користування кредитом, передбаченої пунктом 8.1 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії, підлягають до часткового задоволення, тобто до стягнення підлягає пеня за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 228 003,89 грн та пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами в сумі 3 843,50 грн, а у задоволенні решти пені за цим пунктом кредитного договору слід відмовити у загальній сумі 570 143,59 грн. (549 825,80 грн + 20 317,79 грн).

Вимога про стягнення 30% річних за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 551 625,53 грн. підлягає задоволенню у повному обсязі відповідно до положень п.8.2 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії, а вимога про стягнення 30% річних за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитом в сумі 18 097,61 грн, яка також заявлена в порядку п.8.2 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії, не може бути задоволена у повному обсязі та підлягає частковому задоволенню в сумі 5 532 грн, а у стягненні 30% річних від простроченої суми за користування кредитом у сумі 12 565,61 грн. слід відмовити. За таких обставин, сума інфляційний втрат також підлягає до часткового задоволення в сумі 281 275,82 грн, а у стягненні інфляційних втрат у сумі 1 482 232,10 грн. належить відмовити.

Із огляду на вищевикладене підлягають до задоволення вимоги у сумі 4 832 680,74 грн, яка складається з: тіла кредиту в сумі 3 762 400 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 228 003,89 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами - 3 843,50 грн; 30% річних за несвоєчасне повернення кредиту - 551 625,53 грн; 30% річних за несвоєчасну сплату процентів - 5 532 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості за кредитом - 281 275,82 грн, а у задоволенні решти вимог слід відмовити.

У розділі 3 кредитного договору на відкриття відновлювальної кредитної лінії передбачено, що виконання позичальником зобов`язань за договором забезпечено, зокрема, порукою ОСОБА_1 .

Між Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручителем) укладений 03 липня 2013 року договір поруки №13/2014-Ю-П-2 (а.с.17-18 т.1).

Відповідно до частини першої ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У пункті 2.1 вищевказаного договору поруки прописано, що ОСОБА_1 зобов`язався солідарно та в повному обсязі відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, який укладений між кредитором та боржником.

Відповідно до частини четвертої ст.559 ЦК України, яка діяла у такій редакції на час укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, поруки припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Разом із тим, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями частини першої ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами підпункту 3.2.1 пункту 3.2 цього договору поруки, у разі невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, зазначених в п.2.2 цього договору у відповідні строки, поручитель зобов`язується сплатити заборгованість боржника впродовж десяти календарних днів із дати пред`явлення кредитором вимоги, зазначеної у п.3.1.1 цього договору.

У пункті 3.1.1 договору поруки врегульовано, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором у встановлені строки, кредитор надсилає поручителю повідомлення з вимогою про виконання забезпеченого порукою зобов`язання боржника за кредитним договором. Датою пред`явлення кредитором вимоги про виконання зобов`язання боржника є день вручення кредитором вимоги особисто поручителю, або день здачі такої вимоги до установи зв`язку.

Повідомлення з вимогою про виконання забезпеченого порукою зобов`язання боржника за кредитним договором від 23 грудня 2014 року №938.2/40.1 банк надіслав поручителю ОСОБА_1 25 грудня 2014 року, яке одержано 30 грудня 2014 року (30 грудня 2014 року +10 днів + 6 місяців = 09 липня 2015 року) (а.с.22-24 т.1). Банк звернувся до суду із позовом до поручителя ОСОБА_1 26 травня 2015 року (а.с.30 т.1).

Також у підпункті 4.2.2 п.4.2 договору поруки сторони досягли домовленості, що дія договору припиняється, якщо кредитор протягом 36 місяців з 30 грудня 2014 року не пред`явить позову до поручителя, тобто до 30 грудня 2017 року.

Отже, на час звернення банка із цим позовом до суду порука за жодних обставин не припинилася, а тому з відповідача на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит Фактор» стягується заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю в сумі 4 832 680,74 грн, а у стягненні решти заборгованості відмовляється.

Доводи апеляційної скарги щодо призначення судової експертизи у даній справі за ініціативою суду не ґрунтуються на положеннях цивільного процесуального законодавства, оскільки у справах про стягнення кредитної заборгованості суд не уповноважений з власної ініціативи та без наявності клопотання учасника справи призначати жодної експертизи.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Господарського суду м. Києва від 27 листопада 2019 року в справі №910/19179/17 за первісним позовом ТзОВ «Юнік Фарма» до ТзОВ «ФК «Кредит Фактор» та ПАТ «Банк «Київська Русь», треті особи: НБУ, ТзОВ «ФК «Арбо Фінанс», про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11 жовтня 2017 року та за зустрічним позовом ТзОВ «ФК «Кредит Фактор» до ТзОВ «Юнік Фарма», третя особа: ТзОВ «ФК «Арбо Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки положеннями частини четвертої ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. ОСОБА_1 як поручитель участі у розгляді справи №910/19179/17 не брав. Окрім того, правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними. Висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в справі №910/12525/20 не є релевантними з цією справою.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду не спростовує та додаткового правого обгрунтування не потребує, оскільки грунтується на переоцінці доказів, яким оцінка надана вище.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовується та ухвалюється нове судове рішення, яким позов задовольняється частково.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 17 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Фактор» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Фактор» заборгованість за кредитним договором від 03 липня 2014 року №13/2014-Ю в сумі 4 832 680,74 грн, яка складається з: тіла кредиту в сумі 3 762 400 грн; пені за несвоєчасне повернення кредиту - 228 003,89 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами - 3 843,50 грн; 30% річних за несвоєчасне повернення кредиту - 551 625,53 грн; 30% річних за несвоєчасну сплату процентів - 5 532 грн та суми інфляційного збільшення заборгованості за кредитом - 281 275,82 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 08 серпня 2023 року.