Ухвала

від 03.08.2023 по справі 160/9494/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

03 серпня 2023 року Справа № 160/9494/23 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., при секретарі судового засідання Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача Афоніна О.В., представника відповідача Пантелеєнко Р.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Координаційно-моніторингової митниці про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК21» до Координаційно-моніторингової митниці, начальника Координаційно-моніторингової митниці Колобородова Андрія Володимировича про визнання протиправними дії,

ВСТАНОВИВ:

04.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК21» до Координаційно-моніторингової митниці, в якому позивач просить:

- визнати протиправними вчинені 12.04.2023 року та оформлені листом від 12.04.2023 №7.9-1/7.9-20-2/7/1002 дії Координаційно-моніторингової митниці в особі начальника Колобродова Андрія Володимировича з доручення Волинській митниці проведення процесуальних дій з тимчасового вилучення в порядку ст. 511 Митного кодексу України товарів у справі про порушення митних правил №0046/126000/23 та зобов`язати Координаційно-моніторингову митницю утриматись від вчинення ідентичних дій.

12.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст. ст.160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали позивачем було надано заяву, відповідно до якої вказано про необхідність залучення третьої особи ОСОБА_1 .

24.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

29.05.2023 року на виконання вимог ухвали від 24.05.2023 року надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправними вчинені 12.04.2023 року та оформлені листом від 12.04.2023 №7.9-1/7.9-20-2/7/1002 дії Координаційно-моніторингової митниці з доручення Волинській митниці проведення процесуальних дій з тимчасового вилучення в порядку ст. 511 Митного кодексу України товарів у справі про порушення митних правил № 0046/126000/23 та зобов`язати Координаційно-моніторингову митницю утриматись від вчинення ідентичних дій.

31.05.2023 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

03.08.2023 року від Координаційно-моніторингової митниці надійшло клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого вказано, що заявлені позовні вимоги не підлягають судовому розгляду, оскільки не породжують для позивача жодних правових наслідків, що відповідно не надає позивачу права на захист, а саме: права на звернення до суду із цим адміністративним позовом. Також, оскаржуване доручення було виконане в повному обсязі, отже вичерпало свою дію і визнання його протиправним не матиме жодних правових наслідків. З огляду на вказане вказану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Представник позивача у підготовчому судовому засіданні заперечував щодо вказаного клопотання відповідача про закриття провадження, та вказав, що доводи відповідача у вказаному клопотанні є необґрунтованими.

Представник відповідача просив задовольнити клопотання про закриття провадження, при цьому посилаючись на доводи наведені у клопотанні.

Перевіривши матеріали справи враховуючи доводи сторін та вирішуючи клопотання про закриття провадження, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 статі 5 КАС України передбачено те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В контексті вказаних норм суд звертає увагу на те, що не залежно від способу захисту порушеного права, основними ознаками якого є те, що спосіб захисту не суперечить закону, а також забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, судовий захист порушеного права відбувається, виключно, за наявності порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них.

Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 вказано, що верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Завданням адміністративного судочинства, згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Водночас суд відмічає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07 лютого 2008 року, п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30 жовтня 2014 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити реальне поновлення порушеного права.

Відповідно до статті частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень ( пункт 2 ч. 1 цієї статі).

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є правильність рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Правовий акт індивідуальної дії це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків, чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований. До того ж, обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта (суб`єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Обов`язковою ознакою акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язків характер.

Відповідно до статті 487 Митного кодексу України (далі МК України) провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно з частиною другою статті 486 МК України провадження у справі про порушення митних правил включає в себе виконання процесуальних дій, зазначених у статті 508 цього Кодексу, розгляд справи, винесення постанови та її перегляд у зв`язку з оскарженням.

Так, частиною другою статті 508 МК України передбачено, що до процесуальних дій належать, зокрема: 1) складення протоколу про порушення митних правил; 4) тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, та документів на них;

Суд зауважує, що у пункті 3 статті 461 МК України мова йде, з-поміж іншого, про товари - безпосередні предмети порушення митних правил.

Товари - безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями (частина перша статті 511 МК України).

Відповідно до частини другої статті 511 МК України у разі виявлення порушень митних правил, передбачених частиною шостою статті 470, частиною третьою статті 471, статтями 472, 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-484 цього Кодексу, тимчасове вилучення товарів, у тому числі транспортних засобів особистого користування, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов`язковим.

Статтею 472 МК України передбачено, що недекларування товарів (крім тих, що переміщуються через митний кордон України громадянами), транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 100 відсотків вартості цих товарів, транспортних засобів з конфіскацією зазначених товарів, транспортних засобів.

Частиною першою статті 512 МК України передбачено, що тимчасове вилучення товарів, транспортних засобів та документів, зазначених у частині першій статті 511 цього Кодексу, може бути оскаржено в порядку, встановленому главою 4цього Кодексу та іншими законами України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 24 МК України будь-яка особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки.

Положення цієї глави застосовуються у всіх випадках оскарження підприємствами або громадянами рішень, дій або бездіяльності митних органів, крім випадків, якщо законом встановлено інший порядок оскарження таких рішень, дій або бездіяльності.

Відповідно до частини другої статті 522 МК України справи про порушення митних правил, передбачені частиною шостою статті 470, частиною третьою статті 471, статтями 472, 473, 476, частиною шостою статті 481, статтями 482-485 цього Кодексу, а також усі справи про порушення митних правил, вчинені особами, які не досягли 18-річного віку, розглядаються районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями).

У справі про порушення митних правил суд (суддя) виносить одну з постанов, передбачених частиною першою статті 527 цього Кодексу (частина друга статті 528 МК України). А саме: 1) про проведення додаткової перевірки; 2) про накладення адміністративного стягнення; 3) про закриття провадження у справі.

Так, Координаційно-моніторинговою митницею надано доручення у формі листа щодо проведення тимчасового вилучення товарів - безпосередніх предметів правопорушення.

На виконання зазначеного доручення Волинською митницею тимчасово вилучено товари - безпосередні предмети правопорушення, про що складено протокол № 0046/126000/23 від 14.04.2023 року та опис предметів.

Вказані дії були вчиненні відповідачем в межах справи про порушення митних правил №0046/126000/23.

Таким чином, оцінка вчинених митним органом дій, зокрема щодо надання доручення на проведення окремих процесуальних дій буде здійснюватися в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення, згідно положень Митного кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окреме оскарження дій з видання доручення не передбачено законодавством, оскільки такі дії, як і саме доручення не створює для позивача жодних прав та обов`язків.

Також, суд зазначає, що дії Координаційно-моніторингової митниці з доручення Волинській митниці проведення процесуальних дій з тимчасового вилучення в порядку ст. 511 Митного кодексу України товарів у справі про порушення митних правил № 0046/126000/23 не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб`єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказане доручення, має юридичне значення для позивача лише після того, як воно буде розглянуто у справі про порушення митних правил № 0046/126000/23 та відображено у рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу, за наслідком такого розгляду та яке може бути оскаржене ним в порядку і строки визначені чинним законодавством.

Таким чином, оскаржувані дії щодо доручення проведення дій з тимчасового вилучення товарів, не мають обов`язкового характеру в сфері публічно-правових відносин, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов`язків осіб чи суб`єктів владних повноважень, внаслідок чого, не можуть оскаржуватися в адміністративному суді.

Визнання неправомірними дій щодо доручення проведення дій з тимчасового вилучення товарів може мати вплив виключно на загальні висновки у справі про порушення митних правил № 0046/126000/23 , правове втілення яких відбувається шляхом прийняття відповідних рішень про усунення недоліків виявлених під час перевірки. Саме такі рішення, і є рішеннями, що породжують для позивача відповідні обов`язки.

Оскільки, наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками у справі про порушення митних правил № 0046/126000/23, діями по їх проведенню, вимога про визнання неправомірними дій органу контролю під час розгляду справи про порушення митних правил № 0046/126000/23 не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред`явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено особі обов`язок щодо вчинення тих чи інших дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають судовому розгляду, оскільки не породжують для позивача жодних правових наслідків, що відповідно не надає позивачу права на захист, а саме: права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Також, слід звернути увагу на те, що оскаржуване доручення Координаційно-моніторингової митниці було виконане в повному обсязі, отже вичерпало свою дію і визнання його протиправним не матиме жодних правових наслідків.

У той же час, згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постановах від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 31 січня 2019 року у справі № 9901/56/19, від 27 червня 2019 року у справі № 9901/920/18, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що провадження у справі №160/9494/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК21» до Координаційно-моніторингової митниці, начальника Координаційно-моніторингової митниці Колобородова Андрія Володимировича про визнання протиправними дії підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки справу у цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 238, 241-245, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Координаційно-моніторингової митниці про закриття провадження по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК21» до Координаційно-моніторингової митниці, начальника Координаційно-моніторингової митниці Колобородова Андрія Володимировича про визнання протиправними дії - задовольнити.

Закрити провадження у справі №160/9494/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УТК21» до Координаційно-моніторингової митниці, начальника Координаційно-моніторингової митниці Колобородова Андрія Володимировича про визнання протиправними дії.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.

Повний текс ухвали складено 09.08.2023 року.

Суддя М.В. Дєєв