Ухвала

від 20.04.2017 по справі 804/15254/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" квітня 2017 р. м. Київ К/800/7063/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Бухтіярова І.О.

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника відповідача Корольова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 травня 2014 року №0000402201, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство Криворізький залізорудний комбінат (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 23.05.2014 року №0000402201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб за основним платежем на суму 230 739,84 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 57 684,96 грн.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано правомірністю висновків податкового органу про заниження позивачем грошового зобов'язання з орендної плати за землю з огляду на порушення останнім пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та сплати орендної плати за землю виходячи з розрахунку 1% від нормативної грошової оцінки землі, а не 3%, як встановлено законодавством.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Приймаючи рішення суд зазначив, що відповідно до пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України податок з юридичних осіб за користування земельними ділянками, на яких розташовано дитячі оздоровчі заклади, не справляється.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що дитячі санаторно-курортні заклади України звільнені від сплати саме податку, в той час, як позивач є орендарем земельної ділянки на підставі договору оренди земельної ділянки від 26.09.2007 року (зі змінами та доповненнями), а, відтак, повинен сплачувати орендну плату за землю, як форму плати за землю. Відповідно до п. 288.5 ст. 288 Кодексу розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку. Крім того в касаційній скарзі Державна податкова інспекція зазначила, що суд апеляційної інстанції не здійснив перевірку наявності дитячих оздоровчих закладів на орендованій земельній ділянці.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з плати за землю за період з 01.01.2012 року по 28.02.2014 року по земельній ділянці площею 5,888 га., розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5, за результатами якої складено акт від 29.04.2014 року № 4112/22-05/37614732, та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми орендної плати за землю та несплати до бюджету суми податкового зобов'язання ПАТ Кривбасзалізрудком по орендній платі за землю у розмірі 230 739,84 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що відповідно до п. 288.5 ст. 288 Кодексу розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється на рівні трикратного розміру земельного податку, а отже позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату за землю у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26.09.2007 року між Бердянською міською радою (орендодавець) та Акціонерним товариством Криворізький залізорудний комбінат (орендар) укладено договір оренди землі № 1360. Відповідно до умов договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування дитячого оздоровчого комплексу, яка знаходиться в м. Бердянську, Запорізької області, по вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5. В оренду передається земельна ділянка площею 5,8888 га., нормативно грошова оцінка якої складає 4 102 093,00 грн. Строк дії договору до 01.01.2012 року, який додатковою угодою від 01.03.2012 року був продовжений до 01.01.2061 року.

Пунктом 9 вказаного Договору визначено, що річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 1% від її нормативної грошової оцінки (на підставі рішення тридцять дев'ятої (ІІ частина) сесії міської ради ІV скликання від 20.04.2005 року №1 Про затвердження переліку розмірів орендної плати за земельні ділянки в м.Бердянськ .

22.04.2008 року між сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки. Також договір доповнено пунктом, який визначає, що розмір річної орендної плати за земельну ділянку є несталим і у разі зміни річної орендної плати за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, розмір орендної плати земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін та доповнень до Договору.

На виконання рішення Бердянської міської ради від 23.04.2009 року між сторонами укладено додаткову угоду 14.07.2009 року про внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Визначено, що орендна плата вноситься у розмірі 1% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Так, відповідно до ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Так, дійсно розмір та умови внесення орендної плати встановлюються сторонами у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України).

Поряд з цим, пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 вказаного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (ХIII Податкового кодексу України); для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2 п. 288.5).

А відповідно до пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу України, від сплати земельного податку звільняються дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем здійснювався розрахунок річної орендної плати по земельній ділянці площею 5,888 га., розташованій за адресою: м. Бердянськ, вул. Толстого - пров. Матросова, 163/5 у розмірі 1% відсотка від її нормативної грошової оцінки і вказаний розмір встановлювався угодою між орендодавцем та орендарем згідно договору оренди земельної ділянки та додаткових угод до нього.

Проте, фахівці контролюючого органу вважають, що оскільки законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, то позивач має нараховувати і сплачувати орендну плату у розмірі не менше 3% відсотків нормативної грошової оцінки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Вказаний висновок, як вже зазначалось вище, і був покладений в основу акту перевірки позивача та прийняття на його основі оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Позивач оскаржуючи податкове повідомлення - рішення в обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказане рішення є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки сплата орендної плати за землю здійснювалась ним відповідно до договору оренди земельної ділянки, тобто у розмірі 1% відсотка від її нормативної грошової оцінки. В позовній заяві посилання позивача на звільнення його від сплати земельного податку відсутні.

В апеляційній скарзі позивач вказав, що судом першої інстанції не враховано положень ст. 282 Податкового кодексу України, згідно якої, від сплати земельного податку звільняються, зокрема, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України незалежно від їх підпорядкованості, у тому числі дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій. Таким чином, розрахунок орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований дитячий оздоровчий комплекс позивача, виходячи з розміру земельного податку для земель іншого призначення, є необґрунтованим. А відтак, позивач правомірно сплачував орендну плату за земельну ділянку у розмірі, встановленому договором, що складає 1% від нормативної грошової оцінки.

Податковий орган зазначив, що правомірно виніс спірне податкове-повідомлення-рішення, та вказав, що посилання позивача на звільнення від сплати земельного податку не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору оренди з огляду на те, що функціональне призначення території, наданої позивачу в оренду - землі рекреаційного призначення, а норми пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України порядок і режим використання таких земель не встановлюють та не визначають.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно ч 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Таким чином принцип офіційного з'ясування обставин справи передбачає обов'язок адміністративного суду вжити передбачені законодавством заходи для встановлення обставин, що входять до предмету доказування у справі, у тому числі й виявити та витребувати докази з власної ініціативи.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Враховуючи вищезазначене та обґрунтування касаційної скарги, суд приходить до висновку, що визначальним для вирішення даного спору є встановлення:

по-перше, предмету доказування, що лежить в основі позовних вимог та заперечень, їх зміна, доповнення під час розгляду справи;

по-друге, з'ясування наявності чи відсутності дитячих оздоровчих закладів на орендованій позивачем земельній ділянці (документальне підтвердження цього факту);

по-третє, з'ясувати чи розповсюджується пільга щодо сплати земельного податку, передбачена ст. 282 Податкового кодексу України, на позивача і яким чином така пільга узгоджується з умовами укладеного договору оренди землі та правомірністю сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, що встановлений договором.

Крім того, необхідно також звернути увагу і на функціональне призначення земельної ділянки, наданої позивачу в оренду.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року справі № 804/15254/14 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

І.О. Бухтіярова

Ухвала в повному обсязі складена 25.04.2017 року.