Постанова

від 08.08.2023 по справі 804/15254/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 804/15254/14

касаційне провадження № К/9901/33160/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 (суддя - Горбалінський В.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 (головуючий суддя - Уханенко С.А., судді - Богданенко І.Ю., Дадим Ю.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Бердянської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 23.05.2014 №0000402201.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність прийнятого рішення, оскільки визначення розміру плати за користування земельною ділянкою повинно здійснювалось у відповідності до договору оренди землі.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 07.10.2014 у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про правомірність висновків податкового органу про заниження позивачем грошового зобов`язання з орендної плати за землю з огляду на порушення платником підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та сплати орендної плати за землю виходячи з розрахунку 1% від нормативної грошової оцінки землі, а не 3%, як встановлено законодавством.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.02.2016 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги, визнав протиправним та скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідно до положень підпункту 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України податок з юридичних осіб за користування земельними ділянками, на яких розташовано дитячі оздоровчі заклади, не справляється.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.04.2017 скасував рішення суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд дійшов до висновку про не встановлення судом апеляційної інстанції предмету доказування, що лежить в основі позовних вимог і заперечень, їх зміна, доповнення під час розгляду справи; не з`ясовано наявність чи відсутність дитячих оздоровчих закладів на орендованій позивачем земельній ділянці (документальне підтвердження цього факту); не з`ясовано чи розповсюджується пільга щодо сплати земельного податку, передбачена статтею 282 ПК України, на позивача і яким чином така пільга узгоджується з умовами укладеного договору оренди землі та правомірністю сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, встановленої договором. Також суд касаційної інстанції зазначив, що суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу і на функціональне призначення земельної ділянки, наданої позивачу в оренду.

За наслідками нового розгляду справи, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.07.2017 залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позивачу відмовлено у позові.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення з підстав порушення позивачем вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Позивач, не погодившись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, подав до суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, положень підпункту 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, посилається на сплату ним орендної плати у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, встановленої договором, що не суперечить положенням ПК України.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, позивач фактично викладає обставини, з якими він не погоджується та якими він керувався під час подання позову.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 07.08.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 08.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, контролюючим органом проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю за період з 01.01.2012 по 28.02.2014 по земельній ділянці площею 5,888 га, розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5 , за результатами якої складено акт від 29.04.2014 №4112/22-05/37614732 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 288.5 статті 288 ПК України, що призвело до заниження суми орендної плати за землю на суму 230739,84 грн: за 2012 рік на суму 106496,00 грн, за 2013 рік на суму 106494,65 грн, за січень-лютий 2014 року на суму 17749,19 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014 №0000402201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб в розмірі 288 424,80 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 230739,84 грн, штрафними санкціями у розмірі 57684,96 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що відповідно до приписів пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку, і позивач зобов`язаний сплачувати орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Судами також установлено, що між Бердянською міською радою (орендодавець) та платником (орендар) укладено договір оренди землі від 26.09.2007 №1360, предметом якого є платне володіння і користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування дитячого оздоровчого комплексу, яка знаходиться в м. Бердянську, Запорізької області, по вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5, площею 5,8888 га, нормативно грошова оцінка якої складає 4102093,00 грн, строк дії договору до 01.01.2012, який додатковою угодою від 01.03.2012 продовжений до 01.01.2061.

Пунктом 9 вказаного договору визначено, що річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1% від її нормативної грошової оцінки (на підставі рішення тридцять дев`ятої (ІІ частина) сесії міської ради ІV скликання від 20.04.2005 №1 «Про затвердження переліку розмірів орендної плати за земельні ділянки в м.Бердянськ».

22.04.2008 між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Також договір доповнено пунктом, який визначає, що розмір річної орендної плати за земельну ділянку є несталим і у разі зміни річної орендної плати за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, розмір орендної плати земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до договору.

На виконання рішення Бердянської міської ради від 23.04.2009 між сторонами укладено додаткову угоду 14.07.2009 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

Положеннями статей 269, 270 ПК України передбачено, що платниками податку є, зокрема, землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пунктів 286.2, 286.3 статті 286 ПК України (в редакції, станом на дату подання позивачем податкової декларації) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 №1378-IV (далі - Закон № 1378-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За приписами статті 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Статтею 277 ПК України встановлено ставки податку за земельні ділянки несільськогосподарських угідь та садівницьких товариств, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Так, положеннями пункту 277.1 статті 271 ПК України (в редакції, на момент спірних правовідносин) визначено, що ставка податку за один гектар несільськогосподарських угідь, зайнятих господарськими будівлями (спорудами), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ Кодексу.

За вимогами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін, розмір орендної плати не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України (в редакції, на момент подання позивачем податкової декларації) контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи зазначені правові норми, встановлені судовими інстанціями обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що розмір орендної плати, задекларованої платником є нижчим ніж розмір, визначений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, що є підставою для збільшення позивачу податкового зобов`язання зі сплати орендної плати і застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо тверджень скаржника про неправомірність прийнятого контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на встановлення статтею 282 ПК України пільги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно довідки міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 29.10.2010 у власності позивача перебуває дитячий заклад оздоровлення та відпочинку відокремлений підрозділ «Оздоровчий комплекс «Дзержинець».

За правилами підпункту 282.1.4 пункту 282.1 статті 282 ПК України від сплати податку звільняються дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій.

Водночас, таке звільнення не може відбуватись автоматично.

Частиною першою статті 284 ПК України передбачено встановлення органами місцевого самоврядування пільги щодо земельного податку і для реалізації положень пункту 282.1 статті 282 ПК України необхідним є рішення органу місцевого самоврядування.

За приписами пункту 28 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання стосовно прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку.

Водночас, як встановлено судовими інстанціями, позивачем не надано суду доказів прийняття рішення щодо звільнення органом місцевого самоврядування позивача від сплати земельного податку.

Тому висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності визначення податковим органом грошового зобов`язання з орендної плати є правильним.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій, не обґрунтовує і не зазначає, у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами першої та апеляційної інстанцій виконані всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а тому підстав для його скасування, з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева С.С. Пасічник Р.Ф. Ханова