Постанова

від 08.08.2023 по справі 748/2090/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 серпня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/2090/22

Головуючий у першій інстанції Кухта В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/944/23

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Шкарупою Ю.В.,

учасники справи: позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області ,

відповідачі - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складання повного рішення 01.05.2023) у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорчук А.С. в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

В обгрунтування позову посилався на те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 для індивідуального садівництва із земель державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

На підставі вищевказаного наказу 12.07.2018 внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та у подальшому, на підставі купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2020 № 1534, та вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_1 .

Позивач посилається, що на даний час відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 є ОСОБА_1 .

Однак, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідно до інформації Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30.04.2021 № 228/06 земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м.

Згідно інформації Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23.09.2020 № 1036 встановлено, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення.

Відповідно до Інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України № 57/3-1/ДС/25-21 від 16.01.2021 згідно з Публічною кадастровою картою України 11 земельних ділянок, у тому числі спірної, знаходяться у водозабірному басейні річки Дніпро.

Позивач зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг суперечить вимогам ст.ст. 58, 60, 61, 83, 84 ЗК України, ст.ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Крім того, за доводами позову, на час виникнення спірних правовідносин, власником та розпорядником земельних ділянок водного фонду за межами населеного пункту була Чернігівська обласна державна адміністрація, водночас з 27.05.2021 землі розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад віднесено до комунальної власності, у зв`язку із чим їх розпорядником є Михайло-Коцюбинська селищна рада.

У позові позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6030);

скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03.10.2020, індексний номер 54397566 та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030;

усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинської селищної ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради;

стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

Рішенням Чернігівського районного суду від 21.04.2023 позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури Никифорук А.С. в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради до Головного управління Держеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03.10.2020 індексний номер 54397566 та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030.

Усунуто перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинської селищної ради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судові витрати в розмірі 8 683, 50 грн.

Арешт накладений на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 залишено до виконання рішення суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка не є малою річкою, а протокою (рукавом) річки Дніпро, і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме, 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки. При цьому суд зазначив, що саме скасування рішення про державну реєстрацію разом з вимогою про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки буде належним способом захисту порушених прав. Крім того, судом відмовлено в частині задоволення позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених та оспорюваних прав.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог представник ОСОБА_1 адвокат Городнича Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду від 21.04.2023 в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

За доводами апеляційної скарги суд прийшов до помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення. Заявник зазначає, що, приймаючи як доказ схему накладення земельної ділянки на землі водного фонду, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що в листі ДНВП «Картографія» не зазначено, яким способом встановлено факт накладення його ділянки на землі водного фонду, а також того, що в ході виготовлення схеми польові геодезичні дослідження для уточнення меж прибережної захисної смуги не проводились взагалі, отже висновки щодо знаходження земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги зроблено на основі припущень.

Апелянт посилається, що в листі Деснянського басейнового управління водних ресурсів від 16.01.2021 наявна інформація про неможливість повідомлення щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду через відсутність інформації, відображеної на будь-яких носіях, оскільки проект землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги річки Річище не розроблявся. При винесенні оскаржуваного рішення, судом не було взято до уваги лист від 08.07.2021 № 754, в якому було вказано, що згідно з публічною кадастровою картою оскаржувана земельна ділянка не знаходиться в межах прибережної смуги.

Щодо висновку суду, що Річище є рукавом (частиною) річки Десна, яка належить до великих річок, прибережна захисна смуга становить 100 метрів, та спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, апелянт зазначає, що такий висновок є помилковим та не відповідає дійсності оскільки річка Річище має власну геграфічну назву і відноситься до геграфічного (гідрографічного) об`єкта, відмінна від інших об`єктів, в т.ч. і річки Дніпро. За даними Державного водного кадастру річка Річище за класом об`єкту гідрографії є малою річкою, належить до району басейну річки Дніпро, у зв`язку з чим прибережна захисна смуга по берегах річки Річище, як малої річки, має становити 25 метрів.

Посилається на те, що спірна земельна ділянка має цільове призначення для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності. Землі, за рахунок яких відводилась спірна земельна ділянка, обліковувались як землі запасу на території Мньовської сільської ради. Земельну ділянку відповідач придбав у ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, при укладенні якого будь-яких відомостей щодо обмеження у використанні земельної ділянки зареєстровано не було, передача земельної ділянки відбулась у встановленому законом порядку, отже припинення його речових прав на землю є прямим втручанням у право власності.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, та такою, що підлягає до задоволення, а рішення Чернігівського районного суду від 21.04.2023 в частині оскаржуваних вимог є незаконним та необґрунтованим. Заявник погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції прийшов до помилкового рішення про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду на підставі неналежних доказів.

Доводи відзиву зводяться до того, що інститут водних проблем і меліорації НААН України не є установою, що проводить геодезичні дослідження або експертизи у сфері землеустрою, а тому лист інституту від 30.04.2021, який покладено в основу судового рішення, не може бути належним доказом на підтвердження факту знаходження земельної ділянка ОСОБА_1 у межах 100-метрової прибережної захисної смуги. ДНВП «Картографія» за напрямками своєї діяльності також не надає послуг, пов`язаних з проведенням геодезичних досліджень або експертизи у сфері землеустрою, тому лист від 23.09.2020 також не може бути належним доказом на підтвердження доводів позову.

Зазначає, що Деснянське басейнове управління водних ресурсів у своєму листі від 16.01.2021 чітко зазначило, що не може повідомити про приналежність земельної ділянки ОСОБА_1 до земель водного фонду у зв`язку з відсутністю такої інформації. Одночасно управління повідомило про знаходження спірної ділянки у водозбірному басейні річки Дніпро. Поняття «прибережна захисна смуга» та «водозбірний басейн» не є тотожними, і, беручи до уваги, що площа водозбірного басейну річки Дніпро на території України складає 291 400 кв м, перебування спірної земельної ділянки у водозбірному басейні не може підтверджувати факт її знаходження у прибережній захисній смузі. Управлінням зроблено висновок про те, що земельна ділянка знаходиться в безпосередній близькості від водного об`єкта річки Річище, тобто без зазначення конкретної відстані від урізу води до меж ділянки, в той час як ст. 60 ЗК України містить нормативно встановлені межі прибережної захисної смуги для малих, середніх, великих річок та не містить поняття «безпосередня близькість». Таким чином, місцевий суд прийшов до помилкового висновку про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду на підставі неналежних доказів.

Вважає, що оскаржуваним судовим рішенням не відновиться право позивача, оскільки Михайло-Коцюбинській селищній раді повернуто земельну ділянку, яка за цільовим призначенням відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а не водного фонду, тобто, за рішенням суду фізичну особу позбавлено права приватної власності, однак відновлення права позивача не відбулося.

Відзив на апеляційну скаргу подано Чернігівською обласною прокуратурою, в якому заявник зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції.

В обгрунутвання посилається на інформацію Державного агентства водних ресурсів України від 06.06.2022, яке веде та наповнює інформацією Геопортал «Водні ресурси України», в якій зазначено, що річка Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і має власну назву. Річка Річище має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро та з урахуванням вимог п. 3 ст. 5 ВК України належить до водних об`єктів загального державного значення. У зв`язку з наведеним доводи скаржника про приналежність водного об`єкта річки Річище (протоки (рукава) річки Дніпро) до малих річок є помилковим.

Вважає хибними посилання ОСОБА_1 на те, що інформацію ДНВП «Картографія» та Інституту водних проблем і меліорації НААН України надано лише на основі аналітичних міркувань, а розроблені схеми накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду виконані не у меженний період, посилаючись на те, що схеми накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду виконані на топографічних картах та матеріалах космічної зйомки з дотриманням вимог Основних положень створень та оновлення топографічних карт відповідних масштабів, затверджених наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру України від 31 грудня 1999 року, та Кодексу усталеної практики (Керівний технічний матеріал з виготовлення та приймання цифрової топографічної карти), затвердженого наказом Укргеодезкартографії від 24.11.2008 року № 148.

Указує, що надана ДНВП «Картографія» з листом від 23.09.2020 схема накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду зроблена на підставі співставлення каталогу координат, які наявні у Державному земельному кадастрі щодо спірних земель, із дійсними межами водного об`єкту, що містяться у картографічних матеріалах, які є основою ДЗК. Інститут водних проблем і меліорації НААН України установив факт накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду, використовуючи картографічні матеріали у ретроспективі, а саме, томографічні карти 1943, 1986 років та супутникові знімки станом на 2018, 2019 та 2021 роки.

Посилається на те, що відсутність проекту землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги річки Річище та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі, не може трактуватися, як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

Крім того, зазначає, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Право власності територіальної громади, як і будь-яких інших учасників цивільних правовідносин, є непорушним, припиняється у спосіб, визначений цивільним законодавством, при цьому право ОСОБА_1 захищено відповідно до ст. 661 ЦК України.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від Михайло-Коцюбинської селищної ради та відповідача ОСОБА_2 до суду подано не було.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Судом встановлено, що 20.06.2018 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,1200 га за рахунок земель запасу для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (за межами населеного пункту) та передати дану земельну ділянку у власність. До заяви додано проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру (а.с. 29 т. 1).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-4964/14-18-сг від 05.07.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва гр. ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянка площею 0,12 га, кадастровий номер: 7425584900:06:000:6030, для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с. 28 т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03.10.2020 ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована на території Мньовської сільської ради Чернігівського району, площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6030, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва (а.с. 30-33 т. 1).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 площею 0,12 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 26-27 т. 1).

Відповідно інформації Інститут водних проблем і меліорації НААН України від 30.04.2021 № 228/06 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходяться в межах прибережної захисної смуги (ПЗС) р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро і відповідно до вимог Водного кодексу України відносяться до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги (ПЗС) уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м (а.с. 37-41 т. 1).

Згідно інформації Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23.09.2020 № 1036 встановлено, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення (а.с. 34-35 т. 1).

Відповідно до інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України № 57/3- 1/ДС/25-21 від 16.01.2021 згідно з Публічною кадастровою картою України 11 земельних ділянок, у тому числі із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходяться у водозбірному басейні річки Дніпро (а.с. 30 т. 1).

Згідно з листом Державного агентства водних ресурсів України №1890/3/5/11-22 від 06.06.2022 водний об`єкт з назвою Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро, яка належить до великих річок і прибережна захисна смуга встановлюється по берегах великих річок уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 метрів. Геопортал «Водні ресурси України» представлений у тестовому режимі та Держводагентством здійснюються заходи щодо його наповнення та виправлення помилок. Наразі водний об`єкт Річище зазначено як рукав річки Дніпро. Також додано скріншот з геопорталу (а.с. 42-44 т. 1).

Звернувшись в інтересах держави з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури зазначав, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , яка в подальшому була відчужена ОСОБА_1 , відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, а саме, за рахунок земель водного фонду на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року, яке вийшло за межі своїх повноважень та прийняло неправомірне рішення про виведення земельної ділянки з власності держави та передачі її у власність фізичній особі.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка не є малою річкою, а протокою (рукавом) річки Дніпро, і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме, 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки. При цьому суд зазначив, що саме скасування рішення про державну реєстрацію разом з вимогою про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки буде належним способом захисту порушених прав. Крім того, судом відмовлено в частині задоволення позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 № 25-4964/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених та оспорюваних прав.

Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 не оскаржується, тому, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог.

Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

За приписами ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60-62 ЗК України та ст. 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з ч. 1, 2, п. «ґ» ч. 4 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

За матеріалами справи встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05.07.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6030) у власність ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району та надано у власність ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності ( а.с. т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 03.10.2020 ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 ( а.с. т. 1)

Наданою інформацією ДНВП «Картографія» від 23.09.2020, Деснянським басейновим управлінням водних ресурсів від 16.01.2021, Інститутом водних проблем і меліорації НААН України від 30.04.2021 та Державним агентством водних ресурсів України від 06.06.2022 підтверджуються ті обставини, що річка Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, відповідно до вимог ВК України, відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м. Земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 повністю накладається на землі водного фонду, а саме, на прибережну 100-метрову водоохоронну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро). Указана земельна ділянка знаходиться у водозбірному басейні річки Дніпро. Відповідно до ст. 79 ВК України річка Дніпро належить до великих річок, а водний об`єкт Річище являється рукавом річки Дніпро( а.с. т. 1).

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи скаржника про віднесення річки Річище до малих річок, зважаючи на таке.

Терміни «рукав річки» та «протока» визначені у діючому ДСТУ 3517-97 «Гідрологія суші. Терміни та визначення основних понять». Так, згідно з п. 9.4 рукав річки це відгалуження русла річки, якому притаманні всі властиві річковому руслу особливості морфологічної будови. Відповідно до п. 9.5 протока це водотік, що сполучає два водних об`єкти чи відгалуження русла річки, яке не має усіх властивих річковому руслу утворень.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач посилається виключно на геопортал «Водні ресурси України», стверджуючи, що річка Річище є самостійним водним об`єктом та є малою річкою. Водночас, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги вказані доводи ОСОБА_1 , оскільки відповідно до інформації Державного агентства водних ресурсів України від 06.06.2022, яке веде та наповнює інформацією геопортал «Водні ресурси України», зазначений водний об`єкт є рукавом (частиною) річки Дніпро з власною назвою Річище, а згідно зі ст. 79 ВК України річка Дніпро належить до великих річок.

Крім того, відповідно до інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16.01.2021 спірна земельна ділянка знаходиться у водозбірному басейні річки Дніпро у безпосередній близькості від водного об`єкта річки Річище, яка має прямий гідрологічний зв`язок з водами річки Дніпро та з урахуванням п. 3 ст. 5 ВК України належить до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Посилання апелянта на те, що висновки ДНВП «Картографія» та Інституту водних проблем і меліорації НААН України про перебування належної йому земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги сформовані на підставі аналітичних формувань є безпідставними, оскільки схеми накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду виконані на топографічних картах та матеріалах космічної зйомки.

Наказом ГУ геодезії, картографії та кадастру України від 31.12.1999 затверджено Основні положення створення та оновлення топографічних карт масштабів 1:10000, 1:25000, 1:100000, 1:200000, 1:500000, 1:1000000, які є обов`язковими для всіх підприємств, організацій та установ, які виконують топографо-геодезичні та картографічні роботи, незалежно від форм власності та їхньої відомчої залежності.

Згідно наказу Укргеодезкартографії від 24.11.2008 № 148 затверджено Кодекс усталеної практики. Керівний технічний матеріал з виготовлення та приймання цифрової топографічної карти. Постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру.

З аналізу вищенаведених положень законодавчих та статутних актів вбачається, що межі, розмір і координати об`єктів водного фонду України відображені з урахуванням меженного періоду безпосередньо на топографічно-картографічних матеріалах, які повинні використовуватися при веденні Державного земельного кадастру.

Надана ДНВП «Картографія» з листом від 23.09.2020 схема накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду зроблена на підставі співставлення каталогу координат, які містяться у Державному земельному кадастрі щодо спірних земель із дійсними межами водного об`єкту, які містяться у картографічних матеріалах, які є основою Державного земельного кадастру. Інститутом водних проблем і меліорації НААН України установлено факт накладення спірної земельної ділянки на землі водного фонду з використанням картографічних матеріалів у ретроспективі, зокрема: томографічних карт 1943, 1986 років та супутникових знімків станом на 2018, 2019 та 2021 роки.

Надана ДНВП «Картографія» та Інститутом водних проблем і меліорації НААН України інформація є належними і допустимими в розумінні ст. 76-80 ЦПК України доказами, оскільки стосується предмета доказування та надана уповноваженими суб`єктами. Сторона відповідача, стверджуючи про відсутність підстав для використання наведених доказів при вирішенні спору через їх неналежність, не надала відповідних доказів на спростування викладеної в них інформації.

Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про те, що відсутність розробленого проекту землеустрою на встановлення прибережної захисної смуги річки Річище, що підтверджено інформацією Деснянського БУВР, не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленої вимоги про витребування земельної ділянки, оскільки невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не свідчить про її відсутність та можливість до її встановлення передавати у приватну власність земельні ділянки, що підпадають під нормативно визначену 100-метрову зону від урізу води.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги слід виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 кодексу.

З огляду на наведене вище є неогрунтованими твердження відповідачів про те, що землі, за рахунок яких сформовано спірну земельну ділянку, віднесені до земель запасу, а отже обмеження щодо неї проектом землеустрою не встановлені.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зважає також на те, що ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення в частині задоволених вимог. У частині відмови у задоволенні заявлених прокурором вимог відповідач рішення не оскаржив, отже з викладеними районним судом мотивами щодо такої відмови погодився. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи спір, констатував незаконність наказу ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у власність через її належність до земель водного фонду, відмовивши у задоволенні вимог прокурора про визнання його незаконним та скасування наказу не через їх недоведеність, а внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту порушених та оспорюваних прав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправомірного втручання у його право власності слід відхилити виходячи з наступного.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель водного фонду, з огляду на встановлену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачено чинним законодавством України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на наведе вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за правильне зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до ОСОБА_2 , в якого він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Разом з тим, задовольняючи позовну вимогу прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції залишив поза увагою наступне.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 наведеного Закону. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Наведений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Виходячи з наведеного вище, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03.10.2020 та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташованої на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав останнього на зазначену земельну ділянку є невірним, тому оскаржуване рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Чернігівською обласною прокуратурою заявлено 3 вимоги немайнового характеру, за які при зверненні з позовом сплачено 7 443 грн (по 2 481 грн за кожну) судового збору (а.с. 1 т. 1), а також 1 240,5 грн судового збору за заяву про забезпечення позову (а.с. 2 т. 2).

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Чернігівського районного суду від 21.04.2023 в частині задоволених позовних вимог і відмовити в їх задоволенні, тобто фактично оскаржив 2 вимоги немайнового характеру.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відмовляє у задоволенні цієї вимоги, із ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за одну задоволену позовну вимогу в розмірі 2 481 грн та 1 240,50 грн за задоволену заяву позивача про забезпечення позову, а всього 3 721,5 грн, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду належить змінити в частині розміру судових витрат, зменшивши його розмір з 8 683, 50 грн до 3 721,80 грн.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір у розмірі 3 721,50 грн за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 374, п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати.

У задоволенні позовної вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судового збору змінити, зменшивши його розмір з 8 683, 50 грн до 3 721, 80 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (14000 м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9, ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 3 721, 50 коп. за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 09.08.2023.

Головуючий Судді: