Постанова

від 01.11.2023 по справі 748/2090/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 748/2090/22

провадження № 61-12671св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року у складі судді Кухти В. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Онищенко О. І., Шитченко Н. В.,

у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_2 та передано йому у власність земельну ділянку загальною площею 0,1200 га із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 для індивідуального садівництва із земель державної власності на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

На підставі вищевказаного наказу 12 липня 2018 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2020 року № 1534 вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_1 .

Прокурор зазначав, що на час пред`явлення позову відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником земельної ділянки із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 є ОСОБА_1 .

Однак, наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідно до інформації Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30 квітня 2021 року № 228/06 земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж р. Річище щонайменше має становити 100 м.

Згідно із інформацією державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036, спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення.

Відповідно до інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3-1/ДС/25-21 та Публічної кадастрової карти України 11 земельних ділянок, у тому числі спірна, знаходяться у водозабірному басейні річки Дніпро.

Прокурор зазначав, що наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг суперечить вимогам статей 58, 60, 61, 83, 84 ЗК України, статей 86, 88, 89 ВК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

На час виникнення спірних правовідносин, власником та розпорядником земельних ділянок водного фонду за межами населеного пункту була Чернігівська обласна державна адміністрація, водночас з 27 травня 2021 року землі, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, віднесено до комунальної власності, у зв`язку із чим їх розпорядником є Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області.

Відповідно до вказаного, прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1200 га (кадастровий номер 7425584900:06:000:6030);

- скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03 жовтня 2020 року, індексний номер 54397566 та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030;

- усунути перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташованою на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області;

- стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року позов задоволено частково.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Тарасенка Р. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03 жовтня 2020 року, індексний номер 54397566, та здійснення на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030.

Усунуто перешкоди у здійсненні Михайло-Коцюбинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду площею 0,1200 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030, розташованою на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судові витрати в розмірі 8 683, 50 грн.

Арешт накладений на земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 залишено до виконання рішення суду.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами довів, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка не є малою річкою, а протокою (рукавом) річки Дніпро, і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме, 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки. При цьому суд зазначив, що саме скасування рішення про державну реєстрацію разом з вимогою про усунення перешкод шляхом повернення земельної ділянки буде належним способом захисту порушених прав. Крім того, судом відмовлено в частині задоволення позовних вимог до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених та оспорюваних прав.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - скасовано.

У задоволенні позовної вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовлено.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури судового збору - змінено, зменшено його розмір з 8 683, 50 грн до 3 721, 80 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 721,50 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки повністю відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки спірна земельна ділянка є землями водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті.

Водночас вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є неефективним способом захисту, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї вимоги.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволених вимог позову скасувати та ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, витребувано її із Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1

07 вересня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

В касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 9222589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 03 вересня 2020 року у справах № 914/1201/19, № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 05 квітня 2023 року у справах № 357/10226/19, № 139/997/21, № 604/797/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21, від 20 серпня 2023 року у справі № 916/2464/19.

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Задоволення вимоги про поновлення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про припинення речового права на ділянку.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що позивач не надав належних доказів місцезнаходження спірної земельної ділянки на землях водного фонду, оскільки надані ним матеріали не містять безпосередньої інформації щодо предмета доказування.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

У вересні 2023 року ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому підтримало доводи касаційної скарги про те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а також відзив на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Відзив мотивовано тим, що вимога позову про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не є необхідним для ефективного відновлення права позивача, а тому доводи касаційної скарги прокурора є необґрунтованими.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що 20 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,1200 га за рахунок земель запасу для індивідуального садівництва на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (за межами населеного пункту) та передати дану земельну ділянку у власність. До заяви додано проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру (т. 1 а. с. 29).

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 05 липня 2018 року № 25-4964/14-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва ОСОБА_2 на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянка площею 0,1200 га, кадастровий номер: 7425584900:06:000:6030, для ведення індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Мньовської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (т. 1 а. с. 28).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 03 жовтня 2020 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, що розташована на території Мньовської сільської ради Чернігівського району, площею 0,1200 га, кадастровий номер 7425584900:06:000:6030, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва (т. 1 а. с. 30-33).

Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 площею 0,1200 га з цільовим призначенням для індивідуального садівництва належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 26, 27).

Відповідно до інформації Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 30 квітня 2021 року № 228/06 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро і відповідно до вимог ВК України відноситься до земель водного фонду. Ширина прибережної захисної смуги уздовж річки Річище щонайменше має становити 100 м (т. 1 а. с. 37-41).

Згідно із інформації державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036 відомо, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро) та належить до водного об`єкту загальнодержавного значення (т. 1 а. с. 34, 35).

Відповідно до інформації Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3- 1/ДС/25-21 та Публічної кадастрової карти України 11 земельних ділянок, у тому числі із кадастровим номером 7425584900:06:000:6030 знаходяться у водозбірному басейні річки Дніпро (т. 1 а. с. 30).

Згідно із листом Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22 водний об`єкт з назвою Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро, яка належить до великих річок і прибережна захисна смуга встановлюється по берегах великих річок уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 метрів (т. 1 а. с. 42-44).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.

Згідно із частиною першою статті 58 ЗК Українита статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК Українита статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно із пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом».

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц)».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність.

Встановивши, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу річки Річище (лівий рукав річки Дніпро), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод Михайло-Коцюбинській селищній раді Чернігівського району Чернігівської області у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Факт знаходження спірної земельної ділянки у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річка Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка, а саме: листа державного науково-виробничого підприємства «Картографія» від 23 вересня 2020 року № 1036, листа Деснянського басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 16 січня 2021 року № 57/3-1/ДС/25-21, інформації Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 30 квітня 2021 року № 228/06, листа Державного агентства водних ресурсів України від 06 червня 2022 року № 1890/3/5/11-22 (т. 1 а. с. 34-44).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що зазначені документи не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є неефективним способом захисту в цьому спорі.

За встановленими у справі обставинами, відповідач ОСОБА_1 є кінцевим набувачем спірної земельної ділянки, а тому у такому випадку оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування (у тому числі рішень державного реєстратора), наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

До спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 391 ЦК України, а ефективним способом захисту порушених прав позивача є вимога зобов`язати повернути земельну ділянку (негаторний позов), що узгоджується із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 748/2226/22.

Посилання в касаційних скаргах на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 9222589/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 03 вересня 2020 року у справах № 914/1201/19, № 914/1201/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17, від 21 січня 2021 року у справі № 925/1222/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18, від 19 січня 2022 року у справі № 707/1933/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1924/20, від 09 лютого 2022 року у справі № 707/1921/20від 05 квітня 2023 року у справах № 357/10226/19, № 139/997/21, № 604/797/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 760/6713/21, від 20 серпня 2023 року у справі № 916/2464/19 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю учасників справи

У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генерального прокурора.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю прокурора Офісу Генерального прокурора не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати заявник лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово у касаційній скарзі.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає, що у цій справі відсутні підстави для виклику учасників справи в судове засідання для надання особистих пояснень на стадії касаційного перегляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури про розгляд справи у судовому засіданні за участі прокурора Офісу Генерального прокурора відмовити.

Касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 21 квітня 2023 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 08 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров