Ухвала

від 08.08.2023 по справі 183/5658/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

08 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 183/5658/21

провадження № 61-11162ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Євгена Вікторовича на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення

м. Новомосковська до ОСОБА_1 , треті особи - Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про стягнення сум надміру сплаченої адресної допомоги,

В с т а н о в и в:

17 серпня 2021 року позивач Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська звернулось до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи - Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про стягнення сум надміру сплаченої адресної допомоги, в якому просило стягнути з відповідачки на користь Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська надміру сплачених грошових коштів адресної допомоги в розмірі 107 852, 37 грн.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська до ОСОБА_1 , треті особи - Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про стягнення сум надміру сплаченої адресної допомоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська надміру сплачені грошові кошти адресної допомоги за період з 01 червня 2016 року по 30 вересня 2019 року в розмірі

107 852,37 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що після реєстрації 13 травня 2016 року шлюбу з ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_1 , як уповноважений член сім`ї, та як законний представник неповнолітніх дітей, яким виплачувалася грошова допомога як внутрішньо переміщеним особам, була зобов`язана повідомити Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська про наявність у її чоловіка на праві власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення АТО та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Апеляційний суд зауважив, що саме шляхом повідомлення недостовірних відомостей, а саме при заповненні заяв для призначення щомісячної адресної допомоги від 04 вересня 2016 року, 06 березня 2017 року, 06 вересня 2017 року, 13 березня 2018 року, 14 вересня 2018 року, 15 березня 2019 року, відповідачем надано недостовірні відомості, щодо відсутності у власності у її чоловіка житлового приміщення, тож наявні ознаки недобросовісності і відповідач за період з 01 червня 2016 року по 30 вересня 2019 року незаконно отримала адресну грошову допомогу внутрішньо переміщеним особам в сумі 107 852,37 грн. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 лютого 2019 року у справі № 610/1290/17.

26 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Базюкевич Є. В. засобами електронної пошти подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є вимоги про стягнення грошових коштів, ціна позову у даній справі становить 107 852,37 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 100 = 268 400,00 грн).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження представник покликається на підпункти «а», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача, а також суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Є. В. у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача, оскільки вона є матір`ю трьох неповнолітніх дітей, зобов`язана їм забезпечити належні умови проживання, навчання і розвитку, а суди в оскаржуваних рішеннях вважають, що відповідач мала б це забезпечити в явно аварійній будівлі без належних умов проживання, а вказана компенсація, стягнута за рішеннями судів, є єдиним джерелом доходу, не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Такі доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 107 852,37 грн, доводи щодо виняткового значення справи для відповідача не є достатньо обґрунтованими.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.

Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявником не обґрунтовано наявності актуальної правової проблеми у застосуванні норми права у подібних правовідносинах. Верховним Судом вже сформовано правозастосовчу практику в цій категорії справ.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку, оскільки представником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина перша статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, справи про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, а згідно частини другої цієї статті - може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Системний аналіз частини шостої статті 19, статті 274 ЦПК України дає підстави для висновку, що малозначними у цивільному процесі є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними (за виключенням справ, які мають розглядатися тільки за правилами загального позовного провадження) та які фактично можна поділити на: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, у яких не можливо встановити ціну позову (немайнові вимоги), за виключеннями відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує критерії, визначені в частині третій статті 274 ЦПК України, а саме: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Предметом позову в цій справі є вимоги про стягнення надміру сплачених грошових коштів адресної допомоги, ціна позову у даній справі становить 107 852,37 грн, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є малозначною і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково є безпідставними.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Крім цього, посилання представника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

У х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Базюкевича Євгена Вікторовичана рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення м. Новомосковська до ОСОБА_1 , треті особи - Новомосковська окружна прокуратура Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про стягнення сум надміру сплаченої адресної допомоги.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук