Ухвала

від 24.07.2023 по справі 201/6312/16-к

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/424/23 Справа № 201/6312/16-к Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

в режимі відеоконференції:

прокурора ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

потерпілого ОСОБА_11 ,

представника потерпілого ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора,який бравучасть урозгляді кримінальногопровадження судомпершої інстанції,прокурора другоговідділу другогоуправління процесуальногокерівництва досудовимрозслідуванням тапідтримання публічногообвинувачення Департаментунагляду задодержанням законіворганами ДБРОфісу Генеральногопрокурора,представників потерпілого -адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_12 на вирокЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровськавід 28вересня 2022року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016000000002133, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскарженого рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2022 року ОСОБА_10 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2ст.189,ч.1ст.355 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК України.

Органом досудового розслідування ОСОБА_10 було висунуто обвинувачення в тому, що він та ОСОБА_13 вчинили злочин, передбачений ч. 2 ст. 189 КК України, що виразилось у вимаганні з погрозою вбивства за попередньою змовою протягом 2010 2012 років у ОСОБА_14 передати права на ведення фінансово-господарської діяльності та використання майна ТОВ «Центрторг-Агро», ТОВ «Прогрес-Агро» та ФГ «Сади Присамар`я».

Також, ОСОБА_10 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 КК України, яке виразилось у протиправному заволодінні за попередньою змовою групою осіб майном підприємства ТОВ «Інтерлізінвест», у тому числі часткою його засновника ТОВ «Інтерлізінвест Юкрейн Б.В.», шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів підприємств, що заподіяло збитки на загальну суму 920908900 грн.

Крім того, ОСОБА_10 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, яке виразилось у повторному вимаганні 27 листопада 2012 року у ОСОБА_15 з погрозою обмеження прав та свобод потерпілого передачі корпоративних прав на ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль Агро» та ТОВ «Крила Таврії».

14 червня 2019 року в судовому засіданні прокурор відмовився від підтримання обвинувачення щодо ОСОБА_13 в частині злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, вчиненого щодо ОСОБА_14 та змінив раніше висунуте обвинувачення ОСОБА_10 , згідно якого дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_10 в частині злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, вчиненого щодо ОСОБА_14 , та в частині злочину, передбаченого ч. 3 ст. 206-2 КК України, стосовно майна підприємства ТОВ «Інтерлізінвест» не знайшло свого підтвердження.

Також прокурор змінив обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, щодо потерпілого ОСОБА_15 , кваліфікувавши дії ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 355 КК України, як примушування ОСОБА_15 до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимоги виконати цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим та знищення його майна, за відсутності ознак вимагання.

Формулювання обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні

кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України,

яке підтримує потерпілий ОСОБА_11

27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Дзержинського, 20, у денний час доби ОСОБА_10 , діючи умисно, погрожуючи обмеженням свободи та тюремним ув`язненням, вимагав від ОСОБА_11 передачі корпоративних прав на належні йому підприємства: ПП «Пектораль» (код ЄДРПОУ 30648429), ТОВ «Пектораль-Агро» (код ЄДРПОУ 37683041) та ТОВ «Крила Таврії» (код ЄДРПОУ 31337942), засновником яких був останній.

Висловлені погрози потерпілим сприймались реально, оскільки з 07 серпня 2012 року слідчим відділом Державної податкової служби у Чернівецькій області (на даний час Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецької області) щодо нього здійснювалось досудове розслідування за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. В рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, 19 вересня 2012 року ОСОБА_11 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до Чернівецького слідчого ізолятора ВДПтС у Чернівецькій області, при цьому ОСОБА_11 був обізнаний про те, що начальник Державної податкової служби у Чернівецькій області ОСОБА_16 , під контролем якого розслідується дане кримінальне провадження, давно знайомий із ОСОБА_17 (батьком ОСОБА_10 ), з яким вони разом працювали на керівних посадах у правоохоронних органах в Херсонській області та перебувають у дружніх стосунках.

У подальшому, 27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Дзержинського, 20, ОСОБА_10 , діючи умисно, з метою отримання корпоративних прав на підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», які належали ОСОБА_11 , сказав останньому, що не пожалкує 200-300 тисяч доларів США, щоб «посадити того у тюрму», якщо він не відступить йому корпоративні права на вищевказані підприємства.

Того ж дня, у денний час доби ОСОБА_11 на мобільний телефон подзвонила його дружина ОСОБА_18 та повідомила, що офіс приватного підприємства «Пектораль» за адресою: Дніпропетровська область, с.Менжиньске, захопили невідомі особи, які представились охороною нових власників підприємства та наказали всім співробітникам покинути свої робочі міста.

Під тиском вказаних обставин ОСОБА_11 наказав своїй дружині ОСОБА_18 взяти статутні документи і печатки підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» та привезти до м.Дніпропетровська для документального оформлення переуступки корпоративних прав на них на користь ОСОБА_10 .

У подальшому, 27 листопада 2012 року у вечірній період доби, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_10 запросив ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_19 , де шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_11 відступити корпоративні права належних йому підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» на свою користь шляхом підписання договорів купівлі-продажу корпоративних прав на вказані підприємства.

Зазначеними діями ОСОБА_10 позбавив ОСОБА_11 права вести фінансово-господарську діяльність, володіти та розпоряджатися належними йому ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії».

На думку потерпілого, вказаними діями ОСОБА_10 вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 189 КК України, а саме, вимагання права на майно, вчинене повторно, з погрозою обмеження прав та свобод потерпілого.

Формулювання обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні

кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України,

яке підтримує прокурор

27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Дзержинського, 20, у денний час доби ОСОБА_10 , діючи умисно, погрожуючи обмеженням свободи, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємства, вимагав від ОСОБА_11 передачі корпоративних прав на належні йому підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», засновником яких був останній.

Висловлені погрози потерпілим сприймались реально, оскільки з 07 серпня 2012 року слідчим відділом Державної податкової служби у Чернівецькій області (на даний час Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області) щодо нього здійснювалось досудове розслідування за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах. В рамках досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 19 вересня 2012 року ОСОБА_11 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та поміщено до Чернівецького слідчого ізолятора ВДПтС у Чернівецькій області. При цьому ОСОБА_11 був обізнаний про те, що начальник Державної податкової служби у Чернівецькій області ОСОБА_16 , під контролем якого розслідується дане кримінальне провадження, давно знайомий із ОСОБА_17 (батьком ОСОБА_10 ), з яким вони разом працювали на керівних посадах у правоохоронних органах в Херсонскій області та перебувають у дружніх стосунках.

У подальшому, 27 листопада 2012 року, перебуваючи за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.Дзержинського, 20, ОСОБА_10 , діючи умисно, з метою отримання корпоративних прав на підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», які належали ОСОБА_11 , сказав останньому, що не пожалкує 200-300 тисяч доларів США, щоб «посадити того у тюрму», якщо він не відступить йому корпоративні права на вищевказані підприємства.

Того ж дня, у денний час доби ОСОБА_11 на мобільний телефон подзвонила його дружина ОСОБА_18 та повідомила, що офіс приватного підприємства «Пектораль» за адресою: Дніпропетровська область, Нікопольський район, с.Менжинське, захопили невідомі особи, які представились охороною нових власників підприємства та наказали всім співробітникам покинути свої робочі місця, а відтак потерпілий розумів ризик знищення майна підприємств.

Під тиском вказаних обставин ОСОБА_11 наказав своїй дружині ОСОБА_18 взяти статутні документи і печатки підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» і привезти до м.Дніпропетровська для документального оформлення переуступки корпоративних прав на них на користь ОСОБА_10 .

У подальшому, 27 листопада 2012 року у вечірній період доби, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_10 запросив ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 , до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_19 , де шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_11 відступити корпоративні права належних йому підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» на свою користь шляхом підписання договорів купівлі-продажу корпоративних прав на вказані підприємства.

Зазначеними діями ОСОБА_10 шляхом здійснення психологічного тиску примусив ОСОБА_11 до виконання перед ним кредитних зобов`язань ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Тарії» шляхом відступу на його користь корпоративних прав на вказані підприємства.

На думку прокурора вказаними діями ОСОБА_10 вчинив кримінальний проступок, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 355 КК України, а саме, примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, тобто вимога виконати цивільно-правове зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим та знищення його майна, за відсутності ознак вимагання.

Виправдовуючи ОСОБА_10 суд першої інстанції зазначив, що так як з об`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 189 КК України, виявляється в незаконній вимозі передати майнові права, а вимоги ОСОБА_10 грунтувались на договорах відступлення прав вимоги, то в судовому засіданні не доведено наявність об`єктивної сторони цього злочину, тобто не доведено, що вчинено злочин, передбачений ст. 189 КК України, а тому ОСОБА_10 підлягає виправданню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, так як не доведено, що вчинено злочин, в якому він обвинувачується. Також, суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні не доведено належними та допустимим доказами факт відчуження ОСОБА_11 корпоративних прав ТОВ «Пектораль Агро», а тому в цій частині обвинувачення не доведено сам по собі факт відчуження корпоративних прав цього підприємства. Крім того, суд зазначив, що сукупність фактів того, що: станом на 27 листопада 2012 року заборгованість підприємств ПП «Пектораль» і ТОВ «Крила Таврії» перед АПК «Дніпроагро» перевищувала реальну вартість цих підприємств навіть якщо враховувати розмір їх статутного фонду; внаслідок угоди ОСОБА_11 отримав від обвинуваченого 800 000 грн. та будівлю молокозаводу, яка перебувала на балансі ПП «Пектораль»; висновки експертів за результатми проведення судової почеркознавчої експертизи підтверджують, що документи створені і підписані в порядку, передбаченому законодавством, підписи належать потерпілому і ознак, які б свідчили про виконання цих підписів у незвичних умовах (під впливом збиваючих факторів природного або штучного характеру), немає; потерпілий звернувся з заявою про вчинення злочину лише через три роки після події; доказів того, що ОСОБА_10 мав вплив на кримінальну справу, порушену відносно потерпілого, не надано; висновок експерта за результатами судової психологопочеркознавчоїекспертизи не містить інформації, достатньої для того, щоб суд дійшов висновку про те, що 27 листопада 2012 року під час підписання договорів купівлі-продажу на адресу ОСОБА_11 здійснювались погрози обмеження прав і свобод потерпілого, адже виходячи з мотивувальної частини висновку, в якій описана індивідуально-психологічні особливості потерпілого, сам по собі факт продажу підприємств, в які він вкладав сили та здоров`я протягом двадцяти років, був для нього психотравмуючим; не дозволяє суду прийти висновку про те, що під час підписання договорів відступлення корпоративних прав ОСОБА_11 діяв під примусом і ці обставини не доводять поза розумним сумнівом, що ОСОБА_10 погрожував ОСОБА_11 обмеженням його прав, свобод, застосуванням насильства чи знищення його майна, вимагаючи передачу корпоративних прав на підприємства, які мали заборгованість, що перевищує їх реальну вартість і майно яких перебувало в заставі у банку, а той факт, що ОСОБА_11 відступив 60 % корпоративних прав і отримав за це грошові кошти та частину майна, яка була виведена з-під обтяжень, лише підтверджує добровільність угоди, укладеної потерпілим, та спростовує свідчення потерпілого і свідків про те, що він діяв під примусом.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, просить вказаний виправдувальний вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що виправдувальний вирок є таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Зазначає, що суд визнав докази, надані стороною обвинувачення, належними та допустимими, вказав у мотивувальній частині вироку, що «всі досліджені судом докази є допустимими та підлягають оцінці», однак обмежився лише переліком цих доказів без надання їм відповідної оцінки. Вказує, що судом оцінені не всі докази, а лише деякі з них, що істотно вплинуло на висновки суду та потягло за собою хибні висновки про недоведеність того, що ОСОБА_10 вчинений кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст. 355 КК України, зокрема судом не зазначені у вироку мотиви, з яких він не прийняв показання потерпілого, в яких останній вказує на укладення цивільно- правових договорів під впливом психологічного тиску на нього, а також судом не надано оцінку висновкам судової психологопочеркознавчої експертизи, згідно з висновками якої підписання потерпілим договорів купівлі-продажу корпоративних прав є психотравмувальною для ОСОБА_11 , а обставини, за яких укладено угоди та підписано реєстраційні документи підприємства, мають високу особисту значимість. Звертає увагу, що суд не взяв до уваги, що ОСОБА_10 висунуто обвинувачення у заволодінні правом на майно, а не майном, тому заборгованість підприємств ПП Пектораль і ТОВ Крила Таврії перед АПК Дніпроарго та вартість цих підприємств знаходилась поза межами судового розгляду, не були предметом обвинувачення та не повинні були досліджуватись судом. Вказує, що звернення потерпілого до правоохоронних органів за захистом своїх прав є правом, а не обов`язком потерпілого, а тому несвоєчасне звернення із заявою не може мати вирішальне значення при прийнятті рішення про відсутність складу кримінального правопорушення в діях винної особи. Зазначає, що суд не взяв до уваги суб`єктивне сприйняття потерпілим погроз, які примусили його передати корпоративні права, оскільки в вересні 2012 року стосовно потерпілого, який не вчинював кримінального правопорушення, був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, при цьому потерпілому було відомо, що ОСОБА_10 та його близькі родичі мають зв`язки в правоохоронних органах, а сам ОСОБА_10 запевнив потерпілого, що саме за його сприяння для останнього настали негативні наслідки. Звертає увагу, що в порушення вимог КПК України суд першої інстанції не прийняв рішення щодо долі речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР Офісу Генерального прокурора просить вказаний виправдувальний вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України, та призначити покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що суд не надав належної оцінки показанням потерпілого про те, що ОСОБА_10 погрожував забрати у нього все майно, запроторити його до СІЗО в разі відмови співпрацювати, захоплення 27 листопада 2012 року ПП Пектораль озброєними людьми та припинення роботи підприємства, які потерпілий оцінював як реальні, що також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та висновком експерта №11467/16-61 від 26 листопада 2018 року, відповідно до якого ситуація, яка мала місце 27 листопада 2012 року, під час підписання потерпілим договорів купівлі-продажу корпоративних прав є психотравмуючою для потерпілого, а обставини, за якими було укладено угоди та підписано реєстраційні документи, мають високу особистісну значимість. Вказує, що посилання суду на те, що потерпілий звернувся з заявою про вчинення злочину лише через три роки після події, спростовуються показаннями потерпілого, який вказав, що не звертався до правоохоронних органів, так як на той момент під загрозою була його свобода і свобода його дружини. Вважає, що дослідженими у судовому засіданні доказами та поясненнями потерпілого і свідків підтверджується, що потерпілий дійсно був засновником ПП Пектораль і ТОВ Крила Таврії, а також обставини відступлення корпоративних прав на них. Звертає увагу, що в порушення вимог КПК України суд не прийняв рішення про поновлення в правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рішення щодо речових доказів і документів та рішення щодо процесуальних витрат.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 просить вказаний виправдувальний вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що в порушення ст. 411 КПК України суд не врахував всі докази, які мають істотне значення для визначення змісту судового рішення, що виражається у тому, що суд взагалі не допитав свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , експерта, що надав висновок №11467/16-61, та не провів додаткову експертизу. Вважає, що суд прийшов до хибного висновку про існування законних підстав особисто у ОСОБА_10 вимагати особисто від ОСОБА_11 виконання господарських зобов`язань, що виникли у юридичних осіб. Звертає увагу, що жодним з досліджених договорів відступлення корпоративних прав не передбачено таке відступлення в рахунок погашення боргу юридичної особи за кредитом. Зазначає, що суд не забезпечив право потерпілого бути присутнім під час підготовчого судового засідання та при розгляді справи по суті в судовому засіданні, неодноразово відмовив у призначенні відеоконференції, не зважаючи на те, що потерпілому було вкрай важко прибувати у судове засідання з м.Нікополя.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_12 просить вказаний виправдувальний вирок скасувати з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неповнотою судового розгляду, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Обґрунтовуючи свої вимоги вказує, що в порушення ст. 411 КПК України суд не врахував всі докази, які мають істотне значення, зокрема, показання потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_20 , ОСОБА_18 та ОСОБА_21 . Звертає увагу, що судом першої інстанції викладені обставини справи без надання їм правової оцінки у розрізі правовідносин сторін, відсутні логічно пов`язані міркування суду, з яких випливає висновок суду, не вказано, чому суд відкидає кожен з докази сторін окремо та в їх сукупності. Вважає, що суд прийшов до хибного висновку про існування законних підстав особисто у ОСОБА_10 вимагати особисто від ОСОБА_11 виконання господарських зобов`язань, що виникли у юридичних осіб. Звертає увагу, що судом було допущено неповноту судового розгляду, а саме: відхилено клопотання про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких має істотне значення, не було допитано свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , експерта, що надав висновок №11467/16-61, та не проведено додаткову експертизу. Зазначає, що суд не забезпечив право потерпілого бути присутнім під час підготовчого судового засідання та при розгляді справи по суті в судовому засіданні, неодноразово відмовив у призначенні відеоконференції, не зважаючи на те, що потерпілому було вкрай важко прибувати у судове засідання з м.Нікополя.

На вказані апеляційні скарги захисник подав заперечення, в яких просить залишити апеляційні скарги сторони обвинувачення, представників потерпілого - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_12 без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.

Щодо апеляційних скарг сторони обвинувачення посилається на те, що всупереч доводам прокурора про те, що судом надано оцінку не всім доказам, зокрема, не надано оцінку висновкам судово-психологопочеркознавчої експертизи, суд першої інстанції надав оцінку усім наявним у матеріалах провадження доказам, у тому числі висновкам судово-психологопочеркознавчої експертизи. Вказує, що реалізуючи положення ст. 22 КПК України сторона захисту завчасно надала суду докази відсутності ознак кримінального правопорушення з боку ОСОБА_10 та обгрунтований виклад як власне виникла, існувала і закінчилась історія взаємовідносин між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , що було вивчено судом першої інстанції та спростовує твердження прокурора про здійснення судом вивчення історії відносин поза межами судового розгляду. Звертає увагу, що суд у відповідності до ст. 337 КПК України не обмежений доводами, вкладеними в обвинувальному акті, якщо ті покращують становище обвинуваченого. Вказує, що всупереч доводам прокурора суд надав оцінку показанням потерпілого про те, що ОСОБА_10 погрожував забрати в нього все майно та запроторити до СІЗО в разі відмови співпрацювати... в сукупності з усіма доказами по провадженню.

Щодо апеляційних скарг представників потерпілого посилається на те, що всупереч доводам представників потерпілого суд дослідив позицію потерпілого щодо викладених ним фактів передання корпоративних прав на ПП Пектораль, ТОВ Крила Таврії та ТОВ Пектораль-Агро під впливом погроз обмеження прав і свобод, а також наявні у матеріалах провадження докази, зокрема ті, що підтверджують виникнення господарських вимог підприємств, що належать ОСОБА_26 , до підприємств, що належать потерпілому, а також той факт, що ОСОБА_11 мав зиск з того, щоб врегулювати заборгованість належних йому підприємств. Вважає, що фактичні обставини справи підтверджені показаннями свідків, які досліджені судом та відображені у вироку. Звертає увагу, що судом першої інстанції та стороною обвинувачення неодноразово здійснювались заходи щодо явки свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , однак з об`єктивних причин забезпечити їх участь у судове засідання не виявилось можливим. Вказує, що твердження представників про те, що ОСОБА_10 не мав достатніх законних підстав вимагати виконання господарських зобов`язань з боку підприємств, що належать потерпілому, спростовуються дослідженими судом доказами, описаними у п.п. 17-61 вироку, а також посиланнями сторони захисту на справу №904/10355/15 за позовом потерпілого про визнання недійсним договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі. Звертає увагу, що твердження представників про незабезпечення судом потерпілому доступу до правосуддя спростовуються доводами суду, викладеними у п.п. 120-135 вироку.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурори у судовому засіданні вимоги апеляційних скарг сторони обвинувачення підтримали в повному обсязі, заперечували проти задволення апеляційних скарг представників потерпілого.

Представники потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та потерпілий ОСОБА_11 в повному обсязі підтримали вимоги своїх апеляційних скарг, та частково підтримали доводи апеляційних скарг сторони обвинувачення.

Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_7 вважали апеляційні скарги сторони обвинувачення та представників потерпілого необґрунтованими, заперечували проти їх задоволення.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положеннями ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно положень ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожен обвинувачений в скоєнні кримінального злочину вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Пункт 2 статті 6 Конвенції з прав людини проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року та «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року Європейський суд з прав людини встановив, що національні суди визнали заявників винними, спираючись на слабкі докази та припущення про їх причетність до вчинення злочину, чим було порушено принцип презумпції невинуватості.

Принцип «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», передбачає, зокрема, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версією захисту.

Відповідно до ст.ст.84-86 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів . Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Як слідує зі змісту положень ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора, та у встановлених КПК випадках на потерпілого.

Згідно ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Положення ст.ст. 370, 373 КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції в повній мірі дотримано наведені вимоги закону при ухваленні вироку щодо ОСОБА_10 .

Ухвалюючи виправдувальний вирок суд першої інстанції у судовому засіданні відповідно до вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані під час досудового розслідування докази винуватості виправданого, на які посилалися органи досудового розслідування та потерпілий, згідно зі ст. 94 КПК України, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, та надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Зокрема, суд першої інстанції, керуючись законом, оцінив всі докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення виправдувального вироку.

Виправдовуючи ОСОБА_10 суд зазначив, що стороною обвинувачення та потерпілим не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження пред`явленого обвинувачення, а тому обвинуваченого ОСОБА_10 слід виправдати у зв`язку з недоведеністю того, що останнім вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 355 та ч. 2 ст.189 КК України.

Вказаний висновок суду першої інстанції про недоведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України, та підтримане потерпілим первинне обвинувачення ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 189 КК України, відповідає фактичним обставинам провадження, підтверджується сукупністю доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, достатній аналіз яким суд дав у вироку та які узгоджуються між собою, і є обґрунтованим, а доводи прокурорів та представників потерпілого про винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, є безпідставними.

Відповідно до ст. 189 КК України вимагання - це вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами.

З об`єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов`язаними діями: 1) пред`явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред`явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

В свою чергу, вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.355 КК України, має місце, коли особу, яка взяла на себе цивільно-правові зобов`язання, примушують виконати їх чи відмовитись від виконання.

Якщо потерпілий не має ніяких цивільно-правових зобов`язань, а його примушують, зокрема, передати майно чи права на нього або вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, має місце злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.189 КК України (вимагання).

Отже, основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст.355 КК України, є суспільні відносини, що забезпечують додержання нормативно встановленого порядку виконання цивільно-правових зобов`язань, а додатковим - суспільні відносини, що забезпечують здоров`я, особисту волю, безпеку, недоторканість особи, її власність. При цьому суб`єкт злочину діє з прямим умислом, тобто усвідомлює, що вимагає виконання чи невиконання договору, угоди чи іншого цивільно-правового зобов`язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, і бажає так чинити. Мотиви й мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Викладене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 745/586/14-к та від 28 березня 2019 року у справі №716/2142/17.

Як встановлено судом першої інстанції відповідно до формулювання обвинувачення, яке підтримують сторона обвинувачення та потерпілий, ОСОБА_10 в обох випадках обвинувачується у вчиненні дій, направлених на отримання корпоративних прав на підприємства: ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії», які належали ОСОБА_11 , зокрема вказано, що 27 листопада 2012 року у вечірній період доби ОСОБА_10 запросив ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 до офісу приватного нотаріуса ОСОБА_19 , де шляхом психологічного тиску змусив ОСОБА_11 відступити корпоративні права належних йому підприємств ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії» на свою користь шляхом підписання договорів купівлі-продажу корпоративних прав на вказані підприємства.

Однак, в матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження факту відступлення корпоративних прав ОСОБА_11 на ТОВ «Пектораль Агро» та надано лише частину документів, що свідчать про можливе відступлення корпоративних прав ОСОБА_11 на ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії» на користь ОСОБА_10 .

Згідно показань обвинуваченого ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_19 27 листопада 2017 року в приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_19 було укладено договори купівлі-продажу корпоративних прав, згідно яких, по твердженню ОСОБА_11 , він продав 60% корпоративних прав ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль Агро» і ТОВ «Крила Таврії» обвинуваченому ОСОБА_10 і ОСОБА_30 , а по твердженню обвинуваченого ОСОБА_10 потерпілий ОСОБА_11 продав йому і ОСОБА_31 60 % корпоративних прав ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль Агро» і ТОВ «Крила Таврії», при цьому згідно показань свідка ОСОБА_18 було продано 60 % лише корпоративних прав ПП «Пектораль» і ТОВ «Крила Таврії».

Разом з тим в матеріалах провадження відсутні та під час апеляційного перегляду не було надано суду апеляційної інстанції цих договорів купівлі-продажу корпоративних прав на

ПП «Пектораль», ТОВ «Пектораль-Агро» та ТОВ «Крила Таврії».

Більш того, з висновків експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 січня 2017 року № 11468/11469/21534-21558/16-32 та 07 серпня 2017 року за № 21533/16-33/2764-2776/17-33 слідує, що досліджувались лише документи про відступлення частки у ПП «Пектораль» і ТОВ «Крила Таврії».

Аналізуючи вказані докази в їх сукупності суд першої інстанції прийшов до висновку, що стороною обвинувачення та потерпілим не доведено належними та допустимим доказами факт відчуження ОСОБА_11 корпоративних прав ТОВ «Пектораль Агро», а тому в цій частині обвинувачення, яке підтримують як прокурор, так і потерпілий, не доведено сам факт відчуження корпоративних прав цього підприємства, при цьому відповідно до ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Під час апеляційного перегляду прокурорами, потерпілим та його представниками не було надано доказів на підтвердження факту відчуження ОСОБА_11 корпоративних прав ТОВ «Пектораль Агро», а тому доводи останніх в апеляційних скаргах на спростування вказаних висновків суду першої інстанції не заслуговують на увагу.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, з огляду на наступне.

Так, відповідно до статуту ПП «Пектораль» (в редакції станом на 11 грудня 2006 року) ОСОБА_11 був засновником ПП «Пектораль», яке згідно статуту ТОВ «Крила Таврії» (в редакції станом на 18 липня 2008 року) було засновником ТОВ «Крила Таврії».

З досліджених під час розгляду провадження у суді першої інстанції протоколу огляду вилучених копій банківських документів ПП «Пектораль» від 15 вересня 2016 року, кредитних договорів № 3426/02-05 від 17 листопада 2005 року, № 979/02-06 від 12 липня 2006 року та № 1944/02-06 від 20 грудня 2006 року з додатковими угодами, укладених між АКПІБ в особі заступника керуючого Філією «Дніпропетровське Центральне відділення Промінвестбанку м. Дніпропетровськ» та ПП «Пектораль», договорів про застави №123/08/1-06 від 15 лютого 2006 року, № 980/08/1-06 від 12 липня 2006 року, 1945/08/1-06 від 20 грудня 2006 року, № 1946/08/1-06 від 20 грудня 2006 року та № 1947/08/1-06 від 20 грудня 2006 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого Філією «Дніпропетровське Центральне відділення Промінвестбанку м. Дніпропетровськ» та ПП «Пектораль» для забезпечення виконання умов вищевказаних кредитних договорів, кредитних договорів про відкриття кредитної лінії №442/02-07 від 23 березня 2007 року, № 1132/02-07 від 20 червня 2007 року, № 1702/02-07 від 27 вересня 2007 року, № 87/02-08 від 25 січня 2008 року та № 832/02-08 від 05 вересня 2008 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м. Дніпропетровськ» та ПП «Пектораль», договорів застави № 443/08/1-07 від 23 березня 2007 року, № 444/08/1-07 від 23 березня 2007 року, № 446/08/1-07 від 23 березня 2007 року, №1708/08/1-07 від 27 вересня 2007 року, №1703/08/1-07 від 27 вересня 2007 року, № 1705/08/1-07 від 27 вересня 2007 року, № 89/08/1-08 від 25 січня 2008 року, № 90/08/1-08 від 25 січня 2008 року та № 835/08/1-08 від 05 вересня 2008 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого Філією «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» та ПП «Пектораль», договорів іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя №500/08/1-07 від 28 березня 2007 року, № 524/08/1-07 від 31 березня 2007 року, №1133/08/1-07 від 20 червня 2007 року, №1726/08/1-07 від 02 жовтня 2007 року, № 137/08/1-08 від 04 лютого 2008 року, № 88/08/1-08 від 25 січня 2008 року, №663/08/1-08 від 19 червня 2008 року та № 834/08/1-08 від 05 вересня 2008 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» та ПП «Пектораль», договори про заставу №445/08/1-07 від 23 березня 2007 року, №1671/08/1-07 від 24 вересня 2007 року та № 1704/08/1-07 від 27 вересня 2007 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» та ТОВ «Крила Таврії», кредитні договори про відкриття кредитної лінії № 1669/02-07 від 24 вересня 2007 року та № 662/02-08 від 19 червня 2008 року, укладених між ПАТ «Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком» та ТОВ «Крила Таврії», договори іпотеки із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя №1670/08/1-07 від 24 вересня 2007 року, №1725/08/1-07 від 02 жовтня 2007 року та №833/08/1-08 від 05 вересня 2008 року, укладених між АКПІБ в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» та ТОВ «Крила Таврії» слідує, що в період часу з 17 листопада 2005 року по 05 вересня 2008 року ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії» отримували кредитні кошти у АКПІБ Філії «Дніпропетровське Центральне відділення Промінвестбанку м.Дніпропетровськ», передаючи в заставу банку майнові права, рухоме і нерухоме майно.

З показань свідка ОСОБА_32 , допитаного у суді першої інстанції, слідує, що підприємства ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії» припинили обслуговування своїх кредитів з 2009 року, з приводу чого відбувались судові спори, наслідком яких було укладення мирової угоди, яку підприємства порушили і заборгованість не погашали.

Відповідно до договорів відступлення права вимоги № 39/187 від 21 листопада 2012 року, № 39/188 від 21 листопада 2012 року, № 39/189 від 21 листопада 2012 року, № 39/190 від 21 листопада 2012 року, № 39/191 від 21 листопада 2012 року, № 39/192 від 21 листопада 2012 року, № 39/193 від 21 листопада 2012 року, укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та «Агропромислова компанія «ДніпроАгро», станом на 21 листопада 2012 року заборгованість ПП «Пектораль» перед АКПІБ в особі філієї «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» складала 23 612 347,94 грн., а заборгованість ТОВ «Крила Таврії» перед АКПІБ в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м.Дніпропетровськ» складала 7 448 229,67 грн., що не заперечував і потерпілий ОСОБА_11 зі свідком ОСОБА_18 .

З викладеного слідує, що у ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії» перед ПАТ «Промінвестбанк» станом на 21 листопада 2012 року була наявна заборгованість на вказані вище суми.

При цьому з вищевказаних договорів відступлення права вимоги слідує, що 21 листопада 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступив «Агропромислова компанія «ДніпроАгро» право вимоги за 5 кредитними договорами ПП «Пектораль» на загальну суму 23 612 347,94 грн. та по 2 кредитним договорам ТОВ «Крила Таврії» на загальну суму 7 448 229,67 грн.

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 08 вересня 2016 року та копій реєстраційної справи ТОВ «АПК «Дніпроагро» беніфеціаром АПК «Дніпроагро» є ОСОБА_10 , що також підтверджується поясненнями самого обвинуваченого ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_29 , наданими у суді першої інстанції.

З викладеного слідує, що оскільки АПК «Дніпроагро» набуло право вимоги заборгованості ПП «Пектораль» на суму 23 612 347,94 грн. та заборгованості ТОВ «Крила Таврії» на суму 7 448 229,67 грн., між вказаними підприємствами виникло господарсько-правове зобов`язання, яке давало право ОСОБА_10 , як беніфеціару АПК «Дніпроагро», вимагати від ОСОБА_11 , як беніфеціара ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії», його виконання.

З огляду на викладене, оскільки вимоги ОСОБА_10 про передачу корпоративних прав грунтувались на договорах відступлення права вимоги, а кримінальне правопорушення, передбачене ст. 189 КК України, з об`єктивної сторони полягає у незаконній вимозі передати майнові права, суд першої інстанції прийшов до висновку про не доведення матеріалами провадження та потерпілим наявності в діях ОСОБА_10 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 КК України, та виправдання останнього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Вищевикладене також спростовує доводи апеляційних скарг представників потерпілого про відсутність у ОСОБА_10 законних підстав вимагати від ОСОБА_11 виконання господарських зобов`язань, що виникли у юридичних осіб.

При цьому суд апеляційної скарги не бере до уваги посилання представників потерпілого про те, що жодним з досліджених договорів відступлення корпоративних прав не передбачено таке відступлення в рахунок погашення боргу юридичної особи за кредитом, оскільки в матеріалах провадження відсутні та під час апеляційного перегляду не надано вказаних договорів.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності погроз насильства над потерпілим та знищення його майна з боку обвинуваченого ОСОБА_10 , як однієї з обов`язкових ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 189, 355 КК України, суд першої інстанції врахував пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_33 та ОСОБА_29 , які стверджували, що жодних погроз чи примусу не було, пояснення потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , які вказували, що тиск в тій чи іншій мірі на потерпілого відбувався, а також наявні у матеріалах провадження письмові докази.

Так, відповідно до тверджень потерпілого ОСОБА_11 , обвинувачений погрожував йому обмеженням волі, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємств, які йому належать, чинив на нього тиск, та змусив його відступити корпоративні права на належні йому підприємства, при цьому вказував, що основні засоби підприємств вартували не менш як 100 000 000 грн.

Свідки ОСОБА_18 , ОСОБА_21 та ОСОБА_20 , хоча і стверджували, що тиск в тій чи іншій мірі на потерпілого відбувався, разом з тим не були безпосередніми очевидцями укладання між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 договорів купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Пектораль» та ТОВ «Пектораль-Агро» чи здійснення обвинуваченим ОСОБА_10 в бік потерпілого ОСОБА_11 погроз обмеженням волі, тюремним ув`язненням та знищенням майна підприємств, які йому належать, та про вказані факти їм фактично відомо лише зі слів самого потерпілого.

При цьому свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_34 та ОСОБА_29 , які були безпосередніми очевидцями укладання між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 договорів купівлі-продажу корпоративних прав на ПП «Пектораль» та ТОВ «Пектораль-Агро», під час допиту у судовому засіданні судом першої інстанції стверджували, що жодних погроз чи примусу з боку обвинуваченого в сторону потерпілого не було.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового процесу, свідки перед допитом попереджалися судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, приводилися до присяги, обставин, які б ставили під сумнів достовірність показань цих осіб, у провадженні не встановлено.

Також, апеляційний суд враховує пояснення ОСОБА_10 , які не спростовані під час апеляційного перегляду, про те, що ОСОБА_11 не міг виконати господарсько-правове зобов`язання, яке виникло на підставі договорів відступлення права вимоги, укладених між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та «Агропромислова компанія «ДніпроАгро», що також підтвердив і сам потерпілий, і вирішив розрахуватись належним йому майном та корпоративними правами на підприємства.

При цьому, згідно висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27 квітня 2017 року № 11109/16-45 статутні документи свідчать про статутний фонд ТОВ «Крила Таврії» в розмірі 17 618 936,17 грн., а документально підтверджується лише в сумі 4 171 936,17 грн., при цьому статутний фонд ПП «Пектораль» складає 1 000 000 грн., хоча його розмір не вдалось встановити в ході дослідження.

З викладеного слідує, що заборгованість підприємств ПП «Пектораль» та ТОВ «Крила Таврії» перед АПК «Дніпроагро» станом на 27 листопада 2012 року перевищувала їх вартість мінімум на більш, ніж 10 000 000 грн.

Крім того, з показань свідка ОСОБА_18 і обвинуваченого ОСОБА_10 видно, що потерпілий отримав 800 000 грн. при підписанні документів 27 листопада 2012 року, а з показань потерпілого ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_18 і ОСОБА_21 слідує, що між обвинуваченим і потерпілим була домовленість щодо передачі потерпілому молокозаводу, який був на балансі ПП «Пектораль», і ця домовленість в подальшому була виконана.

Висновками експертів за результатами проведення судово-почеркознавчих експертиз від 20 січня 2017 року № 11468/11469/21534-21558/16-32 та від 07 серпня 2017 року за №21533/16-33/2764-2776/17-33 підтверджується факт підписання ОСОБА_11 документів про передачу прав на ПП «Пектораль» і ТОВ «Крила Таврії» без ознак того, що на нього впливали збиваючи фактори, а факт підписання довіреності 06 грудня 2012 року і реєстраційної картки (Форми 4) 10 грудня 2012 року, тобто через більш ніж 10 днів підписання первинних документів про передачу корпоративних прав, в сукупності з показаннями свідка ОСОБА_29 свідчить про добровільність цих дій з боку потерпілого. При цьому вказаними висновками також підтверджується правильна послідовність створення документів, які були підписані потерпілим 27 листопада 2012 року (спочатку текст, потім підписи, потім печатка).

В той же час, з висновку судово-психологопочеркознавчої експертизи № 11467/16-61 від 26 листопада 2018 року слідує, що ситуація, що мала місце 27 листопада 2012 року під час підписання потерпілим договорів купівлі-продажу корпоративних прав, є психотравмувальною для ОСОБА_11 , а обставини, за яких було укладено угоди та підписано реєстраційні документи підприємства, мають високу особистісну значимість.

Разом з тим, вказаний висновок не містить інформації, достатньої для того, щоб дійти висновку про те, що 27 листопада 2012 року під час підписання договорів купівлі-продажу на адресу ОСОБА_11 здійснювались погрози обмеження прав і свобод потерпілого, адже виходячи з мотивувальної частини висновку, в якій описана індивідуально-психологічні особливості потерпілого, сам по собі факт продажу підприємств, в які він вкладав сили та здоров`я протягом двадцяти років, був для нього психотравмуючим, що спростовує твердження сторони обвинувачення та представників потерпілого про те, що вказаним висновком підтверджується факт здійснення обвинуваченим погроз на адресу потерпілого 27 листопада 2012 року під час підписання договорів купівлі-продажу.

Також з листа відділу ДПтС України в Чернівецькій області та вироку Кіцманського районного суду Чернівецької області від 08 листопада 2016 року слідує, що щодо ОСОБА_11 розглядалось кримінальне провадження за обвинуваченням за ч. 3 ст. 212 КК України, за результатами розгляду якого останнього визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, при цьому ОСОБА_11 перебував під вартою у Чернівецькій установі виконання покарань ВДПтС України з 21 вересня 2012 року по 01 жовтня 2012 року, що підтверджує наявність тяжких обставини в житті потерпілого на той час.

Разом з тим, в матеріалах провадження відсутні та під час апеляційного перегляду не надано доказів того, що ОСОБА_10 якимось чином причетний до порушення кримінального провадження щодо потерпілого та його переслідування.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріалами провадження не доведено наявності в діях ОСОБА_10 обов`язкової ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 189, 355 КК України, а саме що під час підписання договорів відступлення корпоративних прав ОСОБА_10 погрожував ОСОБА_11 обмеженням його прав, свобод, застосуванням насильства чи знищення його майна, вимагаючи передачу корпоративних прав на підприємства, які мали заборгованість, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що внаслідок підписання вказаних договорів потерпілий ОСОБА_11 не лише погасив перед АПК«Дніпроагро»,яке набулоправо такоївимоги напідставі договоріввідступлення прававимоги,заборгованість ПП«Пектораль» та ТОВ«Крила Таврії»,якаперевищує їх реальну вартість і майно яких перебувало в заставі у банку, а й отримав за це грошові кошти та частину майна, яка була виведена з-під обтяжень, що на переконання апеляційного суду свідчить про добровільність угоди, укладеної між потерпілим та обвинуваченим, та спростовує доводи апеляційних скарг про те, що потерпілий ОСОБА_11 діяв під примусом.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі Бочаров проти України випливає, що суд, оцінюючи докази, керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Таке доведення може походити зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

З урахуванням викладеного, оцінивши кожен поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що за обставин, сформульованих в обвинувальному акті за ч. 1 ст. 355 КК України, обвинувачений ОСОБА_10 примушував потерпілого ОСОБА_11 до виконання цивільно-правового зобов`язання і такі дії вчинені обвинуваченим стосовно потерпілого з погрозою насильства над потерпілим та знищення його майна; а також не доведено потерпілим, що за обставин, сформульованих в обвинувальному акті за ч. 2 ст. 189 КК України, обвинувачення за яким підтримане потерпілим, що обвинувачений ОСОБА_10 вимагав у потерпілого ОСОБА_11 передачі чужого для обвинуваченого права на майно з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), де такі дії були вчинені обвинуваченим повторно.

За таких обставин судом першої інстанції було прийнято правильне рішення про визнання невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 355 КК України і ч. 2 ст. 189 КК України, та виправданні обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні даних кримінальних правопорушень, у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК України, в яких обвинувачується ОСОБА_10 .

Доводи сторони обвинувачення та представників потерпілого щодо не усунення судом першої інстанції суперечностей у доказах не є слушними, оскільки судом надано оцінку всім наданим сторонами кримінального провадження доказам, а наявні в них розбіжності обґрунтовано оцінені на користь обвинуваченого.

В цілому, як доводи клопотань, так і апеляційних скарг дублюють пояснення сторони обвинувачення, потерпілого та його представників під час розгляду провадження у суді першої інстанції та зводяться до незгоди з висновками суду, викладеними у вироку, та їх переоцінки на користь сторони обвинувачення та потерпілого.

Таким чином, суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив усі зібрані у провадженні докази, дав їм належну оцінку й обгрунтовано дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_10 кримінальних правопорушень,передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 355 КК України.

Та обставина, що суд по-іншому оцінює докази, порівняно з оцінкою їх стороною обвинувачення та потерпілим, не свідчить про необ`єктивність чи упередженість суду, на що є необгрунтовані посилання в апеляційних скаргах.

Доводи ж представників потерпілого в апеляційних скаргах про те, що деякі обставини кримінального провадження всебічно не досліджені, а саме не було допитано свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 та експерта ОСОБА_38 , а також не було проведено додаткову експертизу, є безпідставними, оскільки на підставах тих доказів, які були предметом перевірки в судових засіданнях, з достатньою повнотою з`ясовано всі обставини зазначеного у вироку злочину.

Крім того, як слідує з матеріалів провадження 27 грудня 2019 року потерпілий заявив клопотання про допит вказаних свідків, яке було задоволено судом, та протягом 2019-2021 років судом здійснювались усі можливі та передбачені КПК України заходи, спрямовані на повідомлення цих свідків та їх виклик у судове засідання для допиту, однак належним чином повідомити останніх та встановити їх місце знаходження не виявилось можливим, при цьому судом було враховано думку прокурора і сторони захисту, які заперечували проти допиту вказаних свідків.

Також, за клопотанням потерпілого ОСОБА_11 судом здійснювався виклик експерта ОСОБА_38 , разом з тим відповідно до повідомлення директора КНДІСЕ №567 від 28 жовтня 2021 року остання на час надання відповіді у КНДІСЕ не працювала. Крім того, судом здійснювались заходи щодо виклику експерта до суду для допиту шляхом направлення повісток про виклик на поштову адресу та номер телефону експерта, надані потерпілим, однак належним чином повідомити експерта та забезпечити його явку до суду не виявилось можливим.

Клопотання потерпілого ОСОБА_11 про призначення додаткової судової психічної експертизи було предметом розгляду суду першої інстанції та за результатами його розгляду судом було постановлено ухвалу віл 21 січня 2022 року про відмову у задоволенні вказаного клопотання, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки відсутні підстави вважати висновок експерта не повним з огляду на відсутність вихідних даних, а також потерпілим не вказано, які необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріали.

Крім того, хоча представники потерпілого і зазначають про те, що під час розгляду провадження у суді першої інстанції не було проведено додаткову судову психічну експертизу, однак не вказують, яким чином результати вказаної експертизи могли вплинути на висновки суду щодо невинуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.

Необгрунтованими є і доводи представників потерпілого про не забезпечення участі потерпілого в підготовчому судовому засіданні та під час судового розгляду, проведення підготовчого судового засідання за його відсутності, що позбавило останнього можливості заявити цивільний позов та перешкодило потерпілому реалізувати його права під час судового розгляду, з огляду на наступне.

Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить про те, що потерпілий ОСОБА_11 був обізнаний про розгляд даного кримінального провадження Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська. На час розгляду провадження судом першої інстанції потерпілий проживав за адресою: АДРЕСА_3 .

Судом першої інстанції було вжито усіх можливих та передбачених законом заходів для забезпечення участі потерпілого як у підготовчому судовому засіданні, так і у судових засіданнях під час здійснення судового розгляду.

Зокрема, згідно матеріалів провадження після надходження обвинувального акту до суду і до проведення підготовчого судового засідання судом призначалась справа до розгляду на 14 грудня 2016 року, 24 січня 2017 року, 08 лютого 2017 року, 14 березня 2017 року, 04 квітня 2017 року, 11 травня 2017 року і на кожне засідання викликався потерпілий ОСОБА_15 , який 19 січня 2017 року подавав заяву про відкладення підготовчого судового засідання, призначеного на 24 січня 2017 року, а в подальшому заяву про проведення судового засідання, призначеного на 08 лютого 2017 року, без нього та про проведення наступних засідань в режимі відеоконференцзв`язку, після чого 13 березня 2017 року клопотання про повернення обвинувального акту та про розгляд його клопотання без нього, а 10 травня 2017 року клопотання про витребування доказів і відкладення судового розгляду, призначеного на 11 травня 2017 року, до надходження цих доказів.

Статтями 135, 136 КПК України передбачено, що судовий виклик здійснюється, серед іншого, шляхом виклику по телефону, належним підтвердженням якого є будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

З матеріалів провадження слідує, що потерпілий ОСОБА_11 викликався шляхом виклику по телефону, що фіксувалось секретарем судового засідання у телефонограмі, і знав про судові засідання, що підтверджується клопотаннями потерпілого, які він направляв до суду.

11 травня 2017 року суд першої інстанції з урахуванням думки учасників судового провадження, а також того, що потерпілий не надав жодного доказу на обгрунтування причин свого неприбуття, визнав неявку останнього в підготовче судове засідання, призначене на 11 травня 2017 року, такою, що відбулась без поважних причин та згідно ст. 325 КПК України провів підготовче засідання без потерпілого, в ході якого вирішив всі клопотання потерпілого та призначив кримінальне провадження до судового розгляду.

При цьому доводи представників потерпілого про те, що суд не провів підготовче судове засідання в режимі відеоконференції, не заслуговують на увагу, оскільки з клопотанням про відеоконференцію потерпілий звернувся 08 лютого 2017 року, а вже на наступні судові засідання, призначені на 14 березня 2017 року і 04 квітня 2017 року, подавав заяви про проведення засідання без нього, що було розцінено судом як небажання приймати участь в підготовчому судовому засіданні.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає необгрунтованими посилання представників потерпілого на те, що провівши підготовче судове засідання за відсутності потерпілого, суд позбавив останнього можливості заявити цивільний позов, оскільки, на переконання апеляційного суду, потерпілий не був позбавлений можливості протягом півроку судових засідань, проведених до призначення кримінального провадження до судового розгляду, направити на адресу суду цивільний позов, як він це робив з рядом інших клопотань.

Що стосується доводів представників потерпілого про не забезпечення участі потерпілого під час судового розгляду в режимі відеоконференцзв`язку, що перешкодило потерпілому реалізувати його права під час судового розгляду, слід зазначити наступне.

Як слідує з матеріалів провадження, вперше судовий розгляд кримінального провадження було призначено на 31 травня 2017 року, про що було належним чином повідомлено усіх учасників провадження, в тому числі і потерпілого ОСОБА_11 , який у вказане судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, у зв`язку з чим неявка останнього була визнана такою, що відбулась без поважних причин, і судовий розгляд розпочато за його відсутності, при цьому в ході судового розгляду було встановлено порядок дослідження доказів, який мав розпочатись з допиту потерпілих.

В подальшому судом першої інстанції у зв`язку з неодноразовою неявкою потерпілого судові засідання було відкладено, зокрема, 19 червня 2017 року, 04 липня 2017 року, 01 серпня 2017 року, 05 вересня 2017 року, 19 вересня 2017 року, про що належним чином повідомлявся потерпілий, при цьому останній 19 червня 2017 року подав клопотання про повернення обвинувального акту, в якому просив розглянути вказане клопотання за його відсутності, а в подальшому подав клопотання про участь в судовому засіданні, призначеному на 04 липня 2017 року, в режимі відеоконференції, однак так як вказане судове засідання не відбулось, це клопотання не вирішувалось.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 вересня 2017 року на потерпілого ОСОБА_15 було накладено грошове стягнення за неявки в судові засідання, призначені на 05 серпня 2017 року і 05 вересня 2017 року, після чого потерпілий почав реагувати на виклики суду і вже 19 вересня 2017 року подав клопотання про скасування грошового стягнення.

В судовому засіданні 17 жовтня 2017 року з урахуванням того, що потерпілий ОСОБА_15 не з`являється в судові засідання протягом майже року, та з метою забезпечення оперативності судового розгляду судом було задоволено клопотання потерпілого про проведення судового засідання, призначеного на 07 листопада 2017 року, в режимі відеоконфернцзв`язку, однак в той день судовий розгляд не відбувся, так як потерпілим заявлено відвід головуючому судді.

21 листопада 2017 року потерпілим вперше подано клопотання про проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 21 листопада 2017 року у зв`язку з тим, що сторона кримінального провадження заперечувала проти участі потерпілого в такому режимі, а сам потерпілий не надав доказів наявності підстав, передбачених ст. 336 КПК України, для проведення судового засідання в дистанційному режимі.

В подальшому потерпілим було неодноразово подані клопотання про проведення дистанційних судових засідань, які не містили відомостей та доказів наявності підстав, передбачених ст. 336 КПК України, для проведення судового засідання в дистанційному режимі, у зв`язку з чим судом було відмовлено у задоволенні цих клопотань, а судові засідання, призначені на 05 грудня 2017 року, 19 грудня 2017 року, 20 лютого 2018 року, 20 квітня 2018 року, 18 травня 2018 року, 25 травня 2018 року було відкладено.

01 червня 2018 року при вирішенні чергового клопотання потерпілого про здійснення дистанційного судового провадження суд повторно прийшов до висновку, що клопотання потерпілого необґрунтоване, однак тривалість кримінального провадження змусила суд першої інстанції прийняти рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю ОСОБА_15 , оскільки неможливо іншим чином досягти оперативності судового розгляду та сторони кримінального провадження не заперечували проти проведення судових засідань в дистанційному режимі, що є обов`язковою умовою для такого розгляду (ч. 2 ст. 336 КПК України).

Під час проведення наступних судових засідань потерпілий, беручи участь у судовому провадженні дистанційно, мав можливість висловитись з приводу усіх досліджених доказів, брати участь під час допитів свідків, яких вдалось забезпечити, та висловити свою позицію щодо всіх питань, які виникли в ході судового розгляду.

Враховуючи викладене доводи представників потерпілого про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, зокрема, здійснення судового провадження за відсутності потерпілого, не забезпечення його участі в підготовчому судовому засіданні та під час судового розгляду, що позбавило останнього можливості заявити цивільний позов та перешкодило потерпілому реалізувати його права під час судового розгляду, є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Під час досудового розслідування та при судовому розгляді були встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, проведені необхідні експертизи, належним чином з`ясовані усі обставини кримінального правопорушення, вчинення якого інкримінується ОСОБА_10 .

З огляду на те, що вивченням матеріалів провадження не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин кримінального провадження, не має підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Що стосуєтьсядоводів апеляційнихскарг прокурорівпро невирішення судомпитання продолю речовихдоказів тапроцесуальних витрат,слід зазначити наступне.

Підставою для скасування чи зміни судового рішення згідно з ч. 1 ст. 409 КПК України є неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Підстави, зазначені прокурором у апеляційній скарзі, а саме невирішення питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, не передбачені ст. 409 КПК України, в тому числі не є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, оскільки це не перешкодило та не могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 537, ст. 539 КПК України за клопотанням учасника судового провадження суд вправі вирішити питання про всякого роду сумніви і протиріччя, в тому числі і про долю речових доказів та процесуальних витрат, якщо вони не були вирішені вироком суду.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає необхідності у зміні судового рішення у вище вказаній частині, оскільки зазначені питання можуть бути вирішені судом першої інстанції за клопотанням учасника судового провадження в порядку, передбаченому ст. 537 КПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до обвинувального акту та зміненого обвинувального акту витрати на залучення експертів у провадженні відсутні.

Твердження прокурорів в апеляційних скаргах про те, що в оскаржуваному вироку відсутні відомості щодо запобіжного заходу, не заслуговують на увагу, оскільки як слідує з матеріалів провадження як під час досудового розслідування, так і під час розгляду провадження у суді першої інстанції щодо ОСОБА_10 запобіжний захід не обирався.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, апеляційним судом не встановлено, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, прокурора другого відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР Офісу Генерального прокурора, представників потерпілого - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_12 залишити без задоволення.

Вирок Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровськавід 28вересня 2022року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4