Ухвала

від 10.08.2023 по справі 911/2316/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

10 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/2316/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Бенедисюка І. М., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Котьмана Микити Сергійовича (далі - ФОП Котьман М. С.)

на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаст Фуд Франчайзинг Груп"

до ФОП Котьмана М. С.

про стягнення 80 598,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 80 598,13 грн, з яких: 72 000,00 грн - борг; 766,65 грн - пеня; 5872,20 грн - інфляційні втрати; 1959,28 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином обов?язок зі сплати роялті за договором комерційної концесії від 06.06.2016 №010/2016.

Господарський суд Київської області рішенням від 02.12.2022 задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 36 642,45 грн боргу, 414,91 грн пені, 3122,87 грн інфляційних втрат, 964,54 грн 3 % річних, 2270,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Суд виходив з того, що відповідач порушив зобов?язання за договором комерційної концесії щодо сплати роялті в сумі 36 642,45 грн. Зазначене також є підставою для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 28.06.2023 залишив зазначене рішення суду першої інстанції без змін.

20.07.2023 ФОП Котьман М. С. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 (повний текст складений та підписаний 04.07.2023), в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі: Рогач Л. І. - головуюча, Бенедисюка І. М., Краснова Є. В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2023.

Розглянувши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 80 598,13 грн. Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року (227 000, 00грн).

За положенням частини п?ятої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Скаржник вказує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях виклали аргументацію, яка суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, що зумовлює не єдину, а різну правозастосовчу практику (неправильно розмежували ліцензійний договір і договір комерційної концесії, що свідчить про наявність фундаментальної проблеми - нерозуміння судами правової природи ліцензійного договору та договору комерційної концесії); суди першої та апеляційної інстанції зробили неправильні висновки щодо виникнення авторських прав, виникнення інших майнових прав інтелектуальної власності та не врахували численні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду. Крім того, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо: можливості передання майнових прав інтелектуальної власності за договором у випадку, коли відповідний об`єкт права інтелектуальної власності ще не існує (тривають реєстраційні процедури щодо торговельної марки, промислового зразка); розмежування договору комерційної концесії і ліцензійного договору; можливості укладення договору комерційної концесії за відсутності ділової репутації, за відсутності досвіду ведення відповідної господарської діяльності; фактичного використання відповідачем торговельної марки позивача, права на яку не передавалися за договором; можливості передачі юридичною особою майнових прав інтелектуальної власності без доведення факту належності цих прав юридичній особі. На думку скаржника, вирішення цих питань має фундаментальне значення для єдності правозастосовчої практики, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях містяться помилкові висновки судів, які не відповідають чинному правовому регулюванню, і ці висновки можуть братися до уваги іншими судами при вирішенні інших подібних справ.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

При цьому фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний вимір ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не довів наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права.

Фактично, скаржник своїм обґрунтуванням фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики прагне отримати висновок Верховного Суду у цій справі на свою користь, здійснивши переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним обґрунтуванням відсутності єдиної судової практики.

Верховний Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга у цій справі не містить належного обґрунтування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, з огляду на принципи господарського судочинства, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/2316/21 за касаційною скаргою скаржника на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/2316/21 за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Котьмана Микити Сергійовича на рішення Господарського суду Київської області від 02.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023.

2. Копії ухвали у справі № 911/2316/21 надіслати учасникам справи.

3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді І. Бенедисюк

Є. Краснов